Валентина Самар: ” Ми повинні пояснювати людям, що поки не буде звільнений Крим, війна не скінчиться. І прийти вона може в кожен дім…” (відео)

В ефірі «UA: Крим» програма «Голос Криму». Гість у студії — Валентина Самар, головний редактор інтернет-видання “Центр журналістських розслідувань”. Ведуча програми — Ліна Голуб.

– Це не перший ранковий візит силовиків до кримськотатарських сімей. Валентино, скажіть, будь ласка, що ви думаєте з цього приводу?

Валентина Самар: Я думаю про те, що продовжується, власне,… нормальна реалізація російської політики, відносно корінного народу Криму. Того самого корінного народу, який у Криму, з усіх груп населення, має право на самовизначення та, власне кажучи, кримські татари для окупаційної влади, для РФ у Криму, становлять загрозу, саме тому, що вони є корінним народом. Тому, репресії, відносно кримських татар, до різних груп, які представляє цей народ, і за релігійною ознакою, і за ознакою фаховою, я маю на увазі журналістів, і за активністю соціальною – це активісти різноманітні громадські, будуть використовуватися будь-які приводи для того, щоб тримати, що називається, «в ежовых руковицах», саме представників кримськотатарської групи. Але це не дивина, це якраз норма для РФ, яка точно так же ставиться до соціально активного населення на території РФ, і тоді зрозуміло, що на території окупованій, всі ці заходи, всі ці статті дискримінаційні, вони будуть застосовуватися більш жорстко, ніж на території Росії.

Коли силовики арештовують людей, що прийшли підтримати сусідів на обшуках, чи не вважаєте ви, що цей супротив тільки збільшується? Адже люди приходять, знімають на відео, виставляють в інтернет.

Валентина Самар: Спротив не збільшується, і його, як такого, спротиву активного ми не будемо бачити, він можливо й не потрібен сьогодні. Справа в тім, що таким чином люди тільки будуть потрапляти просто в руки до силовиків російських, але головне, що є не стільки спротив, скільки солідарність людей. Вони приходять не для того, щоб виразити свій протест – це небезпечно для свободи й для життя, але вони приходять для того, щоб підтримати, показати людям, що вони не одні. І це дуже важливо, коли люди приходять підтримати своїх співвітчизників на судові засідання, коли вони турбуються про дітей політичних в’язнів.     Ми знаємо, що наші колеги журналісти та інші активісти в Криму організували благодійний фонд для того, щоб допомагати дітям політв’язнів. І не лише кримських татар, а і дітям Олега Сенцова, дітям українців, які прийняли іслам, і є на сьогоднішній день також політичними в’язнями. Тому солідарність – це дуже важлива зараз зброя і саме проти цього зараз спрямовані ці брутальні дії до людей, які просто прийшли до своїх сусідів під дім постояти поки йде обшук. І саме цю солідарність вони і хочуть зламати.

– Валентино, з вашого досвіду, як починався наступ на свободу слова в Криму?

Валентина Самар: Взагалі, треба поговорити про наступ на свободу слова в Криму не із кінця лютого 14-ого року, треба говорити з осені 13-го року, бо в Криму, власне кажучи, дуже жорстко подавлялися всі дії на підтримку Євромайдану. Зачистка від вільних ЗМІ почалася набагато раніше, бо це був регіон, де тотально управляли цим регіонали (представники “Партії регіонів” -ред.). Досить жорстке ставлення було до засобів масової інформації, і на момент анексії, власне кажучи, у Криму залишалося з десяток… незалежних медіа. В основному – це були ресурси, які підтримувалися за допомогою міжнародних програм – це були приватні телекомпанії Чорноморська та АТР, а також кілька газет. Вся решта була під тотальним контролем регіоналів, які слухняно перейшли служити Росії. Багато з них є учасниками-співучасниками анексії, і медійне поле було вже зачищене. Але найголовніше, що зробили окупанти, це с перших днів, звичайно, вони захопили передавачі українських телеканалів і місцевих незалежних телеканалів, і включили на цих частотах, на українських частотах, включили російські телеканали. Тому ізоляція людей від незалежних ЗМІ, вона робилася з перших днів окупації, адже разом із БТРами, разом із захопленням органів влади, були захоплені медіа. І це нормально, що називається військова операція, яка включає в себе, звичайно, і інформаційну операцію, тому все було зроблено, що називається, по підручнику.

Але цифри, вони дуже відносні всі цифри. Різні правозахисні організації… вели моніторинг (щодо свободи слова в Криму – ред.) порушень. Я вам скажу, що тільки на березень 14-ого року прийшлося більше 100 порушень свободи слова, причому вони супроводжувалися досить жорсткими силовими методами – це і побиття журналістів, і пограбування у них техніки, в іноземних журналістів. Тому цифри насправді набагато страшніші, і наші моніторинги потім ввійшли до звітів ОБСЄ… Це вже те, що задокументовано на сьогодні та лягло навіть у документи, які йдуть у міжнародні суди, як докази. Найголовніше – це, звичайно, що було зроблено для того, щоб придушити будь-яке вільне слово, журналістів, я маю на увазі, але не тільки, і людей, які просто виражали свої думки, а в Криму за українських часів такої великої свободи і не було ніколи, -це було введення в дію статті №280-1 до Кримінального Кодексу РФ, яка передбачає тюремне ув’язнення до 5 років за публічні заклики у засобах масової інформації, включно із мережу інтернет, які кваліфікуються дуже широко, причому, як публічні заклики до порушення територіальної цілісності РФ. Тобто, будь-яке невизнання анексії, будь-яке підставлення під сумнів, публічне, мається на увазі, того що Росія на законних підставах анексувала, приєднала до себе Крим, а не захопила його, вони призводять до кримінально переслідування. І на сьогоднішній день ми маємо чотири справи, дві з яких уже в суді, – це справа мого колеги, друга, Миколи Семени і справа Ільмі Умерова, заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, також за цією статтею. Плюс, за цією ж статтею журналістка, за публікацію в “Центрі журналістських розслідувань”  Анна Андрієвська і Рефат Чубаров (голова Меджлісу – ред.).

Тобто, будь-який, навіть оцей мій ефір, наш з вами ефір, в оцій студії, де ми з вами не визнаємо законність анексії, може бути в Росії розцінений як публічний заклик до порушення територіальної цілості. І вас, і мене, вони можуть за наші з вами висловлювання притягнути до кримінальної відповідальності. Те, що робить Росія, порушуючи всі принципи територіальності, в тому числі, і заднім числом, коли людей – ми знаємо адвокатів навіть – коли людину за публікацію в себе в соціальній мережі на своєму акаунті 13-ого року перепощене було якесь відео, і за це людина понесла адміністративну відповідальність. Тому, Росія може робити все що завгодно. Крим – це окупована територія, і не просто окупована, це велика, могутня, на сьогоднішній день, яка порушує весь баланс не тільки в Чорноморському басейні, але й в найбільшому регіоні, – це величезна військова база, а на військовій базі ніякої свободи слова та й свободи взагалі бути не може.

– Як від цього можна захиститися в рамках російського правового поля, можливо, українського?

Валентина Самар: Дуже просто. Треба звільнити Крим. І робити це не тоді, коли буде все готово, тоді, коли Україна стане економічно незалежною, як кажуть, і Крим одразу захоче повернутися. По-перше, він нікуди не йшов сам, його захопили, окупували. Тому треба деокуповувати Крим, робити це кожного дня, і не тільки сьогодні, а вже й вчора, на міжнародних майданчиках. Адаптувати законодавство, для того щоб кримчани не відчували себе відрізаними від української держави. Допомагати рятувати дітей, які знаходяться там, для того щоб вони не стали жертвами російської пропаганди і жертвами розслідувань з боку Росії, і робити це кожного дня, кожної хвилини.

– Валентино, кого ви вважаєте найбільшим ворогом вільної преси і чому?

Валентина Самар: Ви знаєте, такі рейтинги і такі антирейтинги, вони повинні бути. Я, чесно кажучи, до цього ставлюся спокійно: не засуджуючи, не підтримуючи, мабуть вони потрібні бути. Я вважаю, що на сьогоднішній день набагато дієвішим і правильнішим, в тому числі і з правової точки зору, на що, на жаль, не звертають увагу, все таки притягнення цих людей за їхні скоєні злочини. В тому числі, стосовно прав і свобод людини до відповідальності в українській юрисдикції і міжнародній. На жаль, на сьогоднішній день, жодна з кримінальних справ, які були порушені правоохоронними органами України: за злочини, в тому числі, за вбивство, під час анексії та окупації Криму, за переслідування людей, за незаконне позбавлення волі, за незаконне засудження, за тортури, за свободу слова, в тому числі – жодне кримінальне провадження на сьогоднішній день не розслідуване, не дійшло до суду. Жодна людина не понесла відповідальність за це. Більше того скажу, деякі статті, за якими можна було б засуджувати заочно, така можливість є в нинішньому кримінально-процесуальному кодексі, не враховуючи ті статті, за якими можна було б переслідувати того ж Аксьонова, того ж Константинова чи Абісова, – це, приміром, 146 стаття, яка передбачає відповідальність за незаконне позбавлення волі. Це всі наші політв’язні, це всі люди, яких незаконно затримували. Сьогодні, наприклад, цих людей, яких сьогодні кинули в автозак і повезли, не знаю, там в суд, чи в центр “Е”, які можуть залишитися там відбувати якісь покарання – жодного з них українська держава не захистила навіть таким чином, щоб оголосити цих людей (які затримують, виносять вироки -ред.) злочинцями. Тому рейтинги це прекрасно, але хочеться вже реальної роботи по захисту прав людини громадян України.

– Чи мають вплив на кримчан такі новостворені маріонетні ЗМІ, чи є у них своя власна аудиторія?

Валентина Самар:Важко говорити, тому що ми не знаходимося в Криму. На жаль, я не маю можливості відвідувати Крим, дивитися: хто що читає, хто що дивиться, таке інше. Я знаю, що ми свою аудиторію не втратили, я знаю, що нас читають і дивляться, і Черноморську телекомпанію, і АТР, тепер слухають Радіо Мейдан, читають наші засоби масової інформації, а це більше 10 редакцій евакуювалися із Криму, і, власне кажучи, це були найкращі, найфаховіші редакційні колективи, які створювали там найбільш якісний контент і мали найбільшу аудиторію. Аудиторія разова Чорноморська телекомпанія тільки складала мільйон глядачів, ще така ж велика територія була в АТР. Тому ці телекомпанії сьогодні мовлять із Києва й їх продовжують дивитися. Ми це знаємо напевне, і тому ми не відчуваємо того, що ми втратили аудиторію – вона до когось іншого відійшла. Я не знаю наскільки популярні ці нові медіа, які там створюються, я одне знаю, що довіри до них бути не може, оскільки це контрольовані ЗМІ, які я дивлюся, читаю те, що вони продукують, скажімо так, ми просто бачимо, що це паркетна журналістика, яка не має іншої точки зору і, взагалі, про дуже багато речей там взагалі заборонено говорити і писати. Про всі дії керівництва нинішнього дефакту Криму можна як про покійників «або нічого, або лише тільки добре».

– У новинних стрічках місцевих ЗМІ можна помітити, що значна частина хороших новин написана у майбутньому часі: побудують, відкриють… Чи спостерігали ви це? Як ви думаєте чому?

Валентина Самар: Ми не просто спостерігаємо. “Центр журналістських розслідувань” займається постійним моніторингом того, що відбувається в Криму і, в тому числі, використання грошей. Ми продовжуємо займатися антикорупційними розслідуваннями, не тільки в українській владі, а тепер ще в окупаційній кримській і російській. І ми знаємо, що ці всі мегапроекти – це, перш за все, можливість для топ-чиновників і, так званого, кооперативу “озеро”, найближчих друзів Володимира Путіна,  добряче заробити на розпилюванні  великих державних підрядів. Один з найбільших – це, звичайно, будівництво мосту. Те, що все вживається в майбутньому часі, це зрозуміло – такий стиль пропаганди. Вони мають обіцяти. Бачу, що справджуються мої прогнози, ще 14-ого року про те, що в Криму, в першу чергу, буде будуватися й вкладатися найбільші гроші в те, що потрібно армії і флоту, тобто в зміцнення військово-морської бази кримської. І ми бачимо, що тут дійсно грошей не жалкують, і ніколи, на жаль, жалкувати не будуть, навіть, якщо там у бюджеті російському вже зовсім нічого не буде, вони все одно будуть кидати гроші на воєнщину в Криму. По-друге, можна відслідкувати дуже багато речей: ми робили серію розслідувань, які стосуються дотримання санкційного режиму в Криму. Санкції, які були введені Євросоюзом та США, підтримані Канадою, ще G-7, в тому числі, і українські санкції, які потроху синхронізуються із західними, і ми бачимо, що Крим по суті вже стає таким собі островом: не має інвестицій, банківська система не працює, бо російські великі банки туди не заходять, побоюючись санкцій, що немає кредитів, не має великих будівництв, не має притоку живих грошей, тим більше приватних інвестицій у економіки Криму, і економіки Криму, як такої, на сьогоднішній день не має. Крим – це  один із найбільших тепер в Росії дотаційних регіонів, який тільки споживає, натомість нічого не виробляючи. І ми бачимо, що таке падіння відбувається по всім галузям економіки, а деякі з них, відверто кажучи, просто відмирають.

– Що мають робити українські ЗМІ щоб зберегти кримську аудиторію?

Валентина Самар: По-перше, мабуть, вони повинні продовжувати працювати фахово. Для цього, звичайно, потрібні ресурси, і ці ресурси мають бути, у тому числі, не лише західні, грантові, як це на сьогоднішній день в більшості випадків є. Це мають бути ресурси державні, але та умова, яку ми, наприклад, пропонуємо Міністерству з інформполітики, Міністерству з тимчасово окупованих територій – це мають бути конкурси, для того щоб були отримані, що називається, державні підряди і таким чином могли журналісти і студії продакшен працювати, виробляти контент, який потім, можливо, буде розміщати на різних платформах, щоб був мультимедійний, який буде розміщатися на інших платформах та інших телекомпаніях, радіостанціях і так далі…. Для цього, звичайно, потрібна, в тому числі, і державна підтримка. Для того щоб тримати свою аудиторію і бути їй корисною, звичайно, кримські журналісти мають чітко знати, що відбувається в Криму, аналізувати цю інформацію, не переходити межу між журналістикою та пропагандою, залишатися фаховими журналістами, які дотримуються професійних стандартів і не забувати про те, що наше завдання, як і будь-якого засобу інформації, це не лише допомагати владі деокуповувати Крим, а і контролювати владу. На мій погляд, і журналісти кримські, і інші групи вимушених переселенців із Криму, із Донбасу, на сьогодні повинні зрозуміти одне – ніхто в Україні особливо не буде перейматися нашими кримськими і донецькими проблемами, до того часу, коли ми нимм, не почнемо більш активно займатися і пояснювати українцям по всій Україні навіщо їм відвойовувати чи звільняти Крим, чому важливо так сьогодні займатися деокупацією. Ми повинні пояснити людям, що поки не буде звільнений Крим, війна не скінчиться і прийти вона може в кожен дім, як приходить і сьогодні. Теж саме стосується і Донбасу.

SHARE