Культура Криму після “Русской весни”.

Валентина Цимбал,

для ІА «Голос Криму»

Холодні абстракції, картини моря та відсутність новин про українське.

Декілька слів про Музей української вишивки в Сімферополі, точніше – про те, що його таки не закривають, – чи не найгучніша новина про українську культуру, знайдена в Кримських ЗМІ за останні півроку.

Тим часом – в розпалі художні виставки до річниці анексії півострова, піднесено-патріотичні та досить однобокі. Складається враження, що людей, які не радіють “Русской весне” – просто немає. Наприклад, кримський художник Олег Танцюра подав на виставку близько 40 живописних полотен річної давнини, які прикрашені російськими та андріївськими прапорами на тлі квітучих дерев та моря. В сюжеті місцевого ТБ про експозицію Танцюри – з неприхованим пієтетом болючі для українців події захоплення Криму назвали “пробудженням після 20-ти літньої сплячки”. Журналіст Сергій Горбачов на відкритті своєї фотовиставки “Лицо “Русской весны”” цитував Льва Толстого: «Кто герой? Народ русский!»

Серед переважаючих живопису, графіки, абстракції та фотомистецтва на півострові триває й театральна діяльність. Крім гастролей переважно російських колективів, у Криму змінюють назви й репертуар театрів. У Севастополі призначили нового голову місцевого Союзу театральних діячів – Володимира Магара, кажуть, аби “бути ближчими” до Москви. Планують будувати новий дитячий театр. Тобто, все добре і всім добре. Тільки чомусь не чути якогось, мінімального, балансу думок: українці з усім згодні, нічого не хочуть, нічого не кажуть, ніхто їх не підтримує… Ніби ніколи їх в Криму не було й зараз нема. Дуже схоже на ідеологічну заангажованість більшості місцевих ЗМІ, без натяку на демократію.

Кіноіндустрія Криму, як і решта культурних галузей, після анексії  змушена відповідати російському держзамовленню. Не дивно, що тепер там засилля сучасного російського кіно, яке далеко не завжди вирізняється художньою цінністю чи аполітичністю. Тим більше, що перший рік окупації півострова назвали “роком культури Російської Федерації”. Тепер починають “рік російської літератури”, продовжуючи планову інтеграцію кримських українців до лав росіян. Відрізаних від материкової України, позбавлених альтернативної інформації з українських телеканалів, залишених без права слова мешканців Криму позбавляють права вибору. До того ж, “добровільно-примусово” асимілюють. В тому числі, й засобами культури та ЗМІ.

Переглядаючи новини багатьох “перекроєних” кримських медіа, мимоволі спадає на думку: а чи не правий був письменник Гарі Штейнгарт? Він після тижневого перегляду виключно російських телеканалів резюмував: “Яка потужна зброя це путінське телебачення. Як майстерно поєднує воно ностальгію, порок, параною та низькосортний гумор, як швидко воно притупляє почуття та одночасно викликає гнів”. Особливо актуальною думка письменника здається тоді, коли поруч з новинами про вже згадуваний дитячий театр зустрічаються анонси на кшталт: “Незабаром відбудеться чемпіонат зі стрип-денсу. Учасники від 16 років.”; “В Алушті ліквідували заклади культури”; “перший ведичний фестиваль” та “вологодські мережива” поруч з ідеологізацією мистецтва й культури в цілому.

Росія діє своїми, парадоксальними методами. Проте діє безупинно. І зараз Крим від України активно відокремлюють в головах мешканців півострову, апелюючи до емоцій та показуючи “залізний кулак” військової техніки. Залишається сподіватися, що Україна найближчим часом знайде цивілізовані способи відстояти своїх громадян, зберегти рідну культуру та відновити власну територію.

SHARE