Той мурує, той руйнує… Про сучасний стан Генуезької фортеці

Комплекс фортифікаційних споруд у Судаку, що відомий у наш час як Ґенуезька фортеця, неодноразово зазнавав руйнувань, змінював назви, приналежність, відновлювався, піднімаючись з руїн.
Наскільки історики можуть стверджувати, зводити мури тут, у Сурожі (чи Солдайї), почали в третьому сторіччі нової ери. Хозари, готи, візантійці, венеціанці, ґенуезці, османи…. Нової навали фортеця зазнала в 2014 році — і, як найчастіше було в її історії, орда знову прийшла зі Сходу.
Завойовники минулого не церемонилися з художньою чи історичною цінністю фортеці — для них це була споруда військового призначення, а не пам’ятка візантійської, готської чи італійської історії. Османи перебудували католицький храм на мечеть Падишах Джамі, а росіяни з 1771 року розташували в фортеці свій кирилівський полк і збудували для нього казарми, а мечеть перетворили на православну церкву.

З 2001 року в Судаку, а саме в Ґенуезькій фортеці, щороку відбувається фестиваль середньовічних бойових мистецтв «Ґенуезький шолом»; на нього збираються учасники клубів історичної реконструкції, влаштовують показові баталії, імітуючи тих завойовників, що колись руйнували цю фортецю. Скачуть вершники, ряжені бійці палять зі стрілецької та артилерійської зброї давніх часів, точаться «потішні» баталії-бугурти команда на команду…
Все не так аполітично, адже війна (навіть битва реконструкторів) завжди лишається продовженням політики. На перший післяокупаційний фестиваль у 2014 році організатори «во ізбєжаніє» заборонили приїзд чотирьом українським «лицарським» клубам реконструкторів, що успішно і без жодних «неспортивних» конфліктів тут виступали у минулі роки. Політичні упередження не оминули й цього, далекого від суєти сучасності, заходу.
Дуже цікава подія, і, звісно, проводити такий фестиваль краще в місті, справді причетному до середньовічної Європи, а не десь у напівазійській, із геть іншими традиціями, глибинці.
Все не так безкоштовно, як здається на перший погляд. Який внесок робиться учасниками, лишається поза кадром, а для глядачів квиток на фестиваль коштує 600 рублів (тоді як відвідання Ґенуезької фортеці в інший час лише 200 рублів). Організатори фестивалю рекламують екзотику фортечних мурів, романтику моря і природних ландшафтів, багату історію стародавнього міста, що все разом створює ідеальні умови для проведення середньовічного фестивалю. Звісно, екзотика, романтика, багатство історії — задля цього й знадобився Крим, оскільки Росії особливо нема чим похвалитися, за винятком спорудженого за італійським проектом Кремля.
Викликає питання й обов’язковий елемент програми — стрільба з артилерії. Хоча й ведеться вона, треба думати, не по-справжньому, а вхолосту, певний ризик пошкодження фортеці залишається.

Від 1958 року Ґенуезька фортеця є філією Національного заповідника «Софія Київська». Ще в 2007 році Україна подала цю пам’ятку кандидатом на внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО (сам Софійський собор в цьому реєстрі з 1990 року). На жаль, розгляд заявки призупинено через обставини, безмежно далекі від культури. Відлучивши від «Софії Київської», російські загарбники створили так звану «Державну бюджетну установу Республіки Крим Музей-заповідник Судацька фортеця». Навіть за нинішніх обставин щороку музей-фортецю відвідує двісті тисяч туристів. Квиток коштує 150-200 рублів. Це достатньо вигідний бізнес, не дивно, що «музейні» ділки, які захопили контроль над цим об’єктом, прагнуть створити ще більш комфортабельні умови для відвідувачів. На історію можна не зважати — на території навіть почали будувати готельні приміщення і додаткові туалети. Внаслідок цього сталося непоправне: в ніч з 16 на 17 листопада 2015 року одна із веж фортеці обвалилася. Трохи більше року вистачило окупантам і їхнім місцевим посіпакам, щоб знищити споруду, яка стояла протягом віків. А так зване керівництво новоствореного музею ДБУ РК «Судацька фортеця» замість того, щоб належно відреставрувати пам’ятку, вирішило нашвидкуруч «поправити непоправне», тобто проявило злочинну недбалість. Наспіх провели «реставрацію» — були найняті будівельники без досвіду реставрації історичних об’єктів, тим паче таких давніх, як цей, просто зробили бетонний фундамент і змурували з автентичного каміння по суті копію тієї вежі, з використанням сучасного цементного розчину.
Неля Куковальська, генеральний директор музею-заповідника «Софія Київська», каже: «Те ж саме вони зробили зі стінами поруч. І це жахливі речі, неприпустимі в реставрації. Вони є варварським втручанням у тіло пам’ятки. Ця ситуація демонструє неспроможність так званого керівництва «музею-заповідника «Судацька фортеця» та окупаційної влади Криму визначати пріоритети в роботі і свідчить про злочинну недбалість у питаннях охорони культурної спадщини».
Те, що обвал вежі в Ґенуезькій фортеці — це злочин, зрозуміло, але принцип «шито-крито» в Росії, яка тепер хазяйнує в Криму, ніхто не відміняв. І безкарність дозволила продовжити будівельні роботи, й одразу ж у наступному 2016 році почати рити котлован під забудову безпосередньо під стінами фортеці. Ґрунт вивозили вантажівками, хоча за таких умов порушення хиткої рівноваги може будь-якого дня призвести до повного руйнування безцінної пам’ятки.
Мало того, над фортецею нависли два язики зсувів, що в будь-який момент можуть зруйнувати частину стіни. Неля Куковальська розповідає, що стежить за тим, що відбувається з «візитною карткою» Судака, хоча й не має безпосереднього доступу до об’єкта, який досі де-юре підпорядкований очолюваній нею установі. За словами пані Куковальської: «Після анексії півострова на об’єкті проводяться незаконні і непрофесійні роботи, розвитком ситуації із зсувами ніхто не займається. Річ у тім, що ми спостерігаємо там зростання сейсмічної активності, й існує загроза, що ці два язики зсувів просунуться в бік західної стіни фортеці».
На жаль, поки триває окупація, важелів впливу на тих, хто недбальством і некомпетентністю веде цю споруду до руйнації, немає.
«Ми занепокоєні долею Ґенуезької фортеці, адже фахівці Національного заповідника «Софія Київська» присвятили їй багато свого часу та зусиль. З 2006-2008 років була помічена активізація зсувних процесів, тобто посилилася сейсмічна активність, — розповідає Неля Куковальська. — Щоб спрацювати на випередження, розставили систему моніторингу і виставили маркери. 2012 року під час проведення щорічної перевірки технічного стану пам’яток було зафіксовано появу вертикальної повздовжньої тріщини з розкриттям тіла мурування, про що було складено відповідний акт. А вже коли Крим став анексованим, одна з веж, як відомо, обвалилася».

З минулого року реставрацію цієї унікальної пам’ятки середньовічного фортифікаційного мистецтва довірили горезвісній фірмі «Меандр» із Санкт-Петербурга, що одночасно веде роботи на десятку архітектурних пам’яток півострова: Бахчисарайський палац, Мітридатські сходи в Керчі, Воронцовський палац-музей у Алупці, монастир Сурб-хач у Старому Криму, садиба Палласа в Сімферополі, Чеховський будинок у Ялті, Ластівчине гніздо тощо.
«Україна продовжує займатися просуванням Судацької фортеці як пам’ятки культурної спадщини у списки ЮНЕСКО, але без допуску на тимчасово окуповану територію міжнародних експертів та забезпечення їхньої безпеки завершення проекту стає проблематичним», – підкреслила Неля Куковальська.
В обмін на визнання результату агресії Росія, зрозуміло, готова буде допустити експертів ЮНЕСКО і забезпечити для них не лише безпеку, а й максимально комфортні умови, але якщо анексію не визнають, то й чинити можна все, що заманеться.
Що, крім, ясна річ, недоброї згадки, залишиться після того, як вони підуть?
Залишаться тільки декорації і руїни, руїни і декорації. Такі європейські давні споруди — рідкість на теренах Росії; на території власне Росії їх немає взагалі — все лише на приєднаних силою західних і південно-західних околицях. Тож не дивно, що в Ґенуезькій фортеці знімають кіно. На жаль, не завжди кіношники «прибирають» за собою. На отриманих у серпні цього року знімках бачимо споруджені для зйомок якогось російського фільму декорації, які так і стоять тут уже явно не перший рік. Скільки ще їм стояти? І якщо сірий дощатий сарай лише дратує своїм неохайним виглядом на тлі казкового пейзажу, то додаткова арка дуже сильно псує всю панораму.
Загарбник завжди бачить у захопленій території чуже і вороже, не своє. Пишається він тим, що приєднав цю землю і все, що ній, ніби це бойовий трофей, як оленячі роги на стіні в мисливця. Тому історія підкореної території починається з моменту підкорення, попереднє населення так і лишається чужинцями, їхня історія і культура — чужинською і ворожою, все, що було до підкорення, великої цінності не має, а отже, не варто сподіватися на покращення ставлення до історичної пам’ятки.
І не врятують мільйони рублів, відпущених з «государевої казни» на відновлення і реставрацію-реконструкцію, не врятує пошук винних у разі найгіршого розвитку подій (а в пошуку винних Кремль завжди був неперевершений). Тим більше не врятує пам’ятку відновлення її з підручних матеріалів з використанням сучасного цементу — це вже буде атракціон замість історії і реконструкція замість духу лицарства.

Валерій Верховський

Матеріал підготовлений за сприяння Українського культурного фонду

SHARE