Лариса Волошина: “Я вважаю, що велика відповідальність за те, що сталася з Кримом лежить на суспільстві, яке не цінувало країну і власну свободу” (відео)

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим. В гостях у студії –  кримчанка Лариса Волошина, публіцистка і психолог.Ведуча – Ліна Голуб. 

В анексованому Криму пройшли Першотравневі демонстрації і святкові концерти. Під якими гаслами і прапорами виходили в цей день на вулиці мешканці півострова, що вимагали від де-факто влади, як розважалися – дивимось в сюжеті. 

Ларисо, скажіть, кримчани  виходили масово на першотравневі демонстрації, на марші профспілок, до анексії півострова. Чи це відносно нове явище?  

Лариса Волошина: Ми розуміємо, що це штучно створене видовище. Хлопець взагалі не знав чому він там стоїть. Він каже: «Так треба». Для старих людей – це, звісно, певна ностальгія. Просто хочу нагадати, що в 2010 році, цьому є підтвердження – фото, на мітинг комуністів в Сімферополі зібралось 4 людини. Цю активність робить комуністична партія. Ми нещодавно читали, видавництво «Медуза» видало інтерв’ю лідера кримських комуністів Леоніда Грача, де він розповідає про те, як з 2005-го року фактично співпрацював з російськими спецслужбами… там давались гроші на ці мітинги. Але ми не можемо заперечувати той факт, що кримчани дійсно ностальгують по Радянському Союзу, і що вони можуть виходити на такі демонстрації, тим більше, що ці демонстрації ні до чого їх не закликають. Люди ідуть під червоними прапорами країни якої немає.

Чого прагнуть сьогодні ці люди під червоними прапорами СРСР? 

Лариса Волошина: Нічого, вони говорять «Я народився у Радянському Союзі, я там давав присягу..». Людина ностальгує. Питання в тому, що коли вони, наприклад, говорять про трудові колективи, там було три великих підприємства, – це Содовий завод, Титан і Керчинський завод – вони сьогодні практично не працюють. Через те, що є блокада, там не працюють порти. це дуже велика проблема. Часто, коли дзвониш кримчанам, своїм друзям, вони розповідають, як все прекрасно, як підвищили зарплатні, як все чудово, але нас звільнили. Ось така історія, люди розповідають, як вони працювали, особливо у державних установах, і на їх місце завезли росіян. Тобто, радіти святу праці можна, а ось працювати важко, особливо для українців.

Кому потрібно, щоб під ними  виходили молоді люди, які комуністами себе не вважають? 

Лариса Волошина: Це певне навіювання, психологічна технологія. Є намагання просувати її тут. Ми знаємо, що в певних регіонах, школах є уроки, шкільні лінійки, де звучать радянські марші. Ми бачимо, як діти виходять під червоними прапорами. Для них уже створюється штучна реальність того дитинства, яке вони будуть пам’ятати, як ці старі люди, адже їм це нагадує молодість. Тут немає ідеологічного чогось, це суто ностальгія.

А от щодо мітингу лівих сил в Севастополі. Зрозуміло, що соціалістичні і комуністичні партії існували завжди, та чи  Піонерія і комсомол в 2017 році? Ви знали про існування таких рухів в сучасному Криму? 

Лариса Волошина: Насправді так. Дітей у Криму вчителі…. постійно закликали вступати у піонерію. Просто раніше в українських дітей Криму, не важливо чи асоціювали вони себе з Києвом, чи в них були певні згадки про Радянський Союз, але діти могли відмовитись, бо це немало сенсу. Тепер же це вже складніше. Ми бачимо, що люди входять в піонерські, комсомольські організації, хоча сама Росія, як країна, вона дуже упереджено ставиться до тих же комуністів. Ми можемо згадати, що дуже велика кількість російських політв’язнів є членами лівих, комуністичних рухів. Росія не комуністична країна, тому не знаю, як можна проповідувати ці ідеали, свідомо вступати в комсомольські чи піонерські організації і при цьому почувати себе безпечно саме в Росії.

Наступне свято на півострові відзначатимуть 9-го травня. До дня Перемоги готуються в Криму вже понад місяць.

Зокрема минулого місяця містами і селами Криму їздив так званий потяг Перемоги – ретро-потяг, музей на колесах. Його кримчани зустрічають на залізничних станціях. Потягом прибували люди вдягнені у радянську військову форму і запрошували всіх до вагону. Там можна було подивитися експозицію – документи, фото, зброю, тим часом діти гралися з військовою технікою.  

Ларисо, що ви думаєте з цього приводу? Що цим хоче показати прокремлівська влада? 

Лариса Волошина: Це створення сучасного кримського міфу. Багато з кримчан не розуміють цього, бо вони прагнули в Росію, але отримали не ту Росію про яку мріяли. Ми можемо згадати інші якісь заходи, коли виходили на теж 1 травня у Феодосії працівники парашутного заводу і завод закрився, в них немає зарплатні. Вони виходять на мітинги на підтримку трудящих, але в той же самий час вони говорять, що не працюють і зарплатні немає.

… Ми бачимо цей “Потяг Перемоги”, але ми не маємо забувати, що те що називається перемогою, то для великої частини кримчан – кримських татар, вони зустріли цей день уже в депортації. Або чоловіки кримські татари , вони поверталися з фронту з перемогою і не знали, що їхні сім’ї уже виселені… Якщо, наприклад, у період юрисдикції України ці дві події – 9 травня і 18 травня, День депортації, завжди йшли поруч. Ми завжди пам’ятали, яка була ціна перемоги, якою була ця ціна саме для Криму, для певної спільноти. Зараз же зв’язок з кримськими татарами розірвано щодо депортації, тому починається якась вакханалія. Ми бачимо, як діти гуляють, дорослі ходять ряджені у формі, ну хай ходять, у нас в Києві теж таких багато. Тому я не думаю, що це ідеологічно, це скоріш певний ярмарок.

Чому 9 травня в основному святкують тільки в Україні і Росії?

Лариса Волошина: … Ми пам’ятаємо, що парад перемоги на Червоній площі приймав Жуков, Сталін не робив цього. Сталін вважав, що завершення Другої світової війни, те яке є для всього світу, це не є завершенням його особистої війни. Він не вважав це перемогою, тому що були інші завдання і вже тоді готувалися інші військові операції. Тому Радянський Союз, на відміну від інших країн, почав святкувати День Перемоги не 8, а 9 травня – це робилось для того, щоб не було зв’язку з Другою світовою війною. Бо якщо ви говорите про те, коли вона закінчилася, то ви маєте сказати, коли і я з чого вона почалась, а почалася вона із спільної окупації Польщі радянськими та гітлерівськими військами. Тому для Сталіна потрібно було всіма можливими способами відокремити Велику Вітчизняну війну від Другої Світової, зробити так, щоб вони сприймалися як дві різні події.

В Україні святкують пам’ять жертв Другої світової війни 8 травня, чому в Росії цей день не святкують? 

Лариса Волошина: Ми зараз перейшли у європейську парадигму. Ми відзначаємо 8 травня, але як день трауру. У нас є ці маки, ми сумуємо за загиблими, ми згадуємо ту жахливу ціну, яку заплатили наші діди-прадіди… , ми говоримо про пам’ять… Сьогоднішня Росія відокремила цей день від того як це було – зі сльозами на очах. Зараз цей день – 9 травня – перетворився в Росії на вакханалію, коли люди на мітингах говорять: “Ми можемо повторити”. Якщо б це бачили справжні ветерани, які пройшли війну, поховали своїх товаришів, близьких, якщо б вони побачили, як їх нащадки говорять про те, що вони можуть повторити: 70 млн. загиблих, зруйнована Європа, спустошений світ – це жах. Тому ми не маємо говорити про 9 травня сьогодні, як про певну подію, яка має історичний зв’язок із Другою світовою, або, навіть, Вітчизняною війною. Це суто путінський маскарад.

Щодо потягу, то ми бачимо, як діти граються з військовою технікою. Що ви скажете з цього приводу?

Лариса Волошина: Це ж діти, вони будуть гратися. Коли я була маленька мені все це подобалось, я була членом піонерської організації. Мені подобалось писати листи в “Піонерську правду”, читати якісь там промови про “дєдушку” Леніна – це все проходить. Насправді, ми перебільшуємо вплив на свідомість дитини, того що роблять дорослі. Дитяча психіка змінюється дуже швидко, бо вони зростають. Щоб жити в сучасному світі потрібно пропагувати та слідувати загальнолюдським принципам – це повага, любов один до одного, солідарність… Якщо людина, спільнота, або країна, як це сталося із Росією, не слідує цим цінностям, то рано чи пізно вони деградують. Путін штовхнув Росію по цьому шляху, вони дійсно зараз пропагують антилюдські цінності, ми бачимо всі ці проповіді і промовки. Тому, коли діти виростуть, вони будуть змушені жити в сучасному світі, а жити в сучасному світі крім, як по нормам загальнолюдського існування, просто не можливо. Це виправиться.

В Україні вже три роки поспіль відзначають День свободи преси. Нашу країну відносять  до частково вільних країн у плані роботи ЗМІ, а анексований Крим тепер входить до п`ятірки найгірших територій зі свободою преси. Як ви вважаєте, що є основними причинами? 

Лариса Волошина: По-перше, окупація. По-друге, ми можемо дивитися, що в Криму цензура набагато жорсткіша ніж на теренах РФ. Зокрема, справа Миколи Семени, кримського журналіста, є безпрецедентною. Це не просто заборона говорити, чи цензура, яка витравлює з тексту певні слова. Миколу Семену судять виключно за його журналістську діяльність, за публікацію… …Ми бачимо, що в Росії є люди, які пишуть, що Крим – це Україна і їм за це нічого, але коли це проговорюється в Криму, то відразу слідують кримінальні справи. У нас також є прецедент Ільмі Умерова, я теж вважаю, що це журналістський кейс, тому що він притягнений через те, що дав інтерв’ю українському телеканалу. Просто за думку, хоча російська конституція визначає, що немає покарання за думку. Він не розповсюджував якісь матеріали, а відповів на запитання…

Росія застосовує до кримчан більш жорсткіші засоби, щоб, по-перше, продемонструвати, що в Криму не може бути іншої думки, крім загальноприйнятої, а по-друге, робиться для того, щоб налякати спільноту, бо ми не звичні до цього. Можна було жити в Криму і сумніватися в українській приналежності Криму, навіть любити Москву, Кремль і якусь там собі зірочку, бути людиною, яка не замислюється про якісь там речі. Але будь-яка людина, яка мешкала в Криму знала, що ніколи її ніхто ні до чогось не примушував, і це важливо, це різниця. Ми бачимо мітинги, на які виходять кримчани, що ходили на референдуми, вони в розпачі, їх розганяє російська поліція, а вони не розуміють, що відбувається. Поки вони жили під українською юрисдикцією жодного разу з ними такого не відбувалося. Тому, я вважаю, що коли йде заборона на журналістку діяльність в Криму, це, по-перше, посил саме для проросійської частини. Їм просто пояснюють, що Крим під російською юрисдикцією, це не той російський Крим, який вони просто боронили від закону, права і здорового глузду та привели своєю байдужістю до окупації. Я вважаю все ж таки, що велика відповідальність за те, що сталася з Кримом лежить на суспільстві, яке не цінувало країну, власну свободу. Я не звинувачую зараз, говорю не про провину, а про відповідальність. І, коли зараз журналісти не можуть писати про такі елементарні речі, як дороги, комунікації, то відповідно суспільство не може пробудитися і відчути, що ж робиться… 

Якою ви бачите державну стратегію деокупації Криму? 

Лариса Волошина: Вона була сформульована ще два роки тому Інститутом стратегічних досліджень, вони презентували стратегію, як вони її бачать. Вони говорили про три шляхи, які мають бути паралельними – це дипломатичний, військовий, суспільний. Ми постійно чомусь обираємо один з трьох, і це неправильно…. Окупація Криму – це злочин. Цей злочин – маховик подальших злочинів, і він з кожним разом стає гіршим. Український громадянин на власній землі більше не може відчувати себе в праві, не може вибирати чи буде він тут працювати: ми бачимо зруйновані спільноти кримських підприємств, багато не політичних спільнот було розтрощено, ми бачимо, як були витіснені з Криму кримські лікарі, як ті кримчани, які зрадили присязі і перейшли до кримської армії, я не хочу говорити зараз про кримінальну складову цього вчинку, але їх переводять в Тюмень і Воркуту. Тобто, людина перестає бути вільною. Обмеження ресурсів в Криму – води, світла призводить до того, що кримчан змушують їхати. 

Ви як психолог, скажіть як деокупувати півострів морально? Як підготувати кримчан до цього психологічно? 

Лариса Волошина: Ніяк, всі процеси починаються після деокупації. Коли ми говоримо про те, що зараз відбувається з кримчанами, то стосовно них застосовуються ще радянські класичні способи маніпуляції свідомістю. І тут є певні правила, що її наслідки (наслідки маніпуляції – ред.) стають слабкішими, коли розривається зв’язок між маніпулятором і тим ким він маніпулює. Тобто, потрібно прибрати окупантів. Поки зв’язок зберігається, його розірвати майже не можливо, бо людина буде підсвідомо приєднуватись, якщо вона не є принциповою, вона буде приєднуватися до більш простішої думки, бо так простіше вижити…

…Ми маємо відноситись толерантно до людей, розуміти, що вони під впливом, не висувати їм сьогодні жодних вимог. А потім, коли ми повернемося, то маємо займатися тією роботою, якою має займатися країна, коли вона рятує жертв тоталітарних ідеологій… І ми будемо робити цю роботу…

 

Нагадуємо, що програма «Голос Криму» виходить щосуботи о 21.20 в ефірі «UΛ: Крим». 

Всі програми можна переглянути за посиланням — «Голос Криму».

 

SHARE

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here