Артек 2016 – дитинство під триколором або ласкаво просимо в СРСР

«Це не Росія встає з колін,

А СРСР востає із труни…»

Д.Врубель

Вже понад два роки як МДЦ «Артек» знаходиться в окупації РФ. Два роки шаленої реконструкції під гаслом «бистрєє, више, сільнєє», тотальна зміна ідеологічної концепції розвитку центру і як факт – втрата статусу «під егідою ЮНЕСКО ІІ категорії».

Почнемо із самого початку цього переліку змін, які принесла так звана «руська весна».

Майже в стислі терміни опісля окупації Криму розпочалась блискавична реконструкція Артеку. Варто зазначити, що візуальний результат цієї реконструкції таки помітний, особливо – у порівнянні із будівництвом ефемерного Керченського мосту.

Протягом року територією центру снувала важка будівельна техніка – ламала, зносила, зачищала усе, що бачила на своєму шляху. І не те, щоб деякі табори Артеку не потребували того – стан окремих будівель дійсно був майже аварійним. Однак, вражала логіка і фанатизм самої реконструкції.

Чомусь її почали із найбільш «здорових» таборів, опісля ж, провели екстрений ремонт літніх таборів. До того ж, останній, як виявилось, був лишень тимчасовою мірою і мав на меті прийом дітей протягом одного літнього сезону.

Як на мене, таким нераціональним схемам є найбільш вірогідне пояснення: на момент реконструкції Артек вже набув статусу федеральної власності РФ, отримав декілька солідних траншів у вигляді державної фінансової підтримки і тому, просто таки мусив освоїти гроші «з барського плеча» якомога швидше і байдуже на що.

Також, при реконструкції таборів було демонтовано сотні склопакетів, дверей, меблів, лінії роздачі у їдальнях.

Оцінити даний список мовою цифр дуже важко, адже, Державне управління справами Президента України досі не порахувало збитків, котрі були завдані окупантом у контексті привласнення ДПУ «МДЦ «Артек».

Але, вражає інше: усі демонтовані матеріальні цінності були вивезені на полігон і…поламані вщент важкою технікою.

Ламати не будувати, звісно, але мотиви цього перформансу не зрозумілі й досі. Чи то російське керівництво центру таким чином намагалось підкреслити, що від України їм не дісталось нічого, окрім непотребу, чи то дані матеріальні цінності «поховали», аби вмотивувати придбання нових і знову ж таки – освоїти кошти.

А може, це такий собі вже традиційний всеросійський флешмоб? Ми ж пам’ятаємо, як у відповідь на перші світові санкції країною-сусідкою прокотилися акції по захороненню сирів європейських виробників.

Для порівняння: у 1998-2004 роках, коли Артек переживав епізодично реконструкцію таборів, усі старі меблі, вікна і навіть черпаки та каструлі були описані, оцінені та продані співробітникам та навіть деяким санаторіям.

Але, то все справи господарські. Душею Артека завжди були педагогічні програми, їх ідеологічне спрямування та доцільність.

Згідно анонсу на російській версії артеківського сайту, для центру була створена нова Концепція розвитку. Згідно документу, пріоритетним напрямком роботи центру, окрім відпочинку та оздоровлення, була визначена інноваційна освітня діяльність.

У чому саме інноваційність Концепції достоту мені на зрозуміло, але ніби то має втішати обіцянка, мовляв, втілення Концепції відбуватиметься з урахуванням формулювань ЮНЕСКО щодо освіти. Тобто – з огляду на кращий світовий досвід. І тут же на контрасті слоган із розділу Концепції: «Артек – достояніє Росії». Чому не світу? Чому не дитинства? Навіщо монополізувати те, що по факту, ніколи не мало кордонів? Загадка.

Аби не обтяжувати текст зайвими філософськими роздумами, перейдемо до огляду фото звітів, котрі іноді бувають красномовніші від усіх здогадок та навіть інсайдерської інформації.

Переглядаю світлини відчуваю повний душевний дисонанс. Ніби і форма для дітей кольорова, з настроєм така, і фото на території цікаві з’явились, а ідеологічна машина продовжує топтати найуразливіші дитячі душі.

aОсь наприклад, світлини із альбому «Детский референдум: Артек – детская столица России». Скриньки, бюлетені, імітація процедури, прапорці із двоголовим курчам. Усе, як у 2014, от тільки без БТРів – відхилились трішки від традиційного сценарію.

Це що? Гра така? Чи реконструкція подій масштабу геополітичного злочину?

От мені цікаво: у російському Артеці грають лишень у псевдо референдум чи у війну на Донбасі також?

Ось світлини із відродженої «Зарниці». Стрілянина із пневматичної зброї, польові збори, інструктаж байкерів у камуфляжі.

zarnica-2zarnica-3

Це для розігріву. А далі – справжнє мілітарі-шоу – святкування Дня Перемоги на російський лад. Діти у військовій формі, амуніції, музейних пілотках. На прапорах напис «ЮНАРМІЯ».

yunarmiya-1yunarmiya-2Раніше Артек носив ім’я  Соловйова – лікаря із великим серцем. Наразі, можна сміливо перейменувати у центр імені Кім Чен Іра.

Окрема тема – ода піонерії. Червоні галстуки, салютуючи діти та дорослі.

pioneriya-1pioneriya-2

Далі таке собі асорті: у школі Артеку тематичний урок «Рік кримської весни», дивна назва фестивалю «РОСІЗО» (немов грань між мистецтвом і сізо у сусідів тонка до неможливості) і горда назва конкурсу «Поют дети России!».

ruska-vesnaІ ніби ніхто крім них. Ну, українські діти точно не «поют», вони зрозуміло, що співають. А що, як спитати у тих «поющих дітей Росії», про що на їхню думку співають діти Сходу України та Сирії? Чи знають? Російські діти співають про свою надуману велику дЄржаву. І хіба вони винні у тому, що обмануті?

На думку чомусь приходить ще радянський анекдот:

  • Товариш Сталін, ну хіба не смішно співати «я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек», коли у нас пів країни у ГУЛАГу?
  • Нічого смішного. Ця людина дійсно не знає іншої країни.

Чи став Артек іншим? Той Артек, що живе у моїй пам’яті – ніколи, той, що бачу на світлинах не є Артеком узагалі. Це якийсь Франкенштейн, частину з якого підняли із совкового потойбіччя, частину відшліфували узурпованою ідеологією «руського міра» і довершили гарною обкладинкою реконструкції.

Ірина Суліковська,

для ІА “Голос Криму”

 

SHARE

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here