UA EN

29 Березня 2024

Світлана Бєлай розповідає про проблеми кримчан в російських тюрмах (радіопрограма)

В ефірі  Українського радіо програма «Голос Криму». Гість у студії – експерт Регіонального центру прав людини Світлана Бєлай.

…Ви займаєтесь питаннями українців, які зараз є ув’язненими в Росії. Скажіть, будь ласка, чи багато їх зараз там?

С.Б.: Як нам відомо на початку окупації, у 2014 році, їх було десь приблизно 3200 осіб – це ті, які знаходилися в ув’язненні в тюрмах Криму. Зараз, нажаль, у нас не має дуже чіткої та достовірної інформації на яку ми могли б спиратися, тому що кожного року на території окупованого Криму ув’язненим виносить вироки сторона Росії, їх (вироків – ред.) Нажаль ми не знаємо скільки зараз знаходиться ув’язнених саме на території (в Криму – ред.). Але ми знаємо те, що ув’язнені наші є переміщеними на територію Росії…

На територію РФ вивозяться українці засуджені в окупованому Криму. І  за вашими розрахунками це вже декілька тисяч людей…

С.Б.: Ми зараз дуже плідно працюємо над цією інформацією, збираємо її. І в цьому процесі покладаємо велику надію саме на родичів ув’язнених, які перебувають на території Криму, і які б нам могли таку інформацію надавати. Можливо допомагати нам в отриманні документів різного роду: вироків, рішень тощо. Також ми знаємо, що в Криму відбувався перегляд справ…

…Тобто росіяни переглянули українські справи…

С.Б.: Так. За нашої інформацією майже всі рішення України вони переглянули і винесли свої вироки. І вже на підставі цих вироків майже по всій Росії розкидали громадян України…

А в чому взагалі полягає проблема таких ув’язнених…

С.Б.: …Ми знаємо, що деяких ув’язнених, які були переміщені на територію Росії, примусили оформити громадянство РФ. Погрожували і тим, що вони не зможуть отримувати медичну допомогу. Як ми знаємо на території Криму працювали громадські організації, які надавали соціальну та психологічну допомогу, підтримували ув’язнених.

Але це все було до 2014 року і це працювали українські громадські організації…

С.Б.: Так. Соціальні працівники, які мали відповідні договори з керівниками виправних колоній, могли відвідувати ув’язнених… у визначенні дні та години. Вони проводили там практичні заняття, надавали інформували про зміни, які відбуваються, допомагали медикаментами. Я знаю, що навіть були такі дні, коли лікар інфекціоніст відвідував виправну колонію і приймав ув’язнених…

А хіба   зараз в Росії такої можливості в ув’язнених не має?

С.Б.: Сказати, яка можливість є сьогодні в Росії дуже складно, тому що з огляду на ті звернення, які до нас поступили від ув’язнених, які знаходяться в місцях позбавлення волі і мають захворювання, там дуже складна ситуація. Там все настільки складно, що людей окрім смерті більш нічого не чекає. Медичної допомоги вони не отримують ніякої, діагностика не проводиться, ані на ВІЛ, ані на гепатити, ані на туберкульоз.

Але ж це дуже небезпечні хвороби і наслідки їх важкі?

С.Б.: Є багато жінок, які вже мають переривання прийому препаратів, що життєво їм необхідні для того, щоб нормально відбути покарання. Так, людина дійсно скоїла злочин, ми не говоримо про те, що вони в чомусь не винні, але для нас важливо саме їхнє правове забезпечення, зокрема право на медицину.

Чи можна порівняти стан медичного забезпечення українських ув’язнених сьогодні в наших тюрмах і стан тих же самих наших громадян, які знаходяться в Російській Федерації? Адже це декілька тисяч людей, які були переміщенні з окупованого Криму. Невже в РФ взагалі не має жодної медичної допомоги, жодного обстеження?

С.Б.:  Ви знаєте я вам можу сказати як юрист, як експерт, а також як людина, яка має довіреність від Уповноваженого (Уповноваженого з прав людини – ред.) і сама неодноразово відвідувала виправні колонії в Україні. Я мала змогу своїми очима бачити відбування покарання та надання медичної допомоги у нас. Можливо ця система не настільки досконала, якою ми б хотіли її бачити, але вона на великий відсоток краща ніж в Росії. …У нас є доступ соціальних працівників, є доступ лікарів-інфекціоністів, є колонії, які співпрацюють з громадськими організаціями, їх дуже багато по Україні. Також наші ув’язненні мають психологічну, юридичну підтримку. В наших колоніях є препарати, що дуже необхідні для ВІЛ-інфікованих. Вони призначаються лікарем-інфекціоністом при виявленні ВІЛ-інфекції, і людина мусить пожиттєво їх приймати.

Такі можливості в російських колоніях є?

С.Б.: Як ми бачимо там, нажаль, такі умови, які є небезпечними для наших громадян… і для російських ув’язнених. Це все тому, що доступу до медицини в них не має. У них навіть не має доступу до своїх медичних документів…

А ви підтримуєте зв’язки з російськими правозахисними організаціями, які виконують аналогічну роботу, але в Росії?  

С.Б.: Ми неодноразово хотіли налагодити співпрацю з правозахисниками саме з Росії, але чесно кажучи, нажаль, відгуків ми отримали аж один – це від усіх організацій, які там працюють. Тому що такого доступу, як в Україні ми маємо, правозахисні організації Росії не мають. Так, вони звертаються до Європейських судів, вони пишуть скарги, там є дуже великі юридичні організації, але нажаль доступу до ув’язнених у них не має.

Тобто вони не відмовляються від співпраці, вони просто не можуть виконати ту роботу, яку проводите ви в українських колоніях?

С.Б.: Так.

Українська держава, власне, консул МЗС, в цілому Мінюст допомагають в цій роботі по нашим громадянам?

С.Б.: Кожний виконує свою роботу і Уповноважений, і консул, який відвідує колонії, де всі побачення з ув’язненими проходять у присутності сторонніх осіб.

Але ж коли присутня стороння особа, то людина не може розказати про те, що з нею відбувається на справді?

С.Б.: Тут можна взяти порівняння з моніторингами, які проводить Уповноважений (Уповноважений з прав людини – ред.) на території України в тюрмах. Яка б людина не була, я маю на увазі засуджена,.. наскільки вона була б небезпечна,.. але ми маємо право поспілкуватися з нею, і завжди це робимо. А в російських тюрмах, нажаль, цього права не мають  навіть наші консули… і тут щось зробити наша держава безсила … Ми вже маємо одну людину, яка померла в російські в’язниці, не дочекавшись медичної допомоги…

Це поодинокий випадок?

С.Б.: Поки що так, але у нас є інші звернення людей, у яких ситуація не краща. Наприклад, Хусейнова Лейла, яка зараз відбуває покарання і наразі знаходиться в Криму. Ми знаємо її діагноз, який був діагностований ще 2012 році – це ВІЛ-інфекція 4 стадія, у неї гепатит С, у неї переривання прийому препаратів, які є важливими. Її життя наразі під загрозою і якщо щось не змінитися то ситуація повториться…

…Можливо все таки є якісь механізми, аби їй допомогти?… Чи ми просто маємо чекати, коли росіяни нарешті вирішать питання і передадуть її Україні?

С.Б.: … В Росії, як ми бачимо, до ув’язнених відносяться не так як на території України, тому ми піднімаємо це питання. Тим більше ситуація, коли вже почались смерті, і ми про це знаємо лише тому, що інформація дійшла до нас, але ми не знаємо реальної картини. В Криму було дуже багато людей, які знаходились на замісній терапії – це люди, які самостійно не можуть позбавитися вживання наркотиків, тому їм призначають відповідне лікування. В Росії це абсолютно заборонено, тому ми можемо лише здогадуватися про те, скільки людей померло ще на території Криму у в’язницях, які цю замісну терапію отримували ще до окупації.

Що ми, держава, звичайні українці, можемо зробити, аби підтримати тих, хто сьогодні знаходиться в місцях не свободи РФ?

С.Б.: Для нас головне –щоб ця інформація набула розголосу, щоб на території Криму теж почули. Важливо, щоб дійшла інформація, можливо до родичів ув’язнених, які слухають радіо. Ми дуже розраховуємо саме на їхню допомогу.

Щоб ви порадили родичам, які нас почують?

С.Б.: Обов’язково треба звертатися в Регіональний центр прав людини. У нас зараз зібрана дуже потужна команда юристів-спеціалістів, які розуміються на цьому питанні, які хвилюються за долю цих людей, тому що це громадяни України, вони залишаються ними. Якщо Росія не може надати їм належні умови тримання, належну медичну допомогу, і люди, ми знаємо, там приречені на смерть, то нехай нам  їх поверне…

…Ми можемо сподіватися, що при певних обставинах, при міжнародному тиску, при розголосі, є можливість, що українські громадяни повернуться в Україну, навіть, в українські місця ув’язнення…

С.Б.: Так, ми дуже на це сподіваємось і над цим працюємо, і будемо надалі працювати. Можу сказати, що робота з цими ув’язненими ускладнюється, тому що дуже тяжко здобувати інформацію, але ми прикладаємо усі свої зусилля на те, щоб її все таки отримати та допомогти людям.

 Повну версію радіопрограми слухайте за посиланням: радіопрограма «Голос Криму».  

Також нагадуємо, що «Голос Криму» виходить в ефірі Українського радіо щонеділі о 8.10 на середніх хвилях.