Крим в культурних проєктах України

Важливим елементом державної політики щодо деокупації та реінтеграції Криму є забезпечення включення історії та культури Криму у ширший український контекст. Одним із головних інструментів досягнення цієї мети є державна підтримка та сприяння реалізації культурних і мистецьких проєктів, що стосуються Криму. Це не лише сприяє розвитку української культури, а й формує український дискурс щодо Криму та є важливим елементом боротьби з російською пропагандою.

На сьогоднішній день, головним органом державної влади, відповідальним за «культурний напрям», є Міністерство культури та інформаційної політики України. Певний період часу міністерство було поділено на два центральні органи: Міністерство культури України та Міністерство інформаційної політики України, кожне з яких відігравало свою роль у гуманітарних аспектах політики з питань деокупації Криму. На жаль, діяльність Міністерства культури від початку окупації жодним чином не виділялась серед інших державних органів. Абсолютне нерозуміння ситуації в окупованому Криму та відсутність послідовних політичних кроків, адекватних викликам часу, це саме те, що характеризує державні органи з 2014 року.

На цей момент об’єднане Міністерство культури та інформаційної політики спрямовує та координує діяльність Українського культурного фонду і Державного агенства з питань кіно. Також до сфери управління міністерства відноситься державне підприємство «Кримський дім», утворене в 2014 році та до цього моменту залишається осередком Криму в столиці. Через зазначені установи підтримуються та реалізуються найважливіші проєкти з кримської тематики. Проте, об’єктивно найактивнішим та таким, що справляє найбільший вплив, є Український культурний фонд, створення якого є поки що одним із небагатьох прикладів успішного та ефективного рішення державної влади не тільки в контексті реінтеграції окупованих території, але і для української культури та мистецтва загалом.

Проєкти на кримську тематику

Головним завданням створеного у 2017 році Українського культурного фонду  (УКФ) є сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Відбувається це шляхом фінансової підтримки проєктів, відібраних на конкурсних засадах. І за три роки своєї діяльності, УКФ не оминув теми Криму.

Проєкти на кримську тематику, реалізовані завдяки підтримці УКФ:

  • «Пам’ятки Криму: національна спадщина України», який висвітлив стан культурних пам`яток України на тимчасово окупованій території та кримських об`єктів, що входять до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. У його реалізації було залучено журналістів та науковців для фіксації та аналізу стану збереження пам’яток у непідконтрольних Україні регіонах, результатом чого стало видання загальноукраїнського науково-популярного журналу «Пам`ятки України: національна спадщина» https://ucf.in.ua/archive/5f09cc93caaba177af6af367 ;
  • проєкт «Разом», проведення тижневої літньої резиденції у м. Косів для майстрів ужиткового мистецтва, які практикують у своїй творчості кримськотатарський орнамент «Орьнек»;
  • проєкт «Альманах «Гроно» – суспільний проект кримчан для України». У першому випуску літературного альманаху «Гроно» зібрані твори кримських поетів і прозаїків, що пишуть українською мовою, а також твори українських та іноземних письменників про Крим, його минуле та сьогодення. Поряд з відомими іменами — молоді автори, майбутнє українського Криму. Більше про Альманах читайте за посиланням – “Гроно”;
  • інформаційна кампанія «Крим і Південь України — простір культур», у рамках якої створено серію відео, що демонструють спільну історію Криму та південних областей України;
  • інформаційно-просвітницький сайт «Голос Криму. Культура», метою якого є промоція збереження культурної спадщини Криму, що зазнає руйнування з боку країни-агресора. Практично реалізація проекту «Голос Криму. Культурна спадщина для нас з тобою, — і не тільки!» є продовженням діяльності громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» зі збереження, підтримки культурної спадщини Криму, є фактичним продовженням реалізації проекту «Пам’ятки Криму: національна спадщина України», що був підтриманий Українським культурним фондому 2019 році. Завдання проекту — створення та успішне функціонування сайту “Голос Криму. Культура”, написання і поліпшення інформаційно-просвітницьких статей української Вікіпедії про пам’ятки культурної спадщини, історико-архітектурні об’єкти в Криму, які внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та каталогів ЮНЕСКО;
  • серія телевізійних програм «Крим. 25 років боротьби за Україну», яка складається з 25 серій і розповідає про боротьбу за український Крим, починаючи з 1991 року;
  • освітній курс «Кримські татари: історія, культура, мистецтво», у рамках якого створено серію відеороликів-лекцій та дистанційних уроків про культуру та історію кримських татар, а також підготовлено навчальний посібник «Історія Криму та кримськотатарського народу», що є важливим кроком для розвінчування російських міфів про Крим;
  • проєкт “Шлях до свободи”(музично-театральний перформанс, створений на основі документальних свідчень очевидців про Революцію Гідності, «анексію» Криму, військовий конфлікт на Сході України. Були використані, зокрема, твори кримськотатарського композитора Ескендера Бекмакбетова написані під час незаконної «анексії» Криму, присвячені депортації кримськотатарського народу);
  • видання та поширення книжки “Твори Шаміля Алядіна” із серії “Кримськотатарська проза українською” (паперові та електронні книжки);
  • розробка аудіоенциклопедії кримськотатарської культури (створено 25 пізнавальних підкастів тривалістю 10-25 хвилин кожний, що з різних сторін розкривають культуру кримських татар);
  • вистава документального театру “Кримські татари: коли ми повернемось…” про історію злочинної депортація кримськотатарського народу 1944 року;
  • підготовка номінаційного досьє з метою включення кримськотатарського орнаменту Орьнек до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО (орнамент включений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України в 2018 році, а в липні 2020 року внесений до попереднього списку ЮНЕСКО);
  • проєкт «Кримський дім об’єднує серця» з метою підвищення рівня обізнаності людей в різних регіонах України щодо культури кримських татар як корінного народу Криму. У рамках проєкту відбулася серія культурних заходів на кримську та кримськотатарську тематику: 1 опен-ейр концерт до Дня Незалежності у м. Києві на Поштовій площі; 6 дискусій про Крим; 5 літературних читань; 3 концерти українських гуртів; 1 майстер-клас; 1 показ фільму;
  • проєкт «Колискова країна» (анімаційний альманах) (збірка з 12 анімаційних фільмів-пісень, створених на базі українських народних колискових. Загалом у рамках проекту знято 25 фільмів. Кожен трьохвилинний фільм представляє естетику і культурну спадщину кожної з двадцяти чотирьох областей України і, звичайно, АР Крим);
  • короткометражний ігровий фільм «Кегельбан» (фільм кримськотатарського режисера Ернеса Сарихалілова присвячений Решату Аметову, кримськотатарському активісту, вбитому в Криму 2014 року).

Загалом, протягом 2017-2020 рр. за підтримки УКФ було реалізовано 15 проєктів на кримську тематику на загальну суму близько 13,5 млн гривень.

Юлія Федів, виконавча директорка Українського культурного фонду, говорить: «Зараз (у 2021 році) ми з Українським інститутом і «Кримським домом» плануємо запустити окрему програму, яка буде присвячена лише темі Криму. У лютому хочемо оголосити цей лот».

На жаль, діяльність Державного агенства з питань кіно не є настільки відкритою та інноваційною, як у випадку з УКФ. На сайті Держкіно не можна знайти результати конкурсів з відбору кінострічок для отримання державної підтримки протягом останніх років. Не дивлячись на це, з відкритих джерел відомо, що за підтримки Держкіно було створено декілька важливих стрічок про Крим:

  • документальний фільм «Крим, як це було»;
  • «Черкаси»;
  • «Додому».

Активна діяльність сформованого державного підприємства «Кримський дім» розпочалася в 2015 році. Із перших днів функціонування ДП «Кримський дім» відзначилося високим рівнем активності, особливо на фоні бездіяльності центральних органів влади. У приміщенні організації регулярно проводяться дискусії, освітні заходи, круглі столи, фотовиставки, презентації, демонстрація фільмів тощо на кримську тематику. Одним із найвизначніших проєктів є літературний конкурс «Кримський інжир / Qırım inciri», що проводиться в Києві з 2018 року. На конкурсі щороку оцінюються твори українською та кримськотатарською мовою, а за підсумками конкурсів вже вийшли дві антології творів.

Надзвичайно важливо підкреслити, що першопроходьцями у питанні формування та реалізації політики щодо деокупації півострова, у тому числі реалізації культурних проєктів, є представники громадянського сектору. З 2014 року, у період тотальної бездії органів державної влади, громадські активісти були головною рушійною силою змін та постійним джерелом тиску на державу, без якого такі інституції як УКФ могли ніколи не з’явитися.

Наприклад, у 2017 році була презентована українська кінематографічна стрічка «Межа очікування». В основу документального фільму лягли дві історії жінок – Катерини Хом’як з Волині, яка понад 1400 днів нічого не знає про долю своїх синів – Дмитра та Володимира, і  колишньої кримчанки Людмили Щекун, чоловіка якої викрали і катували напередодні незаконної анексії півострова. Стрічка про зниклих безвісти в Криму та на Донбасі потрапила до шортлиста 8-го Мадридського міжнародного кінофестивалю у категорії «Найкращий режисер документального фільму іноземною мовою». Автор сценарію – Сергій Бібік, режисер – Станіслав Цехмістренко. Проект реалізувала громадська організація «Інтерньюз-Україна» за підтримки міжнародної громадської організації Internews. 28 липня 2018 р. стрічка отримала міжнародне визнання, здобувши нагороду на 8-му Мадридському кінофестивалі у категорії «Найкращий режисер документального фільму іноземною мовою». Сотні глядачів за кордоном побачили правду про злочини Росії на нашій землі та розділили з українцями біль від втрати близьких.

Ще раніше, в 2016 році, вийшов пізнавально-просвітницький фільм «Корінні народи»  , над яким працювала творча група інформаційної агенції «Голос Криму» за експертної підтримки експертів Наталії Беліцер і Юлії Тищенко, знято в рамках проекту «Українська миротворча школа» за фінансової підтримки Посольства Великобританії в Україні. «Автори фільму ставили собі за мету розповісти про корінні народи України: караїмів, кримчаків та кримських татар. Ми спробували зробити перші кроки у здійсненні просвітницької аналітично-інформаційної діяльності щодо пізнання українців  про права корінних народів, які утворились як етнос на території нашої держави. Також  у цьому фільмі ми спробували показати думки різних людей: експертів, політиків, представників корінного народу та пересічних українців щодо питання майбутнього статусу півострову. Маємо надію, що цей фільм стане поштовхом до конструктивної дискусії в українському суспільстві», –  зазначає керівник проекту Вельдар Шукурджиєв.

Важливим проектом, який варто відзначити, є всеукраїнський онлайн-банк архівних, музейних, науково-публіцистичних, просвітницьких та інформаційно-аналітичних матеріалів “Крим – це Україна”. Створена Херсонською ОДА у співпраці з Державною архівною службою України, газетою «Кримська світлиця» та ГО «Євромайдан-Крим», онлайн-платформа містить унікальні матеріали щодо історії та сучасності Кримського півострова.

Також у рамках проєкту «Ukraїner» спільно з державною установою  «Український існтитут», який знаходиться в сфері управління МЗС, презентовано проєкт «Рідний Крим», під час реалізації якого створено 4 VR-відео про спогади відомих кримчан про Крим до окупації.

Ще раніше, в 2016 році вийшов пізнавально-просвітницький фільм «Корінні народи», над яким працювала творча група інформаційної агенції «Голос Криму»  при експертній підтримці експертів Наталії Беліцер і Юлії Тищенко, знято в рамках проекту «Українська миротворча школа» за фінансової підтримки Посольства Великобританії в Україні. «Автори фільму ставили собі за мету розповісти про корінні народи України: караїмів, кримчаків та кримських татар. Ми спробували зробити перші кроки у здійсненні просвітницької аналітично-інформаційної діяльності щодо пізнання українців  про права корінних народів, які утворились як етнос на території нашої держави. Також  у цьому фільмі ми спробували показати думки різних людей: експертів, політиків, представників корінного народу та пересічних українців щодо питання майбутнього статусу півострову. Маємо надію, що цей фільм стане поштовхом до конструктивної дискусії в українському суспільстві», –  зазначає керівник проекту Вельдар Шукурджиєв.

Висновки

Як зазначив заступник генерального директора Українського інституту Алім Алієв: «Ми відкриваємо півострів заново не тільки для України, але і для всього світу». Реалізація культурних проєктів, які б формували єдиний загальноукраїнський простір – це саме те, чого дуже не вистачало країні до 2014 року. Початок окупації змусив державу переосмислити гуманітарну політику та розпочати формування єдиного українського культурного простору. Але відбулося це лише завдяки безперервному тиску та професійній роботі з боку громадянського суспільства, представниками якого були розроблені стратегії та шляхи їх реалізації задовго до появи перших ознак формування спроможних органів державної влади. Створення Українського культурного фонду – найкращий приклад зміни підходів до «культурної» політики. Завдяки цьому, активні громадяни та громадські організації отримали неймовірну можливість для реалізації власних мистецьких проєктів за підтримки держави. Реалізація мистецьких проєктів на кримську тематику має ще й стратегічне значення, оскільки є невід’ємною частиною державної політики з деокупації та реінтеграції Криму.

Завдяки активній діяльності громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» з 2019 року у напрямку комунікативного діалогу в форматі «круглих столів» з представниками органів влади та громадськості було зміцнені позиції державної політики України щодо збереження культурної спадщини в Криму. 12 жовтня 2020 року в Києві відбувся круглий стіл «Окупований Крим і археологічна спадщина», що був організований та проведений громадською організація «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» спільно з громадською організацією «Євромайдан-Крим», Науково-дослідним Інститутом українознавства Міністерства освіти і науки України, громадською організацією «Таврійська гуманітарна платформа», громадською організацією «Регіональний центр прав людини» та Інститутом археології Національної Академії наук України.

На заході були обговорені питання імплементації ІІ протоколу Гаазької конвенції про захист культурних цінностей в разі збройного конфлікту 1954 р., діяльності в цьому напрямку органів державної влади України, впровадження прийнятих Верховною Радою України змін до законодавства у зв’язку із проходженням справи по «скіфському золоту», протидії агресору в гібридній війні ті ін.

Андрій Щекун, представник громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» зазначив: «Це вже третій наш захід, що направлений на збереження культурної спадщини в Криму, перші два проходили в Укрінформі 2019 року. Саме завдяки цим комунікаціям вдалося актуалізувати питання необхідності ратифікації парламентом ІІ Протоколу Гаазької конвенції про захист культурних цінностей в разі збройного конфлікту 1954 р. та введення санкцій проти культурно-мистецьких інституцій та державних органів влади Російської Федерації. Ратифікація  ІІ Протоколу Гаазької конвенції  у квітні 2020 року, а санкції були введені у травні 2020 року. Що є важливим чинником в державні політиці з питань деокупації Криму».

29 травня 2019 року круглий стіл «Пам`ятки Криму – сучасний стан культурної спадщини України»є

30 вересня 2019 року презентація спеціального номеру журналу «Пам’ятки України: національна спадщина» в форматі проведення круглого столу на тему: «Пам’ятки Криму – сучасний стан культурної спадщини України».

До обговорення також долучились представники Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Міністерства культури та інформаційної політики, Прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, журналісти і громадські діячі.

Підсумком роботи круглого столу стало прийняття спільної резолюцію із рекомендаціями органам державної влади.

Сергій Мокренюк, екскерівник управління з питань АР Крим та м. Севастополь Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, який свого часу готував документи для введення санкцій  проти Російської Федерації, що були введені в дію Указом Президента України 14 травня 2020 року, констатував у своїй статті «Культурна спадщина: санкційні механізми та їх роль у боротьбі з Російською агресією» стратегічні завдання, що повинні бути в пріоритеті державної політики України.

«Закон України «Про національну безпеку» визначає загрози національній безпеці України як явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України». Відповідно, дії Російської Федерації, що направлені на знищення та/або привласнення культурної спадщини України на окупованій території, є загрозою національній безпеці України.

Таким чином, питання культурної спадщини на окупованих територіях ми маємо розглядати як безпекове питання. Захист культурної спадщини на окупованих територіях, переслідування фізичних та юридичних осіб, чиї дії несуть загрозу є інструментом відсічі військової агресії Російської Федерації.

Міністерство культури (як і інші міністерства в своїх сферах відповідальності) має вийти з ролі спостерігача і стати окремим “бойовим” підрозділом держави в боротьбі з окупантом. Для цього необхідно просто виконувати завдання, що вже визначені Мінкульту діючим законодавством. Мінкульт має здійснювати постійний моніторинг стану збереження культурної спадщини України на окупованих територіях, стану дотримання Російською Федерації норм міжнародного права щодо охорони культурної спадщини на окупованих територіях, і щомісяця, щокварварталу видавати публічно звіти про результати моніторингу. Лише за таких умов у суспільства з’являється об’єктивна інформація про стан збереження культурної спадщини. І лише за таких умов з’являється дискурс. Тоді наше суспільство насправді може усвідомити і відчути, що в Криму наша спадщина, що наша спадщина – це наші інтереси, що спадщину треба досліджувати, що знищення пам’яток культурної спадщини в Криму треба документувати. І якщо у міністерства культури на сьогодні не вистачає спроможності, то щонайменше має бути чітко артикульовано бажання служити своїй державі. Саме за таких умов на допомогу прийдуть науковці, які не працюють в органах державної влади. На жаль, поки і моніторинг стану культурної спадщини, і оприлюднення інформації про виявлені порушення і документування фактів знищення культурної спадщини  виконують лише представники громадянського суспільства. Проте, нагадаю, що волонтери лише підтримують спроможність держави, але не замінюють її інституції», – констатував Сергій Мокренюк.

Іван КРИМСЬКИЙ

Санкції та свобода слова: де позиція кримських журналістів?

2 лютого 2021 року Президент України Володимир Зеленський Указом №43/2021 ввів у дію рішення РНБО «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)»  щодо народного депутата Тараса Козака та низки компаній, пов’язаних з телеканалами ZIK, 112, NewsOne. Козак – є номінальним власником медіаімперії Віктора Медведчука – проросійського українського політика, кума російського Президента Путіна.

Персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи застосовуватимуться, зокрема, до громадянина України Тараса Козака, юридичних осіб «Товариство з обмеженою відповідальністю «АРІАДНА ТВ», «Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ФОРМАТ ТВ», «Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВ ВИБІР», «Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «112-ТВ», «Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР ТВ», «Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР ТВ», «Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИНИ 24 ГОДИНИ», «Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові комунікації».

Чи мав право так вчинити Президент чи це наступ на свободу слова. Вже кілька днів тривають гарячі словесні баталії з цього приводу. Заблоковані телеканали одразу назвали санкції цензурою, а голова Національної спілки журналістів України – наступом на свободу слова. Політики з партій «Європейська солідарність» та «Голос» переконані, що рішення вірне. Проросійські партії натомість назвали санкції політичним переслідуванням та придушенням свободи слова, неприпустимим для європейської держави.

Журналісти чи пропагандисти?

Одним з перших на рішення Президента відреагував голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. Він назвав ситуацію надзвичайною та наступом на свободу слова.

«Позасудова раптова заборона діяльності трьох українських телеканалів – це надзвичайна ситуація…Політична належність українських власників зареєстрованих в Україні ЗМІ – не злочин. Рішення української влади є інформаційним вибухом та шокує міжнародні інституції, які опікуються захистом прав журналістів та свободою слова. Національна спілка журналістів України інформуватиме про надзвичайну ситуацію Міжнародну федерацію журналістів, Європейську федерацію журналістів, наших партнерів – Офіс ОБСЄ з питань свободи медіа…НСЖУ послідовна у захисті прав українських журналістів: ми захищали і захищаємо колег, яких кидали у в’язниці в Росії, в окупованому Донбасі та анексованому Криму… Тому цей пост – не про політичну підтримку українських політиків. А про право українських ЗМІ та журналістів мати права та обов‘язки – за Законом, а не отримати раптове блокування – за указом…», – написав на своїй сторінці у фейсбуці Томіленко.

Інша журналістська організація – Незалежна Медіа-Профспілка України також оприлюднила заяву з приводу введення Указом Президента санкцій, що тягне фактичне закриття окремих телеканалів в Україні, де йдеться про прецедент, за яким керівництво держави може непрозоро ухвалювати рішення щодо будь-яких медійних організацій, водночас в організації натякнули на те, що потрібно розрізняти пропагандистські ресурси від справжніх медіа:

«НМПУ послідовно виступає за розділення пропагандистських ресурсів від справжніх медіа, проти дискредитації журналістської професії через продаж посвідчень, виконання брудних політичних чи інших замовлень. Таке розділення при вступі до НМПУ здійснюється через обов’язкове підписання зобов’язання дотримуватися Кодексу етики українського журналіста. Можливо, тому серед членів НМПУ, за попередньою інформацією, немає працівників медіа-організацій, котрі потрапили під санкції.

Комітет НМПУ змушений був ще у червні 2019 року застерегти працівників телеканалу ZIK щодо небезпеки роботи на політично-заангажованих власників медіа в умовах непідписаної Колективної угоди, угоди про редакційну політику тощо.  Водночас потрібно визнати, що і держава за часи Незалежності не зробила усього необхідного, щоб відділити пропагандистські ресурси від медіа і таким чином навіть правильне за змістом рішення може викликати несприйняття через сумнівний спосіб його впровадження.

В умовах відсутності довіри до демократичних інституцій (суди, правоохоронні органи, органи влади), маючи очевидні політичні, а не лише правові підстави для реалізації, дане рішення може призвести не тільки  до подальшої дискредитації журналістської професії через експлуатацію «боротьби за свободу слова» окремими політичними силами, але й до суттєвих втрат України на міжнародній арені. Створюється сценарій і прецедент, за яким керівництво держави може непрозоро ухвалювати рішення щодо будь-яких медійних організацій, а в умовах правової невизначеності це шлях до згортання демократії і диктатури. Боротися із ворогом, найпідлішим і найпідступнішим, не можна його ж методами…».

Керівник первинного журналістського осередку «Голос Криму» Незалежної медіа-профспілка України, один із засновників Крайової Ради Українців Криму (КРУК) Андрій Щекун переконаний, що позиція Президента та РНБОУ правильна і закликає висловити позицію кримську організацію НСЖУ.

«Позиція НСЖУ та тих, хто так сильно «опікується свободою слова», захищаючи телеканали проти яких ввели санкції є нічим іншим, як необ`єктивною думкою з погляду викликів та загроз для нашої держави. Тим більше, багато чого невідомо, маю на увазі під грифом ДСК. Окрім того, санкції ввели, наскільки мені зрозуміло, не проти журналістів та їх діяльності, а проти юридичних осіб, що отримували кошти на свою діяльність з незаконних схем – поставками вугілля з окупованих територій, що сприяють фінансуванню тероризму.

Друга складова, – це законні дії РНБО і Указ Президента на виконання ЗУ «Про санкції» – про це право і повноваження державних органів влади ніхто чомусь не хоче звернути увагу і проаналізувати, чи компетентно вони вчинили. А всі підстави є.

Щодо Нацради і НСЖУ – їх діяльність давно поза компетенцією, більш того вони не мають функцій та повноважень здійснювати санкційну політику, тому апелювати треба всім тим, хто вважає, що потрібне їх рішення і рішення суду чітко. Нічого не порушено. Право тепер захисту в суді мають тепер ці ТВ-канали і весь «мертветчуківський бомонд». А наше право захистити державницькі дії Президента України (можна і не називати його по прізвищу якщо комусь так це важливо) та рішення РНБО. Для цього ми повинні всі докласти певні зусилля. Більш того, що НСЖУ виступило від імені керівника, а не від рішення НСЖУ – тобто безпідставно порушуючи Статут цієї інституції. І мені більше зараз цікава позиція не стільки НСЖУ, представництво якої навіть не поцікавилося в РНБО і Президента України щодо цієї ситуації і необґрунтовано “меле язиком, як помелом”, а цікава позиція Кримської організації НСЖУ? Чому ніхто з членів кримської НСЖУ до сих пір не висловив власну думку? Де їх позиція?».

Реакція української влади

Спікер Верховної Ради України Дмитро Разумков – єдиний член РНБО, який не підписав рішення про санкції.

«Якщо ми говоримо про санкції, то санкції ми вводимо щодо тих, кого ми не можемо покарати тут. Це іноземні держави, іноземні суб’єкти господарювання, які перебувають поза межами українських правоохоронних органів, органів, що відповідають за національну безпеку, і не можуть відповідати перед українським судом.  Кожен, хто фінансує тероризм, хто допомагає так званим «ЛНР» і «ДНР» або помічений у співпраці з країною-агресором, повинен відповідати згідно з чинним законодавством. Але тут не про санкції, тут про відповідальність… Повинна бути термінова інформація на генерального  прокурора – подання, підозра і в межах чинного законодавства український суд повинен ухвалити рішення», – заявив Разумков на брифінгу у Верховній Раді.

Скрін зі сторінки телеканала “112”

Голова Служби безпеки України Іван Баканов назвав рішення РНБО щодо запровадження санкцій проти телеканалів 112, NewsOne та ZIK послідовним кроком української влади у боротьбі з російською гібридною агресією. За словами очільника відомства, рекомендація щодо запровадження санкцій належить ВР та СБУ.

«Проти України ведеться гібридна війна, зокрема, й на інформаційному полі. Ми маємо системно їй протидіяти, аби захистити інтереси держави. Запровадження санкцій – іще один важливий та послідовний крок для цього. Тож, враховуючи дані, якими володіє Служба безпеки, а також численні порушення законодавства у сфері телерадіомовлення, зафіксовані Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення, СБУ надала обґрунтовані рекомендації РНБО прийняти відповідне рішення», – наголосив Іван Баканов.

Як підкреслив Голова СБУ, рішення РНБО спрямоване на захист територіальної цілісності та суверенітету України і не має жодного відношення до обмеження свободи слова.

«Існує велика різниця між свободою слова та відвертою антиукраїнською риторикою. Свобода слова закінчується там, де з’являються ознаки посягання на територіальну цілісність та суверенітет України», – резюмував Баканов.

З думкою НСЖУ про те, що блокування каналів є тиском на свободу слова, не погодилися в Офісі президента. Прессекретарка Зеленського Юлія Мендель на сторінці у фейсбуці наголосила, що вищезгадані медіа стали «інструментом пропаганди, який використовується в інтересах держави-агресора».

Олексій Данілов, Секретар Ради національної безпеки і оборони України також оприлюднив свою позицію з цього приводу та наголосив, що діяльність міжнародних і національних організацій, які опікуються захистом свободи слова і відстоюванням прав журналістів, є надзвичайно важливою і невід’ємною ознакою вільного і демократичного суспільства.

«Стурбованість, яку ці поважні організації висловлюють щодо санкцій, введених в дію рішенням РНБО України щодо окремих інформаційних ресурсів, очікувані і зрозумілі. Водночас вважаємо за необхідне закликати поважні журналістські інституції не робити поверхневі оцінки і стандартні заяви, а вивчити деталі, розібратися у суті, а не за формою.

Війна, яку веде проти нашої країни Росія, використовуючи, зокрема, всі технології інформаційної війни, які жодним чином «не відповідають міжнародно-правовим стандартам», на необхідність дотримання яких нам вказують. Одним із знарядь гібридної зброї Росії в боротьбі проти України є телевізійні ресурси, фінансування яких фактично здійснює країна-агресор через афілійованих з нею політиків.  IFJ и EFJ варто було зробити найелементарніший аналіз контенту телевізійних каналів, долею яких вони так опікуються, щоб визначити, наскільки він відповідає високим світовим журналістським стандартам об’єктивності і неупередженості.

Україна на сьогоднішній день перебуває в ситуації відкритої військової агресії, коли вперше з 1945 року на європейському континенті, одна країна зробила спробу анексувати частину територію іншої держави. На нашу країну напали, і ми будемо діяти так, як потрібно, щоб зберегти Державу і Незалежність».

Що думають активісти громадських об’єднань

Громадська організація «Центр протидії корупції» заявила, що зв’язок Тараса Козака із терористами «ЛНР/ДНР» та постачанням вугілля з окупованих Росією територій тягнеться ще з 2014 року. Про це повідомила виконавчий директор та член правління ЦПК Дар’я Каленюк у блозі на «Українській правді».

«Згідно з офіційними даними, 16 грудня 2014 року ПАТ Центренерго уклало договір із компанією Arida Global Limited з Гонконга на поставку десятків тисяч тонн вугілля. Вугілля мало закуповуватися з Південної Африки, але в 2016 році “Українська правда” виявила, що насправді під виглядом південноафриканського вугілля Аріда продавала державним ТЕЦ контрабандне вугілля з «ДНР/ЛНР».

Каленюк відзначила, що ще 5 листопада 2013 року гонконзька Arida Global Limited підписала кредитний договір на 8 мільйонів доларів з кіпрською компанією Hakail Limited, бенефіціарним власником якої і був Тарас Козак. Козак вказує бенефіціарний контроль над Hakail Limited в своїх щорічних деклараціях, починаючи від 2015 року і закінчуючи 2019 роком. За даними держреєстру Кіпру, Hakail Limited був у власності іншої офшорної компанії Козака – Turul Investments Limited – ще від 2012 року.

Згідно з аудиторськими звітами, за цим кредитним договором компанія Arida отримала від кіпрського офшору Козака за 2014 та 2015 роки 7,4 млн доларів кредитних коштів. Кредит надавався під 2.5% річних. Він не був застрахований заставним майном, і його мали повернути до 6 листопада 2015 року. Але Arida Global Limited не повернула позичені кошти, а кіпрський офшор Козака списав цей борг.

Каленюк підкреслила, що гонконзька компанія Arida Global Limited, яка постачала в Україну контрабандне вугілля з окупованих територій, в 2014-2015 роках отримувала безповоротне багатомільйонне фінансування від кіпрського офшору Козака.

Пізніше ГО «Центр протидії корупції» повідомила, що скерувала відкритого листа до Державного департаменту та Міністерства фінансів США з проханням застосувати санкції до народного депутата Тараса Козака та дружини Віктора Медведчука. Про це написав у фейсбуці голова «ЦПК» Віталій Шабунін.

«Разом з колегами надіслали Головам Держдепу та Мінфіну США відкритого листа, яким просимо розширити санкції по Медведчуку на його дружину та Козака. Саме через мережу зареєстрованих на них кампаній Медведчук уникає руйнівних наслідків санкцій США персонально по ньому», – заявив Шабунін.

Він зазначив, що цьому листі вперше оприлюднено непублічні звернення «ЦПК» в OFAC щодо санкцій стосовно Медведчука від 2018 і 2020 років.

Організація «Центр демократії та верховенства права» вважає рішення щодо блокування активів Тараса Козака, зокрема телеканалів NewsOne, 112 та ZIK виправданим в демократичному суспільстві, а надто в ситуації, коли країна перебуває в стані неоголошеної війни з Російською федерацією.

«У випадку телеканалів NewsOne, 112 і ZIK, крім довгої історії порушень національного законодавства та зловживання правом на свободу вираження, ймовірні правопорушення вбачаються не лише в поширенні контенту, а і загалом в організації діяльності медіа як таких. Фактично, в такій ситуації будь-яка активність ресурсів загрожує національній безпеці України, а отже – є підставою для застосування санкцій. Враховуючи, що порушення мали систематичний характер, а риторика медіа залишалася незмінною протягом років – блокування ресурсів є пропорційним заходом… Ми переконані, що належне і якісне розслідування СБУ терористичної діяльності і подальше притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які виступали як організатори чи пособники такої діяльності, є вкрай важливим як в контексті захисту національної безпеки та суверенітету, так і захисту журналістської професії, що потерпає від дезінформації та спеціальних інформаційно-підривних операцій»,  – йдеться в повідомленні організації.

Міжнародна реакція

Міжнародна і Європейська федерації журналістів назвали блокування каналів ZIK, NewsOne та “112 Україна” позасудовою, політично вмотивованою забороною, яка стала кричущим нападом на свободу преси. Члени федерацій закликали владу скасувати заборону. Про це повідомили на сайті Європейської федерації журналістів, інформує сайт Zmina.

«Ця довільна та політично вмотивована заборона неприйнятна в умовах демократії. Заборона ставить під загрозу роботу сотень працівників засобів масової інформації, які не мають нічого спільного з політичною належністю власників засобів масової інформації (за даними авторів заяви, йдеться про близько 1500 людей. – Ред.). IFJ закликає українську владу скасувати заборону і поважати свободу інформації та слова», – заявив генеральний секретар Міжнародної федерації журналістів Ентоні Беллангер.

Генеральний секретар Європейської федерації журналістів Рікардо Гутьєррес заявив, що заборона трансляцій є однією з найекстремальніших форм обмеження свободи ЗМІ, які мають застосовуватися лише в дуже виняткових обставинах: «Держави зобов’язані гарантувати ефективний плюралізм ЗМІ. Спосіб застосування процесу ліцензування повинен забезпечувати достатні гарантії проти свавілля, зокрема належне обґрунтування владою своїх рішень про відмову в ліцензії на мовлення. Здається очевидним, що заборона президента зовсім не відповідає міжнародно-правовим стандартам щодо свободи слова та засобів масової інформації».

У той час Посольство США у повідомленні на фейсбуці підтримало Україну в протидії впливу Росії: «США підтримують зусилля з протидії зловмисному впливу Росії, докладені вчора Україною на захист свого суверенітету й територіальної цілісності та відповідно до українського законодавства. Ми всі маємо працювати разом, щоб не давати застосовувати дезінформацію як зброю в інформаційній війні проти суверенних держав».

Рада зі свободи слова не вбачає у санкціях загрози свободі слова, але закликає СБУ роз’яснити підстави. Нагадаємо, Рада з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України — це консультативно-дорадчий орган, створений відповідно до указу президента № 808/2019. До складу ради входять 15 членів, обраних на установчих зборах: Вадим Міський (секретар Ради), Олександр Бурмагін, Наталія Влащенко, Ірина Городецька, Наталія Гуменюк, Діана Дуцик, Павло Єлізаров, Максим Кречетов, Тетяна Лебедєва, Світлана Остапа, Людмила Писанко, Тетяна Попова, Сергій Томіленко, Тарас Шевченко, Сергій Штурхецький.

Якщо це допустимо з точки зору національної безпеки, Рада закликає СБУ невідкладно оприлюднити обґрунтування щодо встановлених фактів здійснення терористичної діяльності. Як повідомив «Детектору медіа» секретар Ради при президентові Вадим Міський, орган екстрено зустрівся у онлайн-режимі у зв’язку з резонансом, що виник після рішення РНБО про санкції стосовно телеканалів ZIK, NewsOne та «112 Україна». Члени Ради докладно вивчили різні позиції стосовно цього питання та ухвалили рішення більшістю голосів, кілька з членів Ради надали свої окремі думки — дехто як додаток до голосу «за» заяву, дехто утримавшись при голосуванні, при цьому був лише один голос проти.

«Рада з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України, в межах здійснення моніторингу стану забезпечення захисту свободи слова в Україні (відповідно до п.п. 2 п. 4 Положення про Раду з питань свободи слова та захисту журналістів, затвердженого Указом Президента України №808/2019 від 06.11.2019), констатує, що рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.02.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», затверджене Указом Президента України №43/2021, не можуть вважатися такими, що зачіпають таку фундаментальну цінність демократичного суспільства, як свободу слова. Відповідні рішення не вмотивовані редакційною політикою та контентом телеканалів, до яких застосовані санкції», – йдеться в повідомленні.

Також Рада закликає не спекулювати питаннями свободи слова у цій ситуації: «Водночас, у рішенні РНБО вказано, що підставою для їх прийняття стали пропозиції від Служби безпеки України, а отже матеріальна частина таких пропозицій має містити обґрунтування щодо встановлених фактів здійснення терористичної діяльності. Якщо це допустимо з точки зору національної безпеки, закликаємо Службу безпеки невідкладно оприлюднити таку інформацію».

Ольга ГЕРАСИМЧУК

Ласі шматки Криму або дика «приватизація»

Найбільш цінні підприємства у тимчасово окупованому Криму Російська федерація почала «продавати» першими. Російська влада ти окупаційні органи влади у Криму називають ці процеси словом «приватизація», українські чиновники переконані, що це «пограбування», а об’єкти є вкраденими. Загалом із 2014 року Росія «націоналізувала» в Криму близько 480 українських підприємств і організацій.

Ще у 2017 році українська Генпрокуратура направила інформаційні листи про незаконне привласнення Росією українського приватного і державного майна в Криму до Міжнародного кримінального суду. За словами тодішнього генпрокурора Юрія Луценка, під час розслідування кримська прокуратура отримала відомості про захоплення на території півострова більше 4 тисяч українських приватних та державних підприємств та 10 приватних володінь. Він додав, що наразі правоохоронці провели усі необхідні процедури для того, щоб оголосити «в рамках нашого законодавства це майно арештованим». Генпрокурор пояснив, що будь-яка зміна юридичного статусу цього майна буде розслідуватися згідно з українськими, а пізніше і згідно з міжнародними законами. «Сьогодні також накладено арешт на (приватне – ред.) майно за заявами потерпілих в розмірі 1,6 мільярда гривень. І ця робота продовжується», – сказав Луценко.

За словами нинішніх державних мужів, ці справи увійдуть до переліку успішних судових кейсів проти Російської Федерації. А ми проаналізуємо, яким чином та хто захоплює українські підприємства в Криму, хто їх купує та імена нових «власників». А на завершення пригадаємо приклад «Укрнафти», яка виграла позов проти Росії через захоплене у Криму майно.

Завод шампанських вин «Новий Світ»

У 2017 році завод шампанських вин «Новий Світ» в Криму купила структура банку «Росія» Юрія Ковальчука – давнього друга і бізнес-партнера президента РФ Володимира Путіна – ТОВ «Південний проєкт».

Фото з сайту заводу: nsvet-crimea.ru

Підприємство продали практично за стартовою вартістю (1,496 млрд руб.) – за 1,550 млрд руб. У лот увійшли дев’ять земельних ділянок загальною площею понад 93,5 тис. кв. м; загальна площа розташованих на них будівель – майже 60 тис. кв. м.

На придбання заводу шампанських вин «Новий Світ» претендували два підприємства. Другим було ТОВ «Воом-Вох Інвест», зареєстроване в Москві в одному приміщенні з іще декількома десятками компаній із загальною кількістю працівників не більше 15 осіб.

Відзначається, що продаж заводу став першою великою операцією з реалізації держмайна України.

Винзавод «Масандра»

«Масандра» є найстарішим і найбільшим винзаводом Криму –  в 1998 році його колекцію вин занесли в Книгу рекордів Гіннеса як найбільшу в світі. Виноробне підприємство, зазначимо, належить Мінагрополітики України. Підприємство Росія «націоналізувала» (читайте – вкрала державне майно України – ред.) після окупації півострова навесні 2014 року. «Масандру» окупанти оголосили власністю управління справами президента Росії. Проте на материковій частині України продовжує діяти концерн «Національне виробничо-аграрне об’єднання “Масандра».

До НВАО «Масандра» входить 9 заводів первинного і вторинного виноробства та 3 самостійних заводи. Головне підприємство НВАО Масандра — Ялтинський завод марочних вин. Станом на 2012 рік було вісім виноробних підприємств: ДП «Лівадія» (Лівадія), ДП «Гурзуф» (Гурзуф), ДП «Таврида» (Кипарисне), ДП «Алушта» (Алушта), ДП «Малоріченське» (Малоріченське), ДП «Привітне» (Привітне), ДП «Морське» (Морське), ДП «Судак» (Судак).

Масандра — найстаріше винне підземне сховище в Україні. Головний блок тунелей побудовано у 1897 р. — це 7 тунелей довжиною 150 метрів і шириною 5 метрів кожен. Тунелі розходяться віялом від центральної галереї. У них завжди зберігається температура 10—12 °C — найбільш прийнятна для витримки вина. До початку окупації Криму РФ виноробний комбінат «Масандра» випускав 60 марок марочних і ординарних вин. У 2006 р. вироблено 658 625 декалітрів вина, у 2009 р. — 1,5 млн декалітрів. вин. Щорічно розливалось близько 10 мільйонів пляшок.

У 2020 році окупаційний парламент Криму схвалив включення акцій «Масандри» до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, разом з іншими підприємствами. У грудні 2020 року стало відомо, що виноробний завод «Масандра» (100% акцій) в окупованому Росією Криму «купила» дочірня компанія банку «Росія» «Південний проєкт» – найбільшим акціонером банку є друг президента РФ Путіна Юрій Ковальчук. Про продаж «Масандри» повідомили на офіційному сайті РФ щодо проведення торгів. Завод продали за 73 млн доларів.

Завод марочних вин «Коктебель»

У січні 2021 року стало відомо, що окупаційна влада в тимчасово окупованому Росією Криму виставила на аукціон завод марочних вин «Коктебель» зі стартовою ціною 100 млн рублів або близько $1,4 млн. Про це повідомлялося на російському сайті розміщення інформації про проведення торгів. Там також вкзано, що «Міністерство майнових і земельних відносин Криму»  продає нерухоме майно винзаводу – 73 об’єкти в Коктебелі, Щебетовці, Наниковому, Курортному. Торги відбудуться 26 січня 2021 року.

Дві компанії і одна фізична особа допущені до «аукціону» з продажу державного майна заводу марочних вин «Коктебель» в окупованому Криму. Відповідна інформація опублікована на офіційному порталі з розміщення інформації про проведення торгів, пише Кримінформ. Першим претендентом виступило ТОВ «Завод марочних вин «Коктебель» – поточний орендар держмайна. Другим – санкт-петербурзька компанія «НТЦ «Крісталлкор» (основний вид діяльності – будівництво житлових і нежитлових будівель). Третім – фізична особа Андрій Шкловський (згідно ЄГРЮЛ, він є засновником ТОВ «Бонусмолл» в Пермі, основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля поза магазинами, наметами, ринками).

Як повідомляють «Крим.Реалії» ТОВ «Завод марочних вин «Коктебель» заснували в жовтні 2014 року. Компанія на 99,8% належить ТОВ «Гатчинський спиртовий завод» з Ленінградської області РФ. Підприємство належить Михайлу Якубчику, якого російські ЗМІ називають родичем директора Служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна. Завод марочних вин «Коктебель» був заснований у 1879 році. Завод має власні виноградники на площі близько 1070 га і ємнісний парк не менше 5 мільйонів літрів для виробництва тихих вин і не менше 6 млн літрів – для виробництва десертних вин і портвейнів. Завод виробляє сухі, напівсухі і напівсолодкі вина, портвейни.

    Феодосійський оптичний завод

Однак, не лише винні заводи цікавлять  росіян, я й такі стратегічні об’єкти, як Феодосійський оптичний завод. До 2014 року завод виготовляв мікроскопи, прожектори, лазерні прилади спостереження та далекоміри. Після окупації Криму Росією до його загального профілю додалося виробництво оптичних прицілів для танків та систем управління вогнем для бронетанкової техніки, лазерних артилерійських далекомірів та приладів розвідки.

Фасад будівлі. Фото з сайту заводу: fkoz.feodosia.com.ua

У 2014 році російська влада Криму «націоналізувала» завод і передала його в управління так званому «Міністерству промислової політики» кримського уряду як державне унітарне підприємство. Окупацію півострова на підприємстві зустріли з радістю: фасад будівлі заводу перефарбували у кольори російського прапора й оголосили, що колектив «повертається додому».

Однак, не так сталося, як гадалося  – колектив зіткнувся з проблемами, які спричинили порушення роботи підприємства та борги з зарплати. Частково вирішити ці проблеми вдалося після того, як він отримав замовлення від підприємств «Уралвагонзаводу». Та ситуацію це не надовго поліпшило. У 2016-2017 роках завод працював зі збитками. Російська прокуратура Криму «вибивала» мільйонні борги із зарплати заходами реагування.В російському уряді Криму дозволили надати заводу 50 мільйонів рублів позики на рік від «Чорноморнафтогазу». Торік у заводу виявили понад 20 мільйонів рублів заборгованості виплат до бюджету.

Ходили чутки, що у 2017 році Феодосійський оптичний завод об’єднається з ВАТ «Ростовський оптико-механічний завод». Експерти прогнозували, що в такому випадку нове оптичне підприємство стане одним із передових у Росії. Але в підсумку об’єднання ні з цим заводом, ні з «Уралвагонзаводом» так і не відбулося.

У 2018 році завод перетворили на акціонерне товариство і перепідпорядкували Міністерству майнових та земельних відносин Криму. Тепер же 100% акцій заводу перейшли до приватного власника – бізнесмена Володимира Маслова з Сімферополя. ЗМІ стверджують, що він є давнім знайомим «російського глави Криму» Сергія Аксьонова.

Вілла «Мрія» та Вілла «Ксенія»

Вілла «Мрія» — маєток початку XX століття в псевдомавританському стилі, пам’ятка архітектури. Вілла «Ксенія» – будинок кінця XIX – початку XX століття в стилі необароко. Обидві знаходяться в кримському містечку Симеїз.

Сучасна вілла «Мрія» – закинута усіма споруда, від часів незалежності України. Як і в сусідній віллі «Ксенія», ця занедбаність принесла додаткову загадковість і ще більше додала їй специфічної привабливості: оригінальний фасад, внутрішний декор (де-не-де ще зберігся) та кричущий занепад тепер привертають увагу туристів та екскурсоводів. Негативну репутацію, ймовірно, створює те, що в літній сезон, в «апартаментах» поселялися безхатченки та подорожуючі, тому орендаря змусили облаштувати навколо вілли паркан, за яким мала би проходити реставрація будівлі, але, на жаль, споруда й далі пустує та занепадає.

Вілла «Мрія». Фото з Вікіпедії, автор Vadim Indeikin

В 2006 році в містян з’явилась надія, що врешті-решт вілли відреставрують, керівники міста передали їх у власність київської фірми «Банк крові». Та виявилось, що сподівання були марними і ніхто не збирався її реставрувати.

Після окупації Криму у 2017 році вілла «Мрія» разом зі своєю сусідкою віллою «Ксенія» потрапили в список об’єктів реставрації в рамках федеральної цільової програми розвитку Криму.

На початку грудня 2020 року стало відомо, що новим власником стала московська підприємниця, яка запропонувала за особняк 90,5 млн руб. У документах аукціону сказано, що заволодіти старовинною віллою на південному березі Криму побажало чотири людини. Але найбільше пропозицію – 90 519 663 рублів – надійшло від Ніни Ксенц. За відкритими джерелами, жінка є засновником зареєстрованого в Москві ТОВ «Прайм Арт» зі статутним капіталом в 10 тисяч рублів. Основний напрямок діяльності фірми пов’язано з творчістю, мистецтвом і розвагами.

Успішна боротьба «Укрнафти»

У квітні 2014 року, невдовзі після окупації Криму Російською Федерацією, незаконні збройні формування РФ захопили адміністративні приміщення і 16 автозаправних станцій ПАТ “Укрнафта”. Усі спроби ПАТ «Укрнафта» повернути контроль над захопленими адміністративними приміщеннями і АЗС (включно з продуктовими крамницями, обладнанням і відповідними дозволами і ліцензіями) через звернення до запроваджених державою-агресором «правоохоронних органів» виявились марними.

У жовтні 2014 року ПАТ “Укрнафта”, керуючись положеннями ч. 1 ст. 9 Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій («Угода»), повідомило державу-агресора – Російську Федерацію – про порушення прав ПАТ «Укрнафта».

Російська Федерація проігнорувала повідомлення ПАТ «Укрнафта» про наявність спору за Угодою. У зв’язку з цим, керуючись ч. 2 ст. 9 Угоди, 3 червня 2015 року ПАТ «Укрнафта» передало спір на розгляд до арбітражного суду ad hoc відповідно до Арбітражного регламенту Комісії Організації Об’єднаних Націй з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Рішенням від 26 червня 2017 року арбітражний суд визнав наявність у нього юрисдикції розглядати спір за Угодою.

Російська Федерація оскаржила зазначене рішення до Верховного Суду Швейцарії, але останній рішенням від 16 жовтня 2018 року відхилив позов Російської Федерації. При цьому Верховний Суд Швейцарії погодився з арбітражним судом у тому, що ПАТ «Укрнафта» є інвестором за Угодою, а майно ПАТ «Укрнафта» на території АР Крим – інвестиціями.

12 квітня 2019 року арбітражний суд своїм рішенням стягнув з Російської Федерації на користь ПАТ «Укрнафта» 44 455 012,00 дол. США компенсації за експропріацію інвестицій ПАТ «Укрнафта» на території АР Крим, а також понад 3,5 млн дол. США арбітражних витрат. На суму компенсації згідно з рішенням арбітражного суду нараховуються відсотки, починаючи з 22 квітня 2014 року. Станом на квітень 2019 року розмір нарахованих відсотків становить понад 5,5 мільйонів дол. США.

Як бачимо, з цього короткого аналізу, стратегічні об’єкти купують у Криму росіяни або наближені до окупаційної влади люди. Місцеві князьки продають вкрадене, оскільки всі ці об’єкти належать Україні  і були незаконно анексовані під час окупації.

Також, нагадаємо, що США та Європейський союз не визнали Крим у складі Російської Федерації, у 2014 році були введені економічні санкції відносно Росії та компаній, які продовжують співпрацювати з підприємствами анексованого Криму. Захід продовжує наполягати на тому, що Крим є частиною України. Тому, українським чиновникам варто наполегливіше працювати над питаннями повернення українського майна, накладенням санкцій як на «продавців» так і на «покупців» та створення єдиного реєстру вкраденого майна. І, звісно, подання цих справ на розгляд у міжнародних судах. 

Ольга ГЕРАСИМЧУК

Внутрішня політика України щодо тимчасово окупованого Криму (частина 2)

 

28 березня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №218-р «Про затвердження плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя».

У першій частині матеріалу (Внутрішня політика України щодо тимчасово окупованого Криму (частина 1) було проаналізовано стан виконання половини заходів, визначених планом. У цій частині буде завершено аналіз реалізації визначених заходів, а також надано загальну статистику щодо рівня виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 218-р.

Аналіз виконання заходів

  • Завдання: Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо створення механізму надання пільгових державних кредитів для здобуття освіти внутрішньо переміщеним особам та громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, для навчання у вищих навчальних закладах України (відповідальний: МОН; термін виконання: III квартал 2018 року) невиконано.

29 серпня 2018 р. Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про затвердження Порядку пільгового кредитування для здобуття професійно-технічної та вищої освіти». Стаття 4 передбачає, що пільгове довгострокове кредитування надається, зокрема, внутрішньо переміщеним особам від 18 до 23 років. Беручи до уваги, що більшість дітей розпочинає навчання у вищих навчальних закладах у 17-річному віці, таке рішення виглядає не до кінця обґрунтованим. Крім того, у постанові не згадується надання пільгового кредитування мешканцям тимчасово окупованої території України, які для цього мають виїхати з окупованого Криму та зареєструватися як ВПО (що також створює суттєві обмеження або навіть унеможливлює отримання пільгового кредитування).

  • Підтримка соціально важливих мистецьких проектів в інших регіонах України щодо популяризації історико-культурної спадщини українського народу, які проживають на тимчасово окупованій території, а також вивчення історії України (Мінкульт, Мінінформ; постійно) виконано.

Головною інституцією, що здійснює підтримку реалізації важливих культурних та мистецьких проєктів, є Український культурний фонд, створений у 2017 році. За цей час ним було підтримано значну кількість важливих проєктів, які стосуються тимчасово окупованого Криму, наприклад:

  • онлайн-проєкт «Пам’ятки Криму», який висвітлив стан культурних пам`яток України на тимчасово окупованій території та кримських об`єктів, що входять до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО;
  • проєкт «Разом», проведення тижневої літньої резиденції у м. Косів для майстрів ужиткового мистецтва, які практикують у своїй творчості кримськотатарський орнамент «Орьнек»;
  • проєкт «Альманах «Гроно» – суспільний проект кримчан для України»;
  • інформаційна кампанія «Крим і Південь України — простір культур»;
  • інформаційно-просвітницький сайт «Голос Криму. Культура» про кримські пам’ятки;
  • серія телевізійних програм «Крим. 25 років боротьби за Україну»;
  • освітній курс «Кримські татари: історія, культура, мистецтво» тощо.

Юлія Федів, виконавча директорка Українського культурного фонду, говорить: «Зараз (у 2021 році) ми з Українським інститутом і «Кримським домом» плануємо запустити окрему програму, яка буде присвячена лише темі Криму. У лютому хочемо оголосити цей лот». Окрім цього, за підтримки Міністерства інформаційної політики забезпечено поширення книги Андрія Іванця «Курултай кримськотатарського народу: сто років тому і сьогодні», а за підтримки Держкіно у прокат вийшов успішний фільм «Додому». Активною залишається діяльність ДП «Кримський дім».

  • Залучення громадян України з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, до участі у культурно-мистецьких заходах (презентаціях, концертах, виставах), які проводяться в інших регіонах України, організатором яких є державні органи влади та підприємства, установи, організації комунальної форми власності (МінТОТ; постійно) невиконано.

У звіті МінТОТ за 2018 та 2020 роки інформація щодо організованих заходів відсутня. Винятком із такої негативної тенденції став організований Міністерством молоді та спорту України 4-6 жовтня 2019 року всеукраїнський форум «Крим очима молоді». На форумі, зокрема, була присутня молодь з тимчасово окупованого Криму. Їх подорож до Києва була профінансована Україною. Проте, загалом, залученість молоді з ТОТ до проєктів на материковій частині України залишається дуже низькою.

  • Сприяння популяризації, зокрема через он-лайн ресурси, книг, художніх альбомів, аудіо- та аудіовізуальних творів українських авторів для осіб, які проживають на тимчасово окупованій території (Мінінформполітики, Мінкульт; постійно)невиконано.

Міністерством культури Україні у співпраці з Національною бібліотекою України та вищими навчальними закладами України створено Зведений каталог оцифрованих видань, а також ресурс «Електронна бібіліотека «Культура України». Але якість вищезазначених ресурсів залишається надзвичайно низькою: інтерфейс ресурсів і наявний книжковий фонд є застарілим та не має перспектив щодо зацікавлення широких мас населення на тимчасово окупованій території. Державним агентством України з питань кіно здійснюється підтримка виробництва фільмів, у тому числі на тему окупованого Криму. З 2018 року у відкритому доступі знаходиться документальний фільм «Крим, як це було». У прокат були випущені фільми «Черкаси», «Додому» тощо. Проте, рівень поширення зазначених матеріалів серед мешканців окупованого Криму залишається під сумнівом.

  • Внесення елементів нематеріальної культурної спадщини корінних народів і національних меншин України, які проживають на тимчасово окупованій території, до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України (Мінкультури; III квартал 2018 року) виконано.

Відповідно до звіту Міністерства культури України за 2018 рік, до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України включено 7 елементів, серед них – кримськотатарський орнамент «Орьнек». Також на сайті «Віртуальний музей нематеріальної спадщини України» опубліковано традицію приготування ет аяклак (караїмський пиріжок з м’ясом), який був внесений до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України 8 квітня 2018 року.

  • Розроблення практичних рекомендацій із соціопсихологічної адаптації дітей з числа внутрішньо переміщених осіб та їх батьків у державних навчальних закладах та загальноосвітніх навчальних закладах для соціальних працівників, шкільних психологів, медичних та педагогічних працівників (МОН; II квартал 2018 року) невиконано.
  • Створення та/або відновлення інфраструктури телерадіомовлення та встановлення необхідного технічного обладнання (передавачів, підсилювачів, телевеж тощо) з метою розширення зони покриття сигналом радіомовлення, телеорганізацій України на тимчасово окуповану територію (Адміністрація Держспецзв’язку, Мінінформ; постійно)виконано.

Відповідно до звіту Міністерства інформаційної політики України, у 2018 році було завершено будівництво телевежі на Чонгарі. Окрім цього, забезпечено модернізацію РТС «Чаплинка» (збільшено висоту вежі з 93 до 133 метрів) та встановлено аналоговий телевізійний передавач для трансляції програм телеканалу UA/TV, який транслював програми українською, російською, кримськотатарською, англійсько та іншими мовами. Детальна інформація щодо розбудови українського радіомовлення на півдні Херсонської області і на територію Криму в 2015 – 2020 рр. опубліковано на сайті Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. 

  • Встановлення у зонах сервісного обслуговування перед контрольними пунктами в’їзду/виїзду та поблизу них телекомунікаційного обладнання
    для доступу до високошвидкісного мобільного Інтернету (4G) (Адміністрація Держспецзв’язку; постійно) виконано.

Головним показником, який варто брати до уваги при оцінці реалізації цього заходу – доступ до 4G інтернету на КПВВ з Кримом. Ліцензії 4G були видані мобільним операторам «Київстар», «Vodafon» та «Lifecell». На мапі покриття України 4G інтернетом чітко видно, що мобільним оператором «Lifecell» забезпечується покриття на всіх пунктах пропуску; «Київстар» – наявне покриття на КПВВ «Чонгар» та «Каланчак», проте обмежене покриття на КПВВ «Чаплинка»; «Vodafone» –  наявне покриття на КПВВ «Чонгар» (у дещо обмеженому вигляді) та «Каланчак», проте, обмежене покриття на КПВВ «Чаплинка».

  • Сприяння електронним і друкованим засобам масової інформації у висвітленні кримської тематики (зокрема щодо питань здобуття освіти, перекваліфікації, додаткового навчання, деокупації і реінтеграції, порушень захисту свободи слова і думки, свободи совісті, прав людини і громадянина на тимчасово окупованій території) (Мінінформ; постійно)невиконано.

На жаль, в Україні досі не сформована політика щодо підтримки друкованих видань, телеканалів та радіостанцій, що були вимушені переміститися з тимчасово окупованого Криму і зараз функціонують на материковій частині України. Серед них можна виокремити: телеканали ATR, Lale, Чорноморська ТРК, UA:Крим; радіостанції «Бриз» та «Meydan FM»; друковане видання «Кримська світлиця» тощо. Винятком є державна підтримка телеканалу ATR. Саме ці ЗМІ мають потенціал поширення на території Криму, оскільки вони є знайомі для значної частини його мешканців. Щодо інших популярних загальнонаціональних ЗМІ, то слід зазначити, що їх інтерес до подій в Криму є суттєво обмеженим. У зв’язку з цим, присутність кримської тематики в інформаційному просторі держави коливається на межі статистичної похибки, що загрожує її повним виключенням з порядку денного життя країни. 

  • Проведення тематичних конкурсів серед журналістів з висвітлення подій на тимчасово окупованій території України (Мінінформ; постійно)невиконано.

У звіті Міністерства за 2018 рік відсутня інформація щодо проведення конкурсів. У 2019 році був проведений лише один мистецький конкурс щодо висвітлення подій в окупованому Криму.

  • Створення умов для інформаційної реінтеграції тимчасово окупованої території та публічної дипломатії корінних народів та національних меншин України, які проживають на тимчасово окупованій території (Мінінформ; III квартал 2018 року)невиконано.

Головним документом, який мав би забезпечити поступову інформаційну реінтеграцію Криму є ухвалена 27 грудня 2018 року Кабінетом Міністрів Стратегія інформаційної реінтеграції АР Крим та м. Севастополя. На жаль, документ виявився абсолютно недієздатним. Стратегія, реалізація якої розрахована до 2022 року, станом на початок 2021 року досі не має плану заходів з її реалізації. Отже, стратегія фактично існує лише на папері.

  • Посилення функціональної спроможності закладів охорони здоров’я, розташованих на території Херсонської області, зокрема в частині раннього діагностування захворювань, забезпечення необхідними лікарськими засобами, а також у разі потреби направлення осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, в профільні медичні установи (Херсонська ОДА; III квартал 2018 року)невиконано.

Фактично, для мешканців окупованого Криму створено відповідні умови для отримання медичних послуг на території Херсонської області. Проте, якість медичних послуг, що надаються в області (як і в більшості регіонів України), фактично не відрізняються від тих, що можна отримати на території Криму. Отже, беручи до уваги логістичні перешкоди та фінансові витрати для відвідування медичних закладів Херсонської області, єдиним шляхом заохочення значної частини мешканців окупованого Криму отримувати медичні послуги на території Херсонської області є кардинальне підвищення рівня та якості таких послуг. 

  • Створення механізму отримання громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, медичної допомоги, діагностування, лікарських засобів для лікування туберкульозу, цукрового діабету, ВІЛ-інфекції/СНІДу, гепатиту В та С, серцево-судинних захворювань тощо в інших регіонах України (МОЗ; III квартал 2018 року)виконано.

На сайті МОЗ опубліковано інформацію щодо процедури підписання декларації з сімейним лікарем для мешканців тимчасово окупованої території, що, зокрема, дозволяє скористатися перевагами державної програми «Доступні ліки».

  • Співробітництво з міжнародними гуманітарними організаціями щодо забезпечення лікарськими препаратами ВІЛ-інфікованих осіб з тимчасово окупованої території, а також осіб з тимчасово окупованої території, хворих на цукровий діабет, гепатит В та С, серцево-судинні захворювання, надання їм необхідної медичної допомоги (МОЗ; III квартал 2018 року)невиконано. 
  • Створення механізму дистанційної реєстрації для отримання медичних послуг у лікувально-профілактичних закладах (впровадження системи “електронна черга”) та забезпечення їх функціонування для осіб, які проживають на тимчасово окупованій території (МОЗ; III квартал 2018 року)не виконано у встановлений термін.

На жаль, можливість дистанційно підписати декларацію та записатися на прийом з’явилася лише у грудні 2020 року і функціонує лише на території Херсонської області, як повідомляє Представництво Президента України в АР Крим.

  • Проведення інформаційно-роз’яснювальної кампанії для осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, щодо висвітлення їх можливості отримувати медичні послуги в інших регіонах України (Мінінформ; IV квартал 2018 року)виконано.

У звіті МінТОТ за 2018 рік зазначено, що для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя, міністерством додатково проведено інформаційні кампанії щодо порядку підписання декларації з сімейним лікарем на материковій Україні, отримання безкоштовно або на пільгових умовах лікарських засобів хворим на туберкульоз, на вірусні гепатити «В» і «С», на ВІЛ/СНІД за участі Міністерства охорони здоров’я, а також порядку переміщення через контрольні пункти в’їзду-виїзду дітей, які проживають на тимчасово окуповані території АР Крим та м. Севастополя.

  • Розроблення механізму для надання безоплатних/пільгових лікарських засобів та витратних матеріалів (у тому числі для лікування серцево-судинних захворювань) для осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, зокрема для дітей, хворих на фенілкетонурію (харчові продукти для дитячого та дієтичного харчування) (МОЗ; постійно) невиконано.

Відповідно до постанови КМУ «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань» мешканці тимчасово окупованих території не відносяться до категорії осіб, для яких передбачено безоплатного надання ліків від фенілкетонурії. Мешканці ТОТ мають можливість скористатися програмою «Доступні ліки», проте, дія програми поширюється лише на обмежені види медичних препаратів.

  • Створення умов дітям, які проживають на тимчасово окупованій території, для оздоровлення та відпочинку в дитячих оздоровчих закладах, розташованих в інших регіонах  України (Мінсоц; постійно) невиконано.

6 червня 2017 року до профільного закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» були внесені зміни, відповідно до яких, до категорії дітей, які потребують особливої соціальної уваги та відносяться діти, які постраждали внаслідок збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях. На жаль, на дітей з окупованого Криму ці положення не поширюються. Отже, не було створено навіть нормативних підстав для оздоровлення та відпочинку в дитячих оздоровчих закладах дітей з Криму.

  • Організація та проведення спортивних змагань, матчів, спартакіад із залученням осіб та команд з тимчасово окупованої території (Мінмолодьспорт; постійно)невиконано.
  • Посилення співпраці з міжнародними організаціями, зокрема ЮНЕСКО, щодо охорони культурної спадщини українського народу на тимчасово окупованій території (Мінкульт; постійно) виконано.

У звіті Міністерства культури за 2018 рік зазначено: «Також у фокусі Міністерства культури України постійно перебуває стан збереження культурної спадщини, яка залишилася на тимчасово окупованих територіях: культурних цінностей, рухомої та нерухомої спадщини. Ми є на постійному зв’язку з усіма міжнародними організаціями щодо захисту і збереження культурної спадщини, зокрема, ЮНЕСКО, Радою Європи, ІКОМ, ІККРОМ та ІКОМОС. У цьому контексті безпрецедентним стало погодження з ЮНЕСКО умов прямого всеохоплюючого моніторингу експертами ситуації на території АР Крим. Проведено підготовчу роботу для ратифікації Конвенції Ради Європи про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями». Детальна інформація щодо співпраці України з ЮНЕСКО міститься на сайті Постійного Представництва України при ЮНЕСКО. З 2014 року Виконавчою Радою ЮНЕСКО було ухвалено дванадцять рішень «Моніторинг ситуації в Автономній Республіці Крим (Україна)». Окрім цього, відповідно до інформації, розміщеної на сайті Міністерства закордонних справ України, станом на січень 2021 року, ЮНЕСКО здійснила низку місій до України для моніторингу ситуації у тимчасово окупованому Криму у сферах науки і інформації та розпочала моніторинг у сфері освіти. Наступним кроком має стати моніторинг у сфері культури і культурної спадщини.

  • Формування правової бази захисту об’єктів культурної спадщини, що перебувають на тимчасово окупованій території (Мінкульт; IV квартал 2018 року)не виконано у встановлений термін.

На жаль, до 2020 року культурна спадщина України в Криму, яка з 2014 року знищується державою-окупантом, не мала належних інструментів для її збереження. Це змінилося в момент приєднання України 30.04.2020 до Другого протоколу до Гаазької конвенції ро захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року. Також надзвичайно важливим було внесення 175 об’єктів в окупованому Криму до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, надавши їм статус пам’яток культури національного значення, що надає їм відповідний захист.

  • Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до осіб, які проводять будь-які несанкціоновані археологічні розкопки на тимчасово окупованій території України (МінТОТ; III квартал 2018 р., надалі —постійно)виконано.

12 грудня 2018 року було ухвалене розпорядження Кабінету Міністрів № 970-р «Про внесення пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким в РНБО надіслано пропозиції щодо запровадження санкцій проти фізичних та юридичних осіб, причетних до незаконного використання культурної спадщини України в окупованому Криму. Відповідна інформація щодо застосування пакету санкцій щодо осіб, причетних до проведення незаконних пошукових робіт на об’єктах археологічної спадщини в Криму, міститься також у звіті МінТОТ за 2018 рік.

  • Створення механізму реагування та поширення інформації про факти використання Російською Федерацією об’єктів культурної спадщини України, а також вивезення цих об’єктів з тимчасово окупованої території (Мінкульт; IV квартал 2018 р., надалі — постійно) невиконано.

Найпоширенішим методом реагування України на незаконне використання Росією культурної спадщини в окупованому Криму залишається надання інформації в ЮНЕСКО та, з недавнього часу, внесення фізичних та юридичних осіб, причетних до такої діяльності, до санкційних списків. Перший указ Президента України про запровадження санкції проти осіб, причетних до знищення культурної спадщини України в Криму датується 19 березня 2019 року. Наступний указ побачив світ 14 травня 2020 року. В обох випадках, роль Мінкульту у цьому процесі була мінімальною. На початок 2021 року чітко сформованого механізму та алгоритму дій органів державної влади у випадку виявлення таких фактів досі представлено не було. Через це, не тільки реагування, а навіть, власне, відслідковування ситуації із культурною спадщиною на ТОТ, відбувається на нерегулярній основі різними органами державної влади та громадськими організаціями.

  • Створення та облаштування місць для отримання особами, які проживають на тимчасово окупованій території, банківських послуг у зонах сервісного обслуговування перед контрольними пунктами в’їзду/виїзду (встановлення банкоматів, банківських терміналів самообслуговування, відкриття філій/відділень банків тощо) (Мінфін; постійно)невиконано.

На жаль, після реконструкції КПВВ та побудови сервісної зони на адмінмежі з Кримом, банківських відділень на їх території так і не з’явилося.

  • Сприяння в захисті законних прав та інтересів громадян України, кошти, інші матеріальні цінності яких перебували або перебувають в банківських, фінансово-кредитних, інших фінансових установах на тимчасово окупованій території (Мін’юст; III квартал 2018 року)невиконано. 
  • Розроблення механізму реагування на дії іноземних фізичних та юридичних осіб, що можуть бути розцінені як визнання зміни статусу тимчасово окупованої території (МЗС; постійно)невиконано.

До цього моменту, одним із головних досягнень України є забезпечення дотримання політики невизнання спроби анексії Криму більшістю держав світу. Проте, у випадку з юридичними та фізичними особами, ситуація є не настільки оптимістичною. Починаючи з 2014 року було зафіксовано надзвичайно велику кількість компаній, які не тільки продовжують працювати в окупованому Криму, але і зайшли на ринок Криму вже після початку окупації. До таких компаній можна віднести: Епіцентр (після початку окупації функціонує в Сімферополі під назвою «Новоцентр»); мережа супермаркетів «Новус»; мережа кінотеатрів «Imax» та «Multiplex» тощо. У кожному окремому випадку реакція органів державної влади з’являється лише після хвилі обурення у ЗМІ. Однією з можливих причин може бути недостатній рівень координації дій різних органів влади, які долученні до цього процесу (МЗС; прокуратура АР Крим та м. Севастополя; національна поліція; Офіс генерального прокурора тощо). Додатковою проблемою в даному питанні залишається чинний Закон «Про створення вільної економічної зони «Крим»…», який легалізує підприємницьку діяльність на окупованій території. Таким чином, важливим завданням для української влади та одним із пріоритетних для деокупації півострова, є недопущення українських та іноземних юридичних осіб до ведення бізнесу на окупованій території.

Статистика виконання заходів

Загальна кількість заходів, передбачених планом: 51

Заходів виконано: 12 (≈ 23.5%)

Заходів невиконано: 39 (≈ 76.5%). При цьому варто підкреслити, що 6 заходів, хоч і не виконані у встановлений термін, були реалізовані у 2019-2020 рр.

Висновки

Загальне враження від плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, залишається негативним.

Одним із головних недоліків є відсутність чітких показників виконання заходів. Це сприяє уникненню відповідальності та залишає простір для домислів бажаного результату кожним органом влади. Іншим недоліком є розмитість заходів, які, наприклад, часто починаються зі слова «сприяння». Навіть публікації у соціальних мережах щодо підтримки певної ідеї можна назвати «сприянням» її реалізації. Однак, здебільшого, це жодним чином не наближає досягнення відповідних цілей.

Отже, вплив зазначеного плану на формування та реалізацію державної політики щодо деокупації тимчасово окупованого Криму виявився надзвичайно низьким, а помилки, що були зроблені під час його напрацювання, мають бути проаналізовані та уникненні при формуванні подібних стратегічних документів у майбутньому.

Сергій КОЦЮБИНСЬКИЙ

Сергій Мокренюк: “Більше всіх Крим потрібен Нам – кримчанам”

На сьомому році війни варто це зрозуміти та прийняти.

Крим майже відсутній в інформаційному просторі, на шпальтах, екранах, підкастах медіа. Крим ледь помітний в програмах політичних партій. На жаль Крим де-факто відсутній в державній політиці нашої Держави.

Звісно мені заперечать, що це не так, що ми його пам’ятаємо, постійно думаємо.

І це теж правда.

Просто для пересічного українця Крим це “пісочок в Ялті”, де в дитинстві з батьками відпочивав. Це гори, в які студентом ходив з наметами. Це вінішко, що у місцевих біля траси брав. Смачні чебуреки на вокзалі…

Наш Крим дорогий всім українцям, дуже дорогий і дуже болить, але в переважній більшості в підтримку кримчан пересічний українець купить той самий чебурек в Києві, але не задонатить (пожертвувати кошти) нашому «Центру журналістських розслідувань», замовить “Старий Херсонес”, але не підписку на «Кримську світлицю».

Проте навряд чи ми маємо право висувати бодай якісь претензії нашим співгромадянам.

Вибачте за цинізм, але…

На фоні хаотичних локдаунів з напівідіотськими вимогами заборони продажу шкарпеток і трусів по всій країні, злочинне закриття Урядом Шмигаля контрольних пунктів в’їзду-виїзду на адміністративному кордоні з Кримом, а де-факто заборона дітям виїхати з окупованої території саме під час вступної кампанії, просто непомітне.

На фоні призначення міністром освіти плагіатора відсутність нормальних курсів вивчення мови для дітей з окупованих територій не дивує.

На фоні ганебного мовчання президента Зеленського щодо обстрілів позицій Збройних Сил України, вбивства наших військових на фронті важливість переслідування Православної Церкви України в Криму згасає.

На фоні відвертої фальсифікації (де-факто за вказівкою міністра внутрішніх справ та президента) справи Антоненко, Дугарь, Кузьменко одинадцять років “строгого режима” українцю Олегу Приходько по штучному звинуваченню в Криму не сильно вже і обурює.

Злив блискучої операції наших спецслужб по затриманню “Вагнерівців” безпосередньо президентом або керівником його офісу емоційно взагалі перекриває всю бездіяльність уряду Шмигаля з кримського питання.

По великому рахунку, погодьтеся, які взагалі претензії можна пред’являти суспільству, у якого член парламентської фракції президента Сполученими Штатами Америки прямо звинувачений у роботі на Московію?

Більше всіх Крим потрібен Нам.

Не варто очікувати дій від когось іншого, якщо Ми, кримчани, самі не зробили все, що мали б. Нас не так багато виїхало з Криму. Нас мало.

Проте щоб змінити ситуацію Нам самім в будь-якому разі потрібно виходити зі своїх травмованих шкаралупок та діяти на захист наших прав та інтересів, якщо звісно Нам це реально цінно.

Відновлювати (створювати) горизонтальні зв’язки між собою. Усвідомлено підтримувати одне одного. Розширювати сфери співпраці. Формувати мережі. Не лише нашу, кримську, як ми робимо зараз, а й більшу – мережу захисників Криму, мережу звільнення Криму. Мережу, в якій партнером має бути кожен, для кого цінна формула “Крим – це Україна!”. Наразі лише один критерій існує під час прийняття рішення про можливість партнерства – по яку сторону окопу потенційний контрагент.

Тут, на Великій Україні, Нам необхідно підтримувати кримські проєкти – кримські медіа, підтримувати кримські громадські організації, кримських митців, ветеранів, тощо. Навіть 100 гривень на підтримку проєкту – це Внесок. Повірте, саме ці Ваші 100 гривень можуть бути вирішальними, щоб проєкт не закрився. І тут я окремо хочу подякувати кожному, хто вже підтримав формування наративу українського Криму.

Нам необхідно публічно артикулювати, що Ми – кримські. Припинити використовувати конструкцію “материкова Україна”, бо Крим не острів, а така сама частинка нашої держави, як будь-яка інша область.

Нам необхідно просувати кримську тему і на національному рівні, і на місцевому. Гарний приклад діяльність ГО “Кримська громада” в Чернігові. Повільно, але послідовно та наполегливо розказувати нашим сусідам, знайомим, друзям і товаришам про ситуацію в Криму. Не боятися (і не соромитися) стверджувати тези, які суперечать поточним уявленням наших співрозмовників, мимохідь розповідати факти.


Фото борду, розміщеного ГО “Кримська громада” в межах співпраці з Чернігвською обласною державною адміністрацією. В борді використані матеріали проєкту crimea-is-ukraine.org що здійснюється Херсонською обласною державною адміністрацією, Державною архівною службою України, газетою “Кримська світлиця” та ГО “Євромайдан-Крим”

Останнім часом я маю час і натхнення приймати участь у різних групах, що сформувалися для напрацювання різних стратегічних (і не дуже) документів. До складу цих груп входять найліпші українські юристи, економісти, політологи, журналісти, громадські і політичні діячі, сучасні та колишні чиновники. Характерною рисою таких зустрічей є те, що ця без сумніву прогресивна частина нашого суспільства продовжує жити в міфах (не має сенсу їх перераховувати, не про це допис). Як і під час своєї роботи в міністерстві я левову долю всіх зустрічей вимушений витрачати на подолання інформаційного вакууму в світогляді співрозмовників та спростуванню міфів.

А ще раніше під час лекції в одному з провідних університетів країни попросив всіх, хто не з Криму, назвати твердження про Крим, які для них правдиві. Присутні кримчани потім визначили, що абсолютна більшість з них – ложні. Крім того, майже ніхто зі студентів не зміг назвати джерело інформації, на базі якого в нього сформувалося озвучене ним твердження.

Справа в тому, що лише Ми, кримчани, на сьогодні є хоч і заангажованим, але в переважній більшості достовірним, джерелом інформації.

Органи державної влади України, на жаль, досі не стали джерелом інформації про ситуацію в Криму. Ця робота, хоч і прямо визначена законом, повністю провалена.

Тому залишаємося лише Ми. Ми – де-факто єдине джерело правдивої інформації про Крим.

Проте ми мовчимо, а тому порожній український інформаційний простір захоплюють брехливі наративи, які системно, якісно і повсюдно і в нашому суспільстві, і за кордоном просуває Російська Федерація. Московія вкладає колосальні ресурси в розповсюдження саме російських наративів про Крим. Нас це бісить, дратує, викликає розчарування, а подекуди, і депресію, але ми все одно залишаємося осторонь, намагаючись не помічати свій біль.

Вже сьогодні у нас має бути бачення перших кроків після звільнення Криму від окупантів. У нас має бути Свій План. Ми сьогодні маємо це усвідомити, обговорити і домовитися. Нехай краще Ми будемо мати неповний, неточний і навіть поганий план, чим порожнечу. Якщо Ми не зробимо свій План, рішення ЗА НАС будуть приймати випадкові люди – ті, хто уявлення не має про справжній Крим. І приймати ці рішення помилкові люди будуть на підставі своїх помилкових уявлень про ситуацію в Криму та її причини. Як приклад, закриття КПВВ з весни по літо, або так званий закон про вільну економічну зону Крим.

Формування нами візії роботи в Криму після звільнення змусить ворушитися і органи державної влади.

17 вересня 2020 року ми відновили діяльність Крайової Ради Українців Криму (КРУК) як органу самоорганізації громади українців Криму, що об’єднав різних кримчан і різні організації. В межах КРУКу ми розпочали низку активностей – і підготовка книги про рух Євромайдан-Крим, і захист прав вірян ПЦУ в Криму, і аналіз сучасних підручників на відповідність їх змісту викликам сучасності. Розпочали співпрацю з різними інститутами державної влади України, працюємо, щоб наші пропозиції щодо врахування чиннику окупації Кримського півострову були враховані, а діяльність органів влади більше відповідала інтересам кримчан.

Проте навіть в межах КРУКу ми завищуємо наші очікування від партнерів.

І це помилка.

Наразі Ми мусимо розраховувати лише на себе.

Це дозволить зберегти Наші сили для роботи на довгу дистанцію, ефективніше використовувати Наші вкрай обмежені ресурси, досягати більш помітних результатів.

Сергій МОКРЕНЮК,

Крайова Рада українців Криму,

голова ГО “Євромайдан-Крим”

Внутрішня політика України щодо тимчасово окупованого Криму (частина 1)

28 березня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №218-р «Про затвердження плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя».

На п’ятому році тимчасової окупації це була перша спроба сформувати системну державну політику щодо окупованого Криму. Проте, як це часто трапляється, перша спроба виявилась невдалою, чому сприяли неточність визначених завдань, розмитість відповідальності та ігнорування плану заходів з боку виконавців.

На питання: «Яка ефективність виконання плану?» – відповідь невтішна. Абсолютна більшість заходів не була виконана, а частина виконана частково або із суттєвим запізненням. Беручи до уваги, що сам план з’явився лише на п’ятому році окупації, невиконання завдань додатково на роки затягнули формування ефективної державної політики щодо тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополя, на появу якої ми чекаємо й досі.

Стислий зміст документу та методологія аналізу

Загалом планом було визначено 15 завдань:

  • забезпечення прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією України, під час переміщення через контрольні пункти в’їзду/виїзду;
  • забезпечення осіб, які проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (далі — тимчасово окупована територія), документами, що підтверджують громадянство, посвідчують особу або її спеціальний статус, а також свідотствами про державну реєстрацію народження і смерті;
  • розбудова транспортної інфраструктури на території Херсонської області;
  • надання особам, які зазнали утисків з боку Російської Федерації, допомоги у захисті їх прав та законних інтересів;
  • створення умов для надання адміністративних послуг громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території;
  • створення умов для реалізації права осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, на вільний вибір мови споживання інформаційної продукції;
  • забезпечення права осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, на вільний доступ до освіти;
  • створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу внутрішньо переміщених осіб та громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, у сфері наукової діяльності;
  • формування єдиного культурного простору України; створення умов в інших регіонах  України для задоволення власних культурних потреб громадян з числа внутрішньо переміщених осіб та громадян, які проживають на тимчасово окупованій території, а також створення умов для збереження культури корінних народів і національних меншин України, які проживають на тимчасово окупованій території;
  • забезпечення доступу до інформаційних продуктів України та світу на тимчасово окупованій території за допомогою телебачення і радіомовлення, друкованих засобів масової інформації, Інтернету;
  • протидія виникненню і поширенню найбільш небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань;
  • сприяння популяризації та поширенню здорового способу життя, надання можливості громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, бути залученими до сфери розвитку фізичної культури і спорту;
  • вжиття заходів для збереження об’єктів культурної спадщини українського народу, розташованих на тимчасово окупованій території, а також тих, що були знайдені під час проведення несанкціонованих археологічних розкопок;
  • забезпечення прав громадян України з тимчасово окупованої території в банківській сфері;
  • забезпечення дотримання іноземними фізичними і юридичними особами законодавства України та норм міжнародного права щодо тимчасово окупованої території.

На виконання цих завдань було визначено 51 захід, реалізацію яких мали забезпечити відповідні органи державної влади. У даній статті буде проаналізовано саме виконання цих заходів.

Аналіз відбувався з точки зору фінального результату щодо визначеного питання. Наприклад, якщо назва заходу така: «розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України проєкту постанови…», оцінюватися буде саме кінцевий результат розгляду зазначеного питання, тобто – прийняття відповідної постанови. Хоча планом встановлено лише необхідність подання на розгляд, такий стан речей жодним чином не сприяє реалізації важливих питань щодо Криму, а тому не може вважатися реальним виконанням плану.

Причиною вибору такої методології є загальне розуміння, що стратегічні документи мають виконуватися органами державної влади не формально, а досягати кінцевого результату та впливати на status quo.

У документі виконавцями кожного заходу зазначено низку органів державної влади. Проте, оскільки відповідно до усталених процедур відповідальним за виконання заходу вважається установа, що зазначена першою в переліку, буде зазначено лише цей орган державної влади. У ситуації, коли реалізація завдання без активної участі декількох органів є об’єктивно неможливою, буде зазначено декілька органів державної влади. Хоча, це жодним чином не знімає відповідальність з інших органів влади, чия пасивність найчастіше була однією з причин невиконання визначених завдань.

Аналіз виконання заходів

  • Завдання: Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України в установленому порядку пропозицій стосовно внесення змін до актів законодавства України щодо удосконалення порядку переміщення особистих речей, товарів (вантажів) через контрольні пункти в’їзду/виїзду (відповідальний: МінТОТ; термін виконання: III квартал 2018 року) – невиконано.

Зазначене питання було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 р. № 1035. Пунктом першим постанови було визначено, що через адміністративну межу з ТОТ АР Крим громадяни України можуть переміщуватися тільки особисті речі визначених частиною першою статті 370 Митного кодексу України (один фотоапарат, один телевізор, бінокль, одяг тощо). Усього в статті зазначено 23 пункти, що унеможливлювало повноцінну евакуацію майна громадян України з ТОТ. 14 червня 2017 року пункт 1 постанови був скасований рішенням Київського апеляційного адміністративного суду, що значно спростило переміщення особистих речей через адмінмежу. Проте, повністю проблеми це не вирішило, оскільки Законом України «про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» встановлено, що переміщення особистих речей через адмінмежу прирівнюється до ввезення на митну територію України. У зв’язку з цим, особисті речі, сумарна вартість яких перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких перевищує 50 кг, мають оподатковуватися. Таким чином, до цього моменту питання залишається актуальним та потребує додаткових змін законодавства.

  • Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України в установленому порядку пропозицій стосовно внесення змін до актів законодавства України щодо удосконалення порядку переміщення фізичних осіб через контрольні пункти в’їзду/виїзду (МінТОТ; III квартал 2018 року) – не виконано у встановлений термін.

Роком пізніше від визначеної дати, 24 грудня 2019 року, Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1157 «Про внесення змін до пункту 3 Порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї». Постановою спрощено умови перетину адмінмежі дітьми віком від 14 до 16 років, а також забезпечено можливість перетину адмінмежі дітьми у супроводі лише одного з батьків, оскільки були випадки, коли другий з батьків не мав можливості бути присутнім у зв’язку з політичним переслідуванням на окупованій території.

  • Облаштування контрольних пунктів в’їзду/виїзду в Херсонській області (Мінінфраструктури, Мінфін, Херсонська ОДА; III квартал 2018 року) не виконано у встановлений термін.

На жаль, із 2014 року громадяни України з окупованого Криму були змушені перетинати адмінмежу з Херсонською областю у нелюдських умовах. Це мало серйозні негативні наслідки для державної політики, оскільки саме КПВВ є вітриною вільної частини України і «лакмусовим папірцем» ставлення Української держави до власних громадян з окупованої території. Не дивлячись на встановлений термін виконання завдання, перший етап довгоочікуваної реконструкції КПВВ завершився лише 15 листопада 2019 року.

  • Створення перед контрольними пунктами в’їзду/виїзду в Херсонській області зон сервісного обслуговування з належними санітарно-гігієнічними умовами, облаштування в таких зонах медичних пунктів, місць відпочинку тощо (Херсонська ОДА; Мінінфраструктури; III квартал 2018 року) не виконано у встановлений термін.

Як вже зазначалося вище, відремонтовані КПВВ «Чонгар» і «Каланчак» були відкриті лише 15 листопада 2019 року. Проте до цього моменту триває процес облаштування сервісних зон, який, найімовірніше закінчиться лише в 2021 році.

  • Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України в установленому порядку пропозицій стосовно внесення змін до актів законодавства України щодо удосконалення процедури оформлення документів про народження та про смерть на тимчасово окупованій території, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, та документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, особам, які проживають на тимчасово окупованій території (МінТОТ; III квартал 2018 року) невиконано.

Оскільки Україною не визнаються документи, видані на тимчасово окупованій території, на цей момент відсутня інформація щодо кількості осіб, які народилися та померли в Криму з 2014 року. Для реєстрації таких фактів, громадяни України з Криму мають звертатися до суду (судова процедура запроваджена в 2016 році), що є затратним з точки зору часу та фінансів. Запровадження адміністративної процедури реєстрації фактів народження та смерті з можливістю подання інформації онлайн, без необхідності виїжджати на територію Херсонської області, могло б суттєво сприяти реєстрації фактів народження та смерті на ТОТ. Окрім плану заходів, необхідність запровадження адміністративної процедури згадувалась також в Національній стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, проте жодного прогресу в цьому питанні не спостерігається. На жаль, до цього моменту ми змушені здогадуватися скільки українців народилося та померло в окупованому Криму з 2014 року.

  • Організація створення та забезпечення роботи транспортного сполучення між контрольними пунктами в’їзду/виїзду та основними пересадочними вузлами Херсонської області шляхом оптимізації розкладу руху автомобільного пасажирського транспорту із розкладом руху залізничного транспорту та створення нових маршрутів рейсових автоперевезень (Херсонська ОДА; III квартал 2018 року) невиконано.

Єдині способи, якими можна дістатися від КПВВ до найближчих населених пунктів є власний автомобільний транспорт або користування послугами нелегальних приватних перевізників. За рахунок цього сформувалася корупційна схема доступу нелегальних приватних перевізників до перевозки людей з КПВВ, що не забезпечує податкових надходжень у бюджети, унеможливлює формування графіку руху та створення адекватних умов для людей. Це питання є складовою частиною більшої проблеми щодо забезпечення цивілізованих умов перетину адмінмежі громадянами України. У 2019 році Міністр інфраструктури України Владислав Криклій заявив, що легальні пасажирські перевезення з КПВВ будуть запущені після реконструкції пунктів пропуску. Проте, до цього моменту прогресу у цьому питанні немає. Важливу роль тут відіграє не лише Міністерство інфраструктури, яке затверджує міжобласні маршрути автобусних перевезень, але також Херсонська ОДА, яка має забезпечити транспортне сполучення КПВВ з населеними пунктами Херсонщини.

  • Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України в установленому порядку проектів нормативно-правових актів з питань захисту прав громадян України, позбавлених особистої свободи з політичних мотивів за рішенням органів влади Російської Федерації (створення механізму допомоги громадянам України, позбавленим особистої свободи з політичних мотивів за рішенням органів влади Російської Федерації, та членам їх сімей), на тимчасово окупованій території (МінТОТ; III квартал 2018 року) виконано.

18 квітня 2018 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова Кабінету Міністрів №328. Зокрема, постановою затверджено механізм використання коштів, передбачених Мінреінтеграції у державному бюджеті за програмою “Заходи щодо захисту і забезпечення прав та свобод осіб, які позбавлені (були позбавлені) особистої свободи незаконними збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією та/або органами влади Російської Федерації з політичних мотивів…».

  • Підготовка та подання на розгляд Кабінету Міністрів України в установленому порядку законопроекту щодо визначення правового статусу осіб, зниклих безвісти та загиблих внаслідок дій Російської Федерації (МінТОТ; III квартал 2018 року) – невиконано.

12 липня 2018 року Верховною Радою був прийнятний Закон «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», яким, зокрема, визначено статус осіб, що зникли безвісти внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Окрім цього, закон забезпечує правове регулювання відносин, пов’язаних із встановленням та обліком, розшуком і соціальним захистом таких осіб та їхніх родичів. Проте, якість цього закону залишається незадовільною. На жаль, у нормативному акті відсутні будь-які згадки про тимчасово окупований Крим, тому його положення застосовуються виключно щодо тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей. У зв’язку з цим, створена відповідно до закону Комісія з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, не має законодавчих підстав поширювати свою діяльність на осіб, що зникли на ТОТ АР Крим та м. Севастополь.

  • Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України в установленому порядку пропозицій щодо створення механізму правового захисту та підтримки сімей громадян України, зниклих безвісти або загиблих на тимчасово окупованій території внаслідок дій Російської Федерації (МінТОТ; III квартал 2018 року) невиконано.

12 липня 2018 року був прийнятний профільний Закон «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти». На жаль, у законі жодним словом не згадується тимчасова окупація АР Крим та м. Севастополя, а також не передбачено правововаї та фінансової підтримки осіб, зниклих безвісти та їх родин. 11 листопада 2020 року був виданий указ Президента України «Про заходи щодо захисту прав та інтересів осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, жертв насильницьких зникнень, членів їх сімей», яким Кабінету Міністрів доручено розробити комплексний план щодо забезпечення захисту прав та інтересів осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, жертв насильницьких зникнень, членів їх сімей. На виконання цього указу, на сайті Міністерства внутрішніх справ був опублікований проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження комплексного плану заходів щодо захисту прав та інтересів осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, жертв насильницьких зникнень, членів їх сімей». У ньому, зокрема, передбачено нарахування пенсій та тимчасової адресної соціальної допомоги, надання професійної психологічної, медичної допомоги членам сімей осіб, зниклих безвісти за особливих обставин тощо. 5 січня МВС розпочало електронні консультації з громадськістю щодо проєкту розпорядження. Ймовірно, у 2021 році проєкт розпорядження нарешті буде розглянутий Кабінетом Міністрів.

  • Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України в установленому порядку пропозицій щодо механізму правового реагування на порушення прав людини на тимчасово окупованій території (Мін’юст; III квартал 2018 року) невиконано.

Прокуратурою АР Крим та м. Севастополя спільно з головним управлінням СБУ в АР Крим та головним управлінням Національної поліції в АР Крим на постійній основі здійснюється моніторинг, відкриття кримінальних проваджень та розслідування фактів порушень прав людини в окупованому Криму. Проте, Міністерством юстиції України не було розроблено спеціального механізму реагування на порушення прав людини. Ба більше, правоохоронні органи України до цього моменту вказують на суттєві недоліки актуального законодавства, що значно ускладнює або навіть унеможливлює розслідування злочинів, що вчинялися на тимчасово окупованій території.

  • Здійснення моніторингу за дотриманням прав та свобод осіб, які проживають на тимчасово окупованій території (МінТОТ; III квартал 2018 року) невиконано.

Незважаючи на те, що органами державної влади України безсумнівно здійснюється моніторинг порушень прав людини на ТОТ, системність цього процесу залишається під сумнівом. Більшість інформації щодо порушень прав людини в окупованому Криму громадськість отримує від громадських і правозахисних організацій. Наприклад, представники правозахисних організацій розпочали створення Центру документування порушень прав людини під час збройного конфлікту та на тимчасово окупованій території України ще в 2016 році.  Можна зробити висновок, що в нинішньому Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України діяльність щодо постійного моніторингу та документування порушень прав людини на ТОТ не здійснюється. Натомість, за словами заступника Генерального прокурора Гюндуза Мамедова, документування фактів порушення прав людини на ТОТ здійснюється Генеральною прокуратурою.

  • Створення центрів надання адміністративних послуг у зонах сервісного обслуговування перед контрольними пунктами в’їзду/виїзду в Херсонській області з метою спрощення доступу до адміністративних послуг для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (Херсонська ОДА; IV квартал 2018 року) не виконано у встановлений термін.

Побудова центрів надання адміністративних послуг на адмінмежі з Кримом було одним з найважливіших завдань для забезпечення доступу громадян України з окупованої території до адміністративних послуг (отримання/обмін паспорта громадянина України, отримання закордонного паспорту громадянина України тощо). ЦНАПи в сервісних зонах КПВВ «Каланчак» та «Чонгар» були відкриті наприкінці 2019 та початку 2020 років відповідно, тобто на рік пізніше від визначеного планом терміну виконання. Не дивлячись на це, проблеми із функціонуванням ЦНАПів регулярно виникали протягом 2020-го року.

  • Забезпечення стабільного мовлення на тимчасово окуповану територію національних телерадіоорганізацій, що ведуть мовлення державною мовою та іншими мовами (у тому числі мовами корінних народів та національних меншин України, які проживають на тимчасово окупованій території) (Міністерство інформаційної політики, МінТОТ; IV квартал 2018 року) виконано.

Відповідно до звіту Міністерства інформаційної політики України, у 2018 році було завершено будівництво телевежі на Чонгарі. Окрім цього, забезпечено модернізацію РТС «Чаплинка» та встановлено аналоговий телевізійний передавач для трансляції програм телеканалу UA/TV, який транслював програми українською, російською, кримськотатарською, англійсько та іншими мовами.

Відповідно до звіту Національної ради України з питань телебачення та телерадіомовлення, протягом 2018 року було ухвалено такі рішення щодо забезпечення телевізійного мовлення в окупованому Криму: 4 рішення – для аналогового телевізійного мовлення, 5 рішень – для цифрового наземного телевізійного мовлення на півдні Херсонської області з метою трансляції програм на територію Автономної Республіки Крим. Зокрема, було надано дозвіл на тимчасове мовлення телеканалам “ATR Channel” та “LALE” (кримськотатарською мовою).

Загалом українське телевізійне мовлення забезпечували 27 телеканалів. Упродовж 2018 Національна рада ухвалила рішення і замовила прорахунок у Херсонській області –  4 аналогових та 10 цифрових телевізійних каналів, у тому числі для забезпечення мовлення на території окупованого Криму.

  • Сприяння розповсюдженню у зонах сервісного обслуговування перед контрольними пунктами в’їзду/виїзду серед осіб, які переміщуються на/з тимчасово окупованої території, друкованих засобів масової інформації, що видаються державною мовою, мовами корінних народів та національних меншин України, які проживають на тимчасово окупованій території (Держкомтелерадіо; IV квартал 2018 року) виконано.

До Дня опору Криму МІП презентувало документальний фільм про політичних ув’язнених РФ «Бранці Кремля» в рамках форуму, провело по країні бордову кампанію «Бранці Кремля», виготовило брошури (англійською, французькою, німецькою, турецькою мовами) «Бранці Кремля» та відеоролик як соціальну рекламу, який передано телерадіоорганізаціям для трансляції в ефірах. Міністерством з питань тимчасово окупованих територій було проведено інформаційну компанію щодо умов вступу до закладів вищої освіти дітей з ТОТ.

  • Сприяння розповсюдженню у зонах сервісного обслуговування перед контрольними пунктами в’їзду/виїзду серед осіб, які переміщуються на/з тимчасово окупованої території, аудіо- та аудіовізуальних творів державною мовою, мовами корінних народів та національних меншин, які проживають на тимчасово окупованій території (Мінінформ; постійно) невиконано.
  • Сприяння в організації відпочинку дітей із тимчасово окупованої території в таборах національно-патріотичного спрямування в інших регіонах України (Мінсоцполітики; постійно)невиконано.
  • Сприяння виготовленню та розповсюдженню в регіонах України соціальної реклами щодо сталого розвитку державної мови, мов корінних народів та національних меншин України, які проживають на тимчасово окупованій території (Мінінформ; постійно) невиконано.

Міністерством було реалізовано низку інформаційних кампаній, проте, їх кількість та поширеність не відповідала вимогам державної політики: 9 серпня 2018 року презентовано загальнонаціональну комунікаційну кампанію до 9 серпня – Міжнародного дня корінних народів світу. Кампанія була представлена бордами та сітілайтами, які розміщувались по всій території України, відеороликами для трансляції в ефірах телеканалів та аудіороликами – в ефірах радіостанцій. Окрім цього, Міністерством інформаційної політики реалізовано інформаційну кампанію “Спілкуйся серцем – спілкуйся українською!”.

  • Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій стосовно вироблення нового та вдосконалення існуючого механізму надання особам, які проживають на тимчасово окупованій території, доступу до освіти (МОН; постійно) невиконано.

Міністерством освіти та науки України з метою сприяння вступу дітей з тимчасово окупованого Криму у 2016 році було створені освітні центри «Крим-Україна». Центри створювалися на базі навчальних закладів, яким було надано квоти для зарахування на навчання дітей з окупованого Криму за кошти державного бюджету. У 2020 році перелік уповноважених навчальних закладів був розширений і на цей момент до нього включено 76 навчальних закладів. Головним показником ефективності існуючого механізму є кількість дітей з Криму, що вступили на до навчальних закладів на материковій частині України. Відповідно до інформації МОН, кількість осіб з Криму, які вступили до українських закладів вищої освіти зріс зі 153 у 2016 році, до 397 у 2020 році. Беручи до уваги, що щороку в Криму школу закінчує близько 10-12 тисяч осіб, кількість вступників до навчальних закладів на материковій частині України є далеким від необхідного.

  • Створення умов і забезпечення подальшого розвитку екстернатної форми навчання для дітей і молоді, які проживають на тимчасово окупованій території, та доступу до дистанційного навчання (МОН, МінТОТ; постійно) невиконано.

Законодавча база для організації навчання дітей з ТОТ у формі екстернату була запроваджена відповідно до наказу МОН №369 від 13.03.2017. Через два роки наказ був скасований, а його місце посів наказ МОН №955 від 10.07.2019. Здобути середню освіту екстернатом лише у Херсонській області можливо у більше сотні шкіл. Попри це, про сталий розвиток екстернату на цей момент не йдеться, зокрема з огляду на наступні причини:

  • відсутність спеціальної навчальної програми для дітей з ТОТ, оскільки деякі предмети в окупованому Криму викладаються за схожими програмами (фізика, хімія тощо), а інші (історія України, українська мова та література) повністю відсутні;
  • недостатнє фінансове забезпечення шкіл, які здійснюють навчання дітей з Криму у формі екстернату;
  • низький рівень обізнаності мешканців Криму щодо можливостей здобуття середньої освіти у формі екстернату.
  • Проведення інформаційно-роз’яснювальних кампаній для дітей і молоді з тимчасово окупованої території щодо механізму вступу до навчальних закладів, розташованих в інших регіонах України (МОН, МінТОТ; постійно) невиконано.

Як вже зазначалось вище, статистика вступу дітей з Криму до навчальних закладів на материковій частині України є незадовільною (близько 2-3% від загальної кількості випускників шкіл Криму щороку). І головною причиною такого стану речей є відсутність інформації про освітні можливості для дітей з тимчасово окупованої території на підконтрольній території. Українські ЗМІ успішно блокуються державною-агресором, що створює ситуацію, коли людські контакти та передання інформації від людини до людини залишається одним із небагатьох механізмів поширення інформації. Надзвичайно недовикористаним залишається потенціал соціальних мереж. Але оскільки більшість мешканців Криму користується російською соціальною мережею «Вконтакте», це потребує суттєвого зміну підходу до донесення інформації.

  • Створення у місцевих органах виконавчої влади Херсонської області освітніх інформаційно-консультаційних пунктів з метою надання комплексної допомоги дітям і молоді у підготовці до державної підсумкової атестації, зовнішнього незалежного оцінювання та вступу до вищих навчальних закладів (МОН; постійно) – невиконано.
  • Забезпечення розвитку та повноцінного функціонування навчальних закладів, що перемістилися з тимчасово окупованої території в інші регіони України (МОН; постійно) виконано.

Єдиним університетом, який перемістився з тимчасово окупованого Криму на материкову частину України залишається Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. Після виїзду закладу з окупованого Криму та початку діяльності в Києві в 2016 році, кількість студентів збільшилась від близько 500 до майже 20 000 у 2020 році. Були відкриті філії в Луцьку та Кропивницькому; до складу університету включено академію мистецтв ім. С.С. Прокоф’єва, Київський коледж міського господарства, дослідний центр «Ukraine-China-U.S. International Education and Research Center» тощо. Протягом 5 років з моменту переміщення на материкову частину України, університет не тільки успішно закріпився на новому місці, але також інтенсивно розвивається.

  • Удосконалення для внутрішньо переміщених осіб та громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, умов вступу до аспірантури та докторантури Національної академії наук, а також до вищих навчальних закладів та наукових установ (МОН; постійно) невиконано.

Україною не було спрощено процедуру вступу до аспірантури та докторантури для мешканців тимчасово окупованих території. В офіційному листі МОН посилається на те, що процедура вступу до аспірантури та докторантури затверджуються відповідними навчальними закладами, таким чином, демонструючи нерозуміння проблематичності ситуації та відсутність державницької позиції з такого важливого питання.

  • Сприяння дітям і молоді, які проживають на тимчасово окупованій території, в участі у міжнародних, всеукраїнських олімпіадах, конкурсах із шкільних предметів (МОН; постійно) невиконано.
  • Забезпечення доступу осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, до художньої літератури державною мовою і мовами корінних народів і національних меншин України (МОН; постійно) невиконано.

Міністерством культури Україні у співпраці з Національною бібліотекою України та вищими навчальними закладами України створено Зведений каталог оцифрованих видань, а також ресурс «Електронна бібіліотека «Культура України». Проте, якість зазначених ресурсів залишається надзвичайно низьким: інтерфейс ресурсів і наявний книжковий фонд є застарілим і не має перспектив щодо зацікавлення широких мас населення на тимчасово окупованій території.

Аналіз другої половини заходів дивіться у наступному матеріалі.

Сергій КОЦЮБИНСЬКИЙ

Чи є основа у міжкомітетських слуханнях для деокупації Криму?

20 січня 2021 року за ініціативи Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва у співпраці з комітетами з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин та з питань національної безпеки, оборони та розвідки відбулися спільні комітетські слухання на тему: «Зовнішньополітичні аспекти деокупації АР Крим та міста Севастополь: парламентський вимір» в режимі відеоконференції.

У спільних комітетських слуханнях взяли участь народні депутати України, представники Уряду, Офісу Президента України, неурядових організацій, правозахисних організацій та ЗМІ.

Учасники слухань обговорили поточний стан окупованих територій АР Крим та міста Севастополь, санкції проти Російської Федерації як інструмент деокупації, необхідні правові зміни для прискорення деокупації, роботу груп Верховної Ради з міжпарламентських зв’язків з ключовими партнерами в цих питаннях, діяльність народних депутатів у рамках постійних делегацій Верховної Ради у міжнародних парламентських асамблеях в контексті деокупації.

У своєму вступному слові Голова Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко наголосив на необхідності консолідації зусиль усіх гілок влади, усіх міністерств та відомств, громадських організацій та суспільства, представників ЗМІ та наукових кіл, української діаспори задля деокупації Криму. О.Мережко підкреслив, що у цьому процесі парламент України, народні депутати України, постійні делегації Верховної Ради України у міжнародних парламентських організаціях, депутатські групи з міжпарламентських зв’язків  мають відігравати свою важливу і визначальну роль.

Постійний представник Президента України в АР Крим Антон Кориневич наголосив на важливості розробки Стратегії реінтеграції під егідою Ради національної безпеки та оборони України. Цю тезу підтримали учасники слухань.

Народний депутат України, член Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Богдан Яременко зазначив, що зроблено чимало для інформування світового співтовариства про ситуацію в Криму. За його словами, потрібно акцентувати увагу не лише на порушення політичних прав, а й необхідності дотримання соціально-економічних прав і збереження майна.

Перша заступниця Міністра закордонних справ України Еміне Джапарова представила модель Кримської платформи, яка працюватиме на рівні глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, парламентів, експертів. Еміне Джапарова окреслила ключові напрями діяльності Кримської платформи, серед яких: міжнародна політика невизнання спроби анексії Криму, ефективність санкцій та їх посилення, безпека, права людини та міжнародне право, екологічні та економічні наслідки окупації. Вона також повідомила, що 23 серпня 2021 року заплановано провести інавгураційний саміт Кримської платформи.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров висловив позицію щодо необхідності залучення до роботи Кримської платформи Меджлісу.

Учасники слухань також обговорили завдання у законодавчій площині, спрямовані на деокупацію Криму політико-правовими засобами. Народний депутат України Мустафа Джемілєв окреслив необхідні законодавчі ініціативи, спрямовані на захист прав корінного народу та прискорення деокупації Криму.

Голова постійної делегації Верховної Ради в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Марія Мезенцева відзначила важливість створення неформальної Кримської платформи на майданчику ПАРЄ та залучення держав до цієї проблеми.

За результатами обговорення порушених питань на комітетських слуханнях будуть підготовлені відповідні рекомендації. А ми вирішили зібрати найцікавіші заяви та акценти у виступах учасників слухань.

Говорили про…

Перший заступник міністра закордонних справ Еміне Джеппар під час комітетських слухань у Верховній Раді повідомила що до 26 лютого Рада національної безпеки та оборони України може схвалити стратегію деокупації тимчасово окупованого Росією Криму. За її словами цей документ Міністерство закордонних справ України спільно з Представництвом президента України в АРК направили на розгляд РНБОУ.

«Коли ми тільки починали розробляти архітектуру і бачення «Кримської платформи», ми разом з Постійним представництвом президента в АРК ініціювали розробку своїх частин стратегії деокупації і, синхронізуючи з урядом і профільним Міністерством тимчасово окупованих територій, відправили їх на розгляд РНБО. Ми очікуємо, що у символічну дату 26 лютого у нас буде тематичне засідання РНБО і ухвалення подібної стратегії. Я знаю точно, що робота над цим ведеться», – наголосила вона.

В окупованому Росією Криму проводиться примусова вакцинація українських громадян невідомою вакциною. Про це сказав у своєму виступі постійний представник президента України в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич.

«Ми маємо факти, по суті, примусової вакцинації наших громадян невідомо чим, невідомо якою вакциною, невідомо якої якості. Так звана російська окупаційна влада показала себе абсолютно нездатною забезпечити належний санітарно-гігієнічний стан в Криму – це і відсутність належної кількості госпітальних ліжок, це і відмова в госпіталізації громадян, це і переміщення хворих на COVID-19 з шпиталів до санаторіїв, де їм не надається відповідна медична допомога», – додав Кориневич.

Він зазначив, що українські громадяни в Криму не мають можливості за власним бажанням зробити тест, а очікування швидкої допомоги може тривати до 24 годин.

«Увага Парламенту до питань деокупації та реінтеграції Криму є дуже важливою. Для належної та ефективної реалізації Кримської платформи Україні необхідно зробити свою домашню роботу для того, щоб показати нашим міжнародним партнерам, що Україна може і хоче працювати задля деокупації та реінтеграції АР Крим та міста Севастополя», – зазначив Антон Кориневич.

За його словами, для сімей засуджених політв’язнів, серед яких є і представники Кримської солідарності, надається матеріальна допомога.

«Ми намагаємося допомагати нашим громадянам. При Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій працює міжвідомча комісія, яка вирішує питання надання матеріальної допомоги сім’ям політв’язнів», – повідомив Кориневич.

Представниця Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник порушила проблему доступності до базових ліків для кримчан і відсутності можливості лікуватися від COVID-19. Також вона наголосила, що крім цього потрібно порушувати перед міжнародною спільнотою тему примусової мобілізації. За її даними понад 28 тисяч громадян незаконно призвано на строкову службу.

Моніторинг Кримської правозахисної групи показав, що близько 120 аптек в окупованому Криму не мають необхідних у період пандемії COVID-19 препаратів.

«Кримська правозахисна група провела недавно моніторинг доступу до ліків, які необхідні для лікування пневмонії після ускладнень від COVID-19. Ми перевірили не менш ніж 124 аптеки в Криму і за результатами моніторингу встановили, що кримчани не мають доступу до базових ліків, необхідних для лікування наслідків пневмонії. Це чіткий перелік ліків, які навіть Всесвітньою організацією охорони здоров’я зазначені як необхідні, але в наявності цих ліків у Криму немає», – повідомила Скрипник.

Крім того, зазначила вона, багатьох кримчан, які мають ускладнення після COVID-19, не госпіталізують до стаціонарів, а відправляють лікуватися додому, «щоб знизити статистику захворюваності».

«Тож люди не можуть отримати медичну допомогу – і не можуть вдома лікуватися за протоколами лікарів через відсутність ліків», – констатувала керівниця правозахисної організації.

Народний депутат Рустем Умєров нагадав, що в грудні минулого року було створено міжфракційне депутатське об’єднання «Кримська платформа». До його складу увійшло 42 народних депутатів. Один з основних напрямів діяльності МФО – міжнародна співпраця щодо консолідації зусиль задля звільнення політичних в’язнів, інтенсифікація діалогу з міжнародними партнерами. Також він наголосив на проблемах політичних в’язнів. За його даними, наразі в Криму – від 100 до 150 політичних в’язнів, з них 119 – кримські татари.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров висловив позицію щодо необхідності залучення до роботи Кримської платформи Меджлісу. Також політик наголосив на тому, що потрібно проаналізувати попередні напрацювання у кримській тематиці, 2014-2016 років. Ці напрацювання зібрано у Постанові Верховної Ради України “Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи» і взяти до уваги при формуванні нових рекомендацій.

Учасники слухань також обговорили завдання у законодавчій площині, спрямовані на деокупацію Криму політико-правовими засобами. Народний депутат Мустафа Джемілєв окреслив необхідні законодавчі ініціативи, спрямовані на захист прав корінного народу та прискорення деокупації. Джемілєв також вважає, що Україна повинна законодавчо прописати кримінальну відповідальність громадян Росії, які в роки окупації заселились до Криму.

Народний депутат наголосив, що з моменту окупації Росія проводить активну політику витіснення корінного населення і заселяє Крим власними громадянами. За різними оцінками, до Криму вже заселені понад пів мільйона громадян країни-окупанта. Така колонізація, нагадує Джемілєв, згідно Женевської конвенції, належить до військових злочинів, і Україна має вживати заходів, аби зупинити її.

«Пропоную в проєкті резолюції слухань запропонувати Верховній Раді прийняти закон, який передбачає відповідальність за незаконний перетин українського кордону і заселення на окупованій частині України»,  – підкреслив депутат.

Українська делегація в Парламентській асамблеї Ради Європи ініціює створення «Кримської платформи» на майданчику Асамблеї. На цьому наголосила народний депутат від «Слуги народу» Марія Мезенцева.

«Це неформальна платформа підтримки, в Україні вже започаткована як «Кримська платформа», таку ж назву вона буде мати на теренах ПАРЄ. Ми спрямуємо відповідні листи членам ПАРЄ. Ми погоджуємо, чи буде це стосуватися делегації Російської Федерації», – зазначила очільниця делегації.

Мезенцева прогнозує, що до ініціативи доєднаються 30-40 делегатів.

«Але ми будемо працювати, щоб і географічно віддалені від України країни ПАРЄ долучилися до неї», – додала парламентарій.

За результатами обговорення порушених питань на комітетських слуханнях будуть підготовлені відповідні рекомендації.

Думки з огляду…

Представники громадськості та експерти називають захід не дуже результативним, а деякі  розкритикувала його як за змістом проведення, так і за сутністю поставлених питань на заході, що організовувався представниками парламенту України.

Так, Сергій Мокренюк, колишній керівник Управління з питань АР КРим та м. Севастополя МінТОТ, один із представників Крайової Ради Українців Криму (КРУК) назвав захід неконструктивним та наголосив на тому, що нині немає з ким серед посадовців в державних органах влади працювати по кримській темі:

Сергій Мокренюк

«Я знав, що все погано, але не думав, що настільки. Жодного конструктиву. Розмови про процес, а не про результат. Пусті балачки про форму, а не про зміст. Порожнеча. Спікери – народні депутати, урядовці – декілька раз повторили тезу про відсутність органу, який займається Кримом. Це страшно. Вкотре роблю висновок, що політика по Криму з’явиться лише тоді, коли політичні сили, які сьогодні представлені в парламенті та в уряді зміняться. Наразі варіантів для продуктивної співпраці з ними я особисто не бачу. Нам залишається лише готуватися до виборів чи іншої зміни влади. Залишається працювати з місцевою владою. Підтримувати тих, хто має фах, досвід, спроможність. Залишається працювати персонально і підтримувати тих окремих адекватних чиновників, які досі працюють в органах державної влади України, яких Зеленський та його рада не змінили ще. Задача таких чиновників – зменшити негативні наслідки діяльності команди Зеленського—Шмигаля. В будь-якому разі у нас мають бути готові пакети рішень, які треба буде імплементовавувати одразу після зміни діючих «очільників».

 Свою думку з приводу слухань висловив екс-представник Президента в АР Крим, професор, експерт «Асоціація реінтеграції Криму» Борис Бабін:

Борис Бабін

«Проведення міжкомітетських слухань щодо деокупації Криму є безперечно корисним фактом, адже відповідні питання мають бути постійно на парламентському порядку денному. Але на жаль, слухання самої Верховної Ради з питання стратегії деокупації та реінтеграції Криму, передбачені ще парламентською постановою від 4 лютого 2020 р. за минулий рік так і не відбулися. При цьому розробку та навіть затвердження відповідної стратегії Радою національної безпеки та оборони вже анонсоване на лютий 2021 року. Тому, звісно, підготовка відповідних документів має носити системний характер та носити характер експертних доробок, а не політичних гасел. Характерно, що на міжкомітеських слуханнях, крім народних депутатів та членів Меджлісу, взяли участь лише декілька представників виконавчої влади, насамперед з МЗС. Водночас профільне міністерство, очолюване віце-прем’єром Олексієм Резніковим, наразі, анонсувало для громадського обговорення власний обсяжний законопроект з питань реінтеграції Криму та Донбасу. Не зупиняючись детально на системних недоліках відповідного проекту (хоча, наскільки мені відомо, низка інституцій вже спрямувала відповідні критичні відгуки щодо нього до Уряду), хочу як мінімум зазначити, що на парламентських слуханнях йшлося про одне, а в урядовому проекті – про дещо інше. Тому упевнений, що парламентській законотворчій процедурі щодо деокупацїі Криму дійсно має передувати схвалення РНБО та затвердження указом Президента стратегічного документу щодо окупованих територій із широкою непублічною частиною. А ось надалі дійно буде необхідно багато якісної правотворчої та організаційної роботи, де позиції Уряду та Верховної Ради повинні стати синхронізованими».

Андрій Щекун, головний редактор газети «Кримська світлиця» зауважив, що до розробки рекомендацій парламентських слухань 2021 року обов’язково повинна долучитися Крайова Рада Українців Криму, а також переконаний, що потрібно проаналізувати попередні напрацювання парламенту і подивитися наскільки вони реалізовані:

Андрій Щекун

«Конструктивно виступив Рефат Чубаров щодо необхідності проаналізувати те, що було напрацьовано попередниками ( у тому числі і те, що ми всі як громадськість робили в 2014-2016рр.) і закріплено Постановою Верховної Ради України “Про Рекомендації парламентських слухань на тему: “Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи”, – і взяти до уваги при формуванні нових рекомендацій.

На жаль, цього так і не було зроблено. Спікери ставили багато завдань, апелюючи тими чи іншими фактами та роз’ясненнями. У слуханнях 90% піднімалися питання, що вже законодавчо закріплені, але не виконуються. Не поставлені чіткі вимоги виконання законодавчих актів перед Кабінетом Міністрів України. Насправді, цьогорічні комітетські слухання виглядали гнітюче, адже  у більшості випадків – це було «переливання з пустого в порожнє». Таке враження, що захід для «галочки» та активізації проведення заходів перед черговою річницею тимчасової окупації Криму. Коли стратегічно намагаються винести в основу питання «Кримської платформи», – слід усвідомити і зрозуміти те, що ідея проведення за ініціативи МЗС міжнародного заходу «Кримська платформа» – це не черговий річний форум, що відбувався останні роки при підтримці державних органів влади до чергової річниці, який так і немає результативних дій, на які очікує громадянське суспільство та мешканці, що проживають на тимчасово окупованій території Кримського півострову». 

Нагадаємо, експерти для інформаційної агенції «Голос Криму» вже аналізували парламентські слухання на тему «Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи», що відбулися 15 червня 2016 року у залі пленарних засідань Верховної Ради України у статті Парламентські слухання «по-кримському»: бездіяльність очевидна .

Свою думку з приводу парламентського заходу висловив і Юрій Смєлянський, експерт з питань окупованих територій, економічний експерт, співзасновник ГО «Інститут Чорноморських стратегічних досліджень»:

Юрій Смєланський

«В одному з підручників з політології прочитав визначення терміна «політична спадкоємність». Автори підручника формулюють термін як «одну з необхідних характеристик і складових політичного процесу. Політична спадкоємність є умовою і принципом процесу відтворення, вона визначає сам характер процесу відновлення елементів політичної системи». У свою чергу, процес відновлення елементів політичної системи забезпечує стійкість політичної системи. Тобто, незалежно від впливу зовнішніх і внутрішніх факторів зберігати поступальний рух до поставленої мети. За логікою, метою державної політики, тобто функціонування політичної системи України, в питаннях тимчасово окупованій території Кримського півострова є відновлення територіальної цілісності, деоккупація і реінтеграція півострова.

Вибачте, ще трохи теорії. Слухання, з точки зору суспільно-політичної діяльності, – це вид комунікації з метою пошуку взаєморозуміння. Відповідно. Мета слухання – реалізувати в предмет діяльності досягнуте порозуміння. Одиницею слухання називають смислове рішення, виражене в прийнятому документі. Для комітетських або парламентських слухань – це Рекомендації. Слухання в комітетах є механізмом стисненого та ефективного інформаційного обміну між представниками суспільства і народними депутатами України. У розвинених демократіях слухання є окремим етапом загальнополітичного процесу, частиною стратегії.

Ось під таким кутом зору мені і хотілося б сформулювати свої враження від проведених слухань, що відбулися 20 січня цього року.  

Це вже треті слухання в комітетах ВРУ по кримського питання за майже сім років війни і окупації. В тому числі, другі, які проводяться з ініціативи комітету з питань зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва. Тобто, є обсяг напрацьованих документів і поглядів на все коло проблемних питань, пов’язаних з окупацією Кримського півострова. Крім того, в червні 2016 року були проведені парламентські слухання і, відповідно, напрацьовані завдання щодо формування державної політики по відношенню до окупованої території Кримського півострова.

Чи можна стверджувати, що по закінченню майже семи років окупації півострова, комітетські слухання виявилися послідовним елементом у формуванні та реалізації політики деокупацію і реінтеграції території Кримського півострова? Однозначно – ні.

У громадянського суспільства в Україні існує неоднозначна позиція з питання сприйняття сформованою владою політики щодо окупованої території АР Крим та м. Севастополя. Частина вважає, що така політика не сформована та відсутня. Особисто я вважаю, що політика існує і вона сформована і реалізується. Тільки це політика «створення хибних реальностей» в питаннях створення умов деокупації і реінтеграції Кримського півострова. Хибна реальність – це брехня, гасла замість реальних дій в інтересах національної безпеки та громадян. Чого тільки варто питання функціонування закону про вільну економічну зону в окупованому Криму. Що прозвучало на слуханнях з цього питання? Чергова констатація того факту, що цей закон необхідно скасувати. Про цю необхідність мова йде з 2014 року. З моменту розгляду законопроекту у Верховній Раді України. Можливо – це великий поступ вперед.

Але, як сказав у своїй вступний промові голова комітету із зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва пан О.О.Мережко весь період окупації Криму підтверджує правильність сформованої і реалізованої українською владою політики по відношенню до окупованої території Криму. Розуміти таку заяву можна по-різному: від нерозуміння розглянутого питання до повної підтримки проведеної владою політики створення хибних реальностей. Політики, яка крім критики з боку експертного співтовариства та суспільства нічого не має.

Можливо, що неприйняття більшістю суспільства той політики  відносно кримського питання, що реалізує українська влада і стало причиною того, що основна маса тих, хто протягом семи років окупації безпосередньо займався кримським питанням не були запрошені до участі в слуханнях. Це вперше за весь період окупації Криму – основна маса кримчан (представників громадських організацій, журналістів, експертів) не запрошені до участі в слуханнях. Що, по суті, робить процедуру слухань як інструменту стисненого та ефективного інформаційного обміну між представниками суспільства і народними депутатами України – безглуздим. Немає такого обміну в процесі проведення цих слухань. Вірніше є, але лише частково. Лише по вузькому колу питань. Звичайно, можна списати на епідемію, на карантин … Загалом, як то кажуть, якби не було вірусної епідемії владі варто було б її придумати.

Можливе й інше. Зібране коло учасників претендує на виключне розуміння кримського питання. Можливо, з цієї причини не був прийнятий підсумковий документ цих комітетських слухань. Принаймні на суботу 23 січня такого документа на сайті комітету немає. Ні в якості проекту, ні в якості прийнятого документа. Але, підсумковий документ є логічним завершенням процесу обговорення, обміну думками у форматі комітетських слухань. Тобто, ніякого смислового завершення ці комітетські слухання не отримали. В такому випадку допустимо зробити висновок, що метою слухань було поговорити на тему окупованого Криму. Показати публічно що йде якийсь процес. Коли метою є процес, а не результат – це чергова хибна реальність. Слід для об’єктивності додати, що на сайті комітету опубліковані документи від міністерств, постійного представництва президента в АРК, які в тому числі повинні були стати базовими для формування комітетських рекомендацій з цього питання.

Політична спадкоємність. Якби пан Рефат Чубаров на 112 хвилині та на 175 хвилині слухань не звернув увагу учасників на те, що ще у 2016 році парламент затвердив Рекомендації з обговорюваного питання, думаю, що ніхто з інших учасників про це і не згадав би. У першій частині слухань виникло стійке відчуття, що чинний депутатський корпус намагається представити це обговорення як первинну дію з вивчення кримського питання. Повторюся – закінчується сьомий рік війни.

Ще одне стійке відчуття після того, як прослухав весь процес цих комітетських слухань – політика створення хибних реальностей в питаннях деокупації і реінтеграції Кримського півострова буде і надалі набирати обертів. Гасла. Слова без прив’язки до реальних справ і рішень. Обіцянки без їх виконання. Процес без результату. На жаль для мене ці слухання не стали ілюстрацією того, що метою діяльності влади є деокупація і реінтеграція території Кримського півострова».

 Ольга ГЕРАСИМЧУК

Рішення ЄСПЛ «Ukraine v. Russia (re Crimea)» або як Росія намагалася втекти від правосуддя

Російська Федерація вже кілька разів була визнана міжнародними судовими інстанціями державою, яка здійснює «ефективний контроль» на території Кримського півострова. Це стосується, як рішень інвестиційних арбітражів, в яких змогли захистити своє право власності на експропрійоване без компенсації майно ПАТ «Державний Ощадний банк України», ПАТ «Укрнафта», Ігор Коломойський й аеропорт «Бельбек»,  Everest Estate та інші. Так і міждержавної скарги, яка розглядається МС ООН за Конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенцією про ліквідацію усіх форм расової дискримінації. Наступним етапом у цій боротьбі стало рішення Великої Палати ЄСПЛ у справі «Ukraine v. Russia (re Crimea)».

Стратегія РФ – очевидна: за будь-яких обставин все заперечувати. Тож, оскільки традиційно судовий розгляд має біфуркацію (розподіл процесу на дві стадії: вирішення питання про наявність юрисдикції та розгляд спору по суті), окупаційна держава розпочала тікати від відповідальності ще на першому етапі. Це її незмінна схема, яка поки що не спрацювала жодного разу, але значно затягує процедуру. Наприклад, у Міжнародному трибуналі з морського права стосовно затримання трьох українських військово-морських суден та двадцяти чотирьох членів їхніх екіпажів, де розгляд заперечення щодо юрисдикції триває вже 3 роки. Хоча варто зазначити, що в інвестиційних арбітражах, враховуючи їхню практику, РФ несподівано вирішила змінити неефективну тактику і визнала юрисдикцію у справі за позовом ДТЕК.

У ЄСПЛ окупаційна держава починала протистояння зі спроби відводу української судді Ганни Юдківської. Попри те, що при розгляді міждержавних скарг до складу палати входять як суддя від держави-заявниці, так і суддя від держави-відповідача, росіянин Дмитро Дєдов заявив самовідвід, оскільки народився в м. Новоград-Волинський і не може бути неупередженим. Цікаво, що цей суддя неодноразово голосував за прийняття рішень проти російського уряду і, навіть більше, додавав особливу думку, яка була жорсткішою, аніж позиція ЄСПЛ в цілому. Хоча не виключено, що така дія зумовлена виключно бажанням затягнути процес. Загалом, заявлений РФ «конфлікт інтересів» у випадку Ганни Юдківської, Суд не підтримав. Адже,  присяга судді ЄСПЛ, яка міститься в Правилі 3 Регламенту, чітко передбачає незалежність і безпристрасність. Це означає, що суддя діє в особистій якості, а тому, існує презумпція його доброчесності, яку окупаційній державі спростувати не вдалося.

Далі РФ заперечувала юридичний характер спору. Вбачала у справі політичний підтекст і намагання України визнати «одвічний руський Крим» своїм. Попри це, наш Уряд ще під час подання скарги зробив застереження, що не просить надати юридичну оцінку окупації Кримського півострова. Адже, варто розуміти, що ЄСПЛ, як би не хотілося українським громадянам, не може ні присудити Україні Крим, ні визнати спробу анексії незаконною, ні притягнути РФ до міжнародної відповідальності чи протлумачити Статут ООН, а кожний міждержавний спір так чи інакше має політичну складову. При цьому сама постановка питання про право, робить спір юридичним. Тож, ЄСПЛ не побачив у заяві України «зловживання правом» і з таким аргументом РФ не погодився. Тим не менше, саме уникнення вживання слів «окупація», «міжнародний збройний конфлікт», «спроба анексії» робить рішення «половинчастим». Логіка ЄСПЛ – зрозуміла: він не має жодного юридично обов’язкового міжнародного документу, який би дозволяв стверджувати про наявність даних явищ в Криму. Тим не менше, ситуація України є особливою, адже іншою стороною конфлікту є член Ради Безпеки, а також держава, яка не дає згоду на юрисдикцію МС ООН для вирішення даного юридичного спору, а відсутність констатації факту «окупації» не дозволяє запустити механізм застосування ЄСПЛ норм міжнародного гуманітарного права, що стратегічно важливо при винесенні рішень в окремих категоріях справ, наприклад щодо насильницьких переміщень для відбування покарання на території окупаційної держави.

Наступний крок Російської Федерації – заперечувати юрисдикцію (ratione loci) до 18 березня 2014 року (улюблене «нас там не было»). І хоча на шпальтах російських газет все виглядає досить героїчно: «Крым – наш», «ЕСПЧ признал юрисдикцию России над Крымом», сама РФ просила Суд не виносити рішення щодо характеру юрисдикції після підписання «Договору про приєднання». ЄСПЛ юрисдикцію визнав, але не територіальну (таку, яку мають держави на своїх міжнародно визнаних просторах), а «ефективний контроль» (його, зазвичай, здійснюють окупанти або запрошені урядом іноземні збройні сили). Такий в Криму РФ мала, щонайпізніше, з 27 лютого 2014 року (у встановленні цього факту теж посприяли ЗМІ, опублікувавши відео-матеріали та інтерв’ю високопосадовців, в яких вони героїчно розповідають про «захист прав людини» в Криму). Загалом, і тут в держави-агресорки нічого не вдалося – ЄСПЛ пояснив, на «яких правах» РФ здійснює юрисдикцію в Криму. Недарма остання просила не виносити щодо цього рішення. Адже тепер Росія, щонайменше в межах Ради Європи, не зможе стверджувати про будь-яке здійснення суверенних повноважень на Кримському півострові. Хоча варто зазначити, що існувала потенційна можливість визнати датою початку здійснення ефективного контролю 22-23 лютого 2014 року. Адже саме в ці дні Україна направила Росії офіційну ноту протесту, Путін оголосив про свої наміри повернути Крим у лоно Федерації, а російські війська встановили контроль над Севастополем. Тим не менше, ЄСПЛ підтвердив заявлену позицію українського уряду, в тому числі з посиланням на Звіт Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду за 2019 рік.

Оскільки попередні заходи були приречені на провал, РФ розпочала заперечувати наявність адміністративної практики і наполягати на вичерпанні національних засобів. «Розслідування у нас ефективні, суд – найсправедливіший і найзаконніший, покарання – достатні (два роки за вбивство без пом’якшувальних обставин, наприклад). Що ж. Доки російські медіа роздувають факт часткової неприйнятності української скарги, варто пояснити: два пункти заявлених порушень Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод відкинуті, бо були підкріплені недостатньою кількістю кейсів, ще один – бо буде розглянутий в іншій міждержавній скарзі, до того ж, не був попередньо доведений до відома держави-відповідачки, і лише один – щодо власності українських військових – через недосягнення порогу доказовості. Встановлення факту наявності адміністративної практики тягне за собою відсутність подальшої необхідності доводити вичерпання національних засобів правового захисту. Залишається сподіватися, що при подальшому розгляді індивідуальних скарг в окремих категоріях справ ЄСПЛ також ухвалить рішення, якими визнає російські засоби правового захисту неефективними або недоступними, а суди окупаційної держави упередженими й залежними (наприклад, у справах проти членів Хізб ут-Тахрір, в яких за часів заборони організації в РФ у 2003 році був винесений лише один виправдальний вирок).

Нарешті, коли в РФ не залишилося «переконливих аргументів», почався відвертий маразм: «Росія – жертва змови між українським урядом і олігархами”, весь судовий процес – «широкомасштабна пропаганда». І як підсумок, розгляд справи ЄСПЛ – «шаблон проспонсованого стратегічного судового процесу проти Росії, покликаний створити картину порушення прав людини без вивчення фактів».

ЄСПЛ такі аргументи до уваги не взяв. До того ж, не визнав «високу гуманну мету» окупаційної держави. «Суд зазначає, що передбачувані підстави, подані урядом-відповідачем для виправдання збільшення російської військової присутності в Криму, не підтверджуються жодними переконливими доказами». Натомість російські парамілітарні формування (в тому числі «казаки») були визнані агентами держави. І хоча всі міжнародні судові установи є незалежними, а їхні рішення не носять преюдиційного (іншими словами – обов’язкового) характеру один для одного, такий висновок в майбутньому буде переконливим доказом для притягнення РФ до відповідальності вже за міжнародне протиправне діяння.

Винесення рішення ЄСПЛ щодо прийнятності у справі «Ukraine v. Russia (re Crimea)» не припинить спроби РФ втекти від міжнародної відповідальності за порушення прав людини в Криму. Адже на національному рівні вона вже давно «застрахувала» себе від будь-яких претензій рішенням Конституційного суду від 14 липня 2015 року, який фактично дав санкцію на невиконання рішень міжнародних інстанцій, що йдуть врозріз із «конституційними принципами». І якщо у випадку індивідуальних рішень РФ адаптувала стратегію відкупатися від виявлених порушень, то у випадку міждержавних заяв виконання рішення може зайняти досить тривалий час і супроводжуватиметься запеклою боротьбою Комітету міністрів Ради Європи, як наглядового механізму за виконанням рішень, і держави-порушниці, ймовірно, із застосуванням цілого спектру санкційних заходів – як політичних (впритул до призупинення членства в ПАРЄ чи РЄ в цілому), так і економічних.

Катерина РАШЕВСЬКА,

юрист Регіонального центру прав людини

 

Матеріал підготовлений за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» проекту «Крим: час боротися за право».

Як Росія отруює свідомість дітей в Криму

За більше ніж 6 років тимчасової окупації Криму Російською Федерацією виросло покоління кримських дітей, яким щодня розповідають, що вони громадяни РФ і готують до того, що «свою батьківщину вони повинні захищати зі зброєю в руках».

Російська пропаганда залізла навіть в дитячі садочки – у ЗМІ можна знайти інформацію про так звані «паради дошкільнят» в Криму, які проводять представники Росгвардії. Особливо агресивно мілітаризацію окупаційна влада проводить у школах, через так звані об’єднання  Юнармія, ДОСААФ  (Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту Росії), Кримпатріотцентр та інші.

Чому потрібно говорити про мілітаризацію дітей?

Після окупації система освіти півострова стала одним з ключових інструментів підкорення цивільного населення та мілітаризації громадян України на окупованій території. Основними цілями так званого «патріотичного виховання» в Криму є знищення української та кримськотатарської ідентичності кримських дітей та формування у них ідентичності «універсального російського громадянина».

Це означає, що діти повинні бути готові до «виконання громадянського обов’язку і конституційних обов’язків по захисту інтересів» РФ,  формування «необхідних якостей та навичок для виконання військового обов’язку у рядах збройних сил РФ. Невід’ємною складовою російської системи освіти в Криму стали культ війни, насильства, зброї, формування сприйняття України та західних країн як ворогів, толерування злочинів радянської влади, викривлення фактів про події в Україні тощо. Така система унеможливлює виховання поваги до прав людини, підготовку дітей в дусі розуміння, миру і терпимості, що гарантовано дітям Конвенцією про права дитини. Крім того, це позбавляє дітей, громадян України, можливості зберегти свою українську ідентичність.

Військовий парад в Керчі 9 травня 2019 року за участю молоді та підлітків, фото з сайту Кримської правозахисної групи

Правозахисники неодноразово підкреслювали, що Міжнародне гуманітарне право забороняє не тільки примус до служби в збройних силах держави-окупанта, а й пропаганду такої служби. Таким чином, злочин примусу до військової служби в формі нав’язування і пропаганди військової служби серед дітей в окупованому Криму є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права і може розглядатися як військовий злочин, а особи, які безпосередньо в цьому беруть участь, – як військові злочинці.

Так, Кримська правозахисна група у Доповіді про ситуацію з правами дітей в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь у контексті окупації півострова Російською Федерацією зазначає, що «Російська Федерація як держава-окупант, що поширює свою юрисдикцію на окуповані території Автономної республіки Крим та міста Севастополь, яка, будучи державою-учасницею Конвенції про права дитини, порушує свої міжнародно-правові зобов’язання відповідно до ст. 6, 8, 17, 38 цієї Конвенції».

Нещодавно правозахисники разом із представниками органів влади презентували список осіб, причетних до мілітаризації освітнього простору в Криму та знищення української ідентичності кримських дітей. Таке дослідження провели: Представництво президента України в Автономній Республіці Крим спільно з правозахисними організаціями «Кримська правозахисна група», «Українська Гельсінська спілка з прав людини» та ZMINA.

У цьому переліку 12 осіб: від так званих кримських міністрів освіти до вчителів шкіл. Серед них – «ексміністерка освіти, науки і молоді Республіки Крим» Наталія Гончарова, «начальник Управління освіти адміністрації м. Ялти» Ренард Кутковський, «директорка департаменту освіти і науки м. Севастополя» Олена Богомолова та інші.

За словами авторів дослідження, цей список складено, щоб привернути увагу до масових порушень прав дитини на території окупованого півострова та запобігти порушенням у майбутньому.

«Росія не лише нарощує свою фізичну присутність на території півострова з 2014 року, а й здійснює мілітаризацію суспільного життя. У першу чергу, через освіту. Небезпека системи, яку «будує» РФ в Криму полягає в тому, що в процес мілітаризації втягнуті діти від дитячих садочків, до шкіл та ВНЗ. Підкреслю, також, що ми не вважаємо, що всі вчителі чи освітяни в окупації є зрадниками чи мають нести відповідальність. Однак, саме ті з них, які свідомо мілітаризують освітній простір та знищують свідомість дітей, повинні бути відомими та розуміти, що понесуть за це відповідальність”, – прокоментувала керівниця служби з питань реінтеграції та деокупації Представництва президента України в АР Крим Олена Халімон.

Володимир Чекригін, заступник голови правління Кримської правозахисної групи, додав, що кримська система шкільної освіти пропагує службу в російських військах. Навіть більше, на це витрачаються мільйони рублів з державного бюджету. Правозахисник переконаний: така пропаганда, особливо коли вона спрямована на дітей до 15 років, у яких ще не сформоване критичне мислення, по суті, є однією з форм примусу до подальшої служби в збройних силах РФ.

«РФ системно проводить агресивну мілітарі–пропаганду серед кримських дітей, витрачаючи на це сотні мільйонів рублів з державного бюджету. До цієї діяльності залучені не тільки російські військові, але й так звані «міністерства» освіти, спорту і культури окупаційної влади у Криму. Вся система шкільної освіти у тій чи іншій формі пропагує службу в російських військах та «ценности русского мира», що позбавляє дітей можливості виявляти українську ідентичність або вільно вибирати свою ідентичність. Така пропаганда, особливо коли вона спрямована на дітей до 15 років, у яких ще не сформоване критичне мислення, по суті є однією з форм примусу до подальшої служби у збройних силах РФ. Такі дії окупанта слід розглядати як воєнний злочин з точки зору міжнародного гуманітарного права та як порушення норм Конвенції про права дитини», – каже Чекригін.

Ситуація в окупованому Криму має розглядатися в контексті 29-ї статті Конвенції про права людини, яка передбачає підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в атмосфері розуміння, миру, терпимості та рівності.

«Виховання в дітях позитивного ставлення до армії, військових формувань, схиляння дітей та молоді до служби в армії держави-окупанта порушує це базове право, закріплене в міжнародному документі, який Росія ратифікувала ще в 1993 році», – пояснила керівниця освітнього напряму Української Гельсінської спілки з прав людини Валентина Потапова.

Українська влада реагує на такі порушення: Прокуратура АРК та м. Севастополя документує факти військової пропаганди серед дітей та стежить за станом освіти на тимчасово окупованому півострові.

Прокурорка відомства Ольга Пірогова повідомила, що готується підозра одному з організаторів військово-патріотичного виховання кримських дітей за пропаганду серед цивільного населення служби в армії країни-окупанта.

«Ми також встановили низку установ та організацій у Криму, які отримують фінансування та оснащення від РФ, погоджують програми військово-патріотичного виховання дітей та займаються пропагандою», – додала Пірогова.

Надалі список осіб, причетних до мілітаризації кримської освіти, буде використаний у кримінальних провадженнях та разом з іншими доказами тане підґрунтям для просування нових санкцій щодо осіб, причетних до грубих порушень прав людини в окупованому Криму.

Хто вони, мілітаризатори дітей?

У списку складеному владою та громадськими об’єднаннями 12 осіб: від так званих кримських міністрів освіти до вчителів шкіл. Серед них – «ексміністерка освіти, науки і молоді Республіки Крим» Наталія Гончарова та Валентина Лаврик (діюча «міністерша освіти»), «начальник Управління освіти адміністрації м. Ялти» Ренард Кутковський, «директорка департаменту освіти і науки м. Севастополя» Олена Богомолова та інші. Проаналізуємо як здійснюють мілітаризацію окремі з вищезазначених осіб.

Ірина Клюєва, фото надано автором

Ірина Клюєва – так звана «Уповноважена з прав дитини в Республіці Крим» також є у списку. Вона народилася 1966 року в місті Шепетівка Хмельницької області. Згодом – навчання у Харківському державному університеті ім. Горького, у 2007 році закінчила Харківський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України. Працювала репетитором, учителем географії Харківської середньої школи № 22. З 1991 по 1999 працювала в Першотравневій загальноосвітній школі № 2, з 1999 по 2000 рік методистом методичного кабінету відділу освіти Первомайської райдержадміністрації. З червня по вересень 2014 року обіймала посаду голови Комісії Державної Ради Республіки Крим у справах біженців зі статусом постійної комісії. А 22 вересня 2014 року була призначена на посаду Уповноваженого з прав дитини в Республіці Крим.

Виконуючи посадові обов’язки в окупаційних органах влади так званого «Уповноваженого з прав дитини в Республіці Крим» замість захисту прав дитини долучилась до проведення політики мілітаризації дітей та сприяння поширенню так званих військово-патріотичних рухів держави-окупанта.

На думку Ірини Клюєвої, «сьогодні багато говориться про необхідність створення умов для військово-патріотичного виховання дітей, але мало де це реалізовано на практиці, позитивним прикладом можна назвати роботу клубу «Ратники Русі». Члени клубу вже сьогодні проводять з учнями шкіл заняття з рукопашного бою, акробатики, військово-прикладних дисциплін. Хлопці, які займаються в секціях, не тільки зміцнюють спортивні навички, які знадобляться в житті, але і формують свій характер».

Клюєва активно з’являється та висвітлює заходи, що стосуються співпраці між організаціями, які здійснюють мілітаризацію дітей в Криму. Так, 22 вересня 2016 року між Фондом дитячого дзюдо Криму в особі його голови, Косолапова Олега і члена опікунської ради, Уповноваженого з прав дитини в Республіці Крим, Клюєвої Ірини Дмитрівни і ДОСААФ Росії в Республіці Крим підписано угоду про спільну діяльність. З боку ДТСААФу підпис під угодою поставив в.о. голови Регіонального відділення ДОСААФ Росії Республіки Крим КАРАМЕНОВ Амангільди Аманженовіч. 20 березня 2018 року Уповноважений з прав дитини в Республіці Крим Ірина Клюєва підписали Угоду про взаємодію з начальником регіонального штабу «ЮНАРМІЯ» в Республіці Крим.  25 грудня 2018 року, в Будинку офіцерів міста Сімферополя, пройшов IV Зліт Кримського регіонального відділення Всеросійського дитячо-юнацького військово-патріотичного громадського руху «ЮНАРМІЯ». Почесними гостями зльоту стали Уповноважений з прав дитини в Республіці Крим Ірина Дмитрівна Клюєва і Депутат Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації VII скликання – Михайло Сергійович Шеремет. 29 листопада 2019 спільно з членом Комітету Ради Федерації з міжнародних справ Цековим С.П., депутатом Державної Думи Російської Федерації Шереметом М.С. і заступником голови Ради міністрів Республіки Крим Михайличенко І.М. Уповноважений з прав дитини в Республіці Крим взяла участь у засіданні Опікунської ради Кримського відділення ВВПОД «ЮНАРМІЯ». Розглядалися такі питання: співпраця з Російським Географічним суспільством; підсумки реалізації основних заходів щодо сприяння розвитку юнармійского руху в Республіці Крим в 2019 році; аспекти підготовки і професійної перепідготовки педагогічних кадрів для сфери патріотичного виховання та розвитку юнармійского руху в Республіці Крим; перспективи напрями розвитку юнармійского руху в Республіці Крим і проект плану роботи на 2020 рік.

Наталія Трещева, фото надано автором

Наталія Трещева, так званий директор муніципальної бюджетної освітньої установи «Школа-гімназія №10 ім. Е.К. Покровського». Заслужений вчитель України, переможець конкурсу «Учитель року-2008» в номінації «Біологія», переможець Кримського республіканського конкурсу на кращий науково-методичне посібник в 2012 р.

Посаду директора займає з 2013 року. З 2016 року розпочала активну роботу над запровадженням у школі перших в тимчасово окупованому Криму козачих класів. Особливістю таких класів є постійне носіння учнями (юнаками) військової форми (характерної для російських козачих формувань) та виховання на основі православної віри та любові до Росії. У 2016 році до такого класу було набрано 32 учні. У 2017 році в школі створено Маріїнський козачий клас (виключно для дівчаток).

У 2018 році Трещева Н.В.  нагороджена Почесною грамотою Загальноросійської громадської організації «Російське кадетське братство» м. Москва за ініціативу в розвитку кадетського руху, творчий підхід до організації навчально-виховного процесу, розвиток індивідуальних здібностей кадет, виховання в них моральності, патріотизму і любові до Росії.

Ренард Кутковський, фото надано автором

Ренард Кутковський 1983 року народження, раніше був директором Артеківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Ялтинської міської ради. Так званий Начальник Управління освіти адміністрації міста Ялти Республіки Крим.

Виконуючи посадові обов’язки в підконтрольному окупаційній владі органі освіти видав Наказ 193/01-05 від 08.05.2019 «Про проведення навчальних зборів з юнаками 10-х класів загальноосвітніх установ муніципальної освіти міський округ Ялта Республіки Крим», яким з метою виконання практичної частини програми курсу «Основи військової служби» наказав керівникам загальноосвітніх установ організувати проведення навчальних зборів з юнаками 10-х класів на базі загальноосвітніх установ муніципальної освіти міський округ Ялта Республіки Крим в період з 27.05.2019 по 31.05.2019.

Володимир Кривошеєв, фото надано автором

Володимир Кривошеєв 1960 року народження, громадянин України. Освіта вища – Свердловське вище військово-політичне танково-артилерійське училище (1983 р.), кваліфікація учитель історії та суспільствознавства.

На тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, а саме у м. Джанкой та Джанкойському районі активно сприяє мілітаризації дітей та освітнього процесу. Працюючи в так званій Муніципальній освітній установі «Школа-гімназія №6» міста Джанкоя» учителем історії, суспільствознавства та основ безпеки життєдіяльності створив та очолює місцевий осередок всеросійського дитячо-юнацького військово-патріотичного руху «Юнармія». У той же час з метою посилення розвитку військово-патріотичного руху держави-окупанта серед дітей, у 2016 році заснував так званий «Центр військово-патріотичного виховання та науково-технічної творчості молоді «Сиваш». Поєднуючи професію вчителя з роллю засновника військово-патріотичного центру та керівника місцевого осередку військово-патріотичного руху «Юнармія» створив один з найпотужніших осередків мілітаризації дітей, виховання їх в дусі російського патріотизму та підготовки до служби в збройних силах держави-окупанта.

Чи можливо захистити дітей від мілітаризації?

Як захистити дітей від мілітаризації та що має зробити Україна, щоб врятувати їх на окупованих територіях від мілітаризації свідомості, яку Росія проводить там протягом шести років?  Правозахисники переконані, що єдиного рецепту немає, але обов’язково мають бути присутні у українській політиці такі елемени:

  • проведення системних моніторингів ситуації з дотриманням прав людини на окупованих територіях;
  • системний збір доказів порушень прав людини й міжнародного гуманітарного права на окупованих територіях;
  • підготовка тематичних повідомлень до Міжнародного кримінального суду і міжнародних організацій щодо виявлених порушень;
  • збільшення обсягів незалежного інформування українського суспільства про ситуацію на окупованих територіях і на лініях розмежування відповідно до міжнародних стандартів журналістики;
  • робота з адвокації доступу міжнародних моніторингових місій до Криму.

Якщо всі ці дії Україна зможе поступово втілити, то це стане величезним проривом і надасть додаткові можливості для захисту дітей та молоді – громадян України, які живуть в окупації і є прямими жертвами інформаційної агресії РФ. 

Ольга ГЕРАСИМЧУК

Фото з публічних джерел

Тонкощі рішення Європейського суду з прав людини та його наслідки для України й постраждалих громадян (інтерв`ю)

14 січня 2021 року Європейський суд з прав людини виніс рішення про прийнятність скарги по справі Ukraine v. Russia (стосовно Криму). Проте, визнав скаргу «прийнятною частково», на чому негайно зосередились ледь не всі російські медіа.

Разом з Миколою Кіккасом, юристом Регіонального центру прав людини, ми розібрались в тонкощах судового рішення та з’ясували його наслідки як для України, так і для всіх постраждалих громадян. 

Миколо, чому скаргу визнано не повністю прийнятною, а тільки «частково»? Чим керувався Суд при розгляді справи? 

Микола Кіккас. Фото надано РЦПЛ

Щоб дати відповідь на ці питання, спочатку слід розібратись зі структурою скарги, а також із тим, які межі розгляду були окреслені Судом на даній стадії процесу.

Умовно: одна велика скарга України містить у собі ряд «міні-скарг», кожна з яких стосується конкретного права, захищеного Європейською конвенцією з прав людини (далі – ЄКПЛ, прим.ред.). Так от, по кожній «міні-скарзі» Суд робив окремий висновок щодо прийнятності. В одних випадках цей висновок був позитивним, в інших – ні. Звідси й вживання терміну «часткова прийнятність». Втім, переважна більшість вимог визнана прийнятною, а тому слід більше радіти, ніж сумувати.

Тепер щодо меж судового розгляду. У рішенні чітко окреслений перелік питань, яких воно стосується. Мовою оригіналу це називається «scope of case», у буквальному перекладі – об’єм справи.

Перш за все Суд відповів на питання, коли саме РФ почала відповідати за дотримання прав людини в Криму. Україна заявляла про таку відповідальність з 27 лютого 2014 року, а РФ визнавала її  лише з 18 березня 2014 року. В результаті Суд погодився саме з українською позицією. Загалом же період, що досліджується Судом в межах саме цієї справи, становить з 27 лютого 2014 року по 26 серпня 2015 року. Порушення, вчинені пізніше, розглядатимуться Судом в рамках інших міждержавних скарг України проти РФ.

Окрім юрисдикційного питання, Суд визначав, чи мають випадки, заявлені як порушення, ознаки усталеної, «адміністративної практики» окупаційної влади, або вони є епізодичними та не становлять системного характеру. Власне, віднесення порушень до категорії «адміністративної практики» і було вирішальним при визначенні прийнятності вимог скарги.

Для кращого розуміння – що означає термін «адміністративна практика» окупаційної влади?

Це численні, багаторазові порушення прав людини, що одночасно мають ознаки системності і потурань з боку влади. Відповідність цим критеріям і з’ясовував Суд.

Твердих орієнтирів для визначення системності не існує. Це оціночна категорія. Тим не менш, із прецедентної практики Суду можна побачити її певні межі. Для розуміння приведу приклад. Заявляючи вимогу щодо порушення Росією ст. 2 ЄКПЛ (право на життя) через системні вбивства та замахи на вбивства Україна посилалась на справи Решата Аметова, Сергія Кокуріна, Станіслава Карачевського, Марка Іванюка, Валерія Федуна, а також 57-літнього кримського татарина з дворічною онучкою, чиї імена в рішенні не вказано. Суд вирішив, що такої кількості випадків недостатньо для визнання їх системною владною практикою. Відповідно, ця вимога була визнана неприйнятною. В той же час, суд визнав прийнятною вимогу щодо порушення цієї ж статті 2 через системні насильницькі зникнення. Таких випадків було нараховано більше тридцяти в межах досліджуваного періоду і суд визнав, що така кількість відповідає критерію системності.

Що ж стосується владного потурання, воно має місце у випадках, коли конкретні особи, винні у порушенні прав людини, не притягаються до відповідальності, владою не вживаються заходи протидії повторенню порушень тощо.

Власне кажучи, критерій системності був вирішальним для визначення прийнятності кожної «міні-скарги». Якщо чисельність визнана недостатньою, до аналізу владних потурань Суд уже не переходив.

Інфографіка РЦПЛ 

На цій стадії ЄСПЛ тільки окреслив коло порушень, що підлягатимуть подальшому розгляду, проте кажуть, в рішенні є принципово важливі формулювання. Які положення, на Вашу думку, є найбільш знаковими?

Дійсно, попри властиву для ЄСПЛ стриманість у формулюваннях, встановлення окремих обставин стало справжнім приводом для радості.

По-перше, Суд визнав доведеним збільшення російського військового контингенту в Криму приблизно вдвічі з кінця січня по середину березня 2014 року. При цьому Суд відзначив відсутність будь-яких вагомих доказів на виправдання цього – всі аргументи РФ щодо «потреби забезпечити вільне волевиявлення на «референдумі»», «захистити кримчан від нападу радикалів» були спростовані.

По-друге,  Суд відмітив, що війська РФ перебували у бойовій готовності та мали значну перевагу в озброєнні над українськими військами. Окрім того, маневри російських військ в Криму не були погоджені з владою України, як цього вимагали відповідні двосторонні угоди.

По-третє, поведінка російських військ визнана «активною», а не «пасивною», як наполягала російська сторона. Зокрема, йдеться про роззброєння українських військових та участь у подіях 27 лютого у Верховній Раді АР Крим та Раді Міністрів АР Крим, внаслідок яких відбувся перехід влади до нових місцевих органів, що активно сприяли «входженню» півострова до складу РФ.

Пригадав ЄСПЛ і публічні заяви Путіна та Шойгу про «роботу щодо повернення Криму» та про захоплення російським спецназом Верховної Ради АР Крим. На ці неспростовані заяви Суд послався як на докази.

Окрім того, у рішенні встановлено, що РФ нестиме відповідальність за дії «кримської самооборони» та «козацьких формувань». Це має суттєве значення для жертв насильницьких зникнень, тортур та конфіскацій майна, що відбувались у лютому/березні 2014 року. Так, якби Суд встановив відсутність зв’язку між цими парамілітарними формуваннями і владою РФ, вимоги у відповідних індивідуальних скаргах могли б бути відхилені. На щастя, цього не сталося.

Суд також зазначив, що у випадках, коли йому буде необхідно визначати правову природу російської влади в Криму після 18 березня 2014 року, він буде виходити з того, що така влада має місце як ефективний контроль над територією, а не суверенітет. На мою думку, Суд таким чином обережно сказав про окупацію, не вживши власне слова «окупація».

Інфографіка РЦПЛ

 

З процесуальними моментами ніби розібрались, а що на практиці виграє від цього рішення Україна і що – українські громадяни, які постраждали внаслідок окупації та направили свої скарги до ЄСПЛ? 

Україна перш за все виграє в тому, що більшість вимог скарги будуть розглядатися по суті на наступних стадіях процесу.

Щодо решти «перемог», то я б назвав їх спільними і для держави, і для людей. Візьмемо, наприклад, визначення юрисдикції РФ у період, що був спірним –  з 27 лютого 2014 по 18 березня 2014. Для України це має суттєву значимість в рамках даної конкретної скарги, а для кожної людини, права якої порушені в цей період – в рамках її індивідуальної скарги.

Так само і встановлення відповідальності РФ за дії парамілітарних формувань. В рамках міждержавної скарги це дуже важливо для визначення системності порушень, оскільки на початку окупації левова частка насильницьких дій вчинялась саме цими формуваннями. Для індивідуальних скарг це важливо, оскільки РФ тепер не зможе уникнути відповідальності, посилаючись на те, що «казаки» і самооборона – нібито не її люди.

Також важко переоцінити встановлення судом правової природи російської влади над Кримом в формі ефективного контролю, а не суверенітету. Наприклад, це питання є наріжним каменем у справах, які стосуються заборон в’їзду до Криму. Тут Суду доведеться визначати, куди ж Росія не пускає наших громадян – на свою територію чи до однієї з адміністративно-територіальних одиниць самої України. І дане рішення створює обґрунтовану надію, що Суд пристане на другий варіант. Про значимість відповідної тези можна говорити і в контексті інших прав.

Миколо, щодо дати початку «ефективного контролю». В Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації визначено 20 лютого 2014 року. А в рішенні ЄСПЛ – 27 лютого 2014 року. Чому ці дати не співпадають і в якому правовому полі тепер ці 7 днів?

27 лютого 2014 року є датою, про яку Україна просила у скарзі і ЄСПЛ фактично був обмежений цим терміном. Гадаю, автори скарги виходили того, що саме 27 лютого 2014 року відбувались події, щодо яких можна надати Суду беззаперечні докази. Я зараз маю на увазі захоплення Верховної Ради АР Крим.

Водночас, дата 20 лютого 2014 року встановлена у національному законодавстві як день початку окупації. При цьому законодавець виходив з того, що саме в цей день російські війська вперше порушили державний кордон України з метою її подальшої окупації – це зазначено у пояснювальній записці до законопроекту, що 15.09.2015 року був прийнятий Верховною Радою як закон № 685-VIII. Водночас, ні в самому законі, ні в пояснювальній записці ми не знайдемо фактичних причин визначення цієї дати як початкової у хронології окупації. Тому питання щодо виникнення такої розбіжності між національним законом та вимогами міждержавної скарги слід задавати в першу чергу державі.

Тепер щодо правового режиму у період з 20 по 27 лютого 2014 року. Тут потрібно чітко розмежовувати національний рівень та розгляд відповідних обставин в ЄСПЛ. На національному рівні усі правові наслідки, пов’язані з окупацією АР Крим та м. Севастополя, будуть виникати саме з 20 лютого 2014 року. Що ж стосується Європейського суду, то в рамках міждержавної скарги України проти Росії він не розглядатиме випадки порушень, що мали місце в ці 7 днів. Що стосується індивідуальних скарг, то перед заявниками стоятиме непросте завдання – довести, що їхні права особами, пов’язаними з державою-окупантом. Проте не думаю, що таких скарг подано багато до ЄСПЛ – все ж період досить короткий.    

Що ЄСПЛ сказав про порушення права власності на півострові та переміщення ув’язнених?

Вимоги щодо порушень права власності визнані прийнятними. При цьому Суд визнав, що докази, подані Україною, є достатніми для кваліфікації цих порушень як системної «адміністративної практики» РФ. Зокрема, відмічене широкомасштабне вилучення власності у громадян та приватних підприємств. Водночас, суд не знайшов критеріїв «адміністративної практики» у випадках конфіскації майна українських військових, тому в цій частині скарга не буде більше розглядатись.

Прийнятність скарги в аспекті примусового переміщення ув’язнених наразі не визначена. Вона буде розглядатись разом з ідентичними вимогами України, заявленим в рамках іншої міждержавної скарги.

Цього проміжного рішення Україна чекала 6 років. Коли очікувати на рішення по суті? 

Я б не став робити прогнози. Краще набратися терпіння і чекати стільки, скільки потрібно. Між тим, є надія, що дане рішення зсуне з мертвої точки розгляд індивідуальних кримських скарг, яких у Суді накопичилось немало. Врешті, основні принципи, встановлені рішенням від 14 січня 2021 року, дають змогу Суду пришвидшити розгляд цих справ. Дуже на це сподіваюсь.

Як постраждалі зможуть отримати компенсації від РФ за порушення своїх прав в рамках індивідуальних скарг?

Будемо відверті, це питання в більшій мірі знаходиться в площі політики, ніж права. Звісно, за нинішнього політичного курсу РФ та у світлі поправок до їх Конституції про перевагу національного права над міжнародним, сподіватись на добровільне виконання рішень ЄСПЛ складно. Проте час іде, обставини змінюються. Нинішній російський режим не вічний, колись його не стане. І коли РФ знов захоче увійти до компанії респектабельних держав, доведеться виконувати міжнародні зобов’язання – в тому числі і за рішеннями ЄСПЛ. Звісно, скептики можуть заперечити, що цього дуже довго чекати. Це слушний аргумент. Проте, я завжди кажу клієнтам, які вагаються із подачею скарг до ЄСПЛ: «Коли Ви приймете рішення не подавати, можете дійсно заспокоїтись – компенсації точно не буде». Тому дуже добре, що подаються міждержавні скарги, подається чимало індивідуальних скарг попри те, що їх розгляд, а тим паче виконання, можуть тривати досить довго. Щоправда, наскільки довго – питання дискусійне. Все ж таки сподіваюсь, що не надміру. 

Ірина Усманова для “Голос Криму”

 

Матеріал підготовлений за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» проекту «Крим: час боротися за право».