Спогади кримчан про перші дні окупації (відео)

Протягом 2015 року ІА «Голос Криму» збирала спогади кримчан, які не змогли і не хотіли мовчки спостерігати за кримськими подіями лютого 2014 року.

Кожний з них чинив опір окупації і намагався донести світові, що вони не хочуть війни, не хочуть бачити Росію в Криму, що півострів був, є і має залишатися українським.

«В ніч з 26 на 27 з’явилися «зелені чоловічки», і всі почали задаватися питанням: «Хто ці люди?» особисто у мене не було сумніву, що це російські війська, які розпочали процес окупації Криму»,Олег, ультрас ФК «Таврія».

«Якщо згадати перші дня окупації, то було відчуття страху, що ти можеш все втратити, було відчуття страху за те, що можуть початися погроми, я хвилювався не за своє життя, а хвилювався за церкву, я боявся святотатства. Цей страх у мене був дуже великий, я боявся як звичайна людина, але ще більше я боявся, щоб не зламатися і не стати зрадником»,  – Архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ КП Климент.

«Я не знала, що робити, куди їхати. Я знала, що у нас є військова частина в центрі, яку оточили «зелені чоловічки» – російській військові. Я туди поїхали, і коли я вийшла з маршрутки і побачила цих людей з неймовірною зброєю, в бронежилетах, касках, балаклавах – це було моторошно. Я зрозуміла, що на вулицях мого міста… війна»,Катя, медик батальйону «Донбас», позивний «Сестра».

«Ми розуміли, що у нас не має зброї, у нас не має якихось танків, щоб захищати кримчан. У нас була єдина зброя – це слово наше, наші акції, наша згуртованість… », Андрій Щекун, координатор руху «Євромайдан-Крим».

«Для мене особисто окупація почалася тоді, коли мої рідні, друзі почали говорити зі мною на різних мовах… Ми просто не розуміли один одного. Одна справа, коли окупація починається з повідомлення про захоплення адміністративних будівель Криму, а інша справа, коли це стосується особисто тебе, коли ти вже не можеш спілкуватися з людьми, які тебе оточують, бо вони тебе називають бендерівкою… тільки через те, що ти не поділяєш їхню точку зору…»,Ганна Андрієвська, кримський журналіст.

«Все перетворилося на страшний сон. Тоді не було ні сну, ні чого, втрачалося відчуття реальності. Поки ми переживали трагічні події розстрілу на Майдані, 18 -22 лютого, вже 25 лютого в Ялті з’явилися перші військові. З однієї трагедії – відразу в іншу. Звісно, як мешканець міста і та людина, яка абсолютно не схильна до насильства та мілітаризму, то перше, що ти відчуваєш –  це тривогу та небезпеку. Ми відразу почали писати в Генпрокуратуру України про те, що у нас знаходяться іноземні війська… – це була перша така реакція і  звернення до своєї держави за захистом, бо це були вже воєнні питання… Друге, це відреагувати як правозахисник,  тобто захистити людей, знайти якісь способи мирного вирішення. Ми почали записувати відеороліки про те, що ми що ми громадяни України, Крим український і що ми проти будь-яких військових дій. Потім це все переросло вже в організацію акцій проти окупації…»,Ольга Скрипник керівник Кримської правозахисної групи.

«Свято вірив в те, що зараз наш «Беркут», наша «Альфа» висадиться, зараз щось відбудеться, зараз нас звільнять. Насправді Україна, так само як і Крим, зіткнулася тоді з проблемою масової зради, масового психозу. Я сьогодні українець, не в сенсі національності або етносу, або віросповідання. Я сьогодні українець по громадянству…, по совісті, по розуму. Тому для мене сьогодні прапор України – це уособлення боротьби, уособлення не згоди  з цим бандитським, злочинним актом (окупацією – ред.)», Вельдар Шукурджиєв, кримський активіст, воїн АТО.

Більше спогадів кримчан про окупацію дивіться за посиланням: «Незламні»

«Незламні»: Геннадій Афанасьєв (відео)

Кримчанин, колишній український політв’язень у Росії Геннадій Афанасьєв нещодавно після обміну повернувся в Україну.

Він – один із обвинувачених у справі так званих «терористів групи Сенцова». Його затримали відразу після окупації Криму на одній з вулиць рідного Сімферополя. Після цього Афанасьєва незаконно вивезли до Росії. 24 грудня 2014 року на закритому засіданні Московським міським судом визнаний винним в тероризмі і засуджений до семи років позбавлення волі з відбуванням покарання у колонії суворого режиму.

У цьому випуску «Незламних» Геннадій Афанасьєв розповість про те, що бачив і відчував під час окупації Криму. Що змушувало його, як фотографа-творчу людину, активно протистояти окупантам та як він це робив.

«Я побачив, як гелікоптер зупинився на футбольному полі перед моїм багатоповерховим будинком. На кожній вулиці, на кожному перехресті стояли озброєні люди з автоматами. Наші міста були наповнені кубанськими козаками, невідомо звідки з’явилися люди, які почали кричати, що Крим – це Росія. Коли це сталося, я не злякався, зрозумів: ось, саме той час, коли я можу наздогнати Майдан і доказати, що теж громадянин цієї держави, що не можу сидіти дома і просто дивитися, що коїться. Я повинен стати на захист – як стали люди у Києві, так само я повинен стати на захист у Криму», – розповідає Геннадій.

Також він розкаже про перебування у колонії, від кого отримував підтримку та як повертати Крим під контроль України.

Нагадуємо, що ми продовжуємо проект «Незламні». До участі у ньому запрошуємо усіх, хто пережив гострий період окупації Криму і не боїться про це розказати. Кожен з вас – це окрема унікальна історія, яку ми готові розповісти. Автор ідеї, журналіст Олена Халімон. Креативний майстер, оператор В’ячеслав Юрченко.

«Незламні». Руслан Нечипорук: «Після референдуму я зрозумів, що це вже не мій Крим» (відео)

Руслан Нечипорук — колишній студент Кримського гуманітарного університету, який, як і 17 його ровесників-студентів,  не зміг і не хотів стояти осторонь подій, що назавжди змінили його країну: Революція Гідності і окупація рідного Криму.

Він як міг боровся за своє право жити на українському півострові та в демократичній країні.

Сьогодні Руслан живе і працює вчителем у Києві. Дорога до рідного Криму для нього закрита, адже він там є небажаним  гостем.

«Взагалі страшне слово окупація. Я вперше його почув після того, як повернувся з Майдану в Києві. Ми вирішили з друзями в Ялті влаштувати щось подібне і таким чином сказати, що Ялта також за євроінтеграцію, що ми також вибираємо європейський шлях. Це мало для нас, як для студентів, величезні наслідки. Нас виганяли з університетів, нас переслідували, нам погрожували. Тоді я почав розуміти, що щось відбувається, що Криму вже не такий. Це був не той Крим, де я народився, де я прожив. Це вже не мій Крим», – згадує Руслан.

Нагадуємо, ми продовжуємо проект «Незламні». До участі у ньому запрошуємо усіх, хто пережив гострий період окупації Криму і не боїться про це розказати. Кожен з вас – це окрема унікальна історія, яку ми готові розповісти.

Над проектом працювали журналіст Людмила Щекун, креативний майстер, оператор В’ячеслав Юрченко.

Переглянути всі програми «Незламні» можна за посиланням: https://gol.martex.website/category/main/video/tv/nezlamni

“Незламні”. Валентина Потапова: «Яскраве відчуття свободи – це те, що я відчула виїхавши з окупованого Криму»

Валентина  Потапова – колишній викладач Кримського гуманітарного університету – яка з перших днів окупації Криму один за одним переводила дітей з півострову до вишів на материкову Україну. Вона не сприйняла окупацію, боролась за кожну дитину, а проросійськи налаштовані колеги їй «віддячили» за це – взялися за написання доносів.

«Окупація Криму для моєї родини почалась не в лютому. Вона розпочалась з того моменту, коли моя донька, а з нею ще 12 людей вийшли на ялтинський Євромайдан, коли ректор університету кричав, що відрахує всіх дітей, коли чотири проректори в аудиторії задали моїй 17-річній донці питання: «Яке ти мала право виходити на Євромайдан?» Моя донька відповіла, що це її конституційне право як громадянки України»….

Потім була перемога Євромайдану в Києві, яку родина кримчанки Валентини радо вітала. Вони розуміли, що прийшов новий час і готувались будувати нову країну.

«А потім відбулось те, що відбулось. Було враження, що тебе на три секунди випустили з в`язниці, а потім запхали назад до неї. Це був для нас справжній шок. Лише за добу ми зрозуміли, що зараз розпочнеться боротьба не з нашою владою, не з нашим урядом, не з тим, що було тоді в Україні, а з дуже сильним ворогом».

Після того як в Криму відбувся референдум родина постала перед вибором. «Ми розуміли, що не зможемо жити тут. Я розривалась між тим, що мені треба залишати маму в Криму, і тим, що я не зможу жити в таких умовах».

Рятувало пані Валентину лише те, що вона сконцентрувалась на допомозі кримським студентам, які масово залишали кримські виші та переводились на материкову Україну. Невдовзі їй самі разом з родиною довелося виїхати з півострову, адже жити там було вже нестерпно і небезпечно: колишні колеги посприяли написанню доносів проти викладача, який не сприймав окупацію і не приховував своєї проукраїнської позиції.

Нагадуємо, ми продовжуємо проект «Незламні». До участі у ньому запрошуємо усіх, хто пережив гострий період окупації Криму і не боїться про це розказати. Кожен з вас – це окрема унікальна історія, яку ми готові розповісти.

Автор ідеї, журналіст Людмила Щекун, креативний майстер, оператор В’ячеслав Юрченко.

Ультрас “Таврії”: ми хотіли міняти країну на краще, ми не могли бути відірвані від народу України (відео)

Олег, ультрас футбольного клубу «Таврія» (Сімферополь), згадує про початок окупації півострову. Розповідає про те, як футбольні фанани стали на бік кримського Євромайдану, намагаючись захистити учасників мирних акцій протесту за європейське майбутнє України. А  згодом разом з громадським рухом «ЄвромайданКрим» виступили проти окупації Криму.

«Ультрас «Таврії» спочатку почали виходити на акції під час Революції гідності. Ми були проти режиму Януковича, адже нас так само давила міліція, СБУ. Взагалі було бажання міняти нашу країну на краще, тому ми не могли бути відірвані від народу України – це стосується не лише кримських ультрас, це стосується ультрас всієї України», – зазначив Олег.

Підтримака євромайданівського руху та опір окупації не пройшли для футбольних фананів безслідно: представники силових структур їх затримували, приходили до дому, на навчання, де проводили профілактичні бесіди.

«Після того як анексія відбулась, багато хлопців виїхали з півострову, в тому числі і я, не чекаючи на «референдум», оскільки на одних здійснювався тиск, а інші виїжджали з ідеологічних міркувань.  Хлопці не засиджувалися на материку, адже розпочалася вже активна війна на Донбасі,  вони пішли захищати свою країну», – згадує ультра «Таврії».

Місцева окупаційна влада «дбайливо» відстежує місцеперебування кримських ультрас. Поки вони воюють на Донбасі, то у Криму на них завели кримінальні справи, а місцеві суди винесли декому з хлопців заочні вироки: 15 років позбавлення волі.

Нагадуємо, ми продовжуємо проект «Незламні». До участі у ньому запрошуємо усіх, хто пережив гострий період окупації Криму і не боїться про це розказати. Кожен з вас – це окрема унікальна історія, яку ми готові розповісти.

Автор ідеї, журналіст Людмила Щекун. Креативний майстер, оператор В’ячеслав Юрченко.

«Незламні»: Ольга Афанасьєва (відео)

Ольга Афанасьєва – мама українця, кримчанина, політв’язня Геннадія Афанасьєва, засудженого в Росії до семи років колонії суворого режиму у так званій справі «кримських терористів»

Нагадаємо, тим хто вперше чує про юнака, Афанасьєв є фігурантом кримінальної справи стосовно українського режисера Олега Сенцова, засудженого в РФ до 20 років позбавлення волі. По справі також проходять кримчани Олександр Кольченко та Олексій Чирній.

Афанасьєва викрала ФСБ і доставила в московське СІЗО «Лефортово», неофіційно контрольоване спецслужбою. 25 грудня 2014 року його засудили до семи років в’язниці. За версією слідства, він входив до кримського угруповання Сенцова, нібито створеного у квітні за вказівкою «Правого сектору». Також, за версією слідства, він нібито був причетний до підпалу будівлі «Російської громади Криму» 14 квітня і місцевого відділення «Єдиної Росії» 18 квітня. Йому також закидають підготовку вибуху пам’ятника Леніна на вокзальній площі Сімферополя і меморіалу «Вічного вогню».

У інтерв’ю ми розпитали пані Ольгу про перші дні окупації Криму, вона також розповіла про те, як молодь реагувала на російських окупантів та про затримання Геннадія.

«В мене був шок, коли з ФСБ подзвонили і сказали, що його затримали. Людина, яка не п’є, не курить, займається спортом, не ходить по нічних клубах. Він творча людина, він відвідував театри, а не дискотеки…В моїй голові не могло вкластися «за що? що могло трапитися»…Весь вільний час він перебував удома, він опрацьовував фото. Друзі, які приходили до нас у квартиру, це порядні люди, вони, крім чаю ніколи нічого не пили. Сідали на підлогу, розкладали настільні ігри. Тобто його оточувало порядне товариство, і він сам є порядною людиною»,  – каже пані Ольга.

Про побачення в тюрмі, про зміни в її синові, про важливість писати хлопцям листи та інше, дивіться у нашому відео.

А ті, хто мають бажання написали листа Геннадію Афанасьєву, можуть зробити це за адресою:

адреса Афанасьєв

Нагадуємо, що ми продовжуємо проект «Незламні». До участі у ньому запрошуємо усіх, хто пережив гострий період окупації Криму і не боїться про це розказати. Кожен з вас – це окрема унікальна історія, яку ми готові розповісти.

Автор ідеї, журналіст Олена Халімон. Креативний майстер, оператор В’ячеслав Юрченко.

«НЕЗЛАМНІ»: Владика Климент

Архієпископ Української православної церкви Київського патріархату Владика Климент відкрито говорить про окупацію Криму, хоча й надалі продовжує жити на півострові. Більше того, за останні 2 роки до нього у церву приходить все більше й більше віруючих.

«Все, що від мене залежало, як від правлячого Архієрея УПЦ Київського патріархату, все, що залежало від моїх священників, ми зробили правильно. Якби ми припустилися будь-якої помилки, нас давно вже ліквідували і нас би вже не було в Криму. Ми зберегли Єпархію, церкви, віруючих. До речі, громада наша збільшилась – до нас ходять не тільки українці, а й росіяни, дуже багато росіян»,  – розповідає нам Владика.

Архієпископ пригадує, що давно звертав увагу на проблему Криму, однак до окупації його не чули:

«Психологічно ми були готові до окупації. За 3-4 роки до подій 2014 року я в Києві говорив, що війна буде, не знав лише коли вона буде. Я жартував, що прийде час, коли ви будете їздити в Крим по візах. З мене сміялися. Говорили, що нагнітаю обстановку, такого бути не може, і, взагалі, я нічого не розумію в політиці. Але одна справа, коли ти знаходишся в Криму і бачиш, що відбувається, інша – коли в Києві. Це два різні погляди. Те, що в Україні робиться логічно, послідовно, в Криму весь час робилося алогічно,  і послідовності в діях (я кажу про наші українські організації) не було, тому Київ не міг зрозуміти як можна виживати в тих умовах, в яких ми були і весь час доказували право на існування. Ми боролися за українську церкву, українські школи, українські класи, український культурний центр. Ми боролися в Криму за свої права протягом 24-х років. Ми бачили, як стіни були розписані надписами «Рускіє ідут». Таких фрагментів було багато, вони не випадково з’являлися. Не помічати цього, я рахую, це був злочин».

Запитуємо, чи були у Владики думки про переїзд з Криму?

«Жодної думки щодо переїзду на материк в мене не було і я гоню такі думки. Бо якщо я зроблю крок у сторону материкової України – це буде зрада по відношенню до Бога. Згідно Апостольських правил, правил Вселенського Собору, хочу я чи ні, як би не було тяжко чи легко, до смерті мушу бути на своїй кафедрі. Якщо раніше смерті покидаю кафедру я – зрадник. Але зрадник перед Богом. Тому, до смерті буду на своїй кафедрі,як би тяжко не було» – відповідає він.

Про відчуття у перші дні окупації, про страх і можливі погроми, про захист українських військових та багато іншого Владика Климент розповість у «Незламних».

Нагадуємо, ми продовжуємо проект «Незламні». До участі у ньому запрошуємо усіх, хто пережив гострий період окупації Криму і не боїться про це розказати. Кожен з вас – це окрема унікальна історія, яку ми готові розповісти.

Автор ідеї, журналіст Олена Халімон.

Креативний майстер, оператор В’ячеслав Юрченко.

«НЕЗЛАМНІ»: Ольга Скрипник (відео)

Для Ольги Скрипник спротив проти окупації півострову, з огляду на подальші події, фактично, розпочався з 28 листопада 2013 року. Саме в цей день жителі Ялти вийшли висловити своє ставлення щодо відмови вищого керівництва держави рухатися у напрямку Євроінтеграції.

Кримчанка згадує як сприйняла окупацію, як російська агресія змінила її життя: позбавила домівки, роботи, зруйнувала родинні зв`язки.

Вона мріє повернутися до вільного українського Криму, де зможе як правозахисник допомагати кримчанам повертатися до мирного та вільного життя.

«Я розумію, що як тепер Крим потребує особливої уваги, з точки зору захисту людей, так і після відновлення справедливості, коли туди повернеться Україна – це буде необхідно. Тому моє повернення в Крим буде пов`язано з продовженням моєї діяльності (правозахисника – ред.) – це контроль та моніторинг з точки зору людей, щоб люди не переслідувалися, а якщо якісь обмеження і були задіяні, то вони повинні бути обгрунтовані. Ми повинні будемо сприяти тому, аби люди якнайшвидше повернулись до мирного життя. Адже для мене, як тоді так і зараз, є лише одна цінність – це людське життя і гідність».

 

Нагадуємо, ми продовжуємо проект «Незламні». До участі у ньому запрошуємо усіх, хто пережив гострий період окупації Криму і не боїться про це розказати. Кожен з вас – це окрема унікальна історія, яку ми готові розповісти.

Автор ідеї, журналіст Людмила Щекун. Креативний майстер, оператор В’ячеслав Юрченко.

 

«Незламні»: Катя «Сестра» (відео)

«Я відразу зрозуміла, що все жахливо, страшно, що це війна. Не знала, наскільки масштабним все буде, але була певна тривога й передчуття. І тільки через два тижні прийшло розуміння, що тобі ніхто не допоможе, не приїде», –  такими словами біловолоса кримчанка Катя описує перше усвідомлення окупації Криму.

Ми не називаємо прізвища дівчини, адже у Криму залишилися рідні їй люди.

«Дивитися на все це було важко, я не могла знайти собі місця. Потім поїхала до військової частини, що у нас, в Сімферополі, вийшла з маршрутки і перше, що побачила –  російських військових зі зброєю. Вони були в касках, бронежилетах, балаклавах, і я зрозуміла, що на вулицях мого міста війна»,  – підкреслює Катя.

Після побаченої війни на вулицях рідного Сімферополя Катя, яка до незаконної окупації Криму працювала у сфері торгівлі, усвідомила, що її освіта медсестри актуальна і … стала медиком батальйону «Донбас». Її позивний – «Сестра».

Що вона пережила на війні, яка триває на сході України? Багато чого. Наприклад,  з невеликою групою побратимів вийшла з «Іловайського котла».  Перебувала з батальйоном у Широкиному…

Але про це вона розповість за тиждень на нашому сайті…

Нагадуємо, ми продовжуємо проект «Незламні». До участі у ньому запрошуємо усіх, хто пережив гострий період окупації Криму і не боїться про це розказати. Кожен з вас – це окрема унікальна історія, яку ми готові розповісти.

Автор ідеї, журналіст Олена Халімон.

Креативний майстер, оператор В’ячеслав Юрченко.