Андрій Іванець: » Дискримінація за національною ознакою, позбавлення українців системи освіти, позбавлення своїх ЗМІ – це все веде… до знищення етнічної спільноти українців Криму»

В ефірі «UA: Крим» програма «Голос Криму». Гість у студії  Андрій Іванець, кримчанин, історик і публіцист. Ведуча програми — Ліна Голуб.

У нашій програмі ми будемо говорити про самоідентифікацію українців в окупованому Криму і про можливість зберігати національні традиції у культурі і повсякденному житті. І почнемо з події, яка сталися у Нідерландах.

В Гаазі відбулося чергове засідання за позовом «України проти Росії».  Згідно рішенню суду Росію зобов’язали припинити тиск на кримських татар та всю діяльність Меджлісу на території півострова,  а також найближчим часом надати представникам меншин можливість здобувати освіту українською мовою. Ось як коментує рішення суду Олена Зеркаль, заступник Міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції (відео)…

Андрію, на вашу думку, чи можна говорити про певну перемогу України у цьому двобої?

Андрій Іванець: Безумовно, якщо вважати, що саме цим шляхом треба було йти — звертатися до Міжнародного суду з приводу саме цих двох конвенцій про расову дискримінацію і про припинення фінансування тероризму — то мета Росії була взагалі не допустити визнання юрисдикції… Міжнародного суду ООН над цими питаннями, а мета України, відповідно, зробити так, щоб суд ухвалив рішення про прийнятність цієї справи і вжив запобіжних заходів. Саме в кримській частині вдалося дуже багато, це стосується кримськотатарського питання, про що вже сказано, і українського. Там, окрім того, що ми вже говорили про кримських татар і про українську мову, є ще третій пункт, може для когось не зовсім зрозуміло сформульований, де зобов’язують сторони не допустити погіршення стану в розглянутому питанні, тобто… йдеться про те, що Росія і Україна мусять зробити так, щоб не було погіршення стану двох етнічних спільнот: кримськотатарського народу та української спільноти Криму. Зрозуміло, що Україна не хоче погіршення стану цих двох спільнот. Це проблема Росії, яка проводить систематично злочинну політику з порушеннями всіх норм міжнародного права, яка спрямована саме на дискримінацію кримських татар і етнічних українців Криму. Тому, це безумовно позитивний крок, який показує, що Росія вживала не правові засоби та здійснювала дискримінацію цих спільнот, попередньо, звісно, і це накладає певні обов’язки на неї. Ми розуміємо, що держава-агресор напевно, що буде і далі демонструвати нецивілізовану форму поведінки, порушуючи зокрема і це рішення. Така ймовірність дуже висока, але все одно вагомість цього юридичного рішення, вона є значною і це є певною юридичною перемогою України.

Андрію, серед засобів тиску на українців Криму ви називаєте асиміляцію із завезеними, після анексії кремлівським режимом, росіянами. Ви при цьому маєте на увазі втрату української мови й традицій. Поясніть будь ласка.

Андрій Іванець: …Першою, в березні 14-го року, була заява комісара ООН з прав національних меншин, який заявив, що є дві вразливі меншини: кримськотатарський народ і етнічні українці в Криму. І це твердження потім повторювалося в рішеннях Парламентської асамблеї ООН, Парламентської асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї Ради Європи, взагалі Ради Європи, та інших міжнародних організацій. Тому що, дійсно, та політика, яку цілеспрямовано здійснювала РФ, вона веде, зокрема, до асиміляції етнічних українців у Криму. І це дуже серйозна проблема, оскільки етнічні українці, серед тих громадяни України, які є на тимчасово окупованій території в АР Крим, вони складають чверть населення за переписом 2001 року. І коли порушуються колективні права такої групи людей, то це вказує на вкрай небезпечну ситуацію. А Росія знищила україномовну систему освіти, припинилася фактична робота україномовних ЗМІ, абсолютно незаконно захоплено інформаційний простір і, таким чином, штучно ізолюється кримське населення, етнічні українці від загальноукраїнського інформаційного простору. Заборонена діяльність українських політичних партій, організацій. Також переслідуються українці-активісти, етнічні українці-активісти. Нам далеко ходити не треба, можемо згадати, що прямо зараз перебуває, на жаль, за ґратами Володимир Балух, який жив в одному з райцентрів Криму, в якого над будинком висів український прапор, попри те що сталося з Кримом, і він був затриманий. Йому, фактично, була підкинута зброя: було три обшуки – зброї не було, а на 4 – вони знайшли цю зброю…

Як ви вважаєте, чому російська влада боїться таких людей як Володимир Балух, Микола Семена?

Андрій Іванець: А це і є та політика, яку проводить Росія. З одного боку, її не влаштовує, в принципі, проукраїнська позиція громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, оскільки вони не дають створити ту благосну картинку, що ніби всі згодні з окупацією, попри весь тиск, який здійснюється. І, взагалі, не подобається активність людей, які сміливо заявляють свою позицію. Наприклад, навіть не політична частина українців у Криму, вони теж піддаються тиску. У 2014 році була утворена організація Український культурний центр. Її голова – Леонід Кузьмін, житель Сімферополя, за цей час разів десять затримувався російськими силовими структурами в Криму… Також один із активістів (Український культурний центр — ред.), після того як був звільнений за свою активність з роботи і після виклику на допит, був вимушений поїхати на материк.

Ви знаєте, бувають взагалі такі акти, які м’яко кажучи, їх важко охарактеризувати, як якісь адекватні. У 2015 році в травні місяці були затримані українці за те, що вони ходили у вишиванках. Вони були затримані російськими поліцейськими: їх фотографували, брали відбитки пальців під тим приводом, що хотіли встановити ніби їх ідентичність, хоча українці надали документ, які посвідчували їх особу. Зрозуміло, що насправді це був тиск. І проти одного із засновників того ж самого УКЦ, Вельдара Шукурджиєва, сьогодні відкрита кримінальна справа і багатьох активістів саме за цією справою, або за іншими надуманими приводами теж викликають на допити до силових структур Росії. Тобто, існування, фактично, в режимі постійного тиску. Такі традиційні для кримських українців зібрання, як щорічні зібрання в день народження Тараса Шевченка в Сімферополі, вони забороняються. За цей час жодного разу не вдалося провести нормально зустріч українців біля пам’ятнику Шевченка, як це було. Тобто, навіть така активність, вона не допускається.

Вчора був суд над журналістом Миколою Семеною, теж етнічним українцем, якого звинувачують в розпалюванні якогось сепаратизму в РФ. Абсолютно безпідставно, оскільки він, як журналіст, мав повне право висловлювати свою думку щодо різних питань, а ми бачимо, що сталося: журналіст з п’ятдесятирічним досвідом опинився за ґратами саме через репресії. І це тільки окремий приклад, але вони симптоматичні. Будь-який суспільний активізм, незалежна думка у ЗМІ — переслідується. Виходить так, що серед українців активна частина розуміє те, що Росія здійснює неправові дії, частина людей не боїться сказати про це, тому вони підпадають, відповідно, під репресії.

Розуміння втрати територій і окупації тільки сьогодні по-справжньому прийшло до українців, впевнена Еміне Джаппарова — перший заступник міністра інформполітики України…

Ви погоджуєтесь з думкою Еміне Джаппарової? Чи ви помічали таку тенденцію й про що це свідчить?

Андрій Іванець: Те, що українське суспільство усвідомлювало поступово всі наслідки російської агресії, — це факт. Є, звісно, значна частина людей просунутих, які прекрасно все зрозуміли ще в 14-му році, що розпочалася війна, неоголошена війна, але справжня, де ми несемо величезні й людські жертви, й економічні втрати. Але не всі так розуміли це в 14-му році, оскільки, звісно, перебували під впливом пропаганди Росії, яка цілеспрямовано створювала зовсім інший образ. Вона спеціально цю війну й не оголошувала Україні саме для того, щоб маніпулювати свідомістю як міжнародного суспільства, так і наших співгромадян…

У своїх лекціях ви говорите про прояви, по відношенню до українців в Криму, геноциду, етноциду та етнічних чисток. Давайте поговоримо про це детальніше…

Андрій Іванець: Це я цитував заяву українців, яка була зроблена ще на самому початку анексії у лютому 2014 року… Так, про прояви етноциду (по відношенню до українців Криму — ред.) ми можемо говорити: бо відбувається дискримінація за національною ознакою, позбавлення українців системи освіти, позбавлення українців своїх ЗМІ, можливості нормально самоорганізуватися – це все веде до асиміляції, тобто до знищення етнічної спільноти українців у Криму. У Росії напрацьовані в цьому сенсі дуже серйозні механізми асиміляції, достатньо подивитися на офіційні цифри: за переписом 1989 року в СРСР проживало понад 4 млн. українців, перепис 2002 року – 3 млн. українців, перепис 2010 року – менше 2 млн. Куди ж так зникають українці? Це якраз те, що робить Росія, зокрема, і створюючи негативну ауру, особливо зараз, під час гібридної війни, де інформаційна складова дуже важлива, створюється негативна аура навколо України, українців: оголошення їх… недонародом, клеючи негативні ярлики різні – хунта, бандерівці й інші різні речі — це все дуже впливає на тих українців, які є в Росії і які є на тимчасово окупованій території України, яка на жаль контролюється країною — агресором.

Побутує думка, що кримські ЗМІ на материковій Україні віддаляються від розуміння порядку денного на півострові, Крим островізується. Що ви думаєте з цього приводу?

Андрій Іванець: Російська окупаційна влада, вона проводить цілеспрямовану політику створення інформаційного гетто в Криму. Відрізано від інформаційних каналів українських, незаконне захоплення інформаційного простору, зокрема теле-радіо частот, запровадження своїх ЗМІ туди (в Крим — ред.) – це вже здійснено, і людям подається дуже викривлена інформація, часто агресивна до України і до українців, і до української мови. І звісно, все це негативно впливає на кримчан. Донести до них інформацію з нашого материка дуже не просто, але потрібно це робити. Якраз для того мають існувати і телестанції, і радіостанції, і друковані ЗМІ. Важко їх туди доставляти, але знаю, що частина доходить. До «Кримської світлиці» можна дістатися через сайт, тобто все одно доступ є. Коли є спеціалізовані видання для кримських українців, для кримчан в загалом, це є позитив, це є те, що потрібно робити і потрібно подавати інформацію для саме кримської аудиторії з материка. Спеціалізовану саме для них, орієнтовану на інтереси кримчан.

Андрію, скажіть, будь ласка, чи варто нам збільшувати кримські видання на материку?

Андрій Іванець: Я думаю, що іншого шляху, як для донесення думки до кримчан, як збільшення інформаційного контенту і розширення каналів доставки, у нас сьогодні немає. Думаю, що це наш обов’язок як держави, як суспільства, робити все, щоб кримчани мали змогу отримувати інформацію об’єктивно, різнобічно та якісно, оскільки, на жаль, у Криму вони потрапляють в інформаційне гетто, яке є дуже агресивним і таким кислотним, просто для розуму і для психічного, навіть, стану людини.

SHARE

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР