«НЕЗЛАМНІ»: Андрій Щекун

Лютий та березень 2014 року стали справжнім випробуванням для тих кримчан, хто продовжував відстоювати проукраїнську позицію. Людей переслідували, пошкоджували їхні автомобілі, погрожували членам родин, захоплювали в полон.

Ми розпочинаємо новий проект «Незламні». До участі у ньому запрошуємо усіх, хто пережив той гострий період окупації Криму і не боїться про це розказати. Кожен з вас – це окрема унікальна історія, яку ми готові розповісти.  

І перша історія громадського діяча, координатора руху «Євромайдан-Крим» Андрія Щекуна, який пробув у полоні 11 днів. Окрім іншого, Андрій розповість з якою швидкістю літали думки під час допитів та як зверталися до нього терористи.

Далі «пряма мова»:

Ми на той момент були вже публічні особи – як координатори «Євромайдан-Крим». За нами стояла певна кількість людей. І це не мало важливо, що за 23 роки незалежності України, в Криму, саме в місті Сімферополі, були постійно діючі громадські події на підтримку «Євромайдан-Крим» до окупації.

Звісно, що під час окупації, коли прийшли зелені чоловічки, а саме Російська федерації ввела свої війська, ми як координатори цього руху змушені були прийняти якісь кардинальні рішення, який наш план дій далі. Ясна річ, на той момент ми не могли активно відстоювати позицію. Тоді акції почалися в іншій площині – ми проводили акції проти захвату Криму військами РФ, щоб вони пішли з Криму, за мир. Акції намагалися робити максимально влучними, щоб долучалися кримчани, бо ми розуміли в нас немає зброї, танків, щоб захищати кримчан. Наша єдина зброя – слова, наші акції, згуртованість. Ще тиждень-два і до референдуму ми могли мати вплив на громадську суспільну позицію в Криму, на відміну від тих акцій, які відбувалися запланованими ФСБ проросійськими силами в Криму.

Щодо полону: відчуття небезпеки було присутнє постійно. З квартири, де я проживав ми практично з’їхали – не проживали там, бо я оберігав сім’ю. Третього березня виїхав мій старший син з молодшим на материк України, а 6-7 виїхала дружина з середнім сином, за 2-3 дні до мого полону. Я спиною відчував, що можливо буде якась халепа, але ні кроку назад ми повинні були давати – ми на своїй землі, в Криму мої діти народилися, дружина, я багато років там прожив.

Найбільшої тортури я в перший день зазнав. Близько сорока, можливо до години був допит саме мене. Нас розділи догола повністю, зірвали хрестики люди з акцентом – не можу сказати чи чечени чи вірмени. Били в грудну клітку, били, коли я падав з стільчика зі зв’язаними руками і ногами не витримуючи напругу току. Били по плечах плоским гарячим предметом, не знаю що це було. Слава Богу, витримав. Ще два були такі допити з електрикою, били цеглою по голові, злегка, як вони казали. Було жахливо. Про такі речі можна тільки в книжках читати, дивитися в кіно, а насправді я до кінця не вірив, що це зі мною відбувається.

Думки при кожному допиті літали з такою швидкістю, які ніколи. Треба було правильно відповісти, щоби не наразити когось зі своїх однодумців на небезпеку і себе зберегти по мірі можливості. Не можна при допитах і радикально брехати, коли інформація швидко провіряється, тобто щоб вона була більш правдоподібна, якщо ти хочеш щось скрити.

Питання стосувалися взаємозв’язків з Правим сектором-де їхні бази, прізвища, явки, паролі. Я так розумію, що це була одна з банд Гіркіна, це я зрозумів коли звільнився і досліджував свій полон. В той час орудувала вона в Криму. Питання стосувалися Євромайдану-Крим і ніби-то великомасштабного фінансування нашої діяльності з Києва. Вони давно мене шукали, полювали, вони призналися і не очікували, що такий «улов» у них. Була охорона, яка намагалася провести дискусії і забороняли нас бити і допитувати. Ці два хлопці і харчування нам організували, бо іншим було не цього.

Кличка потім в мене була «Вчитель», бо я знав вірші Тараса Шевченка, Франка. Я є вчитель української мови і літератури, я їм розказував, що вчив дітей, і акцію ми робили до річниці Тараса Шевченка, коли мене арештували.

Автор ідеї, журналіст Олена Халімон

Креативний майстер, оператор В’ячеслав Юрченко