Санкційний дзвіночок для України

8 липня 2020 року на сайті Офісу контролю за іноземними активами (OFAC) Міністерства фінансів США (U.S. Department of the Treasury) з’явилося повідомлення, що на американську компанію «Амазон» накладено штраф за порушення санкційного режиму щодо Криму, Сирії та Ірану.
Компанією «Амазон» було проведено 362 транзакції з постачання товарів та послуг, що пов’язані з окупованим Кримом.  Сума штрафу складе 134 623 $.
Перші санкції США у зв’язку з російської агресією проти України були запроваджені указом Президента США відповідно 06, 16 і 20 березня 2020 року та стали першою спробою міжнародних партнерів вплинути на агресивну зовнішню політику Росії. Для прикладу, вперше санкції проти Росії були запроваджені Україною лише у вересні 2015 року! Накладання урядом США штрафу на одну з найбільших компаній світу за порушення санкційного режиму є демонстрацією ефективності системи. А на фоні успішної реалізації американської санкційної політики, санкційна система України виглядає дуже неефективно, а подекуди навіть абсурдно. І це є неабияким викликом, адже саме Україна має стати драйвером успішного запровадження та реалізації санкцій проти Росії.
Як правильно зазначено в документі, підготовленому Представництвом Президента України в АР Крим та Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України: «Спеціальні обмежувальні заходи (санкції) є дієвим інструментом тиску на Російську Федерацію з метою припинення незаконної збройної агресії проти України». Проте дієвими є санкції американські та європейські, а щодо України далі в документі зазначено наступне: «Наразі українська санкційна політика потребує вдосконалення на рівні законодавства та практики застосування». Але сказати, що українська санкційна політика потребує вдосконалення – це нічого не сказати.
Ухвалений в серпні 2014 року Закон України «Про санкції» готувався нашвидкуруч. Законодавча процедура в парламенті триває місяцями, але Закон «Про санкції» був зареєстрований Верховною Радою 8 серпня, а вже через 6 днів підписаний Президентом України. І результатом такого «турборежиму» стала абсолютна відсталість та неефективність українського санкційного законодавства, яке відповідає найгіршим світовим практикам.  Серед найбільш резонансних підкреслимо наступні:

  • Законом дозволено накладати санкції на громадян України, але це є недоречним, оскільки громадяни України несуть кримінальну відповідальність за серйозні злочини. Тому запровадження проти таких осіб санкцій, які є інструментом тиску, а не покарання, є зайвим.
  • Метою запровадження санкцій в США, ЄС та інших є зміна поведінки певних країн, компаній, осіб. Але при запровадженні українських санкцій їх мета не визначається. Відповідно не можливо оцінити результат і успішність таких санкцій, оскільки невідомо, навіщо їх запроваджували з самого початку.
  • В Україні не існує органу державної влади, який би відповідав за реалізацію санкційної політики, як Офіс контролю за іноземними активами в США. Тому виникає ситуація, коли низка органів «формує» політику, але ніхто не відповідає за її ефективність, створюючи замкнене коло колективної безвідповідальності.
  • Українські законотворці після прийняття Закону «Про санкції», «забули» запровадити кримінальну відповідальність за порушення санкцій. Тому навіть якщо було зафіксовано факт порушення санкцій певною компанією, наприклад, торгівля з окупованою територією, така компанія може залишитися безкарною, оскільки покарання просто не передбачено.
  • Формування санкційного списку є абсолютно непропозорим, що часто призводить до включення до списку компаній, які вже не існують, або цілеспрямоване лобіювання виключення зі списку «потрібних» компаній.

Санкційне законодавство в Україні критикують і з точки зору порушення прав і свобод людини, а правозахисні організації вже тривалий час підкреслюють необхідність внесення змін. Координаторка з питань надання правової допомоги благодійного фонду «Право на захист» Юлія Трало зазначає: «У санкційному законодавстві є дуже обмежені можливості для громадянина захистити свої права. По-перше, йдеться про досить нечіткі підстави у законодавстві для застосування санкцій. А по-друге, сам механізм дозволяє досить довгий час тримати особу, щодо якої планується застосування таких заходів, у невідомості, і людина дізнається про це вже по факту».

Розмови щодо вдосконалення санкційного механізму точаться з моменту запровадження цього терміна в українське законодавче поле. Це питання згадується і в Рекомендаціях парламентських слухань щодо стратегії реінтеграції Криму 2016 року, і в Рекомендаціях комітетських слухань щодо Удосконалення державної політики у сфері застосування санкцій 2018 року, але бажаного прогресу немає і досі. Саме тому сьогодні українські санкції залишаються недосконалою копією світових практик, а їх внесок у загальний ефект міжнародних санкції проти Росії – мізерним.

Іван КРИМСЬКИЙ

фото з відкритих джерел

SHARE