Коли Росія розпочала війну з Україною або Історія одного підручника

Російська Федерація доволі «легко» окупувала Крим, а потім зав’язла на Сході України. Сьогодні багато людей шукають відповідь на питання: «Чому Росія напала на Україну?». І дійсно, що ж спонукало велику за розміром державу порушити міжнародні договори і втягнутися в протистояння із демократичним світом. Думаю цьому є безліч відповідей та припущень, вигадок та підсумків. Ще багато років будуть пояснювати причини цього безглуздого вчинку. Але те, що такі події не бувають спонтанними вже зрозуміло. Підготовку до захоплення України Росія розпочала вже давно. 

Сила шкільного підручника

Однією з причин, чому все відбувається, є наявність надійного суспільного тилу. Коли 86% населення підтримують загарбницькі дії своєї держави, тоді можливо проводити доволі зухвалу політику. До поглинання України російське суспільство почали готувати ще заздалегідь. Зрозуміти це допоможе звичайний підручник… історії.

Спочатку давайте спробуємо зрозуміти, а що ж таке підручник? Яке місце він займає в системі освіти і взагалі, в державі. Сьогодні державна система освіти (тобто така, яка фінансується з податків громадян) побудована за багатьма принципами. Але незмінним залишається система взаємодії вчитель – учень. Держава готує вчителів, проте кожен вчитель це самостійний суб’єкт, який інтерпретує власні знання та намагається передати їх учням. І ось тут з’являється підручник. Саме він є квінтесенцією державної політики в освіті, саме за допомогою підручника держава вказує на необхідний шлях для вчителя та учнів, Крім того, підручник стає й засобом контролю за діяльністю вчителя.

Для розуміння проблеми нам необхідно ще розглянути питання викладання історії в школах Росії. Як і в більшості країн, історію, яку викладають у школі, поділяють на всесвітню історію та історію країни, в якій проживають. В Росії, як і в більшості пострадянських держав, викладання рідної історії має дві основні риси – це лінійність (викладання історичних процесів в хронологічній послідовності) та територіальність (розглядаються події та процеси, які проходили на територіях, які знаходяться в складі держави на момент вивчення, хоча і бувають деякі виключення). Також в Російській Федерації вивчення історії держави відбувається за допомогою двох концентрів. Учні знайомляться з історією Росії у 6 – 9 класах (з давніх часів до наших днів), а потім у 10 – 11 класі знову вивчають історію з найдавніших часів, але вже поглиблено і відповідно профілю навчання.

Ще потрібно зазначити, що для того аби підручник потрапив до школи, він проходить цілу систему відбору та отримує дозвіл державних органів. Крім того підручники пишуться на основі програм, які затверджуються Міністерством освіти та науки РФ.

Кожного року Міністерство освіти і науки Росії публікує Федеральний перелік підручників. Якщо у 2012 р. було рекомендовано 8 підручників з історії Росії, то у 2014 р. залишилося 5 підручників і до вирішення питання підручників підключився ще й Департамент державної політики в сфері загальної освіти.

Російські підручники «привласнюють» чужі території, культуру, мову…

І так, перейдемо безпосередньо до підручника. Більш повне знайомство з історією Росії розпочинається у 6 класі. Тому розглянемо один з підручників, за допомогою якого і вивчається цей предмет. «История России. С древнейших времен до конца XVI века. 6 класс: учеб. для общеобразоват. учреждений / А.А. Данилов Л.Г. Косулина – М.: Просвещение, 2012. – 272 с.: ил., карт.»[1] – далі буде називати його просто Підручник.

Цей Підручник отримав  схвальні відгуки Російської академії наук (№10106-5215 від 14.10.2011) і Російської академії освіти (№01-5\7д-353 від 17.10.2011 р.). І на 2014 р. витримав вже 5 перевидань, тобто Підручник зі змінами та доповненнями видавали ще з початку ХХІ ст.

З самого початку, на сторінці 7 (далі С.7) російські учні починають знайомитися із давньою історією (§ 1 Древнейшие народы на территории России) і вже на С.9 їм пропонується прочитати про грецькі міста-держави Північного Причорномор’я та Скіфське царство. Текст так і починається: «Первые государства возникли на юге нашей страны[2] … греческие мореплаватели основали города-государства – Ольвию, Пантикапей, Херсонес и др.». Пам’ятаючи, що одним з основних принципів викладання російської історії є територіальність, спробуємо співвіднести це твердження. Півднем Росії в Європі є Ростовська область та кавказьке узбережжя Чорного моря, а місто Ольвія знаходиться на березі Дніпро-Бузького лиману неподалік міста Миколаїва (на відстані понад 600 км від російсько-українського кордону), давньогрецьке місто Пантікапей існував на місці сучасної Керчі, а давньогрецьке місто Херсонес – на місті Севастополя. То б то дванадцятирічним учням російських шкіл розповідають що південь їхньої країни знаходиться на території іншої держави, а саме на території України.

А на наступній сторінці читаємо наступне: «… в Северном Причерноморье появилось еще одно государство – Скифское царство. … оно занимало значительную территорию: от Дуная до степной части Крыма» (С.10). Знов таки, згадайте назву параграфа – «Давні народи на території Росії» і подивіться на карту, а ні Дунай, а ні степовий Крим не мають жодного відношення до Росії. Проте у російських школярів вже склалося уявлення про те, що Крим та Північне Причорномор’я це територія Росії.

Другий параграф Підручника розповідає по східних слов’ян, і на С.15 – 16 описуються найбільші племенні союзи – поляни та ільменські словени. Якщо ільменські словени жили біля озера Ільмень та річки Волхви, то поляни – на берегах Дніпра та Десни (С.15 «Наиболее многочисленными были поляне, обитавшие по берегам Днепра, недалеко от устья Десны»).

А далі вже починаються семантичні[3] ігри. Російські автори підручників дуже вільно поводяться із словами та назвами, використовуючи слово «русский». Якщо спочатку вводиться поняття Давньоруський (Древнерусский), як у назві §3 «Формирование Древнерусского государства» на основі назви «Русь», то потім відбувається гра слів «древнерусский – Русь – русский». Це підсвідомо закріплює розуміння та прив’язку до позначення території, яке займала Давньоруська держава з поняттям «русский» і все що пов’язано із суспільно-політичним життям в Давньоруській державі. При цьому часто розглядаються території, які не входять до складу Російської Федерації. Наприклад, на С.26 згадується «древнерусская летопись «Повесть временних лет», на С.28  розповідають вже про «… первых русских князей», а на С.29 знов повертаються до назви «Древнерусское государство или Киевская Русь». С.32, 33 говорять про «русскую рать» та «русских купцов», а С.45 «дарує» нам назву «Русская православная церковь» і вже на С.47 Підручник пише про «§6 Расцвет Древнерусского государства …»

Детальний перегляд Підручника з історії Росії показує, що дане відношення формується не тільки до українських земель. С. 129 – 134 розповідає про становлення і розвиток Великого князівства Литовського. Параграф отримав назву «Русские и литовские  земли». В цьому параграфі зустрічаються цікаві твердження: так на С.129 читаємо «Управлять русскими землями Миндовг поставил своего сына … стал монахом и передал власть русскому князю Роману Даниловичу», при тому, що Роман Данилович був сином короля Данила Галицького. На наступній сторінці читаємо, що «Гедемин обратил внимание на столицу Русского  государства Киев», проте у ХІV ст. не існувало Руської держави, до якої входило місто Київ. Окрім того в  Підручнику поблажливо ставляться до литовців: С.134 «Более высокая культура русских земель, богатый государственный опыт оказал положительное влияние на литовскую культуру и государственность», С.134 «Литовский народ стремился к сотрудничеству с населением присоединенных к Литве русских земель … русские люди никогда не смотрели на литовцев как на иностранцев или завоевателей». І на завершення автори Підручника вказують, що «Русский язык был государственным языком Великого княжества Литовского» (С.134).

На 173 сторінці Підручника розглядається питання щодо «Образование русской, белорусской и украинской народностей», вказуючи, що «Северо-Восточная Русь … наиболее полно сохранила древнерусскую культуру и язык», хоча «широкие контакты с народами Повольжья, Литвы, Прибалтики, а так же с Ордой приводили к тому, что и русские люди стали использовать отдельные элементы одежд, перенимать некоторые нравы этих народов. Особенно сильным в Северо-Восточной Руси было ордынское влияние» (С.173). В той же час «русские люди» Південно-Західної та Західної Русі не мали можливості «общаться» з Північно-Східною Русею. Результатом стало те, що «из древнерусской народности формирование великорусской, украинской и белорусской народностей». Як підсумок на С.174 зазначається, що «… долгое время восточнославянские жители и Русского государства, и Великого княжества Литовского, и Польши считали себя русскими, а свой язык – русским»

І на останок, як кажуть без коментарів: С.223 «… завоевательные походы Ивана IV положили начало присоединения к России соседних государств и народов, формированию ее многонациональной основы, освоению русскими людьми Поволжья и Сибири …»

Підсумовуючи потрібно констатувати наступне: російські підручники закладають інформацію про те, що українські землі (і не тільки українські) є територією Росії. Це і є основа того, що російське суспільство не розглядає Україну суверенною державою і схвалює діяльність свого уряду в Україні.

Олег Охредько – експерт-аналитик

Центру громадянської просвіти «Альменда»

для ІА “Голос Криму” 

 

 

SHARE

2 COMMENTS

  1. […] А далі в Підручнику (як і в інших підручниках з історії Росії для 6 класів) вже починаються семантичні[1] ігри. Російські автори підручників дуже вільно поводяться зі словами та назвами, використовуючи слово «русский». Якщо спочатку вводиться поняття Давньоруський (Древнерусский), як у назві §3 «Формирование Древнерусского государства» на основі назви «Русь», то потім відбувається гра слів «древнерусский – Русь – русский». Це підсвідомо закріплює розуміння та прив’язку до позначення території, яке займала Давньоруська держава з поняттям «русский» і все що пов’язано із суспільно-політичним життям в Давньоруській державі. При цьому часто розглядаються території, які не входять до складу Російської Федерації. Проте це вже інша «історія» (більш детально з аналізом цього Підручника можливо ознайомитися в статті «Коли Росія розпочала війну з Україною або Історія одно…»). […]

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here