Вода Криму. Хто чув про водогін Баланово – Перевальне?

Пересічні споживачі інформації переважно звикли довіряти своїм улюбленим, чи узвичаєним джерелам надходження – друкованим, телебаченню та радіо, інтернету, телефону, рекламі, вуличним агітаторам, кумі тощо. Я маю звичку переконатися особисто через спілкування з учасниками подій, перевірити на дотик,  смак, побачити на власні очі.

Численні «експерти» в ток-шоу програмах на українських каналах радіо та телебачення, блогери, користувачі соціальних мереж, найдосвідченіші політики з великим стажем боротьби з незалежністю, подекуди впадають в  істерику, доводячи свою правоту, в питанні нестачі прісної води в Криму. Вони бігають по телеканалах і не завжди мають час перевірити те, про що сперечаються. Головне тримати нас в тонусі.

З відомих українських політиків міг би розповісти правду про Крим хіба що Нардеп України В. Медведчук, він нещодавно там був.

У мене теж в Криму є житло, тому також відвідав півострів. Тож маю право сказати, що проблему довкола питної води роздмухали ЗМІ.

І так, по-перше. Щодо дефіциту води в районах на півночі АРК, тут проблеми розв’язуються без залучення «совєтського стройбата». Практично кожна сільрада має на своєму балансі потужну (150- 300 метрів) свердловину та водогін, зроблені з пластикових труб ще за до окупаційних часів  тож, певною мірою,  забезпечує своє населення якісною питною водою.

Видобутком прісної води для потреб сільгоспвиробництва фермери та с/г підприємства  мають займатися самотужки і власним коштом. Треба відшукати поклади води, отримати дозвіл на використання надр, замовити розробку проекту та виконання робіт з буріння тощо. Тобто – знаходь, плати, добувай  та використовуй.  Після припинення постачання води з Дніпра в північні, східні та західні райони півострова таки свердловини за гроші можна поставити хоч на кожній вулиці і в кожному дворі.

Так, 14 серпня пасажири автобуса Херсон – Армянськ – Сімферополь з подивом спостерігали, як на землях колишнього колгоспу «Грузія» в Красноперекопському районі нижче с. Воронцовка на зелені високі стебла дозріваючої кукурудзи з дощувальних машин рясно лилася така дефіцитна в Криму прісна вода.

Кажуть, що споживачі води зі «свіжих» свердловин останнім часом відчувають присмак солі. Проте фахівці-гідрологи стверджують, що рослинам це не шкодить, та й домашні тварини від цієї води не відмовляються.

Великі підземні запаси прісної води в Роздольнинському, Красноперекопському, Джанкойському, Нижнегірському, Советському, Кіровському та Ленінському районах обумовлені тим, що через їхні землі проходив Північно-кримський канал. Тож понад 60 років дніпровська прісна вода крізь верхні ґрунти заповнювала підземні порожнечі вздовж всього каналу. Геологічний склад півострова такий, що весь «підземний» Крим складається з м’яких і твердих вапняків, тому природні утворення-печери, крім нафти і газу, зберігають мільйони кубів прісної води.

Саме тому у водопостачанні м. Керч протягом багатьох років майже не виникало перебоїв. Винятки становлять доволі часті локальні аварії зношеного водогону. До речі, саме через ці аварії керченський водоканал «спускає під асфальт» до 20-40% питної води. Може через це навіть восени, керченські платани ще зеленіють. Питна вода для жителів м. Керч та населення  Ленінського району надходить винятково з підземних природніх запасів. Колір та неприємний смак води в кранах пояснюється лише зношеністю старих металевих труб.

По-друге. Окупаційний уряд Криму донедавна пояснював, що з питною водою для населення проблем не існує, проте не вистачає поливної води для сільського господарства, раніше (понад 80%) її брали з північно-кримського каналу. Розповідають, що дніпровська вода використовувалася для технологічних потреб промисловими підприємствами завод Титан (м. Армянськ), Содовий завод (м. Красноперекопськ). Сьогодні ці гіганти беззастережно беруть прісну воду з підземних джерел, для чого на своїх територіях пробурили сотні (!!!) свердловин. Вода потрібна у відстійниках-опріснювачів для зниження концентрації відпрацьованої сірчаної кислоти.

Слід зауважити, шо содовий завод переробляє сировину – вапняк, крейду тощо, які добувається в Криму, а 70-85% сировини для «Титана» надходить з Іршанського гірничо-збагачувального комбінату, що на Житомирщині. Вироблений в Україні Ільменіт привозять до Армянська автомобілями… з території РФ через Керченський міст. Ця інформація окупаційною владою замовчується. Про те, що Україна досі продовжує постачати титанову руду  на окуповану територію А.Р. Крим не згадують і Українські ЗМІ.

Російська військова промисловість з радянських часів залежить від української сировини. Ільменітовоий та рутиловий концентрат, що виробляють на ГЗК в м. Іршанську російські підприємства ВПК перетворюють на зброю масового знищення живої сили та техніки. Ймовірно, що саме від неї гинуть і захисники на сході України.

Найнеприємніше, що саме підприємства України досі здійснюють поставки дефіцитної для військових підприємств сировини до Росії.

По-третє. Останніми тижнями інформаційний простір переповнений повідомленнями, про те, що окупанти в Криму перекидають прісну воду з на пів обмілілого Тайганського та Білогірського водосховищ в спорожнілий «кратер» Сімферопольського, начебто  для забезпечення потреб жителів Сімферополя та Бахчисарайського району. Ця подія дивовижно збіглася в часі з перебуванням в окупованому Криму подружжя Медведчуків – кумів В. Путіна  та його головних експертів з українських питань.

А хто чув про водогін Баланово – Перевальне? Десять «ниток» металевих труб діаметром 100 мм прокладали в той самий час, коли і 15 «ниток» водогону Тайган – Сімферопольське водосховище. Роботи виконували ті самі військові інженерних військ РФ. Цей водогін забезпечує прісною водою військові частини та військовий полігон в Кримських горах поблизу Перевального, інфраструктура якого створена ще за існування СРСР.

Сучасний водяний насос (помпа) з потужним дизельним двигуном і високою продуктивністю перекачує до 4000 м. куб/год через одну трубу діаметром 100 мм. Тож за добу з Баланова до військового полігону в Перевальному  водогін з 10 ниток-труб спроможний перемістити 960 тон води!..  Пропускна спроможність  водогону для 1,5 тисячі особового складу окупаційного війська в Перевальному  становить 2/3 від потужності «рятівного водогону» для понад 550 000  цивільного населення Сімферополя та Бахчисарайського району.

Щоб висушити водосховище в Баланово достатньо водночас на 5-6 днів «увімкнути»  десять  водяних насосів (помпа).

Прискіпливий споживач інформації  замислиться: а ні в Сімферополі, а ні в Бахчисараї води не додалося, то навіщо було город городити?

Так дійсно води немає, а «картинка» на НТВ і 112-му каналі пішла. Тепер весь світ мав би второпати, що якісь там незручності для пів сотні заарештованих кримських татар в російських ВТУ, то ніщо порівняно зі стражданнями півмільйона населення Сімферополя і Бахчисарайського району від спраги, що її спричиняє відсутність в Криму дніпровської води.

І насамкінець. Вочевидь, ситуація довкола нестачі питної води для населення окупованого півострова створюється штучно. В Криму ще до «розвалу» СРСР перебої з постачанням води в містах і великих селищах, подача води за графіком тощо траплялися кілька разів на рік. Незалежно від пори року і наявності чи відсутності води в річках та водоймах. Припинення регулярного постачання відбувалося через аварії та ремонтні роботи на дуже старих, вщент зношених водогонах, збудованих ще за радянської влади.  Після таких ремонтів з кранів текла іржава вода протягом кількох годин. Сьогодні аварії стають довшими і частішими бо насоси потужніші, а труби дедалі старіші…

Крим, 14 – 30 серпня 2020р.

     Асан  КЪЫРЫМБАШЕВ

Фото з сайту МО РФ

SHARE