«Голос Криму: час окупації. Право на соціальний і міжнародний порядок» (TV- програма) 

Тема нашої розмовице право на соціальний та міжнародний порядок. Гості програми: Андрій Щекун – головний редактор газети «Кримська світлиця»,  представник Крайової Ради Українців Криму, Андрій Іванець –  кандидат історичних наук, представник Крайової Ради Українців Криму. Автор та ведучий програми – Юрій Смєлянський.

Стаття 28 Декларації прав людини свідчить, що кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Ю. Смєлянський: В умовах війни і окупації частини суверенної території України як ми можемо оцінювати… дії української влади щодо формуванні безконфліктного існування українського суспільства, що буде гарантувати соціальний порядок в Україні? На скільки  державні рішення, …протягом понад семи років окупації, їх реалізація сприяли   створенню та підтриманню простору безконфліктного існування? На скільки успішно окупанти проводять політику неприпустимості формування безконфліктного існування українського суспільства з точки зору політики колонізації, що проводиться на окупованій території, і з точки зору впливу на спільну свідомість в Україні в цілому?

А. Іванець:  Це дуже серйозне, глобальне питання, воно очевидно є надзвичайно складним, навіть, в мирний час. Оскільки підтримання соціального порядку, саме безконфліктного такого існування, принаймні прагнення держави створити такий порядок, – це базове завдання, а у нас ще до війни з цим були проблеми, тому що в Україні надзвичайно глибокий розрив між найбагатшими та найбіднішими… Ми бідна країна саме через те, що соціальний порядок у нас не влаштований адекватним чином. Потенційно Україна з її ресурсами природними, з її географічним розташуванням, з її освіченим населенням, вона має величезний потенціал, але саме через те, що соціальний порядок у нас влаштований так, що основними вигодонабувачами є група із кількох родин в країні, а інша частина населення не може повноцінно реалізувати багато із свої прав – це створювало велику проблему. Як раз ті революції, які у нас відбувалися, – Помаранчева революція, а потім Революція гідності  – вони і викликані тим, що суспільство хоче змінити соціальний порядок, хоче навести лад і вести нас до руху європейського, де як раз і має зменшуватися розрив. Не проблема в тому, що у нас є багаті люди, проблема в тому, що ці багаті люди роблять свої статки перш за все в тому, що використовують ресурси держави  і не дають нормально і конкуренто розвиватися  іншим частинам суспільства. Багато чого на перших порах після Революції гідності в цьому сенсі почало змінюватися, буди запущені певні механізми, які принаймні цей процес почали рухати у правильному напрямку… Зараз, на жаль, ми бачимо декларативні заяви про боротьбу з олігархами, де буде визначатися хто олігарх, коли нам в реальності потрібно не визначення, хто олігарх, а нам потрібно змінити сам соціальний порядок і рецепт відомий і абсолютно зрозумілий. Олігархи тримають монополії і на тому роблять свої надзвичайно великі статки. Тут все елементарно – запускається робота Антимонопольного комітету, який дробить ці монополії, робить конкурентне середовище і ситуація покращується… Але у нас ще складніша ситуація, тому що ми знаходимося в стані війни і Росія, держава-агресор, вона створює надзвичайно складні умови і на окупованій території, зокрема наш рідний Крим перетворився на територію страху і безправ’я, де ні про який адекватний соціальний порядок на превеликий жаль сьогодні ми не можемо говорити, тому що люди позбавлені базових прав на свободу зібрання, на свободу слова… Це на сьогодні реальна територія безправ’я, де панує окупаційний режим, де красива пропагандистська картинка  і їй протистояти не можливо, бо нема свободи слова… Відповідно це показує, що міжнародний порядок, де права держав би захищалися, де хоча б мінімальна справедливість існувала у відносинах між державами сьогодні, на жаль, порушений… Порушений сам Росією як державою-агресором, яка вперше в після гітлерівський час в Європі окупувала частину іншої суверенної держави. Поки ми не вирішимо цей базовий конфлікт, не буде зупинена агресія з боку Росії Україною та всім цивілізованим світом, то міжнародний порядок не буде відновлений, а відповідно і соціальний порядок на окупованих територіях точно не буде відновлений ані в Криму, ані в окремих районах Донецької, Луганської областей. Більше того, держава-агресор окрім своїх прямих військових дій, окрім інформаційних спец операцій, проводить свої підривні операції на вільній території України. Вже було кілька випадків, коли вони намагалися розпалити міжнаціональну ворожнечу, здійснюючи провокації стосовно єврейських, румунських місць пам’яті…, намагаються розпалювати ворожнечу між регіонами в середині України, між політичними силами… Ось така підривна діяльність на території нашої країни з боку Росії вона є, була і мусимо розуміти, що і буде поки продовжена. Відповідно є величезна відповідальність і у нашої держави, здійснювати ефективну політику захисту національних інтересів, і у громадянського суспільства…

Ю. Смєлянський: Тобто, говорити про досягнення соціального порядку в цілому в Україні не можливо без деокупації території, яку сьогодні окупувала РФ. Про досягнення міжнародного порядку вести мову не можливо до тих пір поки Росія веде війну проти України та окупує частину її суверенної території?

А. Іванець: Так.

Ю. Смєлянський: Якщо говорити про питання міжнародного порядку. Не один раз вже говорилося і наводилися докази, що державна влада Російської Федерації порушила всі міжнародні… угоди щодо питань незалежності України, її територіальної цілісності. Окупація Криму, війна проти України показали, що та система цінностей, на якій сьогодні функціонує ООН непрацездатна і не гарантує безпеку. Зауважу, що ООН – міжнародна організація, яка була створена для підтримки і зміцнення міжнародного миру і безпеки,  а також розвитку співробітництва між державами, не має можливості забезпечити отой самий міжнародний порядок…  Нам восьмий рік розповідають про дипломатичні інструменти вирішення війни з РФ та повернення окупованих територій… розповіді залишаються розповідями і нічим більше. На ваш погляд, що не так і як повинно бути?

А Іванець: Питання реформування ООН стоїть вже років 30 на порядку денному. Ситуація з війною в Європі між двома великими державами – РФ та Україною, яка стала жертвою нападу, показує, що це дуже гостра ситуація. Вся проблема в тому…, що в Раді безпеки ООН засідає держава-агресор. Вона користується своїми привілеями перебування в РБ ООН, щоб камуфлювати свою агресивну політику і не давати ООН вживати санкцій проти держави-агресора… І поки ця ситуація зберігається, то буде дуже не просто відновлювати міжнародний правопорядок…

А. Щекун: … Всі говорять про війну. Ми можемо подивитися в сторону Європейського Союзу, що ж відбувається? Ця війна  – це не тільки проблема України, ця війна – це небезпека для всього європейського континенту. Деякі країни це усвідомлюють –  країни Балтії, Польща – вони розуміють, що може відбутися далі. І постає диво на восьмому році війни – Франція і Німеччина  ініціюють саміт ЄС-РФ. Це шок. Не ініціюють Будапештський меморандум,… не ініціюють питання Криму, яке ніде не фігурує, перед РФ… Але всюди вони (Франція і Німеччина  – ред.) себе презентують як поборники, захисники міжнародних прав. Це лицемірство. Не може бути сьогодні так, а завтра по іншому, бо там економічні якісь  вигоди переважають права людини – це загроза демократичному світу… Безконфліктне суспільство – це якщо правила написані, вони повинні бути для всіх однакові, ось тоді не буде цих конфліктів. Такими діями, які сьогодні робить Німеччина і Франція, вони фактично показують, що ми можемо зараз  з країною-агресором розмовляти, пити каву, вирішувати питання як і в якій кількості продавати газ, нафту. Люди добрі, прийміть рішення. Сьогодні ви визнали, весь світ визнав, що Росія окупувала Крим, частину території Грузії, Придністров’я, Росія надалі продовжує агресію на Донбасі – це всі визнали, навіть Німеччина і Франція не каже, що це не так. Почитайте свої конвенції, свої міжнародні акти, що ви підписували, ратифіковували і поставте в цьому питанні для себе крапку – це перше, що вони повинні зробити з Росією. Дальше питання вирішується  так: зупиняємо будь-яке співробітництво з країною-агресором до тих пір, поки вона не поверне Крим та не відновиться повністю територіальна цілісність України, Грузії, Молдови…

Більше дивіться у програмі: «Голос Криму: час окупації. Право на соціальний і міжнародний порядок» (TV- програма)

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» створена  за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на працю» (TV- програма)

Тема нашої розмовице право на працю в умовах окупації. Гості програми «Голос Криму: час окупації. Право на працю»: Вадим Кодачігов – бізнесмен, вимушений переселенець з Севастополя, Сергій Ковальський –   представник Крайової Ради Українців Криму, підприємець, вимушений переселенець з АР Крим (Сімферополь). Автор та ведучий програми – Юрій Смєлянський.

Ю. Смєлянський: Пане Вадиме,… як ви прокоментуєте тезу про те, що ринок праці на окупованій території Криму став одним з інструментів колонізації півострова і м’яко витискає місцевого, з точки зору окупантів нелояльного до них населення.

В. Кодачігов: … В Криму були три види заробітку:… обслуговування військових баз, в основному у Севастополі, громадське харчування, туризм. Що відбувається зараз, із-за чого власне у мене був основний конфлікт в Севастополі, я зробив всім мешканцям Севастополя розрахунок економічного обґрунтування утримання Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму, …і обґрунтував, що кожний мешканець Севастополя від народження і до смерті платить Путіну по 10 тисяч доларів в рік….

… Так от ми не лояльні по відношенню до Чорноморського флоту РФ, ми не лояльні по відношенню до військових, які за безцінь експлуатують землю. Тому все те, що там не лояльне потихеньку витісняється… Як це відбувається? Привозяться свої люди, тому що людина, яка прожила десь там в Якутії…у неї з’явився шанс жити біля моря, звісно вона туди поїде і буде працювати дешевше…  Чисельність Севастополя збільшилася майже вдвічі – це якраз дешева робоча сила. Це люди, які приїхала працювати за копійки, некваліфіковані робочі, все інше завозиться з материка (РФ), виставляються на свої місця абсолютно лояльні люди, які розуміють на кого працюють і як. Навіть місцевих бізнесменів, які перейшли на сторону окупаційної влади, всіх потихеньку відсунули в бік. Український бізнес там, я думаю, що вже давно вимер, його витіснили… всі хто міг щось заробляти вже давно виїхали на материк, там вже все під росіянами. Тобто, змінювати (після деокупації – ред.)  доведеться  все…

Ю. Смєлянський: Станом на січень 2011 року частка малого бізнесу в наданні робочих місць найманим працівникам по АР Крим становила десь 31,2% – це за офіційною статистикою.  У наступні, до початку окупації, роки ця частки мала тенденцію до збільшення. Тобто малий, середній бізнес кількість робочих місць збільшував. Виходячи з тих даних, що надає окупаційна статистика, частка робочих місць, що надає малий бізнес найманим працівникам по окупованій території АР Крим скоротилася до рівня приблизно 17% і я вважаю, що це ще не оптимістична цифра, бо насправді та інформація, яка надходить (з неофіційних джерел – ред.) вона більш песимістична…

В. Кодачігов: Основа путінського електорату – це бюджетними. Весь бізнес – це люди, що думають, планують своє життя… Бізнес там намагаються тримати під контролем і цікавий лише крупний бізнес. Путіну не вигідно розвивати (малий та середній – ред.) бізнес, йому вигідні структури, якими можна управляти, чим крупніша структура, тим простіше поставити поруч того, хто буде контролювати…

Ю. Смєлянський: …Бізнес – це вільне мислення, а вільне мислення і кремлівська влада – це  антиподи…

Пане Сергію, як ви оцінюєте ситуацію в малому та середньому бізнесі в окупованому Криму?

С. Ковальський: По-перше,… сама модель економіки в Росії зовсім інша…, тому що бюджетна сфера в усіх галузях є ключовою… Наприклад, в Україні в приватному секторі звичайному співробітнику як правило дають більшу заробітну плату (ніж в державному секторі – ред.). Коли прийшла окупаційна влада, то в Криму деякі люди, які працювали в приватному секторі, перейшли працювати в різні державні установи, тому що зарплата в цих установах або така сама (як в приватному – ред.), або вища, а враховуючи всі їх пільги тощо, то стала конкурувати. Тобто, наразі державний сектор в Криму конкурує з приватним потужніше ніж в Україні.

З іншого боку в Україні…   у нас є олігархи, які не зовсім… незалежні від держави, я говорю про самий крупний бізнес…, середній та мали бізнес, який відносно незалежний від держави, і створюється зовсім інше середовище, інша конкуренція… Відкриті кордони дали специфічну конкуренцію для роботодавців в Україні – темпи росту заробітної плати швидші ніж розвивається економіка. Адже… за кваліфікованих робітників треба боротися з західними вже країнами, де і умови парці, і зарплата звичайно вища.

…Коли прийшла окупаційна влада рівень заробітної плати вона дала суттєво вищий, ніж на той час був в Україні. Але на сьогоднішній день по тій інформації, яка є в мене, він вже зрівнявся, і це при тому, що ціни в Україні суттєво менші.

Що стосується малого та середнього бізнесу в Криму і відсотків, які ви назвали, то тут зрозуміло, що цілі галузі підприємництва, я вже мовчу за якісь окремі випадки, вони просто припинили своє існування. Особливо це стосується курортної сфери, сільського господарства, це стосується навіть малого фермерства, де декілька років тому заборонили приватно вирощувати худобу, навіть, у домогосподарствах …

Малий та середній бізнес є загрозою для окупаційної влади, взагалі для влади російської. Зрозуміло, що легше мати справу з тим, хто працює на державних підприємствах…

Ю. Смєлянський: …Військова база не створена для того, щоб на ній процвітав малий та середній бізнес.  

Далі у програмі говоримо про  право на працю в умовах окупації і колонізації Кримського півострова. Що відбувається на окупованій території? Як реалізується право на працю для вимушених переселенців з окупованої території?

Більше інформації у програмі: «Голос Криму: час окупації. Право на працю» 

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на володіння майном» (TV- програма)

Тема розмовице право на мирне володіння майном в окупованому Криму. Гість програми «Голос Криму: час окупації. Право на володіння майном» – Роман Мартиновський – адвокат, провідний експерт Регіонального центру прав людини. Автор та ведучий програми – Юрій Смєлянський.

Право на володіння майном гарантує людині володіти майном як одноосібно, так і спільно з іншими, а також те, що ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Право на володіння майном означає, що кожна людина має право володіти, вільно розпоряджатися своїм майном і це право вона реалізує/здійснює в рамках чинного законодавства за своєю волею і незалежно від волі інших осіб.

Ю. С.: Пане Романе, я пропоную повернутися до Криму 2014 року… Територію Кримського півострова вже починають залишати ті, хто працював і жив в Криму. Першими – ті, хто працював, але не мав власного житла на території Кримського півострову…, адже майно не тримало їх там. Потім поїхали ті, хто мав в Криму постійне житло, або ж єдине житло. Хтось із них зміг розпорядитися майном, тобто продати житло в тих умовах, які створили окупанти, хтось мав можливість обміняти, а хтось просто закрив житло на ключ і поїхав.

Через дії окупанта було порушено право людини вільно володіти та розпоряджатися своїм майном. Це правильне твердження, або є якийсь нюанс?

Р. М.: Почну з формули про яку ви говорили, що право власності – це володіння, користування… тощо. Це класична формула з радянських часів, але якщо ми говоримо на мові, яка зрозуміла Європейському суду з прав людини (далі – ЄСПЛ)…, то ця класична формула не діє.  Право власності на майно може бути порушене навіть не стосовно тієї особи, яка є власником у класичному розуміння. Права орендаря можуть бути порушені  і ЄСПЛ може визнати таке порушення. Права користувача за іншими угодами, підставами також може бути порушено. Тобто, не обов’язково мусить діяти класична формула, щоб дійти висновку, що порушено право на мирне володіння майном  – це перше…

Друге, що стосується дій Російської Федерації (далі  – РФ). В будь-якому разі, коли приходить окупант на чужу землю, ми не можемо погодитися з тим, що його дії є законними. Це може мати місце лише тоді, коли окупація є вимушеною мірою, наприклад, після завершення воєнних дій, коли приходить інша держава на територію держави, яка на неї напала, коли підписуються відповідні договори  тощо, то існує потреба підтримувати окупаційний режим для того, щоб перевести цю країну, наприклад на демократичні рейки, або щось інше. Прикладів тому багато. Можна говорити про їх ефективність чи не ефективність. Але в цій ситуації у Росії не було жодних підстав для того, аби встановлювати окупаційний режим на цій території… – це вже відбулося втручання у дуже великий спектр прав людини і, в тому числі, право на мирне володіння майном. Чому? Тому що, навіть, той факт, що РФ змушує мене чи вас, чи когось іншого здійснити реєстрацію цього права на умовах, які визначені російським законодавством – це вже є втручанням в право на мирне володіння майном… Це ще може бути не позбавлення права, але це вже є втручання і вже може бути прийняте рішення ЄСПЛ… про те, що відбулося порушення цього права.

Ю. С.: Примушуючи громадян України до російського громадянства…  окупанти зажадали перереєстрації майна від жителів півострову. При цьому перереєструвати, укласти договори на придбання вже комунальних послуг можна було лише отримавши окупаційний аусвайс (паспорт – ред.) або посвідку на проживання. Це вже є порушення…

Штучна сепарація громадян України в питанні: кому можна в’їжджати на окуповану територію, а кому ні, кому це робити умовно безпечно, а кому небезпечно, незалежно від того є майно у власності в Криму чи ні, але ж в Україні є багато людей, які мешкають у Львові, Києві, а якась там дача чи хата, земля є в Криму – це ми відносимо теж до порушення права на майно або трактуємо якось по іншому?

Р. М.: Дуже хочеться зауважити, що тема примусового нав’язування громадянства  – це була тема однієї з наших попередніх розмов. І торкаючись цього я хочу сказати, що власність – це якраз такий інструмент, дуже ефективний для РФ, де вона може впливати, в тому числі, на нав’язування громадянства. Якщо в тебе не має російського паспорта, або якщо ти відмовляєшся його отримувати, або якщо ти написав відмову від отримання  цього паспорта, то у тебе виникають проблеми з тим, щоб оформити належним чином право власності на це майно на окупованій території. А ще гірше ситуація у тих людей, які свого часу, наприклад не приватизували майно, не використали свого права на приватизацію земельної ділянки, квартири чи ще якогось об’єкту нерухомості. Адже іноземець, в розміні РФ, не має права на безоплатне отримання цього майна у власність і це такий… інструмент, який змушував величезну кількість людей, які, наприклад, ні за яких інших умов не пішли б отримувати російський паспорт, але вони зрештою йшли… , бо іншого варіанту не має.

Тут є ще один дуже важливий момент: мене позбавляють права користуватися майном, наприклад квартирою, яка знаходиться на цій території (Кримський півострів – ред.), продати я її не можу, я поїхав з тієї території, я приїхав на територію материкової України… І хто мене тут чекає, що мене тут чекає? У мене тут інше житло чи інша земельна ділянка мене тут чекає? Мене це тут не чекає. Правда? Продати я там (в Криму – ред.) не можу, я приїхав без грошей сюди і мушу якимось чином тут влаштовуватися. Що мені залишається? Отримати цей паспорт  (російський  – ред.), оформити це майно, продати його там, якщо є можливість і тебе влаштовує ціна, іноді на 30% менша, а іноді і на 150% менше ніж була за часів України, і ти отримуєш ці кошти, якимось чином перевозиш їх сюди і тут вже купуєш нове житло та починаєш нове життя…

Далі у програмі говоримо про примусове відбирання майна та наслідки таких дій. Про те, як міжнародне гуманітарне право трактує  заборону володіти майном в районах Криму, які указом Президента РФ визнанні прикордонними? Про те, яким чином, в умовах окупації державна влада України повинна була створювати умови для виконання тих норм конституції, де йдеться про право власності та його захист?

Детальніше про право на мирне володіння майном дивіться у програмі: «Голос Криму: час окупації. Право на володіння майном»

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання» (TV – програма) 

У програмі говоримо про право людини на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання. Гість програми «Голос Криму: час окупації. Право на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання»  – Володимир Ляшенко, представник Крайової Ради Українців Криму, виконавчий директор ГО «Союз вимушених переселенців», адвокат. Автор та ведучий програми  Юрій Смєлянський.

Ю. Смєлянський: На самому початку нашої розмови варто зазначити, що питання дотримання права на свободу переміщенні і вільного вибору місця проживання в умовах війни та окупованих територій – це дуже складне питання. Складність забезпечення та реалізації цього права в умовах війни пов’язане з питанням забезпечення національної безпеки. Проте можливість реалізувати своє право для громадянина  – це показник того, що державна влада розглядаю громадянина не лише в якості «бджілки» по доставці податків.

Кілька років тому в черговому звіті щодо ситуації в окупованому Криму я написав, а потім і говорив неодноразово на різних конференціях та в ефірах, що може наступити той момент, коли окупанти прийдуть до висновку, що процес м’якого витіснення громадян України з окупованого Криму йде занадто повільно і почнуть використовувати інструмент примусової депортації.

Не так давно в інтерв’ю представник Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Віталій Хілько сказав, що громадян України, які мають постійне місце проживання в окупованому Криму, які не прийняли російське нав’язане громадянство і не мають довідки-дозволу на тимчасове проживання будуть депортовувати з окупованої території Криму в Україні.

Трохи раніше за часом. З моменту виникнення прецеденту COVID-19 ми можемо спостерігати зміну в політиці окупантів в Криму по відношенню до так би мовити взятих «в полон» на окупованій території громадян України –  їм обмежили можливість вільного виїзду  на материкову Україну, що створені додатковими вимогами.

Пане Володимире, таке питання отаке обмеження стосується прав на вільне пересування і вільний вибір місця проживання чи просто це захист від епідемії?

В. Ляшенко: Якщо ми кажемо про українську владу, а не про окупаційну, то українська влада…, ми всі таки хочемо вірити, що це правова держава, вона повинна використовувати перш за все міжнародні норми, яких вона має додержуватися,  а потім вже внутрішнє законодавство… Міжнародне законодавство каже, що право на свободу пересування і свободу місця вибору воно є, воно може певним чином обмежуватися, але виключно законом. Якщо говорити про наше, внутрішнє законодавство, то в ст. 33 Конституція України наголошується «кожному, хто на законних підставах перебуває на території України гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом…»

Чому такий довгий вступ, коли ми маємо  ситуацію з COVID-19, якщо ми подивимося закон, то закон не надає нікому права обмежувати можливість людини вільно вїхати в свою країну і вільно покинути свою країну. Це може бути обмеження лише з боку країни громадянином якої він не є і якщо ця країна не хоче бачити його на своїй території з певних причин. Якщо ми кажемо, що Крим – це Україна, а Крим – це Україна, то ніяких обмежень щодо можливості людини поїхати в Крим або повернутися з Криму не може вводитися на підставі того, що є COVID-ситуація.

Що на мою думку як юриста в цій ситуації повинна зробити держава? Держава повинна встановити такий порядок, який би захищав як інтереси людини, яка хоче в’їхати, так і інтереси людей, які знаходяться на території України. На жаль, на мою особисту думку, такий порядок держава не встановила.

Також у програмі говоримо про ефективність та доцільність обмежень по в’їзду на контрольовану територію для кримчан введених в Україні щодо захисту від COVID-19, про те, чи фіксуються у міжнародних резолюціях порушення права людини на вільне пересування і вільний вибір місця проживання, чи достатньо там висвітлена ця тема, чи сформульовані правильно акценти…

Більше інформації у програмі «Голос Криму: час окупації. Право на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання»  

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на свободу слова» (TV – програма) 

Свобода слова гарантує вільне вираження поглядів та ідей в усній і письмовій формі, незалежно від носія інформації.

Мати свободу слова означає:

  • Висловлювати свої погляди приватно і публічно
  • Оформляти і поширювати свої погляди в письмовому вигляді
  • При бажанні дотримуватися мовчання
  • Займатися комерційним мовленням, поширювати свої погляди у вигляді творів сатиричного і гумористичного характеру
  • Займатися символічним мовленням (наприклад, махати прапором, використовувати певні символи, носити певний стиль зачіски або одягу)
  • Займатися журналістською діяльністю
  • Отримувати інформацію (наприклад, слухати безумовно радіо, дивитися певні телевізійні станції або читати певні газети)

У програмі «Голос Криму: час окупації. Право на свободу слова» говоримо про те, як сьогодні  реалізується  право на свободу слова в умовах окупації Криму?

Що повинна, може зробити, робить українська влада для забезпечення можливості реалізувати це право громадянам України в окупованому Криму?

Гості програми:  Андрій Щекун, представник Крайової Ради Українців Криму, головний редактор газети “Кримська світлиця” та Вікторія Новікова, журналістка-розслідувачка, комерційна письменниця. Автор та ведучий програми: Юрій Смєлянський – експерт з питань окупованих територій, економічний експерт.

Більше інформації у програмі «Крим: час окупації. Право на свободу слова» 

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» створена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на свободу зібрань та право на участь у державному управлінні» (TV – програма) 

У програмі «Голос Криму: час окупації. Право на свободу зібрань та право на участь у державному управлінні» ми говоримо про два невід’ємних права людини – право на свободу зібрань та право на участь у державному управлінні. Гості програми: Андрій Іванець, координатор «Таврійської гуманітарної платформи» та Андрій Щекун, член правління ГО «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім», ініціатори відновлення діяльності Крайової Ради Українців Криму. Автор та ведучий програми  Юрій Смєлянський.

28 вересня 2020 року пройшла прес-конференція на тему «Відновлення діяльності Крайової Ради Українців Криму (далі – КРУК) та стан української громади на тимчасово окупованій території АР Крим». На прес-конференції,  у тому числі, була зроблена заява, що українська громада у тимчасово окупованому Криму через політику держави-агресора перетворилася на найбільш дискриміновану етнічну меншість. А на вільній території України за ініціативі української громадськості вже чотири роки поспіль 27 серпня проводиться день захисту прав української громади Криму.

Ю. С.: Українська громада та Крайова Рада Українців Криму – це про українську політичну націю або про національний інтерес титульної нації у Криму?

А. Іванець: Я думаю в принципі, що тут йдеться і про одне, і про інше. З одного боку КРУК прагне захищати права української громади Криму, тобто етнічних українців. Але нас єднає з усіма іншими громадянами України на тимчасово окупованій території Криму те, що  держава-окупант перетворила Крим фактично на територію безправ’я, територію, де системно порушуються права людини і права етнічних спільнот. От як раз українська спільнота та кримськотатарський народ, вони піддаються  найбільшій дискримінації з боку держави окупанта. І ми би хотіли, щоб повернулася в Крим і можливість вільно говорити, можливість вільно збиратися, захищати інтереси різних груп наших співгромадян в Криму, але це можливо лише після повноцінного звільнення Криму. Цей час може затягнутися і, відповідно, ми не можемо без діяти, особливо в умовах, коли там настільки брутально порушуються права громади українців Криму, у яких  держава-окупант фактично відібрала можливість нормально навчатися в українській школі; нормально, вільно об’єднуватися у свої організації, бо вони були відразу знищені державою-окупантом у 2014 році…

Підсумовуючи можна сказати, що КРУК захищає, в першу чергу, права своєї громади українців Криму, але ми солідарні з усіма представниками української політичної нації, які живуть в Криму. Адже у нас спільне завдання: відновити територіальну цілісність України і  відновити взагалі дію права на території тимчасово окупованого Криму.

А. Щекун: Я б ще добавив, що  КРУК – це в першу чергу самоорганізація українців Криму… Мало сказати самоорганізація, ми повинні розуміти чи потрібна така самоорганізація українців Криму саме тут на материковій частині України, коли є і функціонує держава Україна і всі державні органи України? Постає питання тоді, а навіщо, для чого? Відповідь очевидна – держава повинна сама сказати чи потрібна така самоорганізація українців з Криму?  І якщо вони скажуть – так, то вони повинні зрозуміти як ми можемо контактувати, як ми можемо взаємодіяти і які питання ми можемо реально вирішувати вже на державному рівні,  у державній політиці України. Сьогодні КРУК  – це такий посил, в першу чергу, державним органам влади, що, шановні, наразі питаннями українців Криму системно та професійно ніхто не займається, а проблем, особливо за цей період – сім років окупації Криму –  вдосталь.

І фактично одинично організації громадського суспільства дещо в різних напрямках роблять, і для цього ми об’єднали ці всі громадські інституції, які захотіли об’єднатися і посилити нашу діяльність направлену також і на державні органи влади: на лобіювання наших інтересів,  на лобіювання питань з деокупації та реінтеграції Криму, а це повна реальна дієздатність нашої організації  та впливу на владу саме щодо захисту прав та свобод українців, які знаходяться на тимчасово окупованій території.

Наразі вже є не тільки наші заяви, не тільки декларація, яку ми оприлюднили для суспільства, але і конкретні дії…

Ю. С.: …У чому логіка відновлення такого органу у 2020 році у Києві?… Українці – титульна нація, вони мають свою державу. Крим хоч окупований, але міжнародне співтовариство визнає його невід’ємною частиною України…

А. Іванець: Логіка дуже проста, хоча ви праві, що ситуація дещо парадоксальна, що українці в українській державі вимушені об’єднуватися в свої структури самоорганізації…

… Чому сьогодні в своїй державі українці мають об’єднуватися? У 90-ті роки проходили конгреси, багатолюдні конгреси українців Криму і за їх підсумками така самоорганізація починали виникати, але потім припинилася. Була така ілюзія  мабуть у нас, що ми у своїй державі  і відповідно держава буде захищати культурні права, політичні, суспільні українців. Перебування Криму в окупації чітко продемонструвало, що українська громада Криму, яка є другою за розмірами в Криму…опинилася в ситуації, коли  в неї держава-окупант забрала фактично можливість навчатися українською мовою – вся система україномовної освіти ліквідована. Повністю знищені політичні та суспільні структури, які діяли  в Криму, ліквідована україномовна преса, активісти української громади витісняються із Криму державою-окупантом постійно. І можна продовжувати перелік тих заходів, які здійснює держава-окупант – Росія – стосовно української громади в Криму.

Висновок один – це веде в перспективі до асиміляції цієї громади. Росія прагне маргіналізувати українців Криму і здійснює на них просто шалений інформаційно-психологічний тиск, а також адміністративний, кримінальний. Досвід Росії по асиміляції українців величезний: згадаємо Кубань сусідню до Криму, де у 1926 році понад половина населення  були українцями і що сталося через голодомор, геноцид і наступні практики тоталітарного режиму, де на Кубані сьогодні себе меншість називає українцями. Ось цей досвід тепер Росія переносить в Крим. Ми не бачимо реакції міжнародного співтовариства, нашої держави по захисту прав нашої громади кримських українців, тому ми самі ініціюємо нашу самоорганізацію для того, щоб захистити наші права у партнерстві з державними органами, у партнерстві з міжнародними інституціями, іноземними державами, які прагнуть відновити дію права в Криму і, зокрема, вирішити проблеми нашої громади, яка нажаль є однією з найбільш дискримінованих зараз на тимчасово окупованих територіях півдня України.

Ю. С.: З чим піде представник української громади Криму до Генеральної асамблеї ООН: з розповідями про дії окупанта…, з пропозиціями як діяти міжнародній спільноті…? І в контексті цього питання ще одне додаткове. Скільки представників української громади Криму сьогодні для вирішення питань Криму в цілому, українців в Криму безпосередньо представлені у владі в Україні? Скільки офіційно, перебуваючи на якійсь державній посаді займаються такими важливими питаннями як формування умов майбутньої деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України…?

А.Щекун: … КРУК зробив заяви щодо необхідності включення до членів делегації в ГА ООН представника від організації. І ми тоді не просто про це заявили, а назвали прізвище та ім’я людини, яку ми б хотіли бачити на зустрічах ООН, які відбувалися і відбуваються саме зараз – це митрополит Климент. Це людина, яка сьогодні перебуває на тимчасово окупованій території, яка найбільше переслідується на сьогодні владою окупованої території… Чому ми хотіли, щоб від КРУКу був делегований митрополит Климент? Для того, щоб він чітко заявив, навів факти, які відбуваються в Криму, і не тільки в питаннях церкви, а ще й мови…, у сфері культури, інформаційному просторі – якраз  там, де зазнали нищівного удару саме етнічні українці… Людина, яка проживає на окупованих територіях, коли буде на цих засіданнях виступати, і коли будуть привозити країна-агресор з окупованої території, скажімо так, фальшивих українців, що будуть представляти автономію – це вже буде позиція реального голосу і реальних дій (ред. – митрополита Климента).

… На сьогоднішній день дуже мало уваги в резолюціях ООН, і резолюції цього року це теж показала, що в них не відображається питання політичного тиску, політичного нищення української церкви в Криму… Ми б хотіли, щоб це питання було включене до міжнародних документів.

Крім того, КРУК  продемонстрував зараз центральним органам влади яскравий приклад. Ми зібрали, задокументували факти переслідувань Української православної церкви в Криму і тиску на митрополита Климента, саме фізичних осіб – ФСБ, прокуратура РФ, суддів РФ – прізвища, імена  – це близько 22 фізичних осіб, які були дотичні до знищення української церкви в Криму. Ми підготовили пакет документів для Міністерства з питань тимчасово окупованих територій для запровадження відповідних санкцій. Таким чином ми продемонстрували як можна взаємодіяти та діяти захищаючи тих кримчан, які знаходяться на окупованій території. Зараз питання за державними органами влади. Скільки часу їм потрібно, щоб ввести санкції проти тих осіб…

А.Іванець: … На сьогоднішній день представників української громади в органах влади практично не має. Якщо ми бачимо представників кримськотатарського народу, то вони є, тому що їх підтримував, зокрема, Меджліс кримськотатарського народу –  висував на ці посади і це рішення органів самоврядування кримських татар.

Окремі українці з Криму є в органах влади, хоча на нашу думку все ж таки не достатньо. Але, щоб українські організації, органи самоврядування кримських українців когось делегували в органи влади, такої практики поки що не має, але я думаю, що на певному етапі ми до цього прийдемо. І той приклад, який був наведений щодо владики Климента –  це не делегування в органи влади, але все ж таки це було звернення щодо включення в офіційну делегацію України митрополити Климента. Це такий сигнал, що ми прагнемо і до нашої представленості в офіційних органах влади. І це велике завдання на майбутнє як правильно організувати представництво українців Криму в органах влади Криму. Тому що під час незалежності України українці були в органах влади в Криму, але вони не представляли інтереси саме нашої громади. Вони представляли інтереси різних партій або кланів, які їх висували і, відповідно, вони працювали здебільшого не на інтереси в цілому громади, а захищали інші інтереси. І ось тут треба подумати як мусять бути захищені інтереси нашої громади, в тому числі при формування органів влади та органів самоврядування у звільненому Криму, а до того часу в органах влади на материковій Україні.

Більше інформації у програмі «Голос Криму: час окупації. Право на свободу зібрань та право на участь у державному управлінні» 

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Громадянство» (TV- програма)

Тема програми «Голос Криму: час окупації. Громадянство» – право на громадянство. Гість – Роман Мартиновський, адвокат, провідний експерт Регіонального центру прав людини. Ведучий  – Юрій Смєлянський.

Окупація Кримського півострову з боку РФ  та політика колонізації півострова, низка прийнятих вже українською владою нормативно-правових законодавчих документів, призвели до того, що громадяни України, які мають постійну реєстрацію, місце проживання в Криму частково втратили своє право бути громадянами України. Втратили можливість реалізувати отой перелік прав громадянина, який гарантований Конституцією України.

Що з реалізацією права на громадянства відбувається у кримчан на сьомому році окупації?

Право на громадянство  – це право бути визнаним громадянином своєї держави і користуватися правом громадянина відповідно до чинного національного та міжнародного законодавства… Бути захищеним від довільного позбавлення своєї національності та ідентичності. Це право отримувати повну компенсацію за незаконне позбавлення свого громадянства і силове нав’язування громадянства іншою державою.

Ю.С.: Після окупації Кримського півострова виникла колізія. З одного боку, практично всі жителі Криму – це громадяни України. З іншого боку, окупанти в окупованому Криму всіх громадян України автоматично визнали громадянами РФ і примусили до отримання російського громадянства. От з точки зору твердження: бути захищеними від силового нав’язування громадянства іншою державою разом з похідними цього зобов’язання – мова, культура, тощо, що зробила, виконала або не зробила, не виконала українська влада в часовому проміжку всього періоду окупації що вже минув…? Які порушення зі свого боку зробила РФ?

Р.М.: … Що ж стосується того, що зробила РФ і чого не зробила Україна? По-перше, я б хотів сказати, що РФ вчинила таким чином, що насправді навіть важко, напевно, знайти відповідні аналоги у новітній світовій історії…

Я думаю, що РФ, коли вона вчиняла таким чином, дуже уважно вивчила ситуацію… у міжнародній сфері, у європейській сері і діяла досить такі рішуче… Вона розуміла, що фактично жодних серйозних механізмів протидії насильницькому привласненню громадянства у міжнародному праві фактично на сьогоднішній день не існує…

…РФ оголосила громадян, які проживали на території Криму на момент окупації своїми громадянами. І важливо, що вона не лише дала якісь там права, а вона встановила для них обов’язки. І зробила це в односторонньому порядку, і зробила це не на своїй території…

Що стосується України?  Є певні претензії до змісту того, яким чином визначено той факт, що Україна не визнає примусово нав’язане громадянство у законі про окуповані території і ми говоримо про це вже не перший рік.  Я думаю, що Україні потрібно повернутися до цього питання, тому що таким чином як це зараз визначено воно дозволяє певним чином маніпулювати. Тобто, коли державі вигідно визнавати той факт, що людина, ну скажімо так, не визнається громадянином РФ, вона це робить, але коли їй хочеться зробити висновок про те, що це нав’язане громадянство розглядається ним як друге громадянство, вона так само це робить. З нашої практики…  хочу сказати, що такі приклади, коли Україна не зважаючи на те, що в законі прямо сказано, що це громадянство не визнається, Україна відмовляє людині, наприклад, у працевлаштуванні, посилаючись на те, що у неї наявне ось це російське громадянство, яке вона змушена була отримати в Криму…

Роман Мартиновський також додав, «що декларації не завжди збігаються з дійсністю. Тобто, у правовому полі України залишається ціла низка проблем пов’язаних із тим, що те, що декларує Україна фактично не визнається і державними органами, і судами дуже часто, і Пенсійним фондом – в цьому проблема».

Ю.С.: Нав’язування громадянства по-російські в окупованому Криму  – це те про що ми з вами вже говорили. А чи існують у міжнародній практиці будь-які універсальні рішення того як з цим боротися?

Р.М.: Я вам одразу хочу сказати, що, нажаль, універсальних рішень поки що не має. І одна з наших рекомендацій над якою ми працювали, які ми вважаємо за необхідне втілювати в життя, вона полягає в тому, що це питання має бути винесено на серйозне обговорення на міжнародному рівні. Нам здається, що було б дуже добре, якщо б за розгляд цього питання взялася наприклад Комісія міжнародного права, яка може по суті формулювати нові норми. Тому що так склалося, що всі ці роки міжнародне право опікувалося тим аби забезпечити, щоб люди не ставали апатридами, тобто людьми без громадянства… А от що стосується питання нав’язаного громадянства, то воно фактично залишалося поза увагою міжнародних органів весь цей час. І тому якихось серйозних механізмів не має. Якщо говорити просто про механізми захисту, які існують, то звичайно один з таких механізмів передбачений Конвенцією з захисту прав людини основоположних свобод. Мова йде про можливість звернення до Європейського суду з прав людини. Опоненти можуть сказати, що Конвенція на пряму не гарантує і не захищає право на громадянство. Але, навіть, у європейській Конвенції про громадянство йде мова про те, що це питання може розглядатися через призму ст. 8 Конвенції, тобто, право на повагу до приватного сімейного життя. Тому що питання пов’язанні з національною ідентичністю, питання пов’язані з громадянством входять в сферу ст. 8 Конвенції.

Ще один інструмент захисту, про який я зараз хотів би сказати, він вже задіяний Україною, вже є відповідний позов у Міжнародному суді ООН, він стосується, у тому числі, проблеми пов’язаної із расовою дискримінацією… Тобто Україна розглядає примусове громадянство в Криму як расову дискримінацію.

Більше про право на громадянство дивіться у програмі: «Крим: час окупації. Громадянство»

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

Також по темі: Нав’язуване громадянство та його наслідки для кримчан 

«Голос Криму: час окупації. Право на мову та культуру» (TV – програма)

У програмі «Голос Криму: час окупації. Право на мову та культуру» з ведучим Юрієм Смєлянським та гостями програми  Рефатом Чубаровим, головою Меджлісу кримськотатарського народу та президентом Світового конгресу  кримських татар та Андрієм Щекуном, представником ГО «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» та координатором інформаційно-просвітницьких проектів говоримо про право говорити власною мовою та користуватися власною культурою на окупованій території.

Право говорити власною мовою і користуватися власною культурою — гарантує меншинам на певній території свободу у використанні їх мови у приватній та суспільній сферах. Це право поширюється на усне і письмове звернення, а також захищає культурні традиції. Мати право на власну мову і культуру означає: використовувати власну мову в приватній та громадській сферах, дотримуватися власних культурних традицій, здобувати освіту рідною мовою, мати можливість використовувати власну мову в адміністративних і судових процесах. Що змінилося для жителів Криму в реалізації своїх прав на мову і культуру після окупації Кримського півострова РФ?

Соціологічні дослідження 2010-2011 рік у Криму показали, що більш ¾ населення півострову вважали українську мову необхідною умовою життєвої перспективи для своїх дітей і для себе. У той же час українська мова не стала і не ставала мовою побутового спілкування для більшості населення в Криму.

Ю.С.: На скільки об’єктивно буде  якщо я зроблю наступне ствердження: кримська татарська і українська мови використовувалися і продовжують використовуватися,  у тому числі, в умовах окупації лише у домашньому родинному спілкуванні.

Р.Ч.: … Мова – це явище завдяки якому зберігається народ. І це є також одночасно оберегом для цього народу.

… Ми зараз спостерігаємо в Криму таку ситуацію як було в радянські часи – в деклараціях все правильно, красиво і чудово. І цими деклараціями маніпулюють, граються…, але в реальному житті все на користь однієї нації. І ця нація – це русский народ.

… Дивіться, три державні мови, які окупанти ніби то встановили на окупованій території Криму: російська, українська, кримськотатарська, але абсолютна домінанта російської мови й іншого не може бути. І тому зрозуміло, що і українці, і кримські татари можуть використовувати свою рідну мови лише серед своїх…

А.Щ.: З українською мовою було складно і в період до окупації… До 1996 року українська мова в більшості шкіл Криму викладалася як факультатив… Був спротив і саботаж органів місцевого самоврядування… Коли ми відкрили україномовні класи в Бахчисараї, то зрозуміли, що попит є колосальним, просто не давали створювати (школи, класи – ред.) саме органи влади місцевого самоврядування. Така ж проблема була і у кримських татар з відкриттям їх шкіл/класів… Пік відкриття шкіл та класів з українською мовою навчання  – це був період 2000-2003 рік… було відкрито більше 600 класів і 7 шкіл з українською мовою навчання по всій території Криму. Дальше це мало б нарощуватися і рости, рости, але ці процеси постійно гальмувалися сепаратистськими силами в органах влади, які на той момент існували. Це була проблема як і центральних органів влади України, так і громади українців, які були слабкі в своїй самоорганізації.

Треба ще враховувати, що Крим – це єдиний регіон в Україні, де українці є меншиною в меншині… , але все одно процес інтеграції тривав – з кожним роком відкривалися групи в садочках, класи…

Якщо говорити про період після окупації, то у мене лише два слова – знищення, лінгвоцит. Повне знищення української мови… Я знаю, що там, де у 2015-2016 рр. були ініціативи відкрити хоча би клас з українською мовою навчання, вони буквально гасилися, викликалися батьки…відбувався психологічний тиск на тих батьків… і цей процес відбувається до сьогоднішнього дня.

Також, коментуючи ситуацію з навчанням рідною мовою в Криму Рефат Чубаров навів офіційну статистику окупаційної влади, де зазначається, що російською мовою навчається майже 97% кримських школярів, кримськотатарською  – 3%, а українською – 0,1%. Він зауважив, що цим цифрам на сьогодні довіряти не можна, адже обгортка не відповідає реальності. Спікери в студії наголосив на тому, що окупаційна влада використовує політику асиміляції/розмивання класів з рідною мовою навчання, відкриваючи в школах з кримськотатарською та українською мовами навчання російськомовні класи.

Більше і детальніше про мову, історію та культуру у програмі «Крим: час окупації. Право на мову та культуру» 

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

“Голос Криму: час окупації. Право на віросповідання” (ТV-програма)

У програмі “Голос Криму: час окупації. Право на віросповідання” з ведучим Юрієм Смелянським та гостем митрополитом Сімферопольським і Кримським  Української Православної Церкви (ПЦУ) Климентом говоримо про порушення прав вірян УПЦ (ПЦУ) на свободу віросповідання, про переслідування, яких зазнає українська церква в Криму та чи спроможна нарешті держава захисти вірян і церкву в окупації.

Свобода думки, совісті та віросповідання – це право людини мати свою точку зору на факт, погляд або думку не залежно від точки зору інших, а також право людини сповідувати свою релігію і віру…

У 2014 році в Криму дуже яскраво проявився той факт, що, за винятком УПЦ Московського патріархату, всі кримські конфесії, які там були представлені, готові підтримувати один одного, приходити на допомогу, зокрема надавати приміщення для віруючих інших конфесій.

Ю. С.: На скільки сильно як загрозу цей факт був сприйнятий в Криму росіянами?

Митрополит: Я б не сказав, що дружба між конфесіями була і до 2014 року, і після 2014 року дуже сильна. Була маргінальна організація міжконфесійна рада «Мир – Дар Божий», яку очолював митрополит Лазар (митрополит Сімферопольський і Кримський УПЦ Московського патріархату – ред.). Суть цієї організації, на зразок міжконфесійної ради церков в Києві, зібрати всі релігійні організації, що були зареєстровані на території Криму під єдиний патронат влади і показати, що в Криму мир і злагода. Але УПЦ Київського патріархату в цю організацію не входила,  бо позиція митрополита була категорично проти входження нашої церкви і влада (місцева влада – ред.) робила все, що би нас не було…. в цій організації. Ми знаємо, що тоді були заяви муфтія мусульман Криму, який то входив в цю організацію, то виходив з неї,  з вимогою, що він буде тільки тоді, коли буде Київський патріархат…  Але у 2014 році, так, дійсно, коли була загроза закриття нашої церкви, тоді Управління мусульман Криму заявило про те, що вони готові нам надати приміщення в мечеті для того, щоб ми могли звершувати свої богослужіння… Одночасно тоді кримська влада намагалася вести зі мною перемовини і в мене було багато зустрічей з Русланом Бальбеком (заступник голови Ради міністрів окупаційної влади у так званій Республіці Крим – ред.) , який пропонував мені і поїздки в Москву, і сприяння, і допомогу. Всі ці зустрічі відбувалися на території Управління мусульман Криму в присутності муфтія Криму. Мова йшла про те, що ми повинні перереєструватися по російському законодавству…

Ю. С.: Статути релігійних організацій  в Криму, які з точки зору росіян не належать до традиційних релігійних конфесій змушені були пройти перереєстрацію та релігієзнавчу експертизу в Міністерстві юстиції Росії. Для православної церкви України в Криму, який підсумок цих процедур.

Митрополит: На першому етапі, коли мова йшла про те, що ми повинні були увійти в юридичне поле РФ, то ми повинні були взяти діючі статути, що були зареєстровані при Україні, принести їх в Управління Міністерства юстиції РФ в Криму і за формою перереєструвати по російському законодавству. Ця процедура продовжувалася до 15 березня 2015 року.

Потім ті, хто не перереєструвалися повинні були подавати документи з проходженням релігієзнавчої експертизи в Москві. Ми не подавали документи ані перший раз, ані другий раз. Але був один нюанс  – не все так просто. Для того щоб зареєструватися по російському законодавству треба було їхати в Москву. Наприклад, священик греко-католицької церкви декілька разів їздив у Москву домовлятися. Його статути, які були зареєстровані при Україні не хотіли перереєстровувати як греко-католицька церква в Криму. І після того, як він в Москві домовився, то його зареєстрували як римо-католицька церква східного обряду. І тому, коли греко-католики кажуть, що на території Криму діє українська греко-католицька церква, такої церкви немає, а є римо-католицька церква східного обряду, яка безпосередньо підпорядковується Ватикану…

Що стосується нас, то ми намагалися не реєструвати статути до 2019 року. У 2019 році, коли відбувся помісний собор, на якому було визначено, що в Україні є Українська Православна Церква (Православна Церква України) – це відбулося після того, як ми одержали томос, РФ почала судові процеси по знищенню Управління Кримської Єпархії. Саме тоді, коли Міністерство майнових і земельних відносин Криму подало документи в суд про те, що ми повинні повернути приміщення Республіці Крим і мотивували вони це тим, що до 2014 року у них були взаємовідносини з Українською Православною Церквою Київського патріархату і ця структура була на території Криму, а у зв’язку з тим, що з’явилася нова структура – ПЦУ – і у РФ та Міністерства земельних відносин немає договорів між ПЦУ та Міністерством земельних відносин, тому ми незаконно займаємо цю споруду. Тому, ми вимушені були почати процес хоч якоїсь реєстрації. Ми знайшли форму як незалежна релігійна місцева організація, але нам відмовляли в реєстрації цих статутів 5 разів, тобто ми навіть до релігієзнавчої експертизи в Москві не доходили. Потім ми знайшли ще один варіант, який нам пропонував Аксьонов (голова Ради міністрів «Республіки Крим» в складі тимчасово окупованого суб’єкта РФ – ред.) у 2017 році, після першого замаху на церкву і на моє життя. І тоді, після гучного скандалу…  у мене була зустріч з Аксьоновим. Він запропонував знайти на території РФ централізовану релігійну організацію, яка б змогла нам підписати статут. На території РФ у нас є митрополит Адріан із статутами, які б йому дозволяли підписати документи для Криму. Ми підписали в 2019 році ці статути і знову подали на реєстрацію, і нам знову їх відхилили. Тобто, те що вони не реєструють нас, вони тим самим засвідчують своє ставлення до ПЦУ…  на території Криму не може бути ніякої української церкви. І тут ми підходимо до головного – сьогодні РФ в Криму робить все, щоб не тільки нічого українського не було, але робить все, щоб поступову витісняти все те, що було при Україні…

Ю.С.: Грудень 2019 року. Ви оголосили безстрокове голодування. Вимоги – прийняття рішення щодо захисту релігійних свобод громадян України в Криму. На мою особисту думку та великого кола моїх друзів, знайомих – це був вчинок людини, яка ціною свого здоров’я, життя готова боротися… за правду, за віру. У вас було багато зустрічей з представниками влади. Хоч раз влада принесла вам вибачення, що довела вас до стану при якому ви прийняли рішення проводити голодування? На скільки за вашими оцінками влада активізувалася в прийнятті рішень по кримським питанням?…

Митрополит:… Сподіватися тоді було марно на щось, треба було привернути увагу. Щодо вибачень, ну від Зеленського я не потребую вибачень, бо цей конфлікт і ця проблема – це не є проблема Зеленського. І не тому, що він зараз Президент і я мушу щось на його адресу сказати. Йому дісталося те, що не було вирішено ані Порошенко, ані його оточенням – ніщуками, павленками… і всіма тими, що кричали, що вони великі українці, а за очі писали листи, що я паплюжу честь і достоїнство керівників міністерств (Міністерства культури України – ред.) і проти мене треба застосувати дисциплінарне покарання  і таке було… Фоменко (Перший заступник Міністра культури України з 2016 року, а з 5 червня 2020 року заступник Міністра Міністерства культури та інформаційної політики – ред.) проти мене писала листи на Священний синод, що я є злодій. Багато чого пережили… Боролися вони не з російською стороною, не проти російської окупації, ні проти Путіна, ні проти Аксьонова. Боролися вони проти мене, моєї позиції, що треба було зберегти церкву. І як наслідок – оці всі суди і те, що я зараз втратив церкву, і те, що я на останньому подиху хоч щось намагаюся зберегти –  оце їх бездіяльність. Щодо сьогоднішньої влади – голодовка примусила звернути увагу. Слава Богу написали постанову…

Митрополит Климент також зазначив на важливості зустрічі з представниками посольств у вересні цього  року в Києві, де були присутні і представники української влади. «Ця зустріч – це є рубікон відповідальності  української влади, але вже не переді мною, не перед українцями Криму, а перед світовим товариством. Бо перед дипломатами іноземних країн вони дали обіцянку, що питання збереження Православної Церкви України буде вирішено… і українська влада зробить все від неї залежне, щоб Церква збереглася. Я  вперше за шість років почув позицію української влади…»

Більше у програмі: «Крим: час окупації. Право на віросповідання»

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на освіту» (TV програма)

Окупація Криму показала, що освіта в РФ є інструментом формування в свідомості дітей мислення «русского мира». Дитячий садочок, школа, вищі навчальні заклади – це інструменти мілітаризації свідомості кримської молоді. А через мілітаризацію свідомості привчання до покори і лояльності окупантам.

Під час програми «Голос Криму: час окупації. Право на освіту» обговорювалися актуальні теми, зокрема, чи освіта в Україні є повноцінним інструментом ідеологічного виховання? Чи готує діюча освітня модель в Україні єдину українську політичну націю? Які можливості для того аби приєднатися до цією української освітньої моделі є у кримської молоді?

«Нажаль, протягом шести років після початку військової агресії РФ освітня парадигма в українському суспільстві не змінилася. Ми і досі живемо в парадигмі миру, а не держави, що перебуває шість років у війні. Тому всі концепції, стратегії, програми, всі стандарти, які приймаються, вони в парадигмі миру. І ми опинилися в бульбашці, в якій, коли ви зайдете в школи і почнете щось говорити про окуповані території, про війну на Донбасі, то вам або закриють рота, бо про це не прийнято говорити, або будуть говорити якимись лозунгами, що взяті з соціальних мереж…..» – констатувала гостя програми Валентина Потапова – голова Центру громадянської просвіти «Алименда», керівниця освітнього напрямку УГСПЛ.

Вона також зазначила, що в державі відсутня політика збереження державної ідентичності у дітей з окупованих територій. «Політика збереження державної ідентичності на рівні перспективи, стратегічного розуміння  – вона відсутня. Те, що відбувається (в системі освіти – ред.)  – це ситуативна реакція на різні виклики. Потрібно вступити в університет  – зробимо якийсь механізм; потрібно відкрити кримський університет – відкриємо, але це все не складається в єдиний пазл».

У свою чергу гість програми Андрій Щекун, представник громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім», координатор інформаційно-просвітницьких проектів констатував, що Міністерство освіти і науки (МОН) на сьогодні не здатне пропонувати якісні рішення, адже не володіє необхідною інформацією і, судячи з усього, і не прагне заглиблюватися в аналіз освітнього простору на ТОТ АР Крим та м. Севастополя задля розуміння проблематики та прийняття якісних, стратегічно важливих рішень. «Я буквально в грудні місяці від редакції газети «Кримська світлиця» направив декілька запитів на МОН. Зокрема запитували чи здійснює моніторинг сучасного стану освітньої сфери особливо щодо знищення україномовної освіти в Криму. Відповідь була  – ні. Ми поставили ще одне питання, а скільки захоплено шкіл, садочків, внз російським окупанотом? Чи передані були вами ці матеріали, документацію до прокуратури АР Крим? І на це питання ми отримала відповідь – ні.  Після таких відповідей, я можу сказати, що у нас не має державної політики в сфері освіти щодо забезпечення права на освіту дітей з тимчасово окупованих територій».

Також у програмі обговорювалася тема законодавство України про загальну середню освіту  та його основні завдання. Валентина Потапова коментуючи вищезазначене законодавство зазначила, що  прописані в ньому  основні завдання просто не виконуються по відношенню до дітей з окупованих територій, адже реалізація цих завдання потребує фінансування, а його не має. Крім того, закон «Про повну загальну середню освіту» зовсім не має навіть згадки про тимчасово окуповані території.

Окупація рано чи пізно закінчиться. Як бути з освітою в Криму потім. Хто будуть ті люди, які в умовах вже пост окупаційному Криму готуватимуть членів української політичної нації? Ми готуємо сьогодні цих фахівців для де окупованого Криму?

«Нажаль сьогодні єдиний університет, який міг би працювати для Криму – це ТНУ (Таврійський національний університет – ред.), що відкрився у 2016 році в Києві. Він міг би готувати ці кадри, які могли би здійснювати дії з деокупації. На сьогоднішній день він розчинився серед київських вишів і ми не бачимо його суттєвого вкладу в підготовку кадрів для деокупації. Хоча цей виш стає дедалі  міцним, бо у нього відкриваються філіали, відділення, тощо, але ми не бачимо, що це центр підготовки кадрів. А інші виші України живуть в парадигмі миру, бо вони не готуються до того, що нам треба буде деокуповувати територію»,  – зауважила Валентина Потапова.

У свою чергу Андрій Щекун озвучив тему про необхідність створення реєстру з вишів та студенті з окупованих територій, які вступають за спрощеною системою та навчаються за бюджетні кошти. Він зазначив, що держава повинна не просто дати можливість вступити і заплатити студенту за його навчання, але і формувати перелік фахівців, які після закінчення окупації повинні будуть відпрацювати вкладені в них державою ресурси і внести свою лепту в реінтеграцію деокуповної території, у її відновлені…

Він також звернув увагу на досить небезпечні тенденції, що присутні у Програмі діяльності нового Уряду, де повністю відсутнє питання деокупації. «Там є Ціль 5.3, де йдеться про забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб. Тепер як висновок, я спостерігаю подальші дії – ця Програма дій не просто так була написана, адже на сьогоднішній день ліквідовано Управління з питань АР Крм та м. Севастополя в Міністерстві з питань реінтеграції та тимчасово окупованих територій, де працювало практично 5-7 людей. В програмі дій нового міністерства питань деокупації та реінтеграції АР Крим та м. Севастополя  ви не знайдете. Тому виникає цілком логічне запитання: «Яка державна політика  з питань деокупації та реінтеграції є в цього Уряду? Тому ми і маємо такі невтішні наслідки, зокрема в сфері освіти», – констатував Андрій Щекун.

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».