UA EN

19 Березня 2024

Каталонія. Референдум, як дієвий інструмент глобального гібридного тероризму

В жовтні 1936 року пароплав «Лейк-Фавоння», який за кілька років до цього був куплений СРСР у США і отримав назву «Зирянін», прибув до порту Барселона (автономна область Каталонія). В країні вирувала громадянська війна і Каталонія була одним із оплотів республіканців в протистоянні з військами генерала Франко. Як описували пізніше радянські історичні джерела, в честь прибуття пароплава, який доставив республіканцям десятки тонн продовольства, в місті відбулась двохсоттисячна демонстрація «представників всіх організацій трудящих каталонської столиці», а згодом 30-тисячний мітинг інтернаціональної дружби Іспанської Республіки та Радянського Союзу.

Про те, що в трюмах «Зиряніна» (як і інших радянських кораблів) доставлялись також танки та зброя, знали лише посвячені в цю таємницю особи.

Не маючи з Іспанією дипломатичних відносин, СРСР намагався через поставки зброї та направлення кадрових військовослужбовців (передусім, льотчиків та танкістів) вплинути на формування на заході Європи потужного   сталінського руху, який був би здатен змінити політичний ландшафт континенту на користь більшовиків.

Припущення, що Сталін спрямує Іспанію в комуністичну русло насторожило, якщо не злякало Європу. Генерал Франко отримав допомогу від Німеччини, Італії та інших країн. За два роки, в січні 1938 року франкісти зайняли Каталонію, в спустошеній Барселоні відбувся парад переможців. Ще за рік в країні встановився диктаторський режим Франсіска Франко.

Референдум — це голос соціуму, який визначає перспективу.

Місія референдуму — це питання вибору. Питання вибору — це основа життя соціуму в парадигмі мирних демократичних середовищ життя і одночасно конституційної завершеності, тобто соборної суверенної державності.

Якщо почати аналізувати, чому найменший соціум відбувся, за рахунок чого і виходячи з чого, то ми зіткнемось з питанням регламентів та процедур функціонування інформації як бази для розвитку громади. Інформації в статичному режимі середовищ життя і інформації, яка, зазвичай, живе довгими періодами. Таким періодом умовно можна визнати середній вік життя пересічного громадянина. Легалізують ці періоди для нащадків  (традиційно в історичній практиці) метричні книги, які фіксують це життя і справжні самоврядні органи, які їх зберігають. Тобто, з одного боку, це сім’я, де нам відкриваються потенціали духовних цінностей, з іншого, громада як найменший соціум, в якій організаційно закріплені ментальні рівні існування територій у вигляді населених пунктів, що  мають історично-геопозиційні коди поєднань минулого з майбутнім.

Це надзвичайно довгі речі соціумного зростання (падіння), які мають вплив на соціальні, соціолінгвістичні, культурологічні і, зрештою, громадсько-політичні  та економічні аспекти існування територій та встановлення і підтримання взаємин з сусідами, партнерами, центрами управління (державою) тощо.

Але в оперативному режимі ця довга інформація циркулює в середовищах життя у вигляді певних (коротких) інформаційних циклів. Вони створюються та втримуються демократією для того, щоби мати розуміння цього життя, позицію та  усвідомлено-відповідальний вибір.

Конституційно закріплено і повторено в різних варіаціях право громадянина обирати. І є достатній перелік інституцій і посад, які є виборними. Та обирати ми можемо тільки тоді, коли розуміємо — що (кого) ми обираємо, навіщо і наскільки. Це умова справжньої демократії. Але окрім права обирати, є ще й обов’язок адекватного вибору (це вже норма соціально-громадської свідомості соціуму). Тобто, обираючи ти знаєш про що йде мова, про кого і для чого.

Це — демократія. Але світ знає не лише цю форму правління. Досить часто  країни і народи стикаються з авторитарними, диктаторськими, або, іншими словами, не правовими формами управління державами. І за таких умов відбувається підміна понять, коли під формальними ознаками застосування демократичних механізмів (наприклад, виборів, референдумів) насправді приховують механізми нівелювання громадянського волевиявлення. Так було, до речі, в колишньому Радянському Союзі. Так є, зокрема, в нинішній путінській Росії.

Сучасні модератори практик геостратегічного знищення зрозуміли, що можна формалізувати та вихолостити вщент процес публічних виборів не тільки в себе, але і в будь-якій країні. І тоді статично-довідкова інформація про вибори підміняється такою реально-спрямованою сукупністю сегментних станів інформації, яка створює можливість маніпулювання правом публічного вибору.

Існує ще один аспект, пов’язаний із виборчим процесом і інформацією, що циркулює в соціумі в цей період. Це стан (режим функціонування і перетину інтересів) медіасередовища. Оскільки ЗМІ і ЗМК найчастіше перебувають в володінні олігархату з відповідними кланово-партійними зисками, то вони давно вже трансформувалися в мегакорпорації. І зараз вийшли на режим творення (за потреби власника) такої суспільно-соціумної реальності, яку вони і нав’язують через свою діяльність.

Виходячи із глобальних технологій і динамік сучасності, ці корпорації можуть представляти реальності, про які ніхто не знатиме, тобто це буде створена медіаможливостями картинка життя, якого насправді не існує. І поступово такі ЗМІ (корпорації) можуть стати інструментом атрибуції в представленні найширшому соціуму життя будь-якої території в межах країни чи навіть за кордоном. Такий варіант розвитку подій має шанс на реалізацію, оскільки з повсякденності громад комплексно (законодавчо і фізично) витискаються місцеві (маленькі) газети чи інші ЗМІ. За відсутності умов існування постійнодіючих регламентів підтримки демократії та громадської зацікавленості, місцеві та регіональні ЗМІ і ЗМК вмиратимуть, бо їм не знаходитиметься місця на території і в суспільній свідомості. Україна, до речі, є зараз прикладом саме такої ситуації.

Відтак ми отримуємо результат, коли в державі (законодавчо) і на міжнародному рівні право вибору є, але в дійсності відбувається підміна головного інструментарію усвідомленого, перспективного і відповідального вибору — достовірної і об’єктивної інформації.

До цього додаються специфічні умови проведення виборів, наприклад, політичний або геостратегічний шантаж. І це вже не є об’єктивним вибором, тим паче усвідомленим референдумом.

Тема референдумів, які останнім часом набули масштабу геостратегічних впливів, потребує взагалі окремого і пильного дослідження не лише з боку наукового товариства, а й міждержавних структур, передусім, ЄС та ООН. Кажу про це тому, що бачу реальну загрозу для міжнародної безпеки саме через призму використання технологій тиску і маніпулювання при проведенні плебісцитів.

Що таке референдум? Це голос, який визначає перспективу (громади, території, країни).

Виникає питання — якщо сучасні глобальні технології дають змогу конкретизувати вибір, тобто перевести його на рівень первинності інтересів соціуму і спричинити таким чином можливість втручання ззовні, то чи не варто референдум визначити лише як місцевий інструмент самоврядних чинників демократії?

Вважаю, що на стратегічному рівні такий інструмент демократичного волевиявлення слід ліквідувати законодавчо.

Стратегія вийшла за межі населеного пункту і стала геостратегією. Бо в нинішніх умовах населений пункт є партнером геостратегічного дійства, і, відповідно, міжнародного права. Тобто, глобальні процеси і технології виводять населений пункт (село, селище, місто) на рівень економічного, культурного чи іншого прямого співробітництва, де зв’язок з центром вимірюється лише дотриманням чинного законодавства, інфраструктурними сервісами, історичною пам’яттю та сплатою податків (як інструменту відповідальності і гідності).

Водночас дії політичного характеру (зокрема, вибори, референдуми) в населеному пункті (території) одразу стають предметом геополітичної або геостратегічної уваги, яка досить часто переходить в прямі інтереси інших країн, що часто не переймаються демократією взагалі.

Це підтверджує проведення низки референдумів останніми роками. Візьмемо для прикладу Іракський Курдистан, де плебісцит відбувся 25 вересня ц.р. В цьому дійстві перетинаються інтереси цілої низки країн. І можна вже говорити, що палахкотіння середньосхідного багаття міжнаціональних і міждержавних пристрастей лише буде роздмухуватися в перспективі.

23 червня минулого року жителі Великої Британії проголосували з мінімальною перевагою (52 %) за вихід країни з Євросоюзу (Brexit). «Розтин тіла» Об’єднаного Королівства відбувся зигзагоподібно – Шотландія, Північна Ірландія і Лондон виступили проти Уельса та решти «старої доброї» Англії. Вихід другої економіки ЄС із союзу вдаряє не лише по самій ідеї об’єднаної Європи, але й ставить під загрозу стійкість здавалось непорушного United Kingdom.

Ще один удар по єдності європейської спільноти був нанесений в Нідерландах 6 квітня 2016 року під час проведення консультативного референдуму  щодо асоціації України і ЄС. Меншість населення, яка прийшла на плебісцит, віддала більшість голосів противникам угоди. А консультативність референдуму із-за політичних пересторог стала обов’язковою і спричинила чимало негараздів для України та ЄС.

Використання референдумів, а частіше – неконтрольованих псевдореферендумів, стало вже глобальною технологією, яка використовується як гібридний засіб досягнення геополітичних та геостратегічних цілей гравцями різних міжнародних рівнів в сучасних умовах зростання глобалізаційних процесів. А це несе загрозу мирній перспективі планети. Псевдоволевиявлення в Криму на нелегітимному голосуванні 16 березня 2014 року, яке відбулось під автоматами путінських окупаційний військ та залучених кримінальних структур, є якраз прикладом такого брутального використання механізмів та процедур демократії проти свободи і гідності громадян і держави – брутальним знищенням української державності в АРК.

Псевдореферендуми в ОРДЛО в травні 2014 року фактично є знущанням над національною і міжнародною правовою системами, нівелюванням громадянських прав і утвердженням брутальної геостратегічної сили терористичних практик.

Підтримання Кремлем в публічному полі ідеї проведення референдумів в Абхазії та Південній Осетії (території Грузії) щодо приєднання до РФ є нічим іншим як постійним продукуванням стану напруження в регіоні. Використання етнічних емоцій в терористичних цілях — це технологія і останній оплот імперської політики Кремля. Але не для задоволення якихось місцевих або державно-меркантильних (геополітичних) інтересів. Відповідь на питання для чого проводяться або проголошуються такі заходи лежить в площині зовсім не місцевих інтересів — вони вирішують питання міжнародного права.

Сучасне міжнародне право формувалось після Другої світової війни. Це, якщо вдатися до порівнянь, кришталева чаша, яку держави світу (через ООН) наповнювали щораз новою джерельною водою. Путін наніс удар по цій чаші, денонсувавши Будапештський меморандум, і тепер вона протікає. Вдасться її відновити чи доведеться творити нову — питання відкрите.

Людство через катаклізми світових війн та масштабних конфліктів (межею тут, очевидно, є двадцяте століття) прийшло до розуміння цінностей як мотиваційного двигуна цивілізації. Я би звернув пильну увагу на ціннісні емоції, які визначають оптимістичну перспективу, насамперед, громад і створюють необхідні умови для абсолютної публічності в середовищах життя.

Натомість технології глобального гібридного тероризму (путінська Росія тут передує), зокрема, через референтний стиль виплеску публічно підігрітих емоцій, нав’язують нам (людству) ізоляціонізм, брутальний етноегоїзм, релігійну первинність, тобто детонатори руйнування мирного майбутнього. Щоб побороти цю технологічну навалу, представницьким системам влади — місцевої, регіональної, національної, міжнародної — необхідно наполегливо і безустанно діяти через системи публічного управління.

На прикладі Каталонії ми фіксуємо принципи не публічного, а державного (централізованого) управління з боку Мадриду, що, власне, є характерним для більшості сталих демократій Старого Світу.

Централізоване управління (інструмент статики) є результатом недостатності знань вищих державних чиновників про суспільство, зокрема, середовища життя. В динаміці життя така форма управління стає зброєю зовнішніх агресорів, яка ламає суспільно-державні відносини. Референдум в Каталонії якраз знищив таке управління.

Шлях до публічного управління набагато складніший, ніж всі інші шляхи. І він вимагає жертовності від лідерів нації (управлінців першого ешелону), обмеження власних амбіцій заради суспільних інтересів, відповідальності в партнерських стосунках з громадою.

Втім, публічність – це дорога двостороння. Суспільство має теж дорости до  розуміння користі такої форми демократії і відкинути емоційно-егоїстичні вимоги до влади, натомість віднайти сили і бажання для налаштування партнерських взаємин з державою.

Перед Україною, оновленою Майданною Україною, теж стоять серйозні управлінські виклики. Тим паче, що саме зараз Україна є межею цивілізаційного перехрестя, де, з одного боку, статика міжнародного права під егідою ООН з довгими процедурами прийняття рішення і його виконання, а з іншого, – динаміка технологій глобального гібридного тероризму, які нищать і це право, і саме життя.

З початком путінських гібридно-месіанських агресій проти України, коли відбулось «падіння» Будапештського меморандуму, а з ним і міжнародної системи колективної безпеки, світ зіткнувся з новим принципом планетарного  співіснування — нема сили права, є право сили.

Референдум в Каталонії, як наведені вище приклади плебісцитів, є відображенням і підтвердженням цієї тези. 

Напередодні референдуму іспанські видання La Vanguardia та El Confidencial оприлюднили факти про цілеспрямовану постійну (роками) підтримку каталонського сепаратизму з боку Росії. Та навели приклади, як  напередодні референдуму до справи активно долучились соціальні мережі, в яких ті ж самі акаунти, з яких розсилались повідомлення американським користувачам під час виборів президента у 2016 році та мешканцям Великої Британії в ході Брекзіту, «торпедували» жителів Каталонії месиджами щодо відокремлення від Іспанії. При цьому президент РФ Владімір Путін заявив, що референдум в Каталонії є внутрішньою справою Іспанії.

Влада Іспанії вважає проведення рефендуму про незалежність Каталонії незаконним. Король Іспанії Феліпе VI заявив про спробу підірвати суверенітет Іспанії і розділити каталонське суспільство.

Цю позицію підтримала Єврокомісія, офіційні представники якої заявили про незаконність плебісциту. В разі виходу із складу країни Каталонія автоматично опиняється за межами ЄС.

Практики застосування технологій глобального гібридного тероризму через закостенілі процедури і формальні регламенти під час реалізації права прямої демократії (регіональних масштабів) стало загрозою для мирного світу зараз і цивілізаційного розвитку в перспективі.

Микола Голомша

Сім причин звільнити Крим

Деокупація і реінтеграція АР Крим і Севастополя є категоричним імперативом для української нації та має ним стати для цивілізованої частини людства загалом.  «Крим – це Україна!» –

АВТОНОМІЇ: поняття, класифікація, позитивні та негативні наслідки утворення на досвіді іноземних країн і ситуація в Україні (частина І)

У статті «Про права корінних народів та імплементація їх у законодавство України», що опублікована на сайті інформаційної агенції “Голос Криму” досліджувалось питання самовизначення корінних народів, а саме:

АВТОНОМІЇ: поняття, класифікація, позитивні та негативні наслідки утворення на досвіді іноземних країн (частина ІІ)

Як зазначалося у статті «Про права корінних народів та імплементація їх у законодавство України», зміст принципу самовизначення народів більш докладно розкривається в Декларації про принципи міжнародного права,

19 Березня 2024