Голос Криму. Власність (TV програма)

У програмі «Голос Криму» з ведучим Сергієм Мокренюком та гостем Романом Мартиновським, провідним експертом Регіонального центру прав людини, адвокатом,  говоримо про порушення права власності на Кримському півострові; про те, де постраждалому від свавілля окупаційної влади шукати захисту і до кого звертатися; в якому напрямку варто рухатися державним органам влади України, аби захист порушених прав став дієвим; чи є Європейський суд з прав людини ефективним механізмом захисту для тих, хто втратив своє майно на Кримському півострові.

Націоналізація приватної та державної власності на півострові розпочалася з цілої низки рішень, що були прийняті окупаційною владою АР Крим та міста Севастополя. Так, зокрема 17 березня 2014 року набула чинності постанова так званої «Державної ради Республіки Крим» «Про незалежність», де зазначається, що вся власність, яка перебуває в державному, профспілковому або громадському віданні України, переходить у державну власність так званої Республіки Крим або у володіння відповідних організацій, які діють на Кримському півострові. 30 квітня 2014 року з’являється чергова постанова так званої «Державної ради Республіки Крим» «Про питання управління власністю Республіки Крим», де зазначається, що до 01.01.2015 року все державно майно, що належало Україні та безхазяйне майно, яке знаходиться на території АР Крим, вважається власністю так званої «Республіки Крим». А вже 03 вересня було встановлено перелік майна, до якого увійшло 111 об’єктів, що підлягали націоналізації.

Що ж до міста Севастополя, то тут експропріація здійснювалася через рішення прийняті  окупаційною міською владою. Зокрема, 17 березня 2014 року так звана «Севастопольська міська рада» прийняла рішення «Про статус міста-героя Севастополя», де в пункті 6 зазначається, що «державна власність України, яка перебуває на день прийняття цього рішення на території міста Севастополя, є власністю міста Севастополя».

С.М.: Пане Романе, ви досліджували питання порушення прав власності на території тимчасово окупованого Російською Федерацією Криму. Скажіть будь ласка, чи виділяєте ви якісь способи, чи могли би ви описати, які способи РФ використовує для того, щоб позбавити власності? 

Р.М.: Так. Якщо говорити, наприклад, про юридичних осіб або про державне майно,  то одним із основних способів позбавлення права власності – це було прийняття відповідних рішень органами створеними окупаційною владою, такими як: «правительство города Севастополя» та «Госсовет Республики Крым». Саме вони приймали рішення на підставі яких «націоналізовували» майно, яке належало державі або ж приватним юридичним особам. Якщо ж ми говоримо про фізичних осіб, то в першу чергу, це відбувалося на підставі рішень окупаційних судів. Звичайно були й інші способи…. Під час активної фази окупації майно просто забирали, тобто займали ту чи іншу будівлю, приміщення і таким чином позбавляли права власності на це майно. Є наприклад випадки, і таких по Криму багато, коли приймалися рішення про знесення об’єктів, які були розташовані на земельних ділянках. Є у нас, приміром, випадки, коли рішення приймалися навіть не судами, а особами приватного права, коли на підставі якихось там договорів, що були укладені між різними юридичними особами передбачалася реконструкція території і в наслідок цієї реконструкції зносилося майно, яке належало зовсім іншій юридичній  чи фізичній особі. 

С.М.:Ви згадували під час пресконференції, яку проводили з прокуратурою АР Крим, що досліджували судові рішення. Скільки їх? Де було більше використаного такого інструменту як суд? 

Р.М.: Звичайно ми не могли дослідити абсолютно всі судові рішення на підставі яких приймалися  рішення про позбавлення права власності на майно або про знесення об’єктів нерухомого майна. Нами було попередньо відібрано більше дев’яти тисяч судових рішень, що на перший погляд відповідали тим критеріям, які нами були визначені для того, щоб аналізувати їх далі і доходити висновку чи було порушення права власності в цій ситуації, або не було. … Ми зрештою вийшли на те, що нам вдалося ідентифікувати 3952 справи у яких було порушене право власності на майно… 

С.М.: Якщо судова система використовує цей інструмент росіянами для протиправних дій, протиправного позбавлення власності, то чи варто людям взагалі боротися в тих судах? 

Р.М.: Наша порада полягає в тому, що в будь-якому разі проходити всі судові інстанції на території Російської Федерації потрібно. На території окупованого Криму також потрібно, на сьогодні це дві інстанції – суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції. Якщо людина не пройде всі ці інстанції, то в неї не залишиться іншого способу захисту, а під іншим способом захисту ми розуміємо, наприклад, можливість звернення до Європейського суду з прав людини. Для того, щоб звернутися до ЄСПЛ у питаннях пов’язаних із власністю, нажаль на сьогодні є така практика, що необхідно проходити всі судові інстанції. Це чотири судові інстанції – дві на території окупованого Криму, про які я вже говорив, і дві інстанції, так звані перша та друга касації, які знаходяться на території РФ…. Лише після цього протягом 6 місяців після ухвалення рішення Верховним судом РФ можна звернутися до ЄСПЛ. В протилежному випадку людина може зіткнутися з ситуацією, коли вона оскаржила лише в апеляційному порядку  після цього звернулася до ЄСПЛ, а Європейський суд каже, що не вичерпано всіх національних засобів правового захисту і справа визнається не прийнятною. 

С.М.: Ми говоримо, що коли людина знаходиться в Криму, то вона може піти в той суд, але є власники майна, які знаходяться за межами Криму, в інших регіонах України, які взагалі знаходяться за кордоном. Що їм робити, як їм захистити свої права? 

Р.М.: Є кілька способів, яким чином можна захистити свої права для таких осіб. Власне наше дослідження показало, що з тієї кількості справ про які я казав третина справ була розглянута у порядку заочного провадження. Якщо в людини є питання стосовно того чи немає, наприклад, на території окупованого Криму вже рішення стосовно її власності, про що вона не знає, вона може звернутися, наприклад, до нашої організації з таким запитом, а ми знайдемо спосіб перевірити інформацію чи є таке рішення стосовно такої особи, чи не має такого рішення. І в залежності від того, яка є ситуація порадимо, що робити далі. Інший спосіб, якщо люди не хочуть звертатися до нас, вони можуть звернутися до тих адвокатів, які знаходяться на території окупованого Криму і укласти з ними відповідну угоду на перевірку цих даних, і адвокати перевірять чи не має у судах відповідного судового рішення у порядку заочного провадження. Якщо ж таке судове рішення було, то наша порада залишається тією самою: обов’язково подавати скаргу на це рішення. При чому ми радимо в цій ситуації не затягувати час і не звертатися із заявою про скасування заочного рішення, тому що це фактично нічого людині не дає. Краще відразу звертатися з апеляційною скаргою, адже це буде на одну інстанцію менше, не треба буде проходити першу інстанцію, а одразу апеляційну, потім касаційну першу, касаційну другу…. і потім протягом 6 місяців звернутися до ЄСПЛ.     

С. М.: Відповідно до діючого законодавства держава в особі Кабінету міністрів має здійснювати документування порушень прав людини, які відбуваються на тимчасово окупованих територіях. Насправді мова йде і про Крим і про Донбас. Водночас, якщо взяти і дослідити систему центральних органів виконавчої влади, то хто саме має здійснювати документування і в чому воно має бути виражено? 

Р.М.: Єдиної точки зору на це не має, але якщо говорити про такий орган, оскільки не має у нас на сьогоднішній день органу, що відповідає за цю роботу, то можливо це на сьогоднішній день можна віднести до компетенції Мінреінтеграції (Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій – ред.). Можливо саме Мінреінтеграції сьогодні потрібно піднімати питання стосовно створення Центру документування. На скільки я знаю такі розмови ведуться, деякі кроки в цьому напрямку робилися, але на якому етапі зараз перебуває ця ситуація я не можу сказати. Але на мою думку створення такого центру може бути компетенцією Мінреінтеграції. Друге, що можуть зробити такі органи, ми вже про це частково говорили, – це продовжувати ефективно розслідувати ситуацію із позбавленням права власності в Криму і визнавати таких людей потерпілими. Це завдання для Прокуратури АР Крим. І нарешті ще один дуже важливий момент – це те, що нам потрібно створювати відповідний реєстр цих жертв… Це в тому числі для того, щоб в майбутньому пред’являти якусь консолідовану вимогу до держави-окупанта стосовно всіх порушень прав людини, які сталися на окупованій території. Крім того, створення такого реєстру буде дуже важливим і корисним, якщо, наприклад, пов’язувати його із законодавчими певними ініціативами. Про що йде мова? На законодавчому рівні потрібно вже зараз думати про те, яким чином відновлюватимуться права наших громадян, які постраждали в наслідок того, що їх позбавили права власності, або було знесено об’єкти нерухомого майна. Тобто вже зараз на законодавчому рівні треба думати про те, яким чином ми будемо діяти після деокупації і тоді оцей реєстр стане у нагоді   

До кого необхідно звертатися, якщо ваше право, зокрема право на власність, в Криму порушено:

 Більше інформації у програмі «Голос Криму»

SHARE