Голос Криму. Окупована культурна спадщина (TV програма)

В програмі «Голос Криму» з ведучим Сергієм Мокренюком та гостею Евеліною Кравченко, кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником Інституту археології НАН України, говоримо про культурну спадщину, що знаходиться на окупованому Росією Кримському півострові.

С.М.: Ми знаємо, що росіяни і раніше досліджували кримські об’єкти. Чи збільшилася кількість російських вчених, які здійснюють археологічні розкопки на території Криму після окупації?

Е.К.: Після окупації змінилося все… Я працювала в міжнародному проекті (археологічні розкопки – ред.). Подібних проектів на території Кримського півострову було дуже багато: були американські, польські, інших країні, зокрема і російські – всі вони проходили спільно з Україною. І це прекрасно, адже наука власне і розвивається у міжнародному співробітництві. На цьому виросли покоління кримських науковців, вони сформувалися як хороші вчені світового рівня… Після анексії усі міжнародні проекти  припинилися. Лишилися одиничні проекти російські, вони працювали до цього і продовжують зараз. Хоча багато проектів російських пішли з Криму після анексії, вони не захотіли зв’язуватися з цією, м’яко кажучи, аферою. Водночас з’явилося чимало нових російських проектів, які до цього не мали нічого спільного з кримською археологією, і це проекти не завжди наукові, а скоріше досить далекі від науки. Це або проекти, що зав’язані на будівництво, яке пов’язано з «трасою Таврида», Керченським мостом… або проекти пов’язані з російською ідеологією. Тобто це російське православ’я, в основному це базується на Херсонесі (археологічні дослідження – ред.)… Це проекти пов’язані зі створенням нового контенту для генуезьких фортець Криму як частини великого проекту на Середземному і Чорному морях по дослідженню генуезьких фортець. Принаймні так це позиціонують росіяни і намагаються якимось чином це зв’язати з проектами італійців. Проекти пов’язані з дослідженням Золотої орди, який росіяни зараз зав’язали на Татарстан, зокрема на Академію наук Татарстану – це проекти ідеологічні… Звичайно під них підтягується і науковий контент.

С.М.:  Інтернет наповнений фото і відео доказами незаконної діяльності археологів на території Кримського півострову. Пані Евеліно, власне будівництво яке в Криму розпочала РФ чи збільшило кількість об’єктів, що почали досліджуватися?

Е.К.: Більшість з цих об’єктів я думаю була відома. Бо є об’єкти, які внесені в переліки пам’яток…,  а є об’єкти знайдені археологами, але вони не внесені в ці переліки, вони існують тільки в звітах…, які не опубліковані. Для 80-90 років це було нормальне явище, бо  не було можливості публікувати – не було на це грошей. Відповідно всі ці пам’ятки лягли в звіти мертвим вантажем, і тільки з часом, з появою фінансування почали поступово вводити ці пам’ятки в науковий обіг (наразі цей процес ще триває – ред.)…   Тому ті пам’ятки, які нібито ніби ними були відкриті, вони скоріш за все вже відомі. Єдине, що вони не біли дослідженні або дослідженні не повністю…

С.М.: Загроза національній безпеці держави. Саме так Україна кваліфікує дії російських археологів на окупованому півострові. Наразі Україною введені санкції до 23 фізичних та 28 юридичних осіб. Пані Евеліно, на скільки санкції на вашу думку є ефективним інструментом? Є якась реакція на введення цих санкцій з боку російської наукової спільноти, іноземної спільноти?

Е.К.: Реакція звичайно є. Я б розділила її на дві категорії. Перша – офіційна – це коли керівники цих інституцій на камеру говорять про те, що це для них ніякого значення не має. Друга – реальна реакція, яка відбувається після запровадження цих санкцій, люди тікають звідти, бо вони не хочуть бути задіяні у подібних процесах. Вони не хочуть, щоб їх прізвища фігурували у судових справах, тим більше міжнародних, щоб їх прізвища фігурували в пресі в негативному світлі. Тим більше ми намагаємося цю інформацію поширювати і на захід. Це дуже важливо, щоб інформація ця була відома не лише в Україні, а й за її межами. Чому це важливо? Бо міжнародна спільнота вводить свої санкції після того як свою реакцію (на дії РФ в Криму  – ред.) демонструє Україна…

С.М.: Наскільки наукова міжнародна спільнота готова працювати з тими, хто засвітився на незаконних розкопках, на скільки вони для них є токсичними?

Е.К.: Дуже токсичними. Вони (росіяни – ред.) дуже бояться. Всі росіяни, які працюють в міжнародних грантах ще у 2014 році відмовилися працювати в Криму і, навіть, туди просто приїздити.

С.М.: А українська наукова археологічна спільнота якусь реакцію проявила? Десь це питання (незаконні розкопки – ред.) піднімалось, обговорювалося?

Е.К.: Я піднімала це питання починаючи з 2014 року. Ми на одній з міжнародних конференцій, що проводиться в Україні (Винниківська археологічна конференція), прийняли резолюцію з приводу окупації Криму. Інститут археології, нажаль, поки що не сформував свою позицію. Я пропонувала Інституту приєднатися до цієї резолюції, нажаль, такий крок зробили лише окремі співробітники – поставили свої підписи. Свою позицію з цього питання висловила «Спілка археологів України», щоправда лише на своєму сайті.

С.М.: Насправді виглядає дивно, коли ми вимагаємо рішучих дій від європейських країн, від США, а водночас наша українська археологічна спільнота помірковано ставиться до жорсткої реакції на порушення.

В квітні Україна приєдналася до ІІ Протоколу Гаазької конвенції 1954 року і українські науковці, громадськість тривалий час боролися за те, щоб був прийнятий цей закон. Українські ЗМІ прокоментували цю подію як історичний крок, що створив можливості для ефективної протидії та запобіганню знищенню культурної спадщини України в окупованому Криму.  Це дійсно так і є?

Е.К.: Це не так. ІІ Протокол – це декларація про наміри. Ми задекларували напрямок, в якому ми будемо рухатися.  Ми можемо приєднуватися до всіх механізмів, які створив ІІ Протокол, але нам треба спочатку на рівні Уряду приєднатися до цих механізмів. У ІІ Протоколі прописані механізми посиленого захисту пам’яток, є процедура створення переліку пам’яток. Мабуть нам треба почати зі створення переліку пам’яток, потім перелік пам’яток, які потребують посиленого захисту – це треба робити паралельно, та й взагалі це треба було починати ще в 2014 році. Адже посилений захист – це пам’ятки біля яких не можна розташовувати військові об’єкти, на яких не можна вести військові дії, які не можна ніяк застосовувати у військових діях – це для нас дуже важливо. Враховуючи те, що Херсонес Таврійський має всі шанси потрапити в цей перелік, адже Херсонес – це майже весь Севастополь.

С.М.: Чи існує якийсь перелік, список заходів, які має вчини ти Україна для того, щоб дійсно доєднатися повноцінно до Протоколу, щоб запустити всі ці механізми?

Е.К.: Це все прописано в Протоколі. Треба внести зміни в Кримінальний кодекс України, оскільки ми маємо посилити відповідальність за злочин. Мають бути внесені зміни в договори про екстрадицію, ми маємо також навести порядок з рухомою культурною спадщиною, бо ІІ Протокол говорить і про рухомі пам’ятки, а також про повернення того, що вивезено. Тобто військовим злочином стає вивезення культурних цінностей…

С.М.: Здійснювати постійний моніторинг правового режиму на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя та оприлюднювати ці звіти; здійснювати документування фактів порушення, готувати матеріали для Міжнародного кримінального суду; вести реєстр культурної спадщини; звернутися до Міжнародної ради архівів; створити спеціальний Офіс комісара – це все є поради експертів, рекомендації державним органам влади, українській спільноті щодо дій, які слід вчинити на шляху захисту культурної спадщини в окупованому Криму.

Більше і детальніше дивіться у програмі «Голос Криму».

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

Програма “Голос Криму”. Євгенія Аратовська про екологію в Криму.

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим, ведуча – Ліна Голуб. В програмі ми поговоримо про нагальну екологічну проблему і про шляхи її подолання. Наша тема – сміття, і як з ним боротися. В гостях в нашій студії – Євгенія Аратовська, кримчанка, засновниця еко-підприємства “Україна без сміття”, авторка багатьох дружніх до довкілля ініціатив. 

Розкажіть, будь ласка, для початку як давно Ви переїхали до столиці і чому після Криму обрали саме Київ?

Євгенія Аратовська: Я закінчила Харківський державний університет економічний і переїхала до Києва, живу тут майже 17 років. Я жила в багатьох містах, але Київ чомусь мене більше надихає. 

А як Ви прийшли до екологічної тематики? Що Вас надихнуло створити саме таке підприємство?

Євгенія Аратовська: У мене був невеличкий досвід проживання у сільській місцевості. Коли ми з родиною вирішили повернутись до Києва в мене виникло питання, що робити з органічними відходами. За 5 років так звикла їх компостувати, що просто було боляче викидати у звичайний смітник. Я почала  шукати в інтернеті, але знайшла багато інформації взагалі про сортування, і про те, що є велика кількість небезпечних відходів. З цього почалась моя просвітницька робота, я зрозуміла, що не тільки я не маю такої інформації, а і для українців, які могли б бути відповідальними брак інформації. 

Часто доводиться чути від людей, що немає сенсу сортувати сміття – вони не вірять, що його хтось перероблює в Україні. Євгеніє, це ж міф?

Євгенія Аратовська: Звичайно, це міф. Саме сортування сміття в Україні доволі складне для певних людей. Компанія, яка вивозить вміст контейнери для сортування із-за того не сортовано. Це вбиває надію людей у сортування. Можна відносити сортовані відходи скла, папір, металеві і полімерні відходи у пункти прийому вторсировини. Там точно можна бути впевненим, що вони підуть на переробку. Ще є міф, що люди не вірять, що в нас є переробні підприємства. Їх дуже багато, вони мусять імпортувати багато сировини, сміття відсортоване в інші країни. Наприклад, на 47 млн тільки купують паперові. Якби в нас було достатньо цієї сировини, то підприємств було б ще більше. 

А скільки приблизно в Україні підприємств, що займаються переробкою сміття?   Сміття якого типу можна туди сміливо здавати?

Євгенія Аратовська: Більше 40-ка, які переробляють пластикові відходи, приблизно 12 – скляні, паперових більше ніж 15, металевих більше ніж 10. Якщо ми говоримо про загальне сміття, якщо його переробляти потрібні сміттєпереробні заводи. Є один завод, який утилізує термічно-залишкові відходи. Це завод Енергія в Києві. Він єдиний, але так, як він працює цього не можна допускати.

Активісти Алупки на вихідних вийшли на суботник у центрі міста. Скільки сміття зібрали, і діяльністю яких організацій обурені, вони розказали у своєму відео. Активістка на відео зокрема торкнулася теми “Артеку”. Фірмові артеківські пляшки знаходять по під парканами.

Я знаю, що Ваша організація іноді проводить заняття для школярів та дошкільнят про те, як відповідально ставитися до природи, як розділяти сміття. Розкажіть про цю ініціативу.

 Євгенія Аратовська: Два роки тому ми започаткували освітню програму. Ми розповідаємо дітям, що потрібно рухатись далі. Треба сортувати ресурсні компоненти сміття, щоб вилучати їх із загальної купи. Ми приходимо в школу і не тільки даємо лекцію, а і даємо інструмент, як заробити гроші на зібраній сировині. Сьогодні школи можуть мати бюджет на зібраній макулатурі. На який можна купити знаряддя чи якісь книжки. Інструмент фінансування, ми пояснюємо дітям, що сміття перетворюється на ресурс. 

Як дітки реагують? Їм подобається? Що потрібно робити, щоб їх цим захопити? 

Євгенія Аратовська: Нам подобається працювати з дітьми, бо в них багато часу, активні. Вони сьогодні є нашими агентами змін. Батьки бачать свідомість своїх дітей і долучаються.

 А як бути з дорослими? Як можна їх переконати не смітити на вулиці  і сортувати сміття?

Євгенія Аратовська: В дорослих є вже певні якісь звички і для цього є певні штрафи, економічний механізм. Люди, які сортують сміття закордоном вони  платять менше за послугу вивезення звичайного сміття. Це такий економічний механізм. 

Які  поради для тих, хто хоче споживати відповідально?

Євгенія Аратовська: Дивитись обережно, що ви купляєте, в чому запаковано, якщо ви впевнені, що можете це віднести в пункт прийому сировини, беріть це. Скло завжди можна здати. Коли ви щось викидаєте з дому, теж уважно дивіться, що це. 

А Ви знайомі із ситуацією в Криму сьогодні? Чи розвиваються там якісь проекти схожі на Ваш?

Євгенія Аратовська: В Криму зараз живе моя мама. Я нажаль, не була там ще із 2013 року, немає можливості туди поїхати. Не знаю нічого про ініціативи, але знаю, що роблять місцеві мешканці. Вони просто із собачкою беруть із собою пакунок і збирають скільки вони можуть із собою донести сміття і приносять додому. На моїй практиці, людина, яка жила там у приватному будинку, вона мала човен і збирала сміття своїми силами, як ці активісти в Алупці, привозила до контейнерів сміття.

 

Ви знаєте щось про ринок переробки сміття в Криму? Там є якісь заводи?

Євгенія Аратовська: Я читала, що була інформація будівництва сміттєспалювальних заводів, але вважаю, що не дуже доречно, тому що регіон туристичний і потрібно шукати інші можливості. По-перше, збирати небезпечні відходи, відкрити пункти по прийому лампочок, техніки, електроніки, шин, термометрів і налагодити сміття. Якщо ми розприділяємо відходи в помешканні набагато легше керувати цими відходами, бо тільки змішані відходи стають проблемою. 

Сміття створює проблеми не лише на звалищах, страждають і водойми. Річка Салгір – водна артерія Сімферополя – наразі не в найкращому стані.

Бруд і сміття на дні, окрім того що, не естетично виглядають, призводять до антисанітарії. Влітку неприємний запах від річки часто бентежив містян. Тим часом на набережній Салгіру гуляють матері з візочками, пенсіонери. Кримські відеоблогери запитали сімферопольців про стан зони відпочинку і побажання до влади. 

На вашій пам’яті річка Салгір такою і була чи стан погіршується?

Євгенія Аратовська: Не проживала в Сімферополі, але розумію цю проблему, такі річки в такому стані майже в кожному населеному пункті. Жіночка сказала те, що мер має вирішити проблему, але насправді громадськість  має зрозуміти, що місто належить їм, можуть створювати ініціативні групи і йти до мера і пропонувати альтернативи.

Чи хотіли би Ви створити якусь екоініціативу в Криму за сприятливих, звісно, обставин?

Євгенія Аратовська: Дуже хотілось би, тому що я виросла там у невеличкому містечку, дуже чистому, посеред гір, до моря 4хв пішки. Я бачила цю красу, не було ні пластику, нічого. Дуже добре пам*ятаю, як він почав з*являтися в морі, на горах. Це величезна проблема і вирішення буде від просвітницької роботи. Звичайно хотілось би запровадити проект у Криму. 

Чи плануєте Ви масштабувати проект “Україна без сміття” на всю країну?

Євгенія Аратовська: Мені б дуже хотілось, щоб такі проекти досягли таких країн, як Індія, де величезна проблема зі сміттям. Проекти розраховані на залучення громади, вони мають розуміти, що місто належить їм. Щоб вони розуміли, що  це є потенційний ресурс, щоб збирати і продавати, отримувати дохід і робити своє місто кращим. 

Що хотіли би наостанок сказати кримчанам, які нас дивляться?

Євгенія Аратовська: Я хочу сказати, щоб ви дбали про довкілля Криму. Це така перлинка, така місцевість. Навіть Греція і Туреччина не може порівнятись із такою красою. Ми сподіваємось, що будь-які обставини не будуть залишати людей осторонь  захисту довкілля.

Олеся Цибулько: «На пільгове кредитування житла для переселенців потрібно закласти кошти у бюджеті на 2018 рік» (відео)

У ТВ програмі “Голос Криму ” на каналі “UA: Крим” ми говоримо про проблеми вимушених переселенців і шляхи їх подолання. Що роблять в Україні, щоб створити сприятливі умови для кримчан і жителів Донбасу розкаже Олеся Цибулько, радник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

Олесю, давайте одразу поговоримо про останні новини.  На комітеті з питань будівництва, містобудування та ЖКГ було прийнято рішення запропонувати Верховній Раді виділити кошти на облаштування пунктів пропуску на кордоні із Кримом.  Розкажіть, будь ласка, детальніше – що означає така пропозиція комітету у правовому полі?

Олеся Цибулько: Ми цього давно домагалися, тому що потрібно облаштувати КПВВ. Це обличчя України перед тими людьми, які залишились в окупації. Щоб вони дійсно бачили, що Україна змінюється… Потрібно, щоб були нормальні сприятливі умови для перетину цієї межі. Це є туалети, надання адміністративних послуг, сервіси, які можуть допомогти, хоча б пункт харчування. Тому ми вважаємо це дуже важливим, сподіваємось на підтримку народних депутатів…

Які на вашу думку перспективи? Чиєю підтримкою необхідно заручитися, щоб втілити це в життя?

Олеся Цибулько: Потрібно, щоб підтримав бюджетний комітет ВР, після цього ми будемо  мати вагомі аргументи до того, що потрібно таке нарешті зробити. Проекти є, вони розроблені, потрібно лише виділити кошти нарешті… 

Які на Вашу думку головні проблеми переселенців сьогодні? Перелік.

Олеся Цибулько: Проблем багато, перше – це житло. Друге – це дискримінація ВПО, яку створюють багато органів влади. Перевірки по домах, приниження. Також ідентифікація, коли людина не може отримати паспорт, вклеювати фотографію займає два місяці, на відміну від інших громадян. Це питання не тільки ВПО, а і всіх громадян України, яким «не пощастило» колись отримати паспорт в Криму, Донецькій чи Луганській області. Людина може 20 років жити в Києві, наприклад, а отримала паспорт там, і вона теж стикається з цією проблемою. Тому це потрібно вирішувати на державному рівні: створювати електронні бази, додаткові системи захисту, при цьому, не дискримінуючи громадян…

Реальні кейси і реальні історії. В Києві громадські активісти презентували гру “Переселенська блуканина”. Вона розповідає про проблеми, з якими стикаються переселенці з Криму та Донбасу. В цій невигаданій грі взяли участь і наші колеги.

Олесю, які реальні ситуації є у цій грі?

Олеся Цибулько: Дуже багато заплутаних та складних ситуацій  презентовано у цій грі – це реальні життєві ситуації, з якими стикаються переселенці… Була ситуація, коли міністерство фінансів провело тендерну процедуру, фактично передало колекторській фірмі дані ВПО для так званого телефонного обдзвону. Ми боролися з цією ситуацією, бо фактично дані людей потрапили до незрозумілої організації, яка чомусь виграла тендер. Також були випадки, коли публікували дані ВПО просто на під`їздах з проханням перевірити чи живе тут така людина. Це є порушенням закону про персональні дані. Тому всі ці ситуації продемонстровані у грі є дуже реальні… 

Кому необхідно пограти в цю гру у першу чергу?

Олеся Цибулько: Нардепам, чиновникам – всім потрібно грати в цю гру, хто має дотичність до державних рішень стосовно ВПО. 

Чи були у грі якісь проблеми, які вже вирішені нашою державою? Чи віз і нині там?

Олеся Цибулько: Були. Це надання субсидій. Якщо попадаєш на поле, де сказано, що держава вирішила надання субсидій ВПО, то перейдіть на поле вперед. Не до кінця вирішено, тому що потрібно надати договір оренди, але це трішки провина орендодавців, які не хочуть робити офіційний договір з такими людьми, але ці питання вирішено.

Було прийнято Кабміном постанови до закону №1954 щодо пільгового кредитування ВПО на придбання житла і учасників АТО…  Ці постанови дуже важливі, тому що без них закон №1954 не зміг би запрацювати. На жаль, переселенцям приходилось навіть голодувати перед Кабміном, але вони вирішили це питання. Наступний крок, це закладення коштів на цю програму в бюджеті 2018, і це питання не до кінця вирішено. Переселенці готові прийти під Бюджетний комітет ВР з проханням закласти гроші в бюджет 2018 року. Комітет ВР з будівництва їх, до речі, підтримав.

Які останні успіхи міністерства тимчасово окупованих територій у боротьбі з зазначеними проблемами?

Олеся Цибулько: Ми дотичні до програми «Доступне житло» зокрема до розробки постанов… Нажаль, у нас не було сил їх просунути, якби не підтримка ВПО, які вийшли на мітинг, голодували. Бо дійсно був супротив Міністерства фінансів… 

А що за законопроект зареєстрували у Верховній Раді з приводу інформаційно-культурних центрів України та Росії? У чому полягає суть?

Олеся Цибулько: Він пропонує денонсацію угод культурних центрів, які фінансуються РФ. Фактично вони (культурні – ред.) під прикриттям цієї угоди роблять пропаганду серед українських дітей. І ми знаємо, що влітку була ситуація, коли  наших школярів повезли до Росії проводити культурний захід. Насправді, СБУ наголошують, що таке прикриття створене саме для проведення пропаганди серед українських дітей. Тому дуже вважаємо, що зареєструвати такий проект закону…

Повну версія програми дивіться за посиланням: “Голос Криму”.

Програма «Голос Криму». Владика Климент: «Проблема Росії в тому, що в неї завжди дві історії»

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим, ведуча – Ліна Голуб. В програмі ми поговоримо про православну церкву Київського патріархату в анексованому Криму. Чи змінилася кількість парафіян, чи об’єдналася українська громада розкаже нам архієпископ Сімферопольський та Кримський Климент.

 Почнемо з актуального. Розкажіть, будь ласка, про обшук наприкінці серпня. Як це відбувалося?

Владика: Психологічно, я очікував, що з боку кримської влади будуть спроби проникнення у приміщення УПЦ КП в місті Сімферополь. Ці спроби намагалися неодноразово здійснити представники Міністерства майнових і земельних відносин Криму. Привід вони використовували, що є рішення суду згідно якого я повинен звільнити 112 квадратних метрів першого поверху, але в суді не було розглянуто, що 409 метрів квадратних першого поверху належить саме Управлінню єпархії. Починаючи з 2004 р., тоді ще Фонд майна, а зараз новостворене міністерство, вони так і не забезпечили виконання додаткової угоди №4 від 12 червня 2004р. Тому ми після того, як було звільнено  приміщення Духовним центром, розмістили на першому поверсі часовню Христа Спасителя і благодійну столову.

А чи були перед тим якісь події, що натякали на можливий обшук? Чи було передчуття?

Владика: В серпні 2016 р. приходили судові виконавці, які хотіли виконати рішення суду, але, коли вони прийшли, то побачили, що на першому поверсі Духовного центру немає, ні аптеки, ні магазину, а саме часовня Христа Спасителя і благодійна столова. Тоді судові виконавці діяли в рамках закону, були представники церкви і міністерства, був проведений огляд кімнат, після огляду було складено акт, і він був підписаний усіма сторонами. Після серпня 2016 р. ці документи пішли в архів. Але зараз ці документи були вилучені і передані в головний офіс судових виконавців і вже ці дії відбувались за особистим дорученням тимчасово в.о. голови виконавчої служби  Криму…

 Чому до Вас прийшли з обшуком? Яка була офіційна причина і яка на Вашу думку справжня?

Владика: Я вважаю, що це було порушення закону…  По суті, вони захопили приміщення єпархії. Сьогодні, опечатані двері і всі приміщення першого поверху, які, навіть, не входять в рішення суду… Це є порушення всіх норм, які направлені на знищення УПЦ КП в Криму.

Ви підтримували кримськотатарських політв’язнів. Скажіть, а від кримськотатарської громади відчуваєте підтримку? Взаємодієте?

Владика: Я намагаюся мати зв’язок з кримськотатарською громадою, які зараз зазнають таких самих гонінь, як і українці Криму.  У мене були зустрічі, частина з них була оприлюднена в пресі, частина залишилась приватними, але ми намагаємось постійно спілкуватись з ними.

Останнім часом в Російській Федерації заговорили про можливість розвитку православного екстремізму. Зокрема набирає обертів робота напіванонімної організації “Християнська держава Свята Русь”… Активісти цього руху підпалили студію “РОК”, кінотеатр в Єкатеринбурзі та дві автівки біля офісу режисера Олексія Учителя. Лишили записки “За Матильду – гореть!”. Пов’язано це із однойменною кінострічкою Матильда – в ній ще молодий Микола Романов, майбутній імператор, закохується у танцівницю. Кінопристрасті  між спадкоємцем російського престолу та балериною Матильдою Кшесинською дуже обурили прихильників Імператора та зокрема екс-прокурорку Криму Наталю Поклонську. Ці люди вважають Миколу ІІ ледь не святим, а боротьбу з режисером Олексієм Учителем – релігійною.

Владико Клименте, скажіть, будь ласка, як Ви ставитеся до цієї ситуації в цілому?

Владика: З насторогою. Проблема Росії в тому, що в неї завжди дві історії. Перша – офіційна, яку знає обмежена кількість людей, і тих, хто має доступ до архіву. Друга – ідеологічна, яка використовується і пишеться під певного правителя. І те, що зараз відбувається з цим фільмом Матильда підкреслює, що росіяни не знають своєї історії, а знають тільки те, що їм дають. Для того, щоби покласти край цій історії потрібно просто оприлюднити архів, але цього робити ніхто не буде. І знов таки подвійні стандарти, бо коли в Росії відкривали пам’ятник  Сталіну і сказали, що це друга черга пам’ятників російським правителям, і це дуже важливо, бо російська історія була і довга, і кривава, її треба знати… Якщо ви говорите, що історію мають знати всі і сприймати такою, якою вона була, то чому не відкрити цей царський архів? Вже минуло багато років і такі архіви можуть бути оприлюднені. Те, що зараз ставиться питання про християнську державу, це небезпечно, тому що на превеликий жаль православні в Росії менш активні в духовному плані ніж віруючі ісламу. На цьому ґрунті може бути протистояння між християнством і ісламом на території Росії. Це не безпечно.

 Який у православ’ї зв’язок між російським престолом та вірою? Як варто сприймати царів,  імператорів з точки зору релігії?

Владика: По їх діянні. Не треба церкву перетворювати на політичний інструмент. В церкві достатньо святих, своєї історії, історії християнства. Тому треба вивчати історію християнства в цілому. Один історичний період, який, по суті, переважає всю християнську історію. В основі християнської віри – Господь Ісус Христос. І треба вчити його історію, його закони, Євангеліє, які він дав людям.

 Якщо пам’ятаєте нещодавно колишня прокурорка Криму Наталя Поклонська заявила, що бюст імператора Миколи Другого мироточить.

Яка була Ваша реакція і колег з московського патріархату?

Владика: Скептична, бо чудеса в церкві відбуваються не від того, що щось десь мироточить чи не мироточить. І це знов таки спотворює віру, віра має бути в серці внутрішня, а не зовнішня. А навіть, якщо бюст Миколая замироточив, то до цього потрібно ставитись з насторогою, бо Миколая вбили і він був мучеником, діти його мученики і зазнали смерті, їх катували. Якщо уже бюст мироточить – це може бути насторога того, що події можуть розвиватися так, як коли стратили царську сім`ю, тому робити з цього культ не треба.

Події, які відбуваються в нас в Україні. Майже кожна церква кричала про те, що у нас мироточить ікона, десять ікон. Але, чи не було це попередження цих кривавих подій, які ми переживаємо. Чуда в цьому нема, є попередження, яке ми ігноруємо і на яке ми не звертаємо увагу.

 В Криму був прийнятий офіційний документ про рівність всіх конфесій. Чи відчуваєте Ви цю рівність, чи все ж є хтось “рівніший”?

Владика: … Це все Радянський Союз – всі рівні, всі народи, всі браття. Не треба нам рівності, краще забезпчте права, щоб кожен віруючий, до якої конфесії він би не належав, якого б віросповідання не був, міг би молитись Богу. В цьому і буде рівність, а те, що когось там запрошують на урочисті заходи, а когось ні – це не є завдання церкви, бігати по якихось закладах і заходах. Влада приходить і йде, а Бог залишається.

 Владико, а що дає Вам сили і впевненість, щоб продовжувати свою роботу в таких умовах тиску?

Владика: Віра в Бога, ходити до церкви – це головне завдання пастиря. Бути зі своїми людьми, бути  з тими за кого ти молишся і кому Господь дає свою велику милість. Ми в Криму 4 роки і молимось. Те, що навіть 20 років існування Київського патріархату в Криму, які минули і ми молилися,  – це чудо, що  20 років я боровся, щоб у Криму були храми УПЦ КП. І Господь нам давав і землю, і приміщення. Інша справа, що ми це не цінуємо, а через те, що не цінували втратили, а тепер, як іудеї сидимо і плачемо. Так от – це урок всім, і мені, віруючим, духовенству, суспільству. Якщо Бог щось дає  – цінуйте. Коли не ціниш – все забирається. Але в цьому і Божий промисел, у милосерді. За ті страждання, за віру, за прагнення бути з Богом, Господь завжди обдаровує.

 Як змінилася Ваша парафія з моменту анексії Криму?

Владика: Збільшилась за рахунок віруючих різних національностей, які ходять до церкви і відчувають там спокій. Я не займаюсь в церкві політикою, не провожу політінформації, я молюся Богу, читаю Євангеліє.

 З чим люди в Криму сьогодні приходять до церкви? Чи змінилися проблеми парафіян після анексії?

Владика: Глибока проблема в  тому, що розділились сім`ї. Вони не можуть  зійтися зі своїми дітьми. Чоловік і жінка не можуть спілкуватись між собою – це страшно. Ця вся політика, бруд увійшла в душі людей. Люди не мають спокою, до того додається економічна ситуація – це тяжкий період.

Що б Ви хотіли сьогодні сказати нашим глядачам з окупованого Криму?

Владика: Я б хотів передати благословення, просити одного – вірити в Бога, дякувати йому за все, що Господь нам дає. Велике милосердя Боже –  хто перетерпить, обдарує ще більше. Головне не зламатись, не впасти у відчай, бо відчай теж є гріх, і знати, що в усьому Бог, і все, що з нами сталося – це спокушення Бога для укріплення нашої віри.

ТВ Програма «Голос Криму». Мілітаризація освіти: з колиски – до зброї

Частина 1 ст.29 Конвенції ООН про права дитини зазначає, що дитина має виховуватися у вільному суспільстві, в атмосфері розуміння, миру, терпимості, дружби між народами, етнічними, національними та релігійними групами.

Окупаційна влада Криму свідомо порушує вимоги Конвенції, культивуючи в свідомості дітей війну як норму життя та нав’язуючи образ зовнішнього ворога.

Промивання мізків кримських дітей починається з дитячого садочку. Робота в напрямку мілітаризації підростаючого покоління проводиться системна і за державні кошти, яких Росія не шкодує для окупованої території.

Найбільше увага окупантів прикута до юнацтва, до тих, кого після закінчення  школи можна використовувати як гарматне м’ясо у безглуздих російських війнах. З початком окупації в школах анексованого Криму з’явилися «спеціалізовані» класи з мілітаристським навантаженням.

«В Крыму на начало этого учебного года функционируют 1 казачий класс (школа №10 г. Симферополя) и 12 кадетских классов». Повідомила так званий міністр освіти Криму Наталя Гончарова.

У цих класах діти вчаться за спеціальною програмою з військовою спеціалізацією, а шефство над класами взяло Народне ополчення Криму – це ті, хто приймав активну участь в окупації півострову, застосовували силу до учасників мирних акцій протесту російській агресії.

З вересня цього року у Симферопольській школі-ліцеї №3 ім. А.Макаренко запрацював ще один «спеціалізований» клас, але він має свої особливості – це кадетський клас Слідчого Комітету Росії. Сучасні «чекісти» впевнено крокують шляхом НКВС, які проводили «педагогічні» експерименти у власних навчальних закладах. 18 юнаків та 18 дівчат, одягнені у спеціально пошиту форму зробили свої перші, поки ще не усвідомлені, кроки у велетенській машині тоталітарної країни.

 

Окрім участі державних освітніх закладів в формуванні певних «мілітарних» поглядів країна-окупант активно використовує громадські організації, які ж сама і створює. Таким прикладом є Всеросійський дитячо-юнацький військово-патріотичний рух «Юнармія». Створена у жовтні 2015 року за ініціативою міністра оборони Росії Сергія Шойгу, «Юнармія» з 1 вересня 2016 року почала свою діяльність в окупованому Криму і наразі ця організація дуже активно входить в систему шкільної освіти. Перший прийом до лав «Юнармії» відбувався з величезною помпезністю за підтримки всього окупаційного міського керівництва. Тисячу юнаків, після показових виступів морських піхотинців, отримали значки юнармійців від курсантів морського училища. А на площі була розгорнута виставка військової техніки. З того часу юнармійський рух тільки поширюється і його підтримують  так зване Міністерство освіти Криму, державна бюджетна установа «Кримпатріотцентр»,  «Народне ополчення Республіки Крим», військовий комісаріат Республіки Крим та низка інших так би мовити патріотичних структур.

За наказом севастопольського очільника загони «Юнармії» були створені в усіх закладах освіти м. Севастополь.  “В Севастополе сегодня уже более 2,5 тыс. юнармейцев. В сентябре, когда начнется учебный год, планируется расширение. Уже поданы более 1 тыс. заявок на вступление в ряды “Юнармии”. В Севастополе, в Крыму силен дух патриотизма, здесь чтят традиции наших предков”, – повідомив в одному з інтерв’ю Начальник головного штабу руху “Юнармія” Дмитро Труненков.

Схожа ситуація відбувається по всьому Криму. А з 2018 року на півострові почне працювати цілорічний підлітковий «Табір героїв» військово-патріотичного руху «Юнармія» Міноборони РФ.

Досить активно до путінського патріотичного  виховання долучаються кримські козачі структури та Російська православна церква, яка діє через кримську єпархію Української православної церкви Московського патріархату.

В статутах багатьох козачих організацій зазначено, що їх основна мета – підготовка дітей до служби в армії, що вони і роблять з особливим завзяттям, а на підмогу їм приходять московські попи, адже вони об’єднанні під одним гаслом – православ’я і вітчизна.

На сайті Кримської єпархії священики красномовно звітують про свій  внесок у військово-патріотичне вихованні дітей.  Російська православна церква виділяє гранти грошові на проведення літніх таборів православних слідопитів-розвідників.

Також попи всіляко намагаються втиснутися і в навчальний процес 22 жовтня минулого року організували урок мужності для Юнармійців та кадетів у військовій частині. Також не варто забувати про безкінечні показові виступи військових на різних заходах, активну агітацію – служити в Російській армії.

«Дітей учать користуватися вогнепальною зброєю, носити військовий однострій, їм викладають основи рукопашного бою. Тобто формується думка, що насильство – це абсолютно нормально», – констатувала Ольга Скрипник, координатор Кримської правозахисної групи.

Свою лепту у мілітаризацію дитячої свідомості звісно вносить і телебачення та різного роду рекламна продукція, яка вчить дітей ненавидіти, захищатися зі зброєю в руках, і бачити в усіх ворогів.

Хто сьогодні для підростаючого покоління росіян, а  тепер вже і кримчан, є праобразом фашистів, яких треба ненавидіти і вбивати? За що дітей програмують гинути і кого перемагати? Враховуючи агресивну політику Росії, фашистами завтра можуть стати усі країни, які не хочуть дружити з Росією за її правилами. І воювати за таку Росію буде кому, адже до ненависті, до безглуздих перемог, які вартують життя, дітей в цій державі привчають змалку.  Це трагедія і для країни-агресорки і для світу, адже ці зерна вже сьогодні дають паростки: війна та окуповані території в Грузії, Нагірному Карабасі, Сирії, Україні.

Програма”Голос Криму”: житло для переселенців. Чи вирішиться проблема у 2018?

Вже скоро буде 4 роки як окупований Крим і триває війна на Донбасі, за цей період Україна отримала  за офіційними даними близько двох мільйонів внутрішніх переселенців, а з ними низку проблем, які потребують негайного вирішення.

Серед найболючіших  – це питання забезпечення житлом. Адже власне житло на окупованих територіях продати фактично не реально як і придбати його, за браком коштів, на вільній від окупації частині України.

Нажаль влада не поспішає вирішувати цю  проблему, а переселенці всіма доступними методами намагаються донести чиновникам свій біль уже протягом декількох років.

Крім акцій під державними установами, переселенці почали об’єднуватися у громадські інституції, створювати власні кооперативи, аби наблизитися до вирішення житлового питання.

Як бачимо і тут свої перепони: є закони, але не має фінансування, є закони, але не має механізмів їх реалізації.

І ось 20 вересня 2017 року переселенці разом з групою народних обранців нарешті дотиснули український парламент,  який проголосував за зміни до двох постанов, що наближають людей до права мати дах над головою у власній країні. Тепер залишилось вирішити питання з фінансуванням.

Але на жаль програма «Доступне житло» не вирішує проблему для соціально незахищених переселенців. Тому як повідомила радник міністра з питань тимчасово окупованих територій Олеся Цибулько наразі при міністерстві створена робоча група, яка розробляє законопроект, що  покликаний вирішите і це питання. Радниця зазначила, що для будівництва житла будуть залучати як державне фінансування, так і фінанси місцевих громад та донорських організацій. Також Цибулько наголосила на тому, що у законопроекті буде прописано питання щодо можливості приватизації соціального житла у майбутньому.

Без сумніву зміни на краще є, але роботи попереду ще багато. Готовність влади до вирішення проблеми з житлом для переселенців – це голосування народних обранців за  проект Бюджету України на 2018 рік,  де будуть закладені гроші на житло для громадян України, які змушені були покинути рідні домівки.

Програма “Голос Криму”: тиск на церкву Київського Патріархату в окупованому Криму триває. (відео)

Після анексії Криму Росією під особливим контролем  кремлівської та місцевої влади опинилися українські релігійні громади.

Але основним об’єктом тиску та переслідування новоспеченої влади стала Українська православна церква Київського патріархату. І це не дивно, адже навколо цієї Церкви завжди консолідувалися проукраїнськи сили, а Архієпископ Сімферопольський та Кримський Климент з першого дня Майдану, який розпочався в Києві, а за декілька днів  поширився і півостровом, до останніх акцій проти окупації півострову, на які виходили проукраїнські налаштовані кримчани, постійно підтримував їх.

Результатом тиску на церкву з боку окупаційної влади стало катастрофічне зменшення кількості священників та приходів:

На 1 січня 2014 року Українська Православна Церква Київського Патріархату в Криму мала 47 зареєстрованих релігійних громад. Також на півострові  діяло 3 православних молодіжних братства, а саме в Сімферополі, Керчі та Євпаторії. Богослужіння в церквах Київського патріархату здійснювало 20 священників, які постійно перебували на своїх парафіях.  На сьогоднішній день залишилось 9 парафій та 6 священиків.

Згадаємо як для Київського Патріархату розпочалась окупація півострову Російською Федерацією У перші місяці окупації священики Київського патріархату були змушені виїхати на материк разом з родинами, а у церквах під час богослужінь зявились нові віряни – представники спецслужб. Парафіяни жили в страху, очікуючи, що кожне наступне богослужіння стане останнім, а Архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент кожного дня чекав, що за ним прийде ФСБ.

У лютому 2015 року почався новий наступ на майно української церкви. Місцева влада збільшила  до неймовірних розмірів плату за оренду приміщення, в якому знаходиться Кримське Єпархіальне управління УПЦ Київського Патріархату та кафедральний собор. Але цього, на думку місцевої влади, виявилось замало і вже в січні 2016 року почалась чергова хвиля віджимання майна у Київського патріархату.  Арбітражний суд Криму виніс рішення, у якому від української церкви вимагають сплатити півмільйона рублів та звільнити частину першого поверху Кафедрального собору.

Усвідомлюючи, що наступ на церкву буде продовжуватися владика Климент звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення кримського Арбітражного суду.

29 вересня 2016 року Арбітражний суд Центрального округу РФ в місті Калуга своїм рішенням залишив рішення Арбітражного суду Республіки Крим без змін, касаційну скаргу владики Климента без задоволення і припинив судове провадження.

13 лютого 2017 року Верховний суд РФ також приймає рішення припинити судове провадження по касаційній скарзі священика Київського патріархату.

Суди програні, за справу тепер взялися судові виконавці.

31 серпня о 10.00 до приміщення, де знаходиться Кримська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату та кафедральний собор святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги, вдерлися “судові виконавці” разом з представниками так званого Фонду майна Криму  і повністю заблокували доступ до першого поверху будівлі та зламали двері. Постраждав і сам владика. Йому серйозно пошкодили руку.

Свій прихід представники кримських “держустанов” мотивували рішеннями судів. “За цими рішеннями нас зобов’язали звільнити 112 кв. метрів, які знаходяться на першому поверсі Церкви, але по факту вони влаштували погром та відібрали у церкви 432 кв. метри”, – констатує владика Климент.

На сьогоднішній день вдалося встановити причетних до погрому в церкві осіб, а саме: хто давав вказівки до захвату приміщення, а також хто їх виконував.

У зв’язку з подіями в церкві кримська громада на матируку оприлюднила звернення, у якому вони наголошують на необхідності введення санкцій проти учасників зухвалого нападу на церкву. А також вимагають до санаційних списків включити тих осіб, які  протягом трьох років окупації півострову системно переслідують Київський патріархат в Криму.

Не дивлячись на реальну загрозу не лише майну, а й власному життю Архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент продовжує протистояти тиску, бо за ним парафіяни церкви, за ним українська громада Криму.

“Для мене головним питанням є збереження Української Православної церкви Київського Патріархату в Криму. Для мене головним питанням є збереження богослужінь, які проходять в парафіях Київського Патріархату на теренах Криму. Головним питанням у мене є збереження духовенства, збереження пастви, бо це є головним питанням для того, щоб була молитва. Якщо молитви не буде, якщо богослужіння не буде, всі решта питань, всі решта проблем не будуть мати жодного значення”, – наголосив  Владика Климент,  в інтерв’ю журналу “КримІнфо”.

ТВ «Голос Крима». Євген Черніков: «В Криму росіяни знімають багато фільмів, які виправдовують анексію»

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим,  ведуча – Ліна Голуб. Сьогодні в програмі ми поговоримо про кінематограф, зв’язок мистецтва і політики, а також про українського режисера-політв’язня Олега Сенцова. А в гостях у нашій студії – Євген Черніков. Кримчанин, актор, друг Олега. 

Розкажіть, будь ласка, над чим зараз працюєте?

Євген Черніков: Зараз я працюю над банерами з Олегом, щоб повісити, бажано в центрі міста, щоб нагадати про Олега, щоб люди згадували його. Якщо можуть, щоб щось робили для його звільнення. Нещодавно в Олега було день народження і ми провели ряд акцій по всій Україні також було проведено в Нью-Йорку та інших країнах. Всі, хто знає Олега намагались відсвяткувати його день народження. Нажаль Олег цього не побачить, але це важливо для того, щоб пам`ять про нього була актуальна, і ті люди від яких залежить його звільнення згадували і намагались його звільнити. Олег вже більше трьох років сидить у в’язниці РФ і це вже 4-ий день народження, який він святкує за гратами.

Кінематограф по праву вважається найбільш впливовим мистецтвом. Що робить у цій царині Росія, щоб виправдати анексію Криму?

Євген Черніков: В Криму знімають багато фільмів, які виправдовують анексію. Вони відразу почали знімати якісь фільми. Мені у 2014 році поступила, коли я ще мешкав в Криму, пропозиція зніматись у фільмі «Військовий репортер», знімав канал НТВ. Я відразу попросив сценарій, щоб зберегти цей артефакт. Я відмовився, але перечитав,  і  в мене відрізу волосся стало дибом. Цей фільм вийшов, його можна подивитись. В ньому є події Одещини 2-го травня і війна на Донбасі. Там все було про кореспондента, який нібито із західного каналу приїхав в Україну і зрозумів, що Україна – це фашисти, і він ніби намагався донести до західної преси, що тут на його думку відбувається. Його не чули, не пускали в прямі ефіри. Фільм дуже поганий, перевертає всі факти і по подіям в Одесі, і на Донбасі. Це все знімалося за великі гроші і дуже швидко – протягом одного місяця. Також багато фільмів знімаються і сьогодні, туди приїжджають відомі актори. Мета – це виправдати анексію, показати, що Крим – російський півострів. Зараз виявилось, що дуже дорого знімати фільми в Криму. Це пов`язано з тим, що складно привезти туди знімальну техніку, раніше її брали в оренду в Одесі, Києві. Зараз це дуже дорого, бо в оренду немає де взяти, її привозили із Москви через паром. Це складно, дорого. Зараз там знімають кіно десь в Краснодарському краї чи Анапі про Крим, тому що там дешевше. 

Як ви ставитеся до візитів російських зірок на анексований півострів? гастролів?

Євген Черніков: Абсолютно так само, як до візитів громадян не через ті пункти перепуску. Це дуже погано, але тут така колізія, виявляється, що коли простий громадянин приїжджає про це ніхто не дізнається, коли приїжджає якась зірка, нещодавно Емір Кустуріца, то треба, щоб всі знали. Просто  не всі знають, що в Крим можна приїжджати через три пункти пропуску, аеропорт Сімферополь і Керчинський пункт перетину. Йде порушення закону України, за це треба наказувати. Я дуже позитивно ставлюсь, коли дізнаюсь, що когось нарешті наказали, але не всіх наказують, є люди, які виступали, театральні діячі, які не так, як кінозірки відомі в світі, але вони приїжджають, грають вистави, потім приїжджають в Україну і тут гастролюють, зокрема російська актриса Арнтгольц, не пам’ятаю яка саме, бо їх там дві. Вона проводила вистави в Криму. У мене є друзі, які постять фоточки у фейсбуці, що вони були на виставі, а потім я дізнаюсь, що вона гастролює з цією ж виставою по великих містах України. Я думаю, що має бути якийсь комітет, який досліджуватиме ці питання, бо це є порушення законодавства.

У липні до Криму завітав всесвітньо відомий режисер Емір Кустуріца.  Він виразив підтримку Російській федерації і назвав Крим російським. Пропоную послухати частину його інтерв’ю. 

Євгене, скажіть, будь ласка, як можна пояснити таку поведінку відомого режисера? Чи була у кіноспільноті якась реакція на його слова? 

Євген Черніков: Емір Кустуріца дуже талановитий режисер, ми всі бачили його фільми, любимо їх – це унікальна кіно мова, і він всесвітньо визнаний, але це ж ніяк не відображається на ньому, як на людині. Не обов*язково митець має бути чистим, морально повність здоровим таки би мовити. Він ще давно казав, що найулюбленіший його письменник – це Федір Достоєвський і він любить все, що стосується  так званої руської душі глибокої. Ну така позиція у людини. Це страшно  могло б бути, якби Емір Кустуріца знімав фільми, але це ще було двадцять років назад. А якщо він зніме кіно, це буде дуже хороше, залежно від тематики. Те, що він сказав, я не думаю, що потрібно прислухатись до цього. До речі, в світовій кіно-спільноті саме Емір Кустуріца дуже добре знає про справу Олега Сенцова. Європейська кіноакадемія його дуже підтримує і на всіх великих кінофестивалях завжди згадують про Олега Сенцова. Зараз вийшов фільм «Олег Сенцов проти російської держави», і може Кустуріца його не бачив, але побачить рано чи пізно. Вся європейська кіноспільнота не залежить від думки Еміра Кустуріци. Це одинична людина, яка так виступає. А більшість людей, я знаю, спілкувався із чеськими кінематографістами, вони підтримують Україну. Мистецтво для людей, які вміють мислити, але не всі, якщо це стосується шоу-бізнесу, всякі випадки там з Іваном Дорном. Мені завжди прикро, тому що відразу думають, а це ж актор, вони всі тупі чи артисти, що з них взяти. Це не так, як правило, звертають увагу на тих, хто висловлюється голосно, а ті, хто дійсно порядні, вони просто роблять свою справу і про них може ніхто не чути. Ми дивимось їх продукт, а не мислення. 

Як Ви вважаєте, наскільки мистецтво пов’язане з політикою? Чи можна сприймати режисера чи актора окремо від його позиції? 

Євген Черніков: Актора можна сприймати окремо від позиції, але коли актор працює над якоюсь справою, я думаю багато речей приймає. Людина, яка підтримує Україну не може зніматись в російських фільмах. Тут уже відокремлення не можливе. Не люблю, коли актор каже мистецтво окремо від  життя, ні, якщо це так, то не мистецтво. Воно віддзеркалює положення справ у житті і спрямоване на те, щоб систематизувати життя і зробити якісь висновки за допомогою мистецтва. Висвітлити якісь проблеми. Якщо ми говоримо про мистецтво, то режисер це людина, яка творить цей фільм і ми не можемо відокремлювати його позицію від того, що відбувається в кіно, інакше це просто не мистецтво.

Друг і колега Євгена, український режисер Олег Сенцов вже понад три роки за гратами. Росіяни засудили його до 25 років позбавлення волі і відправили відбувати покарання на далекий Схід, до Якутії. Минулого місяця політв’язню виповнився 41 рік. Як зустріли його день народження в Києві розкажуть мої колеги.

 Акції до дня народження Олега Сенцова відбувалися не лише в Києві, по всій Україні.  Євгене, розкажіть, будь ласка, про Ваші враження від цих подій?  

Євген Черніков: До дня народження було проведено дуже багато акцій. В Києві було проведено декілька акіцій. Була акція біля пам`ятника режисера в Маріїнському парку, там були і кінематографісти, нажаль, не так  багато, бо відбувався ще Одеський кінофестиваль. В минулому році на акцію приходило біля трьохсот людей, а може і більше, серед яких були відомі люди українського кіно і мистецтва будь-якого формату. Цього разу акція була проведена більше для ЗМІ, щоб висвітлити цю подію на телебаченні і нагадати людям, що Олег Сенцов перебуває вже більше трьох років у в*язниці, четверте день народження святкує за гратами і потрібно щось робити. В цей день у Києві був проведений показ фільму «Процес» на чолі з Денисом Івановим запустили прокат фільму по всій Україні, більше тридцяти міст. Дуже багато людей по всьому світу проводять акції, нагадують на кінофестивалях про Олега. Я розумію, що цього не достатньо, щоб звільнити Олега Сенцова, але на сьогоднішній день це єдине, що можна зробити, але нам нічого не відомо про зусилля, які робить наша влада. Вони кажуть, що ми на кожних зустрічах піднімають це питання, ми бачимо це по телевізору, але наслідки будуть чи ні. Ми маємо справу з монстром, і від однієї людини залежить  звільнення Олега Сенцова. 

Ви тримаєте зв’язок з Олегом. Скажіть, він відчуває нашу підтримку? Чи ці всі акції мають якийсь ефект?

Євген Черніков: Звичайно, Олег відчуває підтримку, він знає, що його пам`ятають, з нього намагаються боротись у всьому світі, йому дуже приємно, що люди, яких він вважає своїми кумирами за нього вступаються. Зв`язок з ним утримувати дуже складно, з України листи до нього майже не доходять, але  це не означає, що не треба писати. Психологічний тиск на людину, вони просто не віддають листи, а потім будуть переводити чи звільняти мішок цих листів дадуть. Нажаль, листи доходять зараз з території РФ, вони мають бути написані російською мовою, щоб не було нічого такого, що цензор не пропустить.

ТВ “Голос Криму”. Олег Комуняр, ультрас кримського футбольного клубу розповідає про відродження кримської команди на материку

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим, і я її ведуча – Ліна Голуб. В програмі ми поговоримо про футбол, а точніше – про кримський футбол і зокрема про клуб “Таврія”, в гостях у нас – Олег Комуняр – кримчанин, віце-президент федерації футболу АР Крим, ультрас Таврії!

Олеже, розкажіть, будь ласка для початку – що для Вас означає бути ультрас?

Олег Комуняр: Це любити свій клуб, місто, команду.

Як давно Ви вболіваєте за “Таврію” і чому саме за неї?

Олег Комуняр: Більше 10 років 100%. Це кримська команда із Сімферополя, я сам звідти. Так мене колись привів на стадіон мій дідусь, так я до цих пір вболіваю за Таврію. Це була любов з першого погляду.

Які особливості були у кримського футболу загалом порівняно з “материковим”? Як він розвивався?

Олег Комуняр: Якщо брати професіональний футбол, то напевне особливостей особливих не було топової прем*єр ліги, а що стосується молодіжного дитячого футболу, то він по багатьом пунктах поступався материковому. В першу чергу місцем тренування для молоді. Це був найбільш такий негатив із кримського футболу.

Які успіхи мав і які позиції в загальноукраїнському контексті займав клуб “Таврія” у 2013-14 році, перед анексією?

Олег Комуняр: 13-14 роки сезон був таки  достатньо важкий. В Таврію прийшов тренер грецький Яніс Христопулос. Йому прийшлось працювати у важких умовах, бо Таврія не могла заміняти новими гравцями, йому доводилось працювати з молоддю, тому результати не сильно радували. Як тільки санкції було знято почалась  анексія Криму.

Після аннексії Криму, хто прийняв рішення розпустити клуб? Як це рішення відбилося на гравцях? Що вони робили далі? 

Олег Комуняр: Був тоді генеральний директор Олександр Бойцун. Піддався ворожій пропаганді чи сам агентом Кремля був. Він мріяв про російські гроші, які нібито підуть в кримський футбол, кримські команди будуть грати в російському чемпіонаті. Він не почав процес перебазування клубу на материк. Прийшло до того, що клуб помер. Довелося створити новий російський клуб. Нічого не вийшло, бо кримські клуби не могли виступати в Росії. “Таврія” зникла. Українські гравці, які ще могли грати перейшли в інші клуби, хтось  закінчив кар*єру. З іншими легіонерами і гравцями “Таврії”, з ким був знайомий в ті роки, підтримую зв*язок. Вони раді, що “Таврія” зараз відродилась.

“Таврію” відродили у материковій Україні фактично з нуля у 2016 році… Розкажіть, як обрали нове місце, як зібрали гравців, хто ці футболісти?

Олег Комуняр: Коли почався процес відродження клубу в Херсоні спочатку не вийшло. Була надія, що буде построєно стадіон конкретно під Таврію, але через якісь процеси це затормозилось, і в загальному прийшов голова Бериславського району допоміг, і було прийнято рішення грати там.

Як Ви, вболівальник, відчували цей переїзд? Які були емоції?

Олег Комуняр: Позитивні, ця новина не тільки мене порадувала. В понеділок заявились на чемпіонат, у суботу вже була перша гра в Харкові. Багато вболівальників зразу поїхало на цю гру. Після деокупації Криму Тавіря обов*язково повернеться на свій рідний стадіон, якщо до цього часу він не розвалиться чи його не рознесуть.

Чи допомагала Федерація футболу України у відроджені “Таврії”?

Олег Комуняр: Так, звичайно, зараз допомагає. При її підтримці зараз йде відродження клубу.

Як Ви ставитесь до аналогу “Таврії” у Сімферополі?

Олег Комуняр:  Це не аналог “Таврії”. Цей так званий клуб створений окупантами і їх маріонетками в якості російської пропаганди, щоб показати, що нічого не змінилось, а стало ніби краще. Це не футбольний клуб, а пропагандистський проект.

Олеже, з якої ліги і з яких результатів починалася нова “Таврія”  і чого вдалося досягти на сьогодні?

Олег Комуняр: Ми починали з аматорської ліги, результати з початку  були не дуже хороші, бо  команда тільки зібралась, були не зрозумілі умови тренування, склад не зіграний, набирали за декілька днів до початку матчу. Достатньо погано зіграли, зайнявши третє місце з кінця, а сезон закінчили на сьомому чи восьмому місці. Головне, що команда грала в аматорському чемпіонаті і перейшли у другу лігу. На сьогоднішній день ми потрапили в третій кваліфікаційний раунд кубку України, зараз команда займає четверте місце в чемпіонаті зігравши три матчі, дві перемоги і одна поразка. В команді зараз близько 15-ти гравців, можливо буде збільшення до того, як закриється трансферне вікно.

 Які короткотермінові і довготермінові цілі ставлять перед собою тренер, гравці?

Олег Комуняр: В нашому випадку планувати щось дуже складно. Ми будемо грати на високий результат. Будемо старатись займати призове місце, щоб воно в ході сезону допомогла перекваліфікувати у першу лігу. Клуб немає постійного фінансування, постійно знаходимось в пошуках інвесторів, цим питанням займається нардеп Сергій Куніцин, який і є президентом футбольного клубу. Хочеться надіятись, що фінансові проблеми ми вирішимо. Чим швидше, тим більше шансів підвищитись, набрати сильних гравців і робити умови, щоб вони до нас прийшли.

Підтримка “Таврії” зростає в Україні? Чи приєднуються нові ультрас? Як розвивається фанатський рух?

Олег Комуняр: Є ті, хто вболівав за “Таврію” завжди  – це ультрас. Проблема фанатського руху в тому, що зараз всі розкидані по містах, не завжди є можливість приїхати на гру.  Багато зараз на фронті воюють проти російського окупанта. Про ультрас поки говорити рано, що вони приєднуються до фанатського руху. У “Таврії” з кожним матчем стає все більше і більше вболівальників в Бериславі і Новій Каховці. Команда грає, показує нові результати, це цікаво, люди будуть ходити. Є фанати з Крима, але це проблема перетину кордону. ФСБ слідкує за такими людьми, хто їздить на футбол і можуть бути проблеми. Тому люди їздять без атрибутики і не можна показувати, що ти їдеш на футбол. Важко перетинати адмінкордон, пройти ці процеси і також морально. Але з Кримуприїжджають сотні людей на матчі, було таке.

А як на даний момент розвивається кримський футбол під прокремлівською владою? Які у нього перспективи?

Олег Комуняр: Під кремлівською владаю кримський футбол, насправді, може тільки померти, повна деградація. Мені недавно вболівальник присилав фотографію, гуляв по стадіону Локоматив, освітлення поіржавівше, поле і бігові доріжки вигорівші, кришу там зірвало, за те, вони там проросійський лозунг вивісили. Все помирає, інфраструктура, минула база поросла бур*яном з людським ростом. Те, що вони там створюють якісь клуби і роблять імітацію чемпіонату, все це не більше чим пропаганда. Я думаю, що окупанти роблять все, щоб стадіон у Сімферополі прийшов у не робочий стан, щоб щось на його місці побудувати, я думаю, що все до цього йде.

І наостанок. Що б Ви хотіли сказати кримчанам у день Незалежності України?

Олег Комуняр: Хочу побажати здоров*я, терпіння, дочекатись того моменту, коли ми звільнимо Крим. Хочеться процитувати Тараса Григоровича: «І на оновленій землі будуть мати, буде син». Томі зі святом вас співвітчизники, ми повернемось і всіх покараємо.

ТВ “Голос Криму”. Зниклі без вісті у Криму і залякування місцевого населення

Програма  “Голос Криму” на UA:Крим, ведуча – Ліна Голуб.  Сьогодні ми говоримо про проблему зниклих без вісті у Криму і залякування населення таким чином. А ще – про громадський активізм і про те, як його здобутки змінюють країну і світ. В гостях у нас – Таміла Ташева, координатор і співзасновниця організації Крим СОС.

Таміло, на початку року Ви презентували звіт по зниклим без вісті на півострові. Розкажіть, будь ласка, скільки у цьому списку було людей? Скількох знайшли? Чи змінилося щось до сьогодні?

Таміла Ташева: Насправді, не значно змінилося. Ми говорили про 19 людей, які на даний момент невідомо де знаходяться, це на початок року було. Але в нас зараз є більш коректні дані, зараз ми говоримо про 17 людей долю яких нам невідомо. У своєму звіті ми говорили про 43 випадки насильницьких зникнень на території Криму. Будь-яка людина, яка піддалась зникненню і до цього зникнення має відношення влада або її представники – це називається насильницьким зникненням за міжнародним трактуванням. Ми ці всі випадки опрацювали і віднесли у цей звіт. Цифри змінились, бо щодо одного у нас були уточнені дані. Не буду розкривати імені цієї людини. Щодо іншої – це Мурат Карімов, на превеликий жаль, його РФ віддала Узбекистану, на нього був запит на екстрадицію, зараз ми не знаємо його долю, але вносили в цей перелік., бо на той момент його доля була невідома. Ми постійно контактуємо з родинами зниклих безвісті або з тими, хто був знайдений. Першу частину насильницьких зникнень починаючи з березня по травень 2014 року входили всі активісти. В  березні були викрадені і піддалися цьому поводженню, здебільшого активісти Автомайдану і Євромайдану ми ведемо постійні розмови, з ними в тому числі працює прокуратура АРК, яка слідкує за ходом розслідування цих справ.

У звіті Ви умовно розділили 3 роки окупації на періоди. Розкажіть, будь ласка про ці етапи коротко, і можливо,

Таміла Ташева: Перший етап насильницьких зникнень починався в березні 14-го року, закінчився в травні-червні. Потім був період з осені 14-го року, коли здебільшого зникали молоді кримські татари. Наступний етап був з 16-го року, це були зникнення не тільки кримських татар, але вони мали схожий характер, що із другою хвилею.

Можливо у Вас вже є відповідь – літо 2017-го року – це який період? Що відбувається на півострові?

Таміла Ташева: Якщо загалом говорити про насильницькі зникнення, впроваджується практика залякування населення через надумані кримінальні справи, які заводяться проти кримських татар або проти українського населення на території Криму. Це витіснення з Криму через ці залякування, шляхом викрадення людей, але якщо про викрадення, то останні період відзначився великою кількістю людей, які зникали. Можна сказати, що через те, що був певний резонанс у світі і на материковій частині України, що велика увага до того, що відбувається на території Криму, тому таких випадків ми не фіксували дуже багато. Але всі решта порушення фіксуються. Останніх пів року можна говорити, як про тенденцію застосування адміністративних справ проти кримчан, коли людину переслідують не за кримінальним законодавством, а спочатку дають якусь адміністративну статтю. Наприклад, він організував несанкціонований мітинг, або брав участь, при тому, що це мітингом не є. Я говорю в першу чергу про людей, які приходять під будинки, де відбуваються обшуки кримських татар, і таким людям дають до 10-15 діб арешту або великі штрафи. Зараз двом людям, які брали участь у підтримці родин, в яких проводились обшуки, дали штрафи по 150 тис рублів. Це біля 2 тис доларів, це великі суми. На них тепер намагаються тиснути економічним шляхом. Ми намагаємось підтримати цих людей, плануємо збирати гроші на покриття цих штрафів. Ми маємо активність цих людей не збити, а навпаки її підтримати.

 Що з цього приводу думають міжнародні організації? Яка реакція Заходу?

Таміла Ташева: Міжнародні організації не мають доступу до Криму. Єдиним джерелом інформації є адвокати, які там працюють або правозахисні організації. Ми постійно здійснюємо моніторингові візити, відповідно подаємо ці дані. Презентувався звіт ООН з місії прав людини, в якому був окремий розділ щодо Криму. І звісно, що міжнародна спільнота не може просто так забути про анексовану територію, права, які там порушуються. Час від часу виходять певні резолюції, заяви. Як на мене, питання Криму не пішло з порядку денного. Намагаються менше говорити, а говорити про Мінські перемовини, про окуповані території Донбасу, але про Крим теж доволі багато говорять.

Вже близько року громадська організація Крим СОС систематично проводить мітинги біля Російського посольства у Києві.

Активісти закликають російську владу припинити переслідування і дати відповідь – де ті люди, що зникли без вісті за час окупації Криму? А також вимагають покарати винних у порушенні прав мешканців півострова. Щомісяця протестувальники нагадують –  про викрадених кримчан не забули і не забудуть, їх знають поіменно, і ведуть облік подібних справ. Щомісяця біля посольства РФ відбуваються перформанси – активісти висаджують дерева із закликом “Саджайте дерева, а не людей”, розігрують сцени з життя родини, в якій сталося горе. Учасники зав’язують собі очі на знак того, що в Росії на злочини закривають очі.  На мітинги приходять люди, яким вдалося вирватися з полона ФСБ у Криму і розказують свої історії, показують документальні фільми.

Таміло, як Ви гадаєте, перформанси і акції біля посольства дієві? На кого вони більше орієнтовані?

Таміла Ташева: Ми протягом року виходимо системно під посольство РФ. Принаймі раз на місяць згадуємо, що є десятки зниклих безвісті. Це ті люди, про яких хочеться забути, комусь не говорити. Але ми вважаємо, що якщо раз на місяць ми будемо говорити про тих людей, нагадувати російській владі про те, що вони не розслідують цих справ. Ми нагадуємо міжнародній спільноті, що на території Криму відбуваються такі злочини, як викрадення. Звісно, за цією роботою  є робота з міжнародними організаціями, є системна робота з українською владою і в тому числі постійні контактування з владою РФ. Тому по деяких запитах ми вже готуємо документи з іншими нашими міжнародними колегами з Польщі до Європейського суду з прав людини. Я маю на увазі справу Ервіна Ібрагімова. По всіх фактах ми контактуємо з робочою групою ООН. Ми передали всі звіти, які ми готували і документи до офісу прокурора міжнародного кримінального суду, який знаходиться в Гаазі. Відповідно, робота поза цими перфомансами йде. Для того, щоб нагадувати людям, що є люди, яких ви не бачите. Дуже складно працювати з насильницькими зникненнями, бо ми не знаємо, де вони знаходяться, а батьки і родичі в повному невіданні. Вони не можуть віднести їм якусь передачку, і відповідно, не відбуваються суди. Наприклад, суд Ахтема Чийгоза, справа 26-го лютого, Ільмі Умерова вони постійно а слуху, можемо говорити у ЗМІ. В нас є приводи, щоб кожного дня говорити про цих людей, а про зниклих ми не можемо говорити кожен день, журналістам не буде це цікаво, бо ми не можемо повідомити конкретних деталей. Цього місяця ми плануємо знову 25-го числа виходити під російське посольство. Знову робити акцію у вигляді перфоменсу і подивимось чи вийде до нас цього разу представник, тому що до цього часу жодний представник посольства до нас не виходив. При тому, що ми знаємо, що посольство працює, працюють люди, які там знаходяться, але реакція з іх боку теж не було.

До акцій долучається багато людей з Криму? Яке співвідношення кримчан і місцевих активістів?

Таміла Ташева:  Більша частина, це місцеві активісти і ВПО з Криму, бо постійно наші акції знімають ЗМІ, і відповідно деякі люди, які повертаються на територію Криму, вважають для себе це небезпечним, і наступного разу або ФСБ або центр противодій екстремізму можуть завадити в*їзду. Тому місцеві активісти і ті кримчани, які не бояться долучатись.

30 років тому кримськотатарські активісти у Москві провели десятки акцій під гаслом “Батьківщина або смерть”. Ці заходи стали одним з головних поштовхів до масового повернення корінного народу Криму додому, на півострів. Яким був цей довгий шлях, і що довелося пережити борцям за справедливість – розкажуть мої колеги.

Що б Ви хотіли сказати кримчанам, які нас зараз дивляться?

Таміла Ташева: Треба не втрачати віру. Насправді,  в нас дуже багато можливостей для роботи, до нас ви можете звертатись і ми зробимо все, що від нас залежить, для того, щоб допомогти якимось чином. Ви завжди можете звернутись до нашого сайту, до приймальні. Ми зробимо все, щоб вам допомогти. Тому, що в першу чергу ми працюємо для вас, а не ви маєте робити щось для тих людей, які на материковій частині України. Тому, я вірю, що все повернеться на свої місця і ми будемо жити у вільному українському півострові.