«Голос Криму: час окупації. Право на соціальний і міжнародний порядок» (TV- програма) 

Тема нашої розмовице право на соціальний та міжнародний порядок. Гості програми: Андрій Щекун – головний редактор газети «Кримська світлиця»,  представник Крайової Ради Українців Криму, Андрій Іванець –  кандидат історичних наук, представник Крайової Ради Українців Криму. Автор та ведучий програми – Юрій Смєлянський.

Стаття 28 Декларації прав людини свідчить, що кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Ю. Смєлянський: В умовах війни і окупації частини суверенної території України як ми можемо оцінювати… дії української влади щодо формуванні безконфліктного існування українського суспільства, що буде гарантувати соціальний порядок в Україні? На скільки  державні рішення, …протягом понад семи років окупації, їх реалізація сприяли   створенню та підтриманню простору безконфліктного існування? На скільки успішно окупанти проводять політику неприпустимості формування безконфліктного існування українського суспільства з точки зору політики колонізації, що проводиться на окупованій території, і з точки зору впливу на спільну свідомість в Україні в цілому?

А. Іванець:  Це дуже серйозне, глобальне питання, воно очевидно є надзвичайно складним, навіть, в мирний час. Оскільки підтримання соціального порядку, саме безконфліктного такого існування, принаймні прагнення держави створити такий порядок, – це базове завдання, а у нас ще до війни з цим були проблеми, тому що в Україні надзвичайно глибокий розрив між найбагатшими та найбіднішими… Ми бідна країна саме через те, що соціальний порядок у нас не влаштований адекватним чином. Потенційно Україна з її ресурсами природними, з її географічним розташуванням, з її освіченим населенням, вона має величезний потенціал, але саме через те, що соціальний порядок у нас влаштований так, що основними вигодонабувачами є група із кількох родин в країні, а інша частина населення не може повноцінно реалізувати багато із свої прав – це створювало велику проблему. Як раз ті революції, які у нас відбувалися, – Помаранчева революція, а потім Революція гідності  – вони і викликані тим, що суспільство хоче змінити соціальний порядок, хоче навести лад і вести нас до руху європейського, де як раз і має зменшуватися розрив. Не проблема в тому, що у нас є багаті люди, проблема в тому, що ці багаті люди роблять свої статки перш за все в тому, що використовують ресурси держави  і не дають нормально і конкуренто розвиватися  іншим частинам суспільства. Багато чого на перших порах після Революції гідності в цьому сенсі почало змінюватися, буди запущені певні механізми, які принаймні цей процес почали рухати у правильному напрямку… Зараз, на жаль, ми бачимо декларативні заяви про боротьбу з олігархами, де буде визначатися хто олігарх, коли нам в реальності потрібно не визначення, хто олігарх, а нам потрібно змінити сам соціальний порядок і рецепт відомий і абсолютно зрозумілий. Олігархи тримають монополії і на тому роблять свої надзвичайно великі статки. Тут все елементарно – запускається робота Антимонопольного комітету, який дробить ці монополії, робить конкурентне середовище і ситуація покращується… Але у нас ще складніша ситуація, тому що ми знаходимося в стані війни і Росія, держава-агресор, вона створює надзвичайно складні умови і на окупованій території, зокрема наш рідний Крим перетворився на територію страху і безправ’я, де ні про який адекватний соціальний порядок на превеликий жаль сьогодні ми не можемо говорити, тому що люди позбавлені базових прав на свободу зібрання, на свободу слова… Це на сьогодні реальна територія безправ’я, де панує окупаційний режим, де красива пропагандистська картинка  і їй протистояти не можливо, бо нема свободи слова… Відповідно це показує, що міжнародний порядок, де права держав би захищалися, де хоча б мінімальна справедливість існувала у відносинах між державами сьогодні, на жаль, порушений… Порушений сам Росією як державою-агресором, яка вперше в після гітлерівський час в Європі окупувала частину іншої суверенної держави. Поки ми не вирішимо цей базовий конфлікт, не буде зупинена агресія з боку Росії Україною та всім цивілізованим світом, то міжнародний порядок не буде відновлений, а відповідно і соціальний порядок на окупованих територіях точно не буде відновлений ані в Криму, ані в окремих районах Донецької, Луганської областей. Більше того, держава-агресор окрім своїх прямих військових дій, окрім інформаційних спец операцій, проводить свої підривні операції на вільній території України. Вже було кілька випадків, коли вони намагалися розпалити міжнаціональну ворожнечу, здійснюючи провокації стосовно єврейських, румунських місць пам’яті…, намагаються розпалювати ворожнечу між регіонами в середині України, між політичними силами… Ось така підривна діяльність на території нашої країни з боку Росії вона є, була і мусимо розуміти, що і буде поки продовжена. Відповідно є величезна відповідальність і у нашої держави, здійснювати ефективну політику захисту національних інтересів, і у громадянського суспільства…

Ю. Смєлянський: Тобто, говорити про досягнення соціального порядку в цілому в Україні не можливо без деокупації території, яку сьогодні окупувала РФ. Про досягнення міжнародного порядку вести мову не можливо до тих пір поки Росія веде війну проти України та окупує частину її суверенної території?

А. Іванець: Так.

Ю. Смєлянський: Якщо говорити про питання міжнародного порядку. Не один раз вже говорилося і наводилися докази, що державна влада Російської Федерації порушила всі міжнародні… угоди щодо питань незалежності України, її територіальної цілісності. Окупація Криму, війна проти України показали, що та система цінностей, на якій сьогодні функціонує ООН непрацездатна і не гарантує безпеку. Зауважу, що ООН – міжнародна організація, яка була створена для підтримки і зміцнення міжнародного миру і безпеки,  а також розвитку співробітництва між державами, не має можливості забезпечити отой самий міжнародний порядок…  Нам восьмий рік розповідають про дипломатичні інструменти вирішення війни з РФ та повернення окупованих територій… розповіді залишаються розповідями і нічим більше. На ваш погляд, що не так і як повинно бути?

А Іванець: Питання реформування ООН стоїть вже років 30 на порядку денному. Ситуація з війною в Європі між двома великими державами – РФ та Україною, яка стала жертвою нападу, показує, що це дуже гостра ситуація. Вся проблема в тому…, що в Раді безпеки ООН засідає держава-агресор. Вона користується своїми привілеями перебування в РБ ООН, щоб камуфлювати свою агресивну політику і не давати ООН вживати санкцій проти держави-агресора… І поки ця ситуація зберігається, то буде дуже не просто відновлювати міжнародний правопорядок…

А. Щекун: … Всі говорять про війну. Ми можемо подивитися в сторону Європейського Союзу, що ж відбувається? Ця війна  – це не тільки проблема України, ця війна – це небезпека для всього європейського континенту. Деякі країни це усвідомлюють –  країни Балтії, Польща – вони розуміють, що може відбутися далі. І постає диво на восьмому році війни – Франція і Німеччина  ініціюють саміт ЄС-РФ. Це шок. Не ініціюють Будапештський меморандум,… не ініціюють питання Криму, яке ніде не фігурує, перед РФ… Але всюди вони (Франція і Німеччина  – ред.) себе презентують як поборники, захисники міжнародних прав. Це лицемірство. Не може бути сьогодні так, а завтра по іншому, бо там економічні якісь  вигоди переважають права людини – це загроза демократичному світу… Безконфліктне суспільство – це якщо правила написані, вони повинні бути для всіх однакові, ось тоді не буде цих конфліктів. Такими діями, які сьогодні робить Німеччина і Франція, вони фактично показують, що ми можемо зараз  з країною-агресором розмовляти, пити каву, вирішувати питання як і в якій кількості продавати газ, нафту. Люди добрі, прийміть рішення. Сьогодні ви визнали, весь світ визнав, що Росія окупувала Крим, частину території Грузії, Придністров’я, Росія надалі продовжує агресію на Донбасі – це всі визнали, навіть Німеччина і Франція не каже, що це не так. Почитайте свої конвенції, свої міжнародні акти, що ви підписували, ратифіковували і поставте в цьому питанні для себе крапку – це перше, що вони повинні зробити з Росією. Дальше питання вирішується  так: зупиняємо будь-яке співробітництво з країною-агресором до тих пір, поки вона не поверне Крим та не відновиться повністю територіальна цілісність України, Грузії, Молдови…

Більше дивіться у програмі: «Голос Криму: час окупації. Право на соціальний і міжнародний порядок» (TV- програма)

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» створена  за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на працю» (TV- програма)

Тема нашої розмовице право на працю в умовах окупації. Гості програми «Голос Криму: час окупації. Право на працю»: Вадим Кодачігов – бізнесмен, вимушений переселенець з Севастополя, Сергій Ковальський –   представник Крайової Ради Українців Криму, підприємець, вимушений переселенець з АР Крим (Сімферополь). Автор та ведучий програми – Юрій Смєлянський.

Ю. Смєлянський: Пане Вадиме,… як ви прокоментуєте тезу про те, що ринок праці на окупованій території Криму став одним з інструментів колонізації півострова і м’яко витискає місцевого, з точки зору окупантів нелояльного до них населення.

В. Кодачігов: … В Криму були три види заробітку:… обслуговування військових баз, в основному у Севастополі, громадське харчування, туризм. Що відбувається зараз, із-за чого власне у мене був основний конфлікт в Севастополі, я зробив всім мешканцям Севастополя розрахунок економічного обґрунтування утримання Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму, …і обґрунтував, що кожний мешканець Севастополя від народження і до смерті платить Путіну по 10 тисяч доларів в рік….

… Так от ми не лояльні по відношенню до Чорноморського флоту РФ, ми не лояльні по відношенню до військових, які за безцінь експлуатують землю. Тому все те, що там не лояльне потихеньку витісняється… Як це відбувається? Привозяться свої люди, тому що людина, яка прожила десь там в Якутії…у неї з’явився шанс жити біля моря, звісно вона туди поїде і буде працювати дешевше…  Чисельність Севастополя збільшилася майже вдвічі – це якраз дешева робоча сила. Це люди, які приїхала працювати за копійки, некваліфіковані робочі, все інше завозиться з материка (РФ), виставляються на свої місця абсолютно лояльні люди, які розуміють на кого працюють і як. Навіть місцевих бізнесменів, які перейшли на сторону окупаційної влади, всіх потихеньку відсунули в бік. Український бізнес там, я думаю, що вже давно вимер, його витіснили… всі хто міг щось заробляти вже давно виїхали на материк, там вже все під росіянами. Тобто, змінювати (після деокупації – ред.)  доведеться  все…

Ю. Смєлянський: Станом на січень 2011 року частка малого бізнесу в наданні робочих місць найманим працівникам по АР Крим становила десь 31,2% – це за офіційною статистикою.  У наступні, до початку окупації, роки ця частки мала тенденцію до збільшення. Тобто малий, середній бізнес кількість робочих місць збільшував. Виходячи з тих даних, що надає окупаційна статистика, частка робочих місць, що надає малий бізнес найманим працівникам по окупованій території АР Крим скоротилася до рівня приблизно 17% і я вважаю, що це ще не оптимістична цифра, бо насправді та інформація, яка надходить (з неофіційних джерел – ред.) вона більш песимістична…

В. Кодачігов: Основа путінського електорату – це бюджетними. Весь бізнес – це люди, що думають, планують своє життя… Бізнес там намагаються тримати під контролем і цікавий лише крупний бізнес. Путіну не вигідно розвивати (малий та середній – ред.) бізнес, йому вигідні структури, якими можна управляти, чим крупніша структура, тим простіше поставити поруч того, хто буде контролювати…

Ю. Смєлянський: …Бізнес – це вільне мислення, а вільне мислення і кремлівська влада – це  антиподи…

Пане Сергію, як ви оцінюєте ситуацію в малому та середньому бізнесі в окупованому Криму?

С. Ковальський: По-перше,… сама модель економіки в Росії зовсім інша…, тому що бюджетна сфера в усіх галузях є ключовою… Наприклад, в Україні в приватному секторі звичайному співробітнику як правило дають більшу заробітну плату (ніж в державному секторі – ред.). Коли прийшла окупаційна влада, то в Криму деякі люди, які працювали в приватному секторі, перейшли працювати в різні державні установи, тому що зарплата в цих установах або така сама (як в приватному – ред.), або вища, а враховуючи всі їх пільги тощо, то стала конкурувати. Тобто, наразі державний сектор в Криму конкурує з приватним потужніше ніж в Україні.

З іншого боку в Україні…   у нас є олігархи, які не зовсім… незалежні від держави, я говорю про самий крупний бізнес…, середній та мали бізнес, який відносно незалежний від держави, і створюється зовсім інше середовище, інша конкуренція… Відкриті кордони дали специфічну конкуренцію для роботодавців в Україні – темпи росту заробітної плати швидші ніж розвивається економіка. Адже… за кваліфікованих робітників треба боротися з західними вже країнами, де і умови парці, і зарплата звичайно вища.

…Коли прийшла окупаційна влада рівень заробітної плати вона дала суттєво вищий, ніж на той час був в Україні. Але на сьогоднішній день по тій інформації, яка є в мене, він вже зрівнявся, і це при тому, що ціни в Україні суттєво менші.

Що стосується малого та середнього бізнесу в Криму і відсотків, які ви назвали, то тут зрозуміло, що цілі галузі підприємництва, я вже мовчу за якісь окремі випадки, вони просто припинили своє існування. Особливо це стосується курортної сфери, сільського господарства, це стосується навіть малого фермерства, де декілька років тому заборонили приватно вирощувати худобу, навіть, у домогосподарствах …

Малий та середній бізнес є загрозою для окупаційної влади, взагалі для влади російської. Зрозуміло, що легше мати справу з тим, хто працює на державних підприємствах…

Ю. Смєлянський: …Військова база не створена для того, щоб на ній процвітав малий та середній бізнес.  

Далі у програмі говоримо про  право на працю в умовах окупації і колонізації Кримського півострова. Що відбувається на окупованій території? Як реалізується право на працю для вимушених переселенців з окупованої території?

Більше інформації у програмі: «Голос Криму: час окупації. Право на працю» 

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на володіння майном» (TV- програма)

Тема розмовице право на мирне володіння майном в окупованому Криму. Гість програми «Голос Криму: час окупації. Право на володіння майном» – Роман Мартиновський – адвокат, провідний експерт Регіонального центру прав людини. Автор та ведучий програми – Юрій Смєлянський.

Право на володіння майном гарантує людині володіти майном як одноосібно, так і спільно з іншими, а також те, що ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Право на володіння майном означає, що кожна людина має право володіти, вільно розпоряджатися своїм майном і це право вона реалізує/здійснює в рамках чинного законодавства за своєю волею і незалежно від волі інших осіб.

Ю. С.: Пане Романе, я пропоную повернутися до Криму 2014 року… Територію Кримського півострова вже починають залишати ті, хто працював і жив в Криму. Першими – ті, хто працював, але не мав власного житла на території Кримського півострову…, адже майно не тримало їх там. Потім поїхали ті, хто мав в Криму постійне житло, або ж єдине житло. Хтось із них зміг розпорядитися майном, тобто продати житло в тих умовах, які створили окупанти, хтось мав можливість обміняти, а хтось просто закрив житло на ключ і поїхав.

Через дії окупанта було порушено право людини вільно володіти та розпоряджатися своїм майном. Це правильне твердження, або є якийсь нюанс?

Р. М.: Почну з формули про яку ви говорили, що право власності – це володіння, користування… тощо. Це класична формула з радянських часів, але якщо ми говоримо на мові, яка зрозуміла Європейському суду з прав людини (далі – ЄСПЛ)…, то ця класична формула не діє.  Право власності на майно може бути порушене навіть не стосовно тієї особи, яка є власником у класичному розуміння. Права орендаря можуть бути порушені  і ЄСПЛ може визнати таке порушення. Права користувача за іншими угодами, підставами також може бути порушено. Тобто, не обов’язково мусить діяти класична формула, щоб дійти висновку, що порушено право на мирне володіння майном  – це перше…

Друге, що стосується дій Російської Федерації (далі  – РФ). В будь-якому разі, коли приходить окупант на чужу землю, ми не можемо погодитися з тим, що його дії є законними. Це може мати місце лише тоді, коли окупація є вимушеною мірою, наприклад, після завершення воєнних дій, коли приходить інша держава на територію держави, яка на неї напала, коли підписуються відповідні договори  тощо, то існує потреба підтримувати окупаційний режим для того, щоб перевести цю країну, наприклад на демократичні рейки, або щось інше. Прикладів тому багато. Можна говорити про їх ефективність чи не ефективність. Але в цій ситуації у Росії не було жодних підстав для того, аби встановлювати окупаційний режим на цій території… – це вже відбулося втручання у дуже великий спектр прав людини і, в тому числі, право на мирне володіння майном. Чому? Тому що, навіть, той факт, що РФ змушує мене чи вас, чи когось іншого здійснити реєстрацію цього права на умовах, які визначені російським законодавством – це вже є втручанням в право на мирне володіння майном… Це ще може бути не позбавлення права, але це вже є втручання і вже може бути прийняте рішення ЄСПЛ… про те, що відбулося порушення цього права.

Ю. С.: Примушуючи громадян України до російського громадянства…  окупанти зажадали перереєстрації майна від жителів півострову. При цьому перереєструвати, укласти договори на придбання вже комунальних послуг можна було лише отримавши окупаційний аусвайс (паспорт – ред.) або посвідку на проживання. Це вже є порушення…

Штучна сепарація громадян України в питанні: кому можна в’їжджати на окуповану територію, а кому ні, кому це робити умовно безпечно, а кому небезпечно, незалежно від того є майно у власності в Криму чи ні, але ж в Україні є багато людей, які мешкають у Львові, Києві, а якась там дача чи хата, земля є в Криму – це ми відносимо теж до порушення права на майно або трактуємо якось по іншому?

Р. М.: Дуже хочеться зауважити, що тема примусового нав’язування громадянства  – це була тема однієї з наших попередніх розмов. І торкаючись цього я хочу сказати, що власність – це якраз такий інструмент, дуже ефективний для РФ, де вона може впливати, в тому числі, на нав’язування громадянства. Якщо в тебе не має російського паспорта, або якщо ти відмовляєшся його отримувати, або якщо ти написав відмову від отримання  цього паспорта, то у тебе виникають проблеми з тим, щоб оформити належним чином право власності на це майно на окупованій території. А ще гірше ситуація у тих людей, які свого часу, наприклад не приватизували майно, не використали свого права на приватизацію земельної ділянки, квартири чи ще якогось об’єкту нерухомості. Адже іноземець, в розміні РФ, не має права на безоплатне отримання цього майна у власність і це такий… інструмент, який змушував величезну кількість людей, які, наприклад, ні за яких інших умов не пішли б отримувати російський паспорт, але вони зрештою йшли… , бо іншого варіанту не має.

Тут є ще один дуже важливий момент: мене позбавляють права користуватися майном, наприклад квартирою, яка знаходиться на цій території (Кримський півострів – ред.), продати я її не можу, я поїхав з тієї території, я приїхав на територію материкової України… І хто мене тут чекає, що мене тут чекає? У мене тут інше житло чи інша земельна ділянка мене тут чекає? Мене це тут не чекає. Правда? Продати я там (в Криму – ред.) не можу, я приїхав без грошей сюди і мушу якимось чином тут влаштовуватися. Що мені залишається? Отримати цей паспорт  (російський  – ред.), оформити це майно, продати його там, якщо є можливість і тебе влаштовує ціна, іноді на 30% менша, а іноді і на 150% менше ніж була за часів України, і ти отримуєш ці кошти, якимось чином перевозиш їх сюди і тут вже купуєш нове житло та починаєш нове життя…

Далі у програмі говоримо про примусове відбирання майна та наслідки таких дій. Про те, як міжнародне гуманітарне право трактує  заборону володіти майном в районах Криму, які указом Президента РФ визнанні прикордонними? Про те, яким чином, в умовах окупації державна влада України повинна була створювати умови для виконання тих норм конституції, де йдеться про право власності та його захист?

Детальніше про право на мирне володіння майном дивіться у програмі: «Голос Криму: час окупації. Право на володіння майном»

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму: час окупації. Право на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання» (TV – програма) 

У програмі говоримо про право людини на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання. Гість програми «Голос Криму: час окупації. Право на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання»  – Володимир Ляшенко, представник Крайової Ради Українців Криму, виконавчий директор ГО «Союз вимушених переселенців», адвокат. Автор та ведучий програми  Юрій Смєлянський.

Ю. Смєлянський: На самому початку нашої розмови варто зазначити, що питання дотримання права на свободу переміщенні і вільного вибору місця проживання в умовах війни та окупованих територій – це дуже складне питання. Складність забезпечення та реалізації цього права в умовах війни пов’язане з питанням забезпечення національної безпеки. Проте можливість реалізувати своє право для громадянина  – це показник того, що державна влада розглядаю громадянина не лише в якості «бджілки» по доставці податків.

Кілька років тому в черговому звіті щодо ситуації в окупованому Криму я написав, а потім і говорив неодноразово на різних конференціях та в ефірах, що може наступити той момент, коли окупанти прийдуть до висновку, що процес м’якого витіснення громадян України з окупованого Криму йде занадто повільно і почнуть використовувати інструмент примусової депортації.

Не так давно в інтерв’ю представник Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Віталій Хілько сказав, що громадян України, які мають постійне місце проживання в окупованому Криму, які не прийняли російське нав’язане громадянство і не мають довідки-дозволу на тимчасове проживання будуть депортовувати з окупованої території Криму в Україні.

Трохи раніше за часом. З моменту виникнення прецеденту COVID-19 ми можемо спостерігати зміну в політиці окупантів в Криму по відношенню до так би мовити взятих «в полон» на окупованій території громадян України –  їм обмежили можливість вільного виїзду  на материкову Україну, що створені додатковими вимогами.

Пане Володимире, таке питання отаке обмеження стосується прав на вільне пересування і вільний вибір місця проживання чи просто це захист від епідемії?

В. Ляшенко: Якщо ми кажемо про українську владу, а не про окупаційну, то українська влада…, ми всі таки хочемо вірити, що це правова держава, вона повинна використовувати перш за все міжнародні норми, яких вона має додержуватися,  а потім вже внутрішнє законодавство… Міжнародне законодавство каже, що право на свободу пересування і свободу місця вибору воно є, воно може певним чином обмежуватися, але виключно законом. Якщо говорити про наше, внутрішнє законодавство, то в ст. 33 Конституція України наголошується «кожному, хто на законних підставах перебуває на території України гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом…»

Чому такий довгий вступ, коли ми маємо  ситуацію з COVID-19, якщо ми подивимося закон, то закон не надає нікому права обмежувати можливість людини вільно вїхати в свою країну і вільно покинути свою країну. Це може бути обмеження лише з боку країни громадянином якої він не є і якщо ця країна не хоче бачити його на своїй території з певних причин. Якщо ми кажемо, що Крим – це Україна, а Крим – це Україна, то ніяких обмежень щодо можливості людини поїхати в Крим або повернутися з Криму не може вводитися на підставі того, що є COVID-ситуація.

Що на мою думку як юриста в цій ситуації повинна зробити держава? Держава повинна встановити такий порядок, який би захищав як інтереси людини, яка хоче в’їхати, так і інтереси людей, які знаходяться на території України. На жаль, на мою особисту думку, такий порядок держава не встановила.

Також у програмі говоримо про ефективність та доцільність обмежень по в’їзду на контрольовану територію для кримчан введених в Україні щодо захисту від COVID-19, про те, чи фіксуються у міжнародних резолюціях порушення права людини на вільне пересування і вільний вибір місця проживання, чи достатньо там висвітлена ця тема, чи сформульовані правильно акценти…

Більше інформації у програмі «Голос Криму: час окупації. Право на свободу переміщення та вільний вибір місця проживання»  

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму. Крим. Майбутнє» (TV – програма)

Яким може бути механізм притягнення до відповідальності осіб, які вчинили воєні злочин та злочини проти людяності? Чи варто визнавати документи видані окупаційною владою в Криму? Яким може бути захист прав власників? Як знищується українська ідентичність?  Ці та інші питання стали предметом розгляду експертів під час круглого столу організованого «Кримським центром ділового та культурного співробітництва «Український дім».

Експерти висловлювалися на теми:

«Механізми притягнення до відповідальності  за злочини , вчинення в умовах збройного конфлікту»  (Роман Мартиновський, адвокат, експерт регіонального центру прав людини;

«Сучасний стан українців в Криму. Огляд ситуації та необхідність прийняття правових рішень»  (Андрій Щекун, Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім»);

«Навчання рідною мовою в окупованому Криму: 2014-2020 рр.» (Сергій Крайнюков, студент  Київського міжнародного університету);

«Навчання рідною мовою в окупованому Криму: право і реальність» (Ілля Базенко, студент  Київського міжнародного університету);

«Знищення української мови в Криму як загроза національний безпеці України» (Ольга Король, студентка  Київського міжнародного університету );

«Відновлення прав власності, доля нерухомості, побудованої на окупованій території» (Микола Кіккас, адвокат регіонального центру прав людини);

«Правові наслідки актів та рішень окупаційних адміністрацій та судів, утворених на окупованих територіях» (Максим Тимочко, адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини);

«Міжнародна відповідальність юридичних осіб за злочини проти власності в Криму» (Катерина Рашевська, юрист регіонального центру прав людини).

 

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

 

«Голос Криму. Режисер з Ізраїлю проти окупації» (TV – програма)

Гість програмі «Голос Криму» режисером з Ізраїлю Дім Амор. Ведучий Сергій Мокренюк.

С. Мокренюк: Дім, твоя позиція щодо протидії окупації кримського півострову відома. Для чого ти це робиш?

Дім Амор: Мені хочеться, щоб справедливість перемогла, щоб і в Росії, і в Європі знали, що треба дотримуватися законів України. Я дуже люблю Україну. Замість того, щоб говорити, що я нічого не роблю, я задаюся питанням, а що я вже зробив і що я можу зробити. Я народився в Україні. Мені це близьке та зрозуміле. Я вважаю Україну своє Батьківщиною як й Ізраїль.

С. Мокренюк: В який момент культура перетворюється в інструмент агресії? Чому це небезпечно?

Дім Амор: Завжди. Коли творча особистість живе під час диктатури, творча особистість страждає або не страждає. Навіть якщо взяти радянський союз чи царську Росію… Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва, Борис Пастернак – вони страждали, бо те, що вони писали і говорили було на той час не прийнятно. При тому були Маяковський та інші, які оспівували пропаганду радянського союзу. Коли є диктатура, то той хто приймає сторону влади, то вже не творчість. Вони просто перекладачі влади, перекладачі на іншу мову. У кожного артиста є своя публіка, за нами слідкують. До нас прислуховуються.

Колись у нацистській Німеччині всі актори, журналісти, співаки, художники були засуджені. Їх судили так само як і солдат-нацистів, що вбивали інші нації. Інколи вироки для творчих людей були жорсткіші ніж для інших. У творчої людини завжди є право вибору. Наприклад, сьогодні в Росії є велика кількість зірок, які висловлюються проти агресії, проти пропаганди, проти диктатури. У них немає роботи, менше роботи, вони страждають, шукають інше місце проживання в інших країнах.

С. Мокренюк: Наскільки великий вплив однією людини? Одного актора, режисера?

Дім Амор: Він приїхав один, але є медіа, є ті, хто прийшов його дивитися. В Ізраїлі відома особа отримує завжди більше покарання порівняно з іншими людьми за порушення. В нього більша відповідальність, бо на нього дивиться суспільство. Якщо відома особа демонструє, що можна вчиняти злочин, то інша людина, менш освічена, думає: «якщо йому можна, то і мені можна». Якби не було інтернету, не було б ЗМІ, як у 18-19 сторіччі, і артиста прийшло подивитися двісті людей, то це одна історія. Сьогодні артиста побачили 200 осіб, але в кожного з них є телефон,  у кожного з них є глядачі у Фейсбуці чи в Інстаграмі. Кожний перегляд можна помножити на тисячу, а потім ще раз на тисячу. Таким чином перегляд відео зростає в геометричній прогресії. Важливо для будь-якого злочину знайти легітимацію. Наприклад, в Німеччині німцям говорили, що такі погані, не красиві, жахливі, і їм було легше вбивати. Це була легітимація. Їм пояснювали, чому так необхідно робити. Їм було не боляче порушувати закон, хоч і розуміли, що вбивство людини за всіма законами за всіма релігіями не можливо. Саме так і тут відбувається. Вибачте, що я провожу паралель між нацистською Німеччиною та російською владою, проте, наразі відбувається те ж саме. Людина відповідальна за те, що вона робить. Він (артист) показує, що йому це можна, значить іншим теж можна. Він дає дозвіл іншим.

В Ізраїлі російська кампанія намагалася рекламувати польоти в Крим через Москву. Їм рекламу заборонили. В МВС Ізраїлю чітко написано, що Крим це Україна і заїжджати в Крим без дозволу України заборонено.

С. Мокренюк: Як ти звертався до українських правоохоронців? Як ти шукав юристів.

Дім Амор: Шукав в інтернеті. Тут велика проблема. Юристи (в Україні) деякі хотіли і двадцять і тридцять тисяч доларів лише за те, щоб подати скаргу до поліції чи СБУ. Я шукав в інтернеті і звонив їм, юристам. Вони були раді. Лише потім я зрозумів, що вони раді, бо це коштує 30 тисяч доларів. Вони думали, що я не розумію. Адвокату з Тернополя я так і сказав, що при таких патріотах, як він, не потрібні вороги. Врешті решт адвокати знайшлися, які виконують цю роботу і виконують правильно.  В СБУ мою скаргу просто закрили, навіть не розглядали. Ми звернулися до суду, і наразі це розглядається в суді. (На час виходу програми скарга судом задоволена – ред. «Голос Криму»).

С. Мокренюк: Чи звертався ти до української творчої спільноти – акторів, режисерів?

Дім Амор: В мене були контакти з творчими організаціями як наша. Одразу отримали відмову. Мотивували тим, що «сьогодні в нас президент Зеленський, а завтра хтось інший. Сьогодні ми проти Росії, завтра ми за анексію». Я говорив з одним адвокатом із Харкова і декількома артистами в Україні. Я не буду їх називати. Вони реально вважають, що Крим –  це Росія. Проблема в тому, що половина тих, з ким я спілкувався не вважають це анексією, не вважають, що це крадіжка. Вони вважають, що це Росія. Більш того, вони ще й щасливі що це пішло в Росію. Вони мені розказували якісь сталінські закони, але мені це було мало цікаво. В мене сформована точка зору. Але деякі актори, режисери, адвокати вважають, що Крим це Росія. Немає з ким говорити…

С. Мокренюк: Який результат твоєї активності для тебе був би прийнятним? Що буде показником?

Дім Амор: Якщо хоча б одному артисту заборонять в’їзд до Ізраїлю, то всім іншим стане все зрозуміло. Якщо хоча б одному закриють – це буде практика. Ми хочемо домогтися відкриття кримінальних справ в Україні. Це перше, що треба досягти. Якщо їх відкриють і якщо ми зможемо в Ізраїлі заборонити їм в’їзд, щоб і всім іншим не кортіло. Перед всіма концертами ми будемо випускати рекламну інформацію, щоб російськомовні не купляли квитки на артистів щодо яких відкрите кримінальне провадження. Якщо квитки купить хоча б на 10% менше, це буде великий фінансовий удар. … Ми хочемо, щоб вони (артисти) просто не підтримували окупацію, щоб не заявляли, що Крим – Росія, і не відкривали шлях пропаганді. Крім того, ми готуємо лист для Євробачення, щоб ті особи, що порушують європейські закони і резолюції ООН, щоб їм не дозволяли в’їзд на Євробачення… Наші дії направлені на попередження, бо є велика кількість акторів, які ще лише хочуть заїхати в Крим, але вони ще не заїхали.

Латвія, Естонія не пускають велику кількість російських зірок. Ми хочемо розпочати цю практику і в Ізраїлі.

Наша задача також нагадувати нашому Уряду, що нас обстрілюють російськими ракетами. Ніхто з російськомовних не любить тут Росію, ніхто. Бо коли нас тут обстрілюють… Коли ми сиділи в бункерах і ходили в протигазах в 2006 році – і всі це прекрасно пам’ятають – ОРТ, РТР, НТВ всім говорили, що Ізраїль – це агресор, який напав на Ліван. Але те, що вони розпочали війну, що вони зайшли на нашу територію, викрали та вбили двох наших солдат в Росії ніхто не говорив. Якщо на вулиці спитати російськомовних, хто сильно любить Росію, то після 2006 року цей відсоток буде сильно малий. Кожного разу коли на нас падає ракета, на ній російські знаки. На нас падають тут не американські ракети, не ракети Євросоюзу, не ракети Ірану. На нас падають ракети з Росії. У наступі ворог – це Іран, але ракети падають з Росії.

Більше інформації у програмі: «Голос Криму. Режисер з Ізраїлю проти окупації» (TV – програма) 

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

«Голос Криму: час окупації. Право на свободу слова» (TV – програма) 

Свобода слова гарантує вільне вираження поглядів та ідей в усній і письмовій формі, незалежно від носія інформації.

Мати свободу слова означає:

  • Висловлювати свої погляди приватно і публічно
  • Оформляти і поширювати свої погляди в письмовому вигляді
  • При бажанні дотримуватися мовчання
  • Займатися комерційним мовленням, поширювати свої погляди у вигляді творів сатиричного і гумористичного характеру
  • Займатися символічним мовленням (наприклад, махати прапором, використовувати певні символи, носити певний стиль зачіски або одягу)
  • Займатися журналістською діяльністю
  • Отримувати інформацію (наприклад, слухати безумовно радіо, дивитися певні телевізійні станції або читати певні газети)

У програмі «Голос Криму: час окупації. Право на свободу слова» говоримо про те, як сьогодні  реалізується  право на свободу слова в умовах окупації Криму?

Що повинна, може зробити, робить українська влада для забезпечення можливості реалізувати це право громадянам України в окупованому Криму?

Гості програми:  Андрій Щекун, представник Крайової Ради Українців Криму, головний редактор газети “Кримська світлиця” та Вікторія Новікова, журналістка-розслідувачка, комерційна письменниця. Автор та ведучий програми: Юрій Смєлянський – експерт з питань окупованих територій, економічний експерт.

Більше інформації у програмі «Крим: час окупації. Право на свободу слова» 

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» створена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

«Голос Криму. Українське міжмор`я» (TV – програма)

Українське міжмор`я – північне узбережжя Азовського та Чорного морів.

Про це ми говоримо в нашій програмі «Голос Криму» з заступником директора Інституту близькосхідних досліджень Сергієм Даниловим. Ведучий Сергій Мокренюк.

С. Мокренюк: Пане Сергію, яке стратегічне значення українського міжморря? Чи є це містком з окупованими територіями?

С. Данилов: Дякую за низку цікавих, проте важких питань. Поява українського міжмор`я, а це територія Херсонської області між Азовським і Чорним море тісно пов’язане з окупацією Криму і тим, що відбулося в 2014 році, бо до того моменту як про окремий регіон, як окрему економічну, безпекову, соціальну  одиницю про південь Херсонщини ніхто не думав. Вона не сприймалася як об’єкт дослідження, об’єкт уваги. Сама поява цього терміну пов’язана з окупацією і з Кримом відповідно.

Регіон до 2014 року мав надзвичайно стійкі, різнобічні, зокрема економічні зв’язки з Автономною Республікою Крим. Багато херсонців вчилися в Криму, зокрема колишній ректор ТНУ Багров. Ці зв’язки перервалися. Регіон мусив перебудовувати свою географію, потік міграції, контактів, шукати способи підтримання зв’язків з тими рідними, які залишилися на окупованих територіях, і друзями. Багато хто втратив місця праці, що були в Криму. Регіон перебуває в динамічній ситуації – набагато менше уваги ніж до територій Донецької і Луганської областей, водночас фактично Херсонщина на лінії фронту. По лінії з окупованих Кримом з обох боків стоять військові підрозділи, які готуються до чогось.  Вони не стоять там просто так. По кожному великому населеному пункту розташовані якісь військові частини. І це теж нова реальність Херсонщини. І Херсонщина сприймає цей ландшафт саме так. Кількість контактів з Кримом значно зменшилася, але тематика кримська не зникла. Потік людей існує, він значно зменшився і з кожним роком з об’єктивних причини зменшується, проте існує. Минулого (2020 року) він був штучно перерваний в результаті карантинних заходів.

Херсонщина – це перше, що бачать наші громадяни, коли виїжджають з Криму на вільні землі: перші люди, перші контакти, перша інфраструктура, перші негаразди і перше повітря свободи.

С. Мокренюк: Як живуть мешканці Херсонщини в тій частині, яка безпосередньо межує з Кримом? Які їх цінності? Чи присутнє відчуття загрози? Який вплив російського інформаційного поля на свідомість мешканців Херсонщини?

С. Данилов: Питання інформаційної безпеки на півдні стоїть дуже гостро. Зараз вийшло сенсаційне повідомлення Кримської правозахисною групи, яка провела моніторинг інформаційного простору Херсонщини, радіо-простору. В нас є ще більш жахлива катастрофічна ситуація в колишньому Каланчацькому районі, де взагалі немає українського телевізійного мовлення. Мовлення заглушено Російською Федерацією. В результаті не маленький і надзвичайно важливий район споживає тільки російський інформаційний продукт. Більше того на півночі Криму була відкрита нова редакція кримської окупаційної влади, завдання якої мовлення не лише на Крим, а й на південь Херсонської області. Тобто вони цілеспрямовано готують і готуються до чогось. Люди в цих районах Херсонщини починають жити кримським контентом. Вони починають обговорювати, наприклад, відкриття заправки в Джанкої. Вони починають сприймати стиль Аксьонова як взірцевий, коли він як пан, барон вичитує молодших чиновників. Стиль а-ля Лукашенко. Це викликає у люде, яке це постійно дивляться, звикання до політичної культури, до політичного поля. Вони починають обговорювати, як свої новини те, що відбувається в Криму.

С. Мокренюк: Як пояснити мешканцям інших регіонів, що відбувається на Херсонщині? Як пояснити, що те, що там відбувається, впливає і вплине на всі регіони України?

С. Данилов: Йде підготовка до війни. Минулого року було багато дещо панічних з моєї точки зору повідомлень, що після навчань «Кавказ-2020» почнеться вторгнення на територію України з Криму з метою вийти по всій довжині Північно-Кримського каналу. Я це активно заперечував в медіа. Але те, що такі плани існують, я буду не просто заперечувати, а категорично  – плани існують! Вони написані. І підготовка йде. Коли настане слушний момент, ми не знаємо. А для пересічного житомирянина чи мешканця міста Суми це не Каланчацький район, це напад на всю Україну. Це означає ВІЙНУ. Це означає не напад на окремий район, це означає напад на Державу. Мобілізація буде скрізь. Втрачати ми будемо людей, гроші, ресурси. Ця ситуація торкнеться абсолютно кожного громадянина України у абсолютно всіх куточках.

Більше і детальніше дивіться у програмі:  «Голос Криму. Українське міжмор`я» (TV – програма)

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

«Голос Криму. Санкції» (TV – програма)

У зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України  цивілізований світ застосував санкції: США, країни Європейського союзу, Канада, інші країни, зокрема і Україна. Як воно працює? Що це таке? Як оцінити ефективність санкцій? Якою має бути роль України в санаційному тиску на Російську Федерацію? Хто повинен взяти відповідальність за впровадження санкційної політики в нашій державі?

Про все це говоримо у програмі «Голос Криму. Санкції» з гостею Юлією Каздобіною, головою Української фундації безпекових студій. Ведучий програми Сергій Мокренюк.

С.М.: Що таке санкції? Як вони працюють? Для чого їх застосовують?

Ю. К.: Санкції – це один з інструментів зовнішньої політики і використовують їх або багатосторонні організації, такі як ООН, або, наприклад, Європейський союз, або можуть їх застосовувати кожна держава окремо. Звичайно вони набагато більш ефективні, якщо їх застосовують багатосторонні організації. Тому що вони тоді є обов’язковими для всіх країн–членів цієї організації або, якщо це якась велика країна як США.

… Санкції – це запровадження обмежень на співпрацю переважно в економічній сфері або у фінансовій сфері, але це можуть бути й інші сфери, між тою країною, яка їх запроваджує і якоюсь іншою країною, на яку намагаються чинити тиск для того, щоб змусити її змінити поведінку на міжнародній арені. Тобто, якщо ми, наприклад, говоримо про санкції проти РФ, то РФ здійснила агресію проти України, така поведінка є неприйнятною на міжнародній арені і в результаті для того, щоб показати, по-перше, що це неприйнятно, а, по-друге, для того, щоб стримати Росію від подальшої агресії багато країн застосували до неї санкції і до представників її керівних органів і режиму, тих які відповідають за ведення певної політики.

С.М.: Чи можемо ми говорити, що застосування санкцій – це є покарання?

Ю.К.: Основне що треба розуміти – це не покарання, це не намагання отримати якимось чином економічні переваги чи ще щось. Це інструмент тиску. Тобто, виникає якась ситуація на міжнародній арені і ми розуміємо, що останнім часом, особливо коли це стосується Росії, коли це стосується величезної держави з ядерним потенціалом, ніхто не хоче, щоб ця ситуація розвивалася… ну якийсь конфлікт який виникає, щоб він переростав у фазу збройного протистояння, а тим більше протистояння на рівні ядерному. Тобто, переважна більшість людей все таки відповідальна і не хочуть щоб всі загинули, тому намагаються цю країну зупинити. Тобто – це не покарання. Це тиск, це намагання змінити цю поведінку і перемогти свого противника, тобто того, хто поводиться погано на міжнародній арені, змусити змінити його поведінку не перемагаючи у війні,  не доводячи до такого стану ескалації, коли доходить це до збройного  протистояння.

С.М.: Якщо це задача зупинити, якщо це задача змінити поведінку, то наскільки правильною, зрозумілою… є позиція української спільноти: давайте застосуємо всі санкцій, … давайте і swift відключимо, і технології припинимо, щоб все це рухнуло. На скільки це є адекватним і відповідає меті застосування санкцій?

Ю.К.: На мій погляд – це надто радикальна позиція і вона зрозуміла, вона емоційна. Але насправді, коли йдеться про державну політику, то все ж таки вона має бути раціональною. Треба розуміти, що велика країна така як РФ, якщо її повністю затиснути в кут, то можна навпаки призвести до дуже агресивної реакції від якої нам буде несолодко. Тому, власне, коли йдеться про застосування санкцій, завжди йдеться про те, що воно має бути стратегічним. Тобто, є певний конфлікт, цей конфлікт певним чином розвивається і десь можливо треба натиснути більше, десь можливо треба сказати, що окей, якщо ви  тут підете на поступки, то ми ось тут будемо тиснути менше…

Тобто це (сенкції – ред.) інструмент, який має використовуватися гнучко…Коли тільки були застосовані санкцій проти Росії, вони сміялися, вони говорили про те, що нам смішно від ваших санкцій і ми нічого не боїмося. Зараз чим далі тим більше вони відчувають їх ефект, тому що деякі з тих санкцій, які були застосовані… були розраховані на те, що вони матимуть ефект у довгостроковій перспективі…

С.М.: У світовій історії були практики, коли застосували велику кількість санкцій і отримали зворотній ефект?

Ю. К.: Якщо говорити про історію застосування санкцій, то 90-ті роки вважаються так би мовити десятиріччям санкцій, коли цей інструмент почали застосовувати дуже активно в різних ситуаціях. І одна з таких ключових ситуацій – це було застосування санкцій проти Іраку у відповідь на їх напад на Кувейт у 90-му році. Тоді санкції мали, по-перше, дуже руйнівний ефект гуманітарний, а, по-друге, вони мали зворотній ефект, тому що розрахунок був на те, що країна почне страждати економічно і люди будуть розуміти, що винен у цьому Саддам Хусейн, який напав на Кувейт, і зрештою вони почнуть менше його підтримувати, йому стане складніше управляти і він буде змушений змінити політику. Але сталося не так як гадалося, тому що все таки Саддам Хусейн був авторитарним лідером, він контролював інформаційний простір і в результаті йому вдалося зробити так, що винними зробили тих, хто наклали санкції, поведінку Саддама Хусейна дуже патріотичною, і в результаті він тільки укріпив свою владу. Дуже багато людей в результаті цього економічного ембарго, яке було повним, дуже багато людей постраждало, дуже велика кількість смертей і в результаті цієї ситуації були дуже великі протести гуманітарних та правозахисних організацій. Після чого з’явилася ідея так званих розумних санкцій, якими на сьогодні і користуються. Чому розумні санкції, тому що вони розраховані конкретно під конкретну країну… Розуміння, де у них якісь слабкі місця, де у них є люди, які відповідають за ведення певної політики або, які наближені до лідера цієї країни… Повертаючись до контексту РФ, коли ми бачимо тих осіб яких внесли в список, то це не просто якісь там люди, а це люди наближені до президента Путіна, тобто ті, які є опорою його режиму. Їм обмежують можливість виїздити в інші країни, обмежують можливість використовувати свої активи – гроші, власність, яка є на території інших країн – і це звичайно створює їм дуже багато складнощів… адже задача змусити Путіна приймати інші рішенні…

Більше і детальніше про санкційну політику України дивіться у програмі: «Голос Криму. Санкції» (TV – програма)

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

 

«Голос Криму: час окупації. Право на свободу зібрань та право на участь у державному управлінні» (TV – програма) 

У програмі «Голос Криму: час окупації. Право на свободу зібрань та право на участь у державному управлінні» ми говоримо про два невід’ємних права людини – право на свободу зібрань та право на участь у державному управлінні. Гості програми: Андрій Іванець, координатор «Таврійської гуманітарної платформи» та Андрій Щекун, член правління ГО «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім», ініціатори відновлення діяльності Крайової Ради Українців Криму. Автор та ведучий програми  Юрій Смєлянський.

28 вересня 2020 року пройшла прес-конференція на тему «Відновлення діяльності Крайової Ради Українців Криму (далі – КРУК) та стан української громади на тимчасово окупованій території АР Крим». На прес-конференції,  у тому числі, була зроблена заява, що українська громада у тимчасово окупованому Криму через політику держави-агресора перетворилася на найбільш дискриміновану етнічну меншість. А на вільній території України за ініціативі української громадськості вже чотири роки поспіль 27 серпня проводиться день захисту прав української громади Криму.

Ю. С.: Українська громада та Крайова Рада Українців Криму – це про українську політичну націю або про національний інтерес титульної нації у Криму?

А. Іванець: Я думаю в принципі, що тут йдеться і про одне, і про інше. З одного боку КРУК прагне захищати права української громади Криму, тобто етнічних українців. Але нас єднає з усіма іншими громадянами України на тимчасово окупованій території Криму те, що  держава-окупант перетворила Крим фактично на територію безправ’я, територію, де системно порушуються права людини і права етнічних спільнот. От як раз українська спільнота та кримськотатарський народ, вони піддаються  найбільшій дискримінації з боку держави окупанта. І ми би хотіли, щоб повернулася в Крим і можливість вільно говорити, можливість вільно збиратися, захищати інтереси різних груп наших співгромадян в Криму, але це можливо лише після повноцінного звільнення Криму. Цей час може затягнутися і, відповідно, ми не можемо без діяти, особливо в умовах, коли там настільки брутально порушуються права громади українців Криму, у яких  держава-окупант фактично відібрала можливість нормально навчатися в українській школі; нормально, вільно об’єднуватися у свої організації, бо вони були відразу знищені державою-окупантом у 2014 році…

Підсумовуючи можна сказати, що КРУК захищає, в першу чергу, права своєї громади українців Криму, але ми солідарні з усіма представниками української політичної нації, які живуть в Криму. Адже у нас спільне завдання: відновити територіальну цілісність України і  відновити взагалі дію права на території тимчасово окупованого Криму.

А. Щекун: Я б ще добавив, що  КРУК – це в першу чергу самоорганізація українців Криму… Мало сказати самоорганізація, ми повинні розуміти чи потрібна така самоорганізація українців Криму саме тут на материковій частині України, коли є і функціонує держава Україна і всі державні органи України? Постає питання тоді, а навіщо, для чого? Відповідь очевидна – держава повинна сама сказати чи потрібна така самоорганізація українців з Криму?  І якщо вони скажуть – так, то вони повинні зрозуміти як ми можемо контактувати, як ми можемо взаємодіяти і які питання ми можемо реально вирішувати вже на державному рівні,  у державній політиці України. Сьогодні КРУК  – це такий посил, в першу чергу, державним органам влади, що, шановні, наразі питаннями українців Криму системно та професійно ніхто не займається, а проблем, особливо за цей період – сім років окупації Криму –  вдосталь.

І фактично одинично організації громадського суспільства дещо в різних напрямках роблять, і для цього ми об’єднали ці всі громадські інституції, які захотіли об’єднатися і посилити нашу діяльність направлену також і на державні органи влади: на лобіювання наших інтересів,  на лобіювання питань з деокупації та реінтеграції Криму, а це повна реальна дієздатність нашої організації  та впливу на владу саме щодо захисту прав та свобод українців, які знаходяться на тимчасово окупованій території.

Наразі вже є не тільки наші заяви, не тільки декларація, яку ми оприлюднили для суспільства, але і конкретні дії…

Ю. С.: …У чому логіка відновлення такого органу у 2020 році у Києві?… Українці – титульна нація, вони мають свою державу. Крим хоч окупований, але міжнародне співтовариство визнає його невід’ємною частиною України…

А. Іванець: Логіка дуже проста, хоча ви праві, що ситуація дещо парадоксальна, що українці в українській державі вимушені об’єднуватися в свої структури самоорганізації…

… Чому сьогодні в своїй державі українці мають об’єднуватися? У 90-ті роки проходили конгреси, багатолюдні конгреси українців Криму і за їх підсумками така самоорганізація починали виникати, але потім припинилася. Була така ілюзія  мабуть у нас, що ми у своїй державі  і відповідно держава буде захищати культурні права, політичні, суспільні українців. Перебування Криму в окупації чітко продемонструвало, що українська громада Криму, яка є другою за розмірами в Криму…опинилася в ситуації, коли  в неї держава-окупант забрала фактично можливість навчатися українською мовою – вся система україномовної освіти ліквідована. Повністю знищені політичні та суспільні структури, які діяли  в Криму, ліквідована україномовна преса, активісти української громади витісняються із Криму державою-окупантом постійно. І можна продовжувати перелік тих заходів, які здійснює держава-окупант – Росія – стосовно української громади в Криму.

Висновок один – це веде в перспективі до асиміляції цієї громади. Росія прагне маргіналізувати українців Криму і здійснює на них просто шалений інформаційно-психологічний тиск, а також адміністративний, кримінальний. Досвід Росії по асиміляції українців величезний: згадаємо Кубань сусідню до Криму, де у 1926 році понад половина населення  були українцями і що сталося через голодомор, геноцид і наступні практики тоталітарного режиму, де на Кубані сьогодні себе меншість називає українцями. Ось цей досвід тепер Росія переносить в Крим. Ми не бачимо реакції міжнародного співтовариства, нашої держави по захисту прав нашої громади кримських українців, тому ми самі ініціюємо нашу самоорганізацію для того, щоб захистити наші права у партнерстві з державними органами, у партнерстві з міжнародними інституціями, іноземними державами, які прагнуть відновити дію права в Криму і, зокрема, вирішити проблеми нашої громади, яка нажаль є однією з найбільш дискримінованих зараз на тимчасово окупованих територіях півдня України.

Ю. С.: З чим піде представник української громади Криму до Генеральної асамблеї ООН: з розповідями про дії окупанта…, з пропозиціями як діяти міжнародній спільноті…? І в контексті цього питання ще одне додаткове. Скільки представників української громади Криму сьогодні для вирішення питань Криму в цілому, українців в Криму безпосередньо представлені у владі в Україні? Скільки офіційно, перебуваючи на якійсь державній посаді займаються такими важливими питаннями як формування умов майбутньої деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України…?

А.Щекун: … КРУК зробив заяви щодо необхідності включення до членів делегації в ГА ООН представника від організації. І ми тоді не просто про це заявили, а назвали прізвище та ім’я людини, яку ми б хотіли бачити на зустрічах ООН, які відбувалися і відбуваються саме зараз – це митрополит Климент. Це людина, яка сьогодні перебуває на тимчасово окупованій території, яка найбільше переслідується на сьогодні владою окупованої території… Чому ми хотіли, щоб від КРУКу був делегований митрополит Климент? Для того, щоб він чітко заявив, навів факти, які відбуваються в Криму, і не тільки в питаннях церкви, а ще й мови…, у сфері культури, інформаційному просторі – якраз  там, де зазнали нищівного удару саме етнічні українці… Людина, яка проживає на окупованих територіях, коли буде на цих засіданнях виступати, і коли будуть привозити країна-агресор з окупованої території, скажімо так, фальшивих українців, що будуть представляти автономію – це вже буде позиція реального голосу і реальних дій (ред. – митрополита Климента).

… На сьогоднішній день дуже мало уваги в резолюціях ООН, і резолюції цього року це теж показала, що в них не відображається питання політичного тиску, політичного нищення української церкви в Криму… Ми б хотіли, щоб це питання було включене до міжнародних документів.

Крім того, КРУК  продемонстрував зараз центральним органам влади яскравий приклад. Ми зібрали, задокументували факти переслідувань Української православної церкви в Криму і тиску на митрополита Климента, саме фізичних осіб – ФСБ, прокуратура РФ, суддів РФ – прізвища, імена  – це близько 22 фізичних осіб, які були дотичні до знищення української церкви в Криму. Ми підготовили пакет документів для Міністерства з питань тимчасово окупованих територій для запровадження відповідних санкцій. Таким чином ми продемонстрували як можна взаємодіяти та діяти захищаючи тих кримчан, які знаходяться на окупованій території. Зараз питання за державними органами влади. Скільки часу їм потрібно, щоб ввести санкції проти тих осіб…

А.Іванець: … На сьогоднішній день представників української громади в органах влади практично не має. Якщо ми бачимо представників кримськотатарського народу, то вони є, тому що їх підтримував, зокрема, Меджліс кримськотатарського народу –  висував на ці посади і це рішення органів самоврядування кримських татар.

Окремі українці з Криму є в органах влади, хоча на нашу думку все ж таки не достатньо. Але, щоб українські організації, органи самоврядування кримських українців когось делегували в органи влади, такої практики поки що не має, але я думаю, що на певному етапі ми до цього прийдемо. І той приклад, який був наведений щодо владики Климента –  це не делегування в органи влади, але все ж таки це було звернення щодо включення в офіційну делегацію України митрополити Климента. Це такий сигнал, що ми прагнемо і до нашої представленості в офіційних органах влади. І це велике завдання на майбутнє як правильно організувати представництво українців Криму в органах влади Криму. Тому що під час незалежності України українці були в органах влади в Криму, але вони не представляли інтереси саме нашої громади. Вони представляли інтереси різних партій або кланів, які їх висували і, відповідно, вони працювали здебільшого не на інтереси в цілому громади, а захищали інші інтереси. І ось тут треба подумати як мусять бути захищені інтереси нашої громади, в тому числі при формування органів влади та органів самоврядування у звільненому Криму, а до того часу в органах влади на материковій Україні.

Більше інформації у програмі «Голос Криму: час окупації. Право на свободу зібрань та право на участь у державному управлінні» 

 

Телевізійна програма «Голос Криму: час окупації» здійснена за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».