«Голос Криму. Крим. Майбутнє» (TV – програма)

Яким може бути механізм притягнення до відповідальності осіб, які вчинили воєні злочин та злочини проти людяності? Чи варто визнавати документи видані окупаційною владою в Криму? Яким може бути захист прав власників? Як знищується українська ідентичність?  Ці та інші питання стали предметом розгляду експертів під час круглого столу організованого «Кримським центром ділового та культурного співробітництва «Український дім».

Експерти висловлювалися на теми:

«Механізми притягнення до відповідальності  за злочини , вчинення в умовах збройного конфлікту»  (Роман Мартиновський, адвокат, експерт регіонального центру прав людини;

«Сучасний стан українців в Криму. Огляд ситуації та необхідність прийняття правових рішень»  (Андрій Щекун, Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім»);

«Навчання рідною мовою в окупованому Криму: 2014-2020 рр.» (Сергій Крайнюков, студент  Київського міжнародного університету);

«Навчання рідною мовою в окупованому Криму: право і реальність» (Ілля Базенко, студент  Київського міжнародного університету);

«Знищення української мови в Криму як загроза національний безпеці України» (Ольга Король, студентка  Київського міжнародного університету );

«Відновлення прав власності, доля нерухомості, побудованої на окупованій території» (Микола Кіккас, адвокат регіонального центру прав людини);

«Правові наслідки актів та рішень окупаційних адміністрацій та судів, утворених на окупованих територіях» (Максим Тимочко, адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини);

«Міжнародна відповідальність юридичних осіб за злочини проти власності в Криму» (Катерина Рашевська, юрист регіонального центру прав людини).

 

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

 

«Голос Криму. Режисер з Ізраїлю проти окупації» (TV – програма)

Гість програмі «Голос Криму» режисером з Ізраїлю Дім Амор. Ведучий Сергій Мокренюк.

С. Мокренюк: Дім, твоя позиція щодо протидії окупації кримського півострову відома. Для чого ти це робиш?

Дім Амор: Мені хочеться, щоб справедливість перемогла, щоб і в Росії, і в Європі знали, що треба дотримуватися законів України. Я дуже люблю Україну. Замість того, щоб говорити, що я нічого не роблю, я задаюся питанням, а що я вже зробив і що я можу зробити. Я народився в Україні. Мені це близьке та зрозуміле. Я вважаю Україну своє Батьківщиною як й Ізраїль.

С. Мокренюк: В який момент культура перетворюється в інструмент агресії? Чому це небезпечно?

Дім Амор: Завжди. Коли творча особистість живе під час диктатури, творча особистість страждає або не страждає. Навіть якщо взяти радянський союз чи царську Росію… Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва, Борис Пастернак – вони страждали, бо те, що вони писали і говорили було на той час не прийнятно. При тому були Маяковський та інші, які оспівували пропаганду радянського союзу. Коли є диктатура, то той хто приймає сторону влади, то вже не творчість. Вони просто перекладачі влади, перекладачі на іншу мову. У кожного артиста є своя публіка, за нами слідкують. До нас прислуховуються.

Колись у нацистській Німеччині всі актори, журналісти, співаки, художники були засуджені. Їх судили так само як і солдат-нацистів, що вбивали інші нації. Інколи вироки для творчих людей були жорсткіші ніж для інших. У творчої людини завжди є право вибору. Наприклад, сьогодні в Росії є велика кількість зірок, які висловлюються проти агресії, проти пропаганди, проти диктатури. У них немає роботи, менше роботи, вони страждають, шукають інше місце проживання в інших країнах.

С. Мокренюк: Наскільки великий вплив однією людини? Одного актора, режисера?

Дім Амор: Він приїхав один, але є медіа, є ті, хто прийшов його дивитися. В Ізраїлі відома особа отримує завжди більше покарання порівняно з іншими людьми за порушення. В нього більша відповідальність, бо на нього дивиться суспільство. Якщо відома особа демонструє, що можна вчиняти злочин, то інша людина, менш освічена, думає: «якщо йому можна, то і мені можна». Якби не було інтернету, не було б ЗМІ, як у 18-19 сторіччі, і артиста прийшло подивитися двісті людей, то це одна історія. Сьогодні артиста побачили 200 осіб, але в кожного з них є телефон,  у кожного з них є глядачі у Фейсбуці чи в Інстаграмі. Кожний перегляд можна помножити на тисячу, а потім ще раз на тисячу. Таким чином перегляд відео зростає в геометричній прогресії. Важливо для будь-якого злочину знайти легітимацію. Наприклад, в Німеччині німцям говорили, що такі погані, не красиві, жахливі, і їм було легше вбивати. Це була легітимація. Їм пояснювали, чому так необхідно робити. Їм було не боляче порушувати закон, хоч і розуміли, що вбивство людини за всіма законами за всіма релігіями не можливо. Саме так і тут відбувається. Вибачте, що я провожу паралель між нацистською Німеччиною та російською владою, проте, наразі відбувається те ж саме. Людина відповідальна за те, що вона робить. Він (артист) показує, що йому це можна, значить іншим теж можна. Він дає дозвіл іншим.

В Ізраїлі російська кампанія намагалася рекламувати польоти в Крим через Москву. Їм рекламу заборонили. В МВС Ізраїлю чітко написано, що Крим це Україна і заїжджати в Крим без дозволу України заборонено.

С. Мокренюк: Як ти звертався до українських правоохоронців? Як ти шукав юристів.

Дім Амор: Шукав в інтернеті. Тут велика проблема. Юристи (в Україні) деякі хотіли і двадцять і тридцять тисяч доларів лише за те, щоб подати скаргу до поліції чи СБУ. Я шукав в інтернеті і звонив їм, юристам. Вони були раді. Лише потім я зрозумів, що вони раді, бо це коштує 30 тисяч доларів. Вони думали, що я не розумію. Адвокату з Тернополя я так і сказав, що при таких патріотах, як він, не потрібні вороги. Врешті решт адвокати знайшлися, які виконують цю роботу і виконують правильно.  В СБУ мою скаргу просто закрили, навіть не розглядали. Ми звернулися до суду, і наразі це розглядається в суді. (На час виходу програми скарга судом задоволена – ред. «Голос Криму»).

С. Мокренюк: Чи звертався ти до української творчої спільноти – акторів, режисерів?

Дім Амор: В мене були контакти з творчими організаціями як наша. Одразу отримали відмову. Мотивували тим, що «сьогодні в нас президент Зеленський, а завтра хтось інший. Сьогодні ми проти Росії, завтра ми за анексію». Я говорив з одним адвокатом із Харкова і декількома артистами в Україні. Я не буду їх називати. Вони реально вважають, що Крим –  це Росія. Проблема в тому, що половина тих, з ким я спілкувався не вважають це анексією, не вважають, що це крадіжка. Вони вважають, що це Росія. Більш того, вони ще й щасливі що це пішло в Росію. Вони мені розказували якісь сталінські закони, але мені це було мало цікаво. В мене сформована точка зору. Але деякі актори, режисери, адвокати вважають, що Крим це Росія. Немає з ким говорити…

С. Мокренюк: Який результат твоєї активності для тебе був би прийнятним? Що буде показником?

Дім Амор: Якщо хоча б одному артисту заборонять в’їзд до Ізраїлю, то всім іншим стане все зрозуміло. Якщо хоча б одному закриють – це буде практика. Ми хочемо домогтися відкриття кримінальних справ в Україні. Це перше, що треба досягти. Якщо їх відкриють і якщо ми зможемо в Ізраїлі заборонити їм в’їзд, щоб і всім іншим не кортіло. Перед всіма концертами ми будемо випускати рекламну інформацію, щоб російськомовні не купляли квитки на артистів щодо яких відкрите кримінальне провадження. Якщо квитки купить хоча б на 10% менше, це буде великий фінансовий удар. … Ми хочемо, щоб вони (артисти) просто не підтримували окупацію, щоб не заявляли, що Крим – Росія, і не відкривали шлях пропаганді. Крім того, ми готуємо лист для Євробачення, щоб ті особи, що порушують європейські закони і резолюції ООН, щоб їм не дозволяли в’їзд на Євробачення… Наші дії направлені на попередження, бо є велика кількість акторів, які ще лише хочуть заїхати в Крим, але вони ще не заїхали.

Латвія, Естонія не пускають велику кількість російських зірок. Ми хочемо розпочати цю практику і в Ізраїлі.

Наша задача також нагадувати нашому Уряду, що нас обстрілюють російськими ракетами. Ніхто з російськомовних не любить тут Росію, ніхто. Бо коли нас тут обстрілюють… Коли ми сиділи в бункерах і ходили в протигазах в 2006 році – і всі це прекрасно пам’ятають – ОРТ, РТР, НТВ всім говорили, що Ізраїль – це агресор, який напав на Ліван. Але те, що вони розпочали війну, що вони зайшли на нашу територію, викрали та вбили двох наших солдат в Росії ніхто не говорив. Якщо на вулиці спитати російськомовних, хто сильно любить Росію, то після 2006 року цей відсоток буде сильно малий. Кожного разу коли на нас падає ракета, на ній російські знаки. На нас падають тут не американські ракети, не ракети Євросоюзу, не ракети Ірану. На нас падають ракети з Росії. У наступі ворог – це Іран, але ракети падають з Росії.

Більше інформації у програмі: «Голос Криму. Режисер з Ізраїлю проти окупації» (TV – програма) 

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

«Голос Криму. Українське міжмор`я» (TV – програма)

Українське міжмор`я – північне узбережжя Азовського та Чорного морів.

Про це ми говоримо в нашій програмі «Голос Криму» з заступником директора Інституту близькосхідних досліджень Сергієм Даниловим. Ведучий Сергій Мокренюк.

С. Мокренюк: Пане Сергію, яке стратегічне значення українського міжморря? Чи є це містком з окупованими територіями?

С. Данилов: Дякую за низку цікавих, проте важких питань. Поява українського міжмор`я, а це територія Херсонської області між Азовським і Чорним море тісно пов’язане з окупацією Криму і тим, що відбулося в 2014 році, бо до того моменту як про окремий регіон, як окрему економічну, безпекову, соціальну  одиницю про південь Херсонщини ніхто не думав. Вона не сприймалася як об’єкт дослідження, об’єкт уваги. Сама поява цього терміну пов’язана з окупацією і з Кримом відповідно.

Регіон до 2014 року мав надзвичайно стійкі, різнобічні, зокрема економічні зв’язки з Автономною Республікою Крим. Багато херсонців вчилися в Криму, зокрема колишній ректор ТНУ Багров. Ці зв’язки перервалися. Регіон мусив перебудовувати свою географію, потік міграції, контактів, шукати способи підтримання зв’язків з тими рідними, які залишилися на окупованих територіях, і друзями. Багато хто втратив місця праці, що були в Криму. Регіон перебуває в динамічній ситуації – набагато менше уваги ніж до територій Донецької і Луганської областей, водночас фактично Херсонщина на лінії фронту. По лінії з окупованих Кримом з обох боків стоять військові підрозділи, які готуються до чогось.  Вони не стоять там просто так. По кожному великому населеному пункту розташовані якісь військові частини. І це теж нова реальність Херсонщини. І Херсонщина сприймає цей ландшафт саме так. Кількість контактів з Кримом значно зменшилася, але тематика кримська не зникла. Потік людей існує, він значно зменшився і з кожним роком з об’єктивних причини зменшується, проте існує. Минулого (2020 року) він був штучно перерваний в результаті карантинних заходів.

Херсонщина – це перше, що бачать наші громадяни, коли виїжджають з Криму на вільні землі: перші люди, перші контакти, перша інфраструктура, перші негаразди і перше повітря свободи.

С. Мокренюк: Як живуть мешканці Херсонщини в тій частині, яка безпосередньо межує з Кримом? Які їх цінності? Чи присутнє відчуття загрози? Який вплив російського інформаційного поля на свідомість мешканців Херсонщини?

С. Данилов: Питання інформаційної безпеки на півдні стоїть дуже гостро. Зараз вийшло сенсаційне повідомлення Кримської правозахисною групи, яка провела моніторинг інформаційного простору Херсонщини, радіо-простору. В нас є ще більш жахлива катастрофічна ситуація в колишньому Каланчацькому районі, де взагалі немає українського телевізійного мовлення. Мовлення заглушено Російською Федерацією. В результаті не маленький і надзвичайно важливий район споживає тільки російський інформаційний продукт. Більше того на півночі Криму була відкрита нова редакція кримської окупаційної влади, завдання якої мовлення не лише на Крим, а й на південь Херсонської області. Тобто вони цілеспрямовано готують і готуються до чогось. Люди в цих районах Херсонщини починають жити кримським контентом. Вони починають обговорювати, наприклад, відкриття заправки в Джанкої. Вони починають сприймати стиль Аксьонова як взірцевий, коли він як пан, барон вичитує молодших чиновників. Стиль а-ля Лукашенко. Це викликає у люде, яке це постійно дивляться, звикання до політичної культури, до політичного поля. Вони починають обговорювати, як свої новини те, що відбувається в Криму.

С. Мокренюк: Як пояснити мешканцям інших регіонів, що відбувається на Херсонщині? Як пояснити, що те, що там відбувається, впливає і вплине на всі регіони України?

С. Данилов: Йде підготовка до війни. Минулого року було багато дещо панічних з моєї точки зору повідомлень, що після навчань «Кавказ-2020» почнеться вторгнення на територію України з Криму з метою вийти по всій довжині Північно-Кримського каналу. Я це активно заперечував в медіа. Але те, що такі плани існують, я буду не просто заперечувати, а категорично  – плани існують! Вони написані. І підготовка йде. Коли настане слушний момент, ми не знаємо. А для пересічного житомирянина чи мешканця міста Суми це не Каланчацький район, це напад на всю Україну. Це означає ВІЙНУ. Це означає не напад на окремий район, це означає напад на Державу. Мобілізація буде скрізь. Втрачати ми будемо людей, гроші, ресурси. Ця ситуація торкнеться абсолютно кожного громадянина України у абсолютно всіх куточках.

Більше і детальніше дивіться у програмі:  «Голос Криму. Українське міжмор`я» (TV – програма)

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

«Голос Криму. Санкції» (TV – програма)

У зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України  цивілізований світ застосував санкції: США, країни Європейського союзу, Канада, інші країни, зокрема і Україна. Як воно працює? Що це таке? Як оцінити ефективність санкцій? Якою має бути роль України в санаційному тиску на Російську Федерацію? Хто повинен взяти відповідальність за впровадження санкційної політики в нашій державі?

Про все це говоримо у програмі «Голос Криму. Санкції» з гостею Юлією Каздобіною, головою Української фундації безпекових студій. Ведучий програми Сергій Мокренюк.

С.М.: Що таке санкції? Як вони працюють? Для чого їх застосовують?

Ю. К.: Санкції – це один з інструментів зовнішньої політики і використовують їх або багатосторонні організації, такі як ООН, або, наприклад, Європейський союз, або можуть їх застосовувати кожна держава окремо. Звичайно вони набагато більш ефективні, якщо їх застосовують багатосторонні організації. Тому що вони тоді є обов’язковими для всіх країн–членів цієї організації або, якщо це якась велика країна як США.

… Санкції – це запровадження обмежень на співпрацю переважно в економічній сфері або у фінансовій сфері, але це можуть бути й інші сфери, між тою країною, яка їх запроваджує і якоюсь іншою країною, на яку намагаються чинити тиск для того, щоб змусити її змінити поведінку на міжнародній арені. Тобто, якщо ми, наприклад, говоримо про санкції проти РФ, то РФ здійснила агресію проти України, така поведінка є неприйнятною на міжнародній арені і в результаті для того, щоб показати, по-перше, що це неприйнятно, а, по-друге, для того, щоб стримати Росію від подальшої агресії багато країн застосували до неї санкції і до представників її керівних органів і режиму, тих які відповідають за ведення певної політики.

С.М.: Чи можемо ми говорити, що застосування санкцій – це є покарання?

Ю.К.: Основне що треба розуміти – це не покарання, це не намагання отримати якимось чином економічні переваги чи ще щось. Це інструмент тиску. Тобто, виникає якась ситуація на міжнародній арені і ми розуміємо, що останнім часом, особливо коли це стосується Росії, коли це стосується величезної держави з ядерним потенціалом, ніхто не хоче, щоб ця ситуація розвивалася… ну якийсь конфлікт який виникає, щоб він переростав у фазу збройного протистояння, а тим більше протистояння на рівні ядерному. Тобто, переважна більшість людей все таки відповідальна і не хочуть щоб всі загинули, тому намагаються цю країну зупинити. Тобто – це не покарання. Це тиск, це намагання змінити цю поведінку і перемогти свого противника, тобто того, хто поводиться погано на міжнародній арені, змусити змінити його поведінку не перемагаючи у війні,  не доводячи до такого стану ескалації, коли доходить це до збройного  протистояння.

С.М.: Якщо це задача зупинити, якщо це задача змінити поведінку, то наскільки правильною, зрозумілою… є позиція української спільноти: давайте застосуємо всі санкцій, … давайте і swift відключимо, і технології припинимо, щоб все це рухнуло. На скільки це є адекватним і відповідає меті застосування санкцій?

Ю.К.: На мій погляд – це надто радикальна позиція і вона зрозуміла, вона емоційна. Але насправді, коли йдеться про державну політику, то все ж таки вона має бути раціональною. Треба розуміти, що велика країна така як РФ, якщо її повністю затиснути в кут, то можна навпаки призвести до дуже агресивної реакції від якої нам буде несолодко. Тому, власне, коли йдеться про застосування санкцій, завжди йдеться про те, що воно має бути стратегічним. Тобто, є певний конфлікт, цей конфлікт певним чином розвивається і десь можливо треба натиснути більше, десь можливо треба сказати, що окей, якщо ви  тут підете на поступки, то ми ось тут будемо тиснути менше…

Тобто це (сенкції – ред.) інструмент, який має використовуватися гнучко…Коли тільки були застосовані санкцій проти Росії, вони сміялися, вони говорили про те, що нам смішно від ваших санкцій і ми нічого не боїмося. Зараз чим далі тим більше вони відчувають їх ефект, тому що деякі з тих санкцій, які були застосовані… були розраховані на те, що вони матимуть ефект у довгостроковій перспективі…

С.М.: У світовій історії були практики, коли застосували велику кількість санкцій і отримали зворотній ефект?

Ю. К.: Якщо говорити про історію застосування санкцій, то 90-ті роки вважаються так би мовити десятиріччям санкцій, коли цей інструмент почали застосовувати дуже активно в різних ситуаціях. І одна з таких ключових ситуацій – це було застосування санкцій проти Іраку у відповідь на їх напад на Кувейт у 90-му році. Тоді санкції мали, по-перше, дуже руйнівний ефект гуманітарний, а, по-друге, вони мали зворотній ефект, тому що розрахунок був на те, що країна почне страждати економічно і люди будуть розуміти, що винен у цьому Саддам Хусейн, який напав на Кувейт, і зрештою вони почнуть менше його підтримувати, йому стане складніше управляти і він буде змушений змінити політику. Але сталося не так як гадалося, тому що все таки Саддам Хусейн був авторитарним лідером, він контролював інформаційний простір і в результаті йому вдалося зробити так, що винними зробили тих, хто наклали санкції, поведінку Саддама Хусейна дуже патріотичною, і в результаті він тільки укріпив свою владу. Дуже багато людей в результаті цього економічного ембарго, яке було повним, дуже багато людей постраждало, дуже велика кількість смертей і в результаті цієї ситуації були дуже великі протести гуманітарних та правозахисних організацій. Після чого з’явилася ідея так званих розумних санкцій, якими на сьогодні і користуються. Чому розумні санкції, тому що вони розраховані конкретно під конкретну країну… Розуміння, де у них якісь слабкі місця, де у них є люди, які відповідають за ведення певної політики або, які наближені до лідера цієї країни… Повертаючись до контексту РФ, коли ми бачимо тих осіб яких внесли в список, то це не просто якісь там люди, а це люди наближені до президента Путіна, тобто ті, які є опорою його режиму. Їм обмежують можливість виїздити в інші країни, обмежують можливість використовувати свої активи – гроші, власність, яка є на території інших країн – і це звичайно створює їм дуже багато складнощів… адже задача змусити Путіна приймати інші рішенні…

Більше і детальніше про санкційну політику України дивіться у програмі: «Голос Криму. Санкції» (TV – програма)

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

 

“Голос Криму. Прикордонна територія” (TV – програма)

Указом Президента Російської Федерації від 20 березня 2020 року №201 більше ніж 82 % земель кримського півострову віднесено до категорії так званих “прикордонних територій”.

Прикордонна територія це спеціальна юридична дефініція в Російському законодавстві. Президент Російської Федерація визначає список адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких іноземцям, особам без громадянства та іноземних юридичним особам заборонено мати земельні ділянки у власності.

До чого тут Крим? – запитаєте ви.

Справа в тому, що московити захопивши Крим в 2014 році вважають його своєю територію, а тому їх президент видав Указ, яким фактично вивів за межі закону десятки, а то і сотні тисяч фізичних і юридичних осіб, які абсолютно законно придбали земельні ділянки в Криму до 2014 року і наразі володіють ними.

Для окупантів не має значення спосіб отримання земельної ділянки: спадщина, купівля-продаж, приватизація, викуп, купівля юридичної особи – байдуже, цю ділянку ви мусите продати, або її примусово продасть окупант.”

Сьогодні ми знаходимося в офісі адвокатського об’єднання Амбрелла, в місті Києві, і звертаємося за консультацією до партнера адвокатського об’єднання, адвоката Владислава Руденко.

С.М.: Десятки, а то і сотні тисяч громадян України, що не проживають в Криму, мають там земельні ділянки. Московити прийняли рішення про примусовий продаж таких земельних ділянок. Чи порушує це права людини?

В.Р.: Президент Російської Федерації включив майже всі райони окупованого Криму до складу так званих прикордонних територій, що за російським законодавством дорівнює відсутності можливості володіти цими землями іноземним особам. В розумінні Російської Федерації іноземцями є зокрема і ті українці, які проживали в Криму до окупації і проживають зараз. Ці особи опинилися в якосіт іноземців, які в розумінні російської влади незаконно володіють земельними ділянками. Наскільки можна зрозуміти зараз, земельні ділянки планується відчужувати примусово з поверненням власникам виручених грошових коштів. Найбільш гострим питанням, окрім примусового продажу звісно без дозволу власника, залишається питання вартості земельних ділянок. Чи буде вартість продажу відповідати реальній вартості земельних ділянок.

С.М.: Як цю ситуацію можна описати з точки зору міжнародних документів?

В.Р.:Територія Криму є окупованою, тому на ці відносини розповсюджується дія міжнародного гуманітарного права, зокрема ІV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни, яка застосовується і під час таких окупацій, які не мають відкритих бойових дій. Цей документ забороняє окупаційній адміністрація без військової необхідності забирати, реквізувати майно громадян.  Дії Російської влади в Криму не відповідають міжнародному законодавству, бо порушують право людини на мирне володіння своїм майном, як тих громадян, що залишилися там проживати, як і тих, що виїхали в інші регіони України.

С.М.: Які інструменти міжнародного права варто використовувати для захисту свого права на мирне володіння майном?

В.Р.: Стратегічний захист це захист в Європейському суді з прав людини. Суди, що створені в окупованому Криму Російською Федерацією, не захистять реально права людей, бо будуть діяти на підставі російского законодавства. Водночас, до звернення зі скаргою до Європейського суду з прав людини висуваються вимоги, зокрема, скористатися способами захисту в межах держави, під чиєю юрисдикцією знаходяться. Тобто попри недовіру до судової системи РФ людина до звернення в ЄСПЛ має звернутися до суду Російської Федерації.

С.М.: Наскільки звернення до Європейського суду з прав людини є дієвим інструментом? 

В.Р.: Сила рішення ЄСПЛ грунтується на політичних чинниках. Допоки Російська Федерація є членом Ради Європи, вона вимушена виконувати рішення Європейського суду з прав людини. І поки Російська Федерація виконує рішення ЄСПЛ. На розгляд справи в ЄСПЛ дійсно витрачається багато часу, але чим раніше розпочати процес, тим раніше можна отримати рішення. Наразі це єдиний на мою думку ефективний судовий спосіб захисту права на володіння майном для осіб, чия власність знаходиться на території окупованого Криму.

С.М.: Яке рішення може прийняти Європейський суд з прав людини в ситуації, коли людину, яка не проживає на окупованому півострові, позбавлено права власності рішення окупаційної влади в Криму?

В.Р.: Право власності має економічний зміст і не залежить від територіального знаходження конкретної людини. Сам факт окупації не може приводити до автоматичного втрачання законно набутого майна. Європейський суд з прав людини в таких випадках приймає рішення про визнання порушення права людини та призначення виплати людині – справедливої сатисфакції. 

С.М.: Якими є ваші поради як адвоката тим громадянам, чиє право на мирне володіння власністю в Криму порушено в зв’язку з віднесенням їх земельної ділянки до так званої “прикордонної території”? 

В.Р.: Порушення норм міжнародного гуманітарного права, зокрема ті, які ми сьогодні проговорили, можуть складати і кримінальний злочин. Це передбачено і кримінальним законодавством України і міжнародним законодавством. Тому треба звернутися до правоохоронних органів України з заявою про злочин. Міжнародне кримінальне правопорушення підвідомче Міжнародному Кримінальному Суду, в провадженні якого вже є декілька справ щодо Криму. Провадження в Міжнародному Кримінальному Суді складаються саме з сукупності таких конкретних проваджень по фактам порушення прав конкретної людини. Такі матеріали в Україні збираються і направляються в МКС. Цим безпосередньо займається прокуратура Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, до якої я б радив обов’язково звертатися тим громадянам, чиє право на мирне володіння власністю в Криму порушено.

 Більше інформації у програмі “Голос Криму. Прикордонна територія” (TV – програма)

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

Митрополит Климент звернувся до Генеральної Асамблеї ООН

3 листопада 2020 року на полях 75-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувся тематичний захід в режимі онлайн щодо ситуації з правами людини на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя. Про це йдеться на офіційному сайті Міністерства закордонних справ.  Захід об‘єднав дипломатів з Києва, Нью-Йорка, Женеви, Відня та Страсбурга, які опікуються правозахисною проблематикою.

Як зазначається у повідомленні МЗС, Перша заступниця міністра закордонних справ Еміне Джапарова у своєму виступі наголосила, що російська окупаційна влада перетворила Крим на півострів страху, де тривають репресії проти громадян України, які виступають проти окупації. Позбавлення права на землю, релігію, освіту та мову, примусова зміна громадянства, призов у лави російської армії, заборона діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, а також утиски проти Української православної церкви – всі ці порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права отримають належну оцінку з боку ООН.

У заході також взяли участь Постійний Представник Президента України в АР Крим Антон Кориневич, Віце-голова Асоціації міжнародного права України Микола Гнатовський, заступник голови Меджлісу Наріман Джелялов та громадський журналіст Наріман Мемедемінов та  митрополит Сімферопольський і Кримський Православної Церкви України Климент.

Під час свого виступу митрополит Климент звернувся до ГА ООН та до всіх учасників тематичного заходу із закликом: «Стурбованість  – це не той шлях вирішення проблеми, який сьогодні присутній у всіх заявах українських та міжнародних організацій. Нам потрібне практичне рішення, що буде забезпечувати наше конституційне право в Криму молитися в наших храмах Православної Церкви України українською мовою за свій народ і свою державу».

Варто зазначити, що представники Крайової Ради Українців Криму Андрій Щекун, Андрій Іванець та Сергій Мокренюк 28 жовтня 2020 року провели зустріч з народним депутатом України Рустемом Умєровим. Під час якої народному обранцю було передано звернення до голови українського парламенту, де   Крайова Рада Українців Криму закликає голову Верховної Ради України Разумкова Дмитра Олександровича, народних депутатів України розглянути та прийняти проєкт Постанови Верховної Ради України  щодо питань захисту права на свободу світогляду та віросповідання вірян Кримської єпархії Української православної церкви (ПЦУ) та збереження приміщень Кафедрального собору святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги, розробленого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та погодженого Комітетом Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин.

ЗВЕРНЕННЯ МИТРОПОЛИТА СІМФЕРОПОЛЬСЬКОГО І КРИМСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ КЛИМЕНТА ДО ГЕНЕРАЛЬНОЇ АСАМБЛЕЇ ООН 

ШАНОВНИЙ ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАР ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ ПАНЕ АНТОНІУ  ГУТЕРРЕШ.

ШАНОВНІ ПРЕДСТАВНИКИ КРАЇН ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ. ПАНІ  ТА ПАНОВЕ.

ПРАВО НА РЕЛІГІЙНУ СВОБОДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ Є НЕВІД’ЄМНОЮ ЧАСТИНОЮ ЛЮДИНИ І ОСНОВОЮ ДЕМОКРАТИЧНИХ КРАЇН.

УСТАВ ООН ГАРАНТУЄ СВОБОДУ ВІРОСПОВІДАННЯ, РІВНІСТЬ ПРАВ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД РЕЛІГІЙНИХ ПЕРЕКОНАНЬ І ПРАВО КОЖНОМУ ПРОПОВІДУВАТИ СВОЮ РЕЛІГІЮ І ВІДПРАВЛЯТИ СВОЇ ОБРЯДИ І ЗАДОВОЛЬНЯТИ СВОЇ РЕЛІГІЙНІ ПОТРЕБИ.

ДО 2014 РОКУ НА ТЕРИТОРІЇ КРИМУ ДІЯЛО 49 РЕЛІГІЙНИХ ГРОМАД, ЯКІ НАЛЕЖАЛИ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ, ПІСЛЯ 15 ГРУДНЯ 2018 РОКУ ДО ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ.

СЬОГОДНІ НА ТЕРИТОРІЇ КРИМУ ЗАЛИШИЛОСЬ ШІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ГРОМАД ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ. З НИХ ТРИ ПІД ЗАГРОЗОЮ ПРИПИНЕННЯ ІСНУВАННЯ.

СВОЄ ПРАВО МОЛИТИСЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ МИ ШІСТЬ РОКІВ ВИБОРЮЄМО В РОСІЙСЬКИХ СУДАХ І В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ. БІЛЬШЕ ДВАДЦЯТИ СУДОВИХ ПРОЦЕСІВ, І ЖОДНИЙ РОСІЙСЬКИЙ СУД НЕ ПРИЙНЯВ РІШЕННЯ, ЯКЕ ЗАХИЩАЛО Б ПРАВА ПРАВОСЛАВНИХ УКРАЇНЦІВ КРИМУ.

ПОНАД 70 ПРИХОЖАН КРИМСЬКОЇ ЄПАРХІЇ ЗВЕРНУЛИСЬ В КОМІТЕТ ООН З ПРАВ ЛЮДИНИ В ЖЕНЕВІ З ПРОХАННЯМ ЗАХИСТИТИ ЇХ ПРАВО НА РЕЛІГІЙНУ СВОБОДУ В КРИМУ. ВОНИ ЧЕКАЮТЬ ЗАХИСТУ І ПІДТРИМКИ.

СЬОГОДНІ ПІД ЗАГРОЗОЮ ЗАКРИТТЯ ГОЛОВНИЙ КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР ВОЛОДИМИРА І ОЛЬГИ В МІСТІ СІМФЕРОПОЛІ.

ВЛАДА КРИМУ ЧЕРЕЗ СУДИ ВИМАГАЄ ЗАКРИТИ СОБОР, А ПРИМІЩЕННЯ ПОВЕРНУТИ МІНІСТЕРСТВУ МАЙНОВИХ І ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН КРИМУ. ПРИМІЩЕННЯ ПЕРШОГО ПОВЕРХУ ВЖЕ ВІДІБРАНІ НА КОРИСТЬ МІНІСТЕРСТВА.

АДМІНІСТРАЦІЯ МІСТА ЄВПАТОРІЇ ЧЕРЕЗ СУДОВИХ ВИКОНАВЦІВ ВИМАГАЄ ВІД МЕНЕ РОЗІБРАТИ ЦЕРКВУ, СПЛАТИТИ СУДОВІ ВИТРАТИ ПОНАД 50 000 РУБЛІВ І ПОВЕРНУТИ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ 25 КВАДРАТНИХ МЕТРІВ МІСТУ.

Я КОРІННИЙ КРИМЧАНИН, Я НАРОДИВСЯ І ВИРІС В КРИМУ. МОГО ПРАДІДА В 1932 РОЦІ РАДЯНСЬКА ВЛАДА ПОЗБАВИЛА ВСЬОГО МАЙНА І ВИСЛАЛА ДО АРХАНГЕЛЬСЬКА, У 1944 РОЦІ ЧАСТИНУ МОЄЇ РОДИНИ ТІЛЬКИ ЗА ТЕ, ЩО ВОНИ БУЛИ КРИМСЬКИМИ БОЛГАРАМИ ДЕПОРТУВАЛИ ЗА УРАЛ. СЬОГОДНІ, ТІЛЬКИ ЗА ТЕ, ЩО Я УКРАЇНЕЦЬ І СЛУЖУ В ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ УКРАЇНИ, МЕНЕ ПОЗБАВЛЯЮТЬ ПРАВА МОЛИТИСЯ В СВОЇЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ В КРИМУ.

25 РОКІВ РАЗОМ З УКРАЇНЦЯМИ КРИМУ МИ ДОКЛАДАЛИ ЗУСИЛЛЯ, ЩОБ В КРИМУ БУЛА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА УКРАЇНИ.

Я ШІСТЬ РОКІВ, НЕОДНОРАЗОВО ЗВЕРТАВСЯ ЯК ДО КРИМСЬКОЇ ВЛАДИ, ТАК І ДО ПРЕЗИДЕНТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ З ПРОХАННЯМ ЗБЕРЕГТИ КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР ВОЛОДИМИРА І ОЛЬГИ В МІСТИ СІМФЕРОПОЛІ І ДАТИ МЕНІ МОЖЛИВІСТЬ МОЛИТИСЯ В ЦЬОМУ СОБОРІ ДО ЗАКІННЧЕННЯ МОЇХ ЗЕМНИХ ДНІВ.

МОЄ ЗВЕРНЕННЯ ОКРЕСЛЮЄ СТАН УКРАЇНЦІВ КРИМУ, ЩО ПРОЖИВАЮТЬ НА КРИМСЬКОМУ ПІВОСТРОВІ.

СПОЧАТКУ БУЛО ВІДІБРАНО ПРАВО ОТРИМУВАТИ ІНФОРМАЦІЮ УКРАЇНСЬКОЮ, ПОТІМ ЛІКВІДУВАЛИ ПРАВО НА ОСВІТУ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ, ПОТІМ УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ – ТЕПЕР УКРАЇНСЬКУ ЦЕРКВУ.

ПИТАННЯ, ЩО Я СЬОГОДНІ ПІДІЙМАЮ – ЦЕ ПИТАННЯ ВИКЛЮЧНО ПРАВ ТА СВОБОД УКРАЇНЦІВ МАТИ СВОЮ УКРАЇНСЬКУ ЦЕРКВУ В КРИМУ.

ПРОШУ ПРЕДСТАВНИКІВ КРАЇН ООН НЕВІДКЛАДНО ПОЧАТИ ВЕСТИ ПЕРЕМОВИНИ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ЦИХ ПРОБЛЕМ.

МИ ПОТЕРПАЄМО ВІД СВАВІЛЛЯ І БАЙДУЖОСТІ.

СТУРБОВАНІСТЬ – ЦЕ НЕ ТОЙ ШЛЯХ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ, ЯКИЙ СЬОГОДНІ ПРИСУТНІЙ У ВСІХ ЗАЯВАХ УКРАЇНСЬКИХ ТА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ.

НАМ ПОТРІБНЕ ПРАКТИЧНЕ РІШЕННЯ, ЩО БУДЕ ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ НАШЕ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО В КРИМУ МОЛИТИСЯ В НАШИХ ХРАМАХ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ ЗА СВІЙ НАРОД І СВОЮ ДЕРЖАВУ.

ПРОШУ ЗАХИСТИТИ ПРАВА І СВОБОДИ РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ В КРИМУ.

Звернення англійською мовою

Distinguished Secretary-General of the United Nations, Mr. Antonio Guterres.

Distinguished Representatives of the United Nations Member States.

I appeal to you to protect the Orthodox Church of Ukraine in Crimea.

Freedom of religion and belief is an integral part of human and the basis of democratic countries.

The UN Charter guarantees freedom of belief, equality of rights, regardless of religious beliefs, and the right of everyone to perform their rituals and meet their religious needs.

Until 2014, there were 49 religious communities in Crimea that belonged to the Ukrainian Orthodox Church of the Kyiv Patriarchate and after December 15, 2018 to the Orthodox Church of Ukraine.

Today, only six religious communities of the Orthodox Church of Ukraine remain on the territory of Crimea. Three of them are under threat of termination.

We have been fighting for our right to pray in the Ukrainian church for six years in the Russian courts and in the European Court of Human Rights. More than twenty trials, but no Russian court has issued a decision that would protect the rights of Orthodox Ukrainians in Crimea.

More than 70 parishioners of the Crimean eparchy appealed to the UN Human Rights Committee in Geneva to protect their right for religious freedom in Crimea. They are looking for protection and support.

Today the main Cathedral of Volodymyr and Olga in the city of Simferopol is under threat of closing.

The authorities in Crimea in courts demand the Cathedral to be closed and its premises be returned to the “Ministry of Property and Land Relations” in Crimea. The ground floor of the premises have already been taken away in favor of the “Ministry”.

The “administration” of the city of Yevpatoria through court executive officers demands me to dismantle the church, to pay court expenses of over 50 000 rubles and to return the land plot of 25 square meters of the city.

I am a native Crimean, I was born and was raised in the Crimea. In 1932, Soviet authorities deprived my great-grandfather of all property and deported him to Arkhangelsk. In 1944, part of my family was deported beyond the Urals, just because they were Crimean Bulgarians. Today, only because I am Ukrainian and serve in the Orthodox Church of Ukraine I am deprived of the right to pray in my Ukrainian church in Crimea.

For 25 years along with the Ukrainians of Crimea we have been making everything possible to ensure the existence of the Orthodox Church of Ukraine in Crimea.

For six years I have repeatedly appealed both to the authorities in Crimea and president of the Russian Federation to preserve the Cathedral of Volodymyr and Olga in the city of Simferopol and ensure my ability to pray in this Cathedral until the end of my earthly days.

My appeal outlines the condition of Ukrainian living on the Crimean Peninsula.

The issue I raise today – is the ability of Ukrainians to exercise their rights and freedoms to have their own Ukrainian church in Crimea.

I request representatives of the UN Member States to approach immediately the Russian Federation for resolving these issues.

Concern is not the way to solve the problem. It is expressed today in all statements of Ukrainian and international organizations.

We need a practical solution that will ensure our constitutional right in Crimea to pray in our churches of the Orthodox Church of Ukraine in Ukrainian language for our people and our state.

I ask you to protect the rights and freedoms of the religious community of the Orthodox Church of Ukraine in Crimea.

The city of Simferopol, November 2020. Archbishop Clyment of Simferopol and Crimea, Head of the Crimean Eparchy of the Orthodox Church of Ukraine.

Текст звернення та відео надані ІА “Голос Криму”

Міністреством закордонних справ та митрополитом Климентом

Оригінал відеозвернення митрополита Климента записаний Крим.Реалії

Матеріал підготовлений Людмилою БОЖЕНКО

«Голос Криму. Культурна спадщина: невійськовий вимір агресії» (TV програма)

Збройна агресія Російської Федерації проти України, що розпочалася в лютому 2014 року  триває вже сьомий рік поспіль. Попри те, що цю війну називають гібридною, підкреслюючи використання агресором як військових, так і не військових засобів, в гуманітарному контексті дослідниками конфлікту піднімаються в переважній більшості питання порушення прав людини. Решта питань гуманітарної сфери залишається поза фокусом.

Культурна спадщина як точка прикладання сили. Саме так ми сьогодні спробуємо подивитися на державну політику Російської Федерації та України щодо Криму.

Самостійна Україна і вільний український народ не вписуються в міфологію Російської Федерації. Пам’ятки спадщини українського народу мають бути або привласнені або знищені. Викреслити навіть згадку про інші культури в Криму – таку ціль поставила собі окупаційна влада. Для того, щоб не було, що повертати. Для того, щоб не було кого звільняти, кому звільнятися. Знищення культурної спадщини заради повної асиміляції місцевого населення – спосіб заміни населення окупованого півострову, що використовує окупант.

 «У Росії одна з головних проблем в тому, що  захопивши частину території, вперше у пост гітлерівській Європі, іншої держави силою, вона не має правових аргументів, з точки зору міжнародного права, для того, щоб виправдати свої дії… Відчуваючи дефіцит таких правових аргументів, Росія намагається використати історичні аргументи, квазі історичні аргументи, історичні міфи і продукує відповідну продукцію… Одним з аспектів гуманітарної агресії Росії є її діяльність щодо встановлення на території Криму пам’ятників, пам’ятних знаків, бюстів… Чому встановлення таких об’єктів є незаконним? Ми маємо законодавчу базу… щодо встановлення пам’ятників і монументів – це і постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання спорудження, встановлення пам’ятників, монументів» відповідний був наказ Держкому України з будівництва та архітектури Міністерства культури, які регламентують порядок встановлення пам’ятників… Пам’ятники, які мають загальнодержавне значення встановлюються лише за рішенням Кабінету Міністрів України або, якщо це інші пам’ятники, то за рішенням органів виконавчої влади місцевої та органів місцевого самоврядування. Звісно, що в Криму з 2014 року відсутні легальні органи влади, тому всі встановлення пам’ятників там відбувається сьогодні  нелегально», – розповів кандидат історичних наук, кримчанин Андрій Іванець, який дослідив діяльність окупаційної влади в сфері монументального мистецтва.

За оцінкою історика за шість років окупації Російською Федерацією в Криму встановлено щонайменше: 43 бюсти; 24 пам’ятні знаки та поклонні хрести; 66 пам’ятників; 4 меморіальні комплекси. Всього не менше 130 пам’ятників. І це більше ніж за весь час перебування Кримського півострову під владою Російської Імперії династії Романових.

«Ми маємо справу із справжнім пам’ятковим бумом, із нав’язування свого символічного простору кримчанам і, навіть, були цікаві моменти намагання грати з допомогою пам’ятників в Криму на міжнародній арені», – констатує Андрій Іванець.

Російська Федерація захоплює символічний простір Криму, мілітаризує півострів. Археологічна спадщина принесена в жертву будівництву великої військової бази в Крим.

Кандидат наук Денис Яшний дослідив якість археологічних розкопок, що були здійснені за час окупації на Кримському півострові.

«…Під час будівництва перших шести черг «Траси Таврида» було знищено, точніше як це формулюється російськими так званими органами влади, «поддано полным археологичесиким исследованиям под стороительство», тобто ці об’єкти було знищено… Повністю або частково знищено 93 об’єкти археологічної спадщини, з них на обліку в Україні, тобто в місцевих списках, перебувало лише 17 об’єктів…

… Ми маємо розуміти, що всі наші державні інституції реагують постфактум – спочатку зруйнували, а потім ми реагуємо. Але справа в тому, що  відомості про те, що будуть проводитися розкопки або буде відбуватися будівництво, вони у відкритих джерелах з’являються за півроку, а то і за рік…  Тому я прошу представників Міністерства культури звернути свою увагу, що в цьому році стартує будівництво восьмого етапу цієї дороги (ред. – «Траси Таврида»). Восьмий етап – це місто Севастополь, це колишня президентська траса, це вхід в місто через Інкерман  – там будуть проводитися археологічні роботи. Дозволи на ці незаконні роботи Міністерство культури РФ вже видало… Мені здається, що на це слід реагувати», – наголосив кандидат історичних наук Денис Яшний.

Він також зазначив, що за 6,5 років РФ видала більше 900 незаконних дозволів на проведення археологічних робіт. Найстрашніше вважає Яшний, що майже 400 з цих дозволів видані на проведення робіт в місцях будівництва.

Археологічні розкопки в Криму наразі проводяться на площі, меншій, ніж площа будівництва. І на площі меншій, ніж площа самого об’єкту культурної спадщини.

Але це навіть ті дослідження, що проводяться в Криму, власне і дослідженнями в науковому плані визнати не можна, бо роботи здійснюються нашвидкоруч, в порушення прийнятих процедур, особами, що не мають належної кваліфікації та без оприлюднення результатів так званих досліджень.

Всі свої дії в рамках культурної політики Російська Федерація прикриває гуманітарними програмами: чи то дослідженнями, чи то науковими проєктами, чи то реставрацією. Проте чи є адекватною відповідь України цим діям агресора? Так, Україною застосовано санкції до юридичних осіб. Україною застосовано санкції до фізичних осіб. Тих, юридичних і фізичних осіб, які здійснюють незаконні археологічні дослідження в Криму. Проте чи цього достатньо?

Виклики, які постали перед нашої державою вимагають від нас комплексної, збалансованої системи протидії агресору.

Юристом громадської організації “Регіональний центр прав людини” Дариною Підгорною проведено дослідження збалансованості і системності державної політики щодо захисту культурної спадщини на окупованій території.

«На сьогоднішній день в Україні діють акти, які є основоположними щодо питань культури і взагалі питань захисту та збереження об’єктів культурної спадщини. Насамперед  – це Закон України «Про культуру», «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини» і всі інші, які пов’язані з цим документи. Вони всі регламентують, є основоположними, діючими і в принципі визначають політику держави в цьому питанні. Але, у нас вже шість років триває конфлікт на території Криму і Донбасу і у зв’язку з цим виникає необхідність додаткового регламентування з боку держави пам’яток, що знаходяться на цих територіях. У нас є перелік деяких актів, які визначають правовий режим ТОТ (ред. – тимчасово окуповані території) і власне політику, але маю зазначити, що в цій позиції, що була висловлена державою не має жодного слова, яке б конкретизувало діяльність держави саме в питаннях збереження та захисту  культурних цінностей, які знаходяться на цих територіях. Там є лише одна фраза, яка визначає політику інтеграцію цих культурних пам’яток вже по завершені періоду окупації і збройного конфлікту…, а це ніяк не впливає і не допомагає врегулювати те, що зараз відбувається в нашій країні», – зазначила юристка.

На думку експертів однією з причин цього є відсутність спеціального органу, відповідального саме за формування політики в сфері захисту культурної спадщини в окупованому Криму, до відповідальності якого варто було б віднести і моніторинг і координацію діяльності інших органів державної влади і громадськості і науковців, а також підготовку необхідних документів . А також матеріалів, необхідних для переслідування осіб, що зазіхають на інтереси України.

«Не може громадянське суспільство замінювати собою державу в таких питаннях… Я підтримую… створення певного об’єднаного державного органу  не розбитого по різних міністерствах. Тому що сьогодні, навіть якщо є одна відповідальна людина в Міністерстві окупованих територій в Міністерстві культури, то найчастіше ми бачимо, що це не взаємодіє між собою. Виникають якісь розбіжності, якісь неузгодження рішення… Мені здається, що ватро було б, наприклад, в рамках Директорату культурної спадщини, або інших органів Міністерства культури  створити якусь об’єднавчу комісію, яка б постійно  діяла… Як представники громадянського суспільства ми пропонуємо можливості до співпраці, ми пропонуємо свою експертну участь у розробці певних нормативних документів або проєктних рішень, там де це можливо…», – зазначила Катерина Чуєва, президент ICOM України.

«… Я сподіваюся, що нам вдасться відновити протягом найближчих півроку, офіційно зареєструвати наш комітет «Блакитного щита». У світі зараз цей комітет виконує моніторингові функції, він пов’язаний з методичною допомогою моніторингу ситуації, що пов’язані зі збройними конфліктами і з культурною спадщиною в надзвичайних ситуаціях. Для України це дуже важливо, тому що у нас відсутня система цивільного захисту, у нас відсутня система допомоги культурній спадщині під час надзвичайних ситуацій, у нас не має навченого персоналу, у нас не має взаємодії з різними відомствами і службами…, які б мали бути дотичними до цієї політики. Ми сподіваємося, що в рамках роботи  ICOM і «Блакитного щита» спробувати ініціювати цілу низку питань і проєктів поставити на порядок денний», – підсумувала президент ICOM України.

Навесні 2020 року Верховна Рада України ратифікувала ІІ протокол до Гаазської конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту.

Імплементація положень цього документу в українське законодавство знову піднімає питання створення такої інституції. Українська держава має здійснювати весь комплекс заходів, направлених на протидію Російській Федерації по знищенню культурної спадщини України в Криму: від моніторингу до документування, від розслідування до притягнення до відповідальності.

Захист культурної спадщини це безпековий чинник. Саме на цьому має будуватися державна політика України щодо тимчасово окупованої території.

Більше інформації про захист культурної спадщини дивіться у програмі «Голос Криму. Культурна спадщина: невійськовий вимір агресії».

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

Голос Криму. Переміщення (TV програма)

Міжнародне гуманітарне право забороняє примусове переселення чи депортацію осіб, що знаходяться під захистом, з окупованої території. Ця норма застосовується незалежно від мотивів переселення чи депортації. Примусове переселення, депортація, переміщення ув’язнених, організація та заохочення переміщення, про ці та інші форми колонізації Кримського півострову Російською Федерацію ми сьогодні  розмовляємо з експертом Регіонального центру прав людини адвокатом Миколою Кіккасом.

С.М.:Пане Миколо, ви досліджували питання заміни складу населення окупованого Росією Криму. Власне, існує звіт  прокурора Міжнародного кримінального суду, є доповідь Уповноваженого Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини, проте якоїсь цілісної картини стосовно того, що відбувається з населенням,  як воно змінюється, власне кажучи, бракує. Що насправді відбувається? Які ви виділяєте форми  та способи заміни населення в Криму?

М.К.: Дійсно є проблема в тому, що в інформаційному просторі відсутня загальна цілісна картина… Можна виділити два напрямки, що стосуються переміщення населення – це переміщення населення з окупованої території і переміщення населення РФ на окуповану територію. Що стосується переміщення з окупованої території, то тут можна виділити наступні аспекти. Перший аспект – це генерація Росією потоків внутрішньо  переміщених осіб з Криму. На сьогоднішній день за офіційною статистикою маємо близько 43 тисяч осіб, які виїхали з Криму через ті чи інші причини… Наступний аспект – це примусове переміщення ув’язнених осіб, які або станом на початок окупації знаходилися у місцях позбавлення волі в Криму, або були засуджені вже Росією після початку окупації і поміщенні до кримських слідчих ізоляторів та інших пенітенціарних установ. Ці люди вивозяться на територію РФ і за нашою інформацією маємо близько 42 регіони Росії, в які переміщено людей з Криму, зокрема ув’язнених. Наступний аспект – це видворення населення Криму через нібито порушення міграційного законодавства РФ в Криму. Слід зазначити, що після окупації Росія розповсюдила на територію Криму своє законодавство, зокрема і міграційне, що є грубим порушенням  міжнародного гуманітарного права, тому що на окупованій території має діяти той правовий режим, який там діяв до окупації  і має застосовуватися саме законодавство України, у даному випадку в Криму. Однак Росія там застосовує свої закони, тому особи, які перебувають в Криму і, нібито, порушують міграційне законодавство Росії… депортуються через судову процедуру: іноді примусово вивозяться на материкову частину України, іноді виїжджають добровільно, але під контролем з боку РФ, що в принципі теж є примусовим…

С.М.: Про генерації потоків з Криму все зрозуміло. Генерація потоку на в’їзд  в окуповану територію. Ви говорили про спеціальну політику по переміщенню населення РФ на постійне проживання в АР Крим та м. Севастополь. Які це форми та які категорії людей?

М.К.: Я б хотів спочатку сказати про мету цієї політики РФ. Про мету політики витіснення частини населення і водночас залучення частини свого населення до проживання в Криму. Як будь-якій державі, що окупує чужу територію, РФ вигідно, щоб в Криму було якомога менше населення нелояльного до окупаційної влади… такі люди Росії не потрібні. Тому проводиться послідовна і систематична державна політика для того, щоб нелояльне населення якомога більше від’їжджало, а населення лояльне до РФ прибувало до Криму і населяло його. Щодо безпосередньо політики залучення громадян РФ до окупованої території, то тут є три аспекти, які слід виділити. Перше – це заохочення своїх громадян приїжджати в Криму на постійне місце проживання і роботи. Зокрема, є така програма в Росії, яка називається «Земський лікар» в рамках якої вже чимало працівників медичної сфери приїхали до Криму і провадять там медичну діяльність. Особливість такої політики полягає в тому, що держава не перевозить населення примусово до Криму, а створює певні умови, які для тих чи інших громадян є вигідними…

Другий аспект – це примусове переміщення свого населення на територію окупованого Криму. Тут іде мова про переведення по місцю служби  – це може стосуватися суддів, чиновників, працівників прокуратури, працівників ФСБ та інших силових структур. У даному випадку у людей не має вибору, де обрали їй місце служби/роботи  туди вона і приїздить.

Третій аспект, він стосується неактивних дій РФ, а бездіяльності РФ. Міжнародним гуманітарним правом передбачено, що окупуюча держава має встановити заборону для свого населення переїздити на окуповану територію. РФ на законодавчому рівні жодним чином не заборонила міграцію свого населення до Криму…

С.М.: …Ми говоримо постійно, що видворяти місцеве населення заборонено нормами міжнародного гуманітарного права, перевозити примусово ув’язнених – заборонено…. необхідно щодо РФ здійснювати дії, які б обмежували її можливості стосовно переміщення населення, але Росія продовжує свою політику. Ми не можемо стверджувати, що якось за цей період окупації політика змінилася. Ми можемо стверджувати, що навпаки Росія будує для військових квартири…. Її політика щодо заселення півострову громадянами своєї країни не змінюється. Проте, ми чуємо тезу, що Римський статут не діє щодо РФ, що юрисдикція Міжнародного кримінального суду  не розповсюджується на РФ. Це прав чи міф?

М.К.: Політика РФ щодо послідовного порушення норм міжнародного гуманітарного права витікає з того, що РФ не визнає себе державою окупантом і не визнає Крим окупованою територією, а вважає його своє невід’ємною частиною, але така позиція РФ жодним чином не впливає на юрисдикцію міжнародних органів, у віданні яких знаходиться тлумачення і застосування норм міжнародного права…

Щоб не бути голослівним стосовно позиції Міжнародного кримінального суду щодо ситуації в Криму слід зазначити, що офіс прокурора Міжнародного кримінального суду у своїх звітах… кваліфікував ситуацію в Криму як триваючу окупацію Росією частини території України. Тому Міжнародний суд буде всі події кваліфікувати і тлумачити саме у світлі цієї тези, що Крим є окупованою територією. Наразі стоїть питання щодо закінчення попереднього розслідування офісом прокурора і відкриття провадження щодо повноцінного розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності вчинених на території України, зокрема і в Криму. За кримінально карані злочини, за злочини карані згідно Римського статуту відповідальність наступає незалежно від того чи держава, яка їх вчинила, чи посадовці цієї держава, які вчинили ці злочини визнають юрисдикцію Міжнародного кримінального суду…

С.М.: В нашому фокусі конкретна людини,  які в неї є опції та можливості, щоб захистити свої права у зв’язку з переміщенням?  

М.К.: Щоб я порадив особі, яка безпосередньо стикається з такою ситуацією – це звернутися за кваліфікованою юридичною допомогою, зокрема до правозахисників, які займаються питаннями Криму, зокрема і Регіональний центр прав людини. Наша організація вже тривалий час представляє інтереси постраждалих від окупації і в Європейському суді з прав людини, і в Комітеті ООН з прав людини, допомагає державі документувати випадки воєнних злочинів тощо.

С.М.: До кого звертатися людині, яка вважає, що її переміщення є злочином?

М.К.: Від імені держави відповідними фіксаціями та розслідуваннями займається прокуратура АР Крим та м. Севастополя, що базується в Києві, а також структурний підрозділ Національної поліції АР Крим, що знаходиться в Одесі. Тобто можна звертатися до цих органів…, давати свідчення по своїй справі.

Органи державної влади України, українські правозахисники насправді розраховують на активну поведінку тих громадян України, які стали жертвами у зв’язку з незаконним переміщенням. Отже, ми закликаємо і просимо звертатися до прокуратури АР Крим та м. Севастополя до правозахисних організацій, аби повідомляти про свої факти переміщення, зберігати документи про незаконне переміщення і надсилати/передавати їх компетентним органам. Це задача не персональна – це задача захисту нашої держави.

Більше інформації про переміщення населення дивіться у програмі «Голос Криму. Переміщення»

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

Голос Криму. Депозити та кредити (TV програма)

У програмі «Голос Криму» з ведучим Сергієм Мокренюком та гостем Максимом  Тимочко, адвокатом Української Гельсінської спілки з прав людини,  говоримо про кримські депозити та кредити. Практичні поради стосовно того як діяти кримчанам аби отримати свої гроші з депозитних рахунків і врегулювати проблемні питання з кредитними історіями.

С.М.: Пане Максиме, питання номер один – депозити. До окупації громадяни України та не громадяни мали депозити в різних банках України. Після окупації майно банків в Криму було «націоналізоване». Чи можливо зараз відновити можливість отримати ці гроші? Ваша організація презентувала нещодавно звіт, де ви визначили, що проблему з депозитами, що зараз знаходяться в «Приватбанку» вирішити можна. Як? Що конкретно треба зробити?

М.Т.: Давайте поетапно розберемо цю проблему. Перш за все людині потрібно зібрати документи, що посвідчують відносини її з банком. Що це за документи? Це договір, або може бути заява про приєднання до договору, де написано, що ви є вкладником і ви передаєте певну суму грошей банку. Друге – це квитанція, яка підтверджує, що  ви дійсно внесли ці кошти через касу банку або якимось іншим шляхом. Це є два основних документи, які треба зібрати, щоб підтвердити відносини з банком. Бажано, але не обов’язково, якщо ви зможете отримати певні поточні актуальні виписки по рахунку. Я маю на увазі поточні та актуальні не станом на 2020 рік, а мова йде про 2014 або 2015 рік. Адже в певні моменти у деяких вкладників з’являлася можливість зайти на свій рахунок… та  отримати виписки по рахунку… Ось ці документи всі вони потрібні. Більш того… не потрібно обмежуватися тільки паперовими носіями – це можуть бути і електронні документи: SMS повідомлення або повідомлення в системі он-лайн банкінгу  – все це є доказами, і їх потрібно на першому етапі, як я сказав, зібрати.

Другий етап – це або самостійно звернутися до банку або оформити довіреність/доручення на конкретну людину (вашого представника), який буде займатися цим, якщо у вас не має такої  можливості. Я це говорю зараз для кримчан, які з тих чи інших причин не можуть виїхати в певний проміжок часу на підконтрольну територію України. У зв’язку з цим часто звертаються до нотаріусів для того, щоб уповноважити свого адвоката, знайомого, родича, аби він міг почати процес повернення депозиту. Адже процедура повернення існує, хоч вона і складна…

Зауважу, що звернення до банку, воно також не відбувається у надто довільній формі. Чому? Якщо ви просто звернетеся з листом, то швидше за все вам банк відповість: через те, що це банківська таємниця ми не можемо вам надати відповідь на ваше звернення, тому що не можемо переконатися, що до нас звертається саме ви, адже під зверненням стоїть підпис якоїсь людини можливо це і він, а можливо і ні. Законодавство передбачає, що банківська таємниця розкривається в певному порядку і для того, щоб її розкрити людині банк має пересвідчитися, що це дійсно ви. Тому нотаріус саме і є тою особою, яка може зафіксувати, що це дійсно ваш підпис.  Чому? Тому що як правило люди звертаються через пошту, адже деякі банки можуть взагалі не вести особистий прийом громадян, де людина зможе сказати, що це дійсно вона, і це дійсно її звернення, це дійсно її підпис. Тому, як правило, комунікація з банком відбувається шляхом листування, але це листування має бути правильним. Воно повинно здійснюватися шляхом посвідчення вашого підпису нотаріусом…

Тому це означає, що кримчанам, які знаходяться на тимчасово окупованій території, принаймні один раз треба виїхати за межі окупованої території, щоб уповноважити свого представника, або самостійно направити таке звернення до банку і посвідчити його у нотаріуса   – це другий етап.

Переходимо до третього етапу. Він більш складний і передбачає безпосередньо звернення до суду, тому що у більшості випадків вам завжди банк буде відмовляти,  а не повертати ваш депозит. Мені за п’ять років моєї практики не відомо жодної людини, яка б змогла просто звернутися до банку і просто отримати свій депозит… відповідно до законодавства. Тому єдиний спосіб як повернути депозит – це ініціювати судовий процес відносно банку після того як він вам відмовив. Це досить складний етап, тому що він включає в себе підготовку позовної заяви,   формування доказової бази звернення до суду, проходження першої інстанції, проходження другої інстанції – апеляційної – тому що банк завжди буде оскаржувати рішення або суд може не правильно вирішити ваш спір. І лише після апеляційної інстанції ви зможете отримати виконавчий документ, який буде підставою для державного або приватного виконавця  здійснити стягнення вашого депозиту.

С.М.: Ви особисто бачили таких людей? Чи маєте ви особисто справи, коли людина отримала гроші?

М.Т.: Так. У нашій практиці такі випадки вже є. Є навіть випадки, коли люди самі без адвокатів здійснили таке стягнення: вони просто самостійно готували всі документи, самостійно ходили до суду і у 2020 році змогли через стягнення отримати свої депозити… здебільшого це з «Приватбанку».

С.М.: Коли документи є, то зрозуміло як діяти, але бувають випадки, коли документи загубилися. Чи якась можливість, якийсь шанс боротися за ці депозити, коли в тебе не має жодних документів про твої взаємовідносини з банком?

М.Т.: Це очевидно більш складна ситуація… Коли у людини не має певних документів, то ситуація є набагато складнішою і залежить від багатьох обставин. Зокрема, яких документів не вистачає, чи є копії цих документів, чи збереглися електронні відомості про депозит. В кожній окремій ситуації потрібно оцінювати докази і перспективи судового захисту…

С.М.: Кожна ситуація унікальна і навряд чи в цей момент можна дати якісь загальні рекомендації окрім того, що звертайтеся за юридичною допомогою, крім того, що не зупиняйтеся і шанс є.

М.Т.: Саме так. І наша організація (Українська Гельсінська спілка з прав людини – ред.) шляхом підготовки аналітичних звітів…, що є підтвердженням ваших вимог і допоможе вам захистити свої права. Тому що не може бути у демократичній державі, де панує верховенство права, щоб банки чи то державні, чи то комерційні брали у вас кошти і не повертали їх.

С.М.: Інша сторона зв’язку людини з фінансовими інституціями – кредити. Є купа випадків, коли людина придбала якесь майно, добросовісно сплачувала всі внески, але відбулася окупація і десь зникли документи, банки не дають відповіді, колектори викупають  нібито борг і починають переслідувати людину, яка виїхала чи не виїхала… Як людині захистити себе в таких ситуаціях?…

М.Т.: Ось такий досить дивний підхід нашої держави до своїх громадян в цілому, я маю на увазі до споживачів фінансових послуг, коли у вас депозит і щось трапляється з банком, то ви отримаєте колись і не все, а іноді як у випадку з кримськими вкладами, можете взагалі нічого не отримати поки не ініціюєте судовий процес і не пройдете всі інстанції протягом 3-4 років. А ось коли у вас є кредит, то вас дістануть, де б ви не були хоч ви на окупованій території, хоч ви за її межами, хоч ви знаходитеся на іншому кінці цього світу. Банк завжди знайде, де і що забрати у вас, а колектори тим більше.

Але шляхи боротьби з цією проблемою існують. По-перше, кримський контекст. Багато людей в Криму мали кредити і банки не зупинилися після того як відбулася окупація. Банки навпаки ініціювали купу судових процесів проти позичальників, які знаходяться в Криму або за його межами. Якщо позичальник залишився в Криму, то це заочні судові процеси, тобто людина може і не знати, що стосовно неї є судове рішення. А якщо ви за межами окупованої території, то будьте певні, що заочний судовий процес знайде і там, тому що банки і колектори вважають, що ви досі знаходитеся на території Криму… і стосовно вас також буде винесене заочне судове рішення, про яке ви можете взагалі ніколи не дізнатися до поки не почнеться процес виконання судового рішення і ваш рахунок може бути раптом арештований…

Повернути банківський депозит можна, захиститися від незаконних дій колекторів можна, де би ви не проживали… Для цього треба мати бажання боротися за свої права і звернутися за фаховою юридичною допомогою

Більше корисної та практичної інформації у програмі «Голос Криму»

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

Голос Криму. Власність (TV програма)

У програмі «Голос Криму» з ведучим Сергієм Мокренюком та гостем Романом Мартиновським, провідним експертом Регіонального центру прав людини, адвокатом,  говоримо про порушення права власності на Кримському півострові; про те, де постраждалому від свавілля окупаційної влади шукати захисту і до кого звертатися; в якому напрямку варто рухатися державним органам влади України, аби захист порушених прав став дієвим; чи є Європейський суд з прав людини ефективним механізмом захисту для тих, хто втратив своє майно на Кримському півострові.

Націоналізація приватної та державної власності на півострові розпочалася з цілої низки рішень, що були прийняті окупаційною владою АР Крим та міста Севастополя. Так, зокрема 17 березня 2014 року набула чинності постанова так званої «Державної ради Республіки Крим» «Про незалежність», де зазначається, що вся власність, яка перебуває в державному, профспілковому або громадському віданні України, переходить у державну власність так званої Республіки Крим або у володіння відповідних організацій, які діють на Кримському півострові. 30 квітня 2014 року з’являється чергова постанова так званої «Державної ради Республіки Крим» «Про питання управління власністю Республіки Крим», де зазначається, що до 01.01.2015 року все державно майно, що належало Україні та безхазяйне майно, яке знаходиться на території АР Крим, вважається власністю так званої «Республіки Крим». А вже 03 вересня було встановлено перелік майна, до якого увійшло 111 об’єктів, що підлягали націоналізації.

Що ж до міста Севастополя, то тут експропріація здійснювалася через рішення прийняті  окупаційною міською владою. Зокрема, 17 березня 2014 року так звана «Севастопольська міська рада» прийняла рішення «Про статус міста-героя Севастополя», де в пункті 6 зазначається, що «державна власність України, яка перебуває на день прийняття цього рішення на території міста Севастополя, є власністю міста Севастополя».

С.М.: Пане Романе, ви досліджували питання порушення прав власності на території тимчасово окупованого Російською Федерацією Криму. Скажіть будь ласка, чи виділяєте ви якісь способи, чи могли би ви описати, які способи РФ використовує для того, щоб позбавити власності? 

Р.М.: Так. Якщо говорити, наприклад, про юридичних осіб або про державне майно,  то одним із основних способів позбавлення права власності – це було прийняття відповідних рішень органами створеними окупаційною владою, такими як: «правительство города Севастополя» та «Госсовет Республики Крым». Саме вони приймали рішення на підставі яких «націоналізовували» майно, яке належало державі або ж приватним юридичним особам. Якщо ж ми говоримо про фізичних осіб, то в першу чергу, це відбувалося на підставі рішень окупаційних судів. Звичайно були й інші способи…. Під час активної фази окупації майно просто забирали, тобто займали ту чи іншу будівлю, приміщення і таким чином позбавляли права власності на це майно. Є наприклад випадки, і таких по Криму багато, коли приймалися рішення про знесення об’єктів, які були розташовані на земельних ділянках. Є у нас, приміром, випадки, коли рішення приймалися навіть не судами, а особами приватного права, коли на підставі якихось там договорів, що були укладені між різними юридичними особами передбачалася реконструкція території і в наслідок цієї реконструкції зносилося майно, яке належало зовсім іншій юридичній  чи фізичній особі. 

С.М.:Ви згадували під час пресконференції, яку проводили з прокуратурою АР Крим, що досліджували судові рішення. Скільки їх? Де було більше використаного такого інструменту як суд? 

Р.М.: Звичайно ми не могли дослідити абсолютно всі судові рішення на підставі яких приймалися  рішення про позбавлення права власності на майно або про знесення об’єктів нерухомого майна. Нами було попередньо відібрано більше дев’яти тисяч судових рішень, що на перший погляд відповідали тим критеріям, які нами були визначені для того, щоб аналізувати їх далі і доходити висновку чи було порушення права власності в цій ситуації, або не було. … Ми зрештою вийшли на те, що нам вдалося ідентифікувати 3952 справи у яких було порушене право власності на майно… 

С.М.: Якщо судова система використовує цей інструмент росіянами для протиправних дій, протиправного позбавлення власності, то чи варто людям взагалі боротися в тих судах? 

Р.М.: Наша порада полягає в тому, що в будь-якому разі проходити всі судові інстанції на території Російської Федерації потрібно. На території окупованого Криму також потрібно, на сьогодні це дві інстанції – суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції. Якщо людина не пройде всі ці інстанції, то в неї не залишиться іншого способу захисту, а під іншим способом захисту ми розуміємо, наприклад, можливість звернення до Європейського суду з прав людини. Для того, щоб звернутися до ЄСПЛ у питаннях пов’язаних із власністю, нажаль на сьогодні є така практика, що необхідно проходити всі судові інстанції. Це чотири судові інстанції – дві на території окупованого Криму, про які я вже говорив, і дві інстанції, так звані перша та друга касації, які знаходяться на території РФ…. Лише після цього протягом 6 місяців після ухвалення рішення Верховним судом РФ можна звернутися до ЄСПЛ. В протилежному випадку людина може зіткнутися з ситуацією, коли вона оскаржила лише в апеляційному порядку  після цього звернулася до ЄСПЛ, а Європейський суд каже, що не вичерпано всіх національних засобів правового захисту і справа визнається не прийнятною. 

С.М.: Ми говоримо, що коли людина знаходиться в Криму, то вона може піти в той суд, але є власники майна, які знаходяться за межами Криму, в інших регіонах України, які взагалі знаходяться за кордоном. Що їм робити, як їм захистити свої права? 

Р.М.: Є кілька способів, яким чином можна захистити свої права для таких осіб. Власне наше дослідження показало, що з тієї кількості справ про які я казав третина справ була розглянута у порядку заочного провадження. Якщо в людини є питання стосовно того чи немає, наприклад, на території окупованого Криму вже рішення стосовно її власності, про що вона не знає, вона може звернутися, наприклад, до нашої організації з таким запитом, а ми знайдемо спосіб перевірити інформацію чи є таке рішення стосовно такої особи, чи не має такого рішення. І в залежності від того, яка є ситуація порадимо, що робити далі. Інший спосіб, якщо люди не хочуть звертатися до нас, вони можуть звернутися до тих адвокатів, які знаходяться на території окупованого Криму і укласти з ними відповідну угоду на перевірку цих даних, і адвокати перевірять чи не має у судах відповідного судового рішення у порядку заочного провадження. Якщо ж таке судове рішення було, то наша порада залишається тією самою: обов’язково подавати скаргу на це рішення. При чому ми радимо в цій ситуації не затягувати час і не звертатися із заявою про скасування заочного рішення, тому що це фактично нічого людині не дає. Краще відразу звертатися з апеляційною скаргою, адже це буде на одну інстанцію менше, не треба буде проходити першу інстанцію, а одразу апеляційну, потім касаційну першу, касаційну другу…. і потім протягом 6 місяців звернутися до ЄСПЛ.     

С. М.: Відповідно до діючого законодавства держава в особі Кабінету міністрів має здійснювати документування порушень прав людини, які відбуваються на тимчасово окупованих територіях. Насправді мова йде і про Крим і про Донбас. Водночас, якщо взяти і дослідити систему центральних органів виконавчої влади, то хто саме має здійснювати документування і в чому воно має бути виражено? 

Р.М.: Єдиної точки зору на це не має, але якщо говорити про такий орган, оскільки не має у нас на сьогоднішній день органу, що відповідає за цю роботу, то можливо це на сьогоднішній день можна віднести до компетенції Мінреінтеграції (Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій – ред.). Можливо саме Мінреінтеграції сьогодні потрібно піднімати питання стосовно створення Центру документування. На скільки я знаю такі розмови ведуться, деякі кроки в цьому напрямку робилися, але на якому етапі зараз перебуває ця ситуація я не можу сказати. Але на мою думку створення такого центру може бути компетенцією Мінреінтеграції. Друге, що можуть зробити такі органи, ми вже про це частково говорили, – це продовжувати ефективно розслідувати ситуацію із позбавленням права власності в Криму і визнавати таких людей потерпілими. Це завдання для Прокуратури АР Крим. І нарешті ще один дуже важливий момент – це те, що нам потрібно створювати відповідний реєстр цих жертв… Це в тому числі для того, щоб в майбутньому пред’являти якусь консолідовану вимогу до держави-окупанта стосовно всіх порушень прав людини, які сталися на окупованій території. Крім того, створення такого реєстру буде дуже важливим і корисним, якщо, наприклад, пов’язувати його із законодавчими певними ініціативами. Про що йде мова? На законодавчому рівні потрібно вже зараз думати про те, яким чином відновлюватимуться права наших громадян, які постраждали в наслідок того, що їх позбавили права власності, або було знесено об’єкти нерухомого майна. Тобто вже зараз на законодавчому рівні треба думати про те, яким чином ми будемо діяти після деокупації і тоді оцей реєстр стане у нагоді   

До кого необхідно звертатися, якщо ваше право, зокрема право на власність, в Криму порушено:

 Більше інформації у програмі «Голос Криму»

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”