UA EN

29 Березня 2024

ТВ “Голос Криму”. Марія Гурьєва, речниця Amnesty International, розповідає про результати моніторингів правозахисників.

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим, ведуча – Ліна Голуб. Наша тема – порушення прав людини в анексованому Криму. Ми поговоримо про результати моніторингів правозахисників, про те, що може зробити кожен з нас для допомоги постраждалим кримчанам. А також – підіб’ємо підсумки правозахисного року на прикладі організації Amnesty International. Допоможе нам в цьому речниця міжнародної амністії в Україні Марія Гурьєва.

Розкажіть, будь ласка, спочатку, що таке права людини, про які ми будемо говорити. Які базові права існують?

Марія Гурьєва: Питання прав людини є дуже розлогим і детальним. Права людини, це не те, що нам виділяє держава своїми законами, не те, що нам дається державою у якій ми мешкаємо, це те, що людина отримує за правом народження. Людина народжується з базовими правами, зокрема, право на життя, свободу вираження, на власну гідність, право не бути катованим і тд. Ці речі притаманні кожній людині. Важливо розуміти, що права людини не даються людям автоматично, люди повинні виборювати ці права, домагатись від держави захисту їх.

А які основні теми виділила Ваша організація у звіті по порушенням прав людини в Криму?

Марія Гурьєва: Ситуація в Криму є вкрай комплексна, складна. По Криму у нас було два звіти, після анексії і другий ми презентували в кінці 16-го року. Ми акцентували на аспект право на свободу вираження багатьох людей, лідерів кримськотатарського народу, людей, які висловлювали незгоду де-факто влади. Їх переслідують, заарештовують. Зараз відбувається велика кількість судових процесів, які теж відбуваються з порушеннями і сама причина цих затримань є порушенням прав людини. Проблемою також є, що незалежні ЗМІ не можуть перебувати на території півострову, після анексії були змушені переїхати на територію України, їм було відмовлено в пере акредитації і фактично зараз кримськотатарська спільнота не має змоги отримувати незалежну інформацію від власних ЗМІ. І ця інформація обмежена через інтернет. Проблемою є незаконні зникнення, кейс Ервіна Ібрагімова, якого було викрадено, і попри величезну кількість  доказів влада не розслідувала цей випадок. Те ж саме стосується переслідування адвокатів, комплексна система, де присутня величезна кількість порушень, репресій спрямованих на людей, які є або членами кримськотатарської спільноти або ж просто висловлюють незадоволення де-факто влади.

А як проводився моніторинг, на основі якого склалася така картина? Хто їздив до Криму, з ким там вдалося перетнутися?

Марія Гурьєва: До Криму їздили дослідники у 2016-му році. Їм вдалось побувати на суді Ахтема Чийгоза, поспілкуватись з ним самим, дізнатись, що на той момент Ахтем немав змоги бути присутнім в суді, попри те, що СІЗО в якому він знаходився було в кілька ста метрах до суду. Скайп зв*язок відбувався з технічними проблемами, він не міг чути, що відбувається під час процесу і не мав змоги конфіденційно спілкуватись з адвокатом. Це низка порушень, які можна назвати, хоча їх значно більше. Так само дослідники спілкувалися з мешканцями півострова, іншими членами кримських татар і тут на території України опитали велику кількість людей, представників кримськотатарської спільноти, адвокатів, родичів тих, хто зараз перебуває в Криму, кого зараз затримано.

Які труднощі є у моніторингу у Криму і які можливі варіанти виходу з цієї ситуації? Як, наприклад, правозахисникам себе захистити, щоб безпечно виконати роботу?

Марія Гурьєва: Зараз складність фактично одна, жодна міжнародна організація немає постійного і відкритого доступу до Криму. Тому ми назвали нашу доповідь «Крим в темрявій», тому що все, що відбувається в Криму, воно відбувається поза тою сферою, яку може побачити міжнародна спільнота, якась інформація до нас дістається, але в той же час міжнародні місії не можуть перебувати в Криму і Росія всіляко блокує доступ місій на територій. Одне з наших завдань по Криму, це підіймати це на міжнародному рівні, щоб оонівські механізми могли працювати. Дуже важливо те, що організації, які перебувають на території України, кримськотатарські, «Крим Сос», активісти, вони через знайомих, через відвідування Криму виносять цю інформацію на поверхню, моніторять, що відбувається на судах. Дуже важливе значення має діяльність самих кримських татар на півострові, вони надзвичайно консолідовані, стоять один за одним, якщо відбувається арешт, то інші з*їжджаються  і коментують цю ситуацію. Попри те, що безпосередньо на місці фактично не можливо щось змінити, але  сам факт документування і оприлюднення цієї інформації дуже важливо, і дає гарантію того, що в майбутньому винних можна притягнути до відповідальності у міжнародних судах.

Одна з важливих тем, як вже було озвучено – викрадення людей на півострові. Символом боротьби за їхнє повернення, за відповіді від місцевої кримської влади, підконтрольної Кремлю, став Ервін Ібрагімов. Його викрали 24 травня 2016-го – вже більше року про Ервіна немає жодної інформації. Як з цією темою працювала  організація Amnesty International – розкажемо у нашому архівному сюжеті.

Маріє, ми подивилися відео з одної з численних акцій, присвячених Ервіну Ібрагімову і зниклим без вісті. Її проводили в листопаді. Які ще заходи з цієї тематики відбулися за останній рік?

Марія Гурьєва: Акції, які присвячували Ервіну  Ібграгімову і іншим зниклим кримським татарам регулярно проводить Крим Сос під посольство РФ, ми часто приєднуємось до цих акцій, намагаємось їх підтримувати. Як сказали в сюжеті, так ключовим є тиск де-факто влади, яка не реагує. Тому є ключовий сегмент – надаємо підтримку родинам, які приходять в надскладний час. Тому та увага, акції, листи вони є дуже важливими. Сюжет, який ви показали, це щорічна акція Amnesty International, її проводять по всьому світі, вибирається низка міжнародних справ, яким люди пишуть листи, і ми в Україні вибираємо ту, яка є важливою і актуальною. В листопаді-грудні цього року ми будемо проводити акції в підримку Еміра Усейна-Куку, його переслідують за вираження своєї позиції, йдуть утиски на його сина, дружину. Це не означає, що інші справи менш важливі і ми не приділяємо їм уваги. Ми намагаємось впливати на систему, спрямовуючи на це нашу діяльність, акції. Це дозволяє привернути більше уваги до проблеми. 

А наскільки активна міжнародна спільнота у відношенні Криму? Можливо, є якась статистика – скільки листів надійшло з усього світу, чи скільки людей використовували певні хештеги… Якось можна виміряти рівень зацікавленості та залученості?

Марія Гурьєва: Справи кримських татар були українськими. Ми отримали тисячі листів і підписів у підтримку кримських татар, їх родин. В світі теж пишуть багато листів. В Україні під час марафону ми зібрали більше тридцяти тисяч, сподіваємось зібрати більше сорока. Важливий елемент міжнародної солідарності, тому що ми є міжнародною організацією, пишемо у підтримку активістів інших країн, де порушуються права, а завтра,  коли буде складна ситуація в нас, ці люди будуть писати нам. І цей елемент міжнародної солідарності є дуже важливим для нашої організації.

Чи реагує російська і місцева влада Криму на це?

Марія Гурьєва: Вони поки що вважають, що можуть не реагувати, всіляко намагаються ігнорувати подібні речі. РФ на міжнародному рівні демонструє ігнорування вимог щодо захисту прав людини, це стосується не лише Криму, а і території РФ. Ми знаємо, що там зараз утримують українських в*язнів, але потерпають і громадяни Росії, які якимось чином висловлюються проти влади. Наприклад, взяти директорку української бібліотеки, яку звинувачують в поширенні неналежної літератури. Поки що Росії здається, що це працює, але так не буде завжди. Ні Росія, ні Крим, ні будь-яка інша країна, яка прагне порушувати права людини не знаходиться в міжнародній ізоляції. Політично, економічно вона вимушена взаємодіяти з іншими державами. Інші держави громадян своєї країни чуть голосом. Потрібно вимагати від Росії дотримання прав людини, вимагати від Туреччини, тому що там зараз теж почався активний тиск на суспільство. З часом все спрацює, всі зібрані докази будуть передані в міжнародні суди і винні понесуть відповідальність. Головне не опускати руки через те, що не дає негайних результатів.

Особливої підтримки потребують політв’язні на території Росії та окупованого Криму. Чи є якісь свідчення того, що для них важливі наші листи, акції, які ми тут проводимо?

Марія Гурьєва: Наприклад, Генадій Афанасьєв зізнавався, що листи, які він отримував тримали його морально. Дуже складна зараз комунікація з Сенцовим та Кольченко, але ми точно знаємо, що листи доходять до них хоч із перервами дуже важливі і це фактично те, що допомагає їм зрозуміти, що вони не одні і про них пам*ятають. Відчуття покинутості, напевне, найбільш гнітюче, складне для людини в їхній ситуації.

Що роблять правозахисники, щоби визволити їх? Які є успіхи за останній рік?

Марія Гурьєва: Щодо успіхів поки говорити складно, зокрема, як ми говорили РФ не охоче реагує на міжнародний тиск і сподівається, що вдасться піти безкарно. Все, що ми можемо зараз робити – це тримати ці питання на міжнародному рівні і так само тримати увагу громадян України. Наприклад, день народження Сенцова активісти в своїх місцях проводять заходи, перегляди фільмів, постановки п*єс, дискусії, збір листів та підписів. Для того, щоб не дати людям забути, що Сенцов і Кольченко досі ув*язнені. Решта певної мірою залежить від переговорів нашої держави, це питання теж піднімають на різних зустрічах.

А чи є наразі якісь передумови, якісь перші дзвіночки, які б означали, що когось з наших в’язнів можуть відпустити найближчим часом?

Марія Гурьєва: Очевидних сигналів на разі немає. Ми продовжуємо зберігати обережний оптимізм, що нам вдасться визволити наших в*язнів. Це складний, тривалий процес. І тут дійсно потрібно триматись до останнього, не втрачати надію.

Так склалося, що всі знають про справу режисера Олега Сенцова, журналісти слідкують за кримінальним процесом проти Миколи Семени, багато людей в курсі проблем кримських татар на півострові і знають про справи 26-го лютого, Ахтема Чийгоза, Ільмі Умєрова. Як бути з менш публічними особами? Чим можна допомогти таким в’язням?

Марія Гурьєва: Є інші організації, які так само працюють з такими темами, можливо вони менш публічні, можливо вони менш змогли підняти це питання на високий рівень, але так само з іншими в*язнями працюють інші організації. Важливо, що є співпраця між організаціями в Україні, які підтримують один одного, заходи, збираються і це насправді дуже важливо.

Чи бачить Amnesty International якісь механізми, як можна було б все ж забезпечити дотримання прав людини на півострові? Можливо, вже були подібні успішні кейси на окупованих територіях?

Марія Гурьєва: Механізм може бути – допуск міжнародних моніторингових місій, зокрема ООН. Ця ситуація теж дуже складна, тому що зі свого боку Україна ніби готова допустити моніторів, але через свій кордон. З іншого боку Росія відмовляється таким чином допускати. Монітори в принципі можуть переїхати через російський кордон, але тоді не буде довіри з нашого боку до них, тому що ми можемо підозрювати, що їхні доповіді можуть бути упередженими. Тут важливий момент досягнення певного консенсусу, аби монітори таки потрапили до Криму. Доки цього не сталось, доки Крим продовжує бути у пітьмі, велика відповідальність покладається на самих кримських татар і тих, хто перебуває на території України. Можна говорити те, що питання на рівні ООН тримаються на плаву, про них постійно говорять, організовують певні заходи, де політикам, дипломатам нагадують про цю проблему. Але знову таки, це питання часу.