Спогади кримчан про перші дні окупації (відео)

Протягом 2015 року ІА «Голос Криму» збирала спогади кримчан, які не змогли і не хотіли мовчки спостерігати за кримськими подіями лютого 2014 року.

Кожний з них чинив опір окупації і намагався донести світові, що вони не хочуть війни, не хочуть бачити Росію в Криму, що півострів був, є і має залишатися українським.

«В ніч з 26 на 27 з’явилися «зелені чоловічки», і всі почали задаватися питанням: «Хто ці люди?» особисто у мене не було сумніву, що це російські війська, які розпочали процес окупації Криму»,Олег, ультрас ФК «Таврія».

«Якщо згадати перші дня окупації, то було відчуття страху, що ти можеш все втратити, було відчуття страху за те, що можуть початися погроми, я хвилювався не за своє життя, а хвилювався за церкву, я боявся святотатства. Цей страх у мене був дуже великий, я боявся як звичайна людина, але ще більше я боявся, щоб не зламатися і не стати зрадником»,  – Архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ КП Климент.

«Я не знала, що робити, куди їхати. Я знала, що у нас є військова частина в центрі, яку оточили «зелені чоловічки» – російській військові. Я туди поїхали, і коли я вийшла з маршрутки і побачила цих людей з неймовірною зброєю, в бронежилетах, касках, балаклавах – це було моторошно. Я зрозуміла, що на вулицях мого міста… війна»,Катя, медик батальйону «Донбас», позивний «Сестра».

«Ми розуміли, що у нас не має зброї, у нас не має якихось танків, щоб захищати кримчан. У нас була єдина зброя – це слово наше, наші акції, наша згуртованість… », Андрій Щекун, координатор руху «Євромайдан-Крим».

«Для мене особисто окупація почалася тоді, коли мої рідні, друзі почали говорити зі мною на різних мовах… Ми просто не розуміли один одного. Одна справа, коли окупація починається з повідомлення про захоплення адміністративних будівель Криму, а інша справа, коли це стосується особисто тебе, коли ти вже не можеш спілкуватися з людьми, які тебе оточують, бо вони тебе називають бендерівкою… тільки через те, що ти не поділяєш їхню точку зору…»,Ганна Андрієвська, кримський журналіст.

«Все перетворилося на страшний сон. Тоді не було ні сну, ні чого, втрачалося відчуття реальності. Поки ми переживали трагічні події розстрілу на Майдані, 18 -22 лютого, вже 25 лютого в Ялті з’явилися перші військові. З однієї трагедії – відразу в іншу. Звісно, як мешканець міста і та людина, яка абсолютно не схильна до насильства та мілітаризму, то перше, що ти відчуваєш –  це тривогу та небезпеку. Ми відразу почали писати в Генпрокуратуру України про те, що у нас знаходяться іноземні війська… – це була перша така реакція і  звернення до своєї держави за захистом, бо це були вже воєнні питання… Друге, це відреагувати як правозахисник,  тобто захистити людей, знайти якісь способи мирного вирішення. Ми почали записувати відеороліки про те, що ми що ми громадяни України, Крим український і що ми проти будь-яких військових дій. Потім це все переросло вже в організацію акцій проти окупації…»,Ольга Скрипник керівник Кримської правозахисної групи.

«Свято вірив в те, що зараз наш «Беркут», наша «Альфа» висадиться, зараз щось відбудеться, зараз нас звільнять. Насправді Україна, так само як і Крим, зіткнулася тоді з проблемою масової зради, масового психозу. Я сьогодні українець, не в сенсі національності або етносу, або віросповідання. Я сьогодні українець по громадянству…, по совісті, по розуму. Тому для мене сьогодні прапор України – це уособлення боротьби, уособлення не згоди  з цим бандитським, злочинним актом (окупацією – ред.)», Вельдар Шукурджиєв, кримський активіст, воїн АТО.

Більше спогадів кримчан про окупацію дивіться за посиланням: «Незламні»

SHARE

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here