Випробування «еміграцією». Рік перший

Події весни минулого року внесли корективи у долю практично кожного мешканця України. Через російську анексію півострова десятки тисяч кримчан вимушені були залишити свої домівки, рятуючись від репресій з боку окупаційної влади, або не бажаючи жити у російських реаліях. Пізніше їхню долю розділили сотні тисяч мешканців Донецької та Луганської областей, додому до яких прийшла війна. Однак життя у «еміграції» принесло їм нові і нові випробування. Підведемо підсумки першого року життя переселенців в Україні.

 Мільйон людей – мільйон проблем

З моменту російської анексії Криму і, відповідно, появи у регіонах України перших переселенців стало зрозуміло, що українській владі належить пройти серйозний екзамен на професіоналізм та чесність. Ця задача ускладнилася, коли на сході України почався збройний конфлікт, і кількість переселенців збільшилася в рази. Нагадаємо, на сьогоднішній день загальна кількість переселенців з Криму та зони АТО вже перевищує 1 мільйон людей. Однак практично за рік, поки продовжується анексія півострова і АТО на Донбасі, стало очевидним, що вони залишаються один на один зі своїми проблемами.

люди

Вже з перших днів переселення кримчан і жителів Донецької та Луганської областей в інші регіони країни стало очевидним, що владі (як центральній, так і місцевій) не вдається впоратися з проблемою їхнього облаштування на нових місцях. Наприклад, при Кабміні створено урядову «гарячу» лінію для переселенців, а при місцевих органах влади – координаційні центри. За задумом, вона мала допомогти переселенцям отримувати інформацію про місця тимчасового розміщення, вакансії, а також питання забезпечення гуманітарною допомогою тощо. Але фактично ці центри виконують функцію моніторингу ситуації і збору статистичної інформації, яка мало чим може бути корисна людям, які опинилися у складних життєвих обставинах. А багато з тих, хто звертається до цих інформцентрів, стикаються з бюрократією.

Так, наприклад, чиновники пропонують переселенцям, які бажають виїхати з зони АТО, отримати потрібну їм інформацію впродовж 30-ти робочих днів поштою, яка не забезпечує ні окуповані регіони Донбасу, ні анексований Крим. А навіть якщо ви вже покинули свої домівки і переїхали власними силами, але, наприклад, хочете оформити соціальні виплати, вас легко можуть попросити з’їздити додому, щоб довезти папери, яких не вистачає.

«Чиновникам потрібно підходити до справи не формально, не класти слухавку і говорити, що зараз вихідний, що зараз вже пізно, вечір. Необхідно, щоб вони приїжджали до переселенців, збирали інформацію. Але, на жаль, вони цього не роблять. Бачать ці проблеми тільки волонтери, там немає чиновницького апарату. Тому не потрібно створювати додаткові органи, а працювати на місцях», – зазначає представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ірина Кушнір.

У таких умовах допомогу у вирішенні першочергових проблем переселенцям вдається знайти лише у громадських активістів, на плечах яких залишаються не тільки питання облаштування, забезпечення роботою та  усім необхідним, але й відстоювання порушених прав вже на нових місцях проживання вимушених «емігрантів».

Як ускладнити життя переселенцям

Українська влада проявляє активність лише у прийнятті рішень, які ускладнюють життя переселенців. Наприклад, варто нагадати, що вже кілька місяців громадськість у суді намагається скасувати дискримінаційну постанову № 699 Національного банку України, яка позбавила кримчан статусу резидентів, а по суті, оголосила їх іноземцями у власній країні. У січні Окружний адмінсуд Києва відмовив у задоволенні позову представнику Українського Гельсинського союзу з прав людини. Позивач Сергій Заяц вже заявив, що разом з іншими позивачами буде готувати апеляційну скаргу і зробить усе можливе, аби отримати рішення Європейського суду з прав людини. «Але усе це розтягнеться за часом… А поки кримчани вимушені жити під дискримінаційним тиском», – зазначає він.

Разом з тим, офіційний статус внутрішні «емігранти» отримали лише через вісім місяців з моменту переселення перших громадян і тільки після того, як вони неодноразово нагадували владі про себе під час акцій під Адміністрацією глави держави. Під тиком громадськості парламент України прийняв закон «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб». Але потім документ на цілий місяць застряг у Адміністрації президента України. І лише після чергових громадських акцій президент Петро Порошенко зважився поставити під законом свій підпис, нарешті, давши закону «зелене світло».

пікет

Але і він здатен полегшити життя переселенців лише частково. Документ дає правові гарантії, визначає порядок працевлаштування, виплат державних соціальних зобов’язань і надання відповідної допомоги. У підсумку виявилося, що вони не працюють через низку причин. А сама довідка переселенця є доступною не усім.

Серед «проблемних людей» за іронією долі опинилася керівник Кримського правозахисного центру «Дія», активістка «Восток SOS» Олександра Дворецька. Покинувши Крим після неодноразових загроз фізичної розправи з боку представників окупаційного режиму, вона майже рік допомагає переселенцям. Але визнання власного статусу домогтися поки не може. Справа у тому, що перед вимушеною «еміграцією» вона виписалася з гуртожитку вишу, у якому проживала. А зареєструватися не встигла, оскільки українські реєстри на той момент вже були недоступні у Криму. Тепер вимушена ходити кабінетами влади, доказувати, що вона – кримчанка.

«Пишу лист міністру соціальної політики, чому можна вважати, що я мешкала у Криму. На даний момент відмовили у надані довідки переселенця. Дивлюся публікації, що встигла зробити на півострові за своє життя. Загалом, тяжко працювати з бюрократами, для яких штамп у паспорті означає більше, ніж усе життя», – пише Дворецька на своїй сторінці у Facebook.

Подібне становище експерти, самі чиновники та депутати пов’язують з відсутністю у країні єдиного державного органу, який би системно займався проблемами окупованих територій, їхніх мешканців та переселенців. Але далі заяв справ поки не йде.

Патріоти, яких ми втрачаємо

Законодавчі та чиновницькі «сюрпризи», з якими щодня стикаються переселенці, змушують декого кілька разів змінювати місця свого тимчасового перебування. Люди кажуть, що не відчувають себе потрібними в Україні.

«Ми поїхали з Криму, оскільки було нестерпно боляче спостерігати за тим, як там ненавидять Україну, як очорняють топчуть українські символи. Поїхали, аби не жити у російських реаліях, аби бути корисними своїй країні. Але зустріла нас наша батьківщина байдужістю. Ми відчуваємо себе тут непотрібними», – каже кримський переселенець Віталій. Він разом з сім’єю покинув півострів вісім місяців тому і зараз живе у Львові.

З тієї ж причини деякі кримчани і мешканці Донбасу поїхали за межі України – у найближчі європейські країни-сусіди.

«Я знаю, що тут буде не солодко, що потрібно ще буде пройти через випробування, які пов’язані з оформленням права на проживання в цій країні. У Європі до цих питань зовсім інший підхід, ніж в Україні. Але усе це варте того, аби жити у цій країні», – говорить колишній кримчанин Сергій, який з сім’єю переїхав після анексії півострова до Польщі. Скільки ще таких переселенців покинули Україну, поки невідомо – статистики немає. Але і самі «емігранти», і експерти, сходяться на думці, що якщо політика української влади стосовно окупованих територій і тих, хто їх полишив, не зміниться, Україна продовжить втрачати своїх патріотів. Оскільки вони почнуть більш активно перебиратися до Європи, до якої наша країна поки ніяк не може дійти.

Автор статті – Валентина Романовська.

Матеріал підготовлений за підтримки Міністерства іноземних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково збігається з офіційною позицією МЗС Німеччини.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here