Олександр Євсєєв, експерт “Українського інституту майбутнього”, розповів про досвід колишньої Югославії щодо створення національної автономії (радіо)

7 квітня цього року у Верховній Раді було зареєстровано законопроект “Про статус кримськотатарського народу в Україні” … І саме про це ми сьогодні говоримо в нашій студії з нашим гостем Олександром Євсєєвим, кандидатом юридичних наук, експертом “Українського інституту майбутнього”.

Перше питання, напевно, таке загальне, чому у нас не має обговорення, чому не має розмови про те, яким ми бачимо наше майбутнє, чому у нас не має розмови про те, яким має бути майбутнє Криму?

О.Є.: Я вважаю, що тут дві причини відсутності повноцінної дискусії. З одного добу, український народ, як і будь-який інший народ, чергує у своєму історичному розвитку шляхи найбільшої активності по відношенню до політичних питань, як це у нас було у 2014 році та на початку 2015 року, і ті періоди пасивності, коли український народ відволікається від політичного порядку денного, і що називається, замикається на своїх економічних, соціальних проблемах тощо…

Я вважаю, що кримська тематика, а особливо кримськотатарська тематика, має певну ізольованість в суспільній свідомості середньостатистичного українці. Адже зараз більшою мірою українець зацікавлений у тому, як вижити, ніж текстами складних, які враховують різні етнічні нюанси, законопроектів.

Так, дійсно, тут треба визнати, що зрозуміти не дуже просто. Але давайте подивимось, що передбачено законопроектом?

Його автори пропонують створити таку систему формування органів місцевого самоврядування в АР Крим при якій у ВР АР Крим, в міських та районних радах 1/3 депутатських місць однозначно належить кримськотатарській спільноті, в сільських та селищних радах кількість депутатських місць передбачається згідно до кількості кримських татар, які там проживають. Також законопроектом передбачено два місця для представників кримськотатарської спільноти у ВР України, які обираються по загальнокримському округу.

Чи є на вашу думку доцільним сьогодні говорити про розподіл владних місць відповідно до якоїсь етнічної квоти? Чи є це справедливим…?

О.Є.:  По-перше, треба почати з того, що законопроект про який ми говоримо є важливим не лише тому, що він передбачає певні квоти у ВР України чи у ВР АР Криму та місцевих радах для кримськотатарського населення, а перш за все, він цікавий тим, і шкода, що про це мало говорять наші експерти, що вперше в історії української державності він передбачає так звану національну територіальну автономію кримських татар. До сьогоднішнього дня кримські татари у нас мали лише національно-культурну автономію, висловлюючись мовою конституційного права. Тобто на території України вони мали право, як і будь-яка інша нація, наприклад, росіяни, гагаузи тощо, розвивати свою культуру, національний фольклор…, мистецтво… – і це називалось національно-культурна автономія, яка фактично могла мати місце не лише на території Кримського півострову, де проживає основна маса кримських татар, але і в будь-якому іншому місці України.

А от законопроект, який внесений в парламент… він характерний тим, що Крим об’являється національною територіальною автономією кримськотатарського народу. Тобто фактично ця територія, якщо це територіальна автономія кримських татар, в першу чергу,… зарезервована… за кримськими татарами, а це є дуже спірне питання. Адже на сьогоднішній день з двох мільйонів громадян України, які проживають на території АР Крим…, кримські татари поки що не в абсолютній більшості, як це має місце в інших національно-територіальних автономіях, а складає лише 12%. Звісно 12% – це теж значна цифра, але не на стільки, аби давати саме національно-територіальну автономію. Це дуже важливий момент, про який ми уникаємо розмов.

Якщо ми говоримо про забезпечення прав кримськотатарського народу, власне колективних прав, чи є підхід у світовій практиці щодо цього питання?

О.Є.: Ви знаєте у 2001 році нашу країну порівнювали із Францією, через п’ять років по тому нашу країну почали порівнювати з Італією, принаймні з південними аграрними районами, а зараз нашу країну…. порівнюють з колишньою Югославією.

Так от, якщо ми звернемось до югославського досвіду, то для нас, в першу чергу, цікавим є досвід Сербії, а ще, в більшій мірі, – Боснії та Герцеговини.

В Сербії існує дві автономних області – це Воєводіно і Косово, в якому переважна кількість населення складають, у випадку з Воєводіной, угорці, а у випадку Косово – косовські албанці. При цьому не варто забувати, що під час другої так званої югославської війни, косовські албанці, що проживали компактно на території Косово, де складали не 12%, як кримські татари в Криму, а незрівнянно більшу частину населення, вони на сьогодні де-факто в ході війни проти югославської народної армії добилися своєї незалежності. Те що стосується Боснії, то там національно проблема стоїть ще більш гостріше ніж це має місце в Сербії, не говорячи вже про Україну. Адже Федерація Боснії та Герцеговини розділена на три частини: Боснія, де проживають етнічні боснійці, Герцеговіна, де в більшості проживають етнічні хорвати, і Республіка Сербська, де проживають етнічні серби. Якщо дивитись на відсотки, то з 3,5 мільйони людей, які є громадянами Федерації Боснії та Герцеговини, 50% – боснійці, біля 30% – хорвати…, близько 20% – серби. При чому не будемо забувати, що цьому поділу колишньою соціалістичної Югославії передувала страшна кровопролитна чотирьох річна війна, яка була викликана не зовнішньою агресією, як це у ситуації з Україною, яка була викликана не якимись економічними обставинами, а обставина виключно етнічними та релігійними, тому що боснійці – мусульмани, серби – православні, а хорвати – католики, яких, слава богу, не було і ніколи не буде протиріч на території нинішньої України.

Так от у таких країнах, які пережили не просто війну, а війну на етнічному груні, дійсно існує певне квотування у вищих органах влади єдиної Федерації Боснії та Герцеговини. Мова іде про те, що … Федерація має не одного президента, а трьох. Один з них боснієць, другий – хорват, а третій – етнічний серб. Тому президент Боснії та Герцоговини – це не президент, а певний інститут президентури, куди входить три людини. В Конституційному суді цієї Федерації з дев’яти осіб троє повинні бути взагалі іноземцями, а інші шестеро – це два хорвата, два серба та два боснійця.

Щодо боснійського парламенту, то з 42 депутатів не менше 2/3 повинні бути боснійсько-хорватські і не менше 1/3 представники Республіки Сербської. Причому на практиці при голосування за конкретний законопроекти справа закінчується тим, що депутати етнічні боснійці частіше за все об’єднаються під час голосування з етнічними хорватами, залишаючи тим самим у меншості депутатів сербів. І на практиці така ситуація ніяк не приводить до етнічного миру, тому що серби весь час відчувають себе обмеженими… На сьогоднішній день Республіка Сербська знаходиться у менш вигідному становищі, ніж більш консолідовані один з одним хорвати та боснійці. Мені б дуже не хотілося, щоб подібного роду система була в нашій країні.

Такий розподіл влади, по факту, все ж таки поглиблює конфлікт, який на сьогодні існує в Боснії та Герцеговині між етносами, і не можна сказати, що суспільство все більше і більше консолідується. Ми сьогодні говоримо про необхідність створення української політичної нації, до якої б люди не за етнічним принципом, а за принципом сповідування певних цінностей. Який є вихід, який є варіанти?

О.Є.: На сьогоднішній день потрібно сказати, що навіть у тій же Боснії та Герцеговині найкращі інтелектуали, більшість демократично орієнтованих депутатів… говорять про те, що поділ та квотування для трьох етнічних груп… – це все таки вчорашній день. Квотування було актуальним у 1996 році, адже після кровопролитної війни такий підхід дозволив забезпечити певний діалог, який був краще за брязкання зброєю.

… Після стількох років, квотування за національною ознакою починає себе знищувати. Не випадково зараз пропаганда в Боснії, у хорошу сенсі цього слова, полягає у тому, що не має хорвата, боснійця, серба, а є всі громадяни єдиної Федерації Боснії та Герцеговини, які з таким трудом та напругою шукають себе в цьому самому європейському просторі, куди їх не  беруть так само як і, поки що, не приймають нас. Хоча Федерація Боснії та Герцеговини вже досить давно подала заявку на вступ до ЄС.

Що стосується нашої ситуації, то завжди, коли ми говоримо про правове регулювання окупованих територіях, коли ми говоримо про майбутнє кримськотатарського народу, і розробляємо відповідні законопроекти, то ми завжди повинні пам’ятати, і мати реалістичне розуміння про те, що АР Крим, так як і деякі райони Донецької та Луганської областей, на сьогоднішній день є окупованими територіями.

І українська влада, прийми ми хоч самий вдосконалений, який відповідає самим високим міжнародним стандартам і найбільш продуманий з точки зору юридичної техніки, нормативний документ, тим не менш ми не маємо реальної, ані соціальної, ані військової, ані політичної можливості ці прекрасні норми реально реалізувати або впроваджувати в життя кримчан.

… Адже в Криму, нажаль, правила гри встановлюють зовсім інші люди, зовсім інша держава. Тому перш ніж говорити про те, як добре заживуть кримські татари, під дахом українського закону, бажано повернути Крим, як Україні так і кожному з кримчан.

Скажіть, будь ласка, якщо ми сьогодні розглядаємо питання повернення Криму, то один з варіантів, який сьогодні лунає в суспільному просторі проголошує те, що закріплення прав кримськотатарського народу в українському законодавстві на рівні закону надає можливість та преференції, що положення кримськотатарського народу в Україні буде набагато кращим ніж положення кримськотатарського народу в Росії. І це фактором, який може вплинути на настрої в суспільстві, і може сприяти звільненню української території – АР Крим. Як ви вважаєте?

О.Є.: Я вважаю, що кримськотатарський народ і до моменту окупації був лояльним до України. Не випадково на Майдані, не випадково в добровольчих батальйонах, військових підрозділах, які воюють в АТО, ми можемо зустріти представників кримськотатарського народу… Тому кримськотатарський народ не потрібно купляти лояльністю країни, до якої вони і так є лояльними, і яку вони вважають своєю батьківщиною.

З іншої сторони, очевидно, що кожний народ, кожна етнічна група, яка проживає на території нашої країни заслуговує того об’єму прав, не лише у сфері політичного панування, яке є найбільш привабливим для авторів законопроектів і яку легше за все описати юридичними формулюваннями: там третина, там два депутати, і… законопроект готовий і, власне, цілої низки соціально-економічних, культурних, колективних прав, які до речі, далеко не завжди мають і громадяни України в цілому. Адже достатньо сказати, що за 25 років незалежності України і досі не прийнятий закон “Про мирні зібрання”…

Тому скорочення тих чи інших конституційних прав, їх недостатня урегульованість на рівні конституційного законодавства в тій чи іншій міри в нашій країні… відчуває на собі кожна людина.

Але, в той же час, очевидно, що кримськотатарська група є тою етнічною групою, яка також вимагає, не стільки певного загального режиму урегулювання, яке буде поширюватися на всіх громадян України, скільки певних спеціальних правових засобів за допомогою яких їх права будуть забезпечені не в меншій, а іноді і більшою мірою, ніж це, скажімо, було раніше… до окупації.  Тому безсумнівну, якщо ми говоримо про можливість прийняття комплексного законопроекту про статус кримськотатарського народу в Україні, як ми говоримо зараз, обговорюючи конкретний законопроект, то вочевидь статус кримськотатарського народу повинен охоплювати не лише політичні права, але він повинен охоплювати і права культурні і права щодо мови. На сьогоднішній день, нажаль, в законопроекті про який ми… говоримо не має жодних правових встановлень, які б регламентували порядок використання кримськотатарської мови…; які б регламентували зобов’язання знати кримськотатарську мову, в тій чи іншій мірі,  чиновниками, які здійснюють від імені України державну владу на території АР Крим; не має ніяких правових встановлень, які б  вводили у правовий обіг можливість отримувати освіту кримськотатарською мовою… – це є дуже важливими правовими пробілами в тексті законопроекту, який, я в цьому впевнений, буде ще не раз дописуватися….

Повну версію радіопрограми слухайте за посиланням: радіопрограма «Голос Криму». 

Нагадуємо, що «Голос Криму» виходить на хвилях Першого каналу Українського радіо (УР-1) щонеділі о 8.10.

 

SHARE

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here