Валентина Колісниченко: «Міжнародний фестиваль «Понтійська арена» не повернеться в Севастополь допоки він буде російським» (радіо)

В ефірі радіопрограма «Голос Криму», гість у студії – Валентина Колісниченко – людина, яка створила і тривалий час проводила у Севастополі Міжнародний фестиваль естрадно-циркових дитячих та юнацьких колективів «Понтійська арена».  Після окупації півострову фестиваль став вимушеним переселенцем.

 
Пані Валентино, як зароджувався ваш фестиваль, як розвивався і якого рівня досяг на момент анексії півострову?
В.К.: Фестиваль зародився ще 1997 року, на той момент, оскільки багато гастролювала, я познайомилися з керівниками та роботою різних студій, як циркових так і хореографічних, вокальних. Ці знайомства виявились дуже цікавими, я пишалась нашими керівниками, адже на такій мізерній зарплатні з такими тяжкими умовами роботи, які були у той період, вони творили дива з нашими дітьми. Але справа в тім, що кожний варився у своєму власному соку, не було активного обміну досвідом. Не було майданчику, де чомусь можна було б навчитися, де можна було б себе показати, попрацювати з досвідченими майстрами, режисерами, викладачами фахових дисциплін, які стосуються естради та цирку. Саме тому у мене і народилась така ідея (створити фестиваль – ред.), яку я втілила в життя.
Звісно, що на початку було складно, адже я не мала фестивального досвіду…
Коли кримський фестиваль вийшов на рівень міжнародного?
В.К.: Наш фестиваль від самого початку був міжнародним, адже ми тоді запросили до участі колективи з Білорусі, Росії, у нас вже з’явилися друзі з Литви… У 2000 році я вже приїхала до Києва, прийшла в Міністерство культури у відділ регіональної політики і розповіла про свій фестиваль, показала відео матеріали… Їм сподобався фестиваль – міністерство взяло нас під своє крило. А вже у 2001 році ми проводили ІІІ тур всеукраїнського конкурсу народної творчості саме по циркам, адже за основу брали циркове мистецтво.
В якому році відбувся в Криму останній фестиваль «Понтійська арена»? Скільки країн було представлено на ньому?
В.К.: Останній фестиваль відбувся в 2013 році – це був 15 ювілейний. І на ньому були представленні учасники з 16 країн. Наш фестиваль став діючим членом міжнародної асоціації IOV при UNESCO, адже у нас не лише представлений естрадно-цирковий напрямок, а й ми ввели номінацію фольклорного мистецтва, тому що це дуже важливий жанр, до того ж ми розвиваємо такий напрямок як фолькцирк. Цей напрямок є дуже цікавим – він пов’язаний з історією циркового мистецтва в кожному окремо взятому регіоні. Ми вивчаєм історію зародження цирку і намагаємось її втілити у виступах… через костюми, традиції…
Ваша робота з дітьми, а також фестивальний майданчик, який був вами заснований, він став таким собі стартом для майбутніх артистів. Як склались долі ваших вихованців, які вирішили пов’язати своє життя з цирковим мистецтвом…?
В.К.: Учасники нашого фестивалю, я маю на увазі лауреатів, переможців, володарів Гран-прі, – вони практично всі закінчили вищі навчальні заклади, що пов’язанні з естрадою, музикою, цирком, і успішно працюють. Наша випускниця Таня Богачьова в поп-гурті «Ін-Ян», наші циркові працюють і в Китаї, і в Європі, в Америці, і в цирку Дю Солей. Звісно, що ці досягнення – це вклад всіх наших педагогів. «Понтійською ареною» ми лише маленькими збираємо майбутніх артистів, ми їх маленьких привчаємо на фестивалі до сцени… Дуже яскраві зірочки залітають до нас на фестиваль, а потім вирушають далі.
Наш фестиваль завжди відрізнявся особливим душевним сімейним теплом. У нас всі до учасників, до дітей відносяться по-материнські. У нас не має поділу на керівника та члена журі, у нас пряме спілкування один з одним і навчання перш за все.
Після окупації я звернула увагу на те, що нова кримська «влада» всіляко намагається продемонструвати бурхливе фестивальне, культурне, конкурсне життя півострову. При цьому ми знаємо, що певна кількість цікавих фестивалів, конкурсів залишили Крим. Що особисто вас змусило виїхати з Севастополя і вивезти свій фестиваль? І чи легким було для вас це рішення?
В.К.: Людина живе і ніколи не знає на скільки вона любить чи не любить Батьківщину. Поки все довкола нібито добре, прекрасно, то людина не розуміє і не чує своє серце. А коли Батьківщина у небезпеці чи в такому несправедливому ставленні до неї… як от у Криму, який взяли і нахабно за одну ніч відібрали у цілої прекрасної країни. Більше того, ще й почали говорити, що це все було за бажанням та участі самих мешканців півострову. Ми знаємо як це все було насправді, як проходило «голосування» на цьому «референдумі» – в ньому приймало участь трохи більше 30% людей. Мене ця нахабність вразила… У мене було відчуття, коли на очах у матері ображають її дитину. У моєму серці виникло саме таке відчуття. Тому у мене не було думки про те, що я залишуся в такому Криму… Тим більше всі ці дні (дні Революції гідності – ред.), які були, тяжкі дні, я якраз була в Києві – приїхала до доньки. Я попала саме як раз на страшні лютневі майданівські події . Я не пропустила жодного віче, я була на Майдані, а коли була в Криму, то не відходила від комп’ютера. Ми всі ночами сиділи у ноутбуці і переживали за людей на Майдані… Ми пронесли Майдан через своє серце. Відношення до Майдану стало лакмусовим папірцем совісті. Тому я не змогла ані секунди, ані хвилини знаходиться у тому місці, де погано говорили про України, про Майдан, про гідність української нації. Коли в людях це (гідність, дух свободи – ред.) нарешті прокинулась, можливо воно і не спало, але коли вона так масово піднялось, – це ж навпаки треба пишатися тим, що у нас стільки гідних людей, які вийшли і не злякалися ані міліції, ані розстрілів. Вони вийшли боротися за своє право бути людьми.
Вам пропонували залишитися в Севастополі і проводити далі фестиваль?
В.К.: Ви знаєте у 2014 – 2015 роках мені телефонували, писали і пропонували проводити «Понтійську арену» в Севастополі. Лише у цьому році мене вже не смикали, адже зрозуміли, що я не повернусь. «Арени» в Севастополі не буде поки він буде російський. Це не тому, що я погано ставлюся до Росії, або до росіян, у мене там багато друзів та улюблених колективів, просто ми опинилися по різні сторони барикади. Тому будемо молитися і надіятися на те, що це все скоро закінчиться.
А в 2014 році, коли це все сталося (Майдан, окупація Криму – ред.), мені дуже хотілось провести фестиваль на березі Чорного моря і опустити на воду вінок пам’яті Небесній сотні. І я це зробила в Болгарії, де ми разом з болгарами провели невеличкий фестиваль… Ми поставили «Пливе кача» і Бургас стоячі слухав цю пісню. Ми опустили вінок, яким вшанували пам’ять Небесної сотні. І тільки лише після цього мені стало трохи легше на душі.
Як вас зустрів Київ, які можливості відкриваються для вашого міжнародного фестивалю на материку?
В.К.: По-перше, хочеться велике дякую сказати Києву і киянам за те як вони зустріли переселенців… я живу в Пущі-Водиці в санаторії. Вони (адміністрація санаторію –ред.) думали, що приймають нас на півроку, а ми там живемо вже три…, велика дяка їм за терпіння. Дуже сильно підтримували волонтери: везли одяг, їжу, іграшки дітям. Перший рік був просто неймовірним. Я тоді вкотре зрозуміла, що Україна ніколи не здається і ніколи духовно не помре, тому що в українцях стільки тепла, добра та любові генетично закладено, що ніщо нас не роздавить.
А фестиваль я три роки проводила в Болгарії, цього року ми теж в Болгарії проводимо вищу лігу наприкінці липня. Ми залишаємо Болгарію, оскільки там у нас вже є друзі та й іноземці вони легше виїжджають туди, ніж зараз в Україну. Але наприкінці березня, при підтримці Міністерства культури та Будинку народної творчості, ми провели «Понтійську арену» в Києві. Фестиваль вийшов гарний, тривав цілий тиждень, на ньому було представлено багато номінацій та жанрів. В Севастополі нам не вдавалося у великій кількості якось задіяти фольклорні колективи, бандуристів, а тут було надзвичайно багато таких колективів… Фестиваль прижився на материку і набув нових кольорів, нового змісту.

Прослухати радіопрограму можна за посиланням: “Голос Криму”.

Нагадуємо, що «Голос Криму» виходить на хвилях Першого каналу Українського радіо (УР-1) щонеділі о 8.10.

SHARE

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here