«Голос Криму». Адвокат Катерина Ракітянська: «Цькування адвокатів в Росії – це норма, тому кримські адвокати не є виключенням» (відео)

Сьогодні у нас в студії  Катерина Ракітянська, український адвокат з Криму. Ведуча – Ліна Голуб.

Катерино, з якими проблемами особисто Ви зіштовхнулись на самому початку окупації?

Катерина Ракітянська: – Як будь-яка людина, яка в той час перебувала там, я відчула багато проблем. По-перше, це психологічно, бо ми не розуміли, що відбувається навколо нас, і звісно потрібно було вирішувати професійне питання, бо це основне – це наша відповідальність, це ті зобов’язання, які були взяті перед клієнтами у мене як адвоката і які потрібно було виконувати, але в тих умовах було незрозуміло як це зробити.

Наприклад, у мене впроваджені були кримінальні справи, у мене були клієнти, які перебували під вартою… Люди, які перебували під вартою, вони не утримувались в Сімферопольському СІЗО, бо воно дуже маленьке, вони утримувалися у Миколаєві, і уявіть собі, що коли все це сталося, ми не розуміли, що нам робити. По-перше, перестали працювати суди. Вони працюють, але справи відкладались без поважних причин, бо там також не знали що робити. Конвой раз на десять днів привозив із Миколаєва людей, які повинні були брати участь в судових засіданнях, і сталося так, що десь уже на початку березня ці перевезення припинилися, і ті люди в суд не потрапляли. Вони взагалі не знали що їм робити, їх родичі намагалися зв’язатися і питали мене що буде, а я не знала що цим людям відповісти.

Відомо, що постійно йде тиск на адвокатів, які захищають права кримських політв’язнів в Криму. Як ви бачите вирішення цієї проблеми?

Катерина Ракітянська: – Ми ж всі розуміємо, що сьогодні Україна не може відновити свій суверенітет на території Криму, і там зараз панує російська влада, російське законодавство і російський режим. І те, що там відбувається, це теж саме, що відбувається на іншій частині Росії — це загальна картина. Тобто, все це зараз перейшло на нашу територію, і наші громадяни вимушені терпіти, жити в тих умовах. Дійсно дуже складно правникам, складно адвокатам, тому що в країні (Росії – ред.), де нібито є закон, де нібито є Конституція, де нібито задекларовані права, свободи, — по факту це не виконується. Адвокат (у цій ситуації – ред.) відчуває себе, м’яко кажучи, весільним генералом. Він може і хоче, і відчуває, що можете допомогти, бо є прописані навіть в російських законах ці механізми, і колеги працюють, але, коли держава не хоче виконувати своїх зобов’язань, коли сама держава не хоче виконувати своїх законів, які вона і ухвалила, то немає прозорих правил, яким чином ти можеш в законодавчому полі захистити людину. На мій погляд, тільки за допомогою міжнародного права, в міжнародних судах можна якимось чином відновити всі ці права, але на все знадобиться свій час. І коли людина перебуває за гратами незаконно, і це не рік, не два, а може бути більше, коли там дійде черга, коли буде розглянута ця справа — весь цей час потрібно щось робити, якимось чином допомагати. Так, ти маєш інструмент, але він не працює, і, як кажуть, просто опускаються руки.

Я вважаю, що як у нас, як скрізь, треба проходити всі інстанції і звертатися потім до ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини – ред.)  і там відновлювати всі права, але у той час, коли людина перебувала в таких умовах, коли вона була засуджена вироком не відомо яким, і іменем не відомо якої держави, розумієте, це ж не можна повернути людині, ніяк. Це найкращі роки, які людина змушена проводити там (за гратами – ред.).

І оці цькування адвокатів, які відбуваються зараз в Криму, в Росії ж їх цькують там постійно, просто зараз ми це відчули, тому що зараз ми бачимо, що це відбувається на нашій землі, а якщо подивитися, що взагалі там діється (в Росії – ред.), то кримські адвокати, вони не виключення, там це постійно відбувається…

Катерино, розкажіть, будь ласка, свою історію, чому ви покинули Крим і чи важко було розпочинати свою діяльність на материку без державної підтримки?

Катерина Ракітянська: Чому я покинула Крим? Розумієте, коли ти відчуваєш, що твій світ зруйнований… в один день, тому що ти виходиш на вулицю, а на міськраді вже немає прапора, на суді немає прапора, всі ходять — нічого не розуміють. І військові зі зброєю по місту… Ти не можеш там вільно кудись зайти, куди ти міг зайти ще вчора, наприклад, в будівлю вокзалу залізничного. І ти розумієш, що ти потрапляєш в іншу реальність, що це не сум, що у тебе два виходи: або якимось чином ти пристосуєшся, або ти збираєшся і їдеш. Якщо б я мала іншу професію, може я і змогла б пристосуватися, адже багато хто залишився з тих, хто підтримує Україну і має проукраїнську позицію. Але я правник. Як я можу працювати там, де я не бачу взагалі перспективи допомогти людині… І тому я звідти поїхала.

Що стосується допомоги держави, я вважаю, що держава повинна допомагати тим, хто не може допомогти собі сам. До таких я себе не відношу. Я вважаю, що держава створила мені певні умови, де я можу реалізуватися. Я, слава Богу, отримала на той час (після того як виїхала з окупованого Криму – ред.) роботу – це не держава допомогла, це допомогли друзі, колеги, але я змогла тут знайти себе. Я думаю, що кожна людина без допомоги держави в змозі це зробити, але тим, хто цієї допомоги дійсно потребує, мабуть, держава ще не все зробила, що вона могла б зробити. Особливо тим, я так думаю, хто зараз залишається там, на окупованій території, і вимушений працювати тут, їздити туди-сюди. Ось мені здається, що цим людям найважче. І ось, саме їм повинна допомагати держава, вона повинна прислухатися і спитати кожного, які у вас проблеми і щось запропонувати для того, щоб якимось чином полегшити життя, бо кримчани розуміють, що сталося як сталось і ми повинні цей удар витримати. Ми згодні потерпіти, ми згодні з тим, що ми вимушені там (в окупованому Криму – ред.) працювати, ми вимушені там виживати, але ми хотіли б бути впевнені в тому, що в будь-який момент, якщо ми захочемо змінити своє життя, переїхати з окупованої території, ми хочемо бути впевненими в тому, що якщо ми звернемось до державного органу: чи то за працевлаштуванням, чи за навчанням, чи за якоюсь соціальною  допомогою, чи може за грошима в банк, які були на депозиті ще в Криму, а потім заблоковані, – що держава втрутиться і держава допоможе вирішити ці питання — це основне.

Чи звертаються до вас зараз кримчани, і з якими проблемними питаннями?

Що і хто повинен зробити, щоб їх вирішити?

Катерина Ракітянська: – До мене кримчани з проблемами майже не звертаються. Я думаю тому, що за весь цей час вони вирішили, що не будуть покладатися на когось там, чи на державу, а покладаються на себе і вже добре вирішують свої проблеми. Вони звертаються тільки за юридичною допомогою. Це в основному пов’язано з депозитними рахунками, які були у них відкриті, чи може з кредитними зобов’язаннями, які колись у них виникли і не були завершені належним чином із-за окупації, а потім їм нарахували страшні санкції. А щоб це були якісь проблеми, які стосуються соціальної сторони, чи роботи — ні, вони все це вирішують самостійно, і у них це добре виходить.

Дивіться повну версію програми: Програма «Голос Криму»

SHARE