Вельдар Шукурджієв: «Крим можна було б відстояти, якщо б це стало загальнонаціональною ідеєю» (радіопрограма)

Доброго ранку, шановні слухачі. В ефірі Українського радіо програма «Голос Криму». У студії ведуча Людмила Боженко і наш гість – Вельдар Шукурджієв, представник Українського культурного центру в Криму, крім того це людина, яка з перших днів революції гідності в Києві була учасником кримській акцій на підтримку майдану, а також активним учасником акцій спротиву окупації півострову.

Нашу розмову хочу розпочати з  трагічних подій дворічної давнини. Лютий та березень 2014 року: в Криму відбуваються акції протесту, люди виходять на них, аби сказати ні війні, ні окупації. Ви також виходили на акції. З якими відчуттями ви туди йшли, яку надію мали у своїй душі: що Україна почує, а Росія схаменеться і відступить?… 

Надія була відстояти свою свободу, незалежність і почати жити у новій процвітаючій, єдиній  Україні. Я внутрішньо відчував і розумів, що з приходом російської влади нічого доброго відбутися не може у нашому українському Криму…

Я не знаю наскільки у нас, у мирних громадян України, у мирних громадян півострову, була можливість відстояти Крим, виступаючи проти неконтрольованого, п`яного натовпу, так званих представників «руського миру», які виходи проти беззбройних людей, де були жінки, діти, старики…

…Демонстративно  повз наші акції протесту проїжджали Урали, які були забиті озброєними людьми, бронетехніка з кулеметниками. Приїздили на наші акції, вже на той момент заборонене в Україні, таке формування як «Беркут»… Вони підходили до нас і говорили: «Зараз ми вас усіх запакуємо і ніхто нам за це нічого не зробить».

Ми тоді не розуміли всієї серйозності та небезпеки того, що відбувається. Я до кінця відмовлявся вірити, що один слов`янський народ… піде проти іншого слов`янського народу, … проти своїх єдиновірців.

Нажаль кількість тих, хто виходив на акції протесту була не великою у порівнянні з тими, хто залишився осторонь цих подій? Вони не розуміли, що відбувається, чи було байдуже… Чи мав взагалі громадський протест в Криму переломити ту ситуацію?

Я гадаю, що мирним шляхом цього досягти просто вже було неможливо. Оскільки, нажаль, громадянське суспільство почало формуватися якраз на Євромайдані. У Криму цей процес відбувався набагато повільніше, адже тут постійно будували та ще і досі будують комунізм, до цих пір він живе якимись соціалістичними цінностями, вони готові заставити весь Крим ленінами, сталіними. За два роки окупації у нас вже поставили два Сталіна, з`явилась абсолютно безглізда, як на мене,  пісня, де говориться про необхідність повернути Сталіна…

…Якщо порівнювати кримське громадське суспільство з тим же самим київським, то ми років на 10 від нього відстаємо, а то й на більше. Тому говорити про те, що на момент окупації кримчани пробудились би і всі масово вийшли, такого б не було. Масово могли вийти лише кримські татари і то не у всіх містах…

Якщо б було продовження Євромайданівського громадського руху в Криму, то я впевнений, що до Криму приїхали б люди з інших регіонів держави, яким небайдужа Україна, і лише тільки у цьому випадку ми могли б відстояти Крим. Якщо б це стало загальнонаціональною ідеєю…, то я гадаю, що тоді громадянське суспільство могло б його відстояти. 

Власне хочу тепер з вами поговорити про сьогодення, зокрема про діяльність Українського культурного центру в Криму представником якого ви є.  Які завдання перед собою ставите?

В окупованому Криму зараз не просто… Навіть робити якісь абсолютні мирні акції, літературні чи то історичні, не те що тяжко, це просто іноді стає неможливим. Оскільки «прокурор» Криму Поклонська і вся її компанія все тримають на контролі. У нас бувають такі ситуація, коли ми навіть нічого не плануємо, наприклад, проводити до якогось українського свята захід…, але все одно за три-чотири дні до пам’ятної дати отримуємо від «прокуратури» попередження про те, що ми не маємо право проводити заходи.

На сьогодні залишатися українцем по паспорту, по політичній приналежності, а не по етнічній, адже Український культурний центр на сьогодні об`єднює і кримських татар, і білорусів, і євреїв, і росіян, і українців, вкрай тяжко. Тим не менш ми є прикладом того, що можна і треба об`єднатися усім політичним силам і організаціям на вільній частині України заради досягнення однієї мети. Якщо мета деокупації Криму у нас спільна, то ми повинні об`єднатися заради цього…

Основна мета нашого Центру – це зберегтися, проводити зустрічі, не втратити зв’язків. В найближчих планах завершити ремонт у приміщенні, яке нам надали, де ми будемо проводити курси  української мови, літературні читання, відмічати історичні пам’ятні для України і для кожного з нас дати. Також в планах відкрити школу старовинних українських музичних інструментів…

Також ми говоримо про те, яким бачить майбутнє Криму Вельдар Шукурджієв і у якому статусі ми повинні його повертати…

Слухайте далі тут:

 

 

 

SHARE