Як тепер розуміти історію Криму?

Ярослав Гордієнко,

для «Голосу Криму» 

Над цим питанням 5 лютого у київському історико-меморіальному музеї М. Грушевського розмірковували науковці та аналітики.

Майже рік тому Росія розпочала агресію проти України окупацією Автономної Республіки Крим та Севастополя. Очевидно, що в гібридній війні, яку веде Кремль, гуманітарно-інформаційна її складова аж ніяк не поступається значимістю військовим діям чи економічному тиску. В свою чергу у інформаційній війні проти України Росія відводить історії особливу роль. Не маючи перспективної соціально-економічної моделі та привабливого проекту майбутнього, путінський режим намагається обґрунтувати експансіоністську політику та грубе порушення міжнародного права історичними чи точніше квазіісторичними аргументами. Причому, як правило, робиться це під рефрен про «відновлення історичної справедливості».

А під розмови щодо розкриття історичної правди російська влада вибудовує систему міфологічних уявлень про історію як одну із базових підвалин тої, за влучним висловом А. Меркель, паралельної путінської реальності. Так, зокрема, в інформаційному просторі Росії та кремлівських інформаційних продуктах для зовнішнього вжитку активно просуваються міфологеми про «исконно русский Крым» чи «сакральну Корсунь». Формування політики пам’яті щодо Криму в Росії відбувається з «высочайшего соизволения». Показово, що влітку 2014 року на відкриття Кримського відділення Російського історичного товариства прибув голова Держдуми РФ Сергій Наришкін, а восени вже російський президент Володимир Путін на зустрічі із молодими істориками дав вказівку уряду виділити фінансування на написання фундаментальної роботи з історії Криму. Причому зробив це кремлівський правитель під час розмови про те, що українські історики розпочали написання історії Криму, яка, нібито, не буде об’єктивною.

Історики дискутують

А що ж насправді думають українські історики про вивчення та викладання історії Криму, коли його територія тимчасово окупована, вирішив з’ясувати один з провідних в Україні історичних інтернет-ресурсів historians.in.ua. Його редактор харківський історик Володимир Маслійчук за підтримки Фонда Г. Бьолля запропонував історикам в ході публічної дискусії обговорити такі питання: Чи дійсно в баченні українського минулого була частка Криму та кримської історії? Яка інтерпретація історії півострова наразі найможливіша? Нарешті, чому саме історія щонайбільше використовується у «кримському питанні»?

Учасник у 2012-2014 роках кримського проекту «Діалог істориків», а тепер завідувач відділу з питань тимчасово окупованої території Адміністрації Президента України Андрій Іванець наголосив на необхідності у освітній практиці викладати історію Криму як частину історії України. Але при цьому, він зазначив: «Минуле нашої країни треба розглядати не з етноцентричних позицій, а як історію подій, які відбувались на території сучасної Української держави. Минуле праукраїнських етнічних утворень та українського етносу має бути з відповідного часу стрижнем у викладі загальноукраїнської історії, але поруч з ним необхідними складовими вивчення та викладання – історичний досвід кримськотатарського народу, інших етносів та етнічних груп сучасної України. Територіальний підхід до створення історичного дискурсу, який враховує полікультурність, політетнічність та поліконфесійність населення, або  розгляд України як субцивілізаційного феномену дозволять органічно включити кримську історію у загальноукраїнський контекст».

Кримський історик також розповів, що ще до анексії в Криму відчувався певний дефіцит використання новітніх методів дослідження минулого Кримського півострова та системного діалогу між істориками різних етнонаціоанльних груп, що не сприяло порозумінню в кримському співтоваристві. Деякі позитивні зрушення відбулися в цьому напряму з початку 2010-х років, зокрема, й завдяки зусиллям проекту «Діалог істориків». На жаль, окупація Криму перервала ці тенденції. Кримчани потрапили під тиск суспільства суттєво менш толерантного та демократичного, ніж українське. Знаний російський історик Микола Капосов, досліджуючи історичну свідомість та політику пам’яті в Росії, ще у 2011 році визначив їх як «пам’ять старого режиму». Це накладає, на думку Андрія Іванця, додаткові обов’язки на Україну як у сфері вивчення кримської історії, так і в частині створення умов для історичної освіти громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Потрібні зусилля, зокрема, для видання академічної історії Криму, цілеспрямованого запровадження кримської проблематики у плани всіх науково-дослідних установ гуманітарного профілю, надання можливостей кримчанам для дистанційного навчання, створення науково-популярних творів з історії Криму, врахування в державній політиці пам’яті кримських реалій.

В ході дискусії керівник Головного департаменту гуманітарної політики Адміністрації Президента України Юрій Рубан, Володимир Маслійчук та інші історики відзначали важливість відходу від етноцентричного підходу при створенні курсів з історії України. Цей підхід, запроваджений класиками української історичної науки, відіграв наприкінці ХІХ-початку ХХ століть позитивну роль, адже допоміг виокремити український народ як суб’єкт історичного процесу. Проте сьогодні наше суспільство стоїть перед новими викликами у політиці та науці, й ситуація з Кримом це яскраво демонструє.

Хто досліджуватиме історію півострову? 

Кандидат історичних наук працівник Українського інституту національної пам’яті Сергій Громенко, який навесні 2014 року змушений був виїхати з Сімферопля, зупинився на проблемі майже повної відсутності на материковій частині України кадрів, які б професійно займалися дослідженнями історії Криму. «Два десятки науковців на понад 40 мільйонів громадян держави – це практично ніщо, – з сумом констатував Сергій Громенко. – Такий стан призвів до того, що синтетичної наукової праці про минуле Криму в Україні не з’явилося. А це може свідчити, що за 23 роки українці ще не виробили цілісного погляду на кримську історію».

У свою чергу кандидат історичних наук Борис Черкас вважає, що українські вчені за понад два десятиліття все ж таки багато зробили для вивчення кримської історії. Загальна її канва добре викладена у статтях і окремих монографіях, хоча вони й мають вузько академічний характер. На його думку, українські ЗМІ мали б більш активно співпрацювати з істориками, як це, наприклад, роблять мас-медіа Польщі.

Обговорення проблем вивчення та викладання кримської історії було довгим та бурхливим – минуле півострова на півдні справді багатогранне, складне та все ще неповністю недосліджене. Проте у учасників дискусії, здається, не було суперечок з одного питання: Крим має повернутися у конституційний простір, а іноземні солдати повинні залишити його землю…

 

 

 

 

SHARE