UA EN

19 Березня 2024

Проблемні питання формування державної політики України в сфері захисту культурної спадщини

Культурна спадщина до та після окупації: що змінилося?

Крим – це територія Україна, яка є однією з найбільш унікальних частин нашої країни. Тут переплетіння різних народностей та віросповідань створили неповторне культурне середовище, яке не може не вражати. Так, на початку 2014 року тоді ще Міністерство культури України (зараз це Міністерство культури та інформаційної політики України) заявляло про існування на території Криму 63 культурних пам’яток національного значення та 1080 – місцевого, серед яких є Лівадійський палац, Керченська фортеця, комплекс Успенського печерного монастиря в Бахчисараї, Феодосійський краєзнавчий музей та багато інших споруд та пам’яток.

Окрім того, Міністерство культури нарахувало на території Криму більш ніж 30 діючих музеїв та галерей, де було виставлено близько 1 млн 200 тис експонатів та водночас працювали близько 773 бібліотеки. Також варто згадати і те, що національний заповідник «Херсонес Таврійський» був внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а такі пам’ятки як Ханський палац у Бахчисараї, Генуезька фортеця в Судаку, Кримська астрофізична обсерваторія, Мангуп-Кале, Ескі-Кермен і Чуфут-Кале на даний момент знаходяться у так званому попередньому списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (The Tentative List). Всі ці об’єкти є культурним надбанням України, і саме вона визначає режим використання, збереження та захисту цих пам’яток.

Проте, з початком окупації півострову РФ ситуація кардинально змінилися. Окупувавши півострів, Росія розпочала свій наступ на культурну спадщину на території Криму. Так як Російська Федерація вважає себе “единственной владычецей” Кримського півострову, то, на її думку, все що там знаходиться теж належить їй. І тому, право розпоряджатися, а конкретно – знищувати, паплюжити, руйнувати об’єкти культурної спадщини та викривляти на свою користь історію Криму вважає своїм, правомірним. Через таку позицію Росії стан культурної спадщини на Кримському півострові залишає бажати кращого.

За всіма нормами та стандартами ведення війни державі-окупанту, яка зайняла територію, категорично заборонено знищувати культурні цінності, історичні пам’ятки, місця відправлень культових обрядів та об’єкти, які складають культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху в бойових діях. Зокрема, дане положення закріплене в Гаазьких конвенціях 1954 року, у статті 16 II Додаткового протоколу 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року. А стаття 8(2)(b)(ix) Римського статуту визначає факт руйнування та пошкодження культурних пам’яток як воєнний злочин.

Незважаючи на наведені положення міжнародного гуманітарного права, Росія наполегливо здійснює таку політику на території Криму, яка спричинила немало шкоди. Так, протягом останніх 5 років російська влада здійснила безпрецедентні незаконні та масштабні археологічні розкопки на Кримському півострові; зруйнувала під час будівельних робіт цілу низку цінних археологічних пам’яток; нанесла непоправних втрат низці пам’яток історії і культури. Зокрема частина об’єктів культурної спадщини були переміщені на територію Російської Федерації (прим. ред. колекція картин Айвазовського була тимчасово вивезена для виставки в Ермітажі) або розпродані на аукціонах за кордоном.

Політика держави щодо збереження культурної спадщини на території окупованого Криму – де-юре та де-факто її виконання. Досягнення та провали України

На такі дії зі сторони Росії не можливо закривати очі. На сьогоднішній день, в Україні діють декілька громадських організацій, які частково опікуються культурним питанням Криму. І вклад цих організації в боротьбу за захист та збереження культурної спадщини неможливо оцінити, адже ця робота безцінна. Але виникає доволі логічне питання – а до яких дій вдається держава аби зберегти культурну спадщини Криму?

Протягом певного періоду часу я провела невелике дослідження, присвячене державній політиці України стосовно питань культурної спадщини на окупованих територій, зокрема й на Кримському півострові. Результати дослідження дійсно вражають і розчаровують водночас.

На сьогодні в Україні діють декілька актів, які є основоположними та напряму регламентують діяльність органів державної влади у питаннях захисту та збереження культурних пам’яток. Насамперед, я говорю про такі акти як Закон України “Про культуру”, “Про охорону культурної спадщини”, “Про охорону археологічної спадщини” та інші пов’язані з ними акти. Проте, у зв’язку з подіями, що тривають вже сьомий рік поспіль виникає необхідність у додатковому врегулюванні питань захисту та збереження культурної спадщини. Для цього держава прийняла нормативно-правові акти, які регламентують та встановлюють режим тимчасово окупованої території  як Донбасу, так і АР Криму та м. Севастополя. Зокрема, Верховною Радою України 18 січня 2018 року був прийнятий Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268, так само визначає правовий статус тимчасово окупованих Автономної Республіки Крим і  м. Севастополя та правовий режим на них. Даний Закон визначив, що одним з напрямків діяльності держави має бути сприяння забезпеченню культурних потреб та зв’язків, зокрема шляхом реалізації заходів, визначених центральним органом виконавчої влади України.

Проте – це лише Закон, що визначає засади політики, але не тих, хто безпосередньо буде здійснювати діяльність і яку саме. З цією метою був затверджений План організації підготовки проектів актів, необхідних для виконання Закону № 2268, який зазначив, що саме Український інститут національної пам’яті є основним органом держави, який «має організовувати дослідження культурної спадщини українського, кримськотатарського та інших народів Кримського півострова та сприяти їх інтеграції в українське суспільство».

Звичайно, я щиро вітаю уряд України з офіційною позицією щодо засад політики України стосовно окупованих територій. Проте, звертаю вашу увагу на те, що у цій позиції немає жодного слова, яке могло б конкретизувати та визначити роботу держави саме у питанні збереження культурної та археологічної спадщини, зокрема й на території окупованого Криму. Зважаючи на такий факт, наступні висновки робитимуться з основних актів, що регулюють, встановлюють діяльність держави у сфері захисту та збереження об’єктів культурної спадщини, які були згадані вище.

Відповідно до ст. 3 Закону “Про охорону культурної спадщини” – питанням збереження та захисту об’єктів культурної спадщини повинен опікуватися спеціально уповноважений центральний орган охорони культурної спадщини, тобто – Міністерство культури та інформаційної політики України (далі – МКІП).

Але, з огляду на ситуацію в країні, я також взяла до уваги ще дві структури, які теоретично мали б займатися даним питанням. Мова йде про Міністерство закордонних справ України (далі – МЗС), як один з представників держави на міжнародній арені, та Міністерство юстиції України (далі – Мін’юст), яке має опікуватися юридичними питаннями стосовно повернення об’єктів культурної спадщини та щодо розв’язання відповідних спорів у судах.

Першим кроком дослідження стало вивчення офіційних веб-сайтів вищезазначених органів державної влади. Проте, на моє велике розчарування інформація, пов’язана з культурною спадщиною Криму була відсутньою. Жодна державна інституція, а особливо – МКІП, який мав би більше за всіх перейматися цим питанням, не розмістило у себе на сайті інформацію про ситуацію з культурною спадщиною в окупованому Криму та свою діяльність у питаннях збереження та захисту об’єктів культурної спадщини.

З високим рівнем ймовірності припускаю, що профільні сторінки на офіційних веб-сайтах міністерств не створено з причин відсутності будь-якої діяльності цих органів по дослідженню ситуації, пов’язаної з моніторингом, збереженням та захистом культурної спадщини на окупованому півострові і, відповідно, через відсутність інформації, яку в межах компетенції органи державної влади зобов’язані аналізувати та оприлюднювати.

Не знайшовши інформації на сайтах я ,у липні 2020 року, звернулася до центральних органів державної влади  (МКІП, Мін’юст, МЗС) із запитом стосовно надання мені інформацію щодо проробленої ними роботи у сфері збереження культурної спадщини. Перш за все мене цікавило: «Які дії, заходи були вжиті з боку держави по збереженню культурної спадщини, яка знаходиться на території АР Крим?» На жаль, у відповідь я отримала або відмову у наданні інформації, або ж міністерства надавали застарілу або загальну, але аж ніяк не конкретну інформацію, яка абсолютно не мала сенсу. Отож, розглянемо відповіді міністерств окремо.

–          Міністерство юстиції України  

До цього органу держави я звернулася з питанням: «Які судові справи наразі перебувають у віданні Міністерства, які стосуються проблеми збереження культурної спадщини?» У відповідь мені було повідомлено, що у рамках своєї юрисдикції Міністерство здійснює захист прав та інтересів України у справі за позовом України до Амстердамського археологічного музею імені Алларда Пірсона. Нагадаю, що спір виник у зв’язку з тим, що між Музеєм Алларда Пірсона та низкою музеїв, розташованих на території Автономної Республіки Крим, були укладені договори на експонування певних музейних предметів державної частини Музейного фонду України. У зв’язку з тимчасовою окупацією Криму та претензіями з боку кримських музеїв керівництво Музею Алларда Пірсона відмовилось повертати Україні експонати виставки до моменту винесення компетентними судами відповідного рішення. На сьогоднішній день існує рішення Окружного суду Амстердаму, відповідно до якого суд визнав право України на повернення на її територію колекції кримських музеїв. Але, кримські музеї, не погоджуючись з таким вироком, подали апеляцію і наразі триває апеляційне провадження в цій справі. Поки що, справа кримських музеїв – єдина справа, ініційована Україною щодо захисту та збереженню культурної спадщини з її окупованих територій, яка знаходиться у віданні Мін’юсту.

 

 

 

 

 

 

 

–          Міністерство закордонних справ України

Відповідь МЗС

На запит щодо вжитих на дипломатичному рівні заходів з метою збереження/захисту та протидії захопленню музейної, архівної спадщини та бібліотек, які знаходяться (або знаходилися) на території АР Крим та м. Севастополя, МЗС чіткої відповіді стосовно своєї роботи не надало. Міністерство повідомило про свою високу місію у міжнародних відносинах України з іншими суб’єктами міжнародного права (державами, міжнародними організаціями). На жаль, надана інформація не містила інформації щодо результатів роботи відомства. Отже можу зробити висновок, що діяльність відсутня.

–          Міністерство культури та інформаційної політики України 

А тепер пропоную перейти до аналізу діяльності МКІП. Звертаю увагу, що це головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у питаннях збереження національної пам’яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей. 

Перше питання: Створення реєстрів культурних пам’яток України – головний напрямок діяльності МКІП: чи є результати?

На запити, що стосувалися ведення реєстрів культурної спадщини, яка знаходиться на території Кримського півострову та окремого реєстру спадщини, яка була зруйнована чи пошкоджена внаслідок дії держави-окупанта на території Криму, Міністерство надано перелік пам’яток національного та місцевого значення, але перелік є неактуальним. Також він не містив жодних згадок пам’яток, які були згадані на початку цієї статті. Крім того, Міністерство не надало мені жодної відповіді на запит, який стосувався зруйнованої чи пошкодженої культурної спадщини. Окрім того, в одній з численних відповідей МКІП додатково мені повідомив, що на сьогоднішній день не існує і ніколи не існувало централізованого обліку музейних предметів, які знаходяться в музеях як Криму, так і всієї України.

Аналогічна ситуація з бібліотеками, театрами, галереями.  Нагадую, що ст. 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини” визначає об’єкт культурної спадщини наступним чином: “це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти (об’єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність”. Отже, бібліотеки, театри та музеї теж входять до поняття “об’єкт культурної спадщини”.

Враховуючи вищезазначене можна припустити, що свою роботу по моніторингу стану культурних пам’яток та оголошення результатів цієї діяльності Міністерство не проводить, що є водночас порушенням як його внутрішніх положень про діяльність, так і Закону № 2268 та Стратегії інформаційної реінтеграції Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Питання друге: Діяльність МКІП в умовах окупації – які заходи здійснюються?

Щодо відповіді на запит про вжиті заходи по збереженню культурних пам’яток на території тимчасово окупованого Криму, то Міністерство повідомляє, що 11 вересня 2017 року у Страсбурзі Міністром юстиції України було підписано Конвенцію Ради Європи щодо правопорушень, пов’язаних з культурними цінностями. 

Не буду заперечувати, підписання цієї Конвенції – це дійсно великий крок для України в цілому у політиці захисту та збереженні культурної спадщини. Насамперед, особливість цієї Конвенції полягає в її суто кримінально-правовому характері. У документі чітко закріплюються відповідні склади злочинів, види покарання, обтяжуючі обставини, форми співучасті тощо. У Конвенції також передбачається процес імплементації цих положень до національного кримінального права держав-учасниць.

Після підписання була створена спеціальна робоча група Міністерства юстиції, яка опікувалася питаннями імплементації цієї Конвенції в національне законодавство. На сьогоднішній день, за результатами роботи цієї групи був створений проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями», який передбачав зміни у Кримінальному кодексі, Законах України «Про культуру», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей».

Ще одним міжнародним документом, який Україна 30 квітня 2020 року нарешті ратифікувала, став Другий протокол 1999 року до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року, за яким забороняється проведення археологічних розкопок на окупованій території, а міжнародній спільноті в особі ЮНЕСКО надаються дієві повноваження щодо моніторингу ситуації та впливу на сторону-окупанта задля збереження культурних цінностей.

Зокрема, Протокол встановлює додаткові обмеження в застосуванні принципу «військової необхідності», запровадив інститут «посиленого захисту». Протоколом розвинуто й регламентовано питання кримінального переслідування за злочини проти культурних цінностей, що значно розширює та посилює відповідальність за злочини у сфері охорони культурної спадщини у разі збройного конфлікту. Він також передбачає захист культурних цінностей на окупованій території.

Не буду заперечувати, що підписання цих двох документів – це дійсно великий крок для України в цілому. Але маю уточнити – обидва документи є підписаними, проте не імплементованими в національне законодавство. А отже, дані договори ще не можуть повноцінно застосовуватися для вирішення нагальних проблем, для яких і були власне ратифіковані. Питання щодо діяльності держави у сфері захисту та збереження об’єктів культурної спадщини все ще залишається відкритим. Підписання двох міжнародних договорів хоч і є великою справою, проте вони не визначають діяльність держави і не будуть виконувати замість неї її ж роботу.

Підсумовуючи все раніше сказане, можу охарактеризувати роботу державних органів у питанні збереження та захисту об’єктів культурної спадщини як неефективну, розсіяну та безвідповідальну.

Чи всі науковці сумлінні та притримуються вета на будь-які контакти з Росією чи ні? 

Окреме питання виникає щодо українських дослідників та науковців. Зокрема, питання стосується їх участі в протидії наступу Російської Федерації на автентичність наших об’єктів культурної спадщини та історичну правду. Чи всі науковці сумлінні та притримуються вета на будь-які контакти з Росією чи ні? На жаль, у своїх пошуках на ці питання однозначної відповіді я не знайшла. Подекуди на російських конференціях, у російських наукових виданнях з’являлися імена наших науковців. Цей факт дійсно пригнічує. Проте чи є така співпраця наших науковців з російською науковою спільнотою наслідком відсутності чітко визначеної державної політики?

Дійсно, така розсіяна та безвідповідальна політика держави спричиняє появу величезної кількості білих плям на практиці. Зокрема, за допомогою моніторингу деяких сайтів, присвячених діяльності Республіки Крим у сфері культури було виявлено, що окупаційна влада активно проводить міжнародні конференції та засідання круглих столів, до участі в яких залучаються як експертів з території Росії та її країн-сателітів, так й експертів з території України, які здебільшого є українофобами та русофілами.

Олександр Прігарін

Наприклад, у так званій міжнародній онлайн-конференції на тему: «Спадщина Кирила і Мефодія на перехресті культур: Росія, Білорусь, Україна, Болгарія, Сербія, Македонія», організованою 18 червня 2020 року Комісією Громадською палатою РФ у Криму, взяв участь доктор історичних наук, професор кафедри археології та етнології України Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Прігарін Олександр Анатолійович[1]. У заході також взяли участь так званий депутат Державної думи РФ Руслан Бальбек, так звані «науковці музею «Херсонес Таврійський», представники «Асамблеї слов’янських народів Криму». На конференції звучали висловлювання про об’єднання слов’янських народів, оформлення міжнаціонального діалогу у рамках російського світу.

Певна, що після проведення більш детального розслідування участі українських науковців в проросійських заходах, то людей, подібних Прігаріну, зможемо знайти ще більше. Адже така діяльність українських науковців призводить до їхнього самоствердження в науковій спільноті і підвищення авторитету їхньої думки як наукової. А з іншої сторони відбувається серйозна дискредитація наукової спільноти України, просування російських наративів, фактична легітимація збройної агресії Росії проти України не лише на міжнародній арені, а ще й всередині обох країн – як громадян України, так і Російської Федерації. На мою думку, аби в подальшому таких науковців було все менше і менше необхідний механізм осуду суспільства, ігнорування науковою спільнотою та належне розслідування та юридичну оцінку таких дій з боку правоохоронних органів.

Рекомендації та пропозиції

Боротьба України за захист культурних цінностей, що перебувають на тимчасово окупованій території Криму, безсумнівно є надзвичайно важливим процесом, проте таке ставлення держави до своєї місії в цьому питанні розчаровує та ще більше ускладнює процес захисту культурної спадщини. Проте, виникає ряд питань щодо ефективності здійснення цієї боротьби. Адже що можна вимагати в плані захисту культурної спадщини від МЗС та Мін’юсту, якщо МКІП та Мінреінтеграції не здійснюють документування порушень як це повинно бути відповідно до законів України? Але тоді, що документувати, якщо не здійснюється моніторинг і об’єктивна інформація про ситуацію на окупованому півострові відсутня? І в той же час – що власне моніторити, коли МКІП навіть не знає, які з об’єктів культурної спадщини залишилися неушкодженим, а яких вже немає на окупованих територіях, бо немає відповідного реєстру?

Як відомо, головними завданнями держави для ведення ефективної та дієвої політики є моніторинг, документування порушень, інформування та як наслідок – притягнення до відповідальності винних. Як бачимо, український уряд, зокрема і в особі МКІП, на сьогоднішній день не виконав навіть свого першого завдання – здійснення моніторингу. Розумію, це дуже жорстке звинувачення в сторону МКІП, але на жаль я змушена це зробити на підставі результатів свого дослідження.

Для того, щоб ситуація надалі не погіршувалася, і Україна все ж таки могла ефективно захистити та зберегти культурну спадщину на окупованих територіях рекомендується:

–          Кабінету Міністрів України переглянути ситуацію у питанні збереження та захисту культурної спадщини та прийняти окремий нормативно-правовий акт “Про захист об’єктів культурної спадщини в умовах війни та окупації”, який би чітко визначав напрямок роботи держави в цій сфері та конкретизував, хто та які саме дії повинен застосовувати у визначених випадках.

–          Міністерству культури та інформаційної політики створити окремий спеціальний орган чи підрозділ всередині системи Міністерства, до завдань якого віднести здійснення моніторингу, документування та інформування суспільства щодо питань збереження та захисту об’єктів культурної спадщини.

–          Міністерству культури та інформаційної політики створити окрему профільну сторінку (розділ) на офіційному сайті з інформацію по результатах моніторингу використання, збереження та захисту культурних цінностей на тимчасово окупованій території Криму.

–          Міністерству культури та інформаційної політики створити окремий реєстр культурних цінностей України, які розташовані на тимчасово окупованих територіях Кримського півострову.

–          Міністерству культури та інформаційної політики спільно з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб створити окремий реєстр культурних цінностей України, що зруйновані, пошкоджені або незаконно переміщені в зв’язку з окупацією Кримського півострову Російською Федерацією.

–         Міністерству культури та інформаційної політики створити окремий список культурних цінностей і установ із функцією зберігання рухомих пам’яток культурної спадщини, що знаходяться в місцях розташування військових баз (як на землі, так і в акваторії Чорного і Азовського морів), полігонів, злітно-посадкових смуг, законсервованих Україною пускових установок та інших об’єктів військової інфраструктури.

–          Міністерству культури та інформаційної політики і Постійному представництву України при ЮНЕСКО пришвидшити внесення до списку пам’яток під загрозою об’єктів культурної спадщини на території окупованого Криму, що номіновані Україною до внесення до списку пам’яток світового значення, які зараз перебувають у попередньому списку: Бахчисарайський палац кримських ханів, Комплекс пам’яток Судацької фортеці (VI – XVI століття), Пости та укріплення на торгових шляхах генуезців від Середземного до Чорного морів, Культурний ландшафт «Печерні міста Кримської Готії», Історичне середовище столиці кримських ханів у місті Бахчисараї, Кримська геофізична обсерваторія.

–          Верховній Раді України, Міністерству культури та інформаційної політики вжити всіх необхідних заходів для завершення процесу приєднання України до Конвенції Ради Європи про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями (Нікосія, 2017).

–          Міністерству освіти і науки здійснювати постійний моніторинг наукових видань, дисертаційних досліджень, наукових тем, грантових програм, конференцій, семінарів та ін. на предмет дотримання їх організаторами, учасниками, керівниками і виконавцями засад української санкційної політики, директив ЄС у руслі асоціативного і перспектив набуття повного членства України в ЄС і НАТО.

Дарина ПІДГОРНА

юрист ГО “Регіональний центр прав людини”

Фото з відкритих джерел

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

__________________________________

[1] О. Прігарін також закликав до єдності українського та російського народів, їхньої культури та віри і на інших публічних заходах організованих російською науковою спільнотою та урядом. Науковець взяв участь у другому всеросійському конгресі фольклористів Росії, у «круглом» столі на тему: «Енисейский меридиан» старообрядчества. Исследовательские практики и методологический поиск» який відбувся на базі Тувинського державного університету (Республіка Тива, РФ). О. Прігарін давав інтерв’ю декільком проросійським та російським медіа, зокрема медіа-порталу “Русская вера”. Прігарін часто публікується у російських виданнях таких як «Научный альманах «Традиционная культура», у виданнях Музею антропології та етнографії ім. Петра Великого у Санкт-Петербурзі, на ресурсі CyberLeninka, де публікуються в основному проросійські вчені та науковці з Криму, які закликають до приєднання до “русского мира”. Варто також наголосити, що Прігарін є членом «сетевого сообщества Российская культорология», закритої спільноти для російських науковців та дослідників.

Сім причин звільнити Крим

Деокупація і реінтеграція АР Крим і Севастополя є категоричним імперативом для української нації та має ним стати для цивілізованої частини людства загалом.  «Крим – це Україна!» –

АВТОНОМІЇ: поняття, класифікація, позитивні та негативні наслідки утворення на досвіді іноземних країн і ситуація в Україні (частина І)

У статті «Про права корінних народів та імплементація їх у законодавство України», що опублікована на сайті інформаційної агенції “Голос Криму” досліджувалось питання самовизначення корінних народів, а саме:

АВТОНОМІЇ: поняття, класифікація, позитивні та негативні наслідки утворення на досвіді іноземних країн (частина ІІ)

Як зазначалося у статті «Про права корінних народів та імплементація їх у законодавство України», зміст принципу самовизначення народів більш докладно розкривається в Декларації про принципи міжнародного права,

19 Березня 2024