Екс-прокурор з Криму Суходольський: Запитав чи можна забрати українську символіку, сказали, почекайте, ми поки прибережемо її в комірчині

Доброго здоров’я шановні слухачі! Ви слухаєте Українське радіо. Це програма «Голос Криму» та її ведуча Олена Халімон. Мій гість кримчанин, прокурор Євген Суходольський. Вітаю вас!

Прізвище та ім’я мого нинішнього гостя вам особливо нічого не скаже, однак це Людина Честі, Людина з великої літери. Він один з тих прокурорів, які після незаконної окупації, покинули Крим та переїхали на материкову частину України.

Тому, будемо говорити з вами про честь і безчестя.

Пане Євгене, майже для кожного з наших гостей окупація Криму розпочалася з того, що люди бачили «зелених чоловічків» або «ввічливих людей» без відзнак на одязі та техніці. Що ви побачили у ті дні лютого 2 роки тому?

Насправді, величезна тінь, величезне зло приходило на півострів. Це відчувалося навіть енергетично, невловимо.

Я їздив на роботу по євпаторійській трасі, дуже часто бачив колони бронетехніки без розпізнавальних знаків чи транспортні засоби з людьми. Час від часу я повідомляв про це на лінію 102, тоді працівникам міліції, вони реєстрували ці факти, час від часу телефонували, щось розпитували.

Одного разу перебував на Південному березі Криму, багато техніки було в районі Перевального, це ми пам’ятаємо і я на власні очі це бачив, то під час чергової телефонної розмови, а це були десяті числа березня в міліції відповіли: «Ми знаємо, чого ви нам телефонуєте, не відривайте нас від важливих проблем».

Ви кримчанин, чому вас не влаштовувала ситуація, що складалася, чому ви не хотіли бачити Росії в Криму?

Моя батьківщина – Україна, а сусідні країни залишаються сусідніми країнами. Все дуже просто. Чужинці, які прийшли  будуть нас повчати життю? Вони мають знати своє місце, а не робити в Україні те, що вони хочуть.

Ваші колеги з прокуратури як реагували на окупацію Криму, що говорили і чи висловлювали думки з цього приводу?

Ярих прихильників «руского міра» не було. Навіть ті, у яких були родичі в Росії у приватних бесідах казали: «Я знаю, як мої там живуть, нам цього не потрібно. У нас – півбіди, а в них – біда глобальна».

Мою позицію знали всі, і або не говорили зі мною на ці теми, або казали лише те, що хочу почути. Коли був заклик переводити документообіг на російську то я посміявся і сказав «Хлопці, що ви таке кажете? Інструкцію з діловодства не читали? Чи це тільки молоді спеціалісти повинні це знати, а ви й так усе знаєте…»

Як колеги відреагували на ваше рішення переїхати на материк з Криму?

Коли я збирав особисті речі, ніхто мені не забороняв забирати своє. Я запитав чи можна забрати українську символіку, все одно ж ви щось з нею зробите, думав, що можуть і спаплюжити, то сказали, почекайте, ми поки прибережемо її в комірчині, а якщо щось зміниться ми її назад повернемо. Отака реакція була. Це свідчить про те, що нас в Криму чекають, нас хочуть там бачити, бо ті, хто там лишилися страждають страшно.

Якщо чесно, зараз я не моніторю ситуацію в «прокуратурі» Криму –  її не можна називати прокуратурою, бо це карально-репресивний орган, який виконує вказівки кремлівської влади, а не правоохоронний орган, як у нас, в Україні.

Більш детально, слухайте радіопередачу тут: