ТВ “Голос Криму”. Сергій Синоптик: “Зараз в українському літературному середовищі є нові кримські автори, про яких раніше не було  чути,  які сформулювались вже в анексованому Криму”

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим, ведуча – Ліна Голуб. Сьогодні в програмі ми поговоримо про сучасну літературу, творчі рухи в Криму до і після анексії, а також про особливості кримської поезії.

Наш гість у студії – Сергій Синоптик. Кримчанин, поет, організатор культурних подій, наразі – головний редактор порталу Артмісто.

Сергію, спершу хотілося б спитати, як починався Ваш творчий шлях. Коли Ви почали писати, як вперше вийшли на сцену, хто вас підтримував?

Сергій Синоптик: Я починав у Криму, не знаю чи є там зараз, раніше була у Палаці піонерів. Потім були і кримські фестивалі, всеукраїнські, міжнародні.

Якісь характерні особливості помічали у творах кримських авторів? Що вас об’єднує?

Сергій Синоптик: Не можна сказати, що щось прямо об*єднує. Як і в будь – якому іншому регіоні поетики різні, всі розвиваються в рамках уподобань. Всі читають різних поетів, пишуть різне. Я думаю, що загальної риси немає. Виділяють кримську поезію серед інших регіонів України. Вона паралельно розвивалась на трьох мовах. Були україномовні, російськомовні і поети, які писали на кримсько-татарській.

Я так розумію, сам образ Криму займає у творчості неабияке місце. Тож яким переважно бачать Крим місцеві поети?  Якими рисами наділяють, які епітети цікаві трапляються? Можливо є приклади з Ваших або чужих творів?

Сергій Синоптик: До анексії  я особливо Крим не виділяв.  Після тих подій появилася характерна лінія Криму, лінія Батьківщини. Не тільки в мене, багато інших поетів. Не обов*язково кримські, а і українські писали і пишуть про Крим. Україномовні кримські поети переїхали на материк. В Криму залишився Союз письменників Криму, минуле відділення Спілки письменників України, вони навіть випускають літературну газету «Літературний Крим». Випускається трьома мовами.

Хто Ваші улюблені кримські поети? Кого варто почитати нашим глядачам? З чого почати?

Сергій Синоптик: На минулому Львівському форумі у вересні ми у співпраці з Українським літературним центром зробили серію проектів присвячених кримській поезії. В минулому році ми привозили чотирьох авторів: Павло Гольдин, живе в Чернівцях, Дмитро Аверьянов – Севастополь і Дмитро Белько – Сімферополь,  і я. Є ще Андрій Поляков, але він по ту сторону барикад. Дивлячись на складну ситуацію більшість з них приїжджають в Україну, видаються, друкуються на українських сайтах. В цьому році на Львівському форумі плануємо проект під назвою 20.02.14. Брати участь будуть не тільки поети з Криму, а і ті, у творчості яких відображається тема Криму. Точної дати ще не відомо, швидше за все 15-16 вересня.

Які літературні фестивалі чи важливі події проводили в Криму до анексії?

Сергій Синоптик: До анексії був дуже сильний і важливий форум «Волошинський вересень» у Коктебелі, він є і зараз, але проходить під наглядом АП РФ. Ті поети, які підтримують Україну просто не приїжджають на такі фестивалі тепер. Ми з колегами проводили літературний фестиваль «Шорох» в Сімферополі. Встигли провести 3 фестивалі, після анексії, я поїхав було проведено ще один фестиваль. Зараз уже не проводиться. Останній був слабенький, бо більшість поетів відмовились їхати.

А на які події, виступи в материковій Україні охоче виїжджали кримчани?

Сергій Синоптик: На всі значимі події кримчани приїжджали. Ми постійно були представлені  на Львівському книжному форумі, Київські лаври, Каштановий дім, Одеський літературний фестиваль, також в Донецьк, Харків, Херсон. Творчі зв*язки підтримувались дуже активно, кримських авторів в Україні знали, любили. І до цих пір приїзжджають.

Чи бачили Ви та інші автори своє місце у загальноукраїнському літературному контексті?

Сергій Синоптик: Багато авторів бачили себе більше в контексті руської, не російської літератури, і в той час включали в себе контекст української суч.укр. літератури, а нехай навіть на російській мові. Дехто писав на двох мовах. Я думаю, що місце в українському літературному контексті було досить чітко прописано.

Поети – це люди, що дуже тонко відчувають. Події кінця 2013 – початку 2014-го на півострові не могли не відбитися певним чином у творчості. Розкажіть, якими були настрої і твори у Вас та у колег по цеху у цей період?

Сергій Синоптик: В період анексії я не розумів, що відбувається. Був період, коли я взагалі не писав нічого. Пройшло напевне місяців 6 або і більше, коли я почав говорити у віршах на цю тему. Дуже важко це переживалось. Більше за 3 роки міняється усвідомлення цього всього, осмислення ситуації, бачення майбутнього Криму. Тому багато різного написано, перші тексти були звісно більш болючими.

Чи спровокувала анексія півострова певний розкол у літературних колах загалом? Як Ваші знайомі автори з цим справляються?

Сергій Синоптик: Звичайно, спровукувала. Не можна приховувати той факт, що деякі кримчани проросійські. Тому розкол був. Зараз відчувається менше, тому що пройшов час, і люди, які залишились в Криму стараються жити дальше.

Знаю, що Ви переїхали до Києва трохи раніше за всі ці події. Але, можливо, слідкуєте, як розвивається зараз літературне життя в Криму?

Сергій Синоптик: Так, розвивається, різні літературні групи, школи, кружки, тусовки. Частина переорієнтувалась на Росію, їздить туди на фестивалі, інша  частина старається в Україну, але між собою вони спілкуються. Хтось посварився, хтось ні, але між собою вони спілкуються. Зараз в українському літературному середовищі є нові кримські автори про яких раніше не було  чути,  які сформулювались, безпосередньо, в анексованому Криму, пишуть українською і російською, але орієнтуються на українську літературу. Недавно на порталі Український літературний центр була публікація автора, який недавно знайшовся, проявив бажання працювати з нами.

Хотілося б розповісти про одне з нових віянь. Російська Федерація оголосила конкурс віршів та пісень про кримський міст. Пропоную послухати один з доробків, який викликав певний резонанс у соціальних мережах.

У цьому конкурсі, звісно, бере участь і молодь. Сергію, як Ви вважаєте, яким має чи не має бути зв’язок мистецтва і пропаганди?

Сергій Синоптик: Те, що ми почули не поезія,  а пропаганда. Я вважаю, що поет має мати громадянську поезію, говорити про політичні події, які відбуваються, але він має робити це від себе, без відношення до пропаганди, бо вона вбиває всю поезію.

Чи має держава підтримувати митців і мистецтво? Спрямовувати якось? Фінансувати? Або краще все ж не втручатися і не заважати?

Сергій Синоптик: Підтримувати, звичайно, повинна. Не має бути ніякого держзамовлення. Любі діячі мистецтва мають творити так, як вони хочуть. Держава може їх тільки підтримувати, більшою мірою фінансово.

Які Ваші творчі і організаторські плани на наступний рік?

Сергій Синоптик: На Львівському форумі буде проект присвячений віршам зв*язаних з Кримом. Крім того я відношусь до організації Український літературний центр ми стараємось проводити велику кількість заходів не тільки з кримськими авторами, а і українськими і зарубіжними. Плани масштабні, але сформулювати поки нічого, все проходить в процесі комунікації, можуть бути спонтанні творчі вечори.

 

Сергій Мокренюк: “Задля повернення Криму нам треба не звинувачувати один одного, а просто працювати разом” (відео)

Телевізійна програма  “Голос Криму” на UA:Крим. Гість у студії – Сергій Мокренюк. Його нещодавно обрали на посаду начальника Управління з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя у Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Ми обговоримо перспективи деокупації Криму і діяльність інституцій, залучених до цього процесу. Ведуча  програми – Ліна Голуб.

…Як відбувався конкурс на посаду? Що необхідно було зробити кандидатам?

Сергій Мокренюк: Спочатку все стандартно. Ми поздавали тести на знання діючого законодавства України, де було багато питань. Наступний етап – ситуаційні знання, коли треба було запропонувати певне рішення певних проблем. І останнє – це співбесіда, кожен член комісії задавав свої запитання. Вони виставляли оцінки і з цього складався сумарний бал. 

Як ви оцінюєте – чи вистачає у міністерства ресурсів, щоб втілити ваші ідеї? Які, до речі, Ваші пропозиції?

Сергій Мокренюк: Насправді багато що зафіксовано вже навіть в плані, який є на сайті міністерства. Це план діяльності, де громадські організації приймали участь у створенні цього плану. Власне в ньому по всім сферам життя є пропозиції щодо необхідних змін і яким шляхом це робити. Так само у плані вже вказані виконавці, які відповідають за цю роботу. Я вважаю, що головною задачею на сьогодні є покрокове втілення в життя цього плану. 

В соціальних мережах була неоднозначна реакція на Ваше призначення. Хтось щиро вітав, а хтось висловлював побоювання. Зокрема вони стосуються питання кримськотатарської автономії. Яка ваша позиція з цього приводу?

Сергій Мокренюк: Службові обов`язки начальника управління не вимагають певного ставлення до автономії і прийняття певної участі в цих процесах, для цього є Конституційна комісія… Але моє власне зауваження є таким, що назва, якою сьогодні насправді спекулюють, Кримськотатарська автономія чи Кримська область, чи АР Крим – це все є вторинним. Первісним є те, який буде розподіл взаємовідносин, хто за що відповідає, хто які має повноваження, хто які має гарантії захисту своїх прав… Сьогодні ми не чуємо відповіді на ці питання, а тому само по собі слово автономія ні про що не свідчить, розмова про неї є пустою і немає сенсу. Найважливіше сьогодні створити майданчик, де ми змогли б поговорити про те, що ми розуміємо під словом автономія або, що ми розуміємо під  словом область.

Насправді є країни, в яких області мають такі повноваження, що республікам з статусом автономії таке ніколи не снилось. Тому все ж таки тут (в питанні статусу Криму – ред.) є певні маніпуляції. Варто визнати, що той, хто спирається тільки на назву, він насправді тільки маніпулює нашою думкою.

Давайте розбиратися, які будуть органи, які будуть повноваження, які будуть способи формування цих органів, який буде взаємозв*язок з тим, що відбувається сьогодні в країні. А в країні зараз децентралізація, декомунізація. Якщо в Криму, в майбутньому,  буде децентралізація, то давайте поговоримо, що таке парламент АРКрим. Мені це смішно, бо сьогодні всі повноваження, гроші концентруються на рівні громади, і це правильно. Я впевнений, що це один із найважливіших кроків майбутнього існування злагоди в Криму…

…Тому задача номер один – це припинити окремі назви і розпочати говорити, бо якщо люди не знають, що ховається за цією назвою, то вони бояться і цей страх викликає відторгнення. 

Як Ви плануєте налагоджувати зв’язок і співпрацю з Меджлісом та іншими кримськотатарськими організаціями?

Сергій Мокренюк: Це важливі гравці на полі повернення Криму, тому вони, як і всі інші інституції мають бути залучені до цього процесу. Найважливіше про що я мрію – це те, щоб всі організації берегли один одного і не дозволяли собі певних висловлювань або кроків, які можуть нанести шкоду на шляху до співпраці та порозуміння. Наша задача – просто зрозуміти один одного… Насправді, частіше за все, буває так, що кінцеву ціль всі в середині себе відчувають однаково, але слова ми різні використовуємо. Нам треба домовитися про те, які ми використовуємо поняття.  Все має починатися з розмови. Треба не ховатися і не звинувачувати один одного, а треба просто працювати разом. 

Які ще українські інституції мають обов’язково бути залучені у процес деокупації Криму?

Сергій Мокренюк: Я вважаю, що найважливішою задачею, яку громадськість має собі поставити, це те, щоб громадяни України, де б вони не проживали, всі долучились до цього питання. Щоб у будь-якому селі, містечку України більшість людей вважали, що Крим є і його частиною, тому за нього треба боротися. Я не знаю чи зможемо ми цього з часом досягти, бо відчуття, що Україна і Крим є її частиною, вони, нажаль, не у всіх присутнє, не в усіх сферах суспільства. Дехто навіть вважає, що простіше забути про це (окупований Крим – ред.), щоб пришвидшити свій рух, але це хибне уявлення… Ми маємо боротися за кожного громадянина України, де б він не був, чи то в окупації, чи то в полоні, чи то в іншій державі.

Тим часом на Півдні України у Херсоні триває безстрокова акція протесту щодо діяльності представництва Президента України в Автономній Республіці Крим. Кримчани, що зверталися до цієї інституції і не отримали допомоги, вимагають звільнення керівника. Більше розкажуть мої колеги у наступному сюжеті. 

Сергію, скажіть, Ви знайомі з цією ситуацією? Що думаєте з цього приводу?

Сергій Мокренюк: Це не просте питання, воно складається з декількох. Найголовніше, напевно,що ця проблема виникла виключно через те, що пані Наталія, яка є представником Президента не дуже часто спілкується прямо зі ЗМІ. Я розумію, що знаходження її в Херсоні, а не в Києві зменшує можливості для спілкування, але все ж таки їх треба знаходити, бо кримчанам в більшості не вистачає розмови, простих речей, адекватного ставлення української держави до них…

…Я вимушений був подивитись майже всі інтерв`ю, які робили активісти, почитати їх дописи в соцмережах і на блогах. Я можу сказати, що там відбувається суцільна маніпуляція фактами. Маніпуляція починається зі звинувачення Президента України, що він призначив Наталію Попович на цю посаду, це не є правдою, і смішно, що в цьому звинувачує Президента заступник генерального редактора каналу АТР. Це дивно, адже ця людина не може не знати, що не Порошенко призначав, а пан Турчинов. І другий лозунг, що використовується, – це ролики в мережі, які часто супроводжуються нецензурною лайкою, образою працівників Представництва. Дуже важко спілкуватись з людьми, які не спілкуються нормальною, людською мовою, так не прийнято в нормальному суспільстві. Я розумію пані Попович, насправді, з такими людьми не дуже хочеться спілкуватись, але то є робота, і варто це робити.

Всі їх дії (дії учасників акції – ред.), на мою думку, не направлені на представника президента  безпосередньо. Хоча ясно, що хтось з них напевно мав би бажання заволодіти посадою, бо пропонують  якісь там шляхи…

На мою думку, вся ця акція направлена на підрив інституції Президента України – це однозначно. Це так само, як вони послаблювали цю інституцію  захищаючи підриви ЛЕП в Херсонській області – це ті ж самі особи. Вони раділи постанові № 1035 (обмеження вивезення особистих речей через адмінмежу – ред.), а коли її скасували – теж раділи. Сьогодні, як і в 2015 році вони кричать те саме, що держава не спроможна – це все популістичні лозунги, які націлений проти державної інституції. Треба розмовляти та йти іншим шляхом, а той, який обрали вони не є цивілізованим… 

Куди кримчани можуть звернутися для ефективного вирішення своїх проблем?

Сергій Мокренюк: Треба спочатку зрозуміти, яка проблема і з цього розпочинати. Якщо ця проблема стосується паспорту, то відповідно звертатись в Державну міграційну службу, якщо це стосується виплат, то треба йти в Управління соціального захисту, якщо вступу у виш, то ми розуміємо, що треба звертатись в МОН… 

 Які конкретні кроки має зробити Україна, припустимо, за рік, щоб наблизити звільнення Криму?

Сергій Мокренюк: Ми вже зробили певні кроки. Перше, ми збираємо докази шляхом розслідуваних кримінальних злочинів. Тобто прокуратура розслідує події, які відбуваються на території  Криму і потім ці докази передає в Міжнародні інституції. На сьогодні нам відомо, що були вже передані певні докази в Міжнародний кримінальний суд. Друге, ми боремося за українську молодь з Криму, тому вступ в навчальні заклади України для них спрощено…

…Починаючи з 2014-го року ми (Україна – ред.) поступово стає на ноги, відриваючись від Москви, яка бажає нас колонізувати. У нас війна, яка вимагає, насправді, людських ресурсів, фінансових, емоційних – це треба усвідомлювати. Я думаю, що на сьогодні потрібно створити простий  документ,  в якому були б задекларовані принципи, на яких держава будує свою політику щодо деокупації Криму. …Інститут стратегічних досліджень імені Горшеніна вже презентував певні напрацювання на цю тему, але мені здається, що має на державному рівні бути  прийнятий документ, який був би, нехай суто декларативного характеру, але він мав би бути «дорожньою картою», щоб кримчани знали, що Україна дбає про своїх громадян, пам`ятає і кожен день робить щось, аби їм було комфортно.

Нагадуємо, що програма «Голос Криму» виходить щосуботи о 21.20 в ефірі «UΛ: Крим».  Всі програми можна переглянути за посиланням — «Голос Криму».

Програма “Голос Криму” (відео)

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим, і я її ведуча – Ліна Голуб. Сьогодні в програмі ми поговоримо про співпрацю кримськотатарського і українського народів та про міжнародну підтримку українського Криму. 

В гостях у нашій студії – Алім Алієв, співзасновник організації «Крим_СОС», громадський активіст і з недавнього часу – один з координаторів кримськотатарської медіа платформи.

І одразу хочу спитати, чи стартувала вже робота медіа платформи? Розкажіть, будь ласка, яка основна мета проекту і чим ви будете займатися?

Алім Алієв: Ми разом з нашими колегами, які живуть, як в Криму так і на території України, журналістами працюємо над концепцією медіа платформи. Для того, щоб, в першу чергу, зберегти кримськотатарську ідентичність, мову, культуру. Давати новини, які стосуються пересічного життя кримських татар в Криму.

Наскільки мені відомо, Ви є захисником як кримськотатарської, так і української мови. Розкажіть, будь ласка, про стан української мови в Криму до окупації і після?

Алім Алієв: Очевидно зараз в Криму викорінюється українська мова, там немає зараз жодної школи українською мови. Українська мова потрохи переходить на периферію навчання. Окупаційна влада Криму намагається зробити символ мови, що там залишається. Наприклад, нещодавно вони заявили, що будуть видавати україномовну газету. Для того, щоб показувати, що ніби вона функціонує…

Коли Ви свідомо перейшли на українську?

Алім Алієв: Мене батьки ще з 7 класу віддали в український клас, і в університеті я мав можливості вчити українську мову – переважно всі предмети були українською мовою…. З 2008 року, коли я почав працювати в експертній компанії, тоді я перейшов на українську мову. Я їздив між Кримом, Києвом і Львовом.

І трошки про нашу спільну історію. На вихідних у Конотопі провели серію заходів присвячених річниці Конотопської битви. 358 років тому козацтво пліч-о-пліч з кримськими татарами воювало проти Москви. Чому це важливо сьогодні – розкажуть мої колеги у наступному матеріалі.

Аліме, скажіть, Ви згодні із тезою про єдину політичну націю?

Алім Алієв: Такі події дуже важливі для оздоровлення суспільства. 70 років радянська влада вчила не любити людей, які живуть з тобою поруч, вчила розділяти людей і говорити, що це не інші, але свої, а зовсім чужі люди. Коли ми говоримо про історію, яка об`єднює – це допомагає нам через історичне примирення разом долатимемо ті виклики, які стоять перед нами.

Які ще точки дотику  в історії наших народів крім Конотопської битви Ви вважаєте важливими?

Алім Алієв: Кримські татари жартують, що кожен з них мусить бути істориком, щоб розказати хто такі кримські татари і звідки взялись. Насправді, історія і української нації, і кримських татар є дуже різною і дуже сумбурною. Деколи ми ходили у військові походи і здобували перемоги, також ми і сварились…  Ми маємо говорити  про всі ці речі, які відбувались в минулому, але зараз здебільшого ми маємо говорити про майбутнє: яким чином нам зробити так, щоб завтра нас ніхто не міг розділити, щоб ми разом здобували перемоги для нашої держави. Адже кримські татари себе повноцінно вважають мешканцями української держави.

Якою ви бачите плідну взаємодію українців і кримських татар для деокупації Криму? Що на Вашу думку треба робити в першу чергу?

Алім Алієв: Якщо говорити про деокупацію, то нам важлива стратегія, які кроки ми повинні зробити сьогодні, завтра чи післязавтра. Треба повернути не тільки територію, але і людей, які там. Ми маємо дуже плідно і тісно працювати з міжнародними спільнотами. Дипломатичним шляхом може вирішитись цей конфлікт, мирним спротивом. Після депортації кримські татари поверталися на свою Батьківщину мирним спротивом. І зараз для українців і кримських татар важливо зберігати цей спротив в питаннях деокупації Криму, якби росіяни не хотіли конфлікту, ми маємо бути розумнішими, тоді міжнародна спільнота буде на нашому боці. Зараз ми маємо дуже багато поїздок, як в Європі, так і США, де ми працюємо з політиками, дипломатами на тему деокупації…

Початись деокупація має з демілітаризації. Крим перетворюється з туристичної бази на військову базу. Стоїть перше питання, щоб з Криму пішли російські військові, бо вони зараз постійно завозять військову техніку, армію, спецслужби. Між людьми в Криму існує страх…

Одна з найважливіших подій тижня – візит  представників Північноатлантичного союзу до Києва. У столиці провели засідання комісії Україна НАТО. НАТО представляв генсекретар Йенс Столтенберг. На зустрічі з Президентом України Петром Порошенко він заявив: «Захід підтримує Україну і очікує від Росії повного виконання мінських домовленостей».  Детальніше про це – сюжеті…

Аліме, Ви брали участь в одній із зустрічей з представниками НАТО в рамках їх візиту. Розкажіть, будь ласка, що це була за зустріч, хто ще брав участь, що обговорювали?

Алім Алієв: Це була зустріч з лідерами кримських татар і громадськими організаціями, які працюють над темою прав людини в Криму, де ми обмінялись репліками, щодо ситуації в Криму, що потрібно ще зробити, говорили про посилення санкцій. Не тільки через факт порушення прав людини, а і через факт незаконної анексії півострова. А також про створення на міжнародному рівні майданчику для обговорення теми деокупації Криму.

Більше трьох років минуло з моменту анексії півострова. Ви брали участь у численних зустрічах у провідних європейських інституціях. Розкажіть, що змінилося за останні три роки? Чи змінилася риторика? Чи є конкретні кроки?

Алім Алієв: Якщо говорити і згадувати 2014 рік, то на заході нам говорили, що проблема війни між Росією і Україною, агресія і окупація – є ваша проблема, бо ми, умовно кажучи, свою війну давно виграли. Після того, як європейські держави почали бачити, як Росія почала втручатись в їх внутрішню політику: вибори, розпалювання ворожнечі в середині цих країн, то зараз вже ми чуємо, що це не просто наш конфлікт – це регіональний конфлікт. Що ситуація на Донбасі може вирішитись тільки разом із Кримом, бо від цього залежить безпека Європи. Я сподіваюсь, що ми створимо міжнародний майданчик, де ми будемо не просто говорити, що відбувається, а де ми будемо конкретно обговорювати механізми, щоб завтра він був вільний.

Аліме, Ви багато спілкуєтеся, напевно, з переселенцями, і з кримчанами, що лишаються на півострові… скажіть, будь ласка, вони відчувають цю міжнародну підтримку України? Вони вірять у повернення Криму?

Алім Алієв: Людей, які залишаються на півострові і людей, які виїхали сюди розділяємо. В першу чергу ми маємо говорити про людей, які залишились. Вони один на один з тією небезпекою і страхом, який відбувається в Криму. Там не працює жодна місія з прав людини. На сьогодні ми маємо 300 випадків порушень прав людини. А скільки ми ще не знаємо, я боюсь уявляти. Люди, які переїхали сюди, вони в тому числі переїхали через питання небезпеки в Криму. На щастя міжнародні організації допомагають ВПО  інтегруватися, волонтери допомагають працюючи з тими сгромадами, які приймають переселенців. Я б точно не займався тим, чим займаюсь, якщо я б в це не вірив. Люди, які знаходяться зараз тут, на континентальній Україні, кажуть, що ми живемо, як на валізах. Ми готові повернутись до Криму, як це стане можливо.

І на останок. Що б Ви хотіли сказати зараз кримчанам, які нас дивляться?

Алім Алієв:  Ви маєте точно знати і розуміти, що на континентальній Україні є тисячі людей, які працюють над тим, щоб завтра між нами не було жодних кордонів.

 

ТВ “Голос Криму”. Марія Гурьєва, речниця Amnesty International, розповідає про результати моніторингів правозахисників.

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим, ведуча – Ліна Голуб. Наша тема – порушення прав людини в анексованому Криму. Ми поговоримо про результати моніторингів правозахисників, про те, що може зробити кожен з нас для допомоги постраждалим кримчанам. А також – підіб’ємо підсумки правозахисного року на прикладі організації Amnesty International. Допоможе нам в цьому речниця міжнародної амністії в Україні Марія Гурьєва.

Розкажіть, будь ласка, спочатку, що таке права людини, про які ми будемо говорити. Які базові права існують?

Марія Гурьєва: Питання прав людини є дуже розлогим і детальним. Права людини, це не те, що нам виділяє держава своїми законами, не те, що нам дається державою у якій ми мешкаємо, це те, що людина отримує за правом народження. Людина народжується з базовими правами, зокрема, право на життя, свободу вираження, на власну гідність, право не бути катованим і тд. Ці речі притаманні кожній людині. Важливо розуміти, що права людини не даються людям автоматично, люди повинні виборювати ці права, домагатись від держави захисту їх.

А які основні теми виділила Ваша організація у звіті по порушенням прав людини в Криму?

Марія Гурьєва: Ситуація в Криму є вкрай комплексна, складна. По Криму у нас було два звіти, після анексії і другий ми презентували в кінці 16-го року. Ми акцентували на аспект право на свободу вираження багатьох людей, лідерів кримськотатарського народу, людей, які висловлювали незгоду де-факто влади. Їх переслідують, заарештовують. Зараз відбувається велика кількість судових процесів, які теж відбуваються з порушеннями і сама причина цих затримань є порушенням прав людини. Проблемою також є, що незалежні ЗМІ не можуть перебувати на території півострову, після анексії були змушені переїхати на територію України, їм було відмовлено в пере акредитації і фактично зараз кримськотатарська спільнота не має змоги отримувати незалежну інформацію від власних ЗМІ. І ця інформація обмежена через інтернет. Проблемою є незаконні зникнення, кейс Ервіна Ібрагімова, якого було викрадено, і попри величезну кількість  доказів влада не розслідувала цей випадок. Те ж саме стосується переслідування адвокатів, комплексна система, де присутня величезна кількість порушень, репресій спрямованих на людей, які є або членами кримськотатарської спільноти або ж просто висловлюють незадоволення де-факто влади.

А як проводився моніторинг, на основі якого склалася така картина? Хто їздив до Криму, з ким там вдалося перетнутися?

Марія Гурьєва: До Криму їздили дослідники у 2016-му році. Їм вдалось побувати на суді Ахтема Чийгоза, поспілкуватись з ним самим, дізнатись, що на той момент Ахтем немав змоги бути присутнім в суді, попри те, що СІЗО в якому він знаходився було в кілька ста метрах до суду. Скайп зв*язок відбувався з технічними проблемами, він не міг чути, що відбувається під час процесу і не мав змоги конфіденційно спілкуватись з адвокатом. Це низка порушень, які можна назвати, хоча їх значно більше. Так само дослідники спілкувалися з мешканцями півострова, іншими членами кримських татар і тут на території України опитали велику кількість людей, представників кримськотатарської спільноти, адвокатів, родичів тих, хто зараз перебуває в Криму, кого зараз затримано.

Які труднощі є у моніторингу у Криму і які можливі варіанти виходу з цієї ситуації? Як, наприклад, правозахисникам себе захистити, щоб безпечно виконати роботу?

Марія Гурьєва: Зараз складність фактично одна, жодна міжнародна організація немає постійного і відкритого доступу до Криму. Тому ми назвали нашу доповідь «Крим в темрявій», тому що все, що відбувається в Криму, воно відбувається поза тою сферою, яку може побачити міжнародна спільнота, якась інформація до нас дістається, але в той же час міжнародні місії не можуть перебувати в Криму і Росія всіляко блокує доступ місій на територій. Одне з наших завдань по Криму, це підіймати це на міжнародному рівні, щоб оонівські механізми могли працювати. Дуже важливо те, що організації, які перебувають на території України, кримськотатарські, «Крим Сос», активісти, вони через знайомих, через відвідування Криму виносять цю інформацію на поверхню, моніторять, що відбувається на судах. Дуже важливе значення має діяльність самих кримських татар на півострові, вони надзвичайно консолідовані, стоять один за одним, якщо відбувається арешт, то інші з*їжджаються  і коментують цю ситуацію. Попри те, що безпосередньо на місці фактично не можливо щось змінити, але  сам факт документування і оприлюднення цієї інформації дуже важливо, і дає гарантію того, що в майбутньому винних можна притягнути до відповідальності у міжнародних судах.

Одна з важливих тем, як вже було озвучено – викрадення людей на півострові. Символом боротьби за їхнє повернення, за відповіді від місцевої кримської влади, підконтрольної Кремлю, став Ервін Ібрагімов. Його викрали 24 травня 2016-го – вже більше року про Ервіна немає жодної інформації. Як з цією темою працювала  організація Amnesty International – розкажемо у нашому архівному сюжеті.

Маріє, ми подивилися відео з одної з численних акцій, присвячених Ервіну Ібрагімову і зниклим без вісті. Її проводили в листопаді. Які ще заходи з цієї тематики відбулися за останній рік?

Марія Гурьєва: Акції, які присвячували Ервіну  Ібграгімову і іншим зниклим кримським татарам регулярно проводить Крим Сос під посольство РФ, ми часто приєднуємось до цих акцій, намагаємось їх підтримувати. Як сказали в сюжеті, так ключовим є тиск де-факто влади, яка не реагує. Тому є ключовий сегмент – надаємо підтримку родинам, які приходять в надскладний час. Тому та увага, акції, листи вони є дуже важливими. Сюжет, який ви показали, це щорічна акція Amnesty International, її проводять по всьому світі, вибирається низка міжнародних справ, яким люди пишуть листи, і ми в Україні вибираємо ту, яка є важливою і актуальною. В листопаді-грудні цього року ми будемо проводити акції в підримку Еміра Усейна-Куку, його переслідують за вираження своєї позиції, йдуть утиски на його сина, дружину. Це не означає, що інші справи менш важливі і ми не приділяємо їм уваги. Ми намагаємось впливати на систему, спрямовуючи на це нашу діяльність, акції. Це дозволяє привернути більше уваги до проблеми. 

А наскільки активна міжнародна спільнота у відношенні Криму? Можливо, є якась статистика – скільки листів надійшло з усього світу, чи скільки людей використовували певні хештеги… Якось можна виміряти рівень зацікавленості та залученості?

Марія Гурьєва: Справи кримських татар були українськими. Ми отримали тисячі листів і підписів у підтримку кримських татар, їх родин. В світі теж пишуть багато листів. В Україні під час марафону ми зібрали більше тридцяти тисяч, сподіваємось зібрати більше сорока. Важливий елемент міжнародної солідарності, тому що ми є міжнародною організацією, пишемо у підтримку активістів інших країн, де порушуються права, а завтра,  коли буде складна ситуація в нас, ці люди будуть писати нам. І цей елемент міжнародної солідарності є дуже важливим для нашої організації.

Чи реагує російська і місцева влада Криму на це?

Марія Гурьєва: Вони поки що вважають, що можуть не реагувати, всіляко намагаються ігнорувати подібні речі. РФ на міжнародному рівні демонструє ігнорування вимог щодо захисту прав людини, це стосується не лише Криму, а і території РФ. Ми знаємо, що там зараз утримують українських в*язнів, але потерпають і громадяни Росії, які якимось чином висловлюються проти влади. Наприклад, взяти директорку української бібліотеки, яку звинувачують в поширенні неналежної літератури. Поки що Росії здається, що це працює, але так не буде завжди. Ні Росія, ні Крим, ні будь-яка інша країна, яка прагне порушувати права людини не знаходиться в міжнародній ізоляції. Політично, економічно вона вимушена взаємодіяти з іншими державами. Інші держави громадян своєї країни чуть голосом. Потрібно вимагати від Росії дотримання прав людини, вимагати від Туреччини, тому що там зараз теж почався активний тиск на суспільство. З часом все спрацює, всі зібрані докази будуть передані в міжнародні суди і винні понесуть відповідальність. Головне не опускати руки через те, що не дає негайних результатів.

Особливої підтримки потребують політв’язні на території Росії та окупованого Криму. Чи є якісь свідчення того, що для них важливі наші листи, акції, які ми тут проводимо?

Марія Гурьєва: Наприклад, Генадій Афанасьєв зізнавався, що листи, які він отримував тримали його морально. Дуже складна зараз комунікація з Сенцовим та Кольченко, але ми точно знаємо, що листи доходять до них хоч із перервами дуже важливі і це фактично те, що допомагає їм зрозуміти, що вони не одні і про них пам*ятають. Відчуття покинутості, напевне, найбільш гнітюче, складне для людини в їхній ситуації.

Що роблять правозахисники, щоби визволити їх? Які є успіхи за останній рік?

Марія Гурьєва: Щодо успіхів поки говорити складно, зокрема, як ми говорили РФ не охоче реагує на міжнародний тиск і сподівається, що вдасться піти безкарно. Все, що ми можемо зараз робити – це тримати ці питання на міжнародному рівні і так само тримати увагу громадян України. Наприклад, день народження Сенцова активісти в своїх місцях проводять заходи, перегляди фільмів, постановки п*єс, дискусії, збір листів та підписів. Для того, щоб не дати людям забути, що Сенцов і Кольченко досі ув*язнені. Решта певної мірою залежить від переговорів нашої держави, це питання теж піднімають на різних зустрічах.

А чи є наразі якісь передумови, якісь перші дзвіночки, які б означали, що когось з наших в’язнів можуть відпустити найближчим часом?

Марія Гурьєва: Очевидних сигналів на разі немає. Ми продовжуємо зберігати обережний оптимізм, що нам вдасться визволити наших в*язнів. Це складний, тривалий процес. І тут дійсно потрібно триматись до останнього, не втрачати надію.

Так склалося, що всі знають про справу режисера Олега Сенцова, журналісти слідкують за кримінальним процесом проти Миколи Семени, багато людей в курсі проблем кримських татар на півострові і знають про справи 26-го лютого, Ахтема Чийгоза, Ільмі Умєрова. Як бути з менш публічними особами? Чим можна допомогти таким в’язням?

Марія Гурьєва: Є інші організації, які так само працюють з такими темами, можливо вони менш публічні, можливо вони менш змогли підняти це питання на високий рівень, але так само з іншими в*язнями працюють інші організації. Важливо, що є співпраця між організаціями в Україні, які підтримують один одного, заходи, збираються і це насправді дуже важливо.

Чи бачить Amnesty International якісь механізми, як можна було б все ж забезпечити дотримання прав людини на півострові? Можливо, вже були подібні успішні кейси на окупованих територіях?

Марія Гурьєва: Механізм може бути – допуск міжнародних моніторингових місій, зокрема ООН. Ця ситуація теж дуже складна, тому що зі свого боку Україна ніби готова допустити моніторів, але через свій кордон. З іншого боку Росія відмовляється таким чином допускати. Монітори в принципі можуть переїхати через російський кордон, але тоді не буде довіри з нашого боку до них, тому що ми можемо підозрювати, що їхні доповіді можуть бути упередженими. Тут важливий момент досягнення певного консенсусу, аби монітори таки потрапили до Криму. Доки цього не сталось, доки Крим продовжує бути у пітьмі, велика відповідальність покладається на самих кримських татар і тих, хто перебуває на території України. Можна говорити те, що питання на рівні ООН тримаються на плаву, про них постійно говорять, організовують певні заходи, де політикам, дипломатам нагадують про цю проблему. Але знову таки, це питання часу.

Аналітик Юлія Каздобіна розповідає про перспективи щодо статусу Криму (відео)

Це програма  “Голос Криму” на UA:Крим, ведуча – Ліна Голуб. Сьогодні в програмі ми дізнаємося яким бачать майбутнє Криму експерти різних галузей. Обговоримо перспективу імовірного варіанту –  кримськотатарської автономії, розберемося з її перевагами та недоліками для населення півострова і всієї України.

А в гостях у нашій студії – Юлія Каздобіна, радник міністра інформаційної політики з питань Криму. Співавторка найсвіжішого дослідження про статус Автономної Республіки Крим в Конституції України.  

Юліє, які основні проблеми вбачають експерти? І у мене одразу питання про поточний статус Криму в нашій Конституції.

Юлія Каздобіна: Переважно більшість експертів говорили, що поточний статус не відповідає своїй назві, йдеться  про те, що Крим називається автономною республікою, але насправді те, що стосується розподілу ресурсів між центром та автономією воно не дуже відрізняє Крим від інших областей України.  Також експерти говорили про те, що йшлося про власну автономію, але ніхто не згадував про носія автономії і в результаті вийшло так, що автономія, яка була у складі України, вона, де-факто, вийшла російською автономією. І це експерти вбачали, як недолік і також говорили про те, що цей статус у Криму з`явився в результаті політичноі боротьби, а не аналізу і якихось теоретичних напрацювань, яким чином має бути врегульовано статус Криму у складі України. І експерти говорили,  що це не найкращий спосіб врегулювання, бо він створює певні перекоси,  тобто, наприклад, в деяких органів влади в Криму, за словами одного з експертів конституціоналістів, були такі повноваження, яких навіть не було у президента України, тобто, він не деталізував, які саме, що він мав на увазі.

Ще хотілося б уточнити. А хто ті експерти, думку яких враховано у дослідженні? Скільки їх приблизно? Чому саме вони?

Юлія Каздобіна: Експертів було 10, вони були різні: були представники конституційної комісії, були представники органів влади, деякі люди, які працюють над кримським питання доволі давно, представники недержавного сектору,  які займаються конституційним правом. Чому саме вони? Просто намагалися відібрати людей різних галузей, які могли б цю проблему, власне автономії, статусу Криму та взагалі адміністративного устрою держави, могли б прокоментувати з різних точок зору.

Тож які основні варіанти  статусу Криму та міста Севастополя наразі розглядають?

Юлія Каздобіна: Не можна сказати, що розглядають. Насправді можна говорити про те, що зараз питання статусу Криму для багатьох, які не працюють саме з кримською тематикою, воно є не дуже актуальним. Тобто, не можна говорити, що якісь варіанти дійсно розглядають, просто були певні пропозиції  і ці пропозиції були дуже різні. Вони (пропозиції – ред.) насправді, відрізняються від тих,  які називали громадяни України. Це просто був другий етап дослідження, який ми робили.  Перший етап: ми провели кілька фокус-груп  та говорили з громадянами України. А це було більш таке експертне опитування,  в них були інші варіанти  – це були варіанти, про які я ніколи не чула, а саме:  персональна національна автономія. Я навіть не певна, що це таке  один з експертів говорив про Кримськотатарську область  в складі України, що стосунки лишаються,  тобто статус, такий самий,  як у інших областях, але разом з урахуванням того, що в Криму є корінний народ, який має певні відмінні права…

Отже, один із можливих шляхів для  зміни статусу півострова – кримськотатарська автономія. Детальніше про цей  проект розкажуть мої колеги – у сюжеті.  

Отже, Юліє. Спершу хочу спитати – як Вам наш матеріал? Що варто було би в першу чергу додати чи уточнити?

Юлія Каздобіна: Я думаю, що насправді дуже важливо бачити різні точки зору, насправді  приємно бачити коментар Арсена Жумаділова,  який очевидно має певне розуміння  того, яким чином має виглядати ця автономія. Коли ми проводили своє опитування,  то одна з речей, на яку погоджувалися переважна більшість експертів полягала в тому, що власне Меджліс  кримськотатарського народу,  який є ініціатором того,  щоб Крим отримав статус  кримськотатарської автономії  у складі України,  щоб саме Меджліс запропонував своє бачення,  як має виглядати автономія. Я знаю, що є дуже багато критики  на адресу Меджлісу,  що таке бачення не було запропоноване із коментарів Арсена  зрозуміло,  що певний рух у цьому напрямку відбувається. Це приємно бачити,  але також хочеться погодитися з моєю колегою Юлією Тищенко,  в тому, що дійсно ці всі деталі  треба проговорювати,  треба пропрацьовувати. Ну тобто, такі рішення  не можна приймати швиденько  без розуміння з боку інших громадян, які проживають, як на території України так і на окупованій території. Адже зрозуміло, що вони (люди – ред.), особливо на окупованій території, зараз знаходяться під інформаційним тиском,  під пропагандистським тиском Російської Федерації. І будь-які рішення, які будуть  тут (на материку – ред.) прийняті  будуть використовувати для того, щоб залякати населення,  а там і так це залякування вже відбувається.

У праці, яку Ви написали спільно з Центром незалежних політичних досліджень вказано, що тема кримськотатарської автономії взагалі табуйована. Хто її замовчує, і чому так відбувається?

Юлія Каздобіна: Я думаю, що насправді це наслідок того, що зараз суспільство перебуває в такому доволі важкому стані, і коли в нас є проблема війни на сході, коли в нас є проблема окупації, і нема чіткого розуміння, як ми до цього ставимося:  сепаратизм це чи не сепаратизм. Теж саме,  якщо ми говоримо про автономію кримськотатарську, то одразу починають виникати питання стосовно угорської меншини,  чи якихось інших меншин, які проживають на території України, і тому це така тема, на яку дуже важко говорити у тому стані, в якому перебуває суспільство.

Як на Вашу думку і на думку експертів – чи достатньо детально пропрацьована пропозиція кримськотатарської автономії? Чи можна її презентувати людям у тому вигляді, як є? Чи можна вже виносити на голосування?

Юлія Каздобіна: Багато експертів говорили про те, що насправді, адміністративний устрій Криму має все ж таки базуватися на тому, яка буде ситуація на момент звільнення. На даний момент, ми не знаємо, коли це звільненні відбудеться, і ми не знаємо, які будуть там настрої та яким чином це звільнення буде відбуватися.  І ми зараз можемо прийняти певне рішення, яке не буде відповідати дійсності і, насправді, можемо цим гірше зробити,  і деякі експерти про це говорили.

Які основні недоліки  спеціалісти  бачать у проекті?

Юлія Каздобіна: Але ж власне, проекту кримськотатарської автономії, ми ще не бачили. Йде поки що обговорення в рамках конституційної комісії. І наскільки я розумію, там поки ще нічого не напрацьовано. Є тільки законопроект про статус корінного народу, який говорить про те, що корінний народ має право на самовизначення, а далі нам треба вже обговорити питання –  яким чином буде реалізовано це право на самовизначення. Кримські татари говорять про те, що вони хочуть мати автономію у складі України,  але все ж таки треба проговорити, як ця автономія має виглядати.

А якими ж є переваги кримськотатарської автономії? Особливо цікавить, які переваги для всіх українців, незалежно від етнічного походження.

Юлія Каздобіна: Багато експертів говорили про те, що Україна визнала кримських татар корінним народом, і має поважати право корінних народів.  Прихильники кримськотатарської автономії  говорили про те, що  автономія є заставою  єдності України, багато хто говорив, що надання цього статусу Криму є ключем до повернення відновлення територіальної цілісності України. Хоча, якщо чесно, я з цією тезою не згодна,  мені здається, що це два різних процеси.  Тобто, зовнішня агресія  і внутрішній статус, вони не дуже між собою пов`язані, але це не означає, що нам треба відкинути розмову про право самовизначення кримських татар.

Ми опитали випадкових людей на вулицях Києва – вони різного походження, різного віку. Пропоную послухати, що думають мешканці столиці щодо кримськотатарської автономії.  

Юліє, що Ви думаєте з цього приводу? Очікувана реакція людей?

Юлія Каздобіна: Різні думки, є побоювання сепаратизму. Ми такі речі під час першого дослідження також бачили… Насправді, українці доволі добре ставляться до кримських татар. Ми проводили опитування громадської думки, і понад 60% українців не проти, щоб держава Україна надавала фінансову підтримку розвитку культури кримських татар. Тому мене така позитивна реакція не дивує.

Чого бояться противники кримськотатарської автономії в Україні? Як можна розвінчати їхні упередження і позбавити страху?

Юлія Каздобіна: Говорив один із респондентів, що люди бояться невизначеності. Тобто, коли тобі пропонують кота в мішку, тобі кажуть, що дайте нам кримськотатарську автономію, захистіть наші права, а не говорять, яким чином будуть захищені права інших людей. Тому людям страшно, враховуючи той самий стан війни, враховуючи рівень недовіри, який існує в українському суспільстві, – це викликає підозри, страх. Розвінчати цей страх можна спільною розмовою громад кримськотатарських, українських і інших, хто вважають себе громадянами України. Чесна розмова про те, як вони будуть жити разом на території Криму.

Чи вважають спеціалісти доцільним публічний діалог на тему кримськотатарської автономії?

Юлія Каздобіна: Про діалог йшлось все ж таки багато, але зараз на цю тему таки доволі тяжко говорити, але все одно мають бути якісь теоретичні розробки. Існує такий міф в Україні, що автономія в складі утилітарної держави є не можливою. Але таких випадків вистачає і в Європі. Говорити про це потрібно.

Чи розглядається варіант якогось референдуму, чи хоча б соцопитування?

Юлія Каздобіна: Ми розглядали процедури про прийняття рішення стосовно зміни статусу автономії і задавали питання стосовно, коли це рішення має бути прийняте. Думки були різні, деякі говорили про те, що це потрібно робити зараз, деякі, що після звільнення. Інші говорили про те, що для внесення зміни в Конституції 10 розділу немає ніякої особливої процедури, крім тої, яка прописана в Конституції, а референдум для цього не потрібен. Інші говорили, що це відновлення територіальної цілісності, і говорили, що навіть потрібно збирати конституційну асамблею, просто нову Конституцію приймати після цього, інший статус Криму має бути частиною Конституції і тоді вже референдум…

Ірина Седова: “Ми маємо розповідати про знущання над кримськими політв’язнями, щоб спонукати до посилення санкції проти РФ” (відео)

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим, ведуча – Ліна Голуб. В гостях у нашій студії – Ірина Седова, кримчанка, співробітниця Кримської правозахисної групи. У нашій програмі ми поговоримо про життя кримських переселенців, про те, що змушує їх полишати півострів і, звісно, про права людини.  

  Які конкретні кроки зараз робить Україна і недержавні організації як наприклад Кримська правозахисна група задля визволення незаконно ув’язнених українців?

Ірина Седова: Кримська правозахисна група постійно збирає інформацію про ув’язнених. Ми оприлюднюємо цю інформацію не тільки в ЗМІ, а і міжнародним організаціям, органам влади. Ми вимагаємо негайно звільнити наших політв’язнів. Зараз вся ця інформація зібрана в аналітичних звітах, які ми постійно публікуємо. Це величезна проблема, бо люди потерпають від окупаційної влади, вони сидять в СІЗО абсолютно незаконно, де жахливі умови. Наразі в Криму 40-ка градусна спека, по 20 людей сидять в камерах, які розраховані лише на 8. В людей погіршується самопочуття, а медична допомога не надається. Такий приклад – Володимир Балух, який сидить за те, що вивісив прапор України на своєму будинку та написав “вулиця Небесної сотні”. Після цього до нього прийшло ФСБ, підкинуло йому зброю і посадило в СІЗО. В нього погіршилося здоров’я, зараз адвокат буде вимагати комплексне медичне обстеження. Його мати не може за собою доглядати, бо вона старенька і погано ходить, а Володимир сидить у СІЗО, і ніхто не може їй зараз допомогти. Таких випадків багато, ми їх фіксуємо і намагаємось розповісти світу.

Є гучні справи, відомі вже по всьому світу. Це справи Ахтема Чийгоза, Ільмі Умєрова,… справа так званих диверсантів.  Як Ви вважаєте, такий розголос важливий і корисний, чи для Росії може мати зворотній ефект? Тобто що робити далі, наприклад, з арештами менш відомих людей?

Ірина Седова: В нас є кейси, де людей катували і під цими катуваннями вони давали проти себе свідчення. Це кейс Андрія Коломійця, українця, який не є кримчанином, його спіймали в РФ і катували. Зараз він сидить в колонії, але слідство проти нього велось в Криму. Ця справа говорить про те, що можуть спіймати любого українця, який немає відношення до Криму і звинуватити його за участь в Майдані. Справа Володимира Балуха, про якого я уже говорила, тобто, це жахливі дії влади, яка намагається знищити українську ідентичність. Це має бути оприлюднено, за ці дії РФ має бути покарана. То ми маємо розказувати про ці кейси, щоб посилили санкції проти РФ і за грубі порушення прав людей у Криму.

Проти українців і кримських татар в Криму вже три роки розгортається якась боротьба. Вона не висвітлюється у місцевих ЗМІ проте нам часто доводиться чути про обшуки і арешти активістів, про погрози, побиття зокрема через українську символіку. Чи можна стверджувати, що цих людей цілеспрямовано витискають з Криму?

 Ірина Седова: Насправді, хочуть щоб люди замовчали, не могли нічого говорити у підтримку України, не могли висловити свою позицію, що вони люблять Україну. Переслідують всіх кримських татар і українців. Коли була річниця депортації 18 травня, то були грубі порушення свободи мирних зібрань і людям присилали попередження не виходити на мітинги і, навіть, щоб покласти квіти. Справи політв’язнів пов’язані з катуванням, ці всі катування потрібно фіксувати, тому що це є воєнним злочином. Ці докази потрібно збирати постійно.

Нещодавно до Києва перебралося подружжя Виноградових, спершу Андрій, а потім терміново виїхала з півострова його дружина – Наталя Харченко. Вона не встигла зібрати речі, не змогла поки забрати дітей, її здоров’я не в найкращому стані. Кримська правозахисна група спілкувалася з подружжям. Розкажіть коротко, що трапилося у цих людей, чому їх переслідують? Як формуються подібні справи?

Ірина Седова: Це ще один приклад переслідування людей за проукраїнську позицію. До пані Наталії в січні прийшли співробітники ФСБ, провели незаконний обшук, забрали чотири комп’ютери, які досі не повернуто. Давили на Наталію, хотіли доступи до соціальних мереж, бо вони там знайшли якісь проукраїнські записи, які їм не сподобались. Вони її залякували. В жінки є хвороби, вона постійно нервує після цих допитів. Чому вона виїхала, бо з’явилась інформація, що на неї відкриють карну справу за ці дописи. В Криму не тільки не можливо вийти на мітинг, а і не можливо написати щось в підтримку України. Таким чином люди виїжджають з півострова. А ті, хто не може виїхати саджають, як Володимира Балуха. Наталія з чоловіком просто змушені виїхати, щоб людину не посадили в тюрму. Діти залишились з мамою в Криму. Тепер їм потрібно знайти житло, роботу. Вони не встигли, бо це було дуже швидко, а зараз вони потребують допомоги. Будемо надавати рахунки, щоб допомогти. Людям якось потрібно влаштовувати своє життя і забрати дітей.

Ірино, які на Вашу думку основні проблеми переселенців? Які з них Ви відчули на собі?

Ірина Седова: Проблеми є в тому, що наші переселенці стикаються з дискримінацією. Яскравий приклад цього – постанова, яка забороняє кримчанам користуватись банками. Це постанова, яка говорить, що ми є нерезидентами, ми не є громадянами власної країни, потрібно брати довідки переселенця, щоб відкрити якийсь рахунок в банку. Були у нас такі випадки, коли дитина жила в Криму, а заочно навчалась в Дніпропетровську. Вона не могла отримувати стипендію тому, що вона не була переселенкою, вона не могла відкрити карту в банку. І ця проблема досі існує, вона не вирішена. Державі потрібно приділяти увагу, щоб не дискримінувати людей. І ще один приклад Постанова 1035, яка забороняла людям вивозити свої речі. В мене досі є речі в Криму, побутова техніка, яку ми не змогли вивезти, поки влаштовувались тут. Хоча зараз через суд Українська Гельсінська група відмінила її, то митниця наша не пропускає через кордон ці речі. Тобто, вони чогось чекають. Ми не знаємо чого, адже рішення суду повинно виконуватися. 

Хто захищає зараз права переселенців в Україні? Про які успішні кейси можна розповісти? 

Ірина Седова: Можна назвати цей кейс успішним про відміну постанови 1035. Тепер останній крок змусити митницю виконувати рішення суду, яке відмінило цю дискримінаційну постанову.

Ми займаємось допомогою, постійно консультуємо тих, хто хоче переїхати. Адже зараз є проблема в людей, які виросли в Криму і в них не було українського паспорту, а вони зараз хочуть його отримати. Їм потрібно везти з собою трьох свідків, щоб довести, що вони є громадянами України. Треба жити на території України два тижні. Це величезна дискримінаційна проблема, яку потрібно вирішувати…

Що треба в першу чергу розуміти кримчанам, які хочуть перебратися до материкової України?

Ірина Седова: Прочитати наше законодавство, вивчити з якими вони можуть зіштовхнутися проблемами. До проблем відноситься такі питання: жило і робота, проблеми з отриманням паспортів, якщо діти уже повнолітні, а до періоду окупації не були. Проблеми з банками, також треба шукати місце, де отримати довідку переселенця, де ви будете жити, тому що можуть прийти і перевірити чи дійсно ви там живите, щоб потім у вас цю довідку не відібрали. З такими проблемами в першу чергу стикаються.

ТВ “Голос Криму”. Галина Джикаєва: “Ми знали про російські військові частини в Криму, але не знали, що їх так багато …Було зрозуміло, що Україна не зможе дати відсіч”

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим, і ведуча – Ліна Голуб.  В програмі ми поговоримо про незвичайний театр у Києві, заснований кримчанкою. Про долю вимушених переселенців і те, як вона відбивається у мистецтві.

В гостях у студії – Галина Джикаєва – кримчанка, режисерка і акторка, засновниця постплей театру в Києві.

Цього тижня у Галини сумна річниця – рівно три роки тому вона полишила Крим.

Галино, розкажіть, будь ласка, а чим Ви займалися до анексії?

Галина Джикаєва: По-перше, хочу сказати,  що я є не єдиною засновницею постплей театру. Декілька людей з Криму, кияни. В нас немає однієї людини,яка заснувала і почала розбудовувати. Я не тільки режисер і актор, я журналіст, в Криму до анексії я працювала в Чорноморській ТРК випускаючим редактором новин і  в нас був театр більше 20-ти років він виріс зі студії, а потім він став арт-центром «Карман», який перед анексією був внесений в список пам*яток Криму. Це був майданчик, де збиралась неформальна творча молодь, музиканти, поети, молоді художники. Ті люди, в яких немає офіційних виходів на майданчики. В нас був кіноклуб соціально-психологічного кіно. Нас закидали димовими шашками, коли був фільм про те, як Янукович забрав Межигір’я. 

У листопаді 2013 року, коли кияни вийшли на Майдан, які були настрої загалом в Криму, і якою була Ваша перша реакція?

Галина Джикаєва: Крим завжди був таким собі заповідником совка, переважну більшість людей лякало те, що відбувалось в Києві. Люди не здатні на критичне мислення. Більшість пенсіонерів і відпочиваючих, і південь взагалі розслабляє людей. Більшість за те, аби було тихо і спокійно. Дуже лякало, те що було в Києві, але люди, які намагались щось зрозуміти, то в них була чітка позиція. Ми з моїм другом Антоном, режисером театру вели соціальний напрямок роботи в Кармані. Були репетиції і ми між ними дивились те, що відбувається на майдані, майже не спали. 

Як Ви переживали події на півострові початку 2014 року? Чи було передчуття, чи можливо вже навіть розуміння, що Росія скористається політичною нестабільністю?

Галина Джикаєва: Я знала, що проллється кров, тому що режим Януковича не відійде мирним шляхом. Я до цього була готова, але майдан переміг. Події 26-го лютого я теж дивилась. Ми теж думали, що переможемо, не дали провести сесію на якій були сепаратистські наміри. Зовсім несподівано, що в ніч з 26-го на 27-ме наш Кабмін і ВР були захоплені людьми, явно це були спецназівці російські. Почали з*являтись військові колони з технікою. Ми знали про російські військові частини в Криму, але не знали, що їх так багато, як ми бачили. З Керчинської протоки весь час йшов потік. Ми стояли, ми бачили, нам показували «факи». Десь було зрозуміло, що Україна не зможе дати відсіч. Я не аналітик, не можу сказати, якби ж то Україна здійснила силовий метод, щось би змінилось. Не було готове командування, яке було майже все зрадниками, і люди, які прийшли на місце Януковича, я не думаю, що вони були готові відвойовувати Крим. Морально не готові були військові, люди до корово пролиття з росіянами там у Криму. 

Як Ви вважаєте, чому значна кількість кримчан поставилася до подій весни 2014-го нейтрально чи навіть підтримала Росію?

Галина Джикаєва: Протягом декількох століть, Росія переселяла туди нквд, силовиків. В 44-му році на місце трьохсот тисяч кримських татар заїхало стільки ж людей, які працювали в силових структурах. Дуже багато росіян переїхало, їм давали безплатне житло, яке залишилось від кримських татар. І дійсно це була така ротація населення, і менталітет був дуже специфічний в Криму. Крим ніколи не був суто  українським, в нього острівний світогляд. Дуже добре спрацювала технологічна технологія росіян, це і фестиваль «Великое русское слово», і дозвіл працювати і проводити пропагандистську діяльність проросійським партіям, але в них був не значний відсоток, але вони були і вони проводили. Насильницька українізація проти якої населення Криму було проти. Не можна нав*язувати, треба через любов,  не можна силувати людей. Це ж Крим, це ж море, легкі гроші, курортники приїхали, поїхала, пів року ніхто нічого не робить, сезон годує. Те, що цю специфіку наші люди пропустили, це їх провина, треба було працювати з цією територією. 

А що сталося влітку 2014-го, що змусило Вас поїхати?

Галина Джикаєва: На весні 14-го разом з Олегом Сенцовим, Геною Афанасьєвим координували наші дії по організації мітингів, в нас в театрі була національна символіка, листівки і в театрі за моєї ініціативи проводились курси першої медичної допомоги. Через це після того, як хлопців арештували до мене прийшли і сказали, що ви терористка, бо ви організовували курси першої медичної допомоги, а це в рамках терористичної діяльності, якщо це в рамках співпраці з Олегом Сенцовим. Для мене це була дикість. 24-го мене запросили на допит, а 25-го я мала прийти рівно три роки тому. Я туди не дійшла, мене правозахисниця з СПб взяла і вночі я поїхала. 

Чи знали Ви тоді, чим хочете займатися на материковій Україні після переїзду? Чи це був крок у невідомість?

Галина Джикаєва: Я не знала, дійсно, чим я буду займатись, але знала, що чимось буду. Це був стрибок в невідоме, я поїхала з одним рюкзаком. І всі переселенці скажуть вам, що ми виїжджали максимум на пів року. За пів року все вирішиться і ми повернемось, тому план такий ми не будували, але виявилось інакше. Уже три роки я в Києві, мені допомогли правозахисники, вони зробили кейс на мене. Рік майже я сплачувала оренду кімнати в квартирі за гроші, які дали донори, якісь речі купувала, і в цей час я почала працювати, як режисер у волонтерських проектах театральних, поставила декілька вистав. Я увійшла в спільноту незалежних театральних діячів і в результаті ми вирішили створити театр.

Як починався Постплей театр у Києві? З чим довелося зіткнутися при заснуванні?

Галина Джикаєва: Ті люди, з якими ми познайомились, це драматурги Ден ті Ян Гуменні, Антон Романов, Христина Хоменко. Було декілька вистав «Сіра зона», «Дерево життя». Коли ми працювали над Сірою зоною ми зустріли переселенця, наша дівчинка зустріла вночі, і розговорилась, де він їй повідав 3-ий монолог про своє життя. Він ополченець, який переїхав до Києва, знайшов роботу, але зараз знову поїхав у Донецьк. І цей діалог, ми зробили з нього півторагодинну виставу, я граю цього ополченця, він переривається моїми роздумами, коментарями. Коли ми створили цю виставу набралась уже база. Звичайно з такою назвою інші майданчики ніколи не пустять до себе. Взагалі цей театр критичний, парадоксальний, провокативний, дає можливість людям починати дискусію, думати, нервувати, але він починає аналізувати ситуацію. Виходить із цього стану дайте пляшку пива і футбол. Ми з цією війною приходимо до людей і заставляємо думати. Коли ми відкрили цей майданчик до нас почали приходити люди, проекти, які ніде не були, наприклад, про трансгендерний перехід, від першого лиця, ці люди про це розказують. Це неймовірне щось.

Галино, чи Ви хотіли би повернутися в Крим? За яких умов це буде для Вас можливо?

Галина Джикаєва: Коли Крим буде українським. Адвокати кажуть, що мені туди не треба їхати. І з мамочкою я один раз за три роки бачилась, вона в Одесу приїздила, тільки по скайпу. Тому тільки коли він буде українським, я звичайно поїду і буду там працювати.

Шейх Саід Ісмагілов розповідає про традиції ісламської віри, переслідування мусульман в Криму

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим. В гостях –  Шейх Саід Ісмагілов – муфтій Духовного управління мусульман України “Умма”. Ведуча – Ліна Голуб.

І ми поговоримо про іслам в Україні. Адже зараз – священний для всіх мусульман місяць Рамадан. Які його особливості, що він означає для кримських татар та інших представників ісламської віри, а також про ставлення українців до ісламської спільноти.

Саіде, ми почули думки кримчан. Чи могли б Ви ґрунтовніше розказати – що ж таке Рамадан?

Шейх Саід Ісмагілов: Ну перш за все, я повністю згоден з кримчанами, всі вони відповіли вірно. Що стосується безпосередньо священного місяця Рамадан – це особливий час в ісламській традиції і вжитті кожного мусульманина… Саме в Рамадан, Всевишній Аллах нізпослав священний Коран… і саме в цей місяць Всевишній Аллах наказав, щоб мусульмани дотримувались обов’язкового посту… Тому так сталося, що для мусульман місяць Рамадан – це і місяць священного Корану, і місяць посту, і місяць молитви, і місяць коли Всевишній Аллах пробачає гріхи віруючих, якщо вони звертаються до Господа з каяттям.

Чи кожен мусульманин зобов’язаний поститись в Рамадан? З якого віку? Шейх Саід Ісмагілов: З того часу, коли мусульманин досягає статевої зрілості, пост у місяць Рамадан стає обов’язковим для усіх віруючих. Є винятки, тобто є категорія людей, які можуть не дотримуватися посту – це перш за все, хворі люди, дуже старі люди, вагітні жінки, годуючи матусі, що годують немовлят, а також люди, що подорожують…

Чому саме не вживають їжу до заходу сонця? Що ж відбувається після заходу?

Шейх Саід Ісмагілов: Не можна пояснити чому не вживають їжу протягом світового дня, справа в тому, що Всевишній Аллах у священному Корані так наказав, щоб дотримувалися посту саме в цей час. Пояснити раціонально ми не можемо, тому що не знаємо Божої задумки…, але ми мусимо виконувати цей наказ. Що відбувається, після того як заходить сонце? Мусульмани випивають першу склянку води, бажано з’їсти якийсь сухофрукт: фінік чи щось інше, а потім виконати вечірню молитву. І лише після молитви, після того як люди звернуться до Всевишнього Аллаха можна їсти… Але треба їсти в міру, тобто потрібно їсти невеликими порціями, спочатку поїсти, через деякий час ще трохи поїсти, тому що об’їдатися, їсти забагато в Ісламі заборонено. 

Чи відрізняється молитва в Рамадан від звичної?

Шейх Саід Ісмагілов: Обов’язкові молитви, що мусульманин виконує п’ять разів на добу, вони такі ж самі, але у священний місяць Рамадан є додаткова молитва, що виконується у ночі. Після того, як мусульмани помоляться і виконають нічну молитву, є так звана молитва Таравіх, її виконував пророк Мухамед, засновник Іслама, і саме під час молитви Таравіх, він читав ті аяти священного Корану, що були вже послані на той момент. І тому за цією традицією мусульмани збираються у мечетях, можна молитись також і вдома, але бажано в наш час молитись у мечетях разом, задля того щоб читати під час молитви священний Коран і частину ночі присвятити саме молитві. А той з віруючих хто бажає зробити більше, може молитись до світанку.

Які обов’язкові атрибути Рамадану?

Шейх Саід Ісмагілов: Обов’язкові атрибути Рамадану – це, перш за все, духовний настрій. Багато людей думають, що Рамадан – це лише не їсти і не пити, але це вторинне. Первинно, щоб людина працювала духовно над собою. Всевишній Аллах дає ось цей час, священний місяць Рамадан щоб людина: по-перше, розкаялася, просила у Всевишнього Господа пробачення за свої гріхи та провини, також людина кожна мусить робити самоосмислення: відшукати ті недоліки, ті помилки з якими потрібно працювати, і працювати зі своїми недоліками. Тобто головне в Рамадан – це духовна праця над собою, щоб вийти з цього місяця вже іншою людиною – духовною, пробаченою, освітленою. Ну, а по-друге, священний місяць Рамадан – це звісно піст, молитва і благодійність. Благодійність – це особлива риса, що притаманна Рамадану. Кожен мусульманин, що має певний статок,… вона мусить витрачати на нужденних….

Які благодійні ініціативи є в Україні під час Рамадану?

Шейх Саід Ісмагілов: Під час Рамадану в нас є велика така традиція, що, по-перше, ми годуємо мусульман, в мечетях мусульманські релігійні громади влаштовують іфтари, тобто на пожертву одновірців, збираються ці кошти, готується їжа і пригощають будь-яку людину. Навіть якщо не мусульманин зайде до мечеті, щоб повечеряти, йому не можна відмовити, обов’язково потрібно нагодувати будь-яку людину, що стала вашим гостем у священний місяць Рамадан. Інший напрямок благочинності – це допомога одновірцям, що потребують нашої допомоги та уваги. Це частіше грошова допомога або допомога харчами, тобто з цих пожертв, що мусять мусульмани давати у священний місяць Рамадан мечеть збирає, а потім перерозподіляє серед віруючих, особливу увагу надаючи сиротам, хворим людям, малозабезпеченим родинам.

Чи приходять в ваш центр кримчани?

 Шейх Саід Ісмагілов: Так, дуже багато, переважно кримських татар, вони відвідують мечеть Ісламського культурного центру у Києві і вечеряють разом з нами, моляться разом з нами, слухають наші проповіді.

Що зазвичай немусульмани розуміють зовсім неправильно – про Рамадан і взагалі про іслам? Які упередження Ви чули найчастіше, і їх необхідно розвіяти?

 Шейх Саід Ісмагілов: Ну, якщо ми будемо казати про Рамадан, то немусульмани думають, що під час місяця Рамадан мусульмани виснажують себе. А все навпаки – людина звільняє свій час на духовні потреби…

Що стосується глобального уявлення про Іслам, на жаль, дуже багато стереотипів, які виникають із-за злочинців, що на жаль роблять злочини. Про мусульман починають думати, що це якась релігія агресивна, не толерантна, що проявляє неповагу та агресію до іновірців, насправді, все це не так.

Цього року в Центрі Разумкова провели дослідження щодо ставлення українців до різних релігійних конфесій.

Виявилося, що відношення опитаних до мусульман погіршилося. Зараз позитивно до представників ісламської культури ставляться найменше людей за останні 17 років – 12, 6%, а рівень недовіри зріс. Негативно до мусульман відноситься п’ята частина населення. Якщо ж говорити про зріз по областям України, то найтолерантнішими виявилися західні українці – там позитивно ставляться до ісламу понад 21% мешканців. Найнегативніше ставлення зафіксовано на півдні країни – 32% жителів упереджені щодо мусульман. 

Саіде, Вас здивувала така статистика?

Шейх Саід Ісмагілов: Так, трохи здивувала.

Як Ви думаєте, з чим може бути пов’язане погіршення відношення українців?

Шейх Саід Ісмагілов: Справа в тому, що мусульмани України вони не робили нічого такого, щоб могло погіршити ставлення українців до нас. Тому, я вбачаю в цій негативній тенденції ті події, що відбуваються в світі навколо мусульман, і перш за все – це злочинці, терористичні угрупування, що скоюють злочини, вбивають невинних людей. Це відбувається не в Україні, десь далеко поза її межами, але інформаційний резонанс, що має місто бути, він негативно впливає на ставлення людей взагалі до Ісламу, до мусульман в будь-якій країні. І от саме через цей негатив, на жаль, погіршилося ставлення українців до мусульман.

В Києві молода художниця і науковиця Маріам Найєм провела соціальний експеримент. Вона вперше в житті цілий місяць ходила містом в хіджабі, занотовувала свої враження і реакцію людей – знайомих і не знайомих.

В ході  експерименту Маріам жодного разу не зазнала тиску, неприйняття, дискримінації, в своїй статті написала, що відчувала навіть більше поваги. Можливо, їй щастило, але все ж результати по Києву обнадійливі. Як би Ви прокоментували?  

Шейх Саід Ісмагілов: Я знайомий з цим дослідженням, воно є дуже цікавим. Я дуже пишаюсь тим, що українці дуже толерантна нація, що вони з повагою ставляться до людей іншого віросповідання, іншого духовного шляху – це демонструє зрілість і духовну, знаєте, таку чистоту нашої нації, що з повагою ставляться до інших. Я думаю, що це був дуже цікавий і корисний експеримент.

Саіде, ми не маємо наразі підтвердженої статистики по Криму, але скажіть з життєвого досвіду і загальновідомих фактів. Чи відрізняється ставлення до мусульман в материковій Україні та анексованому Криму? 

Шейх Саід Ісмагілов: Так, за моїми спостереженнями дуже відрізняється. Коли я ще до окупації Криму відвідував Крим, мене дивувало негативне ставлення місцевого населення до кримських татар. Ну, а кримські татари, вони переважно є мусульманами, і оті проблеми, що існували на території півострова ніде не повторювались поза межами півострова. В жодному іншому регіоні України не було зіткнень, не було такого рівню ісламофобії, не було нападів та підпалень мечетей, тобто все це було виключно таким феноменом, що мав місце у Криму…

На півострові здійснюється тиск на всіх інакомислячих – такий висновок зробила і розповсюджує у світі організація Amnesty International. Але побутує думка, що кримські татари, особливо ті, хто сповідує іслам, зазнають особливих переслідувань. Розкажіть, про які ситуації мусульмани інформують світову спільноту? Які факти про утиски мусульман в Криму необхідно обов’язково донести до глядачів?

 Шейх Саід Ісмагілов: Ви вірно зауважили, що мусульмани у Криму страждають найбільше, ну це вже очевидно, тому що більшість політичних ув’язнених, більше людей зникли безвісті, потім були закатованими, репресованими, – це є переважно мусульмани…

Я думаю, що це навмисний тиск на віруючих, що це такий, знаєте, тиск для того, щоб мусульмани кримчани боялись російську владу, а всі хто не згодні, вони тікали, виселялися з Криму. Це є порушення прав і релігійних свобод віруючих, і я маю надію, що вся світова спільнота буде постійно звертати на це увагу, моніторити і вживати дієвих заходів для запобігання цієї дискримінації, цих репресій.

Що Ви можете сказати на рахунок Хізб ут – Тахрір?

Шейх Саід Ісмагілов: Я не знаю, чи всі ті заарештовані є дійсно представниками Хізб ут – Тахрір, мені це не відомо, тому що ця організація вона публічно себе не афішувала. Звісно, що більшість мусульман України, переважна більшість, вона не асоціює себе з цим рухом, цим напрямком, але через те що Хізб ут – Тахрір в Росії є забороненою організацією, Росія вживає до заарештованих в Криму саме звинувачення в причетності до цієї організації. І знаючи каральну російську машину буде важко довести людині, що вона не причетна до цього.

Володимир Казарін: “Кримських абітурієнтів в Таврійському національному університеті чекаємо на іспитах в липні…”

Програма  «Голос Криму» на «UA:Крим». Гість у студії — Володимир Казарін, професор, доктор наук, ректор Таврійського національного університету. Ведуча Ліна Голуб.

Сьогодні ми поговоримо про вищу освіту для кримчан. Минулого року до українських вишів вступили близько півтисячі абітурієнтів. Цьогоріч їх кількість має збільшитись. Українська влада доклала зусиль, щоб вступна кампанія-2017 залучила ще більше мешканців анексованого півострова. 

Володимире, що ви загалом думаєте про цю спрощену процедуру вступу для кримчан? Чи дійсно абітурієнтам тепер легше вступити?

Володимир Казарін: … По суті діла минулого року був цілий переворот в цій системі, тому що до цього було безліч причин, щоб не давати абітурієнтам з Криму вступати: не такий паспорт привіз, не таке свідоцтво про закінчення школи з двоголовими орлами, наче дитина могла обирати, яке свідоцтво в Криму йому отримувати тощо. Дякую Лілії Михайлівні Гриневич (міністр освіти і науки України – ред.), дякую міністерству за те, що вони пішли на зустріч вимогам громадських організацій і університету… І тепер з будь-яким вже документом чи без документу можна приїхати. Робиться освітня декларація, і відчиняються всі шляхи для вступу у ВНЗ. Я хочу підкреслити для дітей з Криму, що вони здаватимуть в школі, яка до нас прикріплена українську мову, українську історію в рамках шкільної програми. І ми ще за декілька днів проведемо для них заняття додатково, щоб освіжити їхні знання, які в них були, так як вони колись навчалися в українській школі. Ця система надзвичайно ефективна, вона враховує всі складнощі з якими стикається кримський абітурієнт. Вона добре показала себе в минулому році. Ми тільки за два тижні до вступної компанії отримали наказ про введення цієї системи. Термін залишався абсолютно недостатній. Не дивлячись на це 236 людей вступили минулого року за цією системою в університет. Ми сподіваємося, що в цьому році ця кількість значно збільшиться…

Які успіхи в адаптації цих студентів, які поступили минулого року?

Володимир Казарін Ну, вони росли, мужніли, ставали студентами разом з університетом. Ми починали в минулому році в липні… з 236 студентів, а сьогодні ми вже маємо 3200 і 536 викладачів співробітників… Я думаю таке зростання за рік – це хороший показник.

… Тим хто вступає необхідно приготуватися до того, що буде досить великий об’єм знань, які вони мають отримувати шляхом самопідготовки. Це загальноєвропейська, а тепер вже українська практика. Їм потрібно бути готовими і до того, що вони мають добре засвоювати мови, адже програми стажування, в які ми їх відправляємо в Європу чи Азію, вони обов’язково вимагають знання англійської, французької, німецької або турецької чи якоїсь з тюркських мов, і потрібно це робити. Якщо вони хочуть отримувати подвійні дипломи потрібно вивчати мову країни куди вони поїдуть стажуватися по другому диплому. Наприклад Польща. Потрібно так чи інакше основу польської мови вивчати, і в університеті ми надаємо цю можливість. Тобто адаптування їх до цієї системи освіти воно відбуватиметься постійно, але це хороше адаптування, воно готує їх до навчання на сучасному європейському рівні.

Скільки студентів ви очікуєте цього року і наскільки сам університет готовий прийняти студентів з Криму?

Володимир Казарін: Ну, по-перше, готовий не тільки університет прийняти їх з Криму, а Міністерство освіти і науки поставило перед нами задачу, максимально постаратися прийняти всіх дітей з Криму, які приїдуть вступати. Для цього ми і курси короткі організовуємо, щоб підтягнути їхні знання в період, коли вони приїдуть до нас. По-друге, ми консультуємо кожного з них по індивідуальним потребам. І я думаю, що все разом це призведе до хороших результатів… Я людина, яка вірить в забобони тому не хочу називати ніяку цифру, але ми вже зараз бачимо по тому, як багато дзвінків та листів електронних отримуємо. Ми вже бачимо, що кримчани налаштовані їхати сюди. Тут диплом ВНЗ, який визнається в усьому світі, а там вони отримують диплом, який визнається тільки в Російській Федерації. Тут можливість стажування, поїздки закордон за програмами обміну. Навіть у літній період можна їхати закордон заробляти, для студентів такі програми передбачені. А там повна ізоляція і неможливість мати контакти. Тут продовжується залишатися в силі відміна ЗНО для кримчан, а в окупованому Криму Росія повернула здачу Єдиного державного екзамену. Тут ти можеш привезти будь-які документи, чи навіть, як сказала колега не привозити ніяких, тебе ця країна чекає, вона тебе любить…

Можливо з минулорічної вступної кампанії ви зробили якісь висновки, як покращити життя студента кримчана?

Володимир Казарін: Ну, по-перше, ми всі добилися за цю зиму, що з 1-го вересня будуть діяти нові положення закону про окуповані території ст. 7, яка передбачає, що діти з окупованих територій не тільки вступають, але й переводяться з різних ВНЗ Криму до нас на 2,3,4 курс і магістратуру. Так ось, вони будуть з 1-го вересня отримувати обов’язково стипендію. Це надзвичайно важливо. Ми не могли раніше досягнути цього, щоб всі отримували. Друге, їм надаватиметься не просто гуртожиток, а безкоштовний гуртожиток – це надзвичайно важливо. Якщо звичайна стипендія 1100 грн., а проживання в гуртожитку 730 грн. то ви розумієте, що їм залишається дуже мало на проживання, харчування, особисті потреби. Далі, ми сьогодні збільшуємо кількість місць в гуртожитку. Ми зараз ведемо ремонтні роботи, які дозволять нам мінімум на 150-200 місць збільшити ємкість студентських гуртожитків. І, нарешті, для викладачів цього літа ми робимо готель, десь приблизно на 30 місць… Це робиться для тих викладачів, хто вже переїхав і потребує житла,… але саме головне, ми чекаємо на викладачів з півострову, … щоб приїхавши сюди вони могли отримати житло, за яке їм не доведеться платити надзвичайні великі гроші.

Чому на вашу думку кримські діти обирають навчання на материковій Україні, а не в Росії ? Які основні фактори на це впливають?

Володимир Казарін : Я думаю, що найголовніший фактор – це повітря волі, яким вони хочуть дихати. Звісно в Росії є серйозні ВНЗ, але, ось ця практика, коли їх (студентів – ред.) за “неправильні” записи чи пости в соц. мережах викликають у відповідні органи, коли не можна вийти на акції протесту, якщо навіть ти солідарний з акцією, коли слова просто звичайної підтримки на адресу України розглядаються, як державна зрада і мають каратися по 1,5-2 роки арешту, і є покарання, і відбувають терміни. Я думаю, що в цьому сенсі кримські діти, які виросли у вільній Україні, які за собою завжди відчували право на будь-які акції по відстоюванню своїх інтересів, вони не можуть жити в іншій атмосфері – це найголовніший аргумент, що змушує їх переїжджати.

Що ще може зробити Україна для того, щоб збільшити потік кримських абітурієнтів?

Володимир Казарін: Я думаю, що в цьому сенсі те, що з 1 вересня буде виконуватися положення про отримання стипендії, безкоштовне забезпечення житлом в гуртожитку, – це правильне рішення. Але річ у тім, що багато кримських студентів переїжджають сюди в буквальному сенсі з валізою. В цьому плані їм потрібна ще допомога, гардероб оновити і речами необхідними обзавестися. Тому я думаю, якщо ми знаходимо для них можливість працювати закордоном, то ми маємо старатися, щоб в університеті теж ми могли б протягом року дати їм можливість так чи інакше щось заробити. Я думаю, що ось ці багаточисленні стажування та програми за кордоном мають бути більш тривалі. Я думаю, що ми маємо забезпечити їм вільне переміщення у світі, для того, щоб сьогодні вже реальна практика отримання двох дипломів українського і, наприклад, європейського могло спричинити те, що вони отримували б багато інших сертифікатів на різни напрямках, саме ця п’ятирічка має бути насичена для самовдосконалення. Є позитивні приклади і зміни. Наприклад, візит Гройсмана (Володимир Гройсман, прем’єр-міністр України – ред.) в Турцію призвів до того, що низка бакалаврських програм і магістратура відразу відкрились для наших студентів там. Група наших студентів поїхала в аспірантуру Туреччини за рахунок приймаючої сторони. Я думаю, що такого роду робота з налагодження відносин з ВНЗ всього світу, мабуть, – це головне чого вони (кримські студенти – ред.) потребують.

Що ви порадите саме кримським абітурієнтам, які планують вступити в українські ВНЗ, на що їм потрібно звернути увагу в першу чергу?

Володимир Казарін: Ну, по-перше, я вважаю, що підготуйте ті документи, які можуть вам так чи інакше стати в нагоді, беріть їх з собою. Свідоцтво про народження це добре, але якщо ви збережете довідку про отриману освіту – це теж вам може стати в нагоді і облегшити вирішення тієї чи іншої проблеми. Я думаю, що повторіть той шкільний досвід, який у вас був з української мови і літератури. Ми вас тут зможемо підготувати, але візьміть частинку цих справ на себе.

…. Ми не чекаємо вас, наприклад, в перших числах липня, ми зможемо вас зустріти 6,7,8 липня ближче до початку екзаменів, для того, щоб ви максимально швидко підготувалися, здали те, чого потребуєте, отримали підтвердження, що ви без проблем пройшли випробовування і може спокійно їхати вже забирати свої речі в Крим. Забираєте речі, враховуйте, що сьогодні не 50 кг можна перевозити через кордон, а 180 кг. Тому візьміть все, що вам потрібно, щоб тут не купувати. Тобто, приїжджайте сюди жити ґрунтовно, на довго. А головне – довіряйте нам: працівникам університету і нашій приймальній комісії, приходьте з усіма проблемами до нас, і ми допоможемо вам їх вирішити.

Чому б ви радили кримським абітурієнтам обирати саме ваш вищий навчальний заклад в порівнянні з іншими українськими вишами?

Володимир Казарін: Ну, по-перше, я думаю, що ми зрозумілий і звичний для них університет. Усі хто в Криму жили, працювали знали цей університет, і вони з ним поріднились. По-друге, тому що наш університет буде враховувати усі потреби наших студентів. Ми викладаємо українською російською…, кримськотатарською мовами. Також є курси підготовки французької, англійської, німецької. Одночасно є курси турецької мови – це для тих, хто хоче в майбутньому в Азії себе реалізувати.

І я думаю, що ми вуз новаторський, адже нам довелося починати все з початку як 100 років тому нашим попередникам – професору Вернадському і його колегам. Мені хочеться думати, що багато практик, які входять в українську вищу освіту і будуть входити, вперше спробують себе в нашому університеті.

І скажіть, будь ласка, коротко, є у вас якесь бачення як буде працювати університет після деокупації півострова?

Володимир Казарін: Я думаю, що в нас є чітке розуміння. Ми як університет, який готує кадри для кадрового перенавантаження, ми постачатимемо ці кадри в Крим. Ми повернемося в ті корпуси, які по праву належать нам і були відібрані окупантами. Але я думаю, що багато з того, що ми зробили на материковій Україні теж залишиться з нами, адже перше слово в нашій назві – таврійський, але друге – національний. Ми не регіональний, ми всеукраїнський університет, ми будемо продовжувати працювати з усією країною і з усіма її регіонами.

Нагадуємо, що програма «Голос Криму» виходить щосуботи о 21.20 в ефірі «UΛ: Крим».  Всі програми можна переглянути за посиланням — «Голос Криму».