Підручник історії – зброя окупантів

«Хто керує минулим, той керує майбутнім:

хто керує сьогоденням, керує минулим»

Джордж Орвелл, «1984»

Понад 6 років триває окупація Росією Криму. І знову, і знову постає питання, чому  мешканці російських територій в більшості підтримали агресію своєї держави, захоплення територій. Є багато причин, але, мабуть однією з основних – це виховання державою-окупантом своїх громадян ще з малку, зі школи. Не дарма один з найбільше цитованих афоризмів у сфері освіти це слова, які приписують німецькому політику – канцлеру О. Бісмарку: «Прусській вчитель виграв битву під Садовою».

І одним з інструментів цього процесу стали підручники, за допомогою яких формується уявлення дітей про світ, про події сучасного та минулого. І одним з головних з них – це підручник історії. На жаль українська державні інституції так і не змогли (або не забажали) проаналізувати зміст історичної освіти. Тому звернемося до аналізу підручників історії Росії для 6 класу, який були зроблені  в перші роки окупації – «Коли Росія розпочала війну з Україною або Історія одного підручника» (Голос Криму), «Підручник з історії — головна зброя Росії» (Дзеркало тижня).

За ці роки Російська Федерація впевнено крокує до ідеї єдиного базового підручника з історії, яку ще до окупації висловлював В.Путін. Якщо до початку війни з Україною у 2014 році в Росії було 8 підручників з історії Росії у 6 класі, то на сьогодні залишилося лише 4. Хоча автори залишилися «старі» – це Е.В. Пчелов, П.В. Лукин, Данилов А.А., Баранов П.А., Александрова С.В.,   Андреев И.Л., Федоров И.Н.  та інші.

Ще однією несподіванкою стало «закриття» підручників. Якщо раніше російська освітня бюрократія вимагала наявності та вільного доступу до електронних версій підручників, то зараз вони всі стали платними й відсутні у вільному доступі.

Зрозуміло, що основною відмінністю стали картографічні зміни, а саме після окупації «территориею современной России» став анексований півострів.

В іншому збереглися основні тенденції російської історичної освіти, а саме:

  • викладання ведеться в хронологічному порядку, то б то лінійно розповідається про події від виникнення людини до сучасності;
  • історія Росії базується на «територіальному» принципі, а саме вивчення історичних подій на території, яка дотична сучасним кордонам Російської Федерації, проте дуже часто російські історики «залазять» до територій інших держав, але про це нижче;
  • стандартно перший розділ в підручниках історії Росії для 6 класів стосується періоду Стародавньої історії, про що і говорять самі назви розділу та параграфів, наприклад у підручниках 2019 року видання «История России с древнейших времён до начала XVI века: учебник для 6 класса общеобразовательных организаций[1]» авторства Е.В. Пчелов, П.В. Лукин видавництва «Дрофа» має розділ «Древние жители нашей родины» та 2 Народы и государства на территории нашей страны в древности» або «История России. 6 класс» автори Вовина В.Г., Баранов П.А., Александрова С.В.  «Глава 1. Народы и государствана территории России», «§1 Древнейшее население на территории нашей страны» та інші;
  • як раз в першому розділі і відбуваються цікаві розповіді, а саме практично всі підручники вказують стоянку найдавніших людей Кіїк-Коба у Криму, а деякі вказують Мезинську стоянку, яка знаходиться у Чернігівській області;
  • описуючи культури землеробів, російські автори підручників як приклад наводиться Трипільська культура «Примером археологической культуры земледельцев являются остатки  больших  поселений  4—3-го  тысяче-летий до н. э. в среднем течении Днепра и Буга».  Проте місцеперебування Трипільської культури (також відома як культура Кукутені) є територія України та Румунії;
  • дуже вільно автори підручників розглядають і племена Північного Причорномор’я, звертаючи увагу на скіфів та сарматів, які мали відношення до Криму, проте більшість їх територій не мали жодного відношення до території сучасної Росії, так само як і готи та їх держава у Північному Причорномор’ї;
  • а описуючи появу греків у Північному Причорномор’ї, обов’язково вказується місто Ольвія, залишки якої знаходиться біля українського міста Миколаїв, що в півтисячі кілометрів від російських кордонів;
  • до історії Росії в підручниках для 6 класів введена історія антів та венедів, хоча територія розселення цих племен не збігається або не входить до території сучасної Росії;
  • з початком розповідей про Давньоруську державу – Україну-Русь російські історики повністю імплементують її в історію Російської держави, продовжуючи ідеологію ще Російської імперії – «Росія – третій Рим». Не зважаючи на територіальне розташування Давньоруської держави, вся її історія у російських істориків є російською історією;
  • дуже активно використовуються семантичні підміни, коли термін «Давньоруський» підміняється поняттям «русский». Поступово відбувається підміна поняття «Давньоруська держава» на «Русское государство», хоча навіть російськомовна Вікіпедія відносить виникнення цього поняття до часів Івана IІІ;
  • і сторія часів періоду роздробленості обов’язково включає історію Галицько-Волинської держави, хоча ні територіально, ні історично Галицька держава не має відношення до російської історії;
  • зберігаються термінологічні посили щодо християнської церкви, яка іменується тільки як «русская церковь» у різних проявах;
  • не змінилося відношення щодо існування Великого князівства Литовського, яке подається як з однієї сторони загарбник «русских земель», і одночасно як русько-литовська держава. При чому вказується на перевагу всього руського над литовським: «Более высокая культура русских земель … русские люди никогда не смотрели на литовцев как на иностранцев или завоевателей. Русский язык был государственным языком Великого княжества Литовского. Знать княжества долгое время состояла в основном из русских»;
  • продовжується поширення відношення між народами, в якому руський народ розглядається з точки зору «старшого», більш привелійованого: «из единой великорусской народности начала формироваться великорусская, украинская и белорусская народности»;
  • під час викладанні історії Росії в 6 класі відбувається поєднання, а іноді і підміна термінів «русский» на «российский».

Важливо зазначити, що російська влада продовжує формувати у дітей шкільного віку розуміння що територія України входила до складу «русских земель» з давних часів. Окрім того у дітей закріплюється «превосходство русского народа, культури над другими».

Для захисту нашої держави на ідеологічному рівні, а також і під час деокупації анексованого Криму потрібно розуміти підґрунтя поглядів дітей. І в першу чергу в освітній сфері держава повинна провести аналіз освітньої діяльності країни-окупанту.

Олег ОХРЕДЬКО

SHARE