«Голос Криму: час окупації. Громадянство» (TV- програма)

Тема програми «Голос Криму: час окупації. Громадянство» – право на громадянство. Гість – Роман Мартиновський, адвокат, провідний експерт Регіонального центру прав людини. Ведучий  – Юрій Смєлянський.

Окупація Кримського півострову з боку РФ  та політика колонізації півострова, низка прийнятих вже українською владою нормативно-правових законодавчих документів, призвели до того, що громадяни України, які мають постійну реєстрацію, місце проживання в Криму частково втратили своє право бути громадянами України. Втратили можливість реалізувати отой перелік прав громадянина, який гарантований Конституцією України.

Що з реалізацією права на громадянства відбувається у кримчан на сьомому році окупації?

Право на громадянство  – це право бути визнаним громадянином своєї держави і користуватися правом громадянина відповідно до чинного національного та міжнародного законодавства… Бути захищеним від довільного позбавлення своєї національності та ідентичності. Це право отримувати повну компенсацію за незаконне позбавлення свого громадянства і силове нав’язування громадянства іншою державою.

Ю.С.: Після окупації Кримського півострова виникла колізія. З одного боку, практично всі жителі Криму – це громадяни України. З іншого боку, окупанти в окупованому Криму всіх громадян України автоматично визнали громадянами РФ і примусили до отримання російського громадянства. От з точки зору твердження: бути захищеними від силового нав’язування громадянства іншою державою разом з похідними цього зобов’язання – мова, культура, тощо, що зробила, виконала або не зробила, не виконала українська влада в часовому проміжку всього періоду окупації що вже минув…? Які порушення зі свого боку зробила РФ?

Р.М.: … Що ж стосується того, що зробила РФ і чого не зробила Україна? По-перше, я б хотів сказати, що РФ вчинила таким чином, що насправді навіть важко, напевно, знайти відповідні аналоги у новітній світовій історії…

Я думаю, що РФ, коли вона вчиняла таким чином, дуже уважно вивчила ситуацію… у міжнародній сфері, у європейській сері і діяла досить такі рішуче… Вона розуміла, що фактично жодних серйозних механізмів протидії насильницькому привласненню громадянства у міжнародному праві фактично на сьогоднішній день не існує…

…РФ оголосила громадян, які проживали на території Криму на момент окупації своїми громадянами. І важливо, що вона не лише дала якісь там права, а вона встановила для них обов’язки. І зробила це в односторонньому порядку, і зробила це не на своїй території…

Що стосується України?  Є певні претензії до змісту того, яким чином визначено той факт, що Україна не визнає примусово нав’язане громадянство у законі про окуповані території і ми говоримо про це вже не перший рік.  Я думаю, що Україні потрібно повернутися до цього питання, тому що таким чином як це зараз визначено воно дозволяє певним чином маніпулювати. Тобто, коли державі вигідно визнавати той факт, що людина, ну скажімо так, не визнається громадянином РФ, вона це робить, але коли їй хочеться зробити висновок про те, що це нав’язане громадянство розглядається ним як друге громадянство, вона так само це робить. З нашої практики…  хочу сказати, що такі приклади, коли Україна не зважаючи на те, що в законі прямо сказано, що це громадянство не визнається, Україна відмовляє людині, наприклад, у працевлаштуванні, посилаючись на те, що у неї наявне ось це російське громадянство, яке вона змушена була отримати в Криму…

Роман Мартиновський також додав, «що декларації не завжди збігаються з дійсністю. Тобто, у правовому полі України залишається ціла низка проблем пов’язаних із тим, що те, що декларує Україна фактично не визнається і державними органами, і судами дуже часто, і Пенсійним фондом – в цьому проблема».

Ю.С.: Нав’язування громадянства по-російські в окупованому Криму  – це те про що ми з вами вже говорили. А чи існують у міжнародній практиці будь-які універсальні рішення того як з цим боротися?

Р.М.: Я вам одразу хочу сказати, що, нажаль, універсальних рішень поки що не має. І одна з наших рекомендацій над якою ми працювали, які ми вважаємо за необхідне втілювати в життя, вона полягає в тому, що це питання має бути винесено на серйозне обговорення на міжнародному рівні. Нам здається, що було б дуже добре, якщо б за розгляд цього питання взялася наприклад Комісія міжнародного права, яка може по суті формулювати нові норми. Тому що так склалося, що всі ці роки міжнародне право опікувалося тим аби забезпечити, щоб люди не ставали апатридами, тобто людьми без громадянства… А от що стосується питання нав’язаного громадянства, то воно фактично залишалося поза увагою міжнародних органів весь цей час. І тому якихось серйозних механізмів не має. Якщо говорити просто про механізми захисту, які існують, то звичайно один з таких механізмів передбачений Конвенцією з захисту прав людини основоположних свобод. Мова йде про можливість звернення до Європейського суду з прав людини. Опоненти можуть сказати, що Конвенція на пряму не гарантує і не захищає право на громадянство. Але, навіть, у європейській Конвенції про громадянство йде мова про те, що це питання може розглядатися через призму ст. 8 Конвенції, тобто, право на повагу до приватного сімейного життя. Тому що питання пов’язанні з національною ідентичністю, питання пов’язані з громадянством входять в сферу ст. 8 Конвенції.

Ще один інструмент захисту, про який я зараз хотів би сказати, він вже задіяний Україною, вже є відповідний позов у Міжнародному суді ООН, він стосується, у тому числі, проблеми пов’язаної із расовою дискримінацією… Тобто Україна розглядає примусове громадянство в Криму як расову дискримінацію.

Більше про право на громадянство дивіться у програмі: «Крим: час окупації. Громадянство»

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

Також по темі: Нав’язуване громадянство та його наслідки для кримчан 

«Голос Криму: час окупації. Право на мову та культуру» (TV – програма)

У програмі «Голос Криму: час окупації. Право на мову та культуру» з ведучим Юрієм Смєлянським та гостями програми  Рефатом Чубаровим, головою Меджлісу кримськотатарського народу та президентом Світового конгресу  кримських татар та Андрієм Щекуном, представником ГО «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» та координатором інформаційно-просвітницьких проектів говоримо про право говорити власною мовою та користуватися власною культурою на окупованій території.

Право говорити власною мовою і користуватися власною культурою — гарантує меншинам на певній території свободу у використанні їх мови у приватній та суспільній сферах. Це право поширюється на усне і письмове звернення, а також захищає культурні традиції. Мати право на власну мову і культуру означає: використовувати власну мову в приватній та громадській сферах, дотримуватися власних культурних традицій, здобувати освіту рідною мовою, мати можливість використовувати власну мову в адміністративних і судових процесах. Що змінилося для жителів Криму в реалізації своїх прав на мову і культуру після окупації Кримського півострова РФ?

Соціологічні дослідження 2010-2011 рік у Криму показали, що більш ¾ населення півострову вважали українську мову необхідною умовою життєвої перспективи для своїх дітей і для себе. У той же час українська мова не стала і не ставала мовою побутового спілкування для більшості населення в Криму.

Ю.С.: На скільки об’єктивно буде  якщо я зроблю наступне ствердження: кримська татарська і українська мови використовувалися і продовжують використовуватися,  у тому числі, в умовах окупації лише у домашньому родинному спілкуванні.

Р.Ч.: … Мова – це явище завдяки якому зберігається народ. І це є також одночасно оберегом для цього народу.

… Ми зараз спостерігаємо в Криму таку ситуацію як було в радянські часи – в деклараціях все правильно, красиво і чудово. І цими деклараціями маніпулюють, граються…, але в реальному житті все на користь однієї нації. І ця нація – це русский народ.

… Дивіться, три державні мови, які окупанти ніби то встановили на окупованій території Криму: російська, українська, кримськотатарська, але абсолютна домінанта російської мови й іншого не може бути. І тому зрозуміло, що і українці, і кримські татари можуть використовувати свою рідну мови лише серед своїх…

А.Щ.: З українською мовою було складно і в період до окупації… До 1996 року українська мова в більшості шкіл Криму викладалася як факультатив… Був спротив і саботаж органів місцевого самоврядування… Коли ми відкрили україномовні класи в Бахчисараї, то зрозуміли, що попит є колосальним, просто не давали створювати (школи, класи – ред.) саме органи влади місцевого самоврядування. Така ж проблема була і у кримських татар з відкриттям їх шкіл/класів… Пік відкриття шкіл та класів з українською мовою навчання  – це був період 2000-2003 рік… було відкрито більше 600 класів і 7 шкіл з українською мовою навчання по всій території Криму. Дальше це мало б нарощуватися і рости, рости, але ці процеси постійно гальмувалися сепаратистськими силами в органах влади, які на той момент існували. Це була проблема як і центральних органів влади України, так і громади українців, які були слабкі в своїй самоорганізації.

Треба ще враховувати, що Крим – це єдиний регіон в Україні, де українці є меншиною в меншині… , але все одно процес інтеграції тривав – з кожним роком відкривалися групи в садочках, класи…

Якщо говорити про період після окупації, то у мене лише два слова – знищення, лінгвоцит. Повне знищення української мови… Я знаю, що там, де у 2015-2016 рр. були ініціативи відкрити хоча би клас з українською мовою навчання, вони буквально гасилися, викликалися батьки…відбувався психологічний тиск на тих батьків… і цей процес відбувається до сьогоднішнього дня.

Також, коментуючи ситуацію з навчанням рідною мовою в Криму Рефат Чубаров навів офіційну статистику окупаційної влади, де зазначається, що російською мовою навчається майже 97% кримських школярів, кримськотатарською  – 3%, а українською – 0,1%. Він зауважив, що цим цифрам на сьогодні довіряти не можна, адже обгортка не відповідає реальності. Спікери в студії наголосив на тому, що окупаційна влада використовує політику асиміляції/розмивання класів з рідною мовою навчання, відкриваючи в школах з кримськотатарською та українською мовами навчання російськомовні класи.

Більше і детальніше про мову, історію та культуру у програмі «Крим: час окупації. Право на мову та культуру» 

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

“Голос Криму. Прикордонна територія” (TV – програма)

Указом Президента Російської Федерації від 20 березня 2020 року №201 більше ніж 82 % земель кримського півострову віднесено до категорії так званих “прикордонних територій”.

Прикордонна територія це спеціальна юридична дефініція в Російському законодавстві. Президент Російської Федерація визначає список адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких іноземцям, особам без громадянства та іноземних юридичним особам заборонено мати земельні ділянки у власності.

До чого тут Крим? – запитаєте ви.

Справа в тому, що московити захопивши Крим в 2014 році вважають його своєю територію, а тому їх президент видав Указ, яким фактично вивів за межі закону десятки, а то і сотні тисяч фізичних і юридичних осіб, які абсолютно законно придбали земельні ділянки в Криму до 2014 року і наразі володіють ними.

Для окупантів не має значення спосіб отримання земельної ділянки: спадщина, купівля-продаж, приватизація, викуп, купівля юридичної особи – байдуже, цю ділянку ви мусите продати, або її примусово продасть окупант.”

Сьогодні ми знаходимося в офісі адвокатського об’єднання Амбрелла, в місті Києві, і звертаємося за консультацією до партнера адвокатського об’єднання, адвоката Владислава Руденко.

С.М.: Десятки, а то і сотні тисяч громадян України, що не проживають в Криму, мають там земельні ділянки. Московити прийняли рішення про примусовий продаж таких земельних ділянок. Чи порушує це права людини?

В.Р.: Президент Російської Федерації включив майже всі райони окупованого Криму до складу так званих прикордонних територій, що за російським законодавством дорівнює відсутності можливості володіти цими землями іноземним особам. В розумінні Російської Федерації іноземцями є зокрема і ті українці, які проживали в Криму до окупації і проживають зараз. Ці особи опинилися в якосіт іноземців, які в розумінні російської влади незаконно володіють земельними ділянками. Наскільки можна зрозуміти зараз, земельні ділянки планується відчужувати примусово з поверненням власникам виручених грошових коштів. Найбільш гострим питанням, окрім примусового продажу звісно без дозволу власника, залишається питання вартості земельних ділянок. Чи буде вартість продажу відповідати реальній вартості земельних ділянок.

С.М.: Як цю ситуацію можна описати з точки зору міжнародних документів?

В.Р.:Територія Криму є окупованою, тому на ці відносини розповсюджується дія міжнародного гуманітарного права, зокрема ІV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни, яка застосовується і під час таких окупацій, які не мають відкритих бойових дій. Цей документ забороняє окупаційній адміністрація без військової необхідності забирати, реквізувати майно громадян.  Дії Російської влади в Криму не відповідають міжнародному законодавству, бо порушують право людини на мирне володіння своїм майном, як тих громадян, що залишилися там проживати, як і тих, що виїхали в інші регіони України.

С.М.: Які інструменти міжнародного права варто використовувати для захисту свого права на мирне володіння майном?

В.Р.: Стратегічний захист це захист в Європейському суді з прав людини. Суди, що створені в окупованому Криму Російською Федерацією, не захистять реально права людей, бо будуть діяти на підставі російского законодавства. Водночас, до звернення зі скаргою до Європейського суду з прав людини висуваються вимоги, зокрема, скористатися способами захисту в межах держави, під чиєю юрисдикцією знаходяться. Тобто попри недовіру до судової системи РФ людина до звернення в ЄСПЛ має звернутися до суду Російської Федерації.

С.М.: Наскільки звернення до Європейського суду з прав людини є дієвим інструментом? 

В.Р.: Сила рішення ЄСПЛ грунтується на політичних чинниках. Допоки Російська Федерація є членом Ради Європи, вона вимушена виконувати рішення Європейського суду з прав людини. І поки Російська Федерація виконує рішення ЄСПЛ. На розгляд справи в ЄСПЛ дійсно витрачається багато часу, але чим раніше розпочати процес, тим раніше можна отримати рішення. Наразі це єдиний на мою думку ефективний судовий спосіб захисту права на володіння майном для осіб, чия власність знаходиться на території окупованого Криму.

С.М.: Яке рішення може прийняти Європейський суд з прав людини в ситуації, коли людину, яка не проживає на окупованому півострові, позбавлено права власності рішення окупаційної влади в Криму?

В.Р.: Право власності має економічний зміст і не залежить від територіального знаходження конкретної людини. Сам факт окупації не може приводити до автоматичного втрачання законно набутого майна. Європейський суд з прав людини в таких випадках приймає рішення про визнання порушення права людини та призначення виплати людині – справедливої сатисфакції. 

С.М.: Якими є ваші поради як адвоката тим громадянам, чиє право на мирне володіння власністю в Криму порушено в зв’язку з віднесенням їх земельної ділянки до так званої “прикордонної території”? 

В.Р.: Порушення норм міжнародного гуманітарного права, зокрема ті, які ми сьогодні проговорили, можуть складати і кримінальний злочин. Це передбачено і кримінальним законодавством України і міжнародним законодавством. Тому треба звернутися до правоохоронних органів України з заявою про злочин. Міжнародне кримінальне правопорушення підвідомче Міжнародному Кримінальному Суду, в провадженні якого вже є декілька справ щодо Криму. Провадження в Міжнародному Кримінальному Суді складаються саме з сукупності таких конкретних проваджень по фактам порушення прав конкретної людини. Такі матеріали в Україні збираються і направляються в МКС. Цим безпосередньо займається прокуратура Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, до якої я б радив обов’язково звертатися тим громадянам, чиє право на мирне володіння власністю в Криму порушено.

 Більше інформації у програмі “Голос Криму. Прикордонна територія” (TV – програма)

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

“Голос Криму: час окупації. Право на віросповідання” (ТV-програма)

У програмі “Голос Криму: час окупації. Право на віросповідання” з ведучим Юрієм Смелянським та гостем митрополитом Сімферопольським і Кримським  Української Православної Церкви (ПЦУ) Климентом говоримо про порушення прав вірян УПЦ (ПЦУ) на свободу віросповідання, про переслідування, яких зазнає українська церква в Криму та чи спроможна нарешті держава захисти вірян і церкву в окупації.

Свобода думки, совісті та віросповідання – це право людини мати свою точку зору на факт, погляд або думку не залежно від точки зору інших, а також право людини сповідувати свою релігію і віру…

У 2014 році в Криму дуже яскраво проявився той факт, що, за винятком УПЦ Московського патріархату, всі кримські конфесії, які там були представлені, готові підтримувати один одного, приходити на допомогу, зокрема надавати приміщення для віруючих інших конфесій.

Ю. С.: На скільки сильно як загрозу цей факт був сприйнятий в Криму росіянами?

Митрополит: Я б не сказав, що дружба між конфесіями була і до 2014 року, і після 2014 року дуже сильна. Була маргінальна організація міжконфесійна рада «Мир – Дар Божий», яку очолював митрополит Лазар (митрополит Сімферопольський і Кримський УПЦ Московського патріархату – ред.). Суть цієї організації, на зразок міжконфесійної ради церков в Києві, зібрати всі релігійні організації, що були зареєстровані на території Криму під єдиний патронат влади і показати, що в Криму мир і злагода. Але УПЦ Київського патріархату в цю організацію не входила,  бо позиція митрополита була категорично проти входження нашої церкви і влада (місцева влада – ред.) робила все, що би нас не було…. в цій організації. Ми знаємо, що тоді були заяви муфтія мусульман Криму, який то входив в цю організацію, то виходив з неї,  з вимогою, що він буде тільки тоді, коли буде Київський патріархат…  Але у 2014 році, так, дійсно, коли була загроза закриття нашої церкви, тоді Управління мусульман Криму заявило про те, що вони готові нам надати приміщення в мечеті для того, щоб ми могли звершувати свої богослужіння… Одночасно тоді кримська влада намагалася вести зі мною перемовини і в мене було багато зустрічей з Русланом Бальбеком (заступник голови Ради міністрів окупаційної влади у так званій Республіці Крим – ред.) , який пропонував мені і поїздки в Москву, і сприяння, і допомогу. Всі ці зустрічі відбувалися на території Управління мусульман Криму в присутності муфтія Криму. Мова йшла про те, що ми повинні перереєструватися по російському законодавству…

Ю. С.: Статути релігійних організацій  в Криму, які з точки зору росіян не належать до традиційних релігійних конфесій змушені були пройти перереєстрацію та релігієзнавчу експертизу в Міністерстві юстиції Росії. Для православної церкви України в Криму, який підсумок цих процедур.

Митрополит: На першому етапі, коли мова йшла про те, що ми повинні були увійти в юридичне поле РФ, то ми повинні були взяти діючі статути, що були зареєстровані при Україні, принести їх в Управління Міністерства юстиції РФ в Криму і за формою перереєструвати по російському законодавству. Ця процедура продовжувалася до 15 березня 2015 року.

Потім ті, хто не перереєструвалися повинні були подавати документи з проходженням релігієзнавчої експертизи в Москві. Ми не подавали документи ані перший раз, ані другий раз. Але був один нюанс  – не все так просто. Для того щоб зареєструватися по російському законодавству треба було їхати в Москву. Наприклад, священик греко-католицької церкви декілька разів їздив у Москву домовлятися. Його статути, які були зареєстровані при Україні не хотіли перереєстровувати як греко-католицька церква в Криму. І після того, як він в Москві домовився, то його зареєстрували як римо-католицька церква східного обряду. І тому, коли греко-католики кажуть, що на території Криму діє українська греко-католицька церква, такої церкви немає, а є римо-католицька церква східного обряду, яка безпосередньо підпорядковується Ватикану…

Що стосується нас, то ми намагалися не реєструвати статути до 2019 року. У 2019 році, коли відбувся помісний собор, на якому було визначено, що в Україні є Українська Православна Церква (Православна Церква України) – це відбулося після того, як ми одержали томос, РФ почала судові процеси по знищенню Управління Кримської Єпархії. Саме тоді, коли Міністерство майнових і земельних відносин Криму подало документи в суд про те, що ми повинні повернути приміщення Республіці Крим і мотивували вони це тим, що до 2014 року у них були взаємовідносини з Українською Православною Церквою Київського патріархату і ця структура була на території Криму, а у зв’язку з тим, що з’явилася нова структура – ПЦУ – і у РФ та Міністерства земельних відносин немає договорів між ПЦУ та Міністерством земельних відносин, тому ми незаконно займаємо цю споруду. Тому, ми вимушені були почати процес хоч якоїсь реєстрації. Ми знайшли форму як незалежна релігійна місцева організація, але нам відмовляли в реєстрації цих статутів 5 разів, тобто ми навіть до релігієзнавчої експертизи в Москві не доходили. Потім ми знайшли ще один варіант, який нам пропонував Аксьонов (голова Ради міністрів «Республіки Крим» в складі тимчасово окупованого суб’єкта РФ – ред.) у 2017 році, після першого замаху на церкву і на моє життя. І тоді, після гучного скандалу…  у мене була зустріч з Аксьоновим. Він запропонував знайти на території РФ централізовану релігійну організацію, яка б змогла нам підписати статут. На території РФ у нас є митрополит Адріан із статутами, які б йому дозволяли підписати документи для Криму. Ми підписали в 2019 році ці статути і знову подали на реєстрацію, і нам знову їх відхилили. Тобто, те що вони не реєструють нас, вони тим самим засвідчують своє ставлення до ПЦУ…  на території Криму не може бути ніякої української церкви. І тут ми підходимо до головного – сьогодні РФ в Криму робить все, щоб не тільки нічого українського не було, але робить все, щоб поступову витісняти все те, що було при Україні…

Ю.С.: Грудень 2019 року. Ви оголосили безстрокове голодування. Вимоги – прийняття рішення щодо захисту релігійних свобод громадян України в Криму. На мою особисту думку та великого кола моїх друзів, знайомих – це був вчинок людини, яка ціною свого здоров’я, життя готова боротися… за правду, за віру. У вас було багато зустрічей з представниками влади. Хоч раз влада принесла вам вибачення, що довела вас до стану при якому ви прийняли рішення проводити голодування? На скільки за вашими оцінками влада активізувалася в прийнятті рішень по кримським питанням?…

Митрополит:… Сподіватися тоді було марно на щось, треба було привернути увагу. Щодо вибачень, ну від Зеленського я не потребую вибачень, бо цей конфлікт і ця проблема – це не є проблема Зеленського. І не тому, що він зараз Президент і я мушу щось на його адресу сказати. Йому дісталося те, що не було вирішено ані Порошенко, ані його оточенням – ніщуками, павленками… і всіма тими, що кричали, що вони великі українці, а за очі писали листи, що я паплюжу честь і достоїнство керівників міністерств (Міністерства культури України – ред.) і проти мене треба застосувати дисциплінарне покарання  і таке було… Фоменко (Перший заступник Міністра культури України з 2016 року, а з 5 червня 2020 року заступник Міністра Міністерства культури та інформаційної політики – ред.) проти мене писала листи на Священний синод, що я є злодій. Багато чого пережили… Боролися вони не з російською стороною, не проти російської окупації, ні проти Путіна, ні проти Аксьонова. Боролися вони проти мене, моєї позиції, що треба було зберегти церкву. І як наслідок – оці всі суди і те, що я зараз втратив церкву, і те, що я на останньому подиху хоч щось намагаюся зберегти –  оце їх бездіяльність. Щодо сьогоднішньої влади – голодовка примусила звернути увагу. Слава Богу написали постанову…

Митрополит Климент також зазначив на важливості зустрічі з представниками посольств у вересні цього  року в Києві, де були присутні і представники української влади. «Ця зустріч – це є рубікон відповідальності  української влади, але вже не переді мною, не перед українцями Криму, а перед світовим товариством. Бо перед дипломатами іноземних країн вони дали обіцянку, що питання збереження Православної Церкви України буде вирішено… і українська влада зробить все від неї залежне, щоб Церква збереглася. Я  вперше за шість років почув позицію української влади…»

Більше у програмі: «Крим: час окупації. Право на віросповідання»

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

Митрополит Климент звернувся до Генеральної Асамблеї ООН

3 листопада 2020 року на полях 75-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувся тематичний захід в режимі онлайн щодо ситуації з правами людини на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя. Про це йдеться на офіційному сайті Міністерства закордонних справ.  Захід об‘єднав дипломатів з Києва, Нью-Йорка, Женеви, Відня та Страсбурга, які опікуються правозахисною проблематикою.

Як зазначається у повідомленні МЗС, Перша заступниця міністра закордонних справ Еміне Джапарова у своєму виступі наголосила, що російська окупаційна влада перетворила Крим на півострів страху, де тривають репресії проти громадян України, які виступають проти окупації. Позбавлення права на землю, релігію, освіту та мову, примусова зміна громадянства, призов у лави російської армії, заборона діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, а також утиски проти Української православної церкви – всі ці порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права отримають належну оцінку з боку ООН.

У заході також взяли участь Постійний Представник Президента України в АР Крим Антон Кориневич, Віце-голова Асоціації міжнародного права України Микола Гнатовський, заступник голови Меджлісу Наріман Джелялов та громадський журналіст Наріман Мемедемінов та  митрополит Сімферопольський і Кримський Православної Церкви України Климент.

Під час свого виступу митрополит Климент звернувся до ГА ООН та до всіх учасників тематичного заходу із закликом: «Стурбованість  – це не той шлях вирішення проблеми, який сьогодні присутній у всіх заявах українських та міжнародних організацій. Нам потрібне практичне рішення, що буде забезпечувати наше конституційне право в Криму молитися в наших храмах Православної Церкви України українською мовою за свій народ і свою державу».

Варто зазначити, що представники Крайової Ради Українців Криму Андрій Щекун, Андрій Іванець та Сергій Мокренюк 28 жовтня 2020 року провели зустріч з народним депутатом України Рустемом Умєровим. Під час якої народному обранцю було передано звернення до голови українського парламенту, де   Крайова Рада Українців Криму закликає голову Верховної Ради України Разумкова Дмитра Олександровича, народних депутатів України розглянути та прийняти проєкт Постанови Верховної Ради України  щодо питань захисту права на свободу світогляду та віросповідання вірян Кримської єпархії Української православної церкви (ПЦУ) та збереження приміщень Кафедрального собору святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги, розробленого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та погодженого Комітетом Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин.

ЗВЕРНЕННЯ МИТРОПОЛИТА СІМФЕРОПОЛЬСЬКОГО І КРИМСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ КЛИМЕНТА ДО ГЕНЕРАЛЬНОЇ АСАМБЛЕЇ ООН 

ШАНОВНИЙ ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАР ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ ПАНЕ АНТОНІУ  ГУТЕРРЕШ.

ШАНОВНІ ПРЕДСТАВНИКИ КРАЇН ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ. ПАНІ  ТА ПАНОВЕ.

ПРАВО НА РЕЛІГІЙНУ СВОБОДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ Є НЕВІД’ЄМНОЮ ЧАСТИНОЮ ЛЮДИНИ І ОСНОВОЮ ДЕМОКРАТИЧНИХ КРАЇН.

УСТАВ ООН ГАРАНТУЄ СВОБОДУ ВІРОСПОВІДАННЯ, РІВНІСТЬ ПРАВ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД РЕЛІГІЙНИХ ПЕРЕКОНАНЬ І ПРАВО КОЖНОМУ ПРОПОВІДУВАТИ СВОЮ РЕЛІГІЮ І ВІДПРАВЛЯТИ СВОЇ ОБРЯДИ І ЗАДОВОЛЬНЯТИ СВОЇ РЕЛІГІЙНІ ПОТРЕБИ.

ДО 2014 РОКУ НА ТЕРИТОРІЇ КРИМУ ДІЯЛО 49 РЕЛІГІЙНИХ ГРОМАД, ЯКІ НАЛЕЖАЛИ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ, ПІСЛЯ 15 ГРУДНЯ 2018 РОКУ ДО ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ.

СЬОГОДНІ НА ТЕРИТОРІЇ КРИМУ ЗАЛИШИЛОСЬ ШІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ГРОМАД ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ. З НИХ ТРИ ПІД ЗАГРОЗОЮ ПРИПИНЕННЯ ІСНУВАННЯ.

СВОЄ ПРАВО МОЛИТИСЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ МИ ШІСТЬ РОКІВ ВИБОРЮЄМО В РОСІЙСЬКИХ СУДАХ І В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ. БІЛЬШЕ ДВАДЦЯТИ СУДОВИХ ПРОЦЕСІВ, І ЖОДНИЙ РОСІЙСЬКИЙ СУД НЕ ПРИЙНЯВ РІШЕННЯ, ЯКЕ ЗАХИЩАЛО Б ПРАВА ПРАВОСЛАВНИХ УКРАЇНЦІВ КРИМУ.

ПОНАД 70 ПРИХОЖАН КРИМСЬКОЇ ЄПАРХІЇ ЗВЕРНУЛИСЬ В КОМІТЕТ ООН З ПРАВ ЛЮДИНИ В ЖЕНЕВІ З ПРОХАННЯМ ЗАХИСТИТИ ЇХ ПРАВО НА РЕЛІГІЙНУ СВОБОДУ В КРИМУ. ВОНИ ЧЕКАЮТЬ ЗАХИСТУ І ПІДТРИМКИ.

СЬОГОДНІ ПІД ЗАГРОЗОЮ ЗАКРИТТЯ ГОЛОВНИЙ КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР ВОЛОДИМИРА І ОЛЬГИ В МІСТІ СІМФЕРОПОЛІ.

ВЛАДА КРИМУ ЧЕРЕЗ СУДИ ВИМАГАЄ ЗАКРИТИ СОБОР, А ПРИМІЩЕННЯ ПОВЕРНУТИ МІНІСТЕРСТВУ МАЙНОВИХ І ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН КРИМУ. ПРИМІЩЕННЯ ПЕРШОГО ПОВЕРХУ ВЖЕ ВІДІБРАНІ НА КОРИСТЬ МІНІСТЕРСТВА.

АДМІНІСТРАЦІЯ МІСТА ЄВПАТОРІЇ ЧЕРЕЗ СУДОВИХ ВИКОНАВЦІВ ВИМАГАЄ ВІД МЕНЕ РОЗІБРАТИ ЦЕРКВУ, СПЛАТИТИ СУДОВІ ВИТРАТИ ПОНАД 50 000 РУБЛІВ І ПОВЕРНУТИ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ 25 КВАДРАТНИХ МЕТРІВ МІСТУ.

Я КОРІННИЙ КРИМЧАНИН, Я НАРОДИВСЯ І ВИРІС В КРИМУ. МОГО ПРАДІДА В 1932 РОЦІ РАДЯНСЬКА ВЛАДА ПОЗБАВИЛА ВСЬОГО МАЙНА І ВИСЛАЛА ДО АРХАНГЕЛЬСЬКА, У 1944 РОЦІ ЧАСТИНУ МОЄЇ РОДИНИ ТІЛЬКИ ЗА ТЕ, ЩО ВОНИ БУЛИ КРИМСЬКИМИ БОЛГАРАМИ ДЕПОРТУВАЛИ ЗА УРАЛ. СЬОГОДНІ, ТІЛЬКИ ЗА ТЕ, ЩО Я УКРАЇНЕЦЬ І СЛУЖУ В ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ УКРАЇНИ, МЕНЕ ПОЗБАВЛЯЮТЬ ПРАВА МОЛИТИСЯ В СВОЇЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ В КРИМУ.

25 РОКІВ РАЗОМ З УКРАЇНЦЯМИ КРИМУ МИ ДОКЛАДАЛИ ЗУСИЛЛЯ, ЩОБ В КРИМУ БУЛА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА УКРАЇНИ.

Я ШІСТЬ РОКІВ, НЕОДНОРАЗОВО ЗВЕРТАВСЯ ЯК ДО КРИМСЬКОЇ ВЛАДИ, ТАК І ДО ПРЕЗИДЕНТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ З ПРОХАННЯМ ЗБЕРЕГТИ КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР ВОЛОДИМИРА І ОЛЬГИ В МІСТИ СІМФЕРОПОЛІ І ДАТИ МЕНІ МОЖЛИВІСТЬ МОЛИТИСЯ В ЦЬОМУ СОБОРІ ДО ЗАКІННЧЕННЯ МОЇХ ЗЕМНИХ ДНІВ.

МОЄ ЗВЕРНЕННЯ ОКРЕСЛЮЄ СТАН УКРАЇНЦІВ КРИМУ, ЩО ПРОЖИВАЮТЬ НА КРИМСЬКОМУ ПІВОСТРОВІ.

СПОЧАТКУ БУЛО ВІДІБРАНО ПРАВО ОТРИМУВАТИ ІНФОРМАЦІЮ УКРАЇНСЬКОЮ, ПОТІМ ЛІКВІДУВАЛИ ПРАВО НА ОСВІТУ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ, ПОТІМ УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ – ТЕПЕР УКРАЇНСЬКУ ЦЕРКВУ.

ПИТАННЯ, ЩО Я СЬОГОДНІ ПІДІЙМАЮ – ЦЕ ПИТАННЯ ВИКЛЮЧНО ПРАВ ТА СВОБОД УКРАЇНЦІВ МАТИ СВОЮ УКРАЇНСЬКУ ЦЕРКВУ В КРИМУ.

ПРОШУ ПРЕДСТАВНИКІВ КРАЇН ООН НЕВІДКЛАДНО ПОЧАТИ ВЕСТИ ПЕРЕМОВИНИ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ЦИХ ПРОБЛЕМ.

МИ ПОТЕРПАЄМО ВІД СВАВІЛЛЯ І БАЙДУЖОСТІ.

СТУРБОВАНІСТЬ – ЦЕ НЕ ТОЙ ШЛЯХ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ, ЯКИЙ СЬОГОДНІ ПРИСУТНІЙ У ВСІХ ЗАЯВАХ УКРАЇНСЬКИХ ТА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ.

НАМ ПОТРІБНЕ ПРАКТИЧНЕ РІШЕННЯ, ЩО БУДЕ ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ НАШЕ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО В КРИМУ МОЛИТИСЯ В НАШИХ ХРАМАХ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ ЗА СВІЙ НАРОД І СВОЮ ДЕРЖАВУ.

ПРОШУ ЗАХИСТИТИ ПРАВА І СВОБОДИ РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ В КРИМУ.

Звернення англійською мовою

Distinguished Secretary-General of the United Nations, Mr. Antonio Guterres.

Distinguished Representatives of the United Nations Member States.

I appeal to you to protect the Orthodox Church of Ukraine in Crimea.

Freedom of religion and belief is an integral part of human and the basis of democratic countries.

The UN Charter guarantees freedom of belief, equality of rights, regardless of religious beliefs, and the right of everyone to perform their rituals and meet their religious needs.

Until 2014, there were 49 religious communities in Crimea that belonged to the Ukrainian Orthodox Church of the Kyiv Patriarchate and after December 15, 2018 to the Orthodox Church of Ukraine.

Today, only six religious communities of the Orthodox Church of Ukraine remain on the territory of Crimea. Three of them are under threat of termination.

We have been fighting for our right to pray in the Ukrainian church for six years in the Russian courts and in the European Court of Human Rights. More than twenty trials, but no Russian court has issued a decision that would protect the rights of Orthodox Ukrainians in Crimea.

More than 70 parishioners of the Crimean eparchy appealed to the UN Human Rights Committee in Geneva to protect their right for religious freedom in Crimea. They are looking for protection and support.

Today the main Cathedral of Volodymyr and Olga in the city of Simferopol is under threat of closing.

The authorities in Crimea in courts demand the Cathedral to be closed and its premises be returned to the “Ministry of Property and Land Relations” in Crimea. The ground floor of the premises have already been taken away in favor of the “Ministry”.

The “administration” of the city of Yevpatoria through court executive officers demands me to dismantle the church, to pay court expenses of over 50 000 rubles and to return the land plot of 25 square meters of the city.

I am a native Crimean, I was born and was raised in the Crimea. In 1932, Soviet authorities deprived my great-grandfather of all property and deported him to Arkhangelsk. In 1944, part of my family was deported beyond the Urals, just because they were Crimean Bulgarians. Today, only because I am Ukrainian and serve in the Orthodox Church of Ukraine I am deprived of the right to pray in my Ukrainian church in Crimea.

For 25 years along with the Ukrainians of Crimea we have been making everything possible to ensure the existence of the Orthodox Church of Ukraine in Crimea.

For six years I have repeatedly appealed both to the authorities in Crimea and president of the Russian Federation to preserve the Cathedral of Volodymyr and Olga in the city of Simferopol and ensure my ability to pray in this Cathedral until the end of my earthly days.

My appeal outlines the condition of Ukrainian living on the Crimean Peninsula.

The issue I raise today – is the ability of Ukrainians to exercise their rights and freedoms to have their own Ukrainian church in Crimea.

I request representatives of the UN Member States to approach immediately the Russian Federation for resolving these issues.

Concern is not the way to solve the problem. It is expressed today in all statements of Ukrainian and international organizations.

We need a practical solution that will ensure our constitutional right in Crimea to pray in our churches of the Orthodox Church of Ukraine in Ukrainian language for our people and our state.

I ask you to protect the rights and freedoms of the religious community of the Orthodox Church of Ukraine in Crimea.

The city of Simferopol, November 2020. Archbishop Clyment of Simferopol and Crimea, Head of the Crimean Eparchy of the Orthodox Church of Ukraine.

Текст звернення та відео надані ІА “Голос Криму”

Міністреством закордонних справ та митрополитом Климентом

Оригінал відеозвернення митрополита Климента записаний Крим.Реалії

Матеріал підготовлений Людмилою БОЖЕНКО

«Голос Криму. Культурна спадщина: невійськовий вимір агресії» (TV програма)

Збройна агресія Російської Федерації проти України, що розпочалася в лютому 2014 року  триває вже сьомий рік поспіль. Попри те, що цю війну називають гібридною, підкреслюючи використання агресором як військових, так і не військових засобів, в гуманітарному контексті дослідниками конфлікту піднімаються в переважній більшості питання порушення прав людини. Решта питань гуманітарної сфери залишається поза фокусом.

Культурна спадщина як точка прикладання сили. Саме так ми сьогодні спробуємо подивитися на державну політику Російської Федерації та України щодо Криму.

Самостійна Україна і вільний український народ не вписуються в міфологію Російської Федерації. Пам’ятки спадщини українського народу мають бути або привласнені або знищені. Викреслити навіть згадку про інші культури в Криму – таку ціль поставила собі окупаційна влада. Для того, щоб не було, що повертати. Для того, щоб не було кого звільняти, кому звільнятися. Знищення культурної спадщини заради повної асиміляції місцевого населення – спосіб заміни населення окупованого півострову, що використовує окупант.

 «У Росії одна з головних проблем в тому, що  захопивши частину території, вперше у пост гітлерівській Європі, іншої держави силою, вона не має правових аргументів, з точки зору міжнародного права, для того, щоб виправдати свої дії… Відчуваючи дефіцит таких правових аргументів, Росія намагається використати історичні аргументи, квазі історичні аргументи, історичні міфи і продукує відповідну продукцію… Одним з аспектів гуманітарної агресії Росії є її діяльність щодо встановлення на території Криму пам’ятників, пам’ятних знаків, бюстів… Чому встановлення таких об’єктів є незаконним? Ми маємо законодавчу базу… щодо встановлення пам’ятників і монументів – це і постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання спорудження, встановлення пам’ятників, монументів» відповідний був наказ Держкому України з будівництва та архітектури Міністерства культури, які регламентують порядок встановлення пам’ятників… Пам’ятники, які мають загальнодержавне значення встановлюються лише за рішенням Кабінету Міністрів України або, якщо це інші пам’ятники, то за рішенням органів виконавчої влади місцевої та органів місцевого самоврядування. Звісно, що в Криму з 2014 року відсутні легальні органи влади, тому всі встановлення пам’ятників там відбувається сьогодні  нелегально», – розповів кандидат історичних наук, кримчанин Андрій Іванець, який дослідив діяльність окупаційної влади в сфері монументального мистецтва.

За оцінкою історика за шість років окупації Російською Федерацією в Криму встановлено щонайменше: 43 бюсти; 24 пам’ятні знаки та поклонні хрести; 66 пам’ятників; 4 меморіальні комплекси. Всього не менше 130 пам’ятників. І це більше ніж за весь час перебування Кримського півострову під владою Російської Імперії династії Романових.

«Ми маємо справу із справжнім пам’ятковим бумом, із нав’язування свого символічного простору кримчанам і, навіть, були цікаві моменти намагання грати з допомогою пам’ятників в Криму на міжнародній арені», – констатує Андрій Іванець.

Російська Федерація захоплює символічний простір Криму, мілітаризує півострів. Археологічна спадщина принесена в жертву будівництву великої військової бази в Крим.

Кандидат наук Денис Яшний дослідив якість археологічних розкопок, що були здійснені за час окупації на Кримському півострові.

«…Під час будівництва перших шести черг «Траси Таврида» було знищено, точніше як це формулюється російськими так званими органами влади, «поддано полным археологичесиким исследованиям под стороительство», тобто ці об’єкти було знищено… Повністю або частково знищено 93 об’єкти археологічної спадщини, з них на обліку в Україні, тобто в місцевих списках, перебувало лише 17 об’єктів…

… Ми маємо розуміти, що всі наші державні інституції реагують постфактум – спочатку зруйнували, а потім ми реагуємо. Але справа в тому, що  відомості про те, що будуть проводитися розкопки або буде відбуватися будівництво, вони у відкритих джерелах з’являються за півроку, а то і за рік…  Тому я прошу представників Міністерства культури звернути свою увагу, що в цьому році стартує будівництво восьмого етапу цієї дороги (ред. – «Траси Таврида»). Восьмий етап – це місто Севастополь, це колишня президентська траса, це вхід в місто через Інкерман  – там будуть проводитися археологічні роботи. Дозволи на ці незаконні роботи Міністерство культури РФ вже видало… Мені здається, що на це слід реагувати», – наголосив кандидат історичних наук Денис Яшний.

Він також зазначив, що за 6,5 років РФ видала більше 900 незаконних дозволів на проведення археологічних робіт. Найстрашніше вважає Яшний, що майже 400 з цих дозволів видані на проведення робіт в місцях будівництва.

Археологічні розкопки в Криму наразі проводяться на площі, меншій, ніж площа будівництва. І на площі меншій, ніж площа самого об’єкту культурної спадщини.

Але це навіть ті дослідження, що проводяться в Криму, власне і дослідженнями в науковому плані визнати не можна, бо роботи здійснюються нашвидкоруч, в порушення прийнятих процедур, особами, що не мають належної кваліфікації та без оприлюднення результатів так званих досліджень.

Всі свої дії в рамках культурної політики Російська Федерація прикриває гуманітарними програмами: чи то дослідженнями, чи то науковими проєктами, чи то реставрацією. Проте чи є адекватною відповідь України цим діям агресора? Так, Україною застосовано санкції до юридичних осіб. Україною застосовано санкції до фізичних осіб. Тих, юридичних і фізичних осіб, які здійснюють незаконні археологічні дослідження в Криму. Проте чи цього достатньо?

Виклики, які постали перед нашої державою вимагають від нас комплексної, збалансованої системи протидії агресору.

Юристом громадської організації “Регіональний центр прав людини” Дариною Підгорною проведено дослідження збалансованості і системності державної політики щодо захисту культурної спадщини на окупованій території.

«На сьогоднішній день в Україні діють акти, які є основоположними щодо питань культури і взагалі питань захисту та збереження об’єктів культурної спадщини. Насамперед  – це Закон України «Про культуру», «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини» і всі інші, які пов’язані з цим документи. Вони всі регламентують, є основоположними, діючими і в принципі визначають політику держави в цьому питанні. Але, у нас вже шість років триває конфлікт на території Криму і Донбасу і у зв’язку з цим виникає необхідність додаткового регламентування з боку держави пам’яток, що знаходяться на цих територіях. У нас є перелік деяких актів, які визначають правовий режим ТОТ (ред. – тимчасово окуповані території) і власне політику, але маю зазначити, що в цій позиції, що була висловлена державою не має жодного слова, яке б конкретизувало діяльність держави саме в питаннях збереження та захисту  культурних цінностей, які знаходяться на цих територіях. Там є лише одна фраза, яка визначає політику інтеграцію цих культурних пам’яток вже по завершені періоду окупації і збройного конфлікту…, а це ніяк не впливає і не допомагає врегулювати те, що зараз відбувається в нашій країні», – зазначила юристка.

На думку експертів однією з причин цього є відсутність спеціального органу, відповідального саме за формування політики в сфері захисту культурної спадщини в окупованому Криму, до відповідальності якого варто було б віднести і моніторинг і координацію діяльності інших органів державної влади і громадськості і науковців, а також підготовку необхідних документів . А також матеріалів, необхідних для переслідування осіб, що зазіхають на інтереси України.

«Не може громадянське суспільство замінювати собою державу в таких питаннях… Я підтримую… створення певного об’єднаного державного органу  не розбитого по різних міністерствах. Тому що сьогодні, навіть якщо є одна відповідальна людина в Міністерстві окупованих територій в Міністерстві культури, то найчастіше ми бачимо, що це не взаємодіє між собою. Виникають якісь розбіжності, якісь неузгодження рішення… Мені здається, що ватро було б, наприклад, в рамках Директорату культурної спадщини, або інших органів Міністерства культури  створити якусь об’єднавчу комісію, яка б постійно  діяла… Як представники громадянського суспільства ми пропонуємо можливості до співпраці, ми пропонуємо свою експертну участь у розробці певних нормативних документів або проєктних рішень, там де це можливо…», – зазначила Катерина Чуєва, президент ICOM України.

«… Я сподіваюся, що нам вдасться відновити протягом найближчих півроку, офіційно зареєструвати наш комітет «Блакитного щита». У світі зараз цей комітет виконує моніторингові функції, він пов’язаний з методичною допомогою моніторингу ситуації, що пов’язані зі збройними конфліктами і з культурною спадщиною в надзвичайних ситуаціях. Для України це дуже важливо, тому що у нас відсутня система цивільного захисту, у нас відсутня система допомоги культурній спадщині під час надзвичайних ситуацій, у нас не має навченого персоналу, у нас не має взаємодії з різними відомствами і службами…, які б мали бути дотичними до цієї політики. Ми сподіваємося, що в рамках роботи  ICOM і «Блакитного щита» спробувати ініціювати цілу низку питань і проєктів поставити на порядок денний», – підсумувала президент ICOM України.

Навесні 2020 року Верховна Рада України ратифікувала ІІ протокол до Гаазської конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту.

Імплементація положень цього документу в українське законодавство знову піднімає питання створення такої інституції. Українська держава має здійснювати весь комплекс заходів, направлених на протидію Російській Федерації по знищенню культурної спадщини України в Криму: від моніторингу до документування, від розслідування до притягнення до відповідальності.

Захист культурної спадщини це безпековий чинник. Саме на цьому має будуватися державна політика України щодо тимчасово окупованої території.

Більше інформації про захист культурної спадщини дивіться у програмі «Голос Криму. Культурна спадщина: невійськовий вимір агресії».

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

Голос Криму. Переміщення (TV програма)

Міжнародне гуманітарне право забороняє примусове переселення чи депортацію осіб, що знаходяться під захистом, з окупованої території. Ця норма застосовується незалежно від мотивів переселення чи депортації. Примусове переселення, депортація, переміщення ув’язнених, організація та заохочення переміщення, про ці та інші форми колонізації Кримського півострову Російською Федерацію ми сьогодні  розмовляємо з експертом Регіонального центру прав людини адвокатом Миколою Кіккасом.

С.М.:Пане Миколо, ви досліджували питання заміни складу населення окупованого Росією Криму. Власне, існує звіт  прокурора Міжнародного кримінального суду, є доповідь Уповноваженого Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини, проте якоїсь цілісної картини стосовно того, що відбувається з населенням,  як воно змінюється, власне кажучи, бракує. Що насправді відбувається? Які ви виділяєте форми  та способи заміни населення в Криму?

М.К.: Дійсно є проблема в тому, що в інформаційному просторі відсутня загальна цілісна картина… Можна виділити два напрямки, що стосуються переміщення населення – це переміщення населення з окупованої території і переміщення населення РФ на окуповану територію. Що стосується переміщення з окупованої території, то тут можна виділити наступні аспекти. Перший аспект – це генерація Росією потоків внутрішньо  переміщених осіб з Криму. На сьогоднішній день за офіційною статистикою маємо близько 43 тисяч осіб, які виїхали з Криму через ті чи інші причини… Наступний аспект – це примусове переміщення ув’язнених осіб, які або станом на початок окупації знаходилися у місцях позбавлення волі в Криму, або були засуджені вже Росією після початку окупації і поміщенні до кримських слідчих ізоляторів та інших пенітенціарних установ. Ці люди вивозяться на територію РФ і за нашою інформацією маємо близько 42 регіони Росії, в які переміщено людей з Криму, зокрема ув’язнених. Наступний аспект – це видворення населення Криму через нібито порушення міграційного законодавства РФ в Криму. Слід зазначити, що після окупації Росія розповсюдила на територію Криму своє законодавство, зокрема і міграційне, що є грубим порушенням  міжнародного гуманітарного права, тому що на окупованій території має діяти той правовий режим, який там діяв до окупації  і має застосовуватися саме законодавство України, у даному випадку в Криму. Однак Росія там застосовує свої закони, тому особи, які перебувають в Криму і, нібито, порушують міграційне законодавство Росії… депортуються через судову процедуру: іноді примусово вивозяться на материкову частину України, іноді виїжджають добровільно, але під контролем з боку РФ, що в принципі теж є примусовим…

С.М.: Про генерації потоків з Криму все зрозуміло. Генерація потоку на в’їзд  в окуповану територію. Ви говорили про спеціальну політику по переміщенню населення РФ на постійне проживання в АР Крим та м. Севастополь. Які це форми та які категорії людей?

М.К.: Я б хотів спочатку сказати про мету цієї політики РФ. Про мету політики витіснення частини населення і водночас залучення частини свого населення до проживання в Криму. Як будь-якій державі, що окупує чужу територію, РФ вигідно, щоб в Криму було якомога менше населення нелояльного до окупаційної влади… такі люди Росії не потрібні. Тому проводиться послідовна і систематична державна політика для того, щоб нелояльне населення якомога більше від’їжджало, а населення лояльне до РФ прибувало до Криму і населяло його. Щодо безпосередньо політики залучення громадян РФ до окупованої території, то тут є три аспекти, які слід виділити. Перше – це заохочення своїх громадян приїжджати в Криму на постійне місце проживання і роботи. Зокрема, є така програма в Росії, яка називається «Земський лікар» в рамках якої вже чимало працівників медичної сфери приїхали до Криму і провадять там медичну діяльність. Особливість такої політики полягає в тому, що держава не перевозить населення примусово до Криму, а створює певні умови, які для тих чи інших громадян є вигідними…

Другий аспект – це примусове переміщення свого населення на територію окупованого Криму. Тут іде мова про переведення по місцю служби  – це може стосуватися суддів, чиновників, працівників прокуратури, працівників ФСБ та інших силових структур. У даному випадку у людей не має вибору, де обрали їй місце служби/роботи  туди вона і приїздить.

Третій аспект, він стосується неактивних дій РФ, а бездіяльності РФ. Міжнародним гуманітарним правом передбачено, що окупуюча держава має встановити заборону для свого населення переїздити на окуповану територію. РФ на законодавчому рівні жодним чином не заборонила міграцію свого населення до Криму…

С.М.: …Ми говоримо постійно, що видворяти місцеве населення заборонено нормами міжнародного гуманітарного права, перевозити примусово ув’язнених – заборонено…. необхідно щодо РФ здійснювати дії, які б обмежували її можливості стосовно переміщення населення, але Росія продовжує свою політику. Ми не можемо стверджувати, що якось за цей період окупації політика змінилася. Ми можемо стверджувати, що навпаки Росія будує для військових квартири…. Її політика щодо заселення півострову громадянами своєї країни не змінюється. Проте, ми чуємо тезу, що Римський статут не діє щодо РФ, що юрисдикція Міжнародного кримінального суду  не розповсюджується на РФ. Це прав чи міф?

М.К.: Політика РФ щодо послідовного порушення норм міжнародного гуманітарного права витікає з того, що РФ не визнає себе державою окупантом і не визнає Крим окупованою територією, а вважає його своє невід’ємною частиною, але така позиція РФ жодним чином не впливає на юрисдикцію міжнародних органів, у віданні яких знаходиться тлумачення і застосування норм міжнародного права…

Щоб не бути голослівним стосовно позиції Міжнародного кримінального суду щодо ситуації в Криму слід зазначити, що офіс прокурора Міжнародного кримінального суду у своїх звітах… кваліфікував ситуацію в Криму як триваючу окупацію Росією частини території України. Тому Міжнародний суд буде всі події кваліфікувати і тлумачити саме у світлі цієї тези, що Крим є окупованою територією. Наразі стоїть питання щодо закінчення попереднього розслідування офісом прокурора і відкриття провадження щодо повноцінного розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності вчинених на території України, зокрема і в Криму. За кримінально карані злочини, за злочини карані згідно Римського статуту відповідальність наступає незалежно від того чи держава, яка їх вчинила, чи посадовці цієї держава, які вчинили ці злочини визнають юрисдикцію Міжнародного кримінального суду…

С.М.: В нашому фокусі конкретна людини,  які в неї є опції та можливості, щоб захистити свої права у зв’язку з переміщенням?  

М.К.: Щоб я порадив особі, яка безпосередньо стикається з такою ситуацією – це звернутися за кваліфікованою юридичною допомогою, зокрема до правозахисників, які займаються питаннями Криму, зокрема і Регіональний центр прав людини. Наша організація вже тривалий час представляє інтереси постраждалих від окупації і в Європейському суді з прав людини, і в Комітеті ООН з прав людини, допомагає державі документувати випадки воєнних злочинів тощо.

С.М.: До кого звертатися людині, яка вважає, що її переміщення є злочином?

М.К.: Від імені держави відповідними фіксаціями та розслідуваннями займається прокуратура АР Крим та м. Севастополя, що базується в Києві, а також структурний підрозділ Національної поліції АР Крим, що знаходиться в Одесі. Тобто можна звертатися до цих органів…, давати свідчення по своїй справі.

Органи державної влади України, українські правозахисники насправді розраховують на активну поведінку тих громадян України, які стали жертвами у зв’язку з незаконним переміщенням. Отже, ми закликаємо і просимо звертатися до прокуратури АР Крим та м. Севастополя до правозахисних організацій, аби повідомляти про свої факти переміщення, зберігати документи про незаконне переміщення і надсилати/передавати їх компетентним органам. Це задача не персональна – це задача захисту нашої держави.

Більше інформації про переміщення населення дивіться у програмі «Голос Криму. Переміщення»

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

Голос Криму. Депозити та кредити (TV програма)

У програмі «Голос Криму» з ведучим Сергієм Мокренюком та гостем Максимом  Тимочко, адвокатом Української Гельсінської спілки з прав людини,  говоримо про кримські депозити та кредити. Практичні поради стосовно того як діяти кримчанам аби отримати свої гроші з депозитних рахунків і врегулювати проблемні питання з кредитними історіями.

С.М.: Пане Максиме, питання номер один – депозити. До окупації громадяни України та не громадяни мали депозити в різних банках України. Після окупації майно банків в Криму було «націоналізоване». Чи можливо зараз відновити можливість отримати ці гроші? Ваша організація презентувала нещодавно звіт, де ви визначили, що проблему з депозитами, що зараз знаходяться в «Приватбанку» вирішити можна. Як? Що конкретно треба зробити?

М.Т.: Давайте поетапно розберемо цю проблему. Перш за все людині потрібно зібрати документи, що посвідчують відносини її з банком. Що це за документи? Це договір, або може бути заява про приєднання до договору, де написано, що ви є вкладником і ви передаєте певну суму грошей банку. Друге – це квитанція, яка підтверджує, що  ви дійсно внесли ці кошти через касу банку або якимось іншим шляхом. Це є два основних документи, які треба зібрати, щоб підтвердити відносини з банком. Бажано, але не обов’язково, якщо ви зможете отримати певні поточні актуальні виписки по рахунку. Я маю на увазі поточні та актуальні не станом на 2020 рік, а мова йде про 2014 або 2015 рік. Адже в певні моменти у деяких вкладників з’являлася можливість зайти на свій рахунок… та  отримати виписки по рахунку… Ось ці документи всі вони потрібні. Більш того… не потрібно обмежуватися тільки паперовими носіями – це можуть бути і електронні документи: SMS повідомлення або повідомлення в системі он-лайн банкінгу  – все це є доказами, і їх потрібно на першому етапі, як я сказав, зібрати.

Другий етап – це або самостійно звернутися до банку або оформити довіреність/доручення на конкретну людину (вашого представника), який буде займатися цим, якщо у вас не має такої  можливості. Я це говорю зараз для кримчан, які з тих чи інших причин не можуть виїхати в певний проміжок часу на підконтрольну територію України. У зв’язку з цим часто звертаються до нотаріусів для того, щоб уповноважити свого адвоката, знайомого, родича, аби він міг почати процес повернення депозиту. Адже процедура повернення існує, хоч вона і складна…

Зауважу, що звернення до банку, воно також не відбувається у надто довільній формі. Чому? Якщо ви просто звернетеся з листом, то швидше за все вам банк відповість: через те, що це банківська таємниця ми не можемо вам надати відповідь на ваше звернення, тому що не можемо переконатися, що до нас звертається саме ви, адже під зверненням стоїть підпис якоїсь людини можливо це і він, а можливо і ні. Законодавство передбачає, що банківська таємниця розкривається в певному порядку і для того, щоб її розкрити людині банк має пересвідчитися, що це дійсно ви. Тому нотаріус саме і є тою особою, яка може зафіксувати, що це дійсно ваш підпис.  Чому? Тому що як правило люди звертаються через пошту, адже деякі банки можуть взагалі не вести особистий прийом громадян, де людина зможе сказати, що це дійсно вона, і це дійсно її звернення, це дійсно її підпис. Тому, як правило, комунікація з банком відбувається шляхом листування, але це листування має бути правильним. Воно повинно здійснюватися шляхом посвідчення вашого підпису нотаріусом…

Тому це означає, що кримчанам, які знаходяться на тимчасово окупованій території, принаймні один раз треба виїхати за межі окупованої території, щоб уповноважити свого представника, або самостійно направити таке звернення до банку і посвідчити його у нотаріуса   – це другий етап.

Переходимо до третього етапу. Він більш складний і передбачає безпосередньо звернення до суду, тому що у більшості випадків вам завжди банк буде відмовляти,  а не повертати ваш депозит. Мені за п’ять років моєї практики не відомо жодної людини, яка б змогла просто звернутися до банку і просто отримати свій депозит… відповідно до законодавства. Тому єдиний спосіб як повернути депозит – це ініціювати судовий процес відносно банку після того як він вам відмовив. Це досить складний етап, тому що він включає в себе підготовку позовної заяви,   формування доказової бази звернення до суду, проходження першої інстанції, проходження другої інстанції – апеляційної – тому що банк завжди буде оскаржувати рішення або суд може не правильно вирішити ваш спір. І лише після апеляційної інстанції ви зможете отримати виконавчий документ, який буде підставою для державного або приватного виконавця  здійснити стягнення вашого депозиту.

С.М.: Ви особисто бачили таких людей? Чи маєте ви особисто справи, коли людина отримала гроші?

М.Т.: Так. У нашій практиці такі випадки вже є. Є навіть випадки, коли люди самі без адвокатів здійснили таке стягнення: вони просто самостійно готували всі документи, самостійно ходили до суду і у 2020 році змогли через стягнення отримати свої депозити… здебільшого це з «Приватбанку».

С.М.: Коли документи є, то зрозуміло як діяти, але бувають випадки, коли документи загубилися. Чи якась можливість, якийсь шанс боротися за ці депозити, коли в тебе не має жодних документів про твої взаємовідносини з банком?

М.Т.: Це очевидно більш складна ситуація… Коли у людини не має певних документів, то ситуація є набагато складнішою і залежить від багатьох обставин. Зокрема, яких документів не вистачає, чи є копії цих документів, чи збереглися електронні відомості про депозит. В кожній окремій ситуації потрібно оцінювати докази і перспективи судового захисту…

С.М.: Кожна ситуація унікальна і навряд чи в цей момент можна дати якісь загальні рекомендації окрім того, що звертайтеся за юридичною допомогою, крім того, що не зупиняйтеся і шанс є.

М.Т.: Саме так. І наша організація (Українська Гельсінська спілка з прав людини – ред.) шляхом підготовки аналітичних звітів…, що є підтвердженням ваших вимог і допоможе вам захистити свої права. Тому що не може бути у демократичній державі, де панує верховенство права, щоб банки чи то державні, чи то комерційні брали у вас кошти і не повертали їх.

С.М.: Інша сторона зв’язку людини з фінансовими інституціями – кредити. Є купа випадків, коли людина придбала якесь майно, добросовісно сплачувала всі внески, але відбулася окупація і десь зникли документи, банки не дають відповіді, колектори викупають  нібито борг і починають переслідувати людину, яка виїхала чи не виїхала… Як людині захистити себе в таких ситуаціях?…

М.Т.: Ось такий досить дивний підхід нашої держави до своїх громадян в цілому, я маю на увазі до споживачів фінансових послуг, коли у вас депозит і щось трапляється з банком, то ви отримаєте колись і не все, а іноді як у випадку з кримськими вкладами, можете взагалі нічого не отримати поки не ініціюєте судовий процес і не пройдете всі інстанції протягом 3-4 років. А ось коли у вас є кредит, то вас дістануть, де б ви не були хоч ви на окупованій території, хоч ви за її межами, хоч ви знаходитеся на іншому кінці цього світу. Банк завжди знайде, де і що забрати у вас, а колектори тим більше.

Але шляхи боротьби з цією проблемою існують. По-перше, кримський контекст. Багато людей в Криму мали кредити і банки не зупинилися після того як відбулася окупація. Банки навпаки ініціювали купу судових процесів проти позичальників, які знаходяться в Криму або за його межами. Якщо позичальник залишився в Криму, то це заочні судові процеси, тобто людина може і не знати, що стосовно неї є судове рішення. А якщо ви за межами окупованої території, то будьте певні, що заочний судовий процес знайде і там, тому що банки і колектори вважають, що ви досі знаходитеся на території Криму… і стосовно вас також буде винесене заочне судове рішення, про яке ви можете взагалі ніколи не дізнатися до поки не почнеться процес виконання судового рішення і ваш рахунок може бути раптом арештований…

Повернути банківський депозит можна, захиститися від незаконних дій колекторів можна, де би ви не проживали… Для цього треба мати бажання боротися за свої права і звернутися за фаховою юридичною допомогою

Більше корисної та практичної інформації у програмі «Голос Криму»

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

Голос Криму. Власність (TV програма)

У програмі «Голос Криму» з ведучим Сергієм Мокренюком та гостем Романом Мартиновським, провідним експертом Регіонального центру прав людини, адвокатом,  говоримо про порушення права власності на Кримському півострові; про те, де постраждалому від свавілля окупаційної влади шукати захисту і до кого звертатися; в якому напрямку варто рухатися державним органам влади України, аби захист порушених прав став дієвим; чи є Європейський суд з прав людини ефективним механізмом захисту для тих, хто втратив своє майно на Кримському півострові.

Націоналізація приватної та державної власності на півострові розпочалася з цілої низки рішень, що були прийняті окупаційною владою АР Крим та міста Севастополя. Так, зокрема 17 березня 2014 року набула чинності постанова так званої «Державної ради Республіки Крим» «Про незалежність», де зазначається, що вся власність, яка перебуває в державному, профспілковому або громадському віданні України, переходить у державну власність так званої Республіки Крим або у володіння відповідних організацій, які діють на Кримському півострові. 30 квітня 2014 року з’являється чергова постанова так званої «Державної ради Республіки Крим» «Про питання управління власністю Республіки Крим», де зазначається, що до 01.01.2015 року все державно майно, що належало Україні та безхазяйне майно, яке знаходиться на території АР Крим, вважається власністю так званої «Республіки Крим». А вже 03 вересня було встановлено перелік майна, до якого увійшло 111 об’єктів, що підлягали націоналізації.

Що ж до міста Севастополя, то тут експропріація здійснювалася через рішення прийняті  окупаційною міською владою. Зокрема, 17 березня 2014 року так звана «Севастопольська міська рада» прийняла рішення «Про статус міста-героя Севастополя», де в пункті 6 зазначається, що «державна власність України, яка перебуває на день прийняття цього рішення на території міста Севастополя, є власністю міста Севастополя».

С.М.: Пане Романе, ви досліджували питання порушення прав власності на території тимчасово окупованого Російською Федерацією Криму. Скажіть будь ласка, чи виділяєте ви якісь способи, чи могли би ви описати, які способи РФ використовує для того, щоб позбавити власності? 

Р.М.: Так. Якщо говорити, наприклад, про юридичних осіб або про державне майно,  то одним із основних способів позбавлення права власності – це було прийняття відповідних рішень органами створеними окупаційною владою, такими як: «правительство города Севастополя» та «Госсовет Республики Крым». Саме вони приймали рішення на підставі яких «націоналізовували» майно, яке належало державі або ж приватним юридичним особам. Якщо ж ми говоримо про фізичних осіб, то в першу чергу, це відбувалося на підставі рішень окупаційних судів. Звичайно були й інші способи…. Під час активної фази окупації майно просто забирали, тобто займали ту чи іншу будівлю, приміщення і таким чином позбавляли права власності на це майно. Є наприклад випадки, і таких по Криму багато, коли приймалися рішення про знесення об’єктів, які були розташовані на земельних ділянках. Є у нас, приміром, випадки, коли рішення приймалися навіть не судами, а особами приватного права, коли на підставі якихось там договорів, що були укладені між різними юридичними особами передбачалася реконструкція території і в наслідок цієї реконструкції зносилося майно, яке належало зовсім іншій юридичній  чи фізичній особі. 

С.М.:Ви згадували під час пресконференції, яку проводили з прокуратурою АР Крим, що досліджували судові рішення. Скільки їх? Де було більше використаного такого інструменту як суд? 

Р.М.: Звичайно ми не могли дослідити абсолютно всі судові рішення на підставі яких приймалися  рішення про позбавлення права власності на майно або про знесення об’єктів нерухомого майна. Нами було попередньо відібрано більше дев’яти тисяч судових рішень, що на перший погляд відповідали тим критеріям, які нами були визначені для того, щоб аналізувати їх далі і доходити висновку чи було порушення права власності в цій ситуації, або не було. … Ми зрештою вийшли на те, що нам вдалося ідентифікувати 3952 справи у яких було порушене право власності на майно… 

С.М.: Якщо судова система використовує цей інструмент росіянами для протиправних дій, протиправного позбавлення власності, то чи варто людям взагалі боротися в тих судах? 

Р.М.: Наша порада полягає в тому, що в будь-якому разі проходити всі судові інстанції на території Російської Федерації потрібно. На території окупованого Криму також потрібно, на сьогодні це дві інстанції – суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції. Якщо людина не пройде всі ці інстанції, то в неї не залишиться іншого способу захисту, а під іншим способом захисту ми розуміємо, наприклад, можливість звернення до Європейського суду з прав людини. Для того, щоб звернутися до ЄСПЛ у питаннях пов’язаних із власністю, нажаль на сьогодні є така практика, що необхідно проходити всі судові інстанції. Це чотири судові інстанції – дві на території окупованого Криму, про які я вже говорив, і дві інстанції, так звані перша та друга касації, які знаходяться на території РФ…. Лише після цього протягом 6 місяців після ухвалення рішення Верховним судом РФ можна звернутися до ЄСПЛ. В протилежному випадку людина може зіткнутися з ситуацією, коли вона оскаржила лише в апеляційному порядку  після цього звернулася до ЄСПЛ, а Європейський суд каже, що не вичерпано всіх національних засобів правового захисту і справа визнається не прийнятною. 

С.М.: Ми говоримо, що коли людина знаходиться в Криму, то вона може піти в той суд, але є власники майна, які знаходяться за межами Криму, в інших регіонах України, які взагалі знаходяться за кордоном. Що їм робити, як їм захистити свої права? 

Р.М.: Є кілька способів, яким чином можна захистити свої права для таких осіб. Власне наше дослідження показало, що з тієї кількості справ про які я казав третина справ була розглянута у порядку заочного провадження. Якщо в людини є питання стосовно того чи немає, наприклад, на території окупованого Криму вже рішення стосовно її власності, про що вона не знає, вона може звернутися, наприклад, до нашої організації з таким запитом, а ми знайдемо спосіб перевірити інформацію чи є таке рішення стосовно такої особи, чи не має такого рішення. І в залежності від того, яка є ситуація порадимо, що робити далі. Інший спосіб, якщо люди не хочуть звертатися до нас, вони можуть звернутися до тих адвокатів, які знаходяться на території окупованого Криму і укласти з ними відповідну угоду на перевірку цих даних, і адвокати перевірять чи не має у судах відповідного судового рішення у порядку заочного провадження. Якщо ж таке судове рішення було, то наша порада залишається тією самою: обов’язково подавати скаргу на це рішення. При чому ми радимо в цій ситуації не затягувати час і не звертатися із заявою про скасування заочного рішення, тому що це фактично нічого людині не дає. Краще відразу звертатися з апеляційною скаргою, адже це буде на одну інстанцію менше, не треба буде проходити першу інстанцію, а одразу апеляційну, потім касаційну першу, касаційну другу…. і потім протягом 6 місяців звернутися до ЄСПЛ.     

С. М.: Відповідно до діючого законодавства держава в особі Кабінету міністрів має здійснювати документування порушень прав людини, які відбуваються на тимчасово окупованих територіях. Насправді мова йде і про Крим і про Донбас. Водночас, якщо взяти і дослідити систему центральних органів виконавчої влади, то хто саме має здійснювати документування і в чому воно має бути виражено? 

Р.М.: Єдиної точки зору на це не має, але якщо говорити про такий орган, оскільки не має у нас на сьогоднішній день органу, що відповідає за цю роботу, то можливо це на сьогоднішній день можна віднести до компетенції Мінреінтеграції (Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій – ред.). Можливо саме Мінреінтеграції сьогодні потрібно піднімати питання стосовно створення Центру документування. На скільки я знаю такі розмови ведуться, деякі кроки в цьому напрямку робилися, але на якому етапі зараз перебуває ця ситуація я не можу сказати. Але на мою думку створення такого центру може бути компетенцією Мінреінтеграції. Друге, що можуть зробити такі органи, ми вже про це частково говорили, – це продовжувати ефективно розслідувати ситуацію із позбавленням права власності в Криму і визнавати таких людей потерпілими. Це завдання для Прокуратури АР Крим. І нарешті ще один дуже важливий момент – це те, що нам потрібно створювати відповідний реєстр цих жертв… Це в тому числі для того, щоб в майбутньому пред’являти якусь консолідовану вимогу до держави-окупанта стосовно всіх порушень прав людини, які сталися на окупованій території. Крім того, створення такого реєстру буде дуже важливим і корисним, якщо, наприклад, пов’язувати його із законодавчими певними ініціативами. Про що йде мова? На законодавчому рівні потрібно вже зараз думати про те, яким чином відновлюватимуться права наших громадян, які постраждали в наслідок того, що їх позбавили права власності, або було знесено об’єкти нерухомого майна. Тобто вже зараз на законодавчому рівні треба думати про те, яким чином ми будемо діяти після деокупації і тоді оцей реєстр стане у нагоді   

До кого необхідно звертатися, якщо ваше право, зокрема право на власність, в Криму порушено:

 Більше інформації у програмі «Голос Криму»

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

«Голос Криму: час окупації. Право на освіту» (TV програма)

Окупація Криму показала, що освіта в РФ є інструментом формування в свідомості дітей мислення «русского мира». Дитячий садочок, школа, вищі навчальні заклади – це інструменти мілітаризації свідомості кримської молоді. А через мілітаризацію свідомості привчання до покори і лояльності окупантам.

Під час програми «Голос Криму: час окупації. Право на освіту» обговорювалися актуальні теми, зокрема, чи освіта в Україні є повноцінним інструментом ідеологічного виховання? Чи готує діюча освітня модель в Україні єдину українську політичну націю? Які можливості для того аби приєднатися до цією української освітньої моделі є у кримської молоді?

«Нажаль, протягом шести років після початку військової агресії РФ освітня парадигма в українському суспільстві не змінилася. Ми і досі живемо в парадигмі миру, а не держави, що перебуває шість років у війні. Тому всі концепції, стратегії, програми, всі стандарти, які приймаються, вони в парадигмі миру. І ми опинилися в бульбашці, в якій, коли ви зайдете в школи і почнете щось говорити про окуповані території, про війну на Донбасі, то вам або закриють рота, бо про це не прийнято говорити, або будуть говорити якимись лозунгами, що взяті з соціальних мереж…..» – констатувала гостя програми Валентина Потапова – голова Центру громадянської просвіти «Алименда», керівниця освітнього напрямку УГСПЛ.

Вона також зазначила, що в державі відсутня політика збереження державної ідентичності у дітей з окупованих територій. «Політика збереження державної ідентичності на рівні перспективи, стратегічного розуміння  – вона відсутня. Те, що відбувається (в системі освіти – ред.)  – це ситуативна реакція на різні виклики. Потрібно вступити в університет  – зробимо якийсь механізм; потрібно відкрити кримський університет – відкриємо, але це все не складається в єдиний пазл».

У свою чергу гість програми Андрій Щекун, представник громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім», координатор інформаційно-просвітницьких проектів констатував, що Міністерство освіти і науки (МОН) на сьогодні не здатне пропонувати якісні рішення, адже не володіє необхідною інформацією і, судячи з усього, і не прагне заглиблюватися в аналіз освітнього простору на ТОТ АР Крим та м. Севастополя задля розуміння проблематики та прийняття якісних, стратегічно важливих рішень. «Я буквально в грудні місяці від редакції газети «Кримська світлиця» направив декілька запитів на МОН. Зокрема запитували чи здійснює моніторинг сучасного стану освітньої сфери особливо щодо знищення україномовної освіти в Криму. Відповідь була  – ні. Ми поставили ще одне питання, а скільки захоплено шкіл, садочків, внз російським окупанотом? Чи передані були вами ці матеріали, документацію до прокуратури АР Крим? І на це питання ми отримала відповідь – ні.  Після таких відповідей, я можу сказати, що у нас не має державної політики в сфері освіти щодо забезпечення права на освіту дітей з тимчасово окупованих територій».

Також у програмі обговорювалася тема законодавство України про загальну середню освіту  та його основні завдання. Валентина Потапова коментуючи вищезазначене законодавство зазначила, що  прописані в ньому  основні завдання просто не виконуються по відношенню до дітей з окупованих територій, адже реалізація цих завдання потребує фінансування, а його не має. Крім того, закон «Про повну загальну середню освіту» зовсім не має навіть згадки про тимчасово окуповані території.

Окупація рано чи пізно закінчиться. Як бути з освітою в Криму потім. Хто будуть ті люди, які в умовах вже пост окупаційному Криму готуватимуть членів української політичної нації? Ми готуємо сьогодні цих фахівців для де окупованого Криму?

«Нажаль сьогодні єдиний університет, який міг би працювати для Криму – це ТНУ (Таврійський національний університет – ред.), що відкрився у 2016 році в Києві. Він міг би готувати ці кадри, які могли би здійснювати дії з деокупації. На сьогоднішній день він розчинився серед київських вишів і ми не бачимо його суттєвого вкладу в підготовку кадрів для деокупації. Хоча цей виш стає дедалі  міцним, бо у нього відкриваються філіали, відділення, тощо, але ми не бачимо, що це центр підготовки кадрів. А інші виші України живуть в парадигмі миру, бо вони не готуються до того, що нам треба буде деокуповувати територію»,  – зауважила Валентина Потапова.

У свою чергу Андрій Щекун озвучив тему про необхідність створення реєстру з вишів та студенті з окупованих територій, які вступають за спрощеною системою та навчаються за бюджетні кошти. Він зазначив, що держава повинна не просто дати можливість вступити і заплатити студенту за його навчання, але і формувати перелік фахівців, які після закінчення окупації повинні будуть відпрацювати вкладені в них державою ресурси і внести свою лепту в реінтеграцію деокуповної території, у її відновлені…

Він також звернув увагу на досить небезпечні тенденції, що присутні у Програмі діяльності нового Уряду, де повністю відсутнє питання деокупації. «Там є Ціль 5.3, де йдеться про забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб. Тепер як висновок, я спостерігаю подальші дії – ця Програма дій не просто так була написана, адже на сьогоднішній день ліквідовано Управління з питань АР Крм та м. Севастополя в Міністерстві з питань реінтеграції та тимчасово окупованих територій, де працювало практично 5-7 людей. В програмі дій нового міністерства питань деокупації та реінтеграції АР Крим та м. Севастополя  ви не знайдете. Тому виникає цілком логічне запитання: «Яка державна політика  з питань деокупації та реінтеграції є в цього Уряду? Тому ми і маємо такі невтішні наслідки, зокрема в сфері освіти», – констатував Андрій Щекун.

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».