UA EN

19 Березня 2024

Полон, тортури і… знову боротьба

 

Рік назад на адміністративному кордоні між Кримом і Херсонською областю біля села Чонгар були звільненні з полону семеро заручників – у тому числі активісти руху «Євромайдану-Крим» Андрій Щекун, Анатолій Ковальський та Михайло Вдовченко, який приймав участь у антивоєнному мітингу. Кожний із них відчув на собі широту «руської душі» та красу «руського миру»: приниження, знущання, тортури та катування.

 

 Анатолій Ковальський: «Є внутрішнє велике бажання перемоги справедливості»

ковальський анатолій

 Пробув у полоні 11 днів. Ми були безправні, до нас ставилися як до шматка м’яса. Більш за все вражали  звірячі вчинки тих, хто взяв нас в полон. Нас тримали в підвальному приміщенні із зав’язаними очима. Під час утримання проводили над нами різноманітні тортури, зокрема стріляли з травматичних пістолетів по відкритих частинах тіла, застосовували електрику. І все це проходило в присутності всіх затриманих.

Після звільнення з полону я найбільше хотів дізнатися, що з моєю родиною: дружина, син, невістка та онука. Зателефонувавши до доньки, дізнався, що всі виїхали з Криму, живі і здорові. А далі була дорого до Херсону, згодом лікарня, де ми оговтувалися від полону.

Після всього пережито у мене різко змінилося ставлення до нашого східного сусіда, а ще є внутрішнє велике бажання перемоги справедливості. І не лише у війні з Росією, а й з бюрократично-корумпованою державною машиною. Я не можу спокійно дивитися на ті події, які відбуваються в нашій країні. Коли прості українці воюють, знаходяться люди в Уряді, Верховній Раді, які просто йдуть по трупам і не вирішують питання корупції, розвитку країни, достатньо не дбають про тих, хто воює, про сім’ї загиблих на Майдані та на сході.

Сьогоднішніх волонтерів я порівнюю з хлопцями з Автомайдану, які нас зустріли на Чонгарі, привезли в лікарню, купили одяг (наш був брудний – у крові), взуття, мобільні телефони. Я переконаний якби не волонтери та ті, хто кладе своє життя за Україну, то, напевно, країни вже просто не було б.

Нажаль того ж самого я не можу сказати про нашу владу. Після звільнення мені стало соромно за нашу державу: я довгий час не міг відновити паспорт, який у мене відібрали в полоні, відкрити рахунок у банку, або ж скористатися тими, що мав. Жити не було за що, а мене футболили від відомства до відомства, від служби до служби. І по сьогоднішній день я ніякої допомоги, чи підтримки від держави не побачив.

Тим не менш руки не опускаю і разом із своїм колективом з лісового господарство Чернівецької області, постійно допомагаємо тим, хто потребує підтримки. Воїнам АТО надали допомоги більш ніж на 2 мільйони гривень, 200 кубометрів дров, а також ще понад 100 кубометрів пиломатеріалів,  передали біля 30 автомобілів різних марок. У своїх лісових господарствах безкоштовно оздоровляємо солдат, які повертають на короткий час у відпустки, та їх родини. На сьогодні вже прийняли 114 осіб. Також всі сім’ї тих, хто воює ми забезпечили по собівартості дровами. А ті родини, які втратили чоловіка, сина, онука забезпечили  – безкоштовно.

 Михайло Вдовченко: «Мене шокував ідіотизм «руського міру» і люди, які в цьому абсурді живуть»

михайло вдовченко у центрі Сімферополя

Пробув у полоні 9 днів. Коли на вулицях міста з’явилися «зелені чоловічки», то я почав відчувати дикий внутрішній страх перед невідомістю. Тоді я був переконаний, що зараз в Криму розпочнеться війна і єдине, що ми зможемо робити – це створювати якісь групи однодумців, які під окупацією будуть допомагати своїй країні, а всі інші форми протесту не мають значення. Але 7 березня побачив відео, як біля військової частини в Сімферополі молодики поводилися з  жінками, які прийшли підтримати українських військових, тримаючи в руках плакати з написами: «Ми за мир», а їх за це називали фашистами, принижували і били. Саме тоді я вирішив, що є сенс у мирному протесті, що цей абсурд треба показувати. Вперше на мирний захід я вийшов 8 березня, і всі наступні дні до полону я приходив на ці акції. З того самого дня я купив собі дві жовто-сині стрічки, пов’язав на куртку і вже з нею ходив постійно. В цей період я спілкувався з агресивно налаштованими людьми. У мене навіть виходило їх у чомусь переконати. Я наївно повірив у те, що саме так потрібно діяти: спокійно демонструвати, що все що відбувається є надуманим, що є в Криму українці, які тут народилися, або ж багато років прожили – це ваші сусіди, знайомі і ми не є фашистами,  а так само прагнемо миру.

Перші два дні у полоні сидів з трьома українськими військовими у якомусь підвалі-душовій. Одному з цих військових вони чомусь дали прізвисько Натовець і катували його найбільше: кожний день, по декілька годин – крик стояв не людський. Мене шокував ідіотизм «руського міру» і люди, які в цьому абсурді живуть, а також те, з якою агресію вони захищають болото, в якому лише їм добре. Переконувати їх у протилежному – марна трата часу. У мене було більше співчуття до цих людей, ніж ненависті. Тим не менш, вони всі злочинці  і повинні понести покарання за знущання. Адже переконаний, що вони в своїх діях були обмежені наказами, якби їм дали волю, то вони нас всіх убили б. Весь час полону у мене взагалі не було впевненості в тому, що нас звільнять. Я думав, що нас скоріше за все вивезуть з Криму і посадять до Російської в’язниці років на 20. Така думка у мене виникла після того, як відбулася імітації моєї страти. На третю добу мене вже перевели в іншу кімнату, де як я потім зрозумів серед інших полонених були Андрій та Анатолій. Ці дві людини стали для мене якимось гарантом спокою, ми намагались спілкуватися, підтримували один одного.

Зараз у мене все добре. Разом із своєю дружиною долучилися до волонтерського руху: допомагаємо пораненим бійцям, які лікуються у київських медзакладах.

До Криму, на свою малу батьківщину, я не буду повертатися жити. Переконаний, коли Крим знову стане українським, то люди там залишаться такі самі.

Андрій Щекун: «Катування й тортури у полоні мене не зламали як цього хотіли кати. Більш того загартували в боротьбі проти окупантів нашої землі»

щекунГО

 

Пробув у полоні 11 днів. Перебуваючи в полоні постійно думав про те, що тебе очікуватиме найближчі години. Адже в будь-який момент міг ввійти до нас будь-хто й знущатися над нами якщо не фізично, то морально. Це відбувалося постійно як вдень, так і вночі. Єдине за що був спокійний, що сім`я в безпеці. Думки також були про те, чи всі активісти громадського руху «Євромайдан-Крим» почали покидати півострів, бо саме їм на той час загрожувала небезпека. На мою думку, наше викрадення стало реальним сигналом для кримчан і спасло багатьом громадським активістам життя. Важливо було й те, що наш полон продемонстрував суспільству яскраво виражений злочин, наступ на демократичні цінності. Аналізуючи ці події можна зробити єдиний справедливий висновок: не можна взагалі говорити про проведення будь-якого референдуму на той час. І міжнародна спільнота справедливо визначилася щодо невизнання референдуму, анексії.

Насправді боротьба продовжується. І сьогодні активісти, кримчани, знову ж таки руху «Євромайдан-Крим» самоорганізувалися й ведуть активну громадську діяльність за визволення Криму. Але ця боротьба триває не тільки з явним окупантом, що захопив нашу територію, а й з бюрократизмом, саботажем у діяльності державних органів влади України. Ми чітко розуміємо, що, не здолавши «гнилу» корупційну систему державного управління, не зможемо реалізувати нашу мрію – повернути Крим Україні.

Прикро, але бездарна політика української влади щодо півострову продовжується й надалі, як це було і всі 23 роки Незалежності, і цьому є певні причини: корупція, свавілля, зрада, а наслідки очевидні: втрата територій нашої держави. Саме цьому ми повинні сьогодні протистояти, і це в той час, коли тисячі добровольців власною кров`ю відстоюють Суверенітет й Незалежність України у боротьбі з зовнішнім агресором. У будь-якому випадку ми повинні чітко усвідомити, що без нашої участі в боротьбі за наше майбутнє, за краще майбутнє наших дітей не буде перспективного майбутнього України.

Борітеся – поборете. Хай нам Бог допомагає!

У центрі Діорами “Штурм “Сапун-гори” українець Іван Яцуненко встановлює прапор Перемоги

Інформаційна агенція «Голос Криму» за сприяння медіаініціативи «Кримські українці» продовжує знайомити читачів з історіями непересічних українців Криму. Сьогоднішню березневу оповідь ми ведемо про Івана Яцуненка – Героя

Розмова у Таврійському виші про екологічні події в Україні та їх наслідки

Десятий рік поспіль через російську агресію Україна не лише стикається з політичними та соціальними труднощами, але й зазнає серйозних екологічних наслідків. Спочатку анексія Криму та військові дії

Перші акції українського спротиву в умовах російської окупації Криму

2 березня 2014 року в місті Сімферополі відбулася перша акція спротиву в умовах початку російської окупації, організована рухом «Євромайдан-Крим». Євромайданівці на  той час, усвідомлюючи всі загрози, все

Спротив 2014: Українці Криму звернулися до міжнародної спільноти аби запобігти кривавому збройному міждержавному протистоянню

27 лютого 2014 року російські спецпризначенці без розпізнавальних знаків захопили будівлі Верховної Ради АР Крим та Ради міністрів автономної, на яких вже були вивішені російські прапори. Розпочалася

19 Березня 2024