В ефірі Українського радіо програма «Голос Криму». У студії ведуча Людмила Боженко, гість програми – Володимир Головко – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, політичний експерт, автор книги “Окупація Криму”.
Нещодавно відбулась презентація вашої книги “Окупація Криму”. Розкажіть, будь ласка коротко про що книга, і яку думку для вас було важливо донести до читача?
В.Г.: У фокусі моєї книжки події лютого 2014 року, але вона висвітлює динаміку з лютого 2010 року, після виборів президентом України Януковича, і аж до серпня 2016 року, коли Росія в черговий раз звинуватила Україну у відправлені «диверсійних груп» на прорив до Криму.
Я підкреслюю, що книга написана російською мовою для того, щоб дати можливість читачам, які погано володіють українською, ознайомитися з українським поглядом на те, що відбувалось.
Головна теза цієї книжки – це показати, що дії Росії можна кваліфікувати як озброєну агресія проти України – це було не приєднання, це було не вільне волевиявлення кримчан, це була ганебна окупація, ганебна анексія.
Презентуючи свою роботу ви зазначили, що при написанні книги ви використовувати в першу чергу російські джерела. Чому саме такий підхід?
В.Г.: Ви знаєте, я, як політичний експерт, приймав багато участі у русі за вступ України до НАТО. Для мене було неприємно показово, коли у 2009 році сиділи на «круглому столі» люди, які хотіли, аби Україна вступила в НАТО. Вони запевняли один одного своїми аргументами у тому, що як гарно було б вступити в НАТО. Ми тоді в НАТО не вступили і, власне, анексія Криму була ще із-за того, що Україна не використала свій історичний шанс між 2005 та 2010 роками і не змогла забезпечити себе у такому ефективному союзі як НАТО.
Коли я писав цю книжку, то мені не хотілося бути подібним до тих фахівців, які запевняють людей, яким не треба доказувати, що це була агресія чи окупація. Я намагався працювати з тими читачами, які сумніваються, або навіть стоять на позиціях, що Путін зробив гарно, і для цих читачів важливо, які джерела я використовую, адже українські вони можуть вважати заангажованими, і можуть їм не довіряти. А коли я беру висловлювання російського президента і доказую, що Путін сказав, що російські військові стояли на Перекопі за спинами кримчан та кубанських козаків або, коли він (Путін – ред.) каже, що він в лютому надав наказ перерізати комунікації українських військових в Криму, щоб не було надано наказу про військовий спротив, то я ж нічого не вигадую, адже це сказав особисто Путін. Я на цьому прикладі показую ту цинічність, яку використовує російське керівництво. Я працюю із світоглядом тих людей, які живуть в тому інформаційному просторі і намагаюся вмикнути їм мозок, щоб вони подивилися на ті факти, які вони мають, але під новим кутом зору.
Можливо вже сьогодні ви маєте якусь реакцію від людей саме з таким поглядом на ситуацію яка склалась…
В.Г.: Ця книга вже має свою невеличку власну долю. По-перше, перший крок до Росії був зроблений в Празі, де відбувалась конференція «Форум 2000». Там виступав один з лідерів російської опозиції Гаррі Каспаров, він публічно заявив, що Росія вчинила міжнародний злочин, анексувавши Криму, і, що зараз російська влада здійснює геноцид кримськотатарського народу у Криму… Я підійшов до пана Каспарова і, за його підтримку Криму у складі України, подарував сигнальний примірник книжки про окупацію півострову.
По-друге,… я взяв реальну адресу управсправами президента Російської Федерації В.В. Путіна і надіслав рекомендованим листом з повідомленням свою книгу… Звісно, я поки що не очікую якоїсь реакції, але росіяни непередбачувані, то все можливо. І передостаннє, що хотів сказати з цього приводу, є вже певний зворотній зв’язок від книжкових магазинів, де продається книга, і в одному з них, мені розповіли, що мою книгу придбали двоє чоловіків з Москви та Петербургу…
Під час дискусії, яка відбулася відразу по завершені презентації книги, неодноразово лунали питання щодо спротиву людей в Криму. Власне для себе я зауважила, що люди тут, на материку, не мають повної картини про громадський спротив кримчан, зокрема українців Криму, про таке унікальне явище для півострову, як рух «Євромайдан-Крим», що об’єднав етнічних українців, росіян та представників інших національностей… У вашій книзі, нажаль, я цього не знайшла… Власне координатори цього руху – це люди, які зазнали і тортур, переслідувань, їх тримали у полоні, вони були змушені із своїми родинами у дуже короткий проміжок часу залишити півострів…Чому про це нічого не написано, чому ви не взяли до розгляду цей аспект?
В.Г.: Це дуже важливий аспект. Я з вами погоджуюсь, що все те, що ви казали – це було. Але моя книжка більше присвячена визначенню дій Росії, тобто я більше намагався висвітлити злочинні дії Росії, а не український спротив. Ми ж тільки починаємо вивчати цю тему. Знаєте, інколи історикам відмовляють у праві вивчати процеси, які були 5, 10, 20 років тому назад, мотивуючи це тим, що це не історична тема, і нею мають займатися соціологи, політологи хтось іще. Тому будь-який історик, який висвітлює новітню історію, дуже ризикує. Розумієте, документів багато, але вони не пройшли такий собі первинний аналіз, коли ти точно знаєш, що це реальний документ, а не фейк. Не має доступу до документів державних органів влади, тому багато в чому історик знаходиться на слизькій поверхні, коли аналізує події, а тим більше такі. Ще треба напрацювати цю документальну базу і це вже робиться. Той же Інститут історії України випускає збірку документів по Криму за 25 років незалежності – це велика фундаментальна робота. Тому по мірі напрацювання, можливо за два-три роки напишемо книгу «Спротив українців проти окупації Криму» – це не справа одного дня. Навіть це видання («Окупація Криму» – ред.) дуже важко йшло, бо є методологічний, науковий підхід, звісно, якщо б я писав агітпроп (пропаганду – ред.), то тоді це було б легше, але я намагався опиратися на сувору наукову базу. Все буде зроблено, українські науковці все опишуть тільки дайте час.
Це було б дуже добре, бо, нажаль, якщо ми щось не договорюємо під час якихось історичний події, то потім виникають нездорові стереотипи, які не несуть країні в цілому нічого доброго. Власне кажучи під час дискусії зрозуміла, що ми вже маємо стереотипи щодо опору українців в Криму: більшість людей в Криму підтримала Росію, спротиву українців в Криму не було… Присутній на цьому заході один із координаторів руху Євромайдан-Крим Сергій Мокренюк на своєму власному прикладі довів абсолютно протилежне. Люди були здивовані, адже такою інформацією вони не володіли…
В.Г.: Я казав раніше – треба вивчати, бо у кожного з нас своя історія. Треба зібрати багато свідчень очевидців, бо можливо є й більш яскраві приклади спротиву українців, але це особисті історії маленьких людей. Але ж історію творять не тільки путіни, януковичи і трампи, а історію творять маленькі люди, які роблять свої маленькі справи, а вже з цих дій робиться історія. Тому я кажу, я хочу виходити з наукових позицій. Тобто є гіпотеза, яка висунута, що спротив був, і ми, науковці, маємо її підтвердити чи ні – це науковий підхід…
Останній розділ вашої книги має назву Крим: перспектива. Розкажіть про те майбутнє, яке ви бачите для українського Криму?
В.Г.: Крим має бути українським – це номер один. Хоча під час дискусії…, що відбувалась в рамках презентації книги, лунали голоси, що можливо варто подумати про Україну без Криму. Я вважаю, що питання ставите можна, дискутувати можна, але врешті-решт ця дискусія нам має дати можливість випрацювати кращю стратегію як повернути Крим.
Друге, на сьогоднішній день, якщо бути відповідальним експертом, відповідальним істориком, то Крим радше представляє собою плацдарм загрози для України, ніж є об’єктом повернення в найближчій часовій перспективі. Тому урок цієї книжки, що ми маємо невілювати цю військову загрозу, адже Крим росіяни зараз перетворюють на військову фортецю, вони самі себе мобілізують вигадками про «українських диверсантів»…
… Нам потрібно зробити цю фортецю менш для нас небезпечною, тому стратегія повернення Криму має розроблятися вже зараз, але фахово там можна прописати лише тільки сценарій як це робити, бо до реальних кроків – це перспектива десь на десять років.
Ви зазначили на прес конференції, що ваша книга про Крим – це перша праця із серії “Русский мир” против Украины”. Про що будуть наступні книги?
В.Г.: Зараз я працюю над книжкою «Русский мир» против Украины» «Агрессия на Донбассе». Це не буде пов’язано лише з Донбасом, там будуть сюжети і про Дніпропетровськ (Дніпро –ред.), і про Одесу, і про Харків…. Це знову ж таке буде науково популярне видання. Наступного року також є плани зробити академічне видання, яке буде розраховане на фахівців, експертів, про те як готувалася агресія…
Не можу обійти тему виборів в Америці, оскільки для нашої країни СШ є основним партером у протистоянні російській агресії. В переважній більшості українці розчаровані, а кримчани, які бачать своє майбутнє лише з Україною, тим більше, адже чули неодноразові висловлювання переможця виборів Дональда Трампа щодо налагодження стосунків Америки з Кремлем, щодо перегляду санкцій тощо. На вашу думку, чого варто очікувати від Трампа-президента Україні та окупованому Криму?
В.Г.: Треба згадати про нюанси політичної системи Сполучених Штатів – це демократія. Там дуже багато різнопланових векторів сил, там багато балансів, і тому, якщо Трамп займе, скажімо так, проросійську позицію, то там багато важелів, які компенсують цей момент. Але мені здається, що одна справа – це агітація, під час якої Трамп роз’єднував Америку – спеціально говорив неполіткоректні речі по відношенню до спільнот меншин тощо, але що він сказав перше після перемоги, що він буде працювати на з’єднання. Тому мені здається, що українцям не варто розчаровуватися… Трапм буде займати проамериканську і, у великій мірі, антиросійську політику, адже Росія повела себе як дрібний авантюрист, а це не відповідає американським інтересам.
Інша справа, що Трамп… не буде миритися з нашими внутрішніми негараздами: якщо Україна буде зволікати з реформами, якщо Україна буде зволікати з викорененням корупції, то домовитися з американцями при Трампі буде важче, чим якщо б президентом стала Клінтон. Тому засмучуватися не варто, а треба засукати рукава і самим собі робити краще майбутнє, і повертати окупований Крим.
Повну версію радіопрограми слухайте за посиланням: радіопрограма «Голос Криму».
Також нагадуємо, що «Голос Криму» виходить в ефірі Українського радіо щонеділі о 8.10 на середніх хвилях.