Росія не буде виконувати рішення Міжнародного Суду ООН щодо україномовної освіти в Криму

19 квітня 2017 року Міжнародний Суд ООН у справі «Україна проти Росії» прийняв проміжне рішення. Серед інших рішень Голова МК ООН Ронні Абрахам зазначив: «… Російська Федерація повинна забезпечити доступність освіти українською мовою».

Проте Росія, яка окупувала Крим у 2014 році, не буде виконувати це рішення. Чому? Для цього розглянемо ситуацію з навчанням українською мовою на анексованому півострові.

Ще у липні 2015 році Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ (БДІПЛ) та верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин (ВКНМ) у своєму звіті зазначали: «Навчання українською мовою та її вивчення в Криму скорочується через тиск на адміністрації шкіл, вчителів, батьків та дітей з метою припинити викладання українською мовою та її вивчення».

На момент вторгнення російської армії та анексії півострова в школах Криму українською мовою навчалося 12,6 тисяч дітей (близько 7,5%). У вересні 2015 року ситуація суттєво змінилася. Українською мовою навчалося 949 дітей, що становило 0,5% від загальної кількості учнів. Навчання було організовано в 22 загальноосвітніх закладах 13 регіонів Криму. У 2015 – 2016 навчальному році було відкрито 2 перших класи з українською мовою навчання. У двох школах навчання проходило з 1 по 9 класи з українською мовою навчання (м. Алушта, м. Феодосія).

В цьому 2016 – 2017 навчальному році ситуація продовжувала змінювалася. Під час прес-конференції 2 березня 2017 року, присвяченому «Дню родного языка» так звана міністр освіти Наталія Гончарова повідомила, що українською мовою в окупованому Криму навчається 371 дитина (0,1% від загальної кількості) – 132 учня в єдиній українській школі в м. Феодосії (Школа №20) та 239 учнів в 19 класах в 12 школах півострова: «Гімназія № 11 ім. К.А. Тренева» г. Сімферополя; «Сімферопольська академічна гімназія» г. Сімферополя; «ЗОШ № 26» г. Сімферополя; «ЗОШ № 29» г. Сімферополя; «Ялтинській НВК № 15» г. Ялти; «Зеленогорска средня школа» Белогорського району; «Завет-Ленінска школа» Джанкойського району; «Табачненська школа» Джанкойського району; «Ровновська школа» Красногвардейського району; «Новопавлівский НВК» Красноперекопського району; «Штормовска школа-гімназия» Сакського району; «Гвардейская школа №1» Сімферопольського району.

Окрім того потрібно зазначити, що відповідно законодавства країни-окупанта, навчання у 10 – 11 класах відбувається тільки на російській мові.

Разом з тим окупаційне Міністерство освіти ввело ще й навчання через факультативи та в позаурочний час. Якщо факультативи ще можливо проконтролювати, то заходи в позаурочний час залежать часто від фантазії виконавців. Отже окупаційні освітянські чиновники відрапортували, що «В крымских школах организовано изучение родных языков в различных формах (как предмет, факультативно, во внеурочной деятельности): … украинский – 12892, …» (біля 7% від загальної кількості). Така форма створює величезне поле для маніпуляцій та фальсифікацій.

Таким чином можливо побачити наступне: поряд з різким скороченням навчання на українській мові (скорочення на 350%), загальна кількість учнів, які «опановують» українську мові не скоротилося у порівнянні з доокупаційним періодом. Дивує тільки одне, чому російські окупанти показали таку малу кількість, адже можливо було показати ще більшу кількість дітей, які в позаурочний час навчаються українській мові…

Який шлях обере Російська Федерація на сьогодні – невідомо. Можливо країна-окупант буде повністю ігнорувати рішення МКС ООН, або імітувати активність, посилаючись на те, що «родители не хотят учить детей украинскому» та «у нас все хорошо, все обеспечены».

Підсумовуючи потрібно зазначити, що для Росії все ж таки неможливо виконання проміжного рішення Міжнародного Суду ООН про доступність навчання українською мовою, тому що …

По-перше, виконання тільки цього рішення піде проти загальної тенденції російської політики на невизнання пріоритетів міжнародного законодавства. Більше того, виконання хоча б одного рішення міжнародної інституції поставить перед необхідністю виконувати інші рішення.

По-друге, українська мова на анексованому півострові – це мова спротиву окупації, мова протесту, мова волі. Тому не випадково окупанти та колоборанти на протязі років намагаються витравити та знищити будь-яке використання і, навіть, згадування про українську мову, продовжуючи українофобію царського самодержавства, імперську політику знищення українства.

Олег Охредько, експерт ЦГП “Альменда”,

для ІА “Голос Криму”

SHARE