«Голос Криму: час окупації. Право на соціальний і міжнародний порядок» (TV- програма) 

Тема нашої розмовице право на соціальний та міжнародний порядок. Гості програми: Андрій Щекун – головний редактор газети «Кримська світлиця»,  представник Крайової Ради Українців Криму, Андрій Іванець –  кандидат історичних наук, представник Крайової Ради Українців Криму. Автор та ведучий програми – Юрій Смєлянський.

Стаття 28 Декларації прав людини свідчить, що кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Ю. Смєлянський: В умовах війни і окупації частини суверенної території України як ми можемо оцінювати… дії української влади щодо формуванні безконфліктного існування українського суспільства, що буде гарантувати соціальний порядок в Україні? На скільки  державні рішення, …протягом понад семи років окупації, їх реалізація сприяли   створенню та підтриманню простору безконфліктного існування? На скільки успішно окупанти проводять політику неприпустимості формування безконфліктного існування українського суспільства з точки зору політики колонізації, що проводиться на окупованій території, і з точки зору впливу на спільну свідомість в Україні в цілому?

А. Іванець:  Це дуже серйозне, глобальне питання, воно очевидно є надзвичайно складним, навіть, в мирний час. Оскільки підтримання соціального порядку, саме безконфліктного такого існування, принаймні прагнення держави створити такий порядок, – це базове завдання, а у нас ще до війни з цим були проблеми, тому що в Україні надзвичайно глибокий розрив між найбагатшими та найбіднішими… Ми бідна країна саме через те, що соціальний порядок у нас не влаштований адекватним чином. Потенційно Україна з її ресурсами природними, з її географічним розташуванням, з її освіченим населенням, вона має величезний потенціал, але саме через те, що соціальний порядок у нас влаштований так, що основними вигодонабувачами є група із кількох родин в країні, а інша частина населення не може повноцінно реалізувати багато із свої прав – це створювало велику проблему. Як раз ті революції, які у нас відбувалися, – Помаранчева революція, а потім Революція гідності  – вони і викликані тим, що суспільство хоче змінити соціальний порядок, хоче навести лад і вести нас до руху європейського, де як раз і має зменшуватися розрив. Не проблема в тому, що у нас є багаті люди, проблема в тому, що ці багаті люди роблять свої статки перш за все в тому, що використовують ресурси держави  і не дають нормально і конкуренто розвиватися  іншим частинам суспільства. Багато чого на перших порах після Революції гідності в цьому сенсі почало змінюватися, буди запущені певні механізми, які принаймні цей процес почали рухати у правильному напрямку… Зараз, на жаль, ми бачимо декларативні заяви про боротьбу з олігархами, де буде визначатися хто олігарх, коли нам в реальності потрібно не визначення, хто олігарх, а нам потрібно змінити сам соціальний порядок і рецепт відомий і абсолютно зрозумілий. Олігархи тримають монополії і на тому роблять свої надзвичайно великі статки. Тут все елементарно – запускається робота Антимонопольного комітету, який дробить ці монополії, робить конкурентне середовище і ситуація покращується… Але у нас ще складніша ситуація, тому що ми знаходимося в стані війни і Росія, держава-агресор, вона створює надзвичайно складні умови і на окупованій території, зокрема наш рідний Крим перетворився на територію страху і безправ’я, де ні про який адекватний соціальний порядок на превеликий жаль сьогодні ми не можемо говорити, тому що люди позбавлені базових прав на свободу зібрання, на свободу слова… Це на сьогодні реальна територія безправ’я, де панує окупаційний режим, де красива пропагандистська картинка  і їй протистояти не можливо, бо нема свободи слова… Відповідно це показує, що міжнародний порядок, де права держав би захищалися, де хоча б мінімальна справедливість існувала у відносинах між державами сьогодні, на жаль, порушений… Порушений сам Росією як державою-агресором, яка вперше в після гітлерівський час в Європі окупувала частину іншої суверенної держави. Поки ми не вирішимо цей базовий конфлікт, не буде зупинена агресія з боку Росії Україною та всім цивілізованим світом, то міжнародний порядок не буде відновлений, а відповідно і соціальний порядок на окупованих територіях точно не буде відновлений ані в Криму, ані в окремих районах Донецької, Луганської областей. Більше того, держава-агресор окрім своїх прямих військових дій, окрім інформаційних спец операцій, проводить свої підривні операції на вільній території України. Вже було кілька випадків, коли вони намагалися розпалити міжнаціональну ворожнечу, здійснюючи провокації стосовно єврейських, румунських місць пам’яті…, намагаються розпалювати ворожнечу між регіонами в середині України, між політичними силами… Ось така підривна діяльність на території нашої країни з боку Росії вона є, була і мусимо розуміти, що і буде поки продовжена. Відповідно є величезна відповідальність і у нашої держави, здійснювати ефективну політику захисту національних інтересів, і у громадянського суспільства…

Ю. Смєлянський: Тобто, говорити про досягнення соціального порядку в цілому в Україні не можливо без деокупації території, яку сьогодні окупувала РФ. Про досягнення міжнародного порядку вести мову не можливо до тих пір поки Росія веде війну проти України та окупує частину її суверенної території?

А. Іванець: Так.

Ю. Смєлянський: Якщо говорити про питання міжнародного порядку. Не один раз вже говорилося і наводилися докази, що державна влада Російської Федерації порушила всі міжнародні… угоди щодо питань незалежності України, її територіальної цілісності. Окупація Криму, війна проти України показали, що та система цінностей, на якій сьогодні функціонує ООН непрацездатна і не гарантує безпеку. Зауважу, що ООН – міжнародна організація, яка була створена для підтримки і зміцнення міжнародного миру і безпеки,  а також розвитку співробітництва між державами, не має можливості забезпечити отой самий міжнародний порядок…  Нам восьмий рік розповідають про дипломатичні інструменти вирішення війни з РФ та повернення окупованих територій… розповіді залишаються розповідями і нічим більше. На ваш погляд, що не так і як повинно бути?

А Іванець: Питання реформування ООН стоїть вже років 30 на порядку денному. Ситуація з війною в Європі між двома великими державами – РФ та Україною, яка стала жертвою нападу, показує, що це дуже гостра ситуація. Вся проблема в тому…, що в Раді безпеки ООН засідає держава-агресор. Вона користується своїми привілеями перебування в РБ ООН, щоб камуфлювати свою агресивну політику і не давати ООН вживати санкцій проти держави-агресора… І поки ця ситуація зберігається, то буде дуже не просто відновлювати міжнародний правопорядок…

А. Щекун: … Всі говорять про війну. Ми можемо подивитися в сторону Європейського Союзу, що ж відбувається? Ця війна  – це не тільки проблема України, ця війна – це небезпека для всього європейського континенту. Деякі країни це усвідомлюють –  країни Балтії, Польща – вони розуміють, що може відбутися далі. І постає диво на восьмому році війни – Франція і Німеччина  ініціюють саміт ЄС-РФ. Це шок. Не ініціюють Будапештський меморандум,… не ініціюють питання Криму, яке ніде не фігурує, перед РФ… Але всюди вони (Франція і Німеччина  – ред.) себе презентують як поборники, захисники міжнародних прав. Це лицемірство. Не може бути сьогодні так, а завтра по іншому, бо там економічні якісь  вигоди переважають права людини – це загроза демократичному світу… Безконфліктне суспільство – це якщо правила написані, вони повинні бути для всіх однакові, ось тоді не буде цих конфліктів. Такими діями, які сьогодні робить Німеччина і Франція, вони фактично показують, що ми можемо зараз  з країною-агресором розмовляти, пити каву, вирішувати питання як і в якій кількості продавати газ, нафту. Люди добрі, прийміть рішення. Сьогодні ви визнали, весь світ визнав, що Росія окупувала Крим, частину території Грузії, Придністров’я, Росія надалі продовжує агресію на Донбасі – це всі визнали, навіть Німеччина і Франція не каже, що це не так. Почитайте свої конвенції, свої міжнародні акти, що ви підписували, ратифіковували і поставте в цьому питанні для себе крапку – це перше, що вони повинні зробити з Росією. Дальше питання вирішується  так: зупиняємо будь-яке співробітництво з країною-агресором до тих пір, поки вона не поверне Крим та не відновиться повністю територіальна цілісність України, Грузії, Молдови…

Більше дивіться у програмі: «Голос Криму: час окупації. Право на соціальний і міжнародний порядок» (TV- програма)

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» створена  за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на працю» (TV- програма)

Тема нашої розмовице право на працю в умовах окупації. Гості програми «Голос Криму: час окупації. Право на працю»: Вадим Кодачігов – бізнесмен, вимушений переселенець з Севастополя, Сергій Ковальський –   представник Крайової Ради Українців Криму, підприємець, вимушений переселенець з АР Крим (Сімферополь). Автор та ведучий програми – Юрій Смєлянський.

Ю. Смєлянський: Пане Вадиме,… як ви прокоментуєте тезу про те, що ринок праці на окупованій території Криму став одним з інструментів колонізації півострова і м’яко витискає місцевого, з точки зору окупантів нелояльного до них населення.

В. Кодачігов: … В Криму були три види заробітку:… обслуговування військових баз, в основному у Севастополі, громадське харчування, туризм. Що відбувається зараз, із-за чого власне у мене був основний конфлікт в Севастополі, я зробив всім мешканцям Севастополя розрахунок економічного обґрунтування утримання Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму, …і обґрунтував, що кожний мешканець Севастополя від народження і до смерті платить Путіну по 10 тисяч доларів в рік….

… Так от ми не лояльні по відношенню до Чорноморського флоту РФ, ми не лояльні по відношенню до військових, які за безцінь експлуатують землю. Тому все те, що там не лояльне потихеньку витісняється… Як це відбувається? Привозяться свої люди, тому що людина, яка прожила десь там в Якутії…у неї з’явився шанс жити біля моря, звісно вона туди поїде і буде працювати дешевше…  Чисельність Севастополя збільшилася майже вдвічі – це якраз дешева робоча сила. Це люди, які приїхала працювати за копійки, некваліфіковані робочі, все інше завозиться з материка (РФ), виставляються на свої місця абсолютно лояльні люди, які розуміють на кого працюють і як. Навіть місцевих бізнесменів, які перейшли на сторону окупаційної влади, всіх потихеньку відсунули в бік. Український бізнес там, я думаю, що вже давно вимер, його витіснили… всі хто міг щось заробляти вже давно виїхали на материк, там вже все під росіянами. Тобто, змінювати (після деокупації – ред.)  доведеться  все…

Ю. Смєлянський: Станом на січень 2011 року частка малого бізнесу в наданні робочих місць найманим працівникам по АР Крим становила десь 31,2% – це за офіційною статистикою.  У наступні, до початку окупації, роки ця частки мала тенденцію до збільшення. Тобто малий, середній бізнес кількість робочих місць збільшував. Виходячи з тих даних, що надає окупаційна статистика, частка робочих місць, що надає малий бізнес найманим працівникам по окупованій території АР Крим скоротилася до рівня приблизно 17% і я вважаю, що це ще не оптимістична цифра, бо насправді та інформація, яка надходить (з неофіційних джерел – ред.) вона більш песимістична…

В. Кодачігов: Основа путінського електорату – це бюджетними. Весь бізнес – це люди, що думають, планують своє життя… Бізнес там намагаються тримати під контролем і цікавий лише крупний бізнес. Путіну не вигідно розвивати (малий та середній – ред.) бізнес, йому вигідні структури, якими можна управляти, чим крупніша структура, тим простіше поставити поруч того, хто буде контролювати…

Ю. Смєлянський: …Бізнес – це вільне мислення, а вільне мислення і кремлівська влада – це  антиподи…

Пане Сергію, як ви оцінюєте ситуацію в малому та середньому бізнесі в окупованому Криму?

С. Ковальський: По-перше,… сама модель економіки в Росії зовсім інша…, тому що бюджетна сфера в усіх галузях є ключовою… Наприклад, в Україні в приватному секторі звичайному співробітнику як правило дають більшу заробітну плату (ніж в державному секторі – ред.). Коли прийшла окупаційна влада, то в Криму деякі люди, які працювали в приватному секторі, перейшли працювати в різні державні установи, тому що зарплата в цих установах або така сама (як в приватному – ред.), або вища, а враховуючи всі їх пільги тощо, то стала конкурувати. Тобто, наразі державний сектор в Криму конкурує з приватним потужніше ніж в Україні.

З іншого боку в Україні…   у нас є олігархи, які не зовсім… незалежні від держави, я говорю про самий крупний бізнес…, середній та мали бізнес, який відносно незалежний від держави, і створюється зовсім інше середовище, інша конкуренція… Відкриті кордони дали специфічну конкуренцію для роботодавців в Україні – темпи росту заробітної плати швидші ніж розвивається економіка. Адже… за кваліфікованих робітників треба боротися з західними вже країнами, де і умови парці, і зарплата звичайно вища.

…Коли прийшла окупаційна влада рівень заробітної плати вона дала суттєво вищий, ніж на той час був в Україні. Але на сьогоднішній день по тій інформації, яка є в мене, він вже зрівнявся, і це при тому, що ціни в Україні суттєво менші.

Що стосується малого та середнього бізнесу в Криму і відсотків, які ви назвали, то тут зрозуміло, що цілі галузі підприємництва, я вже мовчу за якісь окремі випадки, вони просто припинили своє існування. Особливо це стосується курортної сфери, сільського господарства, це стосується навіть малого фермерства, де декілька років тому заборонили приватно вирощувати худобу, навіть, у домогосподарствах …

Малий та середній бізнес є загрозою для окупаційної влади, взагалі для влади російської. Зрозуміло, що легше мати справу з тим, хто працює на державних підприємствах…

Ю. Смєлянський: …Військова база не створена для того, щоб на ній процвітав малий та середній бізнес.  

Далі у програмі говоримо про  право на працю в умовах окупації і колонізації Кримського півострова. Що відбувається на окупованій території? Як реалізується право на працю для вимушених переселенців з окупованої території?

Більше інформації у програмі: «Голос Криму: час окупації. Право на працю» 

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на володіння майном» (TV- програма)

Тема розмовице право на мирне володіння майном в окупованому Криму. Гість програми «Голос Криму: час окупації. Право на володіння майном» – Роман Мартиновський – адвокат, провідний експерт Регіонального центру прав людини. Автор та ведучий програми – Юрій Смєлянський.

Право на володіння майном гарантує людині володіти майном як одноосібно, так і спільно з іншими, а також те, що ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Право на володіння майном означає, що кожна людина має право володіти, вільно розпоряджатися своїм майном і це право вона реалізує/здійснює в рамках чинного законодавства за своєю волею і незалежно від волі інших осіб.

Ю. С.: Пане Романе, я пропоную повернутися до Криму 2014 року… Територію Кримського півострова вже починають залишати ті, хто працював і жив в Криму. Першими – ті, хто працював, але не мав власного житла на території Кримського півострову…, адже майно не тримало їх там. Потім поїхали ті, хто мав в Криму постійне житло, або ж єдине житло. Хтось із них зміг розпорядитися майном, тобто продати житло в тих умовах, які створили окупанти, хтось мав можливість обміняти, а хтось просто закрив житло на ключ і поїхав.

Через дії окупанта було порушено право людини вільно володіти та розпоряджатися своїм майном. Це правильне твердження, або є якийсь нюанс?

Р. М.: Почну з формули про яку ви говорили, що право власності – це володіння, користування… тощо. Це класична формула з радянських часів, але якщо ми говоримо на мові, яка зрозуміла Європейському суду з прав людини (далі – ЄСПЛ)…, то ця класична формула не діє.  Право власності на майно може бути порушене навіть не стосовно тієї особи, яка є власником у класичному розуміння. Права орендаря можуть бути порушені  і ЄСПЛ може визнати таке порушення. Права користувача за іншими угодами, підставами також може бути порушено. Тобто, не обов’язково мусить діяти класична формула, щоб дійти висновку, що порушено право на мирне володіння майном  – це перше…

Друге, що стосується дій Російської Федерації (далі  – РФ). В будь-якому разі, коли приходить окупант на чужу землю, ми не можемо погодитися з тим, що його дії є законними. Це може мати місце лише тоді, коли окупація є вимушеною мірою, наприклад, після завершення воєнних дій, коли приходить інша держава на територію держави, яка на неї напала, коли підписуються відповідні договори  тощо, то існує потреба підтримувати окупаційний режим для того, щоб перевести цю країну, наприклад на демократичні рейки, або щось інше. Прикладів тому багато. Можна говорити про їх ефективність чи не ефективність. Але в цій ситуації у Росії не було жодних підстав для того, аби встановлювати окупаційний режим на цій території… – це вже відбулося втручання у дуже великий спектр прав людини і, в тому числі, право на мирне володіння майном. Чому? Тому що, навіть, той факт, що РФ змушує мене чи вас, чи когось іншого здійснити реєстрацію цього права на умовах, які визначені російським законодавством – це вже є втручанням в право на мирне володіння майном… Це ще може бути не позбавлення права, але це вже є втручання і вже може бути прийняте рішення ЄСПЛ… про те, що відбулося порушення цього права.

Ю. С.: Примушуючи громадян України до російського громадянства…  окупанти зажадали перереєстрації майна від жителів півострову. При цьому перереєструвати, укласти договори на придбання вже комунальних послуг можна було лише отримавши окупаційний аусвайс (паспорт – ред.) або посвідку на проживання. Це вже є порушення…

Штучна сепарація громадян України в питанні: кому можна в’їжджати на окуповану територію, а кому ні, кому це робити умовно безпечно, а кому небезпечно, незалежно від того є майно у власності в Криму чи ні, але ж в Україні є багато людей, які мешкають у Львові, Києві, а якась там дача чи хата, земля є в Криму – це ми відносимо теж до порушення права на майно або трактуємо якось по іншому?

Р. М.: Дуже хочеться зауважити, що тема примусового нав’язування громадянства  – це була тема однієї з наших попередніх розмов. І торкаючись цього я хочу сказати, що власність – це якраз такий інструмент, дуже ефективний для РФ, де вона може впливати, в тому числі, на нав’язування громадянства. Якщо в тебе не має російського паспорта, або якщо ти відмовляєшся його отримувати, або якщо ти написав відмову від отримання  цього паспорта, то у тебе виникають проблеми з тим, щоб оформити належним чином право власності на це майно на окупованій території. А ще гірше ситуація у тих людей, які свого часу, наприклад не приватизували майно, не використали свого права на приватизацію земельної ділянки, квартири чи ще якогось об’єкту нерухомості. Адже іноземець, в розміні РФ, не має права на безоплатне отримання цього майна у власність і це такий… інструмент, який змушував величезну кількість людей, які, наприклад, ні за яких інших умов не пішли б отримувати російський паспорт, але вони зрештою йшли… , бо іншого варіанту не має.

Тут є ще один дуже важливий момент: мене позбавляють права користуватися майном, наприклад квартирою, яка знаходиться на цій території (Кримський півострів – ред.), продати я її не можу, я поїхав з тієї території, я приїхав на територію материкової України… І хто мене тут чекає, що мене тут чекає? У мене тут інше житло чи інша земельна ділянка мене тут чекає? Мене це тут не чекає. Правда? Продати я там (в Криму – ред.) не можу, я приїхав без грошей сюди і мушу якимось чином тут влаштовуватися. Що мені залишається? Отримати цей паспорт  (російський  – ред.), оформити це майно, продати його там, якщо є можливість і тебе влаштовує ціна, іноді на 30% менша, а іноді і на 150% менше ніж була за часів України, і ти отримуєш ці кошти, якимось чином перевозиш їх сюди і тут вже купуєш нове житло та починаєш нове життя…

Далі у програмі говоримо про примусове відбирання майна та наслідки таких дій. Про те, як міжнародне гуманітарне право трактує  заборону володіти майном в районах Криму, які указом Президента РФ визнанні прикордонними? Про те, яким чином, в умовах окупації державна влада України повинна була створювати умови для виконання тих норм конституції, де йдеться про право власності та його захист?

Детальніше про право на мирне володіння майном дивіться у програмі: «Голос Криму: час окупації. Право на володіння майном»

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання» (TV – програма) 

У програмі говоримо про право людини на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання. Гість програми «Голос Криму: час окупації. Право на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання»  – Володимир Ляшенко, представник Крайової Ради Українців Криму, виконавчий директор ГО «Союз вимушених переселенців», адвокат. Автор та ведучий програми  Юрій Смєлянський.

Ю. Смєлянський: На самому початку нашої розмови варто зазначити, що питання дотримання права на свободу переміщенні і вільного вибору місця проживання в умовах війни та окупованих територій – це дуже складне питання. Складність забезпечення та реалізації цього права в умовах війни пов’язане з питанням забезпечення національної безпеки. Проте можливість реалізувати своє право для громадянина  – це показник того, що державна влада розглядаю громадянина не лише в якості «бджілки» по доставці податків.

Кілька років тому в черговому звіті щодо ситуації в окупованому Криму я написав, а потім і говорив неодноразово на різних конференціях та в ефірах, що може наступити той момент, коли окупанти прийдуть до висновку, що процес м’якого витіснення громадян України з окупованого Криму йде занадто повільно і почнуть використовувати інструмент примусової депортації.

Не так давно в інтерв’ю представник Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Віталій Хілько сказав, що громадян України, які мають постійне місце проживання в окупованому Криму, які не прийняли російське нав’язане громадянство і не мають довідки-дозволу на тимчасове проживання будуть депортовувати з окупованої території Криму в Україні.

Трохи раніше за часом. З моменту виникнення прецеденту COVID-19 ми можемо спостерігати зміну в політиці окупантів в Криму по відношенню до так би мовити взятих «в полон» на окупованій території громадян України –  їм обмежили можливість вільного виїзду  на материкову Україну, що створені додатковими вимогами.

Пане Володимире, таке питання отаке обмеження стосується прав на вільне пересування і вільний вибір місця проживання чи просто це захист від епідемії?

В. Ляшенко: Якщо ми кажемо про українську владу, а не про окупаційну, то українська влада…, ми всі таки хочемо вірити, що це правова держава, вона повинна використовувати перш за все міжнародні норми, яких вона має додержуватися,  а потім вже внутрішнє законодавство… Міжнародне законодавство каже, що право на свободу пересування і свободу місця вибору воно є, воно може певним чином обмежуватися, але виключно законом. Якщо говорити про наше, внутрішнє законодавство, то в ст. 33 Конституція України наголошується «кожному, хто на законних підставах перебуває на території України гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом…»

Чому такий довгий вступ, коли ми маємо  ситуацію з COVID-19, якщо ми подивимося закон, то закон не надає нікому права обмежувати можливість людини вільно вїхати в свою країну і вільно покинути свою країну. Це може бути обмеження лише з боку країни громадянином якої він не є і якщо ця країна не хоче бачити його на своїй території з певних причин. Якщо ми кажемо, що Крим – це Україна, а Крим – це Україна, то ніяких обмежень щодо можливості людини поїхати в Крим або повернутися з Криму не може вводитися на підставі того, що є COVID-ситуація.

Що на мою думку як юриста в цій ситуації повинна зробити держава? Держава повинна встановити такий порядок, який би захищав як інтереси людини, яка хоче в’їхати, так і інтереси людей, які знаходяться на території України. На жаль, на мою особисту думку, такий порядок держава не встановила.

Також у програмі говоримо про ефективність та доцільність обмежень по в’їзду на контрольовану територію для кримчан введених в Україні щодо захисту від COVID-19, про те, чи фіксуються у міжнародних резолюціях порушення права людини на вільне пересування і вільний вибір місця проживання, чи достатньо там висвітлена ця тема, чи сформульовані правильно акценти…

Більше інформації у програмі «Голос Криму: час окупації. Право на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання»  

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму. Крим. Майбутнє» (TV – програма)

Яким може бути механізм притягнення до відповідальності осіб, які вчинили воєні злочин та злочини проти людяності? Чи варто визнавати документи видані окупаційною владою в Криму? Яким може бути захист прав власників? Як знищується українська ідентичність?  Ці та інші питання стали предметом розгляду експертів під час круглого столу організованого «Кримським центром ділового та культурного співробітництва «Український дім».

Експерти висловлювалися на теми:

«Механізми притягнення до відповідальності  за злочини , вчинення в умовах збройного конфлікту»  (Роман Мартиновський, адвокат, експерт регіонального центру прав людини;

«Сучасний стан українців в Криму. Огляд ситуації та необхідність прийняття правових рішень»  (Андрій Щекун, Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім»);

«Навчання рідною мовою в окупованому Криму: 2014-2020 рр.» (Сергій Крайнюков, студент  Київського міжнародного університету);

«Навчання рідною мовою в окупованому Криму: право і реальність» (Ілля Базенко, студент  Київського міжнародного університету);

«Знищення української мови в Криму як загроза національний безпеці України» (Ольга Король, студентка  Київського міжнародного університету );

«Відновлення прав власності, доля нерухомості, побудованої на окупованій території» (Микола Кіккас, адвокат регіонального центру прав людини);

«Правові наслідки актів та рішень окупаційних адміністрацій та судів, утворених на окупованих територіях» (Максим Тимочко, адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини);

«Міжнародна відповідальність юридичних осіб за злочини проти власності в Криму» (Катерина Рашевська, юрист регіонального центру прав людини).

 

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

 

Відеозвернення, адресоване кримчанам

Відеозвернення до кримчан, записане під час акції солідарності з українським Кримом в Києві 9 березня 2021 року.

«Хочу сказати, що нам на справді дуже важливі люди, які будучі в Криму розуміють, що відбувається і є свідомими людьми, підтримують Україну та намагаються щось дізнаватися  про Україну… Мені як дитині дуже приємно, що люди з Криму цим цікавляться…».

Мілана Мокренюк, м. Феодосія

Відеозвернення, адресоване кримчанам

Відеозвернення до кримчан, записане під час акції солідарності з українським Кримом в Києві 9 березня 2021 року.

«Я кримчанам передаю:  не забувайте, що  ми, українці Криму, повернемося до Криму. Не зважаючи на те скільки нам доведеться чекати, ми дочекаємося і повернемося до Криму».

Михайло Піштой, смт Новоозерне

Відеозвернення, адресоване кримчанам

Відеозвернення до кримчан, записане під час акції солідарності з українським Кримом в Києві 9 березня 2021 року.

«Ми працюємо, ми працюємо кожного дня, ми робимо все, щоб ви це відчували, щоб ви це знали, що скоро, дуже скоро жовто-блакитний прапор буде майоріти над Сімферополем».

Сергій Мокренюк, м. Феодосія

«Голос Криму. Режисер з Ізраїлю проти окупації» (TV – програма)

Гість програмі «Голос Криму» режисером з Ізраїлю Дім Амор. Ведучий Сергій Мокренюк.

С. Мокренюк: Дім, твоя позиція щодо протидії окупації кримського півострову відома. Для чого ти це робиш?

Дім Амор: Мені хочеться, щоб справедливість перемогла, щоб і в Росії, і в Європі знали, що треба дотримуватися законів України. Я дуже люблю Україну. Замість того, щоб говорити, що я нічого не роблю, я задаюся питанням, а що я вже зробив і що я можу зробити. Я народився в Україні. Мені це близьке та зрозуміле. Я вважаю Україну своє Батьківщиною як й Ізраїль.

С. Мокренюк: В який момент культура перетворюється в інструмент агресії? Чому це небезпечно?

Дім Амор: Завжди. Коли творча особистість живе під час диктатури, творча особистість страждає або не страждає. Навіть якщо взяти радянський союз чи царську Росію… Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва, Борис Пастернак – вони страждали, бо те, що вони писали і говорили було на той час не прийнятно. При тому були Маяковський та інші, які оспівували пропаганду радянського союзу. Коли є диктатура, то той хто приймає сторону влади, то вже не творчість. Вони просто перекладачі влади, перекладачі на іншу мову. У кожного артиста є своя публіка, за нами слідкують. До нас прислуховуються.

Колись у нацистській Німеччині всі актори, журналісти, співаки, художники були засуджені. Їх судили так само як і солдат-нацистів, що вбивали інші нації. Інколи вироки для творчих людей були жорсткіші ніж для інших. У творчої людини завжди є право вибору. Наприклад, сьогодні в Росії є велика кількість зірок, які висловлюються проти агресії, проти пропаганди, проти диктатури. У них немає роботи, менше роботи, вони страждають, шукають інше місце проживання в інших країнах.

С. Мокренюк: Наскільки великий вплив однією людини? Одного актора, режисера?

Дім Амор: Він приїхав один, але є медіа, є ті, хто прийшов його дивитися. В Ізраїлі відома особа отримує завжди більше покарання порівняно з іншими людьми за порушення. В нього більша відповідальність, бо на нього дивиться суспільство. Якщо відома особа демонструє, що можна вчиняти злочин, то інша людина, менш освічена, думає: «якщо йому можна, то і мені можна». Якби не було інтернету, не було б ЗМІ, як у 18-19 сторіччі, і артиста прийшло подивитися двісті людей, то це одна історія. Сьогодні артиста побачили 200 осіб, але в кожного з них є телефон,  у кожного з них є глядачі у Фейсбуці чи в Інстаграмі. Кожний перегляд можна помножити на тисячу, а потім ще раз на тисячу. Таким чином перегляд відео зростає в геометричній прогресії. Важливо для будь-якого злочину знайти легітимацію. Наприклад, в Німеччині німцям говорили, що такі погані, не красиві, жахливі, і їм було легше вбивати. Це була легітимація. Їм пояснювали, чому так необхідно робити. Їм було не боляче порушувати закон, хоч і розуміли, що вбивство людини за всіма законами за всіма релігіями не можливо. Саме так і тут відбувається. Вибачте, що я провожу паралель між нацистською Німеччиною та російською владою, проте, наразі відбувається те ж саме. Людина відповідальна за те, що вона робить. Він (артист) показує, що йому це можна, значить іншим теж можна. Він дає дозвіл іншим.

В Ізраїлі російська кампанія намагалася рекламувати польоти в Крим через Москву. Їм рекламу заборонили. В МВС Ізраїлю чітко написано, що Крим це Україна і заїжджати в Крим без дозволу України заборонено.

С. Мокренюк: Як ти звертався до українських правоохоронців? Як ти шукав юристів.

Дім Амор: Шукав в інтернеті. Тут велика проблема. Юристи (в Україні) деякі хотіли і двадцять і тридцять тисяч доларів лише за те, щоб подати скаргу до поліції чи СБУ. Я шукав в інтернеті і звонив їм, юристам. Вони були раді. Лише потім я зрозумів, що вони раді, бо це коштує 30 тисяч доларів. Вони думали, що я не розумію. Адвокату з Тернополя я так і сказав, що при таких патріотах, як він, не потрібні вороги. Врешті решт адвокати знайшлися, які виконують цю роботу і виконують правильно.  В СБУ мою скаргу просто закрили, навіть не розглядали. Ми звернулися до суду, і наразі це розглядається в суді. (На час виходу програми скарга судом задоволена – ред. «Голос Криму»).

С. Мокренюк: Чи звертався ти до української творчої спільноти – акторів, режисерів?

Дім Амор: В мене були контакти з творчими організаціями як наша. Одразу отримали відмову. Мотивували тим, що «сьогодні в нас президент Зеленський, а завтра хтось інший. Сьогодні ми проти Росії, завтра ми за анексію». Я говорив з одним адвокатом із Харкова і декількома артистами в Україні. Я не буду їх називати. Вони реально вважають, що Крим –  це Росія. Проблема в тому, що половина тих, з ким я спілкувався не вважають це анексією, не вважають, що це крадіжка. Вони вважають, що це Росія. Більш того, вони ще й щасливі що це пішло в Росію. Вони мені розказували якісь сталінські закони, але мені це було мало цікаво. В мене сформована точка зору. Але деякі актори, режисери, адвокати вважають, що Крим це Росія. Немає з ким говорити…

С. Мокренюк: Який результат твоєї активності для тебе був би прийнятним? Що буде показником?

Дім Амор: Якщо хоча б одному артисту заборонять в’їзд до Ізраїлю, то всім іншим стане все зрозуміло. Якщо хоча б одному закриють – це буде практика. Ми хочемо домогтися відкриття кримінальних справ в Україні. Це перше, що треба досягти. Якщо їх відкриють і якщо ми зможемо в Ізраїлі заборонити їм в’їзд, щоб і всім іншим не кортіло. Перед всіма концертами ми будемо випускати рекламну інформацію, щоб російськомовні не купляли квитки на артистів щодо яких відкрите кримінальне провадження. Якщо квитки купить хоча б на 10% менше, це буде великий фінансовий удар. … Ми хочемо, щоб вони (артисти) просто не підтримували окупацію, щоб не заявляли, що Крим – Росія, і не відкривали шлях пропаганді. Крім того, ми готуємо лист для Євробачення, щоб ті особи, що порушують європейські закони і резолюції ООН, щоб їм не дозволяли в’їзд на Євробачення… Наші дії направлені на попередження, бо є велика кількість акторів, які ще лише хочуть заїхати в Крим, але вони ще не заїхали.

Латвія, Естонія не пускають велику кількість російських зірок. Ми хочемо розпочати цю практику і в Ізраїлі.

Наша задача також нагадувати нашому Уряду, що нас обстрілюють російськими ракетами. Ніхто з російськомовних не любить тут Росію, ніхто. Бо коли нас тут обстрілюють… Коли ми сиділи в бункерах і ходили в протигазах в 2006 році – і всі це прекрасно пам’ятають – ОРТ, РТР, НТВ всім говорили, що Ізраїль – це агресор, який напав на Ліван. Але те, що вони розпочали війну, що вони зайшли на нашу територію, викрали та вбили двох наших солдат в Росії ніхто не говорив. Якщо на вулиці спитати російськомовних, хто сильно любить Росію, то після 2006 року цей відсоток буде сильно малий. Кожного разу коли на нас падає ракета, на ній російські знаки. На нас падають тут не американські ракети, не ракети Євросоюзу, не ракети Ірану. На нас падають ракети з Росії. У наступі ворог – це Іран, але ракети падають з Росії.

Більше інформації у програмі: «Голос Криму. Режисер з Ізраїлю проти окупації» (TV – програма) 

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”