Фото з сайту mtu.gov.ua

На початку 2020 року Україна та весь світ зіткнулися з кризою таких масштабів, свідками яких не були вже декілька поколінь людей в Західному світі. Оголошена пандемія та національні карантини у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 поставили перед державами масштабні виклики у вигляді фактичної зупинки економіки та суспільного життя. Логічним кроком для запобігання поширенню хвороби стало закриття державних кордонів. Але абсолютно незрозумілим та об’єктивно деструктивним для державної політики виявилось закриття контрольних пунктів в’їзду-виїзду з тимчасово окупованими територіями.

Карантинні обмеження в контексті окупованого Криму

11 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №211, якою запроваджено обмежувальні заходи з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної інфекції. Необхідність такого рішення була цілком обґрунтованою та запобігла раптовому поширенню інфекції. Проте, наступне рішення, ухвалене Кабінетом Міністрів України, викликало значний резонанс у суспільстві стосовно його доцільності. 14 березня Кабінетом Міністрів було ухвалено розпорядження №291-р щодо тимчасового припинення роботи КПВВ на адмінмежі з тимчасово окупованим Кримом. Обмеження, що були проголосовані в суботу набули чинності через 2 дні, з 16 березня 2020 року. Постановою була фактично заблокована можливість вільного пересування через КПВВ для громадян України. Рішення приймалося без наявності підтверджуючої інформації щодо масштабної загрози поширення хвороби з окупованого Криму. Навіть більше, такі дії є прямою дискримінацією громадян України, що мешкають на ТОТ.

18 березня 2020 року були внесені зміни до розпорядження КМУ і додано один абзац: «Виїзд з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та в’їзд на неї громадян України за наявності підстав гуманітарного характеру здійснюється за рішенням голови Державної прикордонної служби з негайним інформуванням Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій».

Найбільшою проблемою стала відсутність переліку підстав гуманітарного характеру. Це спричинило виникнення конфліктів на КПВВ, суб’єктивної оцінки одних і тих самих обставин працівниками ДПСУ, поширення корупції і, як результат, – відмов у пропуску громадян України та тривалих очікувань на рішення щодо пропуску. Ситуація ускладнювалась тим, що рішення щодо дозволу або заборони перетину КПВВ приймали не прикордонники безпосередньо на КПВВ, а голова Державної прикордонної служби України. Фактично, це означало, що рішення могло бути прийнятим тільки у робочий час, що змушувало осіб, які прибули на КПВВ пізно ввечері, годинами очікувати початку наступного робочого дня.

Обмеження були зняті постановою Кабінету Міністрів №641 від 22 липня 2020 року, відповідно до якої з 1 серпня 2020 року громадяни України, що виїжджають з окупованого Криму не підпадали під обов’язкову самоізоляцію.

Але така ситуація тривала недовго. За тиждень Урядом було прийнято, можливо, одне з найрезонансніших та необґрунтованих рішень щодо Криму. 8 серпня 2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження №979-р, відповідно до якого тимчасово припинялася робота КПВВ на адміністративній межі з окупованим Кримом і, фактично, поверталися березневі обмеження. Обмеження набули чинності з 08:00 9 серпня, менше ніж за добу від моменту прийняття розпорядження. Знову ж таки, не було визначено переліку гуманітарних підстав, а рішення про перетин за такими обставинами мало прийматися особисто головою ДПСУ. Винятки були зроблені лише для громадян України, що зареєстровані в Криму – на в’їзд на півострів, а також громадян, зареєстрованих в інших регіонах України – на виїзд з території півострова.

Запровадження таких обмежень викликало неймовірний резонанс та гнівне сприйняття серед експертів, представників громадського сектору та пересічних громадян. Коаліцією громадських організацій була підготовлена спільна заява на ім’я Президента та Прем’єр-міністра, в якій викладено всі недоліки та абсурд ухваленого Урядом рішення. У зв’язку з вищезазначеним, було завдано значної шкоди державній політиці щодо деокупації та реінтеграції ТОТ АР Крим та м. Севастополя, особливо, одному з головних її елементів – підтримці зв’язків мешканців окупованої території з материковою частиною України.

Перші натяки на існування певного переліку гуманітарних підстав з’явилися 9 серпня 2020 року. Тоді, за результатами обговорено Офісу Президента, Представництва Президента України в АР Крим та Мінреінтеграції було опубліковано перелік гуманітарних підстав, за наявності яких прикордонники мали би (хоча не зобов’язані, оскільки в законодавстві досі були відсутні згадувані далі гуманітарні підстави) пропускати через КПВВ:

  • подання абітурієнтом (з одним із батьків / опікунів) документів для вступу до навчального закладу;
  • у випадках відсутності реєстрації місця проживання, але при наявності інших підтверджень проживання в Криму / на підконтрольній уряду території;
  • необхідність дотримання принципу єдності сім’ї;
  • у випадках важкої хвороби особи і необхідності поповнення запасів ліків і / або отримання медичної допомоги;
  • у випадках смерті або тяжкої хвороби близьких родичів;
  • в інших випадках, коли є підстави вважати, що ситуація вимагає невідкладного перетину особою адмінкордону в будь-якому напрямку (зокрема у випадках політично мотивованого переслідування з боку окупаційної влади).

Лише 27 листопада 2020 року Кабінетом Міністрів  було нарешті визначено перелік гуманітарних підстав для пропуску осіб у разі тимчасового припинення роботи контрольних пунктів.

Окремим аспектом у питанні ускладнення та унеможливлення перетину КПВВ громадянами України є запроваджені обмеження з боку держави-окупанта. 27 березня 2020 року з’явилося розпорядження російського уряду №763-р, згідно з яким було, фактично, заборонено переміщення з окупованого Криму за винятком одноразового в’їзду. 29 квітня були запроваджені зміни щодо перетину КПВВ з Кримом, які дозволяють одноразово виїхати з Росії і Криму громадянам, які мають громадянство іншої країни або документ, що підтверджує постійне проживання за межами РФ. Оскільки з 2014 року державою-агресором здійснюється примусова незаконна «паспортизація» громадян України в Криму, які не визнаються Україною та всім світом, що однак не перешкоджає Росії незаконно вважати громадян України в окупованому Криму власними «підданими» та відповідно поширювати на них дію рішень органів влади РФ, у тому числі щодо обмеження перетину адмінмежі.

Якщо запроваджені Україною обмеження у переміщені щодо окупованого Криму створило додаткові короткострокові та довгострокові проблеми для української політики щодо реінтеграції та деокупації загалом, то російський уряд скористався цією можливістю для посилення перешкод з метою унеможливлення підвищення рівня взаємодії мешканців окупованого Криму з вільною територією України. Дане питання потребує окремого розгляду.

Перетин адмінмежі з окупованим Кримом у 2020 році

У зв’язку з запровадженими необґрунтованими обмеженнями, рух через адміністративну межу був значно сповільнений, але не зник остаточно. Редакція видання «Кримська світлиця» звернулася із запитами до Державної прикордонної служби України, щоб зрозуміти реальну ситуацію на контрольних пунктах в’їзду-виїзду на адміністративній межі з Кримом у 2020 році.

Як бачимо, із запровадженням карантинних обмежень у березні 2020 року, кількість осіб, що перетнули КПВВ на адміністративній межі з Кримом зменшилась у 42 рази, в порівнянні з попереднім місяцем.

У річному вимірі 2020 рік так само є винятковим. Кількість перетинів КПВВ з окупованим Кримом у 2020 році, у порівнянні з попередніми роками, знизилася приблизно в 4 рази. Якщо подивитися на кількість перетинів КПВВ щомісяця протягом 2016-2020 рр., то динаміка вражає ще більше. Січень та лютий 2020 року не відрізнялися від відповідних місяців попередніх років у плані кількості перетинів КПВВ. Проте, починаючи з березня зміни стають аномальними.

Основними підставами для прийняття рішень щодо перетину громадянами України КПВВ були:

  • возз’єднання сім’ї;
  • повернення до місця постійного проживання;
  • поховання близьких родичів;
  • догляд за хворими близькими родичами. 

Висновки

Ситуація із необґрунтованим закриттям КПВВ в 2020 році з боку українського Уряду є яскравим прикладом недалекоглядності та відсутності базового розуміння щодо проблематики та реалій окупованого Криму нинішньої влади. Штучні обмеження стали серйозним ударом по намаганнях України підтримувати зв’язок з громадянами на окупованій територій, які сприйняли такі дії влади як символічну демонстрацію справжнього ставлення до них. Натомість, дії держави-окупанта мають системний характер і обмеження щодо виїзду/в’їзду з Криму є досі чинними, що змушує значну кількість мешканців ТОТ відмовитися від виїзду на материкову частину України. Зокрема, це є одним із факторів, який перешкоджає відновленню докарантинної кількості перетинів КПВВ. Відповідно до інформації ДПСУ, в січні 2021 року було зафіксовано лише 20 тисяч перетинів, порівняно зі 184 тисячами попереднього року. І це значить, що ми ще дуже далеко від повернення до докарантинних цифр.

Іван КРИМСЬКИЙ

SHARE